Ухвала

від 24.09.2020 по справі 260/317/20

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

про закриття провадження в адміністративній справі

24 вересня 2020 рокум. Ужгород№ 260/317/20

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ващиліна Р.О.

при секретарі судового засідання Неміш Т.В.

за участі:

позивача: представник - Куштан В.В.,

відповідача: представник - не з`явився,

3-я особа: представник - не з`явився,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні клопотання 3-ї особи про закриття провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Екзотика ЛТД" до Ужгородської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Товариство з обмеженою відповідальністю "Мишим" про визнання протиправним та скасування рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Екзотика ЛТД" (далі - ТОВ "Екзотика ЛТД") звернулося до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Ужгородської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Товариство з обмеженою відповідальністю "Мишим" (далі - ТОВ "Мишим"), в якому просить визнати протиправним та скасувати п.п. 1.10 п. 1 рішення Ужгородської міської ради ХLІІ сесії VІІ скликання "Про надання та відмову у наданні дозволів на проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки" від 24 грудня 2019 року №1854 про надання ТОВ "Мишим" дозволу на проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки площею 0,0046 га для будівництва та обслуговування будівель торгівлі на площі Кирила і Мефодія, приміщення 6.

Заявлений позов позивач аргументує тим, що у його постійному користуванні на підставі державного акту на праві постійного користування перебувають земельні ділянки за адресою: АДРЕСА_1 . Однак в жовтні 2019 року йому стало відомо, що у Публічній кадастровій карті України на частині земельної ділянки, якою користується товариство, почала відображатися інша земельна ділянка, що не належить ТОВ "Екзотика ЛТД", що фактично позбавляє позивача права користування частиною належної йому земельної ділянки у встановлений законодавством спосіб. При цьому Товариство не повідомлялося, не надавало жодної згоди, не погоджувало будь-якої документації із землеустрою щодо такої земельної ділянки. У зв`язку з вищенаведеними обставинами товариство звернулося до органів прокуратури із заявою про злочин, наслідком чого стало відкриття кримінального провадження, а ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 29.11.2019 р. накладено арешт на спірну земельну ділянку. Незважаючи не це, 24 грудня 2019 року рішенням Ужгородської міської ради надано дозвіл 3-й особі на проведення експертної грошової оцінки спірної земельної ділянки, при прийнятті якого проігноровано наявність обтяження речових прав на таку земельну ділянку, чим здійснено розпорядження майном у протиправний спосіб. Вважає, що оскаржене рішення порушує право позивача на вільне користування належною йому на праві постійного користування земельною ділянкою, оскільки відповідачем фактично розпочато процедуру відчуження такої.

10 серпня 2020 року 3-я особа надіслала до суду відзив на позовну заяву №10-08 від 10.08.2020 р., в якому просила суд закрити провадження у справі з мотивів непідсудності даного спору адміністративному суду. Так, зокрема, зазначила, що ТОВ "Мишим" на підставі договору купівлі-продажу від 07.03.2017 р. володіє нерухомим майном за адресою: м. Ужгород, пл. Кирила і Мефодія, буд. 2, приміщення 6, що знаходиться на спірній земельній ділянці, яка в свою чергу перебуває в оренді товариства. Тому у зв`язку з набуттям права власності на нерухоме майно товариство звернулося до органу місцевого самоврядування з метою переоформлення права користування спірною земельною ділянкою, за наслідками чого рішенням від 28 серпня 2018 року №1228 таку надано в оренду ТОВ Мишим та укладено договір оренди від 08.11.2018 р. Зазначає, що речове право (право користування земельною ділянкою на умовах оренди) було зареєстровано в реєстрі речових прав 28 листопада 2018 року. З огляду на вищенаведене вважає, що в даному випадку існує спір про право, а тому такий підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

21 серпня 2020 року позивач подав до суду відповідь на письмові пояснення щодо позову, в якій заперечує щодо закриття провадження у справі. Так, вважає, що позовні вимоги не містять вимог щодо набуття, зміну чи припинення речового права, а тому даний позов не носить приватноправовий характер.

Відповідач своїм правом на подання відзиву у справі не скористався.

Представник позивача в підготовчому судовому засіданні проти задоволення клопотання 3-ї особи заперечив з мотивів, наведених у поданій відповіді на письмові пояснення щодо позову.

Представники відповідача та 3-ї особи в судове засідання 24 вересня 2020 року не з`явилися. Відповідач про причини неявки свого представника суд не повідомив, хоча був належним чином проінформований про дату, час та місце судового розгляду.

3-я особа надіслала до суду клопотання про відкладення розгляду справи, аргументоване хворобою свого представника.

Розглянувши заявлене 3-ю особою клопотання про закриття провадження у справі, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Ч. 1 ст. 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

П. 1 ч. 1 ст. 4 КАС України надає визначення поняттю адміністративна справа , у відповідності до якого такою є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Згідно з дефініцією, наданою в п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України, публічно-правовий спір - спір, у якому:

- хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або

- хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або

- хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Перелік справ, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, визначений ст. 19 КАС України. Так, зокрема, п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін суб`єкт владних повноважень означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС).

Разом з тим, суд вважає помилковим поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб`єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень.

Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Поряд з цим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Спір в даній адміністративній справі виник з приводу оскарження рішення Ужгородської міської ради ХLІІ сесії VІІ скликання від 24 грудня 2019 року №1854 про надання ТОВ "Мишим" дозволу на проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки площею 0,0046 га для будівництва та обслуговування будівель торгівлі на площі Кирила і Мефодія, приміщення 6. При цьому в обґрунтування протиправності такого рішення позивач посилається на те, що спірна земельна ділянка розташована в межах земельної ділянки, яка знаходиться у користуванні позивача на підставі Державного акту на право постійного користування землею від 02.06.1994 р. Тому оскільки оскарженим рішенням органом місцевого самоврядування фактично розпочато процедуру відчуження земельної ділянки, межі якої в незаконний, на думку позивача, спосіб встановлені в межах належної товариству земельної ділянки, таке порушує право позивача на вільне користування майном.

Вирішуючи можливість розгляду даного спору в порядку адміністративного судочинства, суд встановив наступне.

У користуванні ТОВ "Екзотика ЛТД" на підставі державного акта на право постійного користування землею ЗК-01500008 від 02.06.1994 р. перебувають земельні ділянки за адресою: пл. Кирила і Мефодія, м. Ужгород, кадастровий номер 2110100000:15:001:0208 та 2110100000:15:001:0209, відомості про що внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (арк. спр. 10 - 15, т. 1).

Також відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №191634651 від 05.12.2019 р., за ТОВ "Мишим" зареєстровано право оренди земельної ділянки площею 0,0046 га за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2110100000:15:001:0104 (арк. спр. 16 - 18, т. 1).

Так, земельна ділянка з кадастровим номером 2110100000:15:001:0104 надана в оренду ТОВ "Мишим" на підставі рішення ХХVI сесії VIІ скликання Ужгородської міської ради №1228 від 28 серпня 2018 року строком на 5 років до 28.08.2023 р. (арк. спр. 126 - 127, т. 1).

На підставі вказаного рішення між територіальною громадою міста Ужгорода в особі Ужгородської міської ради та ТОВ "Мишим" 08 листопада 2018 року укладено договір оренди землі (арк. спр. 128 - 134, т. 1).

Сторонами стверджується, що земельна ділянка з кадастровим номером 2110100000:15:001:0104 знаходиться в межах належної ТОВ "Екзотика ЛТД" на праві постійного користування земельної ділянки з кадастровим номером 2110100000:15:001:0209. Дана обставина підтверджується як позивачем, так і 3-ю особою та не є предметом спору.

Спір в даній адміністративній справі виник з приводу правомірності рішення ХLІІ сесії VІІ скликання Ужгородської міської ради від 24 грудня 2019 року №1854, яким ТОВ "Мишим" надано дозвіл на проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки з кадастровим номером 2110100000:15:001:0104, площею 0,0046 га для будівництва та обслуговування будівель торгівлі на площі Кирила і Мефодія, приміщення 6.

Відповідно до ч. 4 ст. 201 Земельного кодексу України, експертна грошова оцінка використовується при здійсненні цивільно-правових угод щодо земельних ділянок.

Таким чином, предмет даного спору стосується земельної ділянки, право користування якою фактично оспорюється.

Так, позивач в поданій до суду позовній заяві особисто заявляє, що оскаржене рішення відповідача порушує право вільного користування належною йому на праві постійного користування земельною ділянкою, кадастровий номер 2110100000:15:001:0209, оскільки органом місцевого самоврядування фактично розпочато процедуру відчуження земельної ділянки, кадастровий номер 2110100000:15:001:0104, межі якої в незаконний спосіб встановлені в межах належної товариству земельної ділянки, і яка знаходиться на її території.

З огляду на вищенаведені обставини справи, дослідивши доводи учасників справи та вимоги процесуального законодавства, суд дійшов висновку, що даний спір не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки стосується земельної ділянки, яка фактично одночасно перебуває у користуванні як позивача, такі і третьої особи, та впливає на майнові права сторін.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що рішення суб`єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за нормами Цивільного кодексу України та пред`являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред`явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи (наприклад, права власності на землю), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень.

В свою чергу розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває або позбувається речового права на земельну ділянку, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін спору.

Таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду, зокрема в постановах від 24 квітня 2018 року у справі № 401/2400/16-ц, від 28 листопада 2018 року у справі №826/5735/16, від 12 червня 2019 року у справі №749/942/18 та від 13 лютого 2019 року у справі № 820/688/17, а також Верховний Суд в постанові від 18 серпня 2020 року у справі №260/800/19.

Ч. 5 ст. 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В даному випадку суд вважає, що спір стосується приватноправових відносин, адже існує речове право на одну й ту саму земельну ділянку як ТОВ "Мишим", так і ТОВ "Екзотика ЛТД", а оскаржене в даній адміністративній справі рішення пов`язане з подальшою реалізацією 3-ю особою свого права на відчуження такої земельної ділянки. Метою ж звернення позивача до суду є захист свого майнового права вільного користування належною йому земельною ділянкою, про що зазначено ним особисто в тексті позовної заяви (арк. спр. 4, т. 1). З огляду на що суд вважає, що вказані обставини спростовують наведене позивачем обґрунтування відсутності приватноправового характеру спору.

За правилами п. 1 ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 Цивільного кодексу України, у випадках, установлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Отже, рішення суб`єктів владних повноважень можуть бути підставою виникнення/припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно п. 10 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

З огляду на вищенаведене суд вважає, що даний спір належить розглядати в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від4 листопада 1950 року (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20 липня 2006 року у справі Сокуренко і Стригун проти України зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін встановленим законом у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом (рішення у справі Занд проти Австрії (Zand v. Austria)). У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. Фраза встановленого законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду , але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, встановленим законом , національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Отже, поняття суду, встановленого законом зводиться не лише до правової основи самого існування суду , але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Відповідно до ст. 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.

З метою забезпечення кращого захисту прав, свобод фізичних та юридичних осіб в різних сферах суспільних правовідносин, здійснення якісного та неупередженого судочинства, належної організації діяльності судів України, запроваджено систему спеціалізації судів при розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З цією метою процесуальними кодексами, зокрема, врегульовані питання щодо предметної підсудності спорів у всіх суспільних правовідносинах, які підлягають оскарженню в судовому порядку, тобто чітко визначено конкретні категорії справ, які має право розглядати суд певної юрисдикцію, що покладено в основу функціонування системи судочинства України. Тому суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні ч. 1 ст. 6 Конвенції.

Таким чином, враховуючи ту обставину, що даний спір виник у сфері приватноправових відносин, Закарпатський окружний адміністративний суд не є встановленим законом судом щодо розгляду такого.

З огляду на вищенаведені процесуальні норми, суд вважає, що даний спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Згідно п. 1 ч. 1 статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Відповідно до ст. 239 КАС України, суд роз`яснює позивачу, що дану справу належить розглядати в порядку цивільного судочинства.

Роз`яснити сторонам, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 238, ст.ст. 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В:

1. Провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Екзотика ЛТД" (місцезнаходження: пл. Кирила і Мефодія, буд. 2, Ужгород, Закарпатська область, 88000, код ЄДРПОУ - 19100945) до Ужгородської міської ради (місцезнаходження: пл. Поштова, буд. 3, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, код ЄДРПОУ - 33868924), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Товариство з обмеженою відповідальністю "Мишим" (місцезнаходження: пл. Кирила і Мефодія, буд. 2, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, код ЄДРПОУ - 13604202) про визнання протиправним та скасування рішення, - закрити .

Ухвала може бути оскаржена. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга подається у відповідності до вимог п. 15.5 ч.1 Перехідних положень КАС України (в редакції Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів від 03.10.2017 року №2147-VIII).

Ухвала набирає законної сили в порядку та строки, передбачені ст. 256 КАС України.

Повний текст ухвали виготовлено 25 вересня 2020 року.

Суддя Р.О. Ващилін