Постанова

від 28.09.2020 по справі 916/881/20

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2020 року м. ОдесаСправа № 916/881/20 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Ярош А.І.,

суддів Діброви Г.І., Принцевської Н.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства ,,Національна акціонерна компанія ,,Нафтогаз України"

на рішення Господарського суду Одеської області від 26 травня 2020 року (суддя Гут С.Ф.)

у справі № 916/881/20

за позовом: Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до відповідача: Споживчого товариства "Романівський"

про стягнення 7 632,90 грн.,

В С Т А Н О В И В:

Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до відповідача - Споживчого товариства "РОМАНІВСЬКИЙ" про стягнення 7 632,90 грн.

Підставою звернення до суду з даним позовом позивач зазначив несвоєчасну оплату відповідачем поставленого газу за договором №3261/16-ТЕ-23 постачання природного газу від 21.12.2015, у зв`язку з чим позивачем нараховано 7105,28 грн. пені та 527,62 грн. 3% річних.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 26 травня 2020 року (суддя Гут С.Ф.) у справі № 916/881/20 у задоволенні позову Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" відмовлено повністю.

Приймаючи рішення, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України про стягнення сум пені та 3% річних, нарахованих на суму основного боргу за поставлений позивачем природний газ, який було погашено споживачем до 13.07.2016 року - на підставі ч.3 ст.7 Закону України Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії , тобто заборгованість було погашено до набрання чинності 30.11.2016 року вказаного Закону.

Не погодившись із зазначеним рішенням суду, Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 26.05.2020 у справі №916/881/20 повністю, ухвалити нове рішення по справі, яким позовні вимоги Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України до Споживчого товариства Романівський про стягнення 7 632,90 грн. задовольнити у повному обсязі. Судові витрати покласти на Відповідача по справі.

Акціонерне товариство Національна акціонерна компанія Нафтогаз України не погоджується з рішенням Господарського суду Одеської області від 26.05.2020 року у справі №916/881/20 щодо відмови у задоволенні позову про стягнення, і вважає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального права, зокрема Закону України Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії , ст. ст.526, 629, 631, 654 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 216-217 Господарського кодексу України, та процесуального (ст. 7, 86, 38 Господарського процесуального кодексу України) права, без дослідження всіх істотних обставин, що мають значення для справи.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що Господарський суд Одеської області неправомірно застосував Закон України Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії до спірних відносин.

Для застосування положень даного Закону необхідна наявність кількох умов, зокрема, відносини повинні бути між постачальником природного газу та підприємством, яке здійснює виробництво теплової або електричної енергії, централізоване водопостачання та водовідведення населенню, використовуючи природний газ, а сума основного боргу має бути сплачена підприємством постачальнику до набрання чинності вказаним Законом.

Для набуття статусу теплогенеруючої організації особа повинна відповідати щонайменше трьом обов`язковим умовам: мати у своїй власності або користуванні теплогенеруюче обладнання; здійснювати діяльність з виробництва теплової енергії; отримати ліцензію на право ведення господарської діяльності з виробництва теплової енергії.

СТ Романівський відповідає лише першому з перелічених критеріїв, маючи у користуванні обладнання дахової котельні будинку за адресою: 65031, м. Одеса, вул. Проценко,50.

Враховуючи, що теплова енергія, в яку перетворює природний газ котельня у будинку відповідача, призначена не для реалізації, а виключно для забезпечення потреб мешканців в опаленні приміщень та гарячій воді, то можна зробити висновок, що СТ Романівський не веде господарську діяльність з виробництва теплової енергії у розумінні Закону України Про теплопостачання . Автономна котельня, як і інше обладнання багатоквартирного будинку, призначене для обслуговування мешканців, перебуває у спільній сумісній власності власників окремих приміщень будинку. Газ для роботи котельні закуповують мешканці будинку, а ОСББ як неприбуткова організація лише представляє їхні спільні інтереси в договірних відносинах із суб`єктом господарювання, що цей газ постачає, займаючись господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючого суб`єкта.

Так, у листі Державної служби України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва від 11.03.2014 № 2064/0/20-14 зазначив про відсутність потреби в отриманні ОСББ ліцензії для роботи котельні в багатоквартирному будинку. Такий висновок державного органу, на думку апелянта, є ще одним підтвердженням того, що об`єднання не являється теплогенеруючою організацією, для виробництва теплової енергії якою ліцензування є обов`язковим.

Вищенаведене, за доводами апелянта, є підставою для скасування рішення, в якому неправильно застосовані норми матеріального права.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.07.2020 року відкрито апеляційне провадження у справі №916/881/20 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства ,,Національна акціонерна компанія ,,Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Одеської області від 26 травня 2020 року. Ухвалено розглянути апеляційну скаргу Акціонерного товариства ,,Національна акціонерна компанія ,,Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Одеської області від 26 травня 2020 року у справі №916/881/20 в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи .

Встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень по справі, подання до суду заяв чи клопотань стосовно призначення експертизи , витребування доказів, судових доручень щодо збирання доказів, залучення у справі спеціаліста, перекладача, вжиття заходів забезпечення позову, відводів, затвердження мирових угод тощо, із доказами направлення копій таких заяв іншим учасникам справи.

10.08.2020 року до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від ОСББ Романівський , в якому відповідач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідач зазначає, що 25 жовтня 2018 року Споживче Товариство Романівський код ЕДРПОУ 39180070 було приєднано до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Романівський код ЕДРПОУ 40209699, що підтверджується протоколом від 25 жовтня 2018 року №01/08-18 та статутом ОСББ Романівський (нова редакція), копії яких додано до відзиву, та є правонаступником Споживчого товариства Романівський .

ОСББ Романівський згідно статуту є неприбутковою організацією і не має на меті отримання прибутку, основним видом діяльності ОСББ Романівський є комплексне обслуговування об`єктів, що полягає в утриманні багатоквартирного будинку, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Проценка 50, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обгрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов`язань.

Природний газ в опалювальний період закуповується ОСББ Романівський для потреб дахової котельні, що забезпечує мешканців будинку опаленням. СТ Романівський не є кінцевим споживачем теплової енергії, а підприємством, яке використовує отриманий природний газ для виробництва та забезпечення безперебійного постачання теплової енергії споживачам, та здійснення оплати поставленого позивачем природного газу значною мірою залежить від розрахунків споживачів з відповідачем за спожиту теплову енергію; водночас відповідачу потрібні грошові кошти, зокрема, на підтримання технологічного процесу виробництва теплової енергії з метою забезпечення своєчасного та належного надання відповідних послуг.

Відповідач зазначає, що за газ, отриманий у січня-березні місяцях 2016 року, СТ Романівський несвоєчасно, але повністю розрахувалося 13.07.2016р, що свідчить про те, що СТ Романівський вживало всі можливі заходи до виконання зобов`язання. Розрахунок за спожитий газ з Національна акціонерна компанія Нафтогаз України для СТ Романівський був пріоритетним напрямком перед іншими організаціями-постачальниками послуг та оплачувався за рахунок інших статей видатків, у першу чергу, не зважаючи на значний борг населення перед СТ Романівський . Отже, збиткова господарська діяльність відповідача значною мірою зумовлена невиконанням населенням своїх зобов`язань перед відповідачем у частині оплати наданих останнім послуг з теплопостачання.

СТ Романівський погасило у повному обсязі заборгованість за отриманий на підставі договору природний газ 13.07.2016р., тобто до набрання чинності Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії".

При цьому, відповідач вважає, що маючи у користуванні відповідне обладнання та виробляючи теплову енергію для забезпечення потреб населення, СТ "Романівський" є теплогенеруючою організацією у розумінні положень Закону України "Про теплопостачання". При цьому наявність або відсутність ліцензії не змінює статусу відповідача як теплогенеруючої організації, а лише свідчить про дотримання чи недотримання останнім правил ведення господарської діяльності з виробництва теплової енергії, оскільки відповідно до статті 1 Закону України "Про теплопостачання" теплогенеруюча організація - суб`єкт господарської діяльності, який має у своїй власності або користуванні теплогенеруюче обладнання та виробляє теплову енергію; за приписами пункту 1.2 укладеного між сторонами договору позивач поставляв відповідачу у спірний період природний газ виключно для використання останнім для виробництва теплової енергії та для надання послуг з опалення та постачання гарячої води кінцевим споживачам (мешканцям будинку), яке без теплогенеруючого обладнання (котельня тощо) неможливе.

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Переглянувши у порядку письмового провадження оскаржуване у справі рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог, наведених в апеляційній скарзі, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 21.12.2015р. між ПАТ "НАК "Нафтогаз України" (постачальник) та Споживчим товариством "РОМАНІВСЬКИЙ" (споживач) було укладено договір №3261/16-ТЕ-23 (далі Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язується передати у власність споживачу у 2016 році природний газ, а споживач зобов`язується прийняти та оплатити цей газ, на умовах цього договору. Газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню. Постачальник передає споживачу з 01.01.2016р. по 31.03.2016р. (включно) газ, обсягом до 290,0тис. куб.м. (п.п.1.1., 1.2., 2.1 договору).

Приймання-передача газу, переданого постачальником споживачу у відповідному місяці поставки, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг використання газу споживачем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу споживача (п.3.4. договору).

Згідно п.5.2. договору ціна за 1000 куб.м. становить 1770,74 гривень, крім того: збір у вигляді цільової надбавки до ціни на природний газ - 2% -; податок на додану вартість за ставкою - 20%. До сплати за 1000 куб.м природного газу - 1806,15грн., крім того ПДВ - 20% - 361,23грн., всього з ПДВ - 2167,38грн.

Відповідно до п.п.6.1., 6.2. договору оплата за газ здійснюється споживачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. При невиконання споживачем вимог, передбачених у п.6.1. цього договору, постачальник має право обмежити або припинити постачання газу споживачу до повного погашення заборгованості за переданий газ по цьому договору.

За невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених чинним законодавством України, а також цим договором. У разі невиконання споживачем умов пункту 6.1. цього договору постачальник має право не здійснювати поставку газу споживачу або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання споживачем пункту 6.1. цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу (п.п.8.1., 8.2. договору).

Відповідно до розділу 12 договору, договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації природного газу з 01.01.2016р. до 31.03.2016р.., а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

31.12.2015р. між сторонами укладена Додаткова угода № 1 до договору відповідно якої п. 5.2. договору викладений у наступній редакції: ціна за 1000 куб.м. за цим договором в період з 01.01.2016р. по 31.03.2016р. (включно) для підприємств, які приєднані до газорозподільних мереж, становить 1770,74 гривень, крім того податок на додану вартість - 20%. До ціни газу додається тариф на постачання природного газу магістральними трубопроводами ПАТ "Укратрансгаз" - 401,00грн., крім того ПДВ - 20%, всього з ПДВ -481,20грн. До сплати за 1000 куб.м природного газу - 2171,74грн., крім того ПДВ - 20% , всього з ПДВ - 2606,09грн.

На виконання умов договору позивачем відповідачу було поставлено газ за актами приймання-передачі від 31.01.2016р., від 29.02.2016р., від 31.03.2016р. на суму 624 202,39грн.

Разом з тим, позивач вказує, що заборгованість відповідачем сплачувалась з порушенням строків, встановлених умовами договору (п.6.1 Договору).

З довідки АТ НАК Нафтогаз України Операції по підприємству Романівський СТ з 01.01.2016 по 30.11.2019 вбачається, що остаточно заборгованість відповідачем погашено 13.07.2016 року (а.с.26).

Враховуючи вищевикладене, Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до Споживчого товариства "РОМАНІВСЬКИЙ", в якому просить господарський суд: про стягнення 7 632,90грн., з яких 7 105,28грн. пеня, 3%річних у розмірі 527,62грн.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як встановлено ст. 655, ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний сплатити товар за ціною, встановленою в договорі купівлі-продажу.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України на покупця покладено обов`язок оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). При цьому, приписи ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов`язковості договору для виконання сторонами.

За змістом ст. ст. 549, 611, 625 Цивільного кодексу України та ст. ст. 216-218 Господарського кодексу України наслідком прострочення виконання грошового зобов`язання є право кредитора вимагати, зокрема, сплати 3% річних, інфляційних втрат та пені, нарахування якої в розглядуваному випадку передбачено п. 8.2 Договору.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судовою колегією встановлено, що між сторонами склалися правовідносини поставки природного газу. Спір між сторонами у справі виник у зв`язку з простроченням оплати поставленого газу, у зв`язку з чим спірним є питання встановлення наявності або ж відсутності підстав для стягнення 3 % річних та пені.

30.11.2016 набрав чинності Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", яким визначено комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.

У пунктах 4, 5, 9, 10, 12 ст. 1 ч. 1 Закону № 1730-VIII визначено таке:

- заборгованість, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, - кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води;

- процедура врегулювання заборгованості - заходи, спрямовані на зменшення, списання та/або реструктуризацію заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиту електричну енергію шляхом проведення взаєморозрахунків, реструктуризації та списання заборгованості;

- реєстр підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості (далі - реєстр), - державна відкрита, загальнодоступна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про підприємства та організації, які є учасниками процедури врегулювання заборгованості відповідно до цього Закону. Реєстр розміщується на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства;

- учасники процедури врегулювання заборгованості - підприємства та організації, включені до реєстру, постачальники природного газу та/або електричної енергії, оптовий постачальник електричної енергії, розпорядники коштів державного та місцевих бюджетів, органи, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

У ч. 1 ст. 3 Закону № 1730-VIII передбачено, що для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.

Частиною 3 ст.7 ЗУ Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії регламентовано, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Отже, частина 3 статті 7 Закону про врегулювання заборгованості за спожитий природний газ є нормою прямої дії, а, відтак, її застосування до споживачів не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов поряд з їх обов`язком щодо погашення заборгованості за спожитий природний газ у строк до набрання чинності 30.11.2016 цим Законом. При цьому, виконання даної норми не залежить від факту включення підприємства-споживача до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, оскільки в силу частини 1 статті 58 Конституції України зазначений Закон не має зворотної дії в часі, не поширюється на правовідносини з розрахунків за поставлений природний газ, які проведено до набрання ним чинності, а визначає порядок врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, що не була погашена боржниками станом на 30.11.2016. (Висновки щодо застосування норм частини 3 статті 7 Закону № 1730-VIII викладені у Постановах Верховного Суду від 07.02.2018 у справі №927/1152/16, від 14.02.2018 у справі №908/3211/16, від 29.01.2018 у справі №904/10745/16 та від 23.01.2018 у справі №914/3131/15, від 15.03.2018 у справі №904/10736/16, від 21.03.2018 у справі №905/403/17)

Оскаржуючи рішення суду першої інстанції у даній справі, позивач АТ "НАК "Нафтогаз України оспорює правомірність висновку суду першої інстанції саме щодо застосування до спірних правовідносин приписів ЗУ "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", вважаючи, що відповідач не є суб`єктом господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії, тому дія вищенаведеного Закону на нього не поширюється.

Наведене позивач вважає підставою для скасування рішення суду в частині відмові в задоволенні позовних вимог. В іншій частині рішення господарського суду не оскаржується, обставини справи, що встановлені судом, сторонами не заперечуються.

Дійсно, 30.11.2016р. набрав чинності Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" від 03.11.2016р. № 1730-VIII (далі Закон), який визначає комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.

Метою цього Закону є поліпшення фінансового становища теплопостачальних підприємств життєзабезпечення, запобігання їхнього банкрутства, забезпечення фінансової стабільності та уникнення кризових ситуацій під час проходження опалювального періоду.

Згідно зі ст. 2 Закону, його дія поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.

Для застосування положень даного Закону необхідна наявність кількох умов, зокрема, відносини повинні бути між постачальником природного газу та підприємством, яке здійснює виробництво теплової або електричної енергії, централізоване водопостачання та водовідведення населенню, використовуючи природний газ, а сума основного боргу має бути сплачена підприємством постачальнику до набрання чинності вказаним Законом.

У розумінні ст. 1 Закону України "Про теплопостачання", теплогенеруюча організація - суб`єкт господарської діяльності, який має у своїй власності або користуванні теплогенеруюче обладнання та виробляє теплову енергію; теплова енергія - це товарна продукція, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.

Тобто, зазначеною нормою визначено, що теплова енергія як товар не використовується для її безпосереднього споживання споживачами комунальних послуг (зокрема, власниками приміщень у багатоквартирному будинку), а визначає перелік саме господарських і технологічних потреб, де її застосування можливе, а саме: для опалення (послуг з централізованого опалення), підігріву питної води (послуг централізованого постачання гарячої води), інших господарських і технологічних потреб (використання, наприклад, у промисловому виробництві).

Частиною четвертою статті 19 Закону України Про теплопостачання встановлено, що теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу.

Для набуття статусу теплогенеруючої організації особа повинна відповідати щонайменше трьом обов`язковим умовам: мати у своїй власності або користуванні теплогенеруюче обладнання; здійснювати діяльність з виробництва теплової енергії; отримати ліцензію на право ведення господарської діяльності з виробництва теплової енергії.

Згідно з ч.1 Закону України "Про ринок природного газу" та пункту 4 розділу 1 Правил постачання природного газу, затверджених постановою НКРЕКП від 30.09.2015 р. № 2496, споживачем природного газу визначено фізичну особу, фізичну особу-підприємця або юридичну особу, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, а не для перепродажу або використання в якості сировини.

Як зазначено в п. 1.2 договору, газ, що продається за договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням.

Апеляційним судом встановлено, що згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань видами діяльності СТ Романівський , а також його правонаступника ОСББ Романівський є 81.10 Комплексне обслуговування об`єктів (основний) .

Таким чином, судова колегія вважає, що маючи у користуванні обладнання дахової котельні будинку, розташованого за адресою: 65031, м. Одеса, вул. Проценко, 50, та використовуючи отриманий від позивача природний газ для виробництва теплової енергії для забезпечення потреб населення, Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Романівський є теплогенеруючою організацією у розумінні положень Закону України "Про теплопостачання".

Відповідно до приписів п.п.28-29 ч.1 ст.7 28 Закону України, від 02.03.2015, № 222-VIII "Про ліцензування видів господарської діяльності", станом на дату виникнення спірних правовідносин (січень-березень 2016 року), ліцензуванню підлягали такі види господарської діяльності: централізоване водопостачання та водовідведення, крім централізованого водопостачання та водовідведення за нерегульованим тарифом; виробництво теплової енергії, транспортування теплової енергії магістральними і місцевими (розподільчими) тепловими мережами та постачання теплової енергії, крім виробництва, транспортування та постачання теплової енергії за нерегульованим тарифом.

Матеріали справи не містять доказів наявності у відповідача ліцензії на виробництво теплової енергії, проте, наявність або відсутність ліцензії не змінює статусу відповідача як теплогенеруючої організації, а лише свідчить про дотримання чи недотримання останнім правил ведення господарської діяльності з виробництва теплової енергії.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що дані правовідносини підпадають під дію Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії".

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного суду від 27 травня 2020 року у справі № 910/17428/18.

За таких обставин, зважаючи те, що відповідач погасив заборгованість за отриманий останнім на підставі договору природний газ 13.07.2016р., тобто до набрання чинності Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" (набрав чинності 30.11.2016), суд першої інстанції правомірно застосував до спірних правовідносин приписи частини третьої статті 7 вказаного Закону та, як наслідок, відмовив у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", з урахуванням вимог Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії".

Будь-яких порушень процесуальних норм права, які призвели до неправильного вирішення справи, або неправильного застосування норм матеріального права при розгляді апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції виявлено не було, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржене рішення - залишенню без змін.

За таких обставин, враховуючи, що доводи і вимоги апеляційної скарги не підтверджують наявність обставин, які згідно зі ст. 277 Господарського процесуального кодексу України визначені в якості підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення, а підстав для виходу за межі апеляційних доводів і вимог в порядку ч. 4 ст. 269 цього Кодексу апеляційним судом встановлено не було, апеляційна скарга Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишається без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 26 травня 2020 року (суддя Гут С.Ф.) у справі № 916/881/20 підлягає залишенню без змін.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов`язані з апеляційним переглядом підлягають віднесенню на скаржника.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства ,,Національна акціонерна компанія ,,Нафтогаз України" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 26 травня 2020 року (суддя Гут С.Ф.) у справі № 916/881/20 залишити без змін.

Постанова в порядку статті 284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова суду є остаточною і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя А.І. Ярош

Судді Г.І. Діброва

Н.М. Принцевська