Постанова

від 22.09.2020 по справі 640/1627/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/1627/20 Головуючий у 1 інстанції - Балась Т.П.

Суддя-доповідач - Василенко Я.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

за участю секретаря Шляги А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства аграрної політики та продовольства України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.05.2020 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства аграрної політики та продовольства України, третя особа - Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду першої інстанції з позовом, в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства аграрної політики та продовольства України від 27.12.2019 № 938-к Про звільнення ОСОБА_1 ;

- поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу бюджетного фінансування управління фінансової політики Господарсько-фінансового департаменту Міністерства аграрної політики та продовольства України з 29.12.2019, а за відсутності такої посади - на іншій рівнозначній посаді відповідно до її кваліфікації та професійної компетентності в цьому або державному органі-правонаступнику;

- стягнути з Міністерства аграрної політики та продовольства України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня наступного за днем звільнення по день постанови рішення суду.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.05.2020 позов задоволено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням Міністерство аграрної політики та продовольства України звернулось із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що зазначена апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 перебуває на державній службі у Міністерстві аграрної політики України з 02.07.2002, при зарахуванні на посаду головного економіста відділу бюджетного фінансування цільових програм та заходів управління прогнозування, фінансування цільових програм, заходів та бюджетних установ Департаменту фінансово-кредитної та податкової політики у 2002 році їй присвоєно одинадцятий ранг державного службовця. Позивач у період з 2002 по 2018 рік просувалась по службі, з 02.03.2018 має п`ятий ранг державного службовця.

Як вбачається з матеріалів справи, наказом від 19.04.2018 № 169-к ОСОБА_1 переведено на рівнозначну посаду заступника начальника відділу бюджетного фінансування управління фінансової політики Господарсько-фінансового департаменту з оплатою праці відповідно до законодавства України (а.с. 10 зворот).

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 02.09.2019 № 829 Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади , вирішено реорганізувати Міністерство аграрної політики та продовольства України шляхом приєднання до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України.

Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 20.09.2019 № 507, підписаним головою комісії з реорганізації Міністерства аграрної політики та продовольства України, було затверджено план заходів, пов`язаних з реорганізацією Міністерства аграрної політики та продовольства України (в подальшому - План) (а.с. 12-22).

Пунктом 1 розділу кадрові питання вищевказаного Плану передбачено письмове попередження працівників Мінагрополітики про можливе вивільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці із одночасним внесенням пропозицій щодо заміщення посад у Мінекономіки та їх призначення у порядку переведення строк виконання якого відбудеться після затвердження штатного розпису Мінекономіки (а.с. 17).

Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України № 537 від 31.10.2019, підписаним головою комісії з реорганізації Міністерства аграрної політики та продовольства України, було затверджено зміни до плану заходів з реорганізації Міністерства аграрної політики та продовольства України (а.с. 23, 24).

Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України № 565 від 23.12.2019, підписаним головою комісії з реорганізації Міністерства аграрної політики та продовольства України, було затверджено зміни до плану заходів з реорганізації Міністерства аграрної політики та продовольства України (а.с. 25-27).

Головою комісії з реорганізації Міністерства аграрної політики та продовольства України Миловановим Т. видано наказ № 938-к від 27.12.2019, згідно з яким звільнено ОСОБА_1 , заступника начальника відділу бюджетного фінансування управління фінансової політики Господарсько-фінансового департаменту, 28.12.2019 у зв`язку із реорганізацією Міністерства аграрної політики та продовольства України, відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України Про державну службу (а.с. 11).

Вважаючи вказаний наказ протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернулась до суду першої інстанції з даним адміністративним позовом.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність під час процедури вивільнення позивача (попередження про вивільнення та наступне звільнення) у вигляді не пропонування іншої рівноцінної (рівнозначної) посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі, тоді як встановлені обставини в ході розгляду справи свідчать про їх наявність, що є достатньою і самостійною підставою для скасування оскаржуваного наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України від 27.12.2019 № 938-к Про звільнення ОСОБА_1 , у зв`язку із чим необхідно поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу бюджетного фінансування управління фінансової політики Господарсько-фінансового департаменту Міністерства аграрної політики та продовольства України з 29.12.2019 та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що оскаржуване рішення прийнято судом першої інстанції з ненаданням належної оцінки нормам чинного законодавства, що призвело до прийняття невірного рішення, судом порушено правильність застосування норм матеріального та процесуального права та правової оцінки обставин у справі.

Колегія суддів вважає доводи апелянта необґрунтованими та погоджується з рішенням суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Відповідно до частини другої статті 6 та частини другої статті 19 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону № 889-VIII державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Відповідно до статті 5 Закону України Про державну службу правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Статтею 83 Закону України Про державну службу визначені підстави для припинення державної служби, а саме - державна служба припиняється:

1) у разі втрати права на державну службу або його обмеження (стаття 84 цього Закону);

2) у разі закінчення строку призначення на посаду державної служби (стаття 85 цього Закону);

3) за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону);

4) за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону);

5) у разі настання обставин, що склалися незалежно від волі сторін (стаття 88 цього Закону);

6) у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв`язку із зміною її істотних умов (стаття 43 цього Закону);

7) у разі досягнення державним службовцем 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом;

8) у разі застосування заборони, передбаченої Законом України "Про очищення влади";

9) з підстав, передбачених контрактом про проходження державної служби (у разі укладення) (стаття 881 цього Закону).

Законом від 19.09.2019 № 117-IX Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади були внесені зміни та доповнення до Закону України Про державну службу від 10.12.2015 № 889-VIII, який набув чинності 25.09.2019.

Так, статтею 87 Закону № 889-VIII у редакції із змінами, внесеними згідно із Законом України від 19.09.2019 № 117-IX передбачено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є:

1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу;

1 1 ) ліквідація державного органу;

2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування;

3) отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності;

4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.

2. Підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення може бути нез`явлення державного службовця на службу протягом більш як 120 календарних днів підряд або більш як 150 календарних днів протягом року внаслідок тимчасової непрацездатності (без урахування часу відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами), якщо законом не встановлено більш тривалий строк збереження місця роботи (посади) у разі певного захворювання.

За державним службовцем, який втратив працездатність під час виконання посадових обов`язків, посада зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності.

3. Суб`єкт призначення приймає рішення про припинення державної служби з підстав, передбачених пунктами 2 і 3 частини першої цієї статті, у п`ятиденний строк з дня настання або встановлення відповідного факту.

Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення за рішенням суб`єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.

4. У разі звільнення з державної служби на підставі пункту 1 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі середньої місячної заробітної плати.

5. Наказ (розпорядження) про звільнення державного службовця у випадках, передбачених частиною першою цієї статті, може бути виданий суб`єктом призначення або керівником державної служби у період тимчасової непрацездатності державного службовця або його відпустки із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки.

Статтею 43 Закону № 889-VIII визначено, що підставами для зміни істотних умов державної служби є:

1) ліквідація або реорганізація державного органу;

2) зменшення фонду оплати праці державного органу;

3) скорочення чисельності або штату працівників у зв`язку з оптимізацією системи державних органів чи структури окремого державного органу.

Також, колегія суддів зауважує, що при вивільненні працівників (державних службовців) державного органу у зв`язку із скороченням чисельності або штату державних службовців, скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізацією державного органу, враховуючи положення частини третьої статті 5 Закону № 889, застосовують норми КЗпП.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у разі зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Положеннями ст. 42 КЗпП України регламентовано, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Частинами 1, 2, 3 статті 49-2 КЗпП України визначено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Таким чином, виходячи із тлумачення частини 1 статті 40, частин 1, 3 статті 49-2 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які цей працівник може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. При цьому, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини 3 статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду та які існували на день звільнення.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 08.05.2019 у справі № 806/1175/17 та від 28.02.2020 у справі № 807/819/16.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду

Разом з цим, колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" при розгляді спорів про звільнення за п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.

Колегією суддів встановлено, що згідно з пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 02.09.2019 № 829 Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади було прийнято рішення реорганізувати Міністерство аграрної політики та продовольства України (далі - Мінагрополітики) шляхом приєднання до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України (далі - Мінекономіки). Пунктом 7 цієї постанови установлено, що Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України є правонаступником майна, прав і обов`язків Міністерства аграрної політики та продовольства України.

В подальшому, постановою Кабінету Міністрів України від 11.09.2019 № 838 Питання Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства (із змінами, внесеними згідно постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.2019 № 1053) були внесені зміни до деяких постанов Кабінету Міністрів України та затверджено Положення про Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства, а також внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 05.04.2014 № 85 Деякі питання затвердження граничної чисельності працівників апарату та територіальних органів виконавчої влади, інших державних органів - збільшено чисельність апарату Мінекономіки до 1355 одиниць, у тому числі державних службовців - 1351 одиниця, враховуючи приєднану чисельність реорганізованого Міністерства агарної політки та продовольства України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 05.04.2014 № 85 Деякі питання затвердження граничної чисельності працівників апарату та територіальних органів виконавчої влади, інших державних органів (зі змінами згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 18.12.2019 № 1053) у додатку 1 затверджено граничну чисельність працівників апарату Мінекономіки у кількості 1335 одиниць, у тому числі державних службовців - 1331 одиниця.

Відповідно до наказу Мінекономіки від 05.11.2019 № 322 Про внесення змін до структури апарату Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України в. о. державного секретаря Мінекономіки О.О. Черних 07.11.2019 року затверджено та надіслано на розгляд та погодження до Міністерства фінансів України листом з вихідним номером 2102-14/46241-03 від 07.11.2019, Штатний розпис на 2019 рік апарату Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України у кількості 1335 штатних одиниць (а.с. 28-54).

Враховуючи викладене, чисельність працівників апарату Мінагрополітики в структурі Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства у 2019 році була збережена повністю.

Крім того, наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 20.09.2019 року № 507, підписаним Головою комісії з реорганізації Міністерства аграрної політики та продовольства України Т. Миловановим, було затверджено План заходів, пов`язаних з реорганізацією Мінагрополітики (а.с. 84-94).

Пунктом 1 заходу з кадрових питань було передбачено письмове попередження працівників Мінагрополітики про можливе наступне вивільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці із одночасним внесенням пропозицій щодо заміщення посад у Мінекономіки та їх призначення у порядку переведення (після затвердження штатного розпису Мінекономіки) (а.с. 89).

При цьому, як вірно було встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 у будь-якій формі не зверталася до відповідача з приводу звільнення та припинення державної служби та не була попереджена відповідачем про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці до зміни істотних умов державної служби. Відповідачем перед звільненням не запропоновано позивачу жодної іншої рівноцінної посади державної служби та (або) іншої роботи, навіть нижчої посади (посади державної служби), в тому числі декретної у цьому або іншому державному органі. Відповідачем жодним чином не було мотивовано та аргументовано звільнення позивача з державної служби та відсутності можливості подальшого використання позивача на державній службі. Перед звільненням позивача відповідачем не з`ясовано питання наявності у позивача переважного права на залишення на роботі (посаді), а також не проводився порівняльний аналіз продуктивності праці працівників за період їх роботи при вивільненні.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про допущення відповідачем протиправної бездіяльності під час процедури вивільнення позивача (попередження про вивільнення та наступне звільнення) у вигляді не пропонування іншої рівноцінної (рівнозначної) посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі, тоді як встановлені обставини в ході розгляду справи свідчать про їх наявність.

Посилання апелянта на роз`яснення Національного агентства з питань державної служби від 06.02.2020 № 86 р\з колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони носять суто інформаційний та роз`яснювальній характер та не встановлюють жодних правових норм щодо регулювання трудових відносин при вирішенні даного спору.

Натомість, як вже було зазначено вище, звільнення позивача відбулось з порушенням, у тому числі, вимог частини другої статті 40 та частини третьої статті 49-2 КЗпП України, чого апелянтом під час судового розгляду справи не спростовано.

За таких обставин, оскаржуваний наказ Міністерства аграрної політики та продовольства України від 27.12.2019 № 938-к Про звільнення ОСОБА_1 є протиправним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги в цій частині задоволенню.

У силу вимог ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України Про запобігання корупції іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Відтак, протиправність наказу від 27.12.2019 № 938-к вказує на необхідність поновлення позивача на посаді, аналогічній посаді першого заступника начальника відділу бюджетного фінансування Управління фінансової політики Господарсько-фінансового департаменту Міністерства аграрної політики та продовольства України з 29.12.2019, а у разі відсутності такої посади - на іншій рівнозначній посаді відповідно до її кваліфікації та професійної компетентності в цьому або державному органі, який є правонаступником Міністерства аграрної політики та продовольства України.

У відповідності до положень ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

З аналізу наведеного законодавства вбачається, що суд виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу у разі якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника.

При визначенні розміру грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, колегія суддів виходить з того, що при обчисленні належної до виплати суми застосовуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (надалі - Порядок № 100).

Так, згідно з вимогами п. 2 Порядку № 100 обчислення середньомісячної заробітної плати здійснюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до п. 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з довідкою від 06.05.2020 № 57 про середньомісячну заробітну плату позивача, подану суду за підписом голови комісії з реорганізації Мінагрополітики, середньоденна заробітна плата становить 1 184, 77грн.; середньомісячна заробітна плата становить 25 472,55 грн. (а.с. 141).

Виходячи з наведених величин, судом першої інстанції здійснено розрахунок середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу з 29.12.2019 по 29.05.2020 (104 робочих днів), який становить 123 216, 08 грн. Колегія суддів, з урахуванням вищевказаного, погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що дана сума середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу підлягає стягненню на користь позивача.

В той же час, аргументи апеляційної скарги відповідача є безпідставними та необґрунтованими, носять формальний характер і не ґрунтуються ні на фактичних обставинах, ні на вимогах закону та спростовуються матеріалами справи. Крім того, апеляційна скарга не містить посилань на обставини, передбачені статтями 317-319 КАС України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Також, надаючи оцінку всім доводам учасників справи, судова колегія також враховує рішення ЄСПЛ по справі Ґарсія Руіз проти Іспанії (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому суд зазначив, що …хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід… .

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Апелянт не надав до суду належні докази, що підтверджують факт протиправності рішення суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 244, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Міністерства аграрної політики та продовольства України залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.05.2020 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В.В.

Шурко О.І.

Повний текст постанови виготовлений 23.09.2020.