Рішення

від 21.09.2020 по справі 640/9165/20

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 вересня 2020 року м. Київ № 640/9165/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Аблова Є.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю НАФТА ФОРС доГоловного управління Державної податкової служби у Київській області провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 16 січня 2020 року №0006315104

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю НАФТА ФОРС (далі по тексту - позивач, ТОВ НАФТА ФОРС ) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у Київській області (далі по тексту - відповідач, ГУ ДПС у Київській області), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 16 січня 2020 року №0006315104.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що він мав право на віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених за тимчасовими митними деклараціями при ввезенні товарів на митну територію України. На думку позивача, норми податкового законодавства не ставлять у залежність право платника податків на податковий кредит від типу митної декларації (тимчасова митна декларація) як підставу виникнення такого права. Оскільки надані товариством тимчасові митні декларації підтверджують факт сплати (нарахування) податку на додану вартість та які у розумінні закону є митними деклараціями, що підтверджують право на податковий кредит, тому донарахування позивачу сум ПДВ та зменшення від`ємного значення згідно з оскаржуваним податковим повідомленням - рішенням є неправомірним.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 квітня 2020 року відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику сторін) та проведення судового засідання.

Вказаною ухвалою суду відповідачу надано п`ятнадцятиденний строк з дня вручення йому даної ухвали надати відзив на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, або заяву про визнання позову.

26 травня 2020 року від ГУ ДПС у Київській області надійшов відзив на позовну заяву у якому зазначено, що при здійсненні операцій із ввезення товарів на митну територію України формування податкового кредиту з податку на додану вартість здійснюється лише за умови наявності належним чином оформленої митної декларації. Оскільки за нормами та положеннями Митного кодексу України тимчасова митна декларація не визнається як документ, подання якого завершує митне оформлення випуску товарів для вільного обігу на митній території України, після подання тимчасової митної декларації можливі зміни щодо інформації про ввезені товари, а остаточні відомості про такі товари будуть міститись у додатковій митній декларації, отже у разі подання платником тимчасової митної декларації до податкового кредиту відносяться суми податку на додану вартість лише після подання ним митному органу додаткової митної декларації. Відтак, на думку відповідача, спірне податкове повідомлення - рішення прийнято у відповідності до вимог чинного законодавства.

Відповідно до частини восьмої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

У С Т А Н О В И В:

ГУ ДПС у Київській області, на підставі підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, пункту 75.1 статті 75 у порядку пункту 76.3 статті 76 та статті 102 Податкового кодексу України проведено камеральну перевірку даних, задекларованих ТОВ НАФТА ФОРС у податковій звітності з податку на додану вартість за жовтень 2019 року.

За результатами перевірки складено акт від 20 грудня 2019 року №2043/10-36-51/42375702 (далі по тексту - Акт перевірки), яким встановлено декларування сум податкового кредиту в декларації РДВ за жовтень 2019 року за рахунок тимчасових митних декларацій на суму ПДВ у розмірі 21 254 999, 00 грн, в результаті чого занижене позитивне значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду (рядок 9 - 17 декларації) (позитивне значення), яке сплачується до державного бюджету в розмірі 21 216 454, 00 грн. Дані камеральної перевірки свідчать про порушення ТОВ НАФТА ФОРС вимог пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України.

На підставі висновків Акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення від 16 січня 2020 року №0006315104, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на 38 545, 00 грн.

Незгода позивача з прийнятим відповідачем податковим повідомленням - рішенням, зумовила його звернення до адміністративного суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Митного кодексу України в частині питання оформлення митних декларацій.

Згідно підпункту в пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з ввезення товарів на митну територію України.

Датою виникнення податкових зобов`язань у разі ввезення товарів на митну територію України згідно з пунктом 187.8 статті 187 Податкового кодексу України вважається дата подання митної декларації для митного оформлення.

Аналогічний обов`язок щодо сплати податку на додану вартість при імпорті товарів, до дня або в день подання митної декларації, зберігає свою дію і в разі імпорту товару з оформленням тимчасової митної декларації.

Тимчасова митна декларація оформляється, якщо імпортер не має точної інформації про товари, що ввозяться, необхідної для заповнення звичайної митної декларації. Оформлення тимчасової митної декларації не звільняє імпортера від сплати або забезпечення сплати митних платежів, передбачених при випуску товарів у вільний оборот у заявленому митному режимі (частини перша, десята статті 260 Митного кодексу України).

Частиною першою статті 261 Митного кодексу України визначено, що у разі подання відповідно до статті 260 Митного кодексу тимчасової митної декларації декларант або уповноважена ним особа повинні протягом строків, визначених відповідно до Митного кодексу, подати органу доходів і зборів додаткову декларацію, яка містить точні відомості про товари, задекларовані за тимчасовою митною декларацією, що подавалися б у разі декларування цих товарів за митною декларацією, заповненою у звичайному порядку.

Відповідно до норм підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, підпункту а пункту 198.1, пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов`язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата складення платником податкової накладної за такими операціями, за умови реєстрації такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 Податкового кодексу України.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до Податкового кодексу України.

Разом з тим, згідно з пунктом 201.12 статті 201 Податкового кодексу України у разі ввезення товарів на митну територію України документом, що посвідчує право на віднесення сум податку до податкового кредиту, вважається митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства, яка підтверджує сплату податку.

Згідно з пунктом 20 статті 4 Митного кодексу України митна декларація - заява встановленої форми, в якій особою зазначено митну процедуру, що підлягає застосуванню до товарів, та передбачені законодавством відомості про товари, умови і способи їх переміщення через митний кордон України та щодо нарахування митних платежів, необхідних для застосування цієї процедури.

Враховуючи положення статті 4 Митного кодексу України, поняття митна декларація є загальним терміном, який включає в себе всі різновиди митних декларацій, зокрема, і тимчасову митну декларацію (митне законодавство не наводить окремого визначення тимчасової митної декларації).

Слід зазначити, що тимчасова митна декларація складається на бланку єдиного адміністративного документа (пункт 14 Положення про митні декларації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 2012 року № 450), проте залежно від причини та умов її оформлення розрізняється за типом.

При оформленні тимчасової митної декларації податки і збори за заявленою в ній імпортною операцією сплачуються в загальному порядку і в повному обсязі. Відстрочення сплати податків і зборів до оформлення додаткової декларації не передбачене.

Тож по суті тимчасова митна декларація це повноцінна митна декларація, яка вже після завершення її оформлення надає право на випуск товару у вільний обіг. Тобто підприємство має право на власний розсуд використати чи реалізувати ввезений товар.

Виходячи з аналізу викладених норм законодавства, платники податку на додану вартість мають право на включення до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, які були сплачені ними при ввезенні товарів на митну територію України, за умов якщо платником сплачено повну суму податку на додану вартість щодо ввезених на митну територію України товарів, оформлено митну декларацію у відповідності до вимог чинного законодавства України, яка підтверджує сплату податку на додану вартість.

При цьому, регламентоване митним законодавством поняття митної декларації охоплює, зокрема, й тимчасову митну декларацію, а у свою чергу наведені норми податкового законодавства не містять імперативних приписів саме щодо неможливості включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених на підставі тимчасової митної декларації.

Таким чином, сплата до бюджету податку на додану вартість за тимчасовою митною декларацією надає імпортеру право на отримання податкового кредиту (сума податку на додану вартість, сплачена при митному оформленні на підставі тимчасової митної декларації, підлягає включенню до податкового кредиту).

Як вбачається з Акта перевірки, під час проведення перевірки було встановлено включення ТОВ НАФТА ФОРС в пункт 11.1 Ввезені на митну територію України товари, необоротні активи з основною ставкою Розділу ІІ Податковий кредит декларації за жовтень 2019 року тимчасові митні декларації на суму податку на додану вартість 21 254 998, 73 грн. Проте, тимчасова або неповна декларація не є завершальним документом, її подання не є фактом завершення декларування, а передбачає лише спрощений випуск товарів у вільний обіг. Таке спрощення покладає на декларанта обов`язок протягом 30 днів з дня випуску товарів у вільний обіг подання митної декларації, заповненої у звичайному порядку, тим самим забезпечується завершеність процедури декларування. Прийняття митним органом такої декларації і є завершальним фактом правовідносин митного оформлення. Наведене дає підстави для висновку, що після подання тимчасової митної декларації можливі зміни щодо зазначених у ній відомостей, зокрема й вартості ввезеного на митну територію товару, що є базою оподаткування податком на додану вартість, остаточні ж відомості про такі товари будуть міститись у митній декларації заповненій у звичайному порядку. Тому у разі випуску товарів у вільний обіг у спрощеному порядку з поданням платником тимчасової митної декларації суми податку на додану вартість відносяться до податкового кредиту на підставі поданої платником та прийнятої митним органом митної декларації, заповненої у звичайному порядку з установленим обсягом даних, яка підтверджує завершення декларування ввезеного на митну територію товару (за умови дотримання інших вимог щодо формування податкового кредиту).

Таким чином, на думку податкового органу, при здійсненні операцій із ввезення товарів на митну територію України формування податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі тимчасових митних декларацій не відбувається, а здійснюється за умови належним чином оформленої митної декларації.

Суд не погоджується з даними твердженнями відповідача, викладеними в Акті перевірки та відзиві на позовну заяву, та зазначає, що позивачем сплачено усі суми податку на додану вартість за 2019 рік за тимчасовими митними деклараціями до декларування відповідного податкового кредиту.

При цьому, відповідачем в акті перевірки не ставиться під сумнів факт сплати позивачем податку на додану вартість до або під час подання тимчасових митних декларацій.

Також, тимчасові митні декларації, оформлялись позивачем протягом перевіряємого періоду у відповідності до вимог чинного митного законодавства України, що також не заперечувалось контролюючим органом.

Окрім того, слід зазначити, що позивачем здійснювався імпорт товарів на територію України.

Згідно з частиною першою статті 74 Митного кодексу України імпорт (випуск для вільного обігу) це митний режим, відповідно до якого іноземні товари після сплати всіх митних платежів, встановлених законами України на імпорт цих товарів, та виконання усіх необхідних митних формальностей випускаються для вільного обігу на митній території України.

Отже, виходячи з положень пункту 201.12 статті 201 Податкового кодексу України, ними не вказано яка з перелічених митних декларацій, оформлених відповідно до вимог законодавства, є виключною підставою для формування податкового кредиту. Тому виходячи з її функціонального призначення, яка цілком підтверджує сплату податку на додану вартість, після її оформлення, платник податків має право на віднесення такої суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Окрім того, з 01 січня 2015 року набрав чинності Закон України від 28 грудня 2014 року №71-VIII Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи , яким запроваджено нові правила функціонування системи електронного адміністрування податку на додану вартість.

Основні принципи функціонування системи електронного адміністрування податку на додану вартість визначено статтею 200-1 розділу V Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 200-1.1 статті 200-1 Податкового кодексу України система електронного адміністрування податку на додану вартість забезпечує автоматичний облік в розрізі платників податку:

- суми податку, що містяться у виданих та отриманих податкових накладних та розрахунках коригування, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних;

- суми податку, сплачені платниками при ввезенні товару на митну територію України;

- суми поповнення та залишку коштів на рахунках в системі електронного адміністрування податку на додану вартість;

- суми податку, на яку платники мають право зареєструвати податкові накладні та розрахунки коригування до податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних;

- інші показники, які згідно з вимогами пункту 34 підрозділу 2 розділу XX Перехідні положення цього Кодексу враховуються під час обрахунку суми податку, обчисленої за формулою, визначеною пунктом 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу.

Порядок електронного адміністрування податку на додану вартість встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 200-1.2 статті 200-1 Податкового кодексу України платникам податку автоматично відкриваються рахунки в системі електронного адміністрування податку на додану вартість.

Відповідно до пункту 200-1.5 статті 200-1 Податкового кодексу України кошти з електронного рахунка платника податку на додану вартість перераховуються Казначейством в автоматичному режимі виключно до:

державного бюджету;

на рахунок, відкритий у банку та/або органі Казначейства сільськогосподарськими підприємствами - суб`єктами спеціального режиму оподаткування, визначений статтею 209 Податкового кодексу України, для акумулювання сум податку, що нараховуються на вартість поставлених ними сільськогосподарських товарів (послуг), у порядку, передбаченому статтею 209 Податкового кодексу України;

на поточний рахунок платника податку за його заявою у розмірі суми коштів, що перевищує суму задекларованих до сплати до бюджету податкових зобов`язань.

Згідно з пунктом 200-1.6 статті 201-1 Податкового кодексу України за підсумками звітного податкового періоду, відповідно до задекларованих в податковій декларації результатів, платником проводиться розрахунок з бюджетом у порядку, визначеному статтями 200 та 209 цього Кодексу.

Кошти, зараховані на рахунок платника в системі електронного адміністрування податку на додану вартість, є коштами, які використовуються виключно у цілях, визначених пунктом 200-1.5 статті 200-1 цього Кодексу, та погашення податкового боргу з податку на додану вартість (пункт 200-1.7 статті 201-1 Податкового кодексу України).

Аналізуючи вищенаведені норми статті 200-1 Податкового кодексу України, слід дійти висновку, що на електронному рахунку платника податку на додану вартість обліковуються, у тому числі суми податку, сплачені при ввезенні товарів на митну територію України.

Отже, врахування податку на додану вартість, сплаченого за тимчасовими митними деклараціями в системі електронного адміністрування податку на додану вартість, здійснюється у автоматичному режимі протягом операційного дня, у якому було зареєстровано відповідну тимчасову митну декларацію, а коригування такої суми (збільшення або зменшення) здійснюється після реєстрації відповідної додаткової митної декларації.

Матеріалами справи підтверджено, та не заперечується відповідачем, що позивачем за перевіряємий період сплачено суму податку на додану вартість щодо ввезених на митну територію України товарів на підставі належним чином оформлених тимчасових митних декларацій, які підтверджують сплату податку на додану вартість, у зв`язку з чим відповідний показник був автоматично збільшений у Єдиному реєстрі податкових накладних системи електронного адміністрування податку на додану вартість на суму відповідно сплаченого податку.

При цьому, митні декларації, які подавались позивачем були прийняті та зареєстровані, жодних зауважень з боку контролюючого органу не надходило.

Таким чином, твердження контролюючого органу щодо неможливості формування податкового кредиту за тимчасовими митними деклараціями не узгоджується із передбаченим законодавством механізмом відображення сум податку на додану вартість, сплачених при ввезенні товарів на митну територію України у автоматичному режимі.

Відповідно до підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України одним з принципів податкового законодавства є презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

У разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків (пункт 56.21 статті 56 Податкового кодексу України).

Суд враховує правові висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішенні від 11 квітня 2013 року по справі Вєренцов проти України , в якому Суд зазначив, що будь-які обмеження, що накладаються, мають базуватися на положеннях основного законодавства. Саме законодавство має бути сформульованим з достатньою чіткістю, щоб надати особі можливість визначити, чи буде її поведінка суперечити закону, та якими можуть бути вірогідні наслідки порушень. Передбачення у національному законодавстві чітких визначень є істотною умовою для того, щоб закон залишався нескладним для розуміння та застосування, а також для запобігання спробам регулювати діяльність, яка не підлягає регулюванню.

Крім того, у рішенні від 07 липня 2011 року по справі Серков проти України Європейський суд з прав людини зазначив, що національне законодавство має відповідати вимозі якості закону, щоб воно було доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним у застосуванні.

Якщо норма закону або іншого нормативного акта, виданого на основі закону, дозволяють неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків платників податків і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Суд встановлено, що було порушення статті 1 Першого протоколу, оскільки державні органи обрали тлумачення національного законодавства, менш сприятливе для платників податків, що призвело до стягнення із заявника додаткових зобов`язань зі сплати податку.

Відповідно до статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини висновки Європейського суду з прав людини є джерелом права.

Враховуючи вищевикладене, оскільки податковий кредит сформований позивачем на підставі тимчасових митних декларацій, при цьому положення пункту 201.12 Податкового кодексу України не обмежує позивача у такому праві, суд приходить до висновку про помилковість та необґрунтованість тверджень посадових осіб контролюючого органу.

Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних справах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірність та обґрунтованість прийнятих ним оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Натомість, позивачем надано достатньо доказів в підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги.

Таким чином, ГУ ДПС у Київській області приймаючи оскаржуване податкове повідомлення - рішення від 16 січня 2020 року №0006315104, діяло поза межами повноважень та у спосіб, що визначених Конституцією та законами України, необґрунтовано, упереджено, недобросовісно, не розсудливо, без дотримання принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації.

За таких обставин, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 77, 243 - 246, 257 - 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю НАФТА ФОРС задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення - рішення від 16 січня 2020 року №0006315104.

3. Присудити за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Київській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю НАФТА ФОРС понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 102, 00 грн (дві тисячі сто дві гривні нуль копійок).

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону № 2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Є.В. Аблов

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю НАФТА ФОРС (код ЄДРПОУ 42375702, адреса: 08300, Київська область, м. Бориспіль, вул. Київський шлях, 84)

Відповідач: Головне управління Державної податкової служби у Київській області (код ЄДРПОУ 43141377, адреса: 03151, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 5-А)