Постанова

від 24.09.2020 по справі 440/858/20

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2020 р.Справа № 440/858/20 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Бартош Н.С.,

Суддів: Подобайло З.Г. , Григорова А.М. ,

за участю секретаря судового засідання Олійник А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Дочірнього підприємства "Полтавський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" на рішення Полтавського окружного адміністративного суду (головуючий І інстанції Головко А.Б., м. Полтава) від 20.03.2020 року по справі № 440/858/20

за позовом Дочірнього підприємства "Полтавський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"

до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Полтава Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми)

про визнання протиправною та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Дочірнє підприємство "Полтавський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просив: визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Полтава Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) Вертелецької Лариси Аркадіївни про стягнення виконавчого збору від 31.07.2019 р., винесену в рамках виконавчого провадження ВП № 59684858.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що оскаржувана постанова є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки виконавчих дій з примусового виконання наказу Господарського суду Полтавської області виконавцем не здійснювалося, борг був сплачений товариством самостійно.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 20.03.2020 року по справі № 440/858/20 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Позивач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому наполягає на законності рішення суду першої інстанції, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

За правилами ч. 4 ст. 287 КАС України адміністративна справа з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця вирішується судом протягом десяти днів після відкриття провадження у справі..

Відповідно до ст. 268 КАС України у справах, визначених, зокрема ст. 287 КАС України, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності - кур`єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв`язку. Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду. Неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

Сторони про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, з урахуванням приписів ст. 268 КАС України .

Відповідно до ч. 3 ст. 268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст. 229 КАС України.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги та відзив на неї, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що судовим наказом Господарського суду Полтавської області від 18.07.2019 р. № 917/442/19 стягнуто з Дочірнього підприємство "Полтавський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" на користь Приватного підприємства "Інтеб-Пласт" заборгованість в розмірі 103427,98 грн. та судовий збір в сумі 1921 грн. (а.с. 74).

Постановою державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Полтаві Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) від 31.07.2019 відкрито виконавче провадження ВП № 59684858 з виконання судового наказу Господарського суду Полтавської області від 18.07.2019 № 917/442/19, та одночасно стягнуто з боржника виконавчий збір у розмірі 10534,89 грн. (а.с.81).

Не погодившись з таким рішенням органу ДВС, позивач звернувся до суду першої інстанції із вищевказаними позовними вимогами. В обґрунтування протиправності оскаржуваної постанови позивач вказав, що він самостійно сплатив на користь стягувача, ПП "Інтеб-Пласт", суму боргу, яка підлягала стягненню по ВП № 59684858 у розмірі 103427,98 грн., про що повідомив Шевченківський ВДВС.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції зазначив, що примусове виконання судового наказу Господарського суду Полтавської області від 18.07.2019 № 917/422/19 розпочато 31.07.2019 р., тобто до фактичного виконання позивачем рішення - 12.11.2019 р., а тому постанова державного виконавця від 31.07.2019 р. № 59684858 щодо стягнення з боржника виконавчого збору є правомірною та відповідає вимогам Закону України «Про виконавче провадження» .

В доводах апеляційної скарги позивач по справі послався на те, що згідно з платіжним дорученням № 115 від 12.11.2019 р. ним було добровільно сплачено ПП «Інтеб-Пласт» (ЄДРПОУ 36805047) суму, що підлягала стягненню по ВП № 59684858, а саме: 105348,98 грн., про що заявою № 01-18/03-4 від 08.01.2020 р. було повідомлено Шевченківський ВДВС у місті Полтава Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), що підтверджується штампом на заяві № 01-18/03-4 від 08.01.2020 р.

Вказує, що відповідачем, який уповноважений законом здійснювати примусове виконання рішення, за період часу з моменту прийняття постанови про відкриття провадження не було вчинено жодних реальних заходів щодо виконання наказу Господарського суду Полтавської області № 917/442/19 виданий 18.07.2019 р.

Також апелянт зазначив, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми. В свою чергу, аналіз норм Закону України «Про виконавче провадження» дає підстави для висновку, що обов`язковими умовами стягнення виконавчого збору є: 1) фактичне виконання судового рішення; 2) вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень. При цьому, законодавець чітко визначив, що виконавчий збір стягується з фактично стягнутої суми; розмір виконавчого збору вираховується з фактично стягнутої суми. За своїм призначенням виконавчий збір є своєрідною винагородою державному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення за умови, що такі заходи призвели до виконання рішення.

Вказує, що з огляду на те, що сума стягнення була сплачена добровільно позивачем, що підтверджується платіжними дорученнями, а головним державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби міста Полтава Головного територіального управління юстиції у Полтавській області Вертелецькою Л.А. фактично реального стягнення грошових коштів не здійснено, вважає, що у державного виконавця відсутні підстави для стягнення виконавчого збору, який визначений у спірній постанові.

Також посилався на позицію, викладену у постановах Верховного суду від 19.06.2019 року у справі № 824/172/18-а та по справі № 819/1116/17 від 28.02.2019 р.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та відхиляє доводи апелянта, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначаються Законом України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII від 02.06.2016 (далі - Закон № 1404-VIII).

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Положеннями п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону № 1404-VIII встановлено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 Закону №1404-VIII під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, зокрема здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (пункт 1 частини другої цієї статті).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону: за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Положеннями ч. 5 ст. 26 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

За визначенням, наведеним у ч. 1 ст. 27 Закону № 1404-VIII, виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Відповідно до ч. 3 цієї статті за примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.

Положеннями ч. 4 цієї ж статті встановлено, що державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Приписами ч. 9 ст. 27 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Аналіз наведених вище положень Закону № 1404-VIII дає підстави для висновку, що стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов`язується з початком примусового виконання. Останнє виконавець розпочинає на підставі виконавчого документа, а тому одночасно з відкриттям виконавчого провадження повинен вирішити питання про стягнення виконавчого збору. Стягнення виконавчого збору є безумовною дією державного виконавця у межах виконавчого провадження.

З матеріалів справи судом встановлено, що на момент винесення постанови про відкриття виконавчого провадження та про стягнення виконавчого збору від 31.07.2019 р. позивачем (боржником у виконавчому провадженні) судовий наказ № 917/442/19, виданий Господарським судом Полтавської області від 18.07.2019 р. виконано в повному обсязі не було. Заборгованість у розмірі 103427,98 грн. основного боргу, 1921,00 грн. судового збору на користь ПП "Інтеб-Пласт" не сплачено.

Водночас, тільки 08.01.2020 р. позивач повідомив Шевченківський відділ державної виконавчої служби у місті Полтава Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) про фактичне виконання 12.11.2019 р. у повному обсязі судового наказу, що підтверджується платіжним дорученням № 115 від 12.11.2019 р.

Отже, судовий наказ Дочірнім підприємством "Полтавський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" був виконаний в повному обсязі 12.11.2019 р. З урахуванням зазначених обставин державний виконавець мав усі правові підстави для відкриття виконавчого провадження та стягнення виконавчого збору.

Таким чином, приймаючи одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору, державний виконавець діяв правомірно відповідно до норм чинного законодавства.

Судова колегія зазначає, що ч. 1 ст. 18 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Частиною третьою цієї статті визначено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, серед іншого, проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону, а частина четверта наголошує на тому, що вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов`язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

Доводи позивача щодо того, що державним виконавцем не вчинено жодних дій з примусового виконання рішення, крім прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження, судом відхиляються, оскільки положеннями ст. 27 Закону № 1404-VIII прямо передбачений обов`язок державного виконавця одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження винести постанову про стягнення виконавчого збору.

Що стосується доводів апелянта про відсутність реальних заходів з боку державного виконавця, спрямованих на примусове виконання наказу Господарського суду Полтавської області від 18.07.2019 р. № 917/442/19 та доводів про те, що за відсутності вчинення дій державного виконавця, на переконання позивача, відсутні й підстави для стягнення виконавчого збору, колегія суддів зазначає наступне.

За змістом ч. 1 ст. 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

При цьому, згідно з ч. 4 ст. 27 Закону № 1404-VIII, державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Таким чином, в силу приписів ч. 4 ст. 27 Закону № 1404-VIII, момент стягнення виконавчого збору законодавець безальтернативно пов`язує саме з фактом винесення виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження, незалежно від вчинення ним заходів примусового виконання, передбачених цим Законом.

Аналізуючи вищевказані норми суд дійшов висновку, що стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов`язується з початком примусового виконання. Примусове виконання рішення розпочинається з моменту прийняття державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження, тому одночасно з відкриттям виконавчого провадження повинен вирішити питання про стягнення виконавчого збору. При цьому, стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець у межах виконавчого провадження незалежно від здійснених дій, і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання боржника до намагання виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження у зв`язку із ймовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання.

Таким чином, фактичне виконання судового рішення, крім випадку такого виконання до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, та вжиття виконавцем заходів примусового виконання рішень не є обов`язковими умовами для стягнення виконавчого збору.

Посилання апелянта на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 19.06.2019 р. у справі № 824/172/18-а та № 819/1116/17 також є безпідставним, оскільки предметом оскарження у вказаних справах була постанова про стягнення виконавчого збору, винесена від 02.02.2018 р., тобто винесені під час дії попередньої редакції ч. 2 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» , яка передбачала стягнення виконавчого збору у відсотках від стягнутої суми.

Колегія суддів зазначає, що стягнення виконавчого збору є безумовною дією державного виконавця у межах виконавчого провадження та ефективним засобом стимулювання боржника до намагання виконати рішення суду самостійно до відкриття виконавчого провадження. Стягнення виконавчого збору є не правом, а обов`язком державного виконавця при відкритті виконавчого провадження. Крім того, на момент відкриття виконавчого провадження виконавець не володіє будь-якою інформацією від боржника щодо виконання судового рішення, оскільки вчинення будь-яких дій до відкриття виконавчого провадження Законом № 1404-VІІІ не передбачено.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 07.03.2018 р. у справі № 750/7624/17.

На підставі наведених вище обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскаржувана постанова про стягнення виконавчого збору ґрунтується на приписах Закону № 1404-VIII, а тому підстави для її скасування відсутні. Доводи апелянта вказаних вище висновків суду першої інстанції не спростовують.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Положеннями ч. 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Положеннями ч. 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (№ 65518/01; пункт 89), Проніна проти України (№ 63566/00; пункт 23) та Серявін та інші проти України (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують з наведених вище підстав.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи те, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 20.03.2020 року по справі № 440/858/20 прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не виявила підстав для його скасування.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Полтавський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" - залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 20.03.2020 року по справі № 440/858/20 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя (підпис)Н.С. Бартош Судді (підпис) (підпис) З.Г. Подобайло А.М. Григоров

Повний текст постанови складено 24.09.2020 року