Постанова

від 16.09.2020 по справі 340/3099/19

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

16 вересня 2020 року м. Дніпросправа № 340/3099/19

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Дурасової Ю.В.,

суддів: Божко Л.А., Лукманової О.М.,

секретар судового засідання: Новошицька О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 13.02.2020 (головуючий суддя Жук Р.В., повний текст складено 13.02.2020)

в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до відповідача Головного управління Держгеокадакстру у Кіровоградській області про визнання протиправним та скасування наказу та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградської області, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою» від 29.10.2019 № 11-6579/14-19-СГ;

- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області прийняти рішення про надання ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться на території Новоселівської сільської ради Олександрійського району Кіровоградської області за межами населених пунктів за рахунок земельної ділянки з кадастровим номером 3520383700:02:000:9027 відповідно до графічних матеріалів, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.

Позов обґрунтовано тим, що позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградської області із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га у власність для ведення особистого селянського господарства в межах Новоселівської сільської ради Олександрійського району Кіровоградської області за межами населених пунктів за рахунок земельної ділянки з кадастровим номером 3520383700:02:000:9027 відповідно до графічних матеріалів, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки. Однак, Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградської області відповідним наказом відмовило у задоволенні такої заяви, оскільки земельна ділянка, зображена на доданих графічних матеріалах, перебуває у користуванні іншої особи та відсутні відомості про припинення права користування даною земельною ділянкою. Вважаючи такий наказ про відмову протиправним та таким, що суперечить чинному законодавству, позивач просить суд задовольнити позовні вимоги.

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 13.02.2020 в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, обґрунтовано тим, що державні акти про право постійного користування на земельну ділянку є документами, що посвідчують відповідне право і видаються на підставі рішень Кабінету Міністрів України, обласних, районних, Київської і Севастопольської міських, селищних, сільських рад, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій. Право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним. Доказів припинення чи скасування державного акту на право постійного користування землею для ведення фермерського господарства серії КР №00285, виданого 11.10.2001 року ОСОБА_2 , позивачем суду не надано. При цьому, законодавчі приписи Земельного кодексу України та Закону України Про фермерське господарство гарантують першочергове право членам фермерських господарств набути безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги. Посилається на те, що ним було надано відповідачу клопотання про дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність з пакетом документів та також додано свідоцтво про смерть особі, якій раніше ця земля була виділена. Однак за результатами розгляду вказаного клопотання відповідач відмовив у наданні такого дозволу, посилаючись на те, що зазначена земельна ділянка перебуває у користуванні іншої особи та відсутні відомості про припинення права користування. Вважає, що суд першої інстанції помилково ототожнює поняття набуття статусу постійного землекористувача земельної ділянки з правом фермерського господарства користуватися земельною ділянкою, яка була надана його засновнику на підставі державного акту про право постійного користування. Зазначає, що законодавством України не передбачено автоматичного переходу права постійного користування від фізичної особи до створеного нею фермерського господарства.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив, що не перешкоджає розгляду справи по суті.

У зв`язку з епідеміологічною ситуацією в Україні та оголошенням карантину, розгляд справи в судовому засіданні відкладався.

Учасники справи в судове засідання 16.09.2020 року не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, що, відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України, не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності. Представником позивача подано клопотання про розгляд справи без його участі.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, внаслідок наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , учасник бойових дій, брав безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України), через уповноваженого представника звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га у власність для ведення особистого селянського господарства в межах Новоселівської сільської ради Олександрійського району Кіровоградської області за межами населених пунктів за рахунок земельної ділянки з кадастровим номером 3520383700:02:000:9027 відповідно до графічних матеріалів, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (а.с. 15-17).

До вказаного клопотання позивачем додано пакет документиків серед яких копія державного акту на право постійного користування землею серії КР №00285, виданого 11.10.2001 року ОСОБА_2 та копія свідоцтва про смерть ОСОБА_2 .

За результатами розгляду вказаного клопотання відповідач відмовив у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, посилаючись на те, що зазначена земельна ділянка перебуває у користуванні іншої особи (Фермерське господарство Надежда ) та відсутні відомості про припинення права користування.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що суд першої інстанції до даних правовідносин правильно застосував норми Конституції України, Земельного кодексу України 25 жовтня 2001 року № 2768-III, Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» , Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» від 20.12.1991 р. N2009-XII, Закону України Про фермерське господарство від 19.06.2003 року № 973-IV.

Досліджуючи правильність прийняття судом першої інстанції рішення, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне дослідити ряд норм законодавства, що регулюють дані правовідносини та обставини справи.

Так, стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, суб`єкти владних повноважень (до яких відноситься відповідач) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Таким чином межі дій відповідача чітко визначені Конституцією та законами України.

Предметом даного спору, є встановлення правомірності/протиправності дій відповідача щодо відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, оскільки відповідачем встановлено, що зазначена позивачем земельна ділянка перебуває у користуванні іншої особи (Фермерське господарство Надежда ) та відсутні відомості про припинення права користування щодо зазначеної земельної ділянки.

Так, матеріалами справи підтверджується, що в силу наказу №11-6579/14-19-СГ від 29.10.2019 року, ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої на території Новоселівської сільської ради Олександрійського району Кіровоградської області, орієнтовний розмір земельної ділянки 2,00 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Правовою підставою набуття права власності та права користування на землю згідно статей 116, 118 ЗК України, є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування .

Пунктом «в» частини 3 статті 116 Земельного кодексу України передбачено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених вказаним Кодексом.

У відповідності до частини 6 статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства , ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні (ч.7 ст. 118 Земельного кодексу України).

Таким чином відповідачу надано право за результатами розгляду клопотання надати дозвіл або мотивовану відмову у наданні дозволу.

При цьому, підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, у частині 7 статті 118 Земельного кодексу України наведено два альтернативні варіанти правомірної поведінки органу, у разі звернення до нього особи з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою:

а) надати дозвіл;

б) надати мотивовану відмову у наданні дозволу.

Таким чином, частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України визначено перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, який є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.

Даний висновок узгоджується із правовою позицією Верховного суду викладеною у постанові від 27.02.2018 року справа №545/808/17 та постанові від 20.01.2018 року по справі №802/928/17-а.

При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття позитивного рішення про надання її у власність, оскільки процес передачі земельної ділянки громадянам у власність є стадійним, зокрема, першою стадією якого є надання уповноваженим органом дозволу на розробку проекту землеустрою, що свідчить про відсутність у відповідача підстав для встановлення будь-яких обмежень у надані дозволу на розробку проекту землеустрою іншій особі при дотриманні нею вимог вказаних статей Земельного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18 вересня 2018 року по справі №806/5106/15.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідно до державного акту на право постійного користування землею серії КР 00285 від 31.10.2001 року, зареєстрованого в книзі записів державних актів на право постійного користування землею №297, виданого на підставі рішення Олександрійської районної Ради народних депутатів Олександрійського району Кіровоградської області від 31.01.2001 року №236, ОСОБА_2 , землю надано у постійне користування земельну ділянку площею 50,00 га, яка розташована на території Комінтернівської сільської ради Кіровоградської області, земельна ділянка надана для ведення сільського (фермерського) господарства (а.с. 20).

У свою чергу, відповідно до відомостей зазначених у витягу Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_2 того ж року зареєстровано Фермерське господарство "НАДЕЖДА" (ФГ "НАДЕЖДА"), ЄДРПОУ 31733348, дата державної реєстрації: 08.11.2001, Номер запису: 1 437 120 0000 000069, Код КВЕД 01.11 Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур, засновник та голова СФГ: ОСОБА_3 , адреса засновника: АДРЕСА_1 (а.с. 47-52).

Відповідно до статті 116 чинного Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою та його державної реєстрації (ч. 1 ст. 125 ЗК України).

Тобто, підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт.

Разом з тим, Земельний кодекс України (який діяв у період створення фермерського господарства «Надежда» ) передбачав іншу підставу для виникнення у власника або землекористувача права власності чи користування.

Так, відповідно до статті 22 ЗК України право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

Таким чином, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Комплексний аналізу вищезазначених норм дає підстави для висновку, що після одержання головою фермерського господарства документа, що посвідчує право власності або право користування землею, фермерське господарство реєструється в установленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи . З цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

Зокрема, юридична особа, створена засновником, існує в просторі цивільних правовідносин окремо від свого засновника. При цьому, юридична особа має свої права і обов`язки.

Так, громадянка ОСОБА_2 , в порядку згідно з чинним на момент створення фермерського господарства законодавством, отримала Державний акт на право постійного користування землею КР 00285 від 31.10.2001 року, що посвідчує передачу їй земельної ділянки у постійне користування для ведення фермерського господарства. Тому, після створення фермерського господарства, надана ОСОБА_4 земельна ділянка перейшла до фермерського господарства, як до юридичної особи, оскільки земельна ділянка надавалася саме для створення фермерського господарства .

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що право користування земельною ділянкою, яке було надано в постійне користування громадянину України для створення фермерського господарства , переходить до цього господарства з моменту його створення і не припиняється за смертю громадянина , на чиє ім`я було видано державний акт, оскільки земельна ділянка надавалася саме для створення фермерського господарства.

Також така земельна ділянка не входить до складу спадщини померлої особи ( ОСОБА_4 ), оскільки з моменту створення фермерського господарства (юридичної особи) право користування цією земельною ділянкою належить саме фермерському господарству.

У правовідносинах користування спірною земельною ділянкою на час реєстрації відбулася фактична заміна власника земельної ділянки і обов`язки землекористувача земельної ділянки перейшли саме до фермерського господарства «Надежда» з дня його державної реєстрації, а тому фермерське господарство «Надежда» користування цією земельною ділянкою на законних підставах.

Отже, ОСОБА_4 отримала Державний акт на право постійного користування землею КР 00285 від 31.10.2001 року; державна реєстрація Фермерського господарства "НАДЕЖДА" відбулася 08.11.2001 року (а.с. 48).

01.01.2002 року набув чинності Земельний кодекс України №2768-III від 25.10.2001 року.

Статтею 92 Земельного кодексу України визначено право постійного користування земельною ділянкою. Зокрема, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. При цьому, права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності та інші особи, серед яких не зазначено громадян.

Водночас, статтею 93 Земельного кодексу України, яка встановлює право оренди земельної ділянки, передбачено, що земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам (ч. 2). Слід зазначити, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

У редакції п. 6 Перехідних положень, яка діяла з моменту набрання чинності Земельним кодексом України до 22 вересня 2005 року, було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 1 січня 2002 року, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні були до 1 січня 2008 року переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.

Проте, 22 вересня 2005 року Конституційний Суд України визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення. Це положення втратило чинність 22 вересня 2005 року. Це означає, що громадяни та юридичні особи, які до 1 січня 2002 року отримали у постійне користування земельні ділянки, можуть використовувати ці ділянки без обов`язкового переоформлення права постійного користування у право власності на землю чи право оренди землі . Однак, за бажанням, і громадяни, і юридичні особи (крім державних і комунальних), які отримали у постійне користування земельні ділянки до 1 січня 2002 р., можуть здійснювати таке переоформлення.

Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.03.2018 року у справі № 348/992/16-ц, провадження № 14-5/цс-18.

Право користування земельною ділянкою Фермерське господарство «Надежда» як юридична особа не втратило ні з прийняттям Земельного Кодексу України, ні зі смертю ОСОБА_2 , тому безпідставним є посилання позивача на норми статті 25, 1218 Цивільного кодексу України, оскільки право фермерського господарства «Надежда» та його членів на постійне користування земельною ділянкою виникло в силу вказаних норм законодавства України, якими врегульовано питання надання та використання земельних ділянок фермерськими господарствами та їх членами.

На час державної реєстрації Фермерського господарства "НАДЕЖДА" (08.11.2001 року) діяв Закон України «Про селянське (фермерське) господарство» від 20.12.1991 р. N2009-XII.

Згідно ч.5 ст.2 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» - на ім`я голови селянського (фермерського) господарства видається відповідно Державний акт на право приватної власності на землю, Державний акт на право постійного користування землею . З ним укладається договір на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди. Складаються також інші документи відповідно до законодавства України.

Отже, у відповідності до зазначеної норми голові Фермерського господарства "НАДЕЖДА" ОСОБА_4 виданий Державний акт на право постійного користування відповідною земельно ділянкою.

Закон України «Про селянське (фермерське) господарство» від 20.12.1991 р. N2009-XII втратив чинність у зв`язку з набранням чинності Законом України Про фермерське господарство від 19.06.2003 року № 973-IV (надбав чинності 29.07.2003 року).

Статтею 35 Закону України Про фермерське господарство від 19.06.2003 року № 973-IV визначені підстави для припинення діяльності фермерського господарства

Діяльність фермерського господарства припиняється у разі:

1) реорганізації фермерського господарства;

2) ліквідації фермерського господарства;

3) визнання фермерського господарства неплатоспроможним (банкрутом);

4) якщо не залишається жодного члена фермерського господарства або спадкоємця, який бажає продовжити діяльність господарства.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.47-52), фермерське господарство «Надежда» є діючим, не ліквідовано та не перебуває в процесі ліквідації.

Фермерське господарство «Надежда» фактично здійснює користування земельною ділянкою за кадастровим номером 3520383700:02:000:9027, площею 50 га, яка розташована на території Комінтернівської сільської ради Кіровоградської області, ця земельна ділянка є об`єктом права постійного користування згідно з Державним актом, виданим на ім`я його голови ОСОБА_2 , з часу його створення. Фермерське господарство набуло право на користування цією земельною ділянкою, це право підтверджено належними та допустимими доказами, позивачем не спростовані.

Державні акти про право постійного користування на земельну ділянку є документами, що посвідчують відповідне право і видаються на підставі рішень Кабінету Міністрів України, обласних, районних, Київської і Севастопольської міських, селищних, сільських рад, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій. Право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним.

Доказів припинення чи скасування державного акту на право постійного користування землею для ведення фермерського господарства серії КР №00285, виданого 11.10.2001 року ОСОБА_2 , матеріали справи не містять.

Виклад вищезазначених обставин дає підстави для висновку, що твердження позивача про наявність припиненого права користування земельною ділянкою є безпідставним.

Також, приписами ч. 1, 2 ст. 13 Закону України «Про фермерське господарство» від 19.06.2003 року № 973-IV.встановлено, що члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю). Членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради.

Аналогічні за своїм змістом норми містять статті 31, 32 Земельного кодексу України.

Приписи ч. 1 ст. 31 Земельного кодексу України визначають склад земель фермерського господарства. Частина 2 вказаної статті гарантує громадянам (членам фермерського господарства) право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

За змістом ч. 1 ст. 32 Земельного кодексу України, громадянам України - членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. При цьому, частина 2 даної статті містить у своєму змісті застереження, за яким дія частини першої цієї статті не поширюється на громадян, які раніше набули права на земельну частку (пай).

На думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції, проаналізувавши вказані законодавчі приписи дійшов правильного висновку, що відсутні підстави для висновку про припинення права користування земельною ділянкою у Фермерського господарства «Надежда» .

При цьому, законодавчі приписи Земельного кодексу України та Закону України «Про фермерське господарство» гарантують першочергове право членам фермерських господарств набути безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради.

Так, матеріали справи містять копію свідоцтва про смерть ОСОБА_2 , однак факт смерті голови Фермерського господарства «Надежда» ОСОБА_2 не свідчить про те, що припинено право користування земельною ділянкою на підставі Державного акту на право постійного користування землею КР 00285 від 31.10.2001 року.

Водночас, матеріали справи не містять доказів отримання членами фермерського господарства «Надежда» безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства; також матеріали справи не містять доказів, що позивач ОСОБА_1 є членом фермерського господарства «Надежда» .

Оскільки земельна ділянка, на яку претендує позивач, знаходиться в користуванні іншої особи, то суд першої інстанції дійшов правильного висновку про правомірність наказу №11-6579/14-19-СГ від 29.10.2019 року, яким ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої на території Новоселівської сільської ради Олександрійського району Кіровоградської області, орієнтовним розміром 2 га для ведення особистого селянського господарства, з підстав перебування у Головному управлінні інформації щодо користування земельною ділянки зображеної на доданих позивачем графічних матеріалах іншою особою та відсутності відомостей про припинення права користування даною земельною ділянкою.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду рішенням суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог.

В силу того, що вимога позивача про зобов`язання відповідача прийняти рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, є похідною від вимоги щодо визнання протиправним рішення відповідача, відповідно у її задоволенні суд першої інстанції також правомірно відмовив.

Вищезазначене є мотивом для відхилення судом апеляційної інстанції аргументів, викладених в апеляційній скарзі.

На думку колегії суддів апеляційної інстанції, виходячи з обставин справи та норм законодавства України, що регулює дані правовідносини, права, свободи та інтереси позивача не порушено.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правового обґрунтування, покладеного в основу рішення суду першої інстанції, тому не можуть бути підставою для його скасування.

З огляду на результати апеляційного розгляду справи, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись 241-245, 250, 315, 316, 321, 322, 327, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 13.02.2020 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили 16.09.2020 та може бути оскаржена до Верховного Суду в силу п.2 ч.5 ст. 328 КАС України протягом 30 днів згідно ст. 329 КАС України з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Вступну та резолютивну частини постанови проголошено 16.09.2020.

В повному обсязі постанова виготовлена 23.09.2020.

Головуючий суддя Ю. В. Дурасова

суддя Л.А. Божко

суддя О.М. Лукманова