Ухвала

від 24.09.2020 по справі 906/999/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

24 вересня 2020 року

м. Київ

Справа № 906/999/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Колос І.Б. (головуючий), Булгакової І.В., Малашенкової Т.М.,

за участю секретаря судового засідання Малихіної О.В.,

представників учасників справи:

позивача - акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України - не з`явився,

відповідача - комунального підприємства Житомиртеплокомуненерго Житомирської міської ради - не з`явився,

розглянувши матеріали касаційної скарги акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України

на рішення господарського суду Житомирської області від 24.02.2020 (суддя Шніт А.В.)

та постанову Північно - західного апеляційного господарського суду від 22.06.2020 (колегія суддів: Коломис В.В. (головуючий), Тимошенко О.М., Саврій В.А.)

зі справи № 906/999/19

за позовом акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (далі - Компанія)

до комунального підприємства Житомиртеплокомуненерго Житомирської міської ради (далі - Підприємство)

про стягнення 2 344 633,71 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Компанія звернулася до господарського суду Житомирської області з позовом до Підприємства про стягнення 2 344 633,71 грн. (з них: 1 801 521,47 грн. пеня, 169 612,23 грн. - 3% річних, 373 500,01 грн. інфляційні втрати), у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору від 19.12.2014 № 1282/15-ТЕ-10 купівлі - продажу природного газу в частині оплати поставленого природного газу.

Відповідно до рішення господарського суду Житомирської області від 24.02.2020 зі справи № 906/999/19, яке залишено без змін постановою Північно - західного апеляційного господарського суду від 22.06.2020, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Судові рішення попередніх інстанцій мотивовані, зокрема, тим, що частину коштів за спожитий природний газ відповідач сплатив позивачу за рахунок коштів, отриманих відповідно до приписів постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20 Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій на підставі спільних протокольних рішень та шляхом перерахунку сум коштів з поточного рахунку із спеціальним режимом використання згідно з нормативами розподілу коштів, затверджених відповідними постановами Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (постанова Кабінету Міністрів України від 18.06.2014 № 214).

Суди зазначили, що оскільки оплата за поставлений позивачем природний газ здійснювалась в порядку та на умовах визначених постановою Кабінету Міністрів України від 18.06.2014 № 217 та постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20, відповідач позбавлений можливості самостійно впливати на своєчасність розрахунків, оскільки державою фактично визначено спеціальний режим проведення розрахунків за поставлений природний газ, що, по суті, усуває відповідача від процесу розподілу отриманих від споживачів грошових коштів на свій розсуд та полягає в автоматичному перерахуванні зі спеціальних рахунків грошових коштів на рахунки позивача за визначеними нормативами. Відповідач не може керуватися загальними принципами здійснення господарської діяльності на власний розсуд, за наявності покладених на нього зобов`язань з безперебійного забезпечення споживачів теплопостачанням, оскільки повинен діяти виключно в межах норм чинного законодавства, що регулює енергетичну галузь. З огляду на викладене, суди обох інстанцій дійшли висновку, що у відповідача відсутня можливість впливати на порядок, строки та розмір розрахунків з позивачем за поставлений природний газ, що, зокрема, виключає можливість застосування до відповідача відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання у вигляді нарахування пені, 3% річних та інфляційних.

Не погоджуючись із судовими актами попередніх інстанцій, 20.07.2020 Компанія звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просила зазначені судові рішення скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ .

Розгляд цієї скарги здійснюється з урахуванням положень Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у редакції від 08.02.2020 (далі - у редакції, чинній з 08.02.2020).

В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник як на підставу касаційного оскарження судових рішень зазначає: пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України (неправильне застосування судом норм матеріального права, зокрема, постанови Кабінету Міністрів України від 18.06.2014 № 217 Про затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 910/16072/16 та від 17.04.2018 у справі №918/1395/15 у подібних правовідносинах, що узгоджується із позицією об`єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду, викладеної у постанові від 26.06.2020 у справі №904/1210/18); неправильне застосування пункту 1 статті 3, пункту 1 статті 5, частини третьої статті 7 Закону України Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії , яка поширює свою дію на заборгованість сплачену до 30.11.2016.

Ухвалою Верховного Суду від 03.09.2020, зокрема, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Компанії, розгляд касаційної скарги призначено на 24.09.2020.

Відзив на касаційну скаргу від Підприємства не надійшов.

Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Дослідивши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 906/999/19 на підставі пункту 4 частини першої статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) з огляду на таке.

Так, згідно з пунктом 4 частини першої статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Верховний Суд зазначає, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06.09.2017 у справі № 910/3040/16.

При цьому, під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, слід розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

Щодо визначення подібності правовідносин Верховний Суд звертається до правової позиції, викладеної у мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2018 у справі № 305/1180/15-ц (абзац 18), від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16 (пункт 5.5), від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11(абзац 20), від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц (абзац 18).

Крім того, Верховний Суд зазначає, що подібність правовідносин визначається за їхніми елементами, зокрема суб`єктами, об`єктами та змістом (правами й обов`язками суб`єктів правовідносин) у конкретній справі.

За результатами розгляду матеріалів касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що висновки апеляційного господарського суду в цій справі прийняті без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 910/16072/16, оскільки у даній справі та у справі, на яку посилається скаржник, суди дійшли відповідних висновків не у зв`язку з неоднаковим застосуванням норм права, а у зв`язку з наявністю різних обставин у вказаних справах, що формують зміст правовідносин, та їх різної оцінки судами у кожному конкретному випадку.

Разом з тим, скаржником не враховано, що при розгляді справи № 908/885/18, колегія суддів вважала за необхідне відступити від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду у справах № 910/16072/16 та № 918/1395/15 , тому для формування єдиної правозастосовної практики, передала зазначену справу на розгляд судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі суддів палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 23.09.2019 у справі № 908/885/18 (пункти 6.23, 6.24) викладені правові висновки відповідно до яких, для нарахування пені на підставі пункту 7.2 договору, 3% річних та інфляційних втрат на підставі статті 625 Цивільного кодексу України необхідно, щоб відповідач здійснив оплату отриманих коштів поза межами порядку і строків, визначених спільними протокольними рішеннями. Підставою для стягнення таких нарахувань за порушення грошового зобов`язання може бути наявність суми основного боргу, яка не була предметом регулювання спільних протокольних рішень , та яка була несвоєчасно сплачена відповідачем за рахунок власних коштів .

Приймаючи постанову зі справи, що розглядається, суд апеляційної інстанції встановив, що доказів відповідних порушення з боку відповідача (стосовно сплати коштів за газ поза межами порядку, встановленого спільними протокольними рішеннями) матеріали справи не містять, а позивачем не надано. Разом з тим судами встановлено, що розрахунки за поставлений природний газ за договором відповідачем здійснювались двома способами: за рахунок фінансування пільг і субсидій населенню згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20 (на суму 30 355 487,95 грн.), та шляхом перерахунків сум коштів з поточного рахунку із спеціальним режимом використання згідно з нормативами розподілу коштів, затверджених відповідними постановами Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (постанова Кабінету Міністрів України від 18.06.14 № 217); природний газ, поставлений позивачем на підставі договору на суму 74 553 038,71 грн. сплачений за рахунок коштів споживачів природного газу.

Тобто, приймаючи постанову від 22.06.2020 у цій справі, суд апеляційної інстанції переглянув рішення місцевого господарського суду відповідно до висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду у складі суддів палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 23.09.2019 у справі № 908/885/18.

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.05.2019 у справі № 924/296/18 викладено правовий висновок, відповідно до якого незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, грошові зобов`язання між сторонами договору в частині, яку держава компенсуватиме за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, а сторони, підписавши спільні протокольні рішення, погодилися з тим, що між ними встановлюється інший (не той, що був передбачений у договорі) порядок розрахунків.

Зі змісту оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції вбачається, що судом апеляційної інстанції у прийнятті згаданої постанови враховані висновки Верховного Суду, викладені у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.05.2019 у справі № 924/296/18.

Отже, апеляційний господарський суд у прийнятті постанови зі справи № 906/999/19 врахував висновки Верховного Суду, викладені як у постанові Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 908/885/18, так і в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.05.2019 у справі № 924/296/18, на які посилається скаржник. Близька за змістом правова позиція, яка врахована судом апеляційної інстанції , також викладена у постанові Верховного Суду від 17.12.2019 зі справи № 922/932/19 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 зі справи № 922/3013/18.

В інших справах, на рішення Верховного Суду в яких посилався скаржник (від 17.04.2018 у справі № 918/1395/15 та від 26.06.2020 у справі № 904/1210/18), рішення попередніх судових інстанцій були скасовані Верховним Судом повністю або частково з передачею справ на новий розгляд, що не означає остаточного вирішення відповідних справ, а, отже, й остаточного формування правового висновку Верховного Суду у таких справах та в судових рішеннях. Слід також зазначити, що за результатами нового розгляду цих справ фактично-доказова база в них може істотно змінитися, адже й сам новий розгляд став наслідком недостатнього дослідження в ній судами обставин і доказів зі справи, а така зміна, у свою чергу, вплине на правові висновки в ній.

Касаційний господарський суд також вважає за необхідне зазначити про те, що 26.06.2020 Верховним Судом у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду ухвалено постанову у справі № 904/1210/18 за позовом АТ Національна акціонерна компанія Нафтогаз України до товариства з обмеженою відповідальністю Дніпропетровськгаз збут про стягнення 60 493 442, 45 грн. пені, 13 939 822, 28 грн. - 3% річних та 49 721 769,08 грн. інфляційних втрат, нарахованих у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем у вказаній справі умов договору купівлі - продажу природного газу в частині оплати отриманого природного газу.

Принциповою відмінністю даної справи № 906/999/19 від справи № 904/1210/18 є те, що у їх розгляді підлягають застосуванню різні редакції статей ГПК України.

Розгляд касаційної скарги у справі № 904/1210/18 (постанова об`єднаної палати) здійснювався з урахуванням положень ГПК України в редакції, чинній до 08.02.2020 ; підставами касаційного оскарження рішень попередніх судових інстанцій в ній було неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 287 ГПК України в редакції, чинній до 08.02.2020), і Касаційним господарським судом було здійснено касаційний перегляд відповідно до доводів та вимог такої касаційної скарги.

Скасовуючи судові рішення у справі № 904/1210/18 (постанова об`єднаної палати) та передаючи справу на новий розгляд, Верховний Суд керувався положеннями частин першої та другої статті 300 ГПК України і пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України в редакції, чинній до 08.02.2020 (пункти 8.56, 8.57 зазначеної постанови).

Відповідно до цих норм:

- переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 300);

- суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300);

- підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 1 частини третьої статті 310).

Розгляд же касаційної скарги в даній справі № 906/999/19 підлягає здійсненню з урахуванням положень ГПК України в редакції, чинній з 08.02.2020 , згідно з якою внесено зміни до статті 287 ГПК України щодо права та підстав касаційного оскарження судових рішень.

Так, звертаючись з касаційною скаргою у цій справі, скаржник посилався на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, зокрема вказував, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у відповідних судових актах . За результатами розгляду матеріалів касаційної скарги встановлено, що: приймаючи оскаржувану постанову від 22.06.2020 у цій справі, суд апеляційної інстанції переглянув рішення місцевого господарського суду відповідно до висновків щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, тому в даній справі, з урахуванням доводів касаційної скарги і меж розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлених положенням ГПК України у редакції, чинній з 08.02.2020, касаційне провадження підлягає закриттю відповідно до пункту 4 статті 296 ГПК України.

До того ж постановою об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.06.2020 у справі № 904/1210/18 останню передано на новий розгляд, що не означає остаточного вирішення відповідної справи, а, отже, й остаточного формування правового висновку Верховного Суду у такій справі та в судових рішеннях з неї (близька за змістом правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду від 21.07.2020 зі справи № 916/1109/18).

Суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

У справі Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) Sunday Times v. United Kingdom Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін передбачено законом передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін передбачено законом передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

Вислови законний та згідно з процедурою, встановленою законом зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі Steel and others v. The United Kingdom ).

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі Пелевін проти України ).

Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (рішення ЄСПЛ від 09.10.1979 у справах Ейрі проти Ірландії , п.24, Series A № 32, та Гарсія Манібардо проти Іспанії , заява № 38695/97, п.43, ECHR 2000-II).

У рішенні ЄСПЛ у справі Гарсія Манібардо проти Іспанії від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі Monnel and Morris v. the United Kingdom , серія A, № 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі Helmers v. Sweden , серія A, № 212-A, с.15, п.31).

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем порядку доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення розгляду заради розгляду . При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

За наведених обставин, згідно з пунктом 4 частини першої статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України на рішення господарського суду Житомирської області від 24.02.2020 та постанову Північно - західного апеляційного господарського суду від 22.06.2020 зі справи № 906/999/19.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України на рішення господарського суду Житомирської області від 24.02.2020 та постанову Північно - західного апеляційного господарського суду від 22.06.2020 зі справи № 906/999/19.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя І. Колос

Суддя І. Булгакова

Суддя Т. Малашенкова