Рішення

від 23.09.2020 по справі 910/8616/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.09.2020Справа № 910/8616/20

Господарський суд міста Києва у складі судді - Бондаренко-Легких Г. П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи №910/8616/20

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вері Велл ЗБК" (вул. Дмитрівська, 71/7, м. Київ, 01135)

До Товариства з обмеженою відповідальністю "Альтахаус Холд" (пров. Горького, 23-а, м. Київ, 02167; поштова адреса: а/с № 10, Київ-167, 02167)

Про стягнення заборгованості у розмірі 154 909,98 грн

Без виклику представників сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Вері Велл ЗБК (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Альтахаус Холд (далі - відповідач) про стягнення заборгованості за Договором поставки №17-10/2019 в частині відсутності повної сплати за поставлений товар.

У зв`язку з цим, позивач просить стягнути з відповідача: основний борг - 132 121, 35 грн, 3% річних - 2 405, 84 грн, пеню - 18 255, 64 грн, інфляцію - 2 127, 15 грн та судові витрати, що складаються із судового збору (2 323, 63 грн) та витрат на професійну правничу допомогу (13 200, 00 грн).

24.06.2020 Господарський суд міста Києва ухвалою залишив позовну заяву без руху, встановив позивачеві строк на усунення недоліків.

09.07.2020 на адресу Господарського суду міста Києва надійшла заява позивача, якою останній усунув недоліки позовної заяви, встановлені ухвалою Суду від 24.06.2020.

10.07.2020 Господарський суд міста Києва прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження по справі, розгляд справи №910/8616/20, ухвалив здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

З метою повідомлення відповідача по справі про розгляд справи №910/8616/20 та про його право подати відзив на позовну заяву в строк протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, але не менше, ніж строк карантину, встановленого постановою Кабінету міністрів України, ухвала суду від 10.07.2020 була направлена на поштову адресу відповідача, а саме: а/с № 10, Київ-167, 02167, що була отримана представником відповідача за довіреністю 18.08.2020 (поштове відправлення №0105474295687).

Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) від 30.03.2020, доповнено Розділ Х Прикінцеві положення Господарського процесуального кодексу пунктом 4, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину.

06.08.2020 представник відповідача звернулась до Господарського суду міста Києва із заявою про ознайомлення з матеріалами справи.

17.08.2020 до Господарського суду міста Києва надійшла заява відповідача, в особі директора, в якому останній повідомив про неможливість подання відзиву, оскільки йому не відомі обставини, якими обґрунтовані вимоги позивача з причин, що від нього не залежали.

17.07.2020 набрав чинності Закон України від 18.06.2020 № 731-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" (далі - Закон України від 18.06.2020 № 731-IX), згідно розділу І якого внесено зміни до законодавчих актів України, зокрема, пункт 4 розділу Х "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України.

За змістом п. 2 розділу ІІ Закону України від 18.06.2020 № 731-IX, вбачається, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" в редакції Закону України від 30.03.2020 р. № 540-IX, закінчуються через 20 днів після набрання чинності Законом України від 18.06.2020 р. № 731-IX, а саме 06.08.2020. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених Законом України від 18.06.2020 № 731-IX.

Проте, протягом 20-денного строку після набрання чинності Законом України від 18.06.2020 № 731-IX (06.08.2020) та станом на дату ухвалення цього рішення відповідачем заяву про продовження процесуальних строків для подання відзиву разом з відзивом з підстав, встановлених Законом України від 18.06.2020 № 731-IX не подано.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач знав про розгляд даної справи судом. Представник відповідача була ознайомлена з матеріалами справи 04.09.2020, про що наявна відповідна відмітка на заяві про ознайомлення від 06.08.2020, проте протягом 15 днів з моменту ознайомлення з матеріалами справи відзив у справі з клопотанням про поновлення строку так і не надійшов.

У разі неподання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 9 ст. 165 ГПК України).

Згідно з ч. 2 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Як підтверджено матеріалами справи, 17.10.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю Вері Велл ЗБК (надалі також - продавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю АЛЬТХАУС ХОЛД (надалі також - покупець, відповідач) укладено Договір поставки №17-10/2019 (надалі - Договір поставки), згідно умов п.1.1. якого продавець зобов`язується на вимогу покупця поставляти та передавати у власність покупцеві, а покупець - приймати та оплачувати на умовах та в порядку, визначених даним Договором, товар (далі - товар). Кількість та асортимент товару вказується в Специфікаціях (додатках до Договору), а у разі якщо Специфікація (додаток) не підписувались - у рахунках-фактурах, та відповідно до них - у видаткових накладних, згідно замовлень покупця.

За твердженнями позивача, ним на виконання умов Договору поставки було поставлено товар на загальну суму 468207, 56 грн., в підтвердження чого подано видаткові накладні, а саме: №295 від 06.11.2019, №296 від 07.11.2019, №289 від 11.11.2019, №290 від 14.11.2019, №291 від 15.11.2019, №299 від 28.11.2019, №331 від 01.12.2019, №332 від 04.12.2019, №333 від 06.12.2019, №344 від 13.12.2019, №68 від 10.02.2020.

Згідно умов п. 2.4. Договору поставки оплата товару здійснюється покупцем шляхом 100% передплати шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця, на підставі встановлених рахунків.

Позивач стверджує, що відповідачем частково здійснено оплату за поставлений товар у сукупному розмірі 336 086, 21 грн.

Станом на дату подання позовної заяви відповідачем не здійснено повної оплати поставленого товару, у зв`язку з чим сума заборгованості за поставлений товар становить 132 121, 35 грн.

Враховуючи зазначене, позивач просить стягнути з відповідача: основний борг - 132 121, 35 грн, 3% річних - 2 405, 84 грн, пеню - 18 255, 64 грн, інфляцію - 2 127, 15 грн в судовому порядку.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Вері Велл ЗБК підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтями 525 та 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено законом або договором.

Відповідно до ст. 173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно з ст. 174 ГК України однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є господарський договір.

У відповідності до ст. 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Також, відповідно до ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні покупцеві товар, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити вартість товару. До відносин поставки неврегульованих Господарським кодексом України, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (аналогічна норма міститься в ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Разом з тим, ч. 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як встановлено судом вище, умовами п. 2.4. Договору поставки встановлено, що оплата товару здійснюється покупцем шляхом 100% передплати шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця, на підставі встановлених рахунків.

Умовами речення другого п. 4.2. Договору поставки встановлено, що у будь-якому випадку продавець зобов`язується здійснити поставку товару протягом 5 (п`яти) робочих днів з дати сплати покупцем передоплати за цей товар.

Матеріалами справи підтверджено, що позивачем було поставлено товар на загальну суму 468 207, 56 грн., що підтверджується видатковими накладними, а саме: №295 від 06.11.2019, №296 від 07.11.2019, №289 від 11.11.2019, №290 від 14.11.2019, №291 від 15.11.2019, №299 від 28.11.2019, №331 від 01.12.2019, №332 від 04.12.2019, №333 від 06.12.2019, №344 від 13.12.2019, №68 від 10.02.2020. Вказані накладні підписані з боку відповідача у справі уповноваженою особою та скріплені печаткою юридичної особи.

За твердженнями позивача відповідачем було частково сплачено вартість поставленого товару в розмірі 336 086, 21 грн, натомість в підтвердження часткової сплати вартості поставленого товару, позивач подає (додатки до заяви про усунення недоліків від 04.07.2020, отримана судом 09.07.2020): Акт звіряння взаємних розрахунків за період: листопад 2019, Акт звіряння взаємних розрахунків за період: грудень 2019, Акт звірки взаєморозрахунків по стану за період: 01.01.2020-13.05.2020.

Однак, Акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій : поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання , її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №916/1727/17, від 19.04.2018 у справі № 905/1198/17 та від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18.

З огляду на те, що поданий позивачем кінцевий Акт звірки взаєморозрахунків за період 01.01.2020-13.05.2020 містить інформацію, що підтверджується видатковими накладними, а також те, що акт підписаний уповноваженими особами сторін, суд дійшов висновку, що зазначений акт підтверджує лише факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем станом на 13.05.2020 у розмірі 132 121, 35 грн, однак з його змісту не можна встановити за якими видатковими накладними та в якій частині здійснювалась оплата відповідачем.

Згідно частини 1 статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Частиною 2 статті 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Порушенням зобов`язання, у відповідності до ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Докази повної сплати за поставлений позивачем товар згідно Договору в матеріалах справи відсутні та відповідачем не надані.

З огляду на вище зазначене, з урахуванням балансу вірогідності доказів, суд дійшов висновку, що факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем в частині повної сплати вартості поставленого товару за Договором поставки у розмірі 132 121, 35 грн є документально підтвердженим та відповідачем не спростований, а отже позовні вимоги позивача в частині стягнення основного боргу у розмірі 132 121, 35 грн. підлягають задоволенню.

Разом з тим, зі змісту позовної заяви вбачається, що позивачем у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань згідно умов п. 2.4. Договору поставки (100% передплата на підставі виставлених рахунків) нараховано пеню в розмірі подвійної ставки НБУ, що діяла на період, за який нараховується пеня, від сукупної суми заборгованості за весь період з 06.11.2019 по 14.06.2020 в сукупному розмірі 18 255, 64 грн , а також інфляційні збитки за період 06.11.2019 по 14.06.2020 у розмірі 2 127, 15 грн. та 3 % річних на вказаний період у розмірі 2 405, 84 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно зі ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання .

Згідно з ч. 1 ст. 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Частиною 2 ст. 551 ЦК України встановлено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

З поданого позивачем розрахунку вбачається, що ним здійснено нарахування пені не окремо за кожною видатковою накладною з урахуванням часткової сплати заборгованості, (результатом такої часткової сплати стало поступове зменшення боргу до 132 121, 35 грн), а за сукупний період поставки товару з 06.11.2019 по дату звернення з позовною заявою до суду (14.06.2020) на вже кінцеву суму боргу у розмірі 132 121, 35 грн.

Пунктом 5.4. Договору поставки передбачено, що в разі порушення з вини покупця строків оплати товару, покупець зобов`язаний сплатити продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від загальної вартості товару за кожен день прострочення.

З умов пункту 5.7. Договору поставки вбачається, що сторони погодили інший строк нарахування пені, аніж передбачений ч. 6 ст. 232 ГК України, у зв`язку з чим штрафні санкції (неустойка) будуть нараховуватись за весь період прострочення.

Одночасно, умовами Договору поставки сторони погодили, що відповідач зобов`язується здійснити оплату товару шляхом 100% передплати (п. 2.4.), а поставка товару здійснюється в будь-якому випадку протягом 5 робочих днів з дати сплати покупцем передплати (п. 4.2.), з матеріалів справи не вбачається, що сторонами були погоджені зміни до зазначених пунктів Договору поставки.

Пунктом 4.5. Договору поставки встановлено, що перехід права власності відбувається в момент підписання сторонами видаткових накладних на передачу товару та фактично одержання товару покупцем.

Отже, наявні в матеріалах справи видаткові накладні, що скріплені печатками підприємств та підписами уповноважених осіб за сукупний період з 06.11.2019 по 10.02.2020 підтверджують факт передачі товару позивачем відповідачеві та прийняття останнім такого товару окремими партіями, а отже розрахунок заборгованості та нарахування штрафних санкцій повинно бути проведено окремо по кожній накладній, окрім того, сам факт поставки товару не є безумовною підставою нарахування штрафних санкцій, оскільки з умов Договору поставки та поданих доказів не зрозуміло з якого моменту відповідач є таким, що прострочив грошове зобов`язання або виконав його не в повному обсязі по кожній видаткові накладній окремо.

Разом з тим, пунктом 1.12. Постанови пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність про порушення грошових зобов`язань господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.06.2020 про залишення позовної заяви без руху позивачеві надавався строк, в тому числі, для подання обґрунтованих розрахунків пені, 3 % річних та інфляційних збитків. Відповідачем контррозрахунку штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних витрат також не подано.

Однак, з поданих позивачем разом із заявою від 04.07.2020 розрахунків, вбачається, що вони проведені за відсутності відображення інформації щодо усіх дат та сум проплат відповідачем коштів за отримані товари (тобто без урахування часткової сплати послуг відповідачем, як те зазначається позивачем). При цьому, позивач визначає початок нарахування таких штрафних санкцій з 06.11.2019 на суму 1342121,35 грн., хоча з матеріалів справи вбачається поставка товару станом на зазначену дату (06.11.2019 року) лише на суму 23192,05 грн, а поставки іншої частини товару відбувалися після зазначеної дати.

При цьому, суд не вбачає можливим здійснити власний обрахунок даної санкції для перевірки правильності її нарахування позивачем, зважаючи на відсутність потрібної для цього інформації - відображення наявності суми заборгованості по кожній накладній окремо, по якій ця сума боргу повинна бути погашена; усіх дат та сум проплат відповідачем коштів за отримані товари тощо. Окрім цього, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази часткової сплати поставленого товару відповідачем (платіжні доручення), на підставі яких, суд міг би встановити на яку сумум повинна нараховуватись пеня та момент з якого вона нараховується.

Такими чином, суд дійшов висновку, що наданий позивачем розрахунок пені, що міститься на аркуші справи 64, не може бути перевірений та розрахований судом самостійно, оскільки, у ньому не відображено усіх дат та сум проплат відповідачем коштів за отриманий товар, із посиланням на накладну, по якій саме відбулася оплата. Крім того, не конкретизовано по яких накладних здійснювалися погашення боргу та у яких сумах, лише наявна вказівка, на яку загальну суму боргу нараховано пеню.

Відтак, з огляду на те, що суд не може збирати докази за власною ініціативою, а в силу принципів господарського судочинства, зокрема і принцип змагальності, саме на сторону покладається обов`язок здійснити розрахунок пені у відповідності до умов укладеного договору, а також неможливість самостійного визначення та обґрунтування позовних вимог та їх розрахунків судом, замість позивача, оскільки саме на позивача вимогами процесу покладено такий обов`язок, заявлена позивачем до стягнення з відповідача пеня у розмірі 18 255, 64 грн. - задоволенню не підлягає, оскільки з поданих позивачем доказів суду достеменно не відомо, коли і за якими видатковими накладними у відповідача виникла заборгованість.

У зв`язку із зазначеним, суд також не вбачає підстав для задоволення вимог в частині стягнення 3 % річних у розмірі 2 405, 84 грн та інфляційних витрат у розмірі 2 127, 15 грн, оскільки суду достеменно не відомо з якого моменту відповідач є таким, що прострочив виконання зобов`язань за Договором поставки.

Разом з тим, дослідивши подані позивачем докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, суд констатує наступне:

Пунктом 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, опис наданих робіт , платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено рішення.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03.05.2018 у справі №372/1010/16-ц.

Однак, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу у заявленому розмірі 13 200, 00 грн, зокрема: Договору про надання правничої допомоги, Акту наданих послуг, рахунку та платіжного доручення.

З огляду на те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами понесені витрати на професійну правничу допомогу, судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 13200, 00 грн не можуть бути покладені на відповідача відповідно до норм статей 126 та 129 ГПК України.

Відповідно до приписів ст. 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ч.1 ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частина 1 ст. 74 ГПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з пункту 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

За таких обставин, оцінивши подані докази, які досліджені судом, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 132 121, 35 грн як такі, що є доведеними та обґрунтованими, відповідачем у встановленому порядку не спростовані.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України, покладаються на обидві сторони пропорційно розмірі задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 13, 73-77, 86, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Вері Велл ЗБК" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Альтахаус Холд" про стягнення заборгованості у розмірі 154 909,98 грн. задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Альтахаус Холд" (пров. Горького, 23-а, м. Київ, 02167; поштова адреса: а/с № 10, Київ-167, 02167, код ЄДРПОУ: 40839076) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вері Велл ЗБК" (вул. Дмитрівська, 71/7, м. Київ, 01135, код ЄДРПОУ: 40482898) 132 121 (сто тридцять дві тисячі сто двадцять одна) грн. 35 коп. - основного боргу, 1 975 (одна тисяча дев`ятсот сімдесят п`ять) грн. - судового збору.

3. У задоволенні решти позовних вимог про стягнення 18 255, 64 грн. - пені, 2 405, 84 грн. - 3 % річних та 2 121, 15 грн. інфляційних витрат - відмовити.

4. Судові витрати зі сплати понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу покласти на позивача.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Г. П. Бондаренко-Легких