Рішення

від 23.09.2020 по справі 640/11680/20

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 вересня 2020 року м. Київ №640/11680/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Вєкуа Н.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти

(в особі Комітету з питань етики)

про визнання протиправним та скасування рішення, -

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) з позовом до Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти (в особі Комітету з питань етики) (вул. В. Винниченка, 5, м. Київ, 02222, ідентифікаційний код юридичної особи: 40927307) про визнання протиправним та скасування рішення Комітету з питань етики Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти від 7 травня 2020 року за зверненням голови ГО "Бюро з роботи протидії організованій злочинності та корупції" ОСОБА_4 щодо можливого порушення академічної доброчесності у формі плагіату та самоплагіату у тексті дисертаційного дослідження "Становлення і розвиток наукових поглядів на основні інститути вітчизняного адміністративного права", Харків, 2008 р. та наукових статтях ОСОБА_1 .

Позовні вимоги мотивовано тим, що критерії, передбачені ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, були порушені відповідачем під час прийняття оскаржуваного рішення. Позивачем зазначено, що його не було повідомлено про надходження звернення щодо порушення ним академічної доброчесності та не зазначено в чому саме такі порушення полягають, не проінформовано про проведення перевірки та можливі порушення, які було виявлено за результатами проведення перевірки, позивача не було викликано на зсідання Комітету з питань етики та не повідомлено про можливість надати свої пояснення чи докази, які б дозволили позивачу спростувати твердження про недоотримання ним правил академічної доброчесності. Позивачем наголошено, що процес встановлення факту плагіату має супроводжуватись наданням особі процесуальних гарантій участі та інструментів захисту її прав та інтересів, а публікація відповідного рішення можлива лише за повної та безумовної доведеності факту плагіату. Позивач також зауважив, що Законом України Про вищу освіту не врегульована процедура встановлення академічного плагіату. Що свідчить про протиправний характер оскаржуваного рішення. Також позивач вважає, що крім зазначених вище порушень, оскаржуване рішення Комітету з питань етики є також необґрунтованим з огляду на невідповідність зроблених у ньому висновків фактично існуючим обставинам, адже висновки, які наведені в оскаржуваному рішенні не містять відповідних фактів, які розглядаються у розумінні Закону, як академічний плагіат.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.06.2020 відкрито спрощене позовне провадження у справі, без повідомлення учасників справи (письмове провадження), встановлено відповідачу строк для надання відзиву та витребувано від останнього докази та відповідні матеріали.

Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що аргументи позивача щодо неповідомлення його про проведення засідання Комітету з питань етики від 07.05.2020 не відповідають дійсності, оскільки на робочу адресу позивача було направлено відповідне повідомлення про проведення засідання Комітету. Відповідач наголосив, що до Комітету з питань етики не надходило жодних доводів чи заперечень від позивача щодо тверджень та обставин, наведених у листі ОСОБА_4 , голови ГО Бюро з роботи протидії організованій злочинності та корупції , хоча Комітетом з питань етики було здійснено всі необхідні заходи для дотримання прав позивача. Також, відповідачем зазначено, що на момент захисту дисертації позивача у 2008 році був чинний Порядок присудження наукових ступенів і присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника, затверджений постановою Кабінету міністрів України від 07.03.2007 року №567, в якому зазначено, що виявлення в дисертації, авторові якої вже видано диплом доктора чи кандидата наук, текстових запозичень без посилання на джерело є підставо для порушення клопотання про позбавлення його наукового ступеня.

Відповідно до частини 3 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, розгляд яких проводився за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), заявами по суті справи є позов та відзив.

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та відзив на позов, встановив наступне.

07 травня 2020 року Комітет з питань етики Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти прийняв рішення, у якому, зокрема, прийшов до висновку про наявність порушень академічної доброчесності у наукових роботах д.ю.н. ОСОБА_1 .

Підставою для розгляду та ухвалення цього рішення стало звернення голови громадської організації Бюро з роботи протидії організованій злочинності та корупції ОСОБА_4 від 10.03.2020.

У відповідному рішенні Комітету з питань етики, зокрема, зазначається, що випадки порушень академічної доброчесності у наукових роботах ОСОБА_1 знайшли прояв:

- у формі академічного плагіату на сторінках 375, 376, 386 дисертаційного дослідження на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук Становлення і розвиток наукових поглядів на основні інститути вітчизняного адміністративного права : 12.00.07. Харків, 2008 - 428 с. ;

- у формі академічного плагіату у статті Історичні передумови запровадження адміністративної юстиції: українська традиція // Адміністративне право і процес, 2013 - № 1, на сторінках 108, 113, 116;

- у формі академічного плагіату у статті Рівні та напрями адміністративно - правової протидії корупції в органах прокуратури в Україні // Актуальні проблеми вітчизняної юриспруденції. 2019. № 6, на сторінках 57-62;

- у формі самоплагіату під час видання наукових статей:

а) Від адміністративного припису до індивідуального акта управління: деякі питання розвитку адміністративно-правової термінології надрукованої у журналах: 1) Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Київ, 2007. С. 64-66; 2) Науковий вісник Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича : збірник наукових праць / Чернівецький національний університет ім. Юрія Федьковича. Чернівці, 2007. С. 63-67;

б) Кодифікація адміністративного права в історії державотворення в Україні та її перспективи // Україна Соборна: Збірник наукових статей. Вип. 4. Т. 1. К.: Інститут історії України НАН України, 2006. С. 75-79 та Кодифікація адміністративного права: історія та перспективи // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. 2007. Вип.74-76. С. 15-17, а також Кодифікація адміністративного права в історії державотворення в Україні // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. 2010. Вип. 84. С. 4-6.;

в) Деякі питання еволюції наукових поглядів на інститут адміністративної відповідальності // Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. 2006. № 145. С. 144-151, та статті Становлення інституту адміністративної відповідальності // Форум права. 2010. № 3. С. 47-52.;

г) Поліцейське право в університеті Святого Володимира в контексті поліцейського (адміністративного) права західної Європи , що друкувалася двічі у журналі Адміністративне право і процес : 1) 2013. № 2 (4). С.226-235; 2) 2013. №3(5). С. 158-167.

Позивач, не погоджуючись з висновком відповідача про наявність порушень академічної доброчесності у наукових роботах д.ю.н. ОСОБА_1 , звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти здійснює свої повноваження відповідно до Закону України Про освіту , Закону України Про вищу освіту , Статуту Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти затвердженого постановою Кабінету Міністрів України віл 15.04.2015 року №244.

Серед інших повноважень Національного агентства визначених законодавством, відповідно до ч. 6 ст. 6 та ч.9 ст. 19 Закону України Про вищу освіту Національне агентство скасовує рішення спеціалізованої вченої ради про присудження наукового ступеня у разі виявлення академічного плагіату у порядку визначеному Кабінетом Міністрів України, за поданням Комітету з питань етики (далі - Комітет).

Комітет з питань етики розглядає питання академічного плагіату і вносить відповідні подання до Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти, а також виконує інші повноваження, покладені на нього Національним агентством із забезпечення якості вищої освіти.

Діяльність Комітету здійснюється відповідно до Положення про комітети Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти від 25.02.2019 року.

Таким чином розгляд питань академічного плагіату належить до виключної компетенції Комітету з питань етики, як структурного підрозділу Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти, яке у свою чергу, відповідно до частини 1 статті 17 Закону України Про вищу освіту є постійно діючим колегіальним органом, уповноваженим цим Законом на реалізацію державної політики у сфері забезпечення якості вищої освіти, тобто, виступає як суб`єкт владних повноважень, у відповідних правовідносинах.

Як зазначено вище, Комітет з питань етики діє у складі Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти. При цьому, хоча Комітет й наділений виключними повноваженнями в питаннях академічного плагіату, він не є окремим суб`єктом владних повноважень, з урахуванням чого відповідачем в даній справі і є Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти, до відання якого належить Комітет з питань етики.

Так, Комітетом з питань етики Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти 07 травня 2020 року було прийнято рішення за зверненням голови громадської організації Бюро з роботи протидії організованій злочинності та корупції ОСОБА_4 від 10.03.2020 щодо можливого порушення академічної доброчесності у формі плагіату та самоплагіату у тексті дисертаційного дослідження становлення і розвиток наукових поглядів на основні інститути вітчизняного адміністративного права Харків, 2008 р. та наукових статтях ОСОБА_1 .

При цьому, позивачем зазначено, що його не було повідомлено про надходження звернення щодо порушення ним академічної доброчесності та не зазначено в чому саме такі порушення полягають, не проінформовано про проведення перевірки та можливі порушення, які було виявлено за результатами проведення перевірки, позивача не було викликано на зсідання Комітету з питань етики та не повідомлено про можливість надати свої пояснення чи докази, які б дозволили позивачу спростувати твердження про недоотримання ним правил академічної доброчесності.

Відповідач, в свою чергу, наголошує, що на робочу адресу позивача до Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, вул. Володимирська, 60) було надіслано повідомлення про надходження листа ОСОБА_4 разом з копією такого листа, з метою забезпечення можливості позивача надати свої коментарі з приводу зазначеного звернення.

Суду також надано копію листа-повідомлення Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти від 11.03.2020 №479 разом з доказами його отримання уповноваженою особою.

Проаналізувавши зміст листа Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти від 11.03.2020 №479, судом встановлено, що дійсно відповідачем було надіслано на робочу адресу позивача копію звернення ОСОБА_4 та запропоновано ОСОБА_1 надати свої коментарі з приводу порушених у зверненні питань.

Проте, у вказаному листі не зазначено дату проведення засідання Комітету щодо розгляду питання, порушеного у скарзі ОСОБА_4 та не запропоновано позивачеві прибути на засідання комітету або взяти участь дистанційно з метою надання своїх зауважень.

Згідно з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 20 березня 2018 року у справі № 820/4554/17 адміністративні суди, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статтею 2 КАС України критеріям, не втручаються у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Тобто, мінімальними критеріями перевірки, на відповідність яким повинні аналізуватися рішення, дії чи бездіяльність будь-якого суб`єкта владних повноважень є положення частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином, реалізуючи свої функції суб`єкт владних повноважень повинен дотримуватися критеріїв, передбачених у статті 2 КАС України, згідно яких рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень повинні бути прийняті (вчинені), зокрема:

- на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

- обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

- безсторонньо (неупереджено);

- з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

- з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Про аналізувавши надані сторонами доводи щодо повідомлення позивача про надходження звернення щодо порушення ним академічної доброчесності та розгляду такого звернення суд вважає за необхідне вказати на правову позицію Верховного Суду, виклдаену у Постанові від 23 квітня 2020 року, де зазначено, що прийняття рішення з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення - критерій, який випливає з принципу гласності прийняття рішення суб`єктом владних повноважень. Даний критерій підлягає застосуванню при прийнятті суб`єктом владних повноважень рішень, що можуть мати несприятливі наслідки для особи, стосовно якої вони приймаються. Принцип гласності включає право особи бути вислуханою, наводити обставини щодо суті питання і подавати докази на їх підтвердження, правові аргументи тощо. Крім того, таке право передбачає також можливість особи скористатися правовою допомогою, а також на допомогу з боку суб`єкта владних повноважень, зокрема, у вигляді роз`яснення її прав, процедур тощо.

Суд підкреслює, що відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У рішенні від 8 квітня 2004 року у справі Гаазе проти Німеччини (Haase v. Germany, заява № 11057/02, п. 94), рішенні від 7 грудня 2006 року у справі Хант проти України (заява № 31111/04, п. 56) зазначається, що хоч стаття 8 Конвенції не містить чітко сформульованих процесуальних вимог, процес прийняття рішень, пов`язаний із заходами стосовно втручання, має бути справедливим і таким, що забезпечуватиме належну повагу до інтересів, які захищає стаття 8. Зокрема, необхідно визначити, чи був заявник залучений до процесу прийняття рішень такою мірою, яка була достатньою для забезпечення необхідного захисту його інтересів, беручи до уваги обставини справи, а також важливість прийнятих рішень.

Таким чином, враховуючи наведені вище висновки Верховного Суду, Європейського суду з прав людини, а також встановлені судом обставини щодо надіслання відповідачем листа від 11.03.2020, проаналізувавши зміст такого, суд приходить до висновку, що відповідачем не було в повній мірі забезпечено можливість позивача прийняти участь у розгляді питання, порушеного за зверненням ОСОБА_4 під час засідання Комітету з питань етики та не дотримано в повній мірі принцип гласності під час прийняття рішення від 7 травня 2020 року.

При цьому, посилання відповідача на ті обставини, що оголошення про проведення засідання Комітету було розміщено на офіційному веб-сайті Національного агентства, проте позивач не прибув на таке засідання, сприймається судом критично, враховуючи наступне.

Відповідно до п. 9.1 Положення про Комітети Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти (далі - Положення), формами роботи комітетів є засідання.

Пунктом 9.6 вказаного положення передбачено, що засідання комітетів проводяться відкрито і гласно, крім випадків, передбачених п. 9.11 цього Положення.

Згідно з п. 9.4 Положення, інформація про дату, час і місце проведення засідання, проект порядку денного засідання комітету (крім засідання з організаційних питань) оприлюднюється на офіційному веб-сайті Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти.

Суд зазначає, що порядок не визначає вимог щодо змісту повідомлення. Водночас, враховуючи мету такого повідомлення, воно повинно містити інформацію щонайменше про заявника (скаржника), суть скарги, час та місце розгляду скарги. Зміст повідомлення повинен бути достатнім для того, щоб зацікавлені особи (зокрема, позивач), могли зрозуміти яких саме робіт стосується скарга на плагіат і суть цієї скарги.

В той же час, зі змісту повідомлення, розміщеного на сайті про розгляд скарги ОСОБА_4 неможливо встановити жодних із вищенаведених пунктів, окрім особи позивача та місця та часу розгляду скарги. З вказаного оголошення неможливо встановити особу скаржника, суті скарги, яких саме робіт стосується скарга.

Отже, на переконання суду, оголошення розміщене на сайті веб-сайті Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти не може свідчить в повній мірі про забезпечення можливості участі позивача у розгляді скарги та дотримання принципу гласності засідання комітету.

Стосовно доводів позивача про те, що приймаючи спірне рішення суб`єкт владних повноважень діяв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією та Законами України, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, Закон України Про вищу освіту , який у частині 9 статті 19 наділяє Комітет з питань етики Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти повноваженням розглядати питання академічного плагіату, не містить процедури розгляду такого питання, зокрема, не встановлює хто та впродовж якого строку вправі ініціювати питання про рецензування наукових робіт на предмет наявності академічного плагіату, не передбачає порядку та строків проведення відповідної перевірки, не містить будь-яких положень про права та обов`язки учасників процесу перевірки, не встановлює порядок скликання та проведення засідання Комітету з питань етики, на якому розглядатиметься питання академічного плагіату, не врегульовує питання повноважності засідання Комітету з питань етики при проведенні такого засідання, а також порядок голосування (відкрите, таємне) та умови за яких рішення вважається прийнятим (голосування більшістю від присутніх на засіданні, більшістю від складу, одноголосно тощо).

Таким чином, Закон України Про вищу освіту не містить процедури розгляду питання про встановлення академічного плагіату, за наявності якої відповідне рішення Комітету з питань етики може вважатися таким, що прийняте у спосіб , передбачений Конституцією та законами України.

Позивач також зауважує, що не врегульована процедура встановлення академічного плагіату Комітетом з питань етики і в інших законах України, чого відповідачем під час розгляду справи не спростовано та не наведено обґрунтованих доводів з цього приводу.

Відповідно до правової позиції, викладеної у Рішенні Конституційного Суду України від 28.10.2009 №28-рп/2009, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством, а органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 19 Конституції України) (абзац 3 пункту З мотивувальної частини).

Верховний Суд у Постанові від 11 березня 2020 року дійшов висновку, що частиною другою статті 19 Конституції України визначено обов`язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Вказана норма закону означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень .

При цьому, як зазначив Верховний Суд відповідні положення, які регламентують діяльність суб`єкта владних повноважень, повинні розглядатися наступним чином. На підставі означає, що суб`єкт владних повноважень: повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України; зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним. У межах повноважень означає, що суб`єкт владних повноважень повинен приймати рішення та вчиняти дії відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх. У спосіб означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

Необхідність наявності чіткої процедури реалізації повноважень підкреслюється і в практиці Європейського суду з прав людини, зокрема, у пункті 84 рішення від 26 жовтня 2000 року у справі Хасан та Чауш проти Болгарії (заява № 30985/96) Європейський суд з прав людини зазначив, що закон має визначати обсяг будь-яких дискреційних повноважень компетентних органів і порядок їх реалізації з достатньою точністю , беручи до уваги законну мету таких заходів, та надавати особі адекватний захист від свавільного втручання.

Однак, у даному випадку законодавством не визначено чіткої процедури розгляду питання про встановлення академічного плагіату, що суперечить приписам ст. 19 Конституції України відносно дій органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, на переконання суду, відсутність чіткої процедури прийняття оскаржуваного рішення та порушення принципу гласності під час прийняття такого рішення свідчать про протиправність оскаржуваного рішення відповідача.

Відповідно до ст. 42 Закону України Про освіту , академічна доброчесність - це сукупність етичних принципів та визначених законом правил, якими мають керуватися учасники освітнього процесу під час навчання, викладання та провадження наукової (творчої) діяльності з метою забезпечення довіри до результатів навчання та/або наукових (творчих) досягнень.

Дотримання академічної доброчесності педагогічними, науково-педагогічними та науковими працівниками передбачає:

посилання на джерела інформації у разі використання ідей, розробок, тверджень, відомостей;

дотримання норм законодавства про авторське право і суміжні права; надання достовірної інформації про методики і результати досліджень, джерела використаної інформації та власну педагогічну (науково-педагогічну, творчу) діяльність;

контроль за дотриманням академічної доброчесності здобувачами освіти;

об`єктивне оцінювання результатів навчання.

До порушень академічної доброчесності Закон відносить, зокрема академічний плагіат.

Відповідно до абзацу 2 частини 4 статті 42 Закону України Про освіту академічний плагіат - це оприлюднення (частково або повністю) наукових (творчих) результатів, отриманих іншими особами, як результатів власного дослідження (творчості) та/або відтворення опублікованих текстів (оприлюднених творів мистецтва) інших авторів без зазначення авторства.

В матеріалах справи наявний висновок експертів №091/20 за результатами проведення експертного дослідження у сфері інтелектуальної власності від 22.06.2020 за підписами судових експертів: О.В. Голікова, К.А. Мотузка, В.В. Шутовича, у висновках якого зазначено, що у творі: дисертація на здобуття наукового ступеню доктора юридичних наук на тему Становлення та розвиток наукових поглядів на основні інститути вітчизняного адміністративного права (автор ОСОБА_1 ), Харків, 2008-428 с. використано наступні твори:

- ОСОБА_10 Очерки по истории адміністративного права в Росии. Кременчуг, 1918 - 48 с.;

- ОСОБА_5 вопросу о предмете административного права//Государство и право. - 1997. - №11. - С14-21;

- ОСОБА_6 . Заходи адміністративного примусу в правоохоронній діяльності міліції: поняття, види та організаційно-правові питання реалізації: монографія/ за заг. Ред. ОСОБА_11 . - Харків. Вид-во Нац. Університету справ, 2002.- 336 с.,

В обсязі, який не перевищує такий, що відповідає зазначений меті та із належним чином оформленими посиланнями на літературні джерела.

Відповідно до приписів ст. 108 Кодексу адміністративного судочинства України, висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 90 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивованим у судовому рішенні.

Разом з тим, оцінивши за правилами, встановленими ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України висновок експертів №091/20 від 22.06.2020 разом з іншими доказами у справі, у суду відсутні підстави для відхилення вказаного експертного висновку.

Також, суд бере до уваги пояснення позивача з приводу рішення Комітету з питань етики Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти від 07 травня 2020 року в частині, яка стосується висновків про наявність академічного плагіату у формі академічного плагіату у статті Історичні передумови запровадження адміністративної юстиції: українська традиція // Адміністративне право і процес, 2013 - № 1, на сторінках 108, 113, 116, в яких зазначено, що під час підготовки статті Історичні передумови запровадження адміністративної юстиції: українська традиція до друку з вини технічного редактора було пропущене прізвище ще одного співавтора цієї статті проф. ОСОБА_8 , який готував цю статтю разом з Позивачем.

Так, позивачем зазначено, що інформація, викладена на сторінках 108, 113, 116, належить авторству ОСОБА_9 , та вона була раніше оприлюднена ним у навчальному посібнику Адміністративна юстиція в України . - К.: Прецедент, 2009 р., на підтвердження чого надано суду лист за підписом Д.ю.н., професора ОСОБА_8 .

Відповідачем, в свою чергу, не спростовано доводів позивача відносно участі ОСОБА_9 у написанні статті Історичні передумови запровадження адміністративної юстиції: українська традиція та відсутності плагіату в останній з боку позивача.

Окрім того, як свідчать матеріали справи, стаття Рівні та напрями адміністративно-правової протидії корупції в органах прокуратури в Україні , яка була опублікована в журналі Актуальні проблеми вітчизняної юриспруденції під авторством ОСОБА_1 та відносно якої в оскаржуваному рішення містяться висновки щодо допущення позивачем академічного плагіату, була вилучена редакцією журналу за заявою позивача, як така, що не належить його авторству. При цьому, відповідачем також не спростовано доводів позивача щодо неналежності вказаної статті до переліку його робіт.

Отже, на переконання суду, наведені в сукупності обставини, зокрема щодо порушення процедури прийняття рішення від 7 травня 2020 року є підставами для визнання протиправним та скасування рішення Комітету з питань етики Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти від 7 травня 2020 року за зверненням голови ГО "Бюро з роботи протидії організованій злочинності та корупції" ОСОБА_4 щодо можливого порушення академічної доброчесності у формі плагіату та самоплагіату у тексті дисертаційного дослідження "Становлення і розвиток наукових поглядів на основні інститути вітчизняного адміністративного права", Харків, 2008 р. та наукових статтях ОСОБА_1 .

У відповідності до частин першої та другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно частини першої статті 6 цього Кодексу суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

За нормами частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява №63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 24.01.2020 (справа № 420/2921/19).

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність достатніх правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Керуючись статтями 77-78, 139, 143, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Комітету з питань етики Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти від 7 травня 2020 року за зверненням голови ГО "Бюро з роботи протидії організованій злочинності та корупції" ОСОБА_4 щодо можливого порушення академічної доброчесності у формі плагіату та самоплагіату у тексті дисертаційного дослідження "Становлення і розвиток наукових поглядів на основні інститути вітчизняного адміністративного права", Харків, 2008 р. та наукових статтях ОСОБА_1 .

3. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) понесені ним судові витрати по сплаті судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам в розмірі 840, 80 грн. (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок) за рахунок коштів Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти в особі Комітету з питань етики (02222, м. Київ, вул. В. Винниченка, 5, код ЄДРПОУ 40927307);

Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Вєкуа Н.Г.