Рішення від 26.08.2020 по справі 905/1892/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901, UA628999980313141206083020002

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

26.08.2020 Справа № 905/1892/19

Господарський суд Донецької області у складі судді Харакоза К.С.,

секретар судового засідання Стрюкова А.О.,

за позовною заявою Приватного підприємства «Лотос» , м.Авдіївка, Донецька область,

до відповідача 1 Авдіївської міської ради Донецької області, м.Авдіївка, Донецька область, до відповідача 2 Військово-цивільної адміністрації м.Авдіївка, Донецької області,

про визнання права власності на об`єкти нерухомого майна,

за участю представників сторін:

від позивача - не з`явився,

від відповідача 1- не з`явився,

від відповідача-2 - Бережна Д.М. у режимі відеоконференції,

Позивач, Приватне підприємство «Лотос» , м.Авдіївка, Донецька область, звернувся до господарського суду Донецької області з позовною заявою до відповідача 1 Авдіївської міської ради Донецької області, м.Авдіївка, Донецька область, до відповідача 2 Військово-цивільної адміністрації м.Авдіївка, Донецької області, про визнання права власності на об`єкти нерухомого майна.

Ухвалою суду від 15.10.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 16.12.2019 було зупинено провадження по справі у зв`язку із необхідністю направлення справи до експертної установи для проведення судової експертизи.

Ухвалою суду від 23.03.2020 розгляд справи поновлено.

Розгляд справи неодноразово відкладався за клопотаннями позивача, який наполягав на своєї участі у судових засіданнях, повідомляючи про неможливість явки через запровадження карантину.

За змістом позовної заяви позивач зазначає, що з боку відповідачів відбувається порушення шляхом невизнання його права власності на придбаний за договором купівлі-продажу від 23.05.1995 року кондитерський кіоск загальною площею 7,5 кв.м за адресою: м.Авдіївка, вул.Гагаріна, б.2, який в у 2007 році було ним реконструйовано та його площу збільшено до 24 кв.м. Порушення його права власності відбувається через невизнання з боку відповідачів, що кіоск є об`єктом нерухомого майна, а не тимчасово спорудою. Наслідком невизнання права власності на кіоск з боку відповідачів є невизнання права позивача на користування земельною ділянкою під ним та намагання відповідача 2 демонтувати кіоск. Належність кіоску до об`єктів нерухомого майна позивач обґрунтовує належністю у ньому фундаменту та торгівельного зала із посиланням на ДБН В.2.2-23:2009. Ефективним способом захисту свого позивач вважає визнання в судовому порядку свого права власності на кіоск, як на об`єкт нерухомого майна, оскільки, як він вважає, іншого способу не існує.

Як на правову підставу позивач посилається на ст.392 ЦК України, за змістом якої власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За змістом відзиву на позов відповідач-2 просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, оскільки ним не заперечується право власності позивача на кіоск, проте підстави для віднесення цього кіоску до категорії нерухомого майна відсутні через те, що позивач не звертався для відповідного оформлення та, відповідно, право власності на нього не є зареєстрованим. Також відповідач зазначає, що демонтаж тимчасових споруд здійснюється відповідно до покладених на нього Законом України Про місцеве самоврядування в Україні завдань. Так відповідно до протоколу №1 засідання комісії з демонтажу тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності на території міста Авдіївка від 10.06.2019 року, на земельній ділянці комунальної власності за адресою: м.Авдіївка, вул.Гагаріна, б.2, було виявлено тимчасову споруду, власником якої є ПП Лотос . Правовстановлюючі документи на земельні ділянки та паспорт прив`язки на вказану споруду відсутні. Після 28.02.1999 р. (строк закінчення дії паспорту прив`язки №111 від 17.10.1999р.) розміщення тимчасової споруди позивача не погоджувався. Рекомендованим листом від 24.04.2019 року № 01-19/0370 на адресу ПП Лотос було надіслано попередження про необхідність в термін до 20.05.2019 року самостійного демонтажу, чого здійснено не було.

Відповідач 1 до суду не з`явився, відзив на позов не надав.

У відповіді на відзив, на спростування доводів відповідача 2, позивачем додатково зазначено, що належний йому кіоск не є тимчасовою спорудою, оскільки він має фундамент, та відповідач невірно тлумачить положення ДБН В.2.2-23:2009. Також позивач заперечую доводи відповідача 2 в частині відсутності погоджень після 28.02.1999 р. (строк закінчення дії паспорту прив`язки №111 від 17.10.1999р.) розміщення його кіоску, оскільки на паспорті є відмітки до 28.02.02 та до 28.02.03 г. Решение АГИК от 22.02.02 №87 .

Ухвалою суду від 16.12.2019 року задоволено клопотання Приватного підприємства "Лотос" про призначення судової будівельно-технічної експертизи, проведення якої доручено Донецькому науково-дослідному інституту судових експертиз, м. Слов`янськ та оплату за проведення експертизи покладено на ПП «Лотос» .

На вирішення експертів поставлені наступні питання: 1) Чи є торгівельний павільйон, розташований за адресою: м. Авдіївка, вул. Гагаріна, район будинку № 2 об`єктом нерухомого майна?; 2) Чи відноситься торгівельний павільйон розташований за адресою: м. Авдіївка, вул. Гагаріна, район будинку № 21 за наявними характеристиками, тимчасовою спорудою у розумінні частини 2 статті 28 Закону України «Про регулювання містобудівельної діяльності» ; 3) Чи є тотожнім об`єкт, що знаходиться за адресою м. Авдіївка, вул. Гагаріна, район будинку № 2 тотожнім об`єкту, що є предметом договору купівлі-продажу №1 від 25.05.1995? Якщо є відмінності, що мають ознаки реконструкції об`єкту нерухомого майна, то в чому вони полягають?

12.03.2020 року справа була повернута до господарського суду Донецької області з повідомленням про неможливість надання висновку експерта судової будівельно-технічної експертизи №124-126 у зв`язку з несплатою рахунку за її проведення.

10.06.2020 до суду від позивача надійшло клопотання про повторне призначення у справі про призначення судової будівельно-технічної експертизи.

За змістом зазначеного клопотання позивачем також зазначено, що він не погоджується із тим, що судом було призначено проведення експертизи саме Донецькому науково-дослідному інституту судових експертиз, оскільки він довіряє виконання експертизи виключно Харьківському НДІ ім. заслуженого професора М.С.Бокаріуса, оскільки ним проводяться тотожні експертизи за схожими судовими провадженнями.

Відповідач 2 заперечував проти призначення експертизи з огляду на те, що клопотання є невмотивованим та позивач зловживає своїми процесуальними правами.

Судом відмовлено в задоволенні клопотання позивача, через його необґрунтованість, оскільки це призводить до штучного затягування справи. При вирішенні зазначеного питання судом було враховано положення ст. 101 ГПК України, за змістом якої позивачу надано право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню через недоведеність свого права власності на кіоск, як на об`єкт нерухомого майна.

Висновок суду обумовлений наступним:

Відповідно до статей 8, 13 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання. Усі суб`єкти права власності рівні перед законо.

Статтею 55 Конституції України встановлено, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Загальні способи захисту права власності визначені частиною другою статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) і частиною другою статті 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України). Зокрема, згідно з частиною другою статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до ст. 20 ЦК України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.

З огляду на положення вищезазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту його порушеного права чи інтересу.

Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 ЦК України, слід враховувати, що за змістом вказаної статті судове рішення не породжує право власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його. Зазначена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 02.05.2018 у справі № 914/904/17, від 22.05.2018 у справі № 923/1283/16, від 27.06.2018 у справі № 904/8186/17.

Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку, зокрема у визначений спосіб, є наявність підтвердженого належними доказами права власності особи щодо майна, право власності на яке оспорюється або не визнається іншою особою, а також підтверджене належними доказами порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно. Аналогічний висновок міститься у вищенаведених постановах Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 923/1283/16, від 27.06.2018 у справі №904/8186/17.

Відповідно до норм чинного законодавства, а саме ст.ст. 316, 317, 319 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власнику належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Статтею 328 ЦК України визначено презумпцію правомірності набуття права власності. Так, приписами наведеної статті встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Як вказує позивач, придбаний за договором купівлі-продажу №1 від 23.05.1995 року, та реконструйований у 1997 році кіоск кондитерський розташований в м.Авдіївка, вул.Гагаріна, район будинку №2, є капітальною будівлею та його власністю, у зв`язку з чим намір відповідача-2 демонтувати зазначену споруду є порушенням прав позивача, яке підлягає захисту.

Відповідно до ст. 181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з ч. 3 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:

1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;

2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Згідно з ч. 2 ст. 12 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", записи, що містяться у Державному реєстрі прав, повинні відповідати відомостям, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. У разі їх невідповідності пріоритет мають відомості, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії.

Частиною 1 ст. 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.

За змістом ч.4 ст. 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на корисні копалини, рослини, а також на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення, а також окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі, зокрема на магістральні та промислові трубопроводи (у тому числі газорозподільні мережі), автомобільні дороги, електричні мережі, магістральні теплові мережі, мережі зв`язку, залізничні колії.

На момент укладення Договору купівлі-продажу №1 від 23.05.1995 року за яким позивач придбав спірну споруду, відповідно до п.1 параграфу І Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженої заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 р., реєстрацію будинків з обслуговуючими їх будівлями і спорудами та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР провадять бюро технічної інвентаризації виконкомів місцевих Рад депутатів трудящих.

В п.2 параграфу ІІ вказаної Інструкції зазначено, що об`єктами реєстрації є будинки та домоволодіння з окремим порядковим номером по вулиці, провулку, площі. Під будинком, як об`єктом правової реєстрації, розуміється один будинок з приналежними до нього службовими будівлями та спорудами (чи без таких), що розташовані на одній земельній ділянці, під самостійним порядковим номером по вулиці, провулку, площі.

Згідно розділу IV Інструкції, на підставі перевірених документів і свого висновку бюро технічної інвентаризації вносить відомості про право власності на будинок (домоволодіння) до реєстрової книги даного населеного пункту і проставляє на документі власника реєстраційний напис за встановленою формою. Якщо на документі про право особистої власності на будинок немає місця для реєстраційного напису, власникові надається реєстраційне посвідчення, яке є невід`ємною частиною правовстановлюючого документа.

При цьому, правоустановчих документів, доказів проставляння реєстраційного напису на правоустановчих документах, або наявності реєстраційного посвідчення на спірний кіоск суду не надано.

Разом з цим, наявні в матеріалах справи документи: договір купівлі-продажу №1 від 23.05.1995, паспорт на об`єкт обслуговування населення від 17.10.1997, технічна документація по оформленню договору оренди земельної ділянки, не містять підтвердження щодо належності спірної споруди до капітальних будівель.

Призначена ухвалою суду від 16.12.2019 року експертиза, метою якої було з`ясування питання належності спірного торгівельного павільйону до нерухомого майна або тимчасових споруд, не відбулася з вини позивача, про що зазначалося вище.

Отже, належність спірного кіоску до капітальних будівель на момент придбання позивачем не доведена.

Слід зазначити, що позовні вимоги полягають у визнанні права власності на об`єкт нерухомого майна кіоск загальною площею 24 кв.м., який утворився у 2007 році внаслідок реконструкції кіоску, площею 7,5 кв.м. який позивач придбав за договором купівлі продажу №1 від 23.05.1995.

Статтею 331 ЦК України, в редакції, що діяла на 2007рік, зокрема передбачено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна) та, якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації, а також якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Докази реконструкції чи будівництва об`єкту нерухомого майна, а також прийняття такого майна в експлуатацію до суду не надано, що зумовлює висновок суду, про хибність тверджень позивача про виникнення в нього права власності на нерухоме майно.

Таким чином, судом не встановлено належності позивачу на праві власності об`єкту нерухомого майна - кіоску площею 24 кв.м., розташованого за адресою: м.Авдіївка, вул.Гагаріна, б.2, що зумовлює відмову у його захисті шляхом визнання такого права.

Згідно із ч.ч.1, 3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Так, згідно приписів ст. 16 Цивільного кодексу України, одним із способів захисту цивільного права та інтересу може бути припинення дії, яка порушує право.

Відповідно до ч. 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч. 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на викладене суд відмовляє в задоволені позову в повному обсязі.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 4, 13, 42, 73, 86, 129, 165, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Приватного підприємства Лотос , м.Авдіївка, Донецька область, до відповідача 1 Авдіївської міської ради Донецької області, м.Авдіївка, Донецька область, до відповідача 2 Військово-цивільної адміністрації м.Авдіївка, Донецької області, про визнання права власності на об`єкти нерухомого майна - відмовити повністю.

В судовому засіданні 26.08.2020 складено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Через тимчасову непрацездатність судді повний текст рішення складено та підписано 24.09.2020р.

Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по даній справі http://dn.arbitr.gov.ua.

Суддя К.С. Харакоз