Рішення

від 16.09.2020 по справі 442/3641/20

ДРОГОБИЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №442/3641/20

Провадження №2/442/989/2020

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 вересня 2020 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

в складі головуючого судді Нагірної О.Б.

за участю секретаря судових засідань Кмітя Р.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дрогобичі в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа ОСОБА_4 про визнання осіб такими , що втратили право на користування житловим приміщенням,

позивач ОСОБА_1 ,

представник позивача ОСОБА_5 ,

представник відповідача ОСОБА_6 , суд -

ВСТАНОВИВ :

Позивач звернулася до суду із позовом до відповідача, просить визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме будинком АДРЕСА_1 . Судові витрати покласти на відповідачів.

Позов мотивує тим, що їй належить Ѕ частина житлового будинку АДРЕСА_1 . Право власності підтверджується рішенням Дрогобицького міськрайонного суду від 19.04.2018 (справа № 442/7168/17) та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності. У цьому будинку разом з третьою особою-співвласником ОСОБА_4 деякий час проживали ОСОБА_2 (чоловік дочки) та його дружина (дочка) - ОСОБА_3 , внучка ОСОБА_7 , 2012р.н. та внучка ОСОБА_8 , 2005р.н.

У травні 2016 року відповідачі переїхали жити в м. Дрогобич, так як придбали нове житло, відповідно забрали всі свої речі і переїхали жити разом зі своєю сім`єю в АДРЕСА_2 . Однак, надалі залишаються зареєстрованими за адресою їх будинку. Відповідачі в будинку не проживають, відповідно не беруть участі у його утриманні. Це можуть підтвердити сусіди та голова Унятицької сільської ради. В свою чергу відповідачі, які не проживають за вище вказаною адресою втратили право на користування будинком, внаслідок відсутності без поважних причин понад один рік.

Оскільки, за вищевказаною адресою відповідачі не проживають, виникають проблеми зі сплатою надмірних комунальних послуг, які не надаються, оскільки неможливо скористатися правом на оформлення субсидії, чим об`єктивно порушуються її права, а тому вона змушена звернутися за захистом своїх прав до суду.

Ухвалою судді від 17.06.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, запропоновано відповідачу в п`ятнадцятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали подати до суду відзив на позовну заяву, роз`яснено наслідки ненадання відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, право пред`явити зустрічний позов.

У встановлений ухвалою термін відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому просить в задоволенні позову відмовити через його безпідставність. Зокрема зазначає, що позивач не є одноосібним власником спірної нерухомості, що унеможливлює звернення до суду з вказаним позовом. Крім цього, у спірному помешканні зареєстровані неповнолітні діти відповідачів, що також є підставою для відмови у задоволенні позову. Одночасно зазначає про витрату коштів на ремонт будинку, про перешкоджання позивачки на спокійне проживання за місцем реєстрації відповідачів шляхом постійних безпідставних сварок та конфліктів. Через такі обставини відповідачі разом із дітьми змушені були переїхати в інше житло, щоб убезпечити неповнолітніх дітей від стресу внаслідок сімейних чвар.

Позивачем подано відповідь на відзив, в якому наполягає на задоволенні позову, обгрутовуючи таку здебільшого викладом обставин про сімейні сварки, аргументів в правовому полі не наведено.

В судовому засіданні кожна з сторін підтримали свої позиції, на чому і наполягали.

Дослідивши та перевіривши зібрані по справі докази, оцінивши їх в сукупності, суд вважає, що позов слід задовольнити з наступних підстав.

Згідно з вимогами статті 264 ЦПК під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; та докази на їх підтвердження..

Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом.

З матеріалів справи встановлено, згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності ОСОБА_1 на праві приватної спільної часткової власності належить 1/2 земельної ділянки кадастровий номер 4621288400:01:001:0104 (а/с 6).

Згідно рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 19.04.2018 за ОСОБА_1 та ОСОБА_4 визнано право спільної сумісної власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ ідеальну частину вказаного будинку, та право власності на Ѕ ідеальну частину земельної ділянки за цією ж адресою кадастровий номер 4621288400:01:001:0104 (а/с 8-10).

Як вбачається з довідки № 691 виконавчого комітету Унятицької сільської ради Дрогобицького району Львівської області в будинку АДРЕСА_1 зареєстрованими значаться зокрема ОСОБА_3 - дочка, ОСОБА_2 - зять, ОСОБА_7 - онука, 2012 року народження, ОСОБА_8 - онука,2005 року народження (а/с 7).

Як вбачається з актів обстеження факту не проживання особи за місцем реєстрації від 06.11.2019 та 12.11.2019 за адресою: АДРЕСА_1 зі слів ОСОБА_1 ОСОБА_2 не проживає за вказаною адресою з 01.05.2016. Факт не проживання ОСОБА_2 також підтверджує сусідка ОСОБА_9 (а/с 4,5).

Відповідно до ч.1 ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь яких усунень свого порушеного права від будь яких осіб будь яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю.

ВСУ правова позиція у справі № 6-709 цс16 вказує на те, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.

Згідно правового висновку, який викладений у постанові Верховного Суду від 11.04.2019 року прийнятій у справі №450/1138/17, право членів сім`ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням виникає та існує за наявності права власності на будинок в особи, членами сім`ї якого вони є. Визнання особи такою, що втратила право користування житлом, що перебуває у спільній частковій власності, можливе лише за наявності обумовленої письмової згоди всіх співвласників цього житлового будинку та (або) подання ними спільного позову.

За змістом положень ст.ст. 2, 6 Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні , особа може мати декілька місць проживання, однак проведенням реєстрації свого місця проживання у конкретному жилому приміщенні особа сама визначає його як постійне місце проживання.

Згідно із положеннями статті 405 ЦК України, члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Аналіз наведеної норми права дає підстави для висновку, що для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, необхідна наявність одночасно двох умов, зокрема, відсутність члена сім`ї без поважних причин понад один рік, а також відсутність поважних причин не проживання за адресою такого житлового приміщення.

Обмеження (втрату) права користування житлом можуть обумовити тільки такі дії членів сім`ї власника житла, які пов`язані зі зловживанням ними своїми правами або з невиконанням покладених на них обов`язків і безпосередньо порушують при цьому права та законні інтереси інших осіб.

Статтею 9 ЖК України визначено, що ніхто не може бути обмежений у праві користування житлом інакше як на підставах і в порядку, передбачених законом.

Крім того, втручання держави у право на повагу до житла має бути не лише законним, але й необхідним у демократичному суспільстві , інакше кажучи, воно має відповідати нагальній суспільній необхідності , зокрема бути співрозмірним із переслідуваною метою (рішення у справі Зехентнер проти Австрії , 2009 року, пункт 56).

Встановлено, що одним із співвласників будинку за адресою: АДРЕСА_1 є третя особа ОСОБА_4 , який в судове засідання на неодноразові виклики не з`явився, заяви про розгляд справи у його відсутності та підтримання позовних вимог не подавав.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, відзиву, відповіді на відзив, пояснень сторін, між ними існує тривалий конфлікт, через що відповідачі вимушені були залишити місце реєстрації. Отже має місце поважність причин не проживання та зловживання співвласника житла своїми правами.

Також слід зазначити, що в актах обстеження йдеться лише про не проживання ОСОБА_2 , щодо факту не проживання відповідачки ОСОБА_3 не надано жодного документу.

Окрім того, як встановлено, у вказаному будинку також зареєстровані неповнолітні діти відповідачів:ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , і ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Відповідно до ч.2 ст.11, ч.1 ст.14 Закону України Про охорону дитинства кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.

Виходячи з зазначених положень закону та встановлених обставин справи, відповідачі, як члени сім`ї власника ( співвласника) будинку , зберігають право користування займаним приміщенням саме на тих умовах, на яких вони поселилися в житлове приміщення і користуються ним нарівні з членами сімї власника ( співвласника).

Відповідно до ч.3 ст. 12 , ч.1 ст. 81ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доводи позивачки про те, що вона, як власник майна, має право вимагати усунення перешкод у здійсненні нею права власності будинком від відповідачів, які є членами її сімї, шляхом визнання їх таким, що втратив право користування житловим приміщенням, суд вважає необґрунтованими.

Додатково слід зазначити, що достатніх доказів наявності перешкод зі сторони відповідача у праві користування позивачами вказаним будинком, суду надано не було, як і не зазначено інших підстав для задоволення позовних вимог, зокрема передбачених у ст.ст. 405 , 406 ЦК України , тощо.

Таким чином, доводи позивачки про те, що відповідач втратив право користування жилим приміщенням є не обґрунтовані, оскільки відповідачі набули право користування жилим приміщенням в установленому порядку, а тому слід виходити з того, що вони на законних підставах мають право користуватися жилим приміщенням і відповідно до зазначених правових норм мають обґрунтовану презумпцію своїх прав. А відтак, позовні вимоги, направлені на позбавлення прав відповідачів на користування житлом, могли бути задоволені лише на підставі переконливих, взаємоузгоджених і неспростовних доказів у справі.

Доводи ж позивача про те, що реєстрація відповідачів у будинку призводить до її витрат на оплату житлово-комунальних послуг не є самостійною підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, а може бути підставою для звернення до останніх з вимогою про відшкодування понесених нею витрат на оплату таких послуг.

Згідно з ст.47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Невід`ємне право кожної людини на житло закріплено і в міжнародно-правових документах про права людини, у тому числі в Міжнародному пакті про економічні, соціальні й культурні права від 16.12.1966 (стаття 10).

Пунктом 1 статті 12 Міжнародного пакту про цивільні і політичні права від 16.12.1966 наголошено, що право на житло має реалізовуватися за умови вільного вибору людиною місця проживання.

Крім того, правова позиція Європейського суду з прав людини відповідно до п.1 ст.8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод гарантує кожній особі окрім інших прав, право на повагу до її житла. У разі порушення цих прав передбачено право на судовий захист. Ніхто не може примусово бути позбавлений житла, безпідставно виселений із нього або визнаний таким, що втратив право користування жилим приміщенням. Це покладає на Україну в особі її державних органів позитивні зобов`язання вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав (рішення у справі Powell and Rayner v. the U.K., 21.02.1990). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення в справі Gillow v. the U.K., 24.11.1986), так і на наймача (рішення в справі Larkos v. Cyprus, 18.02.1999).

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа ОСОБА_4 про визнання осіб такими , що втратили право на користування житловим приміщенням не підлягають задоволенню в повному обсязі.

Враховуючи, що у задоволенні позову відмовлено, відповідно до статті 141ЦПК України судовий збір покладається на позивачів.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2 , 4 , 12 , 13 , 76-78 , 81 , 258-268 , 352-355 ЦПК України , ст.47 Конституції України , ст.ст. 9 , 64 , 116 , 156 , 157ЖК УРСР , ст.ст. 405 , 406 ЦК України , суд

Керуючись ст.ст. 12 , 13 , 81 , 264 , 430 ЦПК України , суд, -

УХВАЛИВ :

В позові відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подання через Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду

Суддя: О.Б.Нагірна