ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 546/110/18 Номер провадження 22-ц/814/1171/20Головуючий у 1-й інстанції Лизенко І. В. Доповідач ап. інст. Хіль Л. М.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 вересня 2020 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Хіль Л.М.
суддів: Гальонкіна С.А., Кузнєцової О.Ю.
Секретар: Мисечко А.І.
За участю:
- представника позивача: Марченко О.А.
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу заступника прокурора Полтавської області прокуратури Полтавської області
на рішення Решетилівського районного суду Полтавської області від 09 грудня 2019 року ухвалене під головуванням судді Лизенко І.В. (дата складання повного тексту рішення 19 грудня 2019 року)
по справі за позовом заступника прокурора Полтавської області Савенка Олександра Анатолійовича в інтересах держави до Решетилівської районної державної адміністрації Полтавської області та ОСОБА_1 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору, сектору з питань надання реєстраційних послуг Решетилівської районної державної адміністрації Полтавської області та Шилівської сільської ради Решетилівського району Полтавської області, про визнання недійсним розпорядження, державного акту на право приватної власності на землю та повернення земель у державну власність, витребування земельної ділянки,-
В С Т А Н О В И В :
У лютому 2018 року заступник прокурора Полтавської області Савенко О.А. звернувся до суду із вказаним позовом, відповідно до якого, остаточно визначившись у позовних вимогах, просив суд:
-визнати незаконним та скасувати розпорядження Решетилівської РДА №485 від 02 грудня 2010 року, яким ОСОБА_1 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,4 га, надану для ведення особистого селянського господарства та надано дозвіл на виготовлення технічної документації, що посвідчує право власності на земельну ділянку;
-визнати незаконним і скасувати розпорядження в.о. голови Решетилівської РДА №256 від 28 березня 2011 року, яким ОСОБА_1 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, які посвідчують право власності на земельну ділянку загальною площею 0,4 га, розташовану на території Шилівської сільської ради Решетилівського району;
-визнати недійсним державний акт серії ЯК №214918 на право власності на земельну ділянку кадастровий номер якої 5324285700:00:006:0010, який виданий ОСОБА_1 та зареєстрований у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №532420001000726 і скасувати його державну реєстрацію;
-витребувати із незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави земельну ділянку кадастровий номер якої 5324285700:00:006:0010, площею 0,4 га, вартістю 262 840 грн.
Позовні вимоги обґрунтовував тим, що розпорядженням голови Решетилівської РДА №485 від 02 лютого 2010 року ОСОБА_1 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,4 га, яка знаходиться на території Шилівської сільської ради Решетилівського району для ведення особистого селянського господарства та надано дозвіл на виготовлення технічної документації, що посвідчує право власності на земельну ділянку. Розпорядженням голови Решетилівської РДА №256 від 23 березня 2011 року затверджено таку технічну документацію і на виконання цього розпорядження ОСОБА_1 видано державний акт на право приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5324285700:00:006:0010.
Зазначав, що передача земельної ділянки у власність відбулася з порушенням норм земельного та лісового законодавства. Так, виходячи з положень статті 118 ЗК України та Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, затвердженого Постановою КМУ №677 від 26 травня 2004 року, формування і передача новоствореної земельної ділянки у власність здійснюється на підставі проекту землеустрою, а не технічної документації, як у випадку із ОСОБА_1 .
Надана ОСОБА_1 земельна ділянка представлена лісами, тобто віднесена до земель лісогосподарського призначення, і зміна призначення таких земель, проводиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього середовища та лісового господарства, чого виконано не було, при цьому статтями 56,57 ЗК України та ст. 12 ЛК України передбачена передача у власність громадян замкнених земельних ділянок лісогосподарського призначення площею до 5 га, проте передана відповідачеві земельна ділянка не є замкненою, а є частиною лісового масиву.
Вказував, що передача у власність земельних ділянок для несільськогосподарських потреб площею до 1 га, які перебувають у державній власності, відносилося, на час винесення спірного розпорядження, до компетенції Полтавської обласної державної адміністрації, проект землеустрою, щодо відведення земельної ділянки підлягав обов`язковій державній експертизі землевпорядної документації, крім того, ч. 4 ст. 84 ЗК України встановлено заборону передачі із державної у приватну власність земель лісогосподарського призначення.
На думку прокурора, вказані порушення є підставою для скасування рішень, якими земельну ділянку передано у власність відповідача ОСОБА_1 , із подальшими наслідками.
Рішенням Решетилівського районного суду Полтавської області від 09 грудня 2019 року позов заступника прокурора Полтавської області Савенка О.А. в інтересах держави до Решетилівської районної державної адміністрації Полтавської області та ОСОБА_1 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору, сектору з питань надання реєстраційних послуг Решетилівської районної державної адміністрації Полтавської області та Шилівської сільської ради Решетилівського району Полтавської області, про визнання недійсним розпорядження, державного акту на право приватної власності на землю та повернення земель у державну власність, витребування земельної ділянки задоволено частково.
Витребувано у власність держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку, площею 0,40 га з кадастровим номером 5324285700:00:006:0010, надану для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Шилівської сільської ради Решетилівського району Полтавської області (за межами населеного пункту), з незаконного володіння ОСОБА_1 .
Стягнуто з Решетилівської районної державної адміністрації Полтавської області та ОСОБА_1 на користь Прокуратури Полтавської області судові витрати у рівних частках по 4 614 (чотири тисячі шістсот чотирнадцять) гривень 30 копійок з кожного.
У задоволенні позовних вимог про визнання недійсним розпорядження, державного акту на право приватної власності на землю та повернення земель у державну власність відмовлено.
Непогодившись із вказаним рішенням, його в апеляційному порядку, оскаржив заступник прокурора Полтавської області прокуратури Полтавської області, посилаючись на те, що воно ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги вказував, що суд дійшов помилкових висновків про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог прокурора про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю, що у відповідності до ст. 376 ЦПК України є підставою скасування судового рішення.
Вказував, що згідно ЗК України у редакції, чинній на час видання державного акту, підставою набуття земельної ділянки у власність із земель державної чи комунальної власності є відповідне рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування.
Разом з тим, нормами ЗК України встановлено нерозривний зв`язок між виникненням права власності на земельну ділянку з обов`язковим одержанням її власником державного акту на право власності.
Зазначав, що оскаржуване рішення містить висновки, які суперечать один одному.
Так, судом першої інстанції зазначено, що підставою набуття земельної ділянки у власність із земель державної чи комунальної власності є відповідне рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, а не державний акт на право власності на земельну ділянку.
Право власності на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності земельною ділянкою, та його державної реєстрації.
При цьому, визнання недійсним державного акту, згідно висновків суду, не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку та для її витребування з чужого незаконного володіння.
Окрім указаного, пунктом 2 оскаржуваного рішення від 09 грудня 2019 суд першої інстанції вирішив витребувати у власність держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку площею 0,40 га з незаконного володіння ОСОБА_1 , одночасно відмовивши у поверненні земель у державну власність пунктом 4 указаного рішення.
Також зазначав, що ОСОБА_1 , отримавши державний акт серії ЯК № 214918 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5324285700:00:006:0010, набув права власності на земельну ділянку площею 0,40 га саме на підставі оспорюваних розпоряджень та державного акту на право власності.
А тому, витребування спірної земельної ділянки без визнання незаконними та скасування розпоряджень Решетилівської РДА від 02 грудня 2010 року № 485, від 28 березня 2011 року № 256 та визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку порушить його право власності, яке є чинним відповідно до Земельного кодексу України.
Зазначав, що позовні вимоги про повернення земельної ділянки є похідними від вимог про визнання незаконними та скасування розпоряджень та визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку.
Вказував на те, що на підставі оскаржуваного рішення суду першої інстанції ОСОБА_1 позбавлено не права власності на земельну ділянку, а об`єкту права власності, що суперечить позовним вимогам та не призводить до поновлення порушених прав та інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України, оскільки, право власності на спірну земельну ділянку залишається за відповідачем.
Повернення земельної ділянки без скасування права власності на неї, отриманого незаконно, не призведе до поновлення порушених інтересів держави.
Усунення порушень закону у даному випадку можливе лише шляхом одночасного визнання незаконними та скасування розпоряджень та визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку.
З урахуванням викладеного просив суд скасувати рішення Решетилівського районного суду Полтавської області від 09 грудня 2019 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги прокурора, а саме:
-визнати незаконними та скасувати розпорядження Решетилівської РДА від 02 грудня 2010 року № 485 та від 28 березня 2011року № 256;
-визнати недійним державний акт серії ЯК № 214918 на право приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5324285700:00:006:0010, виданий ОСОБА_1 , зареєстрований у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 532420001000726 та скасувати його державну реєстрацію;
-зобов`язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 5324285700:00:006:0010, площею 0,40 га до земель запасу Шилівської сільської ради Решетилівського району Полтавської області;
-рішення Решетилівського районного суду Полтавської області від 09 грудня 2019 року в частині задоволення позовних вимог про витребування у власність держави в особі Кабінету Міністрів України земельної ділянки площею 0,40 га з кадастровим номером 5324285700:00:006:0010, наданої для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Шилівської сільської ради Решетилівського району Полтавської області, з незаконного володіння ОСОБА_1 - залишити без змін;
-стягнути з Решетилівської районної державної адміністрації Полтавської області та ОСОБА_1 на користь прокуратури Полтавської області понесені витрати на сплату судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 13 842,90 грн.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
В судове засідання з`явилася прокурор відділу прокуратури Полтавської області Марченко О.А., яка підтримала вимоги апеляційної скарги.
Від Виконавчого комітету Шилівської сільської ради Решетилівського району Полтавської області надійшло клопотання в якому зазначено, що представник сільської ради на судове засідання прибути не може у зв`язку зі службовою необхідністю.
Інші учасники будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Колегія суддів вважає за можливе слухання справи за відсутності сторін по справі.
Апеляційний суд, перевіривши законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, приходить до висновку, що скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Місцевим судом вірно встановлені наступні фактичні обставини справи, а саме :
Розпорядженням голови Решетилівської районної державної адміністрації від 02 грудня 2010 року №485 передано у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,40 га для ведення особистого селянського господарства на території Шилівської сільської ради Решетилівського району Полтавської області та надано дозвіл на розробку і виготовлення технічної документації, що посвідчує право власності на земельну ділянку (а.с. 16).
Розпорядженням від 28 березня 2011 року затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, які посвідчують право власності на вказану земельну ділянку (а.с. 17, 18-22).
Право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку 5324285700:00:006:0010 посвідчено державним актом серії ЯК №214918 (а.с. 34).
Згідно довідки відділу містобудування та архітектури Решетилівської РДА, яка видана 25 грудня 2010 року №1076, та довідки відділу Держкомзему у Решетилівському районі, надана для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 земельна ділянка, має обмеження щодо зміни цільового призначення відповідно до ст. 20 ЗК України (а.с. 25, 32)
Згідно копії довідки відділу Держгеокадастру у Решетилівському районі від 26 жовтня 2017 року, земельна ділянка 5324285700:00:006:0010, відповідно до умовних позначень картографічного матеріалу Проекту роздержавлення і приватизації земель спілки селян Колос Решетилівського району , позначена як земля лісового фонду (а.с. 35).
Згідно висновку судової земельно-технічної експертизи межі земельної ділянки 5324285700:00:006:0010 накладаються на межі земельних ділянок лісового фонду, які зазначені у проекті роздержавлення і приватизації земель спілки селян Колос Решетилівського району (а.с. 43-56).
З матеріалів справи вбачається, що експертизу проведено в межах кримінального провадження.
Із фототаблиці №1 до висновку судової земельно-технічної експертизи та оціночно-земельної експертизи вбачається, що земельна ділянка 5324285700:00:006:0010 вкрита лісовою рослинністю (а.с. 52-53), згідно з якою, суд прийшов до висновку, що передана у власність ОСОБА_1 земельна ділянка відносилась до земель лісогосподарського призначення.
Висновок було направлено на адресу прокуратури Полтавської області 26 січня 2018 року і отримано прокуратурою 01 лютого 2018 року (а.с. 57).
26 січня 2018 року до прокуратури Полтавської області також направлено висновок судової експертизи з питань землеустрою (а.с. 57), згідно з яким технічна документація із землеустрою щодо складання документів, які посвідчують право власності ОСОБА_1 та її затвердження не відповідає вимогам земельного законодавства.
Рішення Кабінету Міністрів України про вилучення земельної ділянки лісового фонду зі зміною її цільового призначення не приймалось, при передачі у власність ОСОБА_1 земельної ділянки не було виготовлено обов`язковий для таких випадків проект землеустрою (а.с. 58-62).
Задовольняючи позов в частині витребування у власність держави в особі Кабінету Міністрів України земельної ділянки, площею 0,40 га для ведення особистого селянського господарства на території Шилівської сільської ради Решетилівського району Полтавської області з кадастровим номером 5324285700:00:006:0010, суд виходив з того, що спірна земельна ділянка у встановленому порядку повноважним органом не вилучалась, крім того зміна її цільового призначення у передбаченому законом порядку не здійснювалась, відсутнє спрямоване на відчуження земельної ділянки рішення повноважного органу державної влади, що означає, що держава як власник волю на відчуження цієї ділянки не виявляла. А також виходив з того, що при передачі спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 , Решетилівська РДА порушила процедуру, визначену земельним та лісовим законодавством.
Відмовляючи в задоволенні позовної вимоги про визнання державного акту недійсним суд виходив з того, що підставою набуття земельної ділянки у власність із земель державної чи комунальної власності є відповідне рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, а не державний акт на право власності на земельну ділянку.
Таким чином, визнання недійсним державного акта не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку та для її витребування з чужого незаконного володіння. А тому суд відмовив у задоволенні цієї позовної вимоги.
Колегія суддів вважає такий висновок місцевого суду вірним з наступних підстав.
Відповідно до статті 19 ЗК України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі лісогосподарського призначення.
Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.
Згідно статті 55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.
Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель (стаття 21 ЗК України).
До земель державної власності, які не можуть передаватися у приватну власність, належать, зокрема, землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом (пункт ґ частини четвертої статті 84 ЗК України).
Відповідно до статті 3 ЗК України земельні відносини, які виникають при використанні лісів, регулюються також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать ЗК України.
Частиною другою статті 5 ЛК України (в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.
Оскільки земельна ділянка й права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин повинні визначатися згідно з нормами земельного законодавства в поєднанні з нормами лісового законодавства в частині використання та охорони лісового фонду.
Згідно пункту 5 розділу VIII Прикінцеві положення ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.
Згідно з абзацом першим частини першої статті 116 ЗК України у редакції, чинній на час видання державного акта, громадяни набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим кодексом (з 14 жовтня 2008 року абзац перший частини першої статті 116 ЗК України доповнений словами або за результатами аукціону ).
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина друга статті 116 ЗК України у зазначеній редакції).
Право власності на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності земельною ділянкою, та його державної реєстрації (частина перша статті 125 ЗК України в редакції, яка була чинною на час видання державного акта та до 1 травня 2009 року; з 1 травня 2009 року стаття 125 ЗК України встановлює, що право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цього права).
Відповідно до частини першої статті 126 ЗК України у редакції, чинній на час видання державного акта, право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом (у редакції, чинній з 1 травня 2009 року до 1 січня 2013 року - державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті; а у редакції, чинній з 1 січня 2013 року, право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ).
Державний акт на право власності на земельну ділянку та державний акт на право постійного користування земельною ділянкою видається на підставі рішення Кабінету Міністрів України, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських, міської, селищної, сільської ради, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій (пункт 1.4 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного Комітету України по земельних ресурсах від 4 травня 1999 року № 43 у редакції, чинній на час видання державного акта).
Отже, підставою набуття земельної ділянки у власність із земель державної чи комунальної власності є відповідне рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, а не державний акт на право власності на земельну ділянку.
Аналогічний висновок висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 листопада 2018 року (справа №183/1617/16), визнання недійсним державного акта не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку та для її витребування з чужого незаконного володіння.
Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Отже, у разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.
Також, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що не підлягає задоволенню вимога про визнання незаконним та скасування розпорядження Решетилівської РДА №485 від 02 грудня 2010 року, №256 від 28 березня 2011 року.
Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним.
Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.
Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.
Стосовно посилання апелянта на порушення судом першої інстанції процесуального права, апеляційний суд зазначає наступне.
Згідно абз. 2 ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Отже, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення місцевого суду ухвалено у відповідності до положень матеріального права, підстав для його зміни чи скасування не вбачається.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи немає.
Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 381 - 384 ЦПК України, суд, -
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу заступника прокурора Полтавської області прокуратури Полтавської області - залишити без задоволення.
Рішення Решетилівського районного суду Полтавської області від 09 грудня 2019 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення, шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.
Головуючий суддя : Л.М. Хіль
Судді: С.А. Гальонкін
О.Ю. Кузнєцова
Суд | Полтавський апеляційний суд |
Дата ухвалення рішення | 22.09.2020 |
Оприлюднено | 27.09.2020 |
Номер документу | 91799777 |
Судочинство | Цивільне |
Цивільне
Полтавський апеляційний суд
Хіль Л. М.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні