Рішення

від 16.09.2020 по справі 921/87/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

16 вересня 2020 року м. ТернопільСправа № 921/87/20

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Чопка Ю.О.

при секретарі судового засідання Коник М.М.

Розглянув справу

за позовом ОСОБА_1 , АДРЕСА_1

до відповідача Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Добрий сад", 48500, вул. Залізнична, 87, м. Чортків, Тернопільська область

про стягнення індексу інфляції в сумі 202 328 грн.

За участю представників сторін від:

позивача: не з`явився

відповідача: Осів Павло Володимирович, адвокат

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Господарського суду Тернопільської області знаходиться справа за позовом ОСОБА_1 до Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Добрий сад", надалі - відповідач про стягнення індексу інфляції в сумі 202 328 грн.

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 07.02.2020 позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 921/87/20; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 04.03.2020 на 10:00 год.

Ухвалою суду від 04.03.2020 відкладено підготовче судове засідання на 06 квітня 2020 на 14:30 год.

04.03.2020 позивач - ОСОБА_1 подала через канцелярію суду клопотання № б/н від 04.03.2020 (вх. № 1600 від 04.03.2020), у відповідності до якого просить забезпечити можливість її участі в судовому засіданні в режимі відео конференції у справі № 921/87/20. Проведення відеоконференції просить доручити Новоселицькому районному суду Чернівецької області (60300, м. Новоселиця, вул. 1 Травня, 4-А).

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 05.03.2020 клопотання ОСОБА_1 № б/н від 04.03.2020 (вх. № 1600 від 04.03.2020) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі № 921/87/20 задоволено та доручено Новоселицькому районному суду Чернівецької області (що знаходиться за адресою: 60300, м. Новоселиця, вул. 1 Травня, 4-А) проведення відеоконференції під час розгляду Господарським судом Тернопільської області "06" квітня 2020 о 14:30 год. справи № 921/87/20.

Однак з 12 березня 2020, згідно постанови Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", на усій території України установлено карантин.

У зв`язку з цим, з метою вжиття заходів з мінімізації ризиків розповсюдження гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, забезпечення безпеки працівників суду і відвідувачів суду та органів системи правосуддя, враховуючи постанову Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020р. "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", рекомендації Ради суддів України №9рс-186/20 від 16.03.2020р. та розпорядження Господарського суду Тернопільської області №7-р від 16.03.2020р. "Про встановлення режиму роботи Господарського суду Тернопільської області в умовах карантину", судом ухвалою від 25.03.2020 перенесено на іншу дату.

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 26.05.2020 засідання по справі призначено на 24 червня 2020, яке неодноразово відкладалося з підстав, зазначених у відповідних ухвалах суду.

Ухвалою Господарського суду від 16 вересня 2020 року підготовче провадження по справі закрите, справу призначено до судового розгляду на 16 вересня 2020 року.

В судове засідання 16 вересня 2020 рок позивачка чи її представник не з`явився. Заявила клопотання про вирішення справи за наявними в ній матеріалами без її участі у зв`язку з карантином. Позовні вимоги підтримала повністю.

Представник відповідача в судове засідання з`явився, проти задоволення позовних вимог заперечив на підставах, викладених у відзиві на позовну заяву. Крім того, через канцелярію суду подав письмові пояснення, в яких посилався на останню практику Великої Палати Верховного Суду в питанні про зменшення нарахувань на суму грошової заборгованості.

Зважаючи на те, що неявка позивача не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача , господарським судом встановлено наступне.

16 серпня 2011 року між Сільськогосподарським виробничим кооперативом "Добрий сад" (Покупець) та Фізичною особою - підприємцем Задорожною Л.П. (Продавець) укладено договір №1-2, відповідно до якого Продавець зобовязався на протязі 2011 відпустити, а Покупець прийняти саджанці яблуні та оплатити їх вартість в порядку, визначеному п.3.2. цього договору (п.1.1. договору).

Пунктом 1.2. договору визначено, що загальний обсяг продукції, який підлягає поставці - 16 000 штук.

Загальна сума договору становить 240 000,00 грн. (п.2.2. Договору).

Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2012 (п.5.1. Договору).

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 13.01.2015 у справі №921/1203/14-г/15 позовні вимоги Фізичної особи - підприємця Задорожної Людмили Петрівни задоволено, присуджено стягнути з Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Добрий сад" - 210 000 грн 00 коп. заборгованості та 4200 грн 00 коп. судового збору.

Вказаним судовим рішенням встановлено порушення відповідачем умов договору №1-2 від 16.08.2011 щодо проведення своєчасної оплати отриманого товару.

Станом на день розгляду даного спору рішення суду у справі №921/1203/14-г/15 не скасоване, а відтак набрало законної сили та є чинним.

В силу приписів частини 4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до роз`яснень, викладених в п.2.6 Постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18 від 26.12.2011 не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач зазначає про те, що відповідачем рішення Господарського суду Тернопільської області у справі №921/1203/14-г/15 почало виконуватися лише з 07.10.2015. Станом на 01.07.2018 суму боргу в розмірі 210 000 грн сплачено, при цьому останній платіж здійснено 02.07.2018, на підтвердження чого надав суду копії платіжних доручень.

У зв`язку з несвоєчасним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором, просить суд стягнути з відповідача 202 328,20 грн інфляційних нарахувань нарахованих за період з 01.03.2013 по 01.01.2018.

Як встановлено судом, відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних-осіб підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 06.03.2008 була зареєстрована як фізична особа-підприємець, 15.03.2017 було здійснено запис про державну реєстрацію припинення діяльності фізичної особи-підприємця Задорожної Л.П. за власним рішенням.

Правовідносини, які є предметом розгляду у даній справі, виникли між сторонами у 2011 році, тобто коли позивач мав статус суб`єкта підприємницької діяльності.

Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Поняття "суд, встановлений законом" містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності. Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до статті 4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 Господарського процесуального кодексу України. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Відповідно до положень частини другої цієї ж статті право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.

За статтею 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього кодексу (як приклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).

Наведене свідчить про те, що з дати набрання чинності Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб`єктного складу сторін. Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Аналогічна позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 910/8729/18.

З огляду на положення частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України, а також статей 4, 45 цього кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності.

Як уже зазначалось, звертаючись із цим позовом, позивачка просила стягнути з відповідача суму інфляційних нарахованих на заборгованість за договором укладеним ним саме як суб`єктом підприємницької діяльності.

У процесі розгляду справи судом встановлено, що як позивач так і відповідач на час виникнення правовідносин були господарюючими суб`єктами.

Відповідно до статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Згідно із частиною першою статті 128 Господарського кодексу України, громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього кодексу. За частиною першою статті 173 Господарського кодексу України зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку, є господарським зобов`язанням, а отже спір підлягає розгляду Господарським судом.

Оцінивши наявні у справі докази, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України та ст.174 Господарського кодексу України зобов`язання можуть виникати, зокрема, з договорів, інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта.

Згідно п.1 ст.193 Господарського кодексу України (надалі ГК України), до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (надалі ЦК України) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем і відповідачем у справі виникли зобов`язання з договору купівлі - продажу, згідно якого та в силу ст. 655 ЦК України, одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

До вимог господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з врахуванням особливостей, передбачених ГК України.

В силу ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст.509 ЦК України, ст.173 ГК України, в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до положень ст.ст.525, 526, 530 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, у встановлений строк (термін) його виконання та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно ч.2 ст.193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до статті 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як стверджує позивач та не заперечується відповідачем, заборгованість за рішенням суду у справі №921/1203/14-г/15 відповідачем повністю погашена 02.07.2018 року.

У п.1.4 Постанови пленуму Вищого господарського суду України 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", роз`яснено, що з урахуванням пункту 30.1 статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" моментом виконання грошового зобов`язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою.

Пунктом 1.9 вказаної Постанови пленуму Вищого господарського суду України 17.12.2013 №14 роз`яснено, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п.7.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" № 14 від 17.12.2013, за відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання.

На підставі наведеного, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 202328,20 грн інфляційних нарахувань за період з 01.03.2013 по 01.01.2018.

В той же час, до частини позовних вимог слід застосувати строки позовної давності, про що заявлено у відзиві на позов від. 22.06.2020 року.

Позивач нараховує інфляційні збитки з 01.01.2013 року, тобто з дати виникнення заборгованості, і до 01.07.2018 року, тобто за 5 років і 6 місяців.

В Цивільному кодексі України позовна давність визначається як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256). Загальний строк позовної давності - три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

Перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина 1 і 5 статті 261 Цивільного кодексу України).

Позивачка звернулася до суду 02.02.2020 року. Відповідно до правил про позовну давність, її вимоги можуть бути задоволені лише за період не довше трьох років, тобто, починаючи з 02.02.2017 року.

За підрахунками суду, зробленими за допомогою інформаційної системи Ліга , інфляційні нарахування на суму боргу за період з лютого до червня 2017 року становлять 9 821 грн. 57 коп. Надалі суд виходить з обрахунків, наданих самою позивачкою. А саме, суми інфляційних за липень-вересень 2017 року становили 2625 грн. рівно, за жовтень 2017 року - 1 142 грн. 40 коп., за листопад 2017 року - 316 грн. 80 коп. і за грудень 2017 року - 152 грн. рівно. Всього позов задовольняється в сумі 14 057 грн. 77 коп.

З приводу посилання відповідача на Постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18 суд зазначає, що правова позиція, викладена в Постанові, не стосується даного спору. Так, в п. 8.38 Постанови Велика Палата Верховного Суду зазначила, що суд, за певних умов, може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України. Про зменшення інфляційних втрат в Постанові не йдеться. Тому в суду немає підстав до її застосування в цій справі.

16.09.2020 року до суду надійшла заява відповідача про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу. Однак, доказів здійснених витрат відповідач не надав. За таких обставин суд, керуючись положеннями ст.ст. 129, 244 Господарського процесуального кодексу України, залишає питання про розподіл судових витрат відкритим до часу постановлення додаткового рішення.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 73-75, 79, 86, 126, 129, 233, 236-238, 240, 242 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В :

1.Позов задовольнити.

2.Стягнути з Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Добрий сад" (48500, вул. Залізнична, 87, м. Чортків, Тернопільська область, код ЄДРПОУ 37512644) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) - 202 328 (двісті дві тисячі триста двадцять вісім) грн інфляційних нарахувань та 3 104 (три тисячі сто чотири) грн 36 коп. сплаченого судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Сторони мають право оскаржити це рішення до Західного апеляційного господарського суду через господарський суд Тернопільської області протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Повний текст рішення складено 25 вересня 2020 року.

Суддя Ю.О. Чопко