Рішення

від 25.09.2020 по справі 909/607/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25.09.2020 м. Івано-ФранківськСправа № 909/607/20

Господарський суд Івано-Франківської області у складі: судді Фанди О.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу без виклику сторін справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Ірада",

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Сировина",

про стягнення заборгованості за договором поставки № 0102-1 від 01.02.2019 року в сумі 108 925 грн 00 к., з них: 88 182 грн 89 к. - основний борг, 15 217 грн 41 к. - пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором, 3123 грн 68 к. - 3% річних, 2401 грн 02 к. - інфляційні

без виклику представників сторін

установив: Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія Ірада" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Сировина" (далі - відповідач) про стягнення заборгованості за договором поставки № 0102-1 від 01.02.2019 року в сумі 108 925 грн 00 к., з них: 88 182 грн 89 к. - основний борг, 15 217 грн 41 к. - пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором, 3123 грн 68 к. - 3% річних, 2401 грн 02 к. - інфляційні.

Позовні вимоги мотивовано неналежним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов`язань згідно Договору поставки № 0102-1 від 01.02.2019 року в частині здійснення оплати за поставлений товар.

Господарський суд Івано-Франківської області ухвалою від 28.07.2020 року прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження та ухвалив здійснювати розгляд справи відповідно до приписів ст.252 ГПК України за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами та встановив сторонам строк для подання заяви у разі наявності заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з відповідним обґрунтуванням. Вказаною ухвалою надано відповідачу строк подачі суду (протягом 15 (п`ятнадцяти) календарних днів з дня вручення цієї ухвали) відзиву на позовну заяву і всіх письмових та електронних доказів (які можливо доставити до суду).

Ухвалою суду від 28.07.20 позивач повідомлений про відкриття провадження у справі, про що свідчить відмітка на зворотньому боці вказаної ухвали. Проте ухвала суду, направлена позивачу за адресою, зазначеною у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, повернута суду органом поштового зв`язку із відмітками "адресат відсутній за вказаною адресою".

Відповідно до п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Крім того, за змістом ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

Ухвали Господарського суду Івано-Франківської області у даній справі оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень, а тому позивач мав можливість ознайомитися з текстом цих ухвал.

Водночас, право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за свою природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

Факт неотримання позивачем кореспонденції, якою суд з додержанням вимог процесуального закону надсилав за належною адресою, не є об`єктивною причиною, а є суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу.

За змістом п.7 ст.120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Повідомлень від позивача про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання до суду не надходило.

Разом з цим, суд зазначає, що копія зазначеної ухвали направлена також представнику позивачу - ОСОБА_1 , яка отримана останнім, про що свідчить долучене до матеріалів справи поштове повідомлення за вх. № 11708/20 від 11.08.2020 року.

Ухвалою суду від 28.07.2020 року відповідач також повідомлений про відкриття провадження у справі, про що свідчить відмітка на зворотньому боці вказаної ухвали та поштове повідомленням про вручення (вх №11453/20 від 06.08.2020 року). Відзив на позов та будь-яких клопотань по справі суду відповідач не надав.

Як вбачається із ч.4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

При розгляді даної справи суд також керується положеннями п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 р. про те, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку, що кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення Європейського суду з прав людини від 07 липня 1989 р. у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Крім того, судом взято до уваги, що обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням п. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 р. у справі Смірнова проти України). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи Федіна проти України від 02 вересня 2010 р., Смірнова проти України від 08 листопада 2005 р., Матіка проти Румунії від 02 листопада 2006 р., Літоселітіс проти Греції від 05 лютого 2004 р. та інші).

Розглянувши та дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд виходить з наступного.

01 лютого 2019 року між ТОВ "Компанія Ірада" (по договору - постачальник/по справі - позивач) та ТОВ "Агро Сировина" (по договору - покупець/по справі - відповідач) було укладено Договір поставки № 0102-1 (далі - Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язався поставити, а покупець - прийняти та оплатити товар у кількості, по найменуваннях і цінах, зазначених у рахунках-фактурах та накладних (товарно-транспортних або товарних), що виписуються на кожну партію товару (п.1.1 Договору).

Згідно п. 2.1 вказаного договору ціна по кожному найменуванню і на кожну партію товару визначається на підставі прайс-листів постачальника та вказується в накладних на кожну партію товару і містить у собі податок на додану вартість.

Згідно п. 3.3. Договору датою поставки вважається дата підписання накладної (товарно-транспортної або товарної) обома сторонами, що посвідчує прийняття товару покупцем від постачальника.

На виконання умов Договору з боку позивача була поставлена продукція, про що свідчать долучені до матеріалів справи копії видаткових накладних, а саме:

За Видатковою накладною № РН0000050 від 06.03.2019р.на суму 5 460грн. 84к.;

За Видатковою накладною № РН0000054 від 13.03.2019р. на суму 8 251грн. 20к.;

За Видатковою накладною № РН0000066 від 22.03.2019р. на суму 8 251грн. 20к.;

За Видатковою накладною № РН0000102 від 03.05.2019р.на суму 33 660 грн 00 к.;

За Видатковою накладною №РН0000104 від 03.05.2019р. на суму 19 536 грн. 00 коп.;

За Видатковою накладною №РН0000105 від 03.05.2019р.на суму 7 983 грн. 65 коп.;

За Видатковою накладною №РН0000107 від 03.05.2019р. на суму 5 040 грн. 00 коп.

Відповідно до умов п. 2.2. Договору, якщо інше додатково не погоджене сторонами, товар поставляється постачальником покупцю на умовах 100% передоплати. До моменту поставки кожної партії товару покупець зобов`язаний сплатити повну вартість партії товару шляхом внесення грошових коштів в касу постачальника або перерахування їх на розрахунковий рахунок постачальника протягом 5 банківських днів з моменту отримання рахунка-фактури від постачальника, та в будь-якому разі до моменту поставки.

Позивачем були виставлені наступні рахунки відповідачу:

За Видатковою накладною № РН0000050 від 06.03.2019р. - Рахунок № СФ 000050 від 06.03.2019р. на суму 5 460 грн. 84 коп.;

За Видатковою накладною № РН0000054 від 13.03.2019р. - Рахунок № СФ 000009 від 13.03.2019р. на суму 8 251 грн. 20 коп.;

За Видатковою накладною № РН0000066 від 22.03.2019р. - Рахунок № СФ 000065 від 22.03.2019р. на суму 8 251 грн. 20 коп.;

За Видатковою накладною № РН0000102 від 03.05.2019р. - Рахунок № СФ 000102 від 03.05.2019р. на суму 33 660 грн. 00 коп.;

За Видатковою накладною № РН0000104 від 03.05.2019р. - Рахунок № СФ 000104 від 03.05.2019р. на суму 19 536 грн. 00 коп.;

За Видатковою накладною № РН0000105 від 03.05.2019р. - Рахунок № СФ 000105 від 03.05.2019р. на суму 7 983 грн. 65 коп.;

За Видатковою накладною № РН0000107 від 03.05.2019р. - Рахунок № СФ 000107 від 03.05.2019р. на суму 5 040 грн. 00 коп.

Таким чином, оплата за товари, повинна була відбутись:

За Видатковою накладною № РН0000050 від 06.03.2019р. - до 13.03.2019р.

За Видатковою накладною № РН0000054 від 13.03.2019р. - до 19.03.2019р.

За Видатковою накладною № РН0000066 від 22.03.2019р. - до 28.03.2019р.

За Видатковою накладною № РН0000102 від 03.05.2019р. - до 10.05.2019р.

За Видатковою накладною № РН0000104 від 03.05.2019р. - до 10.05.2019р.

За Видатковою накладною №РН0000105 від 03.05.2019р. - до 10.05.2019р.

За Видатковою накладною № РН0000107 від 03.05.2019р. - до 10.05.2019р.

Однак, відповідач умови договору належним чином не виконав, що зумовило позивача звернутись з позовом до суду.

При вирішенні справи суд виходив з наступного.

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема із правочинів.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 202 ЦК України).

В силу приписів ст.ст. 626, 627, 628, 629 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Договір поставки Договору поставки № 0102-1 від 01.02.2019 року, укладений між сторонами в межах чинного законодавства України - є правомірними, оскільки їх недійсність прямо не встановлена законом, а доказів визнання їх судом недійсними, суду не подано (ст.204 Цивільного кодексу України).

Згідно з ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Укладений між сторонами у справі Договір поставки № 0102-1 від 01.02.2019 року , за своєю правовою природою є договором поставки, відтак до нього застосовуються відповідні положення Господарського та Цивільного кодексів України.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Наведена правова норма кореспондується з і ст.712 Цивільного кодексу України, згідно якої за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продаж.

З урахуванням умов Договору поставки № 0102-1 від 01.02.2019 року, відповідач по справі зобов`язався здійснити оплату за поставлений товар за цінами і на умовах, передбачених у цьому Договорі і у відповідних видаткових накладних на суму 88 182 грн 89 к.

Проте відповідач умови договору щодо оплати за поставлений товар в повному обсязі не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість на суму 88 182 грн 89 к.

Приписами ст. 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до пункту 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 2 ст. 614 ЦК України встановлено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Станом на день винесення судом рішення, відповідач доказів погашення заборгованості на суму 88 182 грн 89 к. не надав, доводи позивача не спростував.

Судом встановлено факт порушення відповідачем свого зобов`язання щодо оплати отриманого товару по Договору поставки № 0102-1 від 01.02.2019 року, тому вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості на суму 88 182 грн 89 к. на користь позивача по справі обґрунтована та підлягає задоволенню.

Відповідно до п. З ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Пункт 6 ст. 231 ГК України визначає, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

В силу ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою (штрафом, пенею), якою з огляду на положення ст. 549 ЦК України, є грошова сума або інше майно, які, боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. При цьому пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій уразі прострочення виконання зобов`язань припиняється через 6 місяців із того дня, коли зобов`язання мало бути виконане, якщо інше не встановлено законом або договором.

Пунктом 7.2 Договору сторони обумовили, що за прострочення оплати за п. 2.2 та п. 4.15 договору покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення від суми заборгованості за кожен день прострочення.

На підставі вказаних правових норм та договору позивач нарахував відповідачу пеню в сумі 15 217 грн 41к.

Суд, здійснивши перевірку нарахування пені, прийшов до висновку про обгрунтованість її нарахування та такої, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором.

За змістом п. 7.3 Договору покупець, який прострочив оплату за п.4.15 крім пені повинен сплатити за час прострочення 30% річних з простроченої суми.

На підставі вказаної норми закону, враховуючи порушення строків виконання грошового зобов`язання, позивачем на суму заборгованості нараховані відповідачу 3% річних в розмірі 3 123 грн 68 к. та 2 401 грн 02 к. - інфляційних витрат.

Судом перевірено правильність нарахування позивачем 3% річних та інфляційних і встановлено правомірність їх нарахування та таких, що підлягають задоволенню.

В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов`язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

Розподіл обов`язку доказування визначається предметом спору. За загальним правилом обов`язок доказування певних обставин справи покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що cуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Позивачем доведено та документально підтверджено факт набуття у нього права вимоги заявлених у позовній заяві.

З аналізу наведеного вище, суд приходить до висновку про обгрунтованість позовних вимог та таких, що підлягають задоволенню в повному обсязі, зокрема в частині стягнення заборгованості за договором поставки № 0102-1 від 01.02.2019 року в сумі 108 925 грн 00 к., з них: 88 182 грн 89 к. - основний борг, 15 217 грн 41 к. - пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором, 3123 грн 68 к. - 3% річних, 2401 грн 02 к. - інфляційні.

Щодо клопотання позивача про стягнення 4000 грн 00 к. витрат на професійну правничу допомогу заявленого у позовній заяві, суд вважає за правильне взяти до уваги наступне.

Відповідно до ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст.126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно зі ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Як вбачається з матеріалів справи, в підтвердження своїх вимог щодо витрат на правову допомогу позивач подав до суду такі докази: копія Договору про надання правової допомоги від 01.07.2020 року, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю ЗП №001815 від 27.09.2018 року, Детальний опис робіт та здійснення витрат виконаних адвокатом, необхідних для надання правничої допомоги у справі від 02.07.2020 року, копію Акту приймання-передачі виконаних робіт від 02.07.20, копію рахунку-фактури від 02.07.2020 року та платіжне доручення №868 від 08.07.2020 року.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 цього Закону).

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача має бути встановлено, що позов підлягає задоволенню, а у разі наявності заперечень відповідача щодо співрозмірності заявленої суми компенсації також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а їх розмір є розумний та виправданий. Тобто суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

За наявності заперечень іншої сторони суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Вказаної позиції дотримується Верховний суд у постанові від 20.11.2018 року у справі 910/23210/17.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).

В спірному випадку, суд, враховуючи наведене вище, а також положення підпункту 1 п.4 ст.129 ГПК України - дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування позивачу за рахунок відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 4000 грн 00к.

Відповідно до ст.129 ГПК України витрати по сплаті судового збору слід відшкодувати позивачу за рахунок відповідача.

Керуючись ст.124, ст.129 Конституції України, ст. 11, 202, 509, 525, 526, 530, 546, 610, 611, 612,614 Цивільного кодексу України, ст. 265, 712 Господарського кодексу України, ст. 13, 123, 129, 176, 202, 233, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

позов товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Ірада" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Сировина" про стягнення заборгованості за договором поставки № 0102-1 від 01.02.2019 року в сумі 108 925 грн 00 к., з них: 88 182 грн 89 к. - основний борг, 15 217 грн 41 к. - пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором, 3123 грн 68 к. - 3% річних, 2401 грн 02 к. - інфляційні - задовольнити.

Стягнути з Товариство з обмеженою відповідальністю "Агро Сировина" (вул. Галицька, буд.117, кв.10, м. Рогатин, Івано-Франківська область, код 39336176) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Ірада" (вул. Адмірала Нахімова, буд. 6, офіс 10, м. Запоріжжя, код 37611815) 108 925 грн 00 к. (сто вісім тисяч дев`ятсот двадцять п`ять гривень) - заборгованості, з них: 88 182 грн 89 к. (вісімдесят вісім тисяч сто вісімдесят дві гривні вісімдесят дев`ять копійки) - основний борг, 15 217 грн 41 к. (п`ятнадцять тисяч двісті сімнадцять гривень сорок одна копійка) - пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором, 3123 грн 68 к. (три тисячі сто двадцять три гривні шістдесят вісім копійки) - 3% річних, 2401 грн 02 к. (дві тисячі чотириста одна гривня дві копійки) - інфляційні, 4000 грн 00к. (чотири тисячі гривень) - витрат на професійну правничу допомогу та 2102 грн 00 к. (дві тисячі сто дві гривні) - судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом. Апеляційну скаргу може бути подано до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складання повного судового рішення.

Суддя Фанда О. М.