Рішення

від 03.09.2020 по справі 910/6448/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

03.09.2020Справа № 910/6448/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М. , при секретарі судового засідання Стеренчук М.О. , розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ШЛЯХБУД" вул. Козацький шлях, 68, смт. Вороновиця, Вінницький район, Вінницька область, 23252

до Товариства з обмеженою відповідальністю "МСУ-2" вул. Жмеринська буд.22,Київ 148,03148

про стягнення 1 255 494,83 грн.

Представники сторін

від позивача: Ткачук О.Б., ордер № 143467 від 06.06.2020 року;

від відповідача: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ШЛЯХБУД" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "МСУ-2" про стягнення 1255 494,83 грн., а саме 1 096 328,80 грн. основного боргу, 113 297,20 грн. пені, 24 928,97 грн. процентів річних, 20 939,86 грн. втрат від інфляції.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Договору субпідряду № 14/08-18 від 14.08.2018 року в частині своєчасної та повної оплати виконаних будівельних робіт, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі, за наявності якої позивачем нараховані пеня, проценти річних та втрати від інфляції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.05.2020 року заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/6448/20, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі ч.3 ст. 12 ГПК України постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 11.06.2020 року, а також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.06.2020 року підготовче засідання у справі відкладено на 08.07.2020 року, та, зокрема, повторно встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов - протягом 10 днів з дня вручення вказаної ухвали.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.07.2020 року, враховуючи те, що судом остаточно з`ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі № 910/6448/20 та початок розгляду справи по суті, судове засідання призначено на 19.08.2020 року.

В судовому засіданні з розгляду справи по суті 19.08.2020 року судом протокольною ухвалою оголошено перерву до 03.09.2020 року.

В підготовчі судові засідання 11.06.2020 року, 08.07.2020 року, а також засідання з розгляду справи по суті 19.08.2020 року та 03.09.2020 з`явився уповноважений представник позивача.

Уповноважений представник відповідача у вказані судові засідання не з`явився.

Про дату, час і місце розгляду даної справи 11.06.2020 року, 08.07.2020 року, 19.08.2020 року, а також розгляд справи по суті 19.08.2020 року та 03.09.2020 року відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень №№ 0105471653450, 0105471655542, 0105474396491, 0105474396491 та № 0105473261142.

Про поважні причини неявки уповноваженого представника відповідача в судові засідання суд не повідомлено.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, а також заяв та клопотань процесуального характеру від сторін на час розгляду справи та станом на 03.09.2020 року до суду не надходило.

Суд зазначає, що відповідно до частини 5 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку встановленому ст. 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини 4 ст. 120 цього Кодексу.

Відповідно до статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення; днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позов, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвали суду у справі № 910/6448/20, в тому числі від 13.05.2020 року про відкриття провадження у справі та від 11.06.2020 року про відкладення підготовчого засідання надсилались на адресу відповідача, зазначену в позовній заяві, а саме: вул. Жмеринська буд.22, м. Київ, 03148, та яка співпадає з місцезнаходженням відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Проте, як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим ч. 1 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду також не надходило.

Судом прийнято до уваги, що Указом Президента України від 13 березня 2020 року № 87/2020 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 березня 2020 року "Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки в умовах спалаху гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (із змінами та доповненнями), з урахуванням внесених змін згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 №239 "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України" та змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 22.04.2020 № 291 "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України", та змінами, внесеними згідно з Постановами Кабінету Міністрів № 424 від 29.05.2020, № 641 від 22.07.2020 та № 760 від 26.08.2020 установлено з 12 березня 2020 року до 31 жовтня 2020 року на усій території України карантин.

Також судом враховано положення постанови Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року № 392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" щодо введення адаптивного карантину, враховуючи постанови Кабінету Міністрів України № 477 від 12.06.2020 року, № 480 від 12.06.2020 року, № 500 від 17 червня 2020 року та постанову Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 року №435 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року № 392", якою передбачено послаблення частини карантинних обмежень, зокрема, починаючи з 11.05.2020 року відновлено діяльність адвокатів, нотаріусів, аудиторів, з 22.05.2020 року відновлено роботу громадського транспорту, а з 25.05.2020 року - роботу метрополітенів.

Окрім того, постановою Кабінету Міністрів України № 435 від 03.06.2020 року внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 року № 392 та запроваджено наступний етап послаблення карантинних заходів.

За приписами пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" ГПК України, в редакції від 02.04.2020, із змінами внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30.03.2020, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину.

Разом з тим, 17.07.2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)", яким пункт 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України викладено в такій редакції: " 4. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином".

Пунктом 2 Перехідних положень вказаного Закону встановлено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу Х "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

Отже, процесуальні строки, що були продовжені на час дії карантину, закінчилися 06.08.2020.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

З огляду на вищевикладене, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "МСУ-2" не скористалось наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, враховуючи факт неодноразового відкладення розгляду справи з метою надання учасникам судового процесу можливість реалізувати принцип змагальності, рівності всіх учасників процесу перед законом та судом, а також забезпечення їх процесуальних прав на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, зважаючи на прийняття Урядом України рішення про пом`якшення режиму карантину, введеного у зв`язку з поширенням короновірусу COVID-19, суд, на підставі ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи виключно за наявними матеріалами.

В судових засіданнях 19.08.2020 року та 03.09.2020 року представник позивача підтримав позовні вимоги, викладені в позовній заяві, та просив їх задовольнити.

Відповідно до статті 240 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 03.09.2020 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,-

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи та підтверджено сторонами, 14 серпня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю МСУ-2 (відповідач у справі, генпідрядник за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Шляхбуд" (позивач у справі, субпідрядник за договором) укладено Договір субпідряду № 14/08-18 (далі - Договір), за умовами п. 1.1 якого субпідрядник зобов`язується на свій ризик, власними силами і засобами виконати роботи з влаштування асфальтобетонного покриття на об`єкті: Реконструкція мостового переходу через річку Південний Буг по вул. Чорновола в м. Вінниця, а генпідрядник зобов`язується прийняти та оплатити виконані роботи відповідно до умов цього Договору. Склад, обсяг та вартість робіт погоджується сторонами в Додатку до Договору (Договірна ціна), яка є динамічною та складає 2608100,40 грн. з ПДВ.

При виконанні зобов`язань за цим договором сторони керуються Цивільним Кодексом України, Господарським кодексом України, іншим чинним законодавством України та положеннями цього Договору (п.1.2 Договору).

Розділами 2 - 10 Договору сторони терміни виконання робіт, суму і порядок розрахунків, права та обов`язки сторін, порядок здачі та приймання робіт, гарантійні терміни, відповідальність сторін тощо.

Згідно п. 10.1 Договору цей договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2018 року, але в будь - якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за Договором. Закінчення терміну дії Договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії Договору.

Вказаний Договір підписаний представниками генпідрядника та субпідрядника і скріплений печатками сторін.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором будівельного підряду, який підпадає під правове регулювання норм глави 33 Господарського кодексу України та §1, 3 глави 61 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Згідно ст. 875 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з положеннями ст. 318 Господарського кодексу України, за договором будівельного підряду підрядник зобов`язується збудувати і здати у встановлений строк об`єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов`язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов`язок не покладається на підрядника, прийняти об`єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх. Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов`язаних з місцезнаходженням об`єкта. До договору будівельного підряду застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 319 Господарського кодексу України договір підряду на капітальне будівництво може укладати замовник з одним підрядником або з двома і більше підрядниками. Підрядник має право за згодою замовника залучати до виконання договору як третіх осіб субпідрядників, на умовах укладених з ними субпідрядних договорів, відповідаючи перед замовником за результати їх роботи. У цьому випадку підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядниками - як замовник.

Згідно п. 4.1.4 Договору субпідрядник зобов`язується виконувати робота по Договору відповідно до проектно-кошторисної документації та в терміни, передбачені цим Договором.

Зокрема, сторонами узгоджено Локальний кошторис на будівельні роботи № 2-1-1 Проїзна частина мосту. Улаштування покриття та Локальний кошторис на будівельні роботи № 2-1-2 Сполучення шляхопроводу з підходами. Улаштування покриття , копії яких наявні в матеріалах справи.

У відповідності до ч. 1 ст. 846 Цивільного кодексу України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

За умовами п.2.1, 2.2 Договору термін виконання робіт за даною угодою: до 01 жовтня 2018 року; субпідрядник має право достроково виконати свої зобов`язання за Договором, а генпідрядник зобов`язується достроково прийняти та оплатити виконані роботи на умовах цього Договору.

За приписами ч.ч. 1, 3 ст. 843 Цивільного кодексу України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.

Ціна у договорі підряду може бути визначена у кошторисі. Якщо робота виконується відповідно до кошторису, складеного підрядником, кошторис набирає чинності та стає частиною договору підряду з моменту підтвердження його замовником. Кошторис на виконання робіт може бути приблизним або твердим. Кошторис є твердим, якщо інше не встановлено договором (ч.ч. 1, 2 ст. 844 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п.3.1 Договору вартість робіт, виконання яких довіряється субпідряднику, визначається договірною ціною, яка додається до цього Договору (Додаток № 1).

В матеріалах справи наявна узгоджена та підписана сторонами Договірна ціна на будівництво Реконструкція мостової споруди через річку Південний Буг по вул. Чорновола у м. Вінниця , що здійснюється в 2018 році складена в поточних цінах станом на 14.08.2018 року, і яка становить 2496382,80 грн.

В силу ч. 4 ст. 882 Цивільного кодексу України передання робіт підрядником та прийняття їх замовником оформлюється актом, підписаним обома сторонами.

За умовами п.п. 5.1, 5.2 Договору виконання робіт оформляється актами приймання виконаних будівельних робіт (форма №КБ-2в) і довідками про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (форма №КБ-3), підписаними обома сторонами. Акти форми КБ-2в, КБ-3 підписуються повноважними представниками Сторін.

Згідно п.5.3, 5.4 Договору генпідрядник зобов`язаний прийняти роботи, виконані субпідрядником, не пізніше 5 (п`яти) календарних днів з дня отримання від субпідрядника акту виконаних підрядних робіт, за умови відсутності зауважень підрядника та/або замовника до виконаних робіт. Генпідрядник зобов`язаний після отримання від субпідрядника примірники актів форми КБ-2в, КБ-3 в строк, визначений п.5.3. Договору підписати такі акти та повернути субпідряднику, або надати вмотивовану відмову від підписання.

При цьому відповідно до п.5.5 Договору у разі відмови генпідрядника прийняти виконані роботи сторонами складається акт з переліком претензій генпідрядника, в якому вказуються терміни усунення недоліків у виконаних роботах.

За наданими позивачем матеріалами судом встановлено, що на виконання умов Договору позивачем виконані будівельні роботи на загальну суму 2 496 382,80 грн., що підтверджується підписаними сторонами та скріпленими печатками сторін Актом № 1 приймання виконаних будівельних робіт за формою КБ-2в за жовтень 2018 року від 12.10.2018 року та Довідкою про вартість виконаних будівельних робіт за формою КБ-3 за жовтень 2018 року від 12.10.2018 року обидва на суму 2496382,80 грн., копії яких наявні в матеріалах справи.

Згідно частини 1 ст. 853 Цивільного кодексу України замовник зобов`язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Суд зазначає, що обов`язок прийняти виконані роботи, а у випадку виявлення недоліків робіт негайно про них заявити (у тому числі шляхом мотивованої відмови від підписання акта виконаних робіт), законом покладений саме на замовника (генпідрядника).

Отже, відповідно до норм чинного законодавства підрядник не повинен вчиняти жодних дій щодо спонукання замовника до підписання акта виконаних робіт, а має лише констатувати факт відмови від підписання акта.

В силу ч. 2 ст. ст. 853 Цивільного кодексу України замовник, який прийняв роботу без перевірки, позбавляється права посилатися на недоліки роботи, які могли бути встановлені при звичайному способі її прийняття (явні недоліки).

Як вбачається із наданих позивачем Акту приймання виконаних робіт та Довідки про вартість виконаних будівельних робіт, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання робіт за вищевказаними актом та довідкою, а також заперечень щодо визначених обсягів робіт, строків виконання та їх ціни у відповідача відсутні.

Факт виконання робіт за вказаними актом виконаних робіт та довідкою згідно умов Договору та підписання зазначених документів відповідачем не заперечувався.

Доказів пред`явлення відповідачем претензій щодо якості, обсягів, а також термінів виконання будівельних робіт на дату підписання акту та довідки матеріали справи не містять, будь-які докази відступів від умов Договору та відмови замовника від приймання виконаних робіт та підписання акту та довідки сторонами суду не надані.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позивачем виконано прийняті на себе як субпідрядником зобов`язання по виконанню будівельних робіт, обумовлених Договором в обсягах, зазначених в Акті приймання виконаних будівельних робіт та Довідці про вартість будівельних робіт за жовтень 2018 року, а відповідачем як генпідрядником, у свою чергу, прийнято виконання цих будівельних робіт без будь - яких зауважень.

Відповідно до ч. 4 ст. 879 Цивільного кодексу України оплата робіт проводиться після прийняття замовником збудованого об`єкта (виконаних робіт), якщо інший порядок розрахунків не встановлений за погодженням сторін.

Згідно частини 1 ст. 854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

При цьому суд зазначає, що укладення між сторонами Договору субпідряду № 14/08-18 від 14.08.2018 року було спрямоване на виконання позивачем будівельних робіт з влаштування асфальтобетонного покриття на об`єкті, що, в свою чергу, породжує обов`язок відповідача оплатити виконані роботи, результат яких було прийнято.

Відповідно до п. 3.2 Договору оплата за цим Договором здійснюється генпідрядником субпідряднику на його поточний рахунок в національній валюті України, після фактичного завершення субпідрядником робіт та відсутності претензій генпідрядника та/або замовника до виконаних робіт на підставі підписаних сторонами Актів приймання виконаних будівельних робіт (форма №КБ-2в) і Довідок про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (форма №КБ-3), складених у відповідності з положенням чинних ДСТУ та СОУ, які складаються субпідрядником і подаються для підписання генпідряднику, за вирахуванням генпідрядного відсотка згідно з п.3.4 цього Договору, та виключно не пізніше 3 (трьох) днів) після надходження коштів від замовника цих робіт генпідряднику.

Аналогічний обов`язок генпідрядника з оплати виконаних та прийнятих робіт передбачений умовами п.4.3.2 Договору.

Отже, відповідно до вимог закону та умов Договору позивач зобов`язаний виконати належним чином обумовлені договором будівельні роботи та здати їх відповідачу, після чого він отримує право вимоги від останнього оплати виконаних робіт в строки та в розмірі, встановленому Договором.

Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо виконання договору, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України (п. 8 ст. 181 Господарського кодексу України).

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно визначень ч.ч. 1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Як встановлено судом за матеріалами справи, на виконання умов Договору відповідач здійснив часткову оплату за виконані позивачем будівельні роботи в загальній сумі 1 400 000,00 грн., а саме 18.10.2018 року в сумі 900 000,00 грн., 08.02.2019 року в сумі 50 000,00 грн., 29.05.2019 року в сумі 200 000,00 грн., 31.07.2019 року в сумі 250 000,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями відповідних банківських виписок по рахунку позивача.

Таким чином ТОВ МСУ-2 частково виконало взяті на себе зобов`язання відповідно до умов Договору, сплативши за виконані позивачем будівельні роботи суму в розмірі 1400000,00 грн., при цьому залишок неоплачених генпідрядником будівельних робіт становить 1 096 328,80 грн.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

З метою досудового врегулювання спору, позивачем було надіслано на адресу відповідача претензію № 32 від 07.02.2020 року, яка згідно наявних в матеріалах справи доказів, а саме копії рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 2101200980024 останнім отримана 11.02.2020 року.

Проте, зазначена претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення, грошові кошти за виконані будівельні роботи сплачені не були.

Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві, відповідач свої зобов`язання щодо перерахування коштів за виконані позивачем будівельні роботи в розмірі 1096328,80 грн. у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору, не виконав, в результаті чого у останнього станом на час звернення до суду утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у встановленому судом вище розмірі, яку позивач просив стягнути в судовому порядку.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. ст. 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства, зокрема, є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 74 ГПК України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору субпідряду № 14/08-18 від 14.08.2018 року та/або його окремих положень суду не надано.

Будь - які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання з боку сторін відсутні.

В свою чергу, зважаючи на відсутність будь-яких заперечень відповідача щодо визначення розміру заборгованості за Договором на час розгляду даної справи, суд здійснював розгляд справи виходячи з наявних матеріалів та визначив розмір заборгованості відповідача на підставі наданих позивачем доказів.

Поряд із цим суд зазначає, що згідно пунктом 3 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є свобода договору.

Частинами 2, 3 статті 6 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Суд звертає увагу, що відповідно до статей 627, 628 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 638 Цивільного кодексу України та статтею 180 Господарського кодексу України договір вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов (предмету, визначених законом необхідних умов для договорів даного виду та визначених за заявою сторін умов).

При цьому сторони вправі обирати та погоджувати будь-які умови договору, які необхідні сторонам для належного виконання правочину та не суперечать вимогам чинного законодавства відповідно до частини 1 статті 628 Цивільного кодексу України.

Тобто зміст спірного Договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України).

Як встановлено судом за матеріалами справи, згідно умов п. 3.4 Договору субпідрядник сплачує генпідрядний відсоток генпідряднику в розмірі 2% від суми виконаних робіт як гарантію виконання договору, шляхом утримання Даних сум з кожного платежу.

Аналогічні умови щодо вирахування субпідрядником генпідрядного відсотка згідно п.3.4 Договору містяться в п. 3.2 Договору.

Суд зазначає, що у відповідності до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Проте, як вбачається зі змісту позовної заяви, зазначаючи про наявність заборгованості відповідача за спірним Договором в сумі 1096328,80 грн., позивачем не враховано узгоджені сторонами умови щодо сплати позивачем ТОВ Шляхбуд як субпідрядником генпідрядного відсотку відповідачу ТОВ МСУ-2 як генпідряднику в розмірі 2% від суми виконаних робіт шляхом утримання вказаних сум з кожного платежу, розмір якого, враховуючи виконані за Договором роботи на суму 2496382,80 грн., становить 49927,66 грн.

Таким чином, з урахуванням передбаченого Договором зменшення суми оплати на 2% ген підрядного відсотку (п. 3.4) та здійснених відповідачем оплат в сумі 1400 000,00 грн., розмір заборгованості відповідача становить 1 046 455,14 грн.

Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем своїх зобов`язань за Договором щодо повної та своєчасної оплати виконаних будівельних робіт у добровільному порядку, розмір заборгованості, встановлений судом, відповідає фактичним обставинам справи, та на момент прийняття рішення доказів погашення основної заборгованості в сумі 1 046 455,14 грн. відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за виконані за спірним Договором будівельні роботи підлягають частковому задоволенню в сумі, визначеній судом, а саме 1046 455,14 грн.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Зокрема, як вже було встановлено вище судом, відповідач в порушення умов п. 3.2 Договору не здійснив оплату виконаних будівельних робіт у визначені законодавством та Договором строки, а отже є таким, що прострочив виконання зобов`язання.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною 2 статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов`язань у зазначеній сфері визначено статями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань .

З урахуванням приписів ст.549, ч. 2 ст.625 Цивільного кодексу України та ст. 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно частини 1 ст.546 та ст.547 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1ст. 548 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" від 22.11.1996 року № 543-96-ВР передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п.7.1 Договору за порушення з вини генпідрядника передбачених цим Договором строків перерахування платежів за виконані роботи, визначених сторонами відповідно до п. 3.2. цього Договору, генпідрядник сплачує субпідряднику пеню за кожен день в розмірі облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу ст.ст. 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Аналогічна правова позиція щодо застосування ч.2 ст.625 ЦК України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 року у справі №916/190/18, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 року у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 року у справі № 905/587/18.

Враховуючи вищевикладене та у зв`язку з порушенням відповідачем зобов`язання щодо оплати будівельних робіт в строк, визначений умовами Договору, позивачем на підставі пункту 7.1 Договору нараховано відповідачу штрафні санкції у вигляді пені в розмірі 113 297,20 грн. за період з 04.08.2019 року по 06.05.2020 року та на підставі ст. 625 ЦК України проценти річних в сумі 24928,97 грн. за період з 04.08.2019 року по 06.05.2020 року та втрати від інфляції в сумі 20939,86 грн. за період серпень 2019 року - березень 2020 року, які позивач просить суд стягнути згідно наданого розрахунку.

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

У відповідності до ч. 1 ст. 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

При цьому перебіг часу, за який нараховується пеня та проценти річних, починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

За приписами ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Як встановлено судом, в повній заяві позивач наголошує на застосуванні п. п. 3.2, 4.3.2 Договору щодо здійснення розрахунків відповідачем на підставі документів, оформлених належним чином за умови здійснення розрахунків замовником цих робіт з генпідрядником, та, відповідно, приймаючи до уваги факт здійснення часткової оплати в сумі 250 000,00 грн. 31.07.2019 року, моментом початку нарахування штрафних санкцій вважає 04.08.2019 року - закінчення триденного строку саме з 31.07.2019 року.

Частина 2 ст. 218 Господарського кодексу України та ст. 617 Цивільного кодексу України прямо передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов`язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

Суд зазначає, що самі лише обставини, пов`язані з фінансуванням замовником генпідрядника та відсутністю у ньому коштів, не виправдовують прострочення виконання генпідрядника та не спростовують обов`язку останнього як сторони зобов`язального правовідношення від його виконання належним чином.

З урахуванням вищевикладеного, умови укладеного між сторонами Договору, відповідно до яких відповідач здійснює оплату виконаних позивачем робіт після надходження коштів від замовника, не можуть бути розцінені судом як відкладальні в розумінні ст. 212 ЦК України та, відповідно, обумовити строк оплати відповідачем виконаних за Договором робіт в залежності від надходження коштів замовника.

Крім того, згідно з частиною першої статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями, а статтями 525, 526 даного Кодексу і статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За таких обставин, факт відсутності надходження коштів від замовника в будь-якому випадку не може звільняти відповідача від виконання зобов`язань щодо оплати виконаних будівельних робіт, оскільки такі обставини не визначені законодавством як такі, що звільняють від виконання зобов`язання.

Враховуючи вищевикладене, а також зважаючи на ненадання позивачем жодних доказів перерахування коштів від замовника робіт генпідряднику, зазначені твердження позивача судом оцінюються критично та під час визначення періоду прострочення зобов`язання відповідача не враховуються. Отже, за висновками суду, виходячи з приписів ч. 1 ст. 854 та ч. 4 ст. 879 ЦК України щодо здійснення оплати робіт після її прийняття, зважаючи на дату підписання сторонами 12.10.2018 року Акту № 1 приймання виконаних будівельних робіт за жовтень 20018 року та Довідки про вартість виконаних будівельних робіт за жовтень 2018 року, початком періоду прострочення виконання зобов`язання з оплати виконаних позивачем будівельних робіт є 13.10.2018 року.

Крім того, суд зазначає, що згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Як визначено пунктом 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань (далі - Постанова № 14), щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини 6 статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Отже, за висновками суду, положення пункту 7.1 Договору щодо нарахування пені, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, без визначення чіткого строку нарахування не дає іншого (більшого) визначення тривалості періоду нарахування пені, ніж передбачений положеннями ст. 232 Господарського кодексу України та Постанови № 14, а тому нарахування пені за Договором повинно здійснюватись виключно у визначеному господарським законодавством загальному порядку.

Таким чином, за висновками суду, визначеним з урахуванням приписів ч. 6 ст. 232 ГК України періодом прострочення та можливого нарахування пені за порушення зобов`язання з оплати виконаних за Договором будівельних робіт є 13.10.2018 року - 13.04.2019 року.

Проте, враховуючи здійснення позивачем нарахування пені в сумі 113 297,20 грн. за період 04.08.2019 року - 06.05.2020 року, згідно приписів чинного законодавства за висновками суду правові підстави для стягнення з відповідача вказаної пені відсутні.

За результатами здійсненої за допомогою інформаційно-правової системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення процентів річних та втрат від інфляції судом встановлено, що розмір процентів річних та втрат від інфляції, перерахований судом у відповідності до вимог цивільного законодавства та положень Договору, становить 23794,93 грн. процентів річних та 17841,63 грн. втрат від інфляції, а отже є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача процентів річних та втрат від інфляції підлягають частковому задоволенню в сумах, визначених судом, а саме 23794,93 процентів річних та 17841,63 грн. втрат від інфляції.

Відповідно до частини 1статті 2 Закону України Про судоустрій і статус суддів суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції законів України та на засадах верховенства права (ч. 1ст. 6 Закону України Про судоустрій і статус суддів ).

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі Гарсія Руїз проти Іспанії , від 22 лютого 2007 року в справі Красуля проти Росії , від 5 травня 2011 року в справі Ільяді проти Росії , від 28 жовтня 2010 року в справі Трофимчук проти України , від 9 грудня 1994 року в справі Хіро Балані проти Іспанії , від 1 липня 2003 року в справі Суомінен проти Фінляндії , від 7 червня 2008 року в справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN ) проти Вірменії ) свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа Серявін та інші проти України (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 р. у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 Про судове рішення рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 73-80, 86, 123, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МСУ-2" (вул. Жмеринська буд.22, м. Київ,03148; код ЄДРПОУ 39221498) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ШЛЯХБУД" (вул. Козацький шлях, 68, смт. Вороновиця, Вінницький район, Вінницька область, 23252; код ЄДРПОУ 03579443) 1 046 455,14 грн. (один мільйон сорок шість тисяч чотириста п`ятдесят п`ять грн. 14 коп.) боргу, 23794,93 грн. (двадцять три тисячі сімсот дев`яносто чотири грн. 93 коп.) процентів річних, 17841,63 грн. (сімнадцять тисяч вісімсот сорок одну грн. 63 коп.) втрат від інфляції та 16321,37 грн. (шістнадцять тисяч триста двадцять одну грн. 37 коп.) судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено та підписано 25.09.2020 року.

Суддя А.М.Селівон