Постанова

від 21.09.2020 по справі 440/172/20

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2020 р.Справа № 440/172/20 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Калиновського В.А.,

Суддів: Сіренко О.І. , Кононенко З.О. ,

за участю секретаря судового засідання Ковальчук А.С

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 04.03.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Н.І. Слободянюк, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039 по справі № 440/172/20

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області

про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, в якому просив суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області №13507-СГ від 17 грудня 2019 року;

- зобов`язати надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства на території Чутівського району Полтавської області.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 04 березня 2020 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області №13507-СГ від 17 грудня 2019 року "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою".

Зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області (вул. Уютна, буд. 23, м. Полтава, 36039, ідентифікаційний код 39767930) повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 14 листопада 2019 року (вхідний номер В-18009/0/25-19 від 18 листопада 2019 року) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться на території Чутівського району Полтавської області, з урахуванням висновків суду.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (вул. Уютна, буд. 23, м. Полтава, 36039, ідентифікаційний код 39767930) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) судові витрати у загальній сумі 920,40 грн (дев`ятсот двадцять гривень сорок копійок), в.ч. витрати зі сплати судового збору у сумі 420,40 грн (чотириста двадцять гривень сорок копійок) та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 500,00 грн (п`ятсот гривень нуль копійок).

Частково не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу в якій він, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення в частині зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та постановити нове судове рішення, яким позовні вимоги в цій частині задовольнити у повному обсязі; стягнути з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань судові витрати у розмірі 5025,80 грн.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що зобов`язання відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою не є втручанням у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень. Зазначає, що позивачем разом із заявою було надано усі необхідні документи, передбачені статтею 118 Земельного кодексу України (графічні матеріали, на яких зображено бажане місце розташування земельної ділянки, копію паспорту громадянина України, копію ідентифікаційного коду) та зважаючи на відсутність підстав для відмови, визначених частиною сьомою цієї статті, відповідач не мав повноважень відмовляти у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою. Також позивач вказує, що судом першої інстанції не було враховано правову позицію, висловлену Верховним Судом, яка полягає у тому, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Відповідач не реалізував своє процесуальне право подання відзиву на апеляційну скаргу.

Сторони в судове засідання апеляційної інстанції не прибули, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.

Відповідно до ч.2 ст. 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст. 229 КАС України.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Враховуючи, що позивач оскаржує рішення суду першої інстанції лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог і розподілу судових витрат, оскаржене судове рішення переглядається судом апеляційної інстанції лише в цій частині в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області із клопотанням від 14 листопада 2019 року (вхідний номер В-18009/0/25-19 від 18 листопада 2019 року) /а.с. 25-26/ про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у приватну власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,00 га, яка знаходиться на території Чутівського району Полтавської області (кадастровий номер ділянки суміжної із бажаною 5325455100:00:002:0106).

До вказаного клопотання додав: графічний матеріал, на якому зазначено бажане місце розташування земельної ділянки; копії паспорту та ідентифікаційного номеру.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області №13507-СГ від 17 грудня 2019 року "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою" /а.с.27/ відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Чутівського району Полтавської області, орієнтовного розміру земельної ділянки 2,00 га із цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства з підстави невідповідності поданого на розгляд клопотання вимогам частин шостої та сьомої статті 118 Земельного кодексу України.

Не погодившись з наказом Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області №13507-СГ від 17 грудня 2019 року "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою", позивач звернувся до суду з цим позовом.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що у спірних відносинах відповідач не реалізував своїх повноважень, оскільки не надав оцінки поданим документам, прийнявши рішення про відмову в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, оскільки в самому рішенні не навів мотивованих доводів щодо відмови.

З цих підстав суд першої інстанції дійшов висновку, що в даному випадку належним та достатнім способом захисту прав позивача у спірних відносинах є зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 14 листопада 2019 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, з урахуванням висновків суду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з такого.

Правовідносини у сфері забезпечення права громадян на землю врегульовані Земельним кодексом України №2768-ІІІ від 25 жовтня 2001 року /далі - ЗК України/.

Відповідно до положень статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

За змістом пункту "б" частини першої статті 121 вказаного Кодексу, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у розмірі не більше 2,0 гектара.

Відповідно до частини шостої статті 118 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Частиною сьомою цієї статті встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Судовим розглядом встановлено, що оскаржуваний наказ Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області №13507-СГ від 17 грудня 2019 року "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою" не конкретизує невідповідність поданого клопотання вимогам частини шостої статті 118 ЗК України та не вказує на необхідність подання заявником додаткових документів, зокрема погодження землекористувача, а також не містить мотиву щодо відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою відповідно до частини сьомої статті 118 ЗК України.

В той же час, частина сьома статті 118 Земельного кодексу України не містить вимог до клопотання та не визначає підстав для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою таку підставу, як невідповідність поданого на розгляд клопотання.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обгрунтовано дійшов висновку, що відповідачем фактично не було розглянуто клопотання позивача та не надано йому оцінку виходячи із вимог частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України, які визначають підстави для відмови у надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відповідності саме бажаного місця розташування (земельної ділянки) умовам визначених в такій нормі.

Враховуючи викладене та відсутність у спірному наказі чіткого посилання на норми законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, яким не відповідає місце розташування бажаної позивачем земельної ділянки, що в свою чергу позбавляє позивача можливості усунути недоліки та повторно звернутися із відповідною заявою, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області №13507-СГ від 17 грудня 2019 року "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою".

З приводу вимоги позивача про зобов`язання відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою, колегія суддів зазначає наступне.

Питання щодо ефективного способу захисту прав позивача у такій ситуації в судовій практиці поставало неодноразово.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06.11.2019 у справі №509/1350/17 оцінюючи ефективність обраного судом способу захисту (зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву) зазначила, що суд має право визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії. Суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. При цьому застосування такого способу захисту вимагає з`ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для одержання дозволу на розробку проекту землеустрою. Разом з тим наведених обставин судами не встановлено. Оцінка правомірності відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою стосувалася лише тих мотивів, які наведені відповідачем у оскаржуваному рішенні. Однак суди не досліджували у повній мірі, чи ці мотиви є вичерпними і чи дотримано позивачем усіх інших умов для отримання ним такого дозволу. Отже, як зазначила Велика Палата Верховного Суду, належним способом захисту та відновлення прав позивача у цій справі буде зобов`язання відповідача повторно розглянути відповідну заяву позивача про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою (п. 36-39).

За загальним правилом, застосування такого способу захисту прав та інтересів позивача як зобов`язання уповноваженого органу прийняти конкретне рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, є правильним, коли уповноважений орган розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким протиправно відмовив в його задоволенні.

З іншого боку, відсутні підстави для зобов`язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою (прийняти рішення такого змісту), якщо уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом і немає обґрунтованих сумнівів вважати, що він не надасть дозвіл, розглянувши заяву повторно.

Суб`єкт владних повноважень повинен сам виправляти свої помилки і відновлювати права осіб, що звернулися до нього, і щодо яких мали місце порушення. Тим більше після того, як неправомірність рішення (дії, бездіяльності) встановлено судом.

Слід зазначити, що метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (стаття 2 КАС України). Відтак, обираючи спосіб захисту прав позивача, суди мали б зважати на ефективність такого захисту.

Ця мета перекликається зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту, згідно з якою засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13 Конвенції, має бути ефективним як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13 Конвенції, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення від 15.10.2009 у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", п. 64).

Засіб юридичного захисту має бути "ефективним" в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення від 18.12.1996 у справі "Аксой проти Туреччини" (Aksoy v. Turkey), п. 95).

При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення від 24.07.2012 у справі "Джорджевич проти Хорватії", п. 101; рішення від 06.11.1980 у справі "Ван Остервійк проти Бельгії", п.п. 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин кожної конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.

Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України, правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003).

Частиною 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Судом першої інстанції встановлено, що у спірних відносинах відповідач не реалізував своїх повноважень, оскільки не надав оцінки поданим документам, прийнявши рішення про відмову в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, оскільки в самому рішенні не навів мотивованих доводів щодо відмови.

Таким чином, оскільки спірне рішення про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою відповідачем прийнято без дослідження всіх обставин, що мають значення для його прийняття, та наявність чи відсутність підстав, передбачених статтею 118 Земельного кодексу України відповідачем фактично не перевірялась, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним способом захисту та відновлення прав позивача у цій справі буде зобов`язання відповідача повторно розглянути відповідну заяву позивача про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою, з урахуванням висновків суду.

Щодо розподілу судових витрат, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Частинами першою та третьою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин другої, четвертої - п`ятої статті 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною першою статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір витрат, пов`язаних з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів та вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою справи до розгляду, встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

Відповідно до частин сьомої та дев`ятої статті 139 вказаного Кодексу, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Судом встановлено, що представництво інтересів позивача у цій справі здійснювалося адвокатом Малофєєвим Артемом Івановичем на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії ВІ №1006374 від 10 січня 2020 року /а.с. 14/.

09 січня 2020 року між адвокатом Малофєєвим Артемом Івановичем та ОСОБА_1 (клієнт) укладено договір про надання правничої допомоги №09/01 /а.с. 10-11/, предметом якого є надання адвокатом правничої допомоги в адміністративній справі за позовом до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області щодо скасування рішення, прийнятого у формі наказу №13507-СГ від 17 грудня 2019 року.

До суду надано копію звіту №10/01 про виконані адвокатом роботи (надані послуги) та час, витрачений на їх реалізацію, а також розмір коштів, що підлягає сплаті за них /а.с.12/ та копію квитанції від 10 січня 2020 року про оплату виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) до звіту №10/01 до договору про надання правничої допомоги №09/01 від 09 січня 2020 року /а.с. 13/.

Відповідно до звіту про виконані адвокатом роботи (надані послуги) та час, витрачений на їх реалізацію, а також розмір коштів, що підлягає сплаті за них до договору про надання правничої допомоги №09/01 від 09 січня 2020 року адвокатом виконано роботи (надано послуги): проведення юридичної консультації клієнту стосовно звернення з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області щодо скасування рішення, прийнятого у формі наказу №13507-СГ від 17 грудня 2019 року, (витрачений час 35 хв, вартість 525,00 грн), підбір нормативної бази, аналіз судової практики у даній категорії справ шляхом пошуку та перегляду судових рішень в Єдиному державному реєстрі судових рішень (витрачений час 49 хв, вартість 735,00 грн), формування правової позиції у позовній заяві відповідно до установленої судової практики, написання позовної заяви, виготовлення її копій та копій всіх документів, що додаються до неї відповідно до кількості учасників справи (витрачений час 3 год 15 хв, вартість 2925,00 грн), всього вартість правничої допомоги склала 4185,00 грн.

Слід відзначити, що при визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті ж самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції.

Так, у справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі "Ботацці проти Італії" (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

У пункті 269 Рішення у цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), пункт 55 з подальшими посиланнями).

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що проведення юридичної консультації клієнту стосовно звернення з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області щодо скасування рішення, прийнятого у формі наказу №13507-СГ від 17 грудня 2019 року, підбір нормативної бази, аналіз судової практики у даній категорії справ шляхом пошуку та перегляду судових рішень в Єдиному державному реєстрі судових рішень, формування правової позиції у позовній заяві відповідно до установлено судової практики, виготовлення копій позовної заяви та копій всіх документів, що додаються до неї відповідно до кількості учасників справи, фактично відноситься до дій щодо складання адміністративного позову про визнання протиправним рішення суб`єкта владних повноважень та зобов`язання вчинити певні дії (витрачений час - 4 год 39 хв., вартість 4185,00 грн), які суд, враховуючи незначну складність цієї справи та відсутність суспільного інтересу до її розгляду, напрацювання сталої судової практики з питання вирішення подібних правовідносин та збирання невеликої кількості доказів, а також досвід адвоката у цій категорії справ та здійснення розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (без проведення судових засідань), необхідно оцінити в 1000,00 грн.

Таким чином, розподілу підлягають судові витрати на професійну правничу допомогу у сумі 1000,00 грн.

За змістом частини 3 статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено судом частково, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення на користь позивача судових витрат у загальній сумі 920,40 грн, в.ч. витрати зі сплати судового збору у сумі 420,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 500,00 грн.

У відповідності до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 04.03.2020 року по справі 440/172/20 прийнято з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для його скасування не виявлено.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 04.03.2020 року по справі № 440/172/20 залишити без змін.

.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя В.А. Калиновський Судді О.І. Сіренко З.О. Кононенко Повний текст постанови складено 24.09.2020 року