Рішення

від 24.09.2020 по справі 922/2435/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" вересня 2020 р.м. ХарківСправа № 922/2435/20

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калініченко Н.В.

без повідомлення (виклику) учасників справи

розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Київська обласна енергопостачальна компанія , місто Вишневе,

до Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Стоук-Трейд , місто Харків,

про стягнення 210 826,48 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю Київська обласна енергопостачальна компанія , звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Стоук-Трейд, про стягнення заборгованості за спожиту електричне енергію за договором про постачання електричної енергії споживачу № 420070712 від 01 січня 2019 року в розмірі 168 044,69 грн., пені в розмірі 30 816,98 грн., 3% річних в розмірі 5 612,84 грн. та інфляційних нарахувань в розмірі 6 351,97 грн.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 07 серпня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі № 922/2435/20. Розгляд справи № 922/2435/20 ухвалено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Відповідачеві до ст. 251 ГПК України визначено строк п`ятнадцять днів, з дня вручення ухвали суду, для подання відзиву на позов.

Пунктами 4, 6 частини 2 статті 42 Господарського процесуального кодексу України встановлено обов`язок учасників справи подавати всі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

Згідно з частиною 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Приймаючи до уваги, що відповідач у визначений кодексом строк - до 02 вересня 2020 року (включно), не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно статті 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини 1 статті 252 ГПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Згідно частини 2 статті 252 ГПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України").

Беручи до уваги, що відповідно до статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, та те, що відповідно до статті 74 ГПК України обов`язок доказування і подання доказів по справі покладено на сторони, суд, враховуючи ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин, згідно частини 9 статті 165 ГПК України вирішує справу за наявними в ній матеріалами.

Одночасно, застосовуючи положення Господарського процесуального кодексу України та Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи, суд зазначає, що частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку, який кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07 липня 1989 року Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

Як свідчать матеріали справи, Товариство з обмеженою відповідальністю "Київська обласна енергопостачальна компанія" (далі по тексту - позивач), як електропостачальник, здійснює постачання електричної енергії у порядку, визначеному правилами роздрібного ринку, та на умовах договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг.

Таким чином, розрахунки за поставлену електроенергію зі споживачем позивач проводить на підставі переданих від оператора системи розподілу показів приладу обліку у відповідності до наведених вимог згідно з умовами договору.

Згідно з частини 4 статті 63 Закону України Про ринок електричної енергії , постачальник універсальних послуг здійснює постачання електричної енергії у порядку, визначеному правилами роздрібного ринку, та на умовах договору постачання універсальних послуг. Договір про постачання універсальних послуг є публічним договором приєднання та розробляється постачальником універсальної послуги на підставі типового договору, форма якого затверджується Регулятором. Постачальник універсальних послуг розміщує договір постачання універсальних послуг на своєму офіційному веб-сайті.

Згідно з пунктом 13 розділу ХVII зазначеного Закону, фактом приєднання споживача до умов договору постачання універсальних послуг (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, що засвідчують його бажання укласти договір, зокрема надання підписаної заяви про приєднання, оплата рахунка постачальника універсальної послуги та/або факт споживання електричної енергії.

У відповідності до підпункту 4.12, 4.13 Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених Постановою НКРЕКП від 14 березня 2018 року № 312 (далі -Правила) розрахунки між споживачем та електропостачальником (іншими учасниками роздрібного ринку, якщо вони беруть участь у розрахунках) здійснюються згідно з даними, отриманими від адміністратора комерційного обліку в порядку, передбаченому Кодексом комерційного обліку, про обсяги поставленої, розподіленої (переданої) та купленої електричної енергії.

На роздрібному ринку не допускається споживання (використання) електричної енергії споживачем без укладення договору з електропостачальником та інших договорів, передбачених Правилами.

В силу пункту 13 розділу ХVII "Прикінцевих та перехідних положень" Закону ЦУкраїни "Про ринок електричної енергії" та пунктів 1.2.8., 1.2.15 Правил, будучи споживачем ПрАТ "Київобленерго" до здійснення заходів з відокремлення опертора системи розподілу, враховуючи фактичне споживання електричної енергії за адресою: Київська область, Васильківський район, село Данилівка, вулиця Шляхова, будинок 88, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Стоук - Трейд" (попередня назва - Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвесттеплоцентр") та Товариством з обмеженою відповідальністю "Київська обласна енергопостачальна компанія" укладено договір про постачання електричної енергії постачальником унівсальних послуг № 420070712 від 01 січня 2019 року.

Згідно з умовами даного договору, постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість спожитої (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору (пункт 2.1 договору). За змістом пунктів 5.1, 5.8 договору споживач розраховується з постачальником за спожиту електричну енергію за цінами (тарифами), що визначаються відповідно до методики (порядку), затвердженої регулятором, згідно з обраною споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком 3 до цього договору. Розрахунковим періодом є календарний місяць. За пунктом 5.8 договору розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць. Пунктами 5.9 та 5.13 договору передбачено, що оплата вартості електричної енергії здійснюється споживачем шляхом перерахування коштів на спецрахунок постачальника. Споживач здійснює оплату за послугу з розподілу (передачі) електричної енергії через постачальника. Оплата рахунку постачальника за цим договором має бути здійсненна споживачем у строки, визначені в рахунку, але не менше 5 робочих днів від дати отримання споживачем цього рахунка, або протягом 5 робочих днів від строку, зазначеного в комерційній пропозиції, прийнятої споживачем (пункт 5.10 договору). При цьому, відповідно до умови 4 комерційної пропозиції "Універсал", що є невід`ємним додатком до договору (далі за текстом комерційна пропозиція), попередня оплата: 100% вартості договірного обсягу споживання електричної енергії на розрахунковий період - повинна бути оплачена до дати початку розрахункового періоду. Рахунок за фактично спожиту електричну енергію (остаточний розрахунок) надається постачальником споживачу не пізніше п`ятого робочого дня з дати завершення розрахункового періоду. Надані постачальником рахунки підлягають оплаті споживачем протягом п`яти робочих днів з дати отримання. За змістом умовою 6 комерційної пропозиції, розмір пені та/або штрафу - подвійна облікова ставка НБУ. Споживач зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних за весь час прострочення.

Як свідчать матеріали справи, позивач на виконання умов договору у травні 2019 року здійснював постачання на користь відповідача електроенергії, про що позивачем були сформовані наступні документи:

- рахунок-фактура із додатком за спожиту електричну енергію № 8895050238 за травень 2019 року від 27 травня 2019 року із зазначенням кінцевої дати оплати 11 червня 2019 року на суму 168 044,69 грн.;

- акт № А- 8895050238 прийняття-передавання електричної енергії за травень 2019 року, який не підписаний з боку споживача, однак містить застереження, що разі неповернення у п`ятиденний термін акт вважається підтвердженим.

Як зазначає позивач, за відповідачем рахується заборгованість за травень 2019 року у розмірі 168 044,69 грн. Враховуючи, що відповідачем не здійснено повну оплату проданої електричної енергії за травень 2019 року, позивач був змушений звернутись до суду, з метою захисту своїх законних прав та інтересів.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. За умовами статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються Цивільним кодексом України та Господарським кодексом України, Законом України Про ринок електричної енергії . Порядок постачання електричної енергії та взаємовідносин зі споживачами усіх форм власності регулюється спеціальним законодавством, що передбачає здійснення постачання (продаж) електричної енергії споживачу за договором про постачання електричної енергії.

Відповідно до статті 4 Закону України Про ринок електричної енергії учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Універсальні послуги надаються постачальником таких послуг виключно побутовим та малим непобутовим споживачам (частина 1 статті 63 вказаної Закону).

Згідно з статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Окремим видом договору енергопостачання є договір про постачання електричної енергії споживачу.

Відповідно до статті 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Статтею 691 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до частин 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Частинами 6, 7 статті 276 Господарського кодексу України визначено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених/визначених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Отже, однією із основних умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Так, згідно пункту 5.10 договору оплата рахунку постачальника за цим договором має бути здійсненна споживачем у строки, визначені в рахунку, але не менше 5 робочих днів від дати отримання споживачем цього рахунка, або протягом 5 робочих днів від строку, зазначеного в комерційній пропозиції, прийнятої споживачем.

Як вже було зазначено вище, рахунок-фактура із додатком за спожиту електричну енергію № 8895050238 за травень 2019 року від 27 травня 2019 року містив кінцеву дату оплати - 11 червня 2019 року.

Необхідно зазначити, що рахунок на оплату (рахунок-фактура), за своїм сутнісним змістом засвідчує факт отримання споживачем електроенергії та зобов`язує останнього сплатити грошові кошти за спожиту електричну енергію, відповідно до укладеного договору.

Так, згідно рахунку за електричну енергію нараховану травні 2019 року постачальник продав, а споживач спожив електричну енергію на загальну суму 168 044,69 грн. Обсяг розподіленої електричної енергії споживача (відповідача по даній справі) визначається згідно довідки Київобленерго за вих. № 03/100/250/6140 від 18 серпня 2020 року та складає 65 170 кВтгод (а. с. 49, том 1).

Позивач, виконуючи обов`язкові до застосування умови договору у травні 2019 року сформував акт № А- 8895050238 прийняття-передавання електричної енергії за травень 2019 року (далі за текстом - акт), який передбачає, що в разі його неповернення у п`ятиденний термін, він вважається таким, що підтверджений споживачем.

Отже, в разі бездіяльності споживача, яка проявляється у неповерненні акту, даний акт є таким, що ним підтверджений. Відповідно до викладеного, відповідач, втратив можливість заперечувати проти сформованих даних позивачем даних та заперечувати проти визначеної вартості використаної (купленої) електричної енергії.

Таким чином, відповідач, не здійснивши активній дії, покликаних на підписання акту у травні 2019 року, погодився із визначеними даними та, відповідно взяв на себе обов`язки на досягнення мети - сплатити грошову суму за спожиту електричну енергію у травні 2019 року.

В світлі зазначеного вбачається, що позивач належним чином виконав свої зобов`язання за договором та у травні 2019 року - продав відповідачу електричну енергію, у зв`язку з чим у відповідача виникає зустрічний обов`язок - здійснити у визначений строк своєчасну оплату спожитої електричної енергії.

Під час розгляду справи судом було встановлено, що відповідач порушив взяті на себе договірні зобов`язання щодо оплати позивачу спожитої електричної енергії за травень 2019 року у визначений за домовленістю сторін строк. В матеріалах справи відсутні, а відповідачем, в порушення статей 73, 74 ГПК України, не надано доказів, які б свідчили про своєчасну та повну оплату проданої електричної енергії у травні 2019 року.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. Відповідно до частини 3 та 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження оплати спожитої електричної енергії позивачу у встановлені строки, у зв`язку з чим, на підставі встановлених під час розгляду справи обставин, суд вважає заявлені позивачем вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 168 044,69 грн. такими, що підлягають задоволенню.

З огляду на викладене, судом встановлено, що відповідач у встановлений договором строк свого обов`язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов`язання (у період, який вказано позивачем), тому дії відповідача є порушенням договірних зобов`язань (стаття 610 Цивільного кодексу України) і він вважається таким, що прострочив (стаття 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Відповідно до статті 614 Цивільного Кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (частина 2 статті 193, частина 1 статті 216 та частина 1 статті 218 Господарського кодексу України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина 1 статті 230 Господарського кодексу України).

Так, відповідно до статей 230, 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Відповідно до частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України).

Умова 6 комерційної пропозиції, визначає розмір пені - подвійна облікова ставка НБУ.

Дії відповідача щодо несвоєчасної оплати є порушенням умов договору, що є підставою для застосування відповідальності відповідно до умов умови 6 комерційної пропозиції.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд вважає його невірним та таким, що не повністю відповідає приписам чинного законодавства в силу допущених арифметичних та розрахункових помилок, в тому числі при визначенні періоду прострочення.

Так, згідно з частиною 2 статті 252 Цивільного кодексу України термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Відповідно до частини першої статті 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

Згідно із частиною 1 статті 3 Європейської конвенції про обчислення строків від 16 травня 1972 року строки, обчислені у днях, тижнях, місяцях і роках починаються опівночі dies a quo і спливають опівночі dies ad quem. Проте положення попереднього пункту не заважають тому, щоб та чи інша дія, яка має бути здійснена до спливу встановленогостроку, виконувалася у день dies ad quem лише до закінчення нормального робочого часу.

Правовий аналіз вказаних норм матеріального права свідчить про те, що пеня може бути нараховані лише за кожен повний день прострочення виконання зобов`язання, а день фактичної поставки товару не включається до періоду часу, за який може здійснюватися стягнення пені.

У той же час, із наданого позивачем розрахунку пені суд позбавлений можливості достовірно встановити визначені позивачем періоди нарахування, оскільки розрахунок містить посилання на документи, які відсутні в матеріалах справи, періоди, зазначені в шапці таблиці, не співпадають із періодами визначеними в таблиці. Суду є незрозумілим алгоритм розрахунків та кількість днів, які закладені в основу здійсненного нарахування пені.

Як вже було зазначено вище, відповідно до пункту 5.10 договору оплата рахунку постачальника за цим договором має бути здійсненна споживачем у строки, визначені в рахунку, але не менше 5 робочих днів від дати отримання споживачем цього рахунка, або протягом 5 робочих днів від строку, зазначеного в комерційній пропозиції, прийнятої споживачем.

Рахунок-фактура із додатком за спожиту електричну енергію № 8895050238 за травень 2019 року від 27 травня 2019 року містить кінцеву дату оплати - 11 червня 2019 року.

Отже, за порушення оплати вартості електричної енергії період розрахунку є наступним: 12 червня 2019 року + 180 днів (визначених статтею 232 ГК України) тобто з 12 червня 2019 року по 09 грудня 2019 року.

Здійснивши перерахунок штрафної санкції, з урахуванням п. 5.11 розділу 5 договору та умови 6 комерційної пропозиції, приписів статті 231 ГК України, суд встановив, що арифметично вірною та такою, що повністю відповідає положенням чинного законодавства є сума пені в розмірі 27 642,00 грн.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 78 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11 квітня 1980 року (Віденської конвенції), до якої Україна приєдналася відповідно до Указу Президії Верховної Ради Української РСР № 7978-ХІ від 23 серпня 1989 року, та яка набула чинності 01 лютого 1991 року, встановлено, що якщо сторона допустила прострочення у виплаті ціни чи іншої суми, інша сторона має право на відсотки з простроченої суми .

Виходячи із положень статті 625 Цивільного кодексу України, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу та 3% річних, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв`язку з чим таке зобов`язання є триваючим. Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду України від 26 квітня 2017 року у справі № 918/329/16.

Отже, вимоги позивача в частині стягнення з відповідача інфляційних та 3 % річних є обґрунтованими та такими, що відповідають чинному законодавству, у тому числі статті 625 ЦК України.

Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 5 612,84 грн. та інфляційних втрат в сумі 6 351,97 грн.

В розрахунках позивача фігурують наступні періоди нарахування 3% річних та інфляційних втрат - з 07 січня 2020 року по 30 червня 2020 року, з 05 лютого 2020 року по 30 червня 2020 року, з 04 червня 2019 року по 30 червня 2020 року, з 06 березня 2020 року по 30 червня 2020 року. Для суду є незрозумілим даний алгоритм розрахунків та його підставність, оскільки документи які лягли в основ розрахунків, відсутні в матеріалах справи. Водночас, оскільки період з 12 червня 2019 року по 31 травня 2020 року (по інфляційним) та по 30 червня 2020 року (по річним) поглинає інші, зазначені позивачем періоди, суд здійснює нарахування похідних вимог на вказаний період.

Здійснивши перерахунок 3% річних та інфляційних втрат, з урахуванням визначеного позивачем періоду нарахування - з 12 червня 2019 року по 31 травня 2020 року в частині інфляційних та з 12 червня 2019 року по 30 червня 2020 року в частині 3% річних та суми прострочення оплати спожитої електричної енергії у травні 2019 року (168 044,69 грн.), господарський суд зазначає, що арифметично вірною сумою до стягнення є 5 317,58 грн. 3% річних та 2 853,65 грн. інфляційних втрат.

Аналіз положень чинного законодавства України дає підстави для висновку, що, установлюючи презумпцію вини особи, яка порушила зобов`язання, Цивільний кодекс України покладає на неї обов`язок довести відсутність своєї вини. Особа звільняється від відповідальності лише у тому випадку, коли доведе відсутність своєї вини у порушенні зобов`язання. Виходячи із цих загальних засад, має встановлюватися і наявність або відсутність вини: особа має визнаватися невинуватою, якщо вона вжила всіх заходів для належного виконання зобов`язання при тому ступені турботливості та обачності, що вимагалася від неї за характером зобов`язання та умовами обороту.

Проте, матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, які саме заходи були вжиті відповідачем з метою належного виконання взятих на себе зобов`язань перед позивачем.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (див. рішення у справах "Ейрі проти Ірландії", від 09 жовтня 1979 року, пункт 24, Series A N 32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява №38695/97, пункт 43, ECHR 2000-II). У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України"" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", №49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року).

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов`язки щодо оплати спожитої електричної енергії, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з урахуванням наведеного.

Судові витрати зі сплати позивачем при поданні позову судового збору, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача пропорційно.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1-5, 8, 10-12, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, пунктом 2 частини 1 статті 129, статтями 232, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, господарського суд Харківської області, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Стоук-Трейд (61070, місто Харків, вулиця Шишківська, будинок 10-А, ідентифікаційний код юридичної особи 38367821) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Київська обласна енергопостачальна компанія (08132, Київська область, Києво-Святошинський район, місто Вишневе, вулиця Київська, 8-В, ідентифікаційний код юридичної особи 42094646) суму основного боргу в розмірі 168 044,69 грн., пеню в розмірі 27 642,00 грн., 3% річних в розмірі 5 317,58 грн., інфляційні в розмірі 2 853,65 грн., а також судові витрати (сплачений судовий збір) в сумі 3 057,87 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 ГПК України та з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Перехідних положень Кодексу.

Повне рішення складено "24" вересня 2020 року.

Суддя Н.В. Калініченко

справа № 922/2435/20