Рішення

від 25.09.2020 по справі 910/6348/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

25.09.2020Справа № 910/6348/20

Суддя Господарського суду міста Києва Нечай О.В., розглянувши без виклику сторін (без проведення судового засідання) у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Екотрансоіл"

(Україна, 36014, Полтавська обл., м. Полтава, провул. Романа Шухевича, буд. 4; ідентифікаційний код: 39151520)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Надра-Геоінвест"

(Україна, 04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 50, прим. 3 В; ідентифікаційний код: 35602704)

про стягнення 223 267,97 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Екотрансоіл" (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Надра-Геоінвест" (далі - відповідач) про стягнення 223 267,97 грн, з яких 200 000,00 грн основного боргу, 19 359,37 грн пені, 1 400,00 грн інфляційних втрат та 2 508,60 грн 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за Договором поставки № 05/03-2019 від 05.03.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.05.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу визнано судом малозначною, постановлено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та серед іншого встановлено сторонам строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.

Будь-яких заперечень від відповідача проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до суду не надходило.

12.06.2020 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач заперечує проти позову частково, вказує на відсутність заборгованості перед позивачем з оплати вартості поставленого товару, щодо стягнення пені відповідач зазначає, що умовами укладеного сторонами договору не передбачено відповідальність відповідача як покупця за прострочення виконання грошового зобов`язання, відтак нарахування позивачем пені є безпідставним, проти стягнення інфляційних втрат та 3 % річних відповідач не заперечує.

26.06.2020 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої позивач заперечує проти доводів відповідача, викладених у відзиві, вказує, що перераховані відповідачем грошові кошти в сумі 340 000,00 грн є передоплатою за інший товар та не стосуються даного спору, за твердженнями позивача, оскільки відповідачем допущено прострочення оплати вартості товару, позивач правомірно нарахував пеню, а також інфляційні втрати та 3 % річних.

04.09.2020 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач вказує, що, станом на 02.09.2020, сума заборгованості за Договором поставки № 05/03-2019 від 05.03.2019 оплачена відповідачем повністю, у зв`язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 19 359,37 грн пені, 1 400,00 грн інфляційних втрат та 2 508,60 грн 3 % річних.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Частинами 2, 3 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Згідно з п. 4 Розділу Х "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

З огляду на викладене, оскільки заява про зменшення розміру позовних вимог подана позивачем з пропуском встановленого процесуальним законом строку, за відсутності клопотання про поновлення вказаного строку, суд не вбачає правових підстав для прийняття заяви про зменшення розміру позовних вимог до розгляду.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті

ВСТАНОВИВ:

05.03.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Екотрансоіл" (далі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Надра-Геоінвест" (далі - покупець, відповідач) було укладено Договір поставки № 05/03-2019 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов`язується поставляти та передати у власність покупця товар, визначений п. 2.1 Договору (далі - товар), а покупець прийняти та оплатити товар в асортименті, кількості та за цінами, викладеними у Додатках до цього Договору, які є невід`ємною частиною Договору.

Згідно з п. 2.1 Договору асортимент, комплектність, кількість, строки та умови поставки товару, порядок оплати, а також інші особливості товару визначаються сторонами у відповідних специфікаціях, які є невід`ємними частинами даного Договору та додатками до нього.

За умовами п. 6.1 Договору право власності та всі ризики стосовно товару переходять в момент фактичної передачі товару постачальником покупцю.

У пункті 6.2 Договору сторони домовились, що датою поставки і переходу права власності та всіх ризиків при передачі товару на складі постачальника або покупця є дата підписання накладної на відпуск товару покупцю, яка видається постачальником.

Відповідно до п. 7.1 Договору ціна на товар встановлюється в національній валюті України - гривнях (з урахуванням податку на додану вартість) і вказується у специфікаціях до цього Договору, які є його невід`ємною частиною. Вартість упакування та маркування товару включено в його ціну.

Згідно з п. 7.4 Договору розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюється покупцем у безготівковому порядку шляхом перерахування покупцем грошових коштів на поточний рахунок постачальника або у готівковій формі шляхом внесення грошових коштів в касу постачальника.

Договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими на це представниками і скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2019 (п. 12.1 Договору).

Відповідно до наявної у матеріалах справи погодженої сторонами Специфікації № 2 від 18.10.2019 (Додаток № 2 до Договору) позивач зобов`язався поставити відповідачу Колонну головку ООК2х70-168х245х340К1 у кількості 1 комплект та Арматуру фонтанну 3-1/16'' х 2-1/16'' х 10000PSI у кількості 1 комплект на загальну суму 1 818 000,00 грн.

Як зазначає позивач, на виконання умов Договору, позивачем було поставлено відповідачу товар на суму 458 000,00 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи належним чином засвідченою копією видаткової накладної № 87 від 18.11.2019.

Товар було прийнято уповноваженим за довіреністю № 61/1 від 18.11.2019 на отримання товарно-матеріальних цінностей представником відповідача - Хомином І.І. (копія вказаної довіреності міститься в матеріалах справи), що підтверджується його підписом у зазначеній вище видатковій накладній.

Факт поставки товару позивачем також підтверджується наявною у матеріалах справи товарно-транспортною накладною № 18/11-1 від 18.11.2019, в якій міститься відмітка вантажоодержувача (представника відповідача Хомина І.І.) про прийняття товару за видатковою накладною № 87 від 18.11.2019 на суму 458 000,00 грн.

У пункті 2 Специфікації № 2 від 18.10.2019 сторони погодили умови оплати товару, а саме: попередня оплата - 50 % вартості обладнання; 50 % - оплата по факту поставки протягом 15 (п`ятнадцяти) календарних днів з дати отримання товару покупцем.

Зважаючи на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за Договором, позивачем було направлено відповідачу листи вих. № 27/02 від 27.02.2020 та вих. № 18/03 від 18.03.2020 (докази направлення вказаних листів відповідачу містяться у матеріалах справи) про погашення заборгованості за Договором у розмірі 458 000,00 грн.

Проте, як зазначає позивач, відповідач взяті на себе зобов`язання за Договором виконав частково, оплативши вартість поставленого товару на загальну суму 258 000,00 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями № 5002 від 26.03.2020 та № 5186 від 28.04.2020.

23.04.2020 позивачем було надіслано відповідачу претензію вих. № 23/04 від 23.04.2020 на суму 254 419,24 грн, з урахуванням пені, інфляційних втрат та 3 % річних (докази направлення вказаної претензії містяться у матеріалах справи), яка була залишена відповідачем без відповіді.

З огляду на те, що відповідач повністю не розрахувався з позивачем за поставлений товар, позивач звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача на свою користь 200 000,00 грн основного боргу, 19 359,37 грн пені, 1 400,00 грн інфляційних втрат та 2 508,60 грн 3 % річних.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні норм статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків, та за своєю правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Суд встановив факт поставки позивачем товару за Договором на суму 458 000,00 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи видатковою накладною № 87 від 18.11.2019, та факт прийняття товару відповідачем, про що свідчить підпис уповноваженого за довіреністю № 61/1 від 18.11.2019 на отримання товарно-матеріальних цінностей представника відповідача - Хомина І.І. у вказаній видатковій накладній, що відповідачем при розгляді справи не заперечується.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

За приписами частин 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на положення п. 2 Специфікації № 2 від 18.10.2019 обов`язок відповідача щодо оплати вартості поставленого позивачем товару мав бути виконаний на умовах попередньої оплати - 50 % вартості обладнання та 50 % - протягом 15 (п`ятнадцяти) календарних днів з дати отримання товару покупцем.

Таким чином, суд приходить до висновку, що строк виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань за Договором є таким, що настав.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Суд встановив факт часткової оплати відповідачем вартості поставленого за Договором товару в сумі 258 000,00 грн.

Згідно з частинами 1, 2 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми процесуального закону можливе в разі, коли предмет спору існував на момент його виникнення та припинив існування в процесі розгляду справи.

Предметом позову в цій справі є, зокрема, вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за Договором у розмірі 200 000,00 грн.

У поданій до суду заяві про зменшення розміру позовних вимог позивач вказує, що станом на 02.09.2020 сума заборгованості за Договором у розмірі 200 000,00 грн оплачена відповідачем.

Таким чином, у зв`язку з відсутністю предмета спору, провадження у справі в частині стягнення з відповідача заборгованості за Договором у розмірі 200 000,00 грн підлягає закриттю на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 19 359,37 грн пені, 1 400,00 грн інфляційних втрат та 2 508,60 грн 3 % річних.

У разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

За приписами ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі.

Згідно з частинами 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами частин 1, 2 статті 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Частиною другою статті 343 Господарського кодексу України передбачено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно зі статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч. 1 ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Частинами 4, 6 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

З огляду на вищенаведене, розмір пені за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

У відзиві на позовну заяву відповідач заперечує проти стягнення пені, оскільки умовами Договору не передбачено відповідальності покупця у вигляді пені за прострочення виконання грошового зобов`язання.

У відповіді на відзив позивач зазначає, що у відповідності до п. 9.4 Договору у разі порушення строків по виконанню грошових зобов`язань, передбачених Договором, останній сплачує неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день такого прострочення.

Судом досліджено умови Договору та встановлено, що у пункті 9.4 Договору сторони погодили відповідальність постачальника (позивача) у разі порушення ним строку по виконанню грошових зобов`язань за Договором.

Відтак, виходячи з умов вищевказаного пункту Договору, саме позивач, як постачальник, має сплачувати неустойку у випадку порушення взятих на себе зобов`язань.

Жодним з пунктів Договору не встановлено обов`язок відповідача, як покупця, сплачувати неустойку у разі порушення ним грошового зобов`язання за Договором.

Доказів на підтвердження внесення змін до п. 9.4 Договору матеріали справи також не містять.

З огляду на викладене, оскільки умовами Договору не визначено розміру пені за порушення виконання саме відповідачем грошового зобов`язання, а положеннями Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" та статтею 231 Господарського кодексу України не встановлено конкретного розміру (відсотку) належної до стягнення пені, а лише встановлено порядок його визначення у договорі, виходячи з облікової ставки Національного банку України, та період, протягом якого може бути застосовано таку санкцію, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для застосування такої міри відповідальності, як договірна неустойка, за відсутності конкретно визначеного її розміру в Договорі та законі, у зв`язку з чим вимога позивача щодо стягнення з відповідача пені в розмірі 19 359,37 грн є безпідставною та не підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

У відзиві на позовну заяву відповідач не заперечує щодо стягнення з нього інфляційних втрат та 3 % річних.

Судом перевірено розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних за заявлений позивачем період та встановлено, що розраховані позивачем розміри інфляційних втрат та 3% річних не перевищують сум, розрахованих судом, відтак, виходячи із заявлених позовних вимог, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають 1 400,00 грн інфляційних втрат та 2 508,60 грн 3 % річних.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, суд дійшов висновку про необхідність закриття провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за Договором у розмірі 200 000,00 грн, в іншій частині судом встановлено часткову обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають 1 400,00 грн інфляційних втрат та 2 508,60 грн 3 % річних.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до частин 1, 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 058,63 грн, оскільки спір виник внаслідок неправильних дій відповідача (у зв`язку з оплатою відповідачем вартості товару з порушенням передбаченого Договором строку) та пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відповідно до частин 1, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача, а решта витрат позивача зі сплати судового збору, в зв`язку з необхідністю часткової відмови у задоволенні позову - на позивача.

Щодо витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 13 000,00 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас, за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу адвоката позивачем надано Договір про надання правової допомоги від 01.03.2020, рахунок на оплату № 2 від 18.05.2020, Акт наданих послуг № 1 від 22.06.2020 та платіжне доручення № 803 від 20.05.2020.

Відповідач, в свою чергу, заперечує проти стягнення витрат на професійну правничу допомогу та зазначає, що заявлений позивачем розмір не є виправданим, обґрунтованим та співмірним з урахуванням вимог ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, оскільки розрахунок всіх сум здійснюється за допомогою програмного забезпечення з найменшим людським втручанням, яке зводиться лише до внесення декількох параметрів, розрахунок штрафних санкцій здійснено з порушенням норм матеріального права та арифметичними помилками. Збору доказів, як такого, в даній справі представником позивача не здійснювалось, оскільки всі вони були в наявності. Крім того, відповідач зазначає, що дана справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, що виключає необхідність участі у судових засіданнях представників сторін. Також відповідач просить суд, у разі незгоди з його позицією, зменшити розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу до 1,00 грн.

Суд зазначає, що надані позивачем Договір про надання правової допомоги від 01.03.2020, акт виконаних робіт, рахунок на оплату та платіжне доручення на суму 13 000,00 грн, не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже їх розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена у додатковій постанові Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 910/2170/18.

Так, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Таким чином, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспівмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим, суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Відповідно до положень статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Судом враховано, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю; суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок позивача відповідно до положень статті 126 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.11.2019 у справі № 902/347/18 та від 22.11.2019 у справі №910/906/18.

У додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Дослідивши наявний у матеріалах справи Акт наданих послуг № 1 від 22.06.2020, судом встановлено, що адвокатом надано наступні послуги та виконано наступні види робіт, а саме:

- зустріч, консультація клієнта (ТОВ "Екотрансоіл"), узгодження правової позиції (2 години) - 1 000,00 грн;

- вивчення документів, необхідних для складання позовної заяви ТОВ "Екотрансоіл" до ТОВ "Надра-Геоінвест" про стягнення заборгованості за Договором (3 години) - 1 000,00 грн;

- підготовка проекту позовної заяви ТОВ "Екотрансоіл" до ТОВ "Надра-Геоінвест" про стягнення заборгованості за Договором (4 години) - 5 000,00 грн;

- підготовка розрахунку пені, 3% річних та інфляційних втрат (6 годин) - до позовної заяви ТОВ "Екотрансоійл" до ТОВ "Надра-Геоінвест" про стягнення заборгованості за Договором (3 години) - 500,00 грн;

- складання попереднього розрахунку суми судових витрат, які ТОВ "Екотрансоіл" очікує понести у зв`язку з розглядом справи № 910/6348/20 (1 година) - 500,00 грн;

- обговорення з клієнтом (відповідачем) проекту позовної заяви ТОВ "ІТАК" про стягнення з ПрАТ "Пиво-безалкогольний комбінат "Радомишль" заборгованості за договором поставки № 23 від 01.03.2018 та порядку дій (0,5 години) - 500,00 грн;

- формування, оформлення та направлення пакету документів (позовної заяви ТОВ "Екотрансоіл" до ТОВ "Надра-Геоінвест" про стягнення заборгованості за Договором з додатками) на адресу відповідача (2 години) - 500,00 грн;

- формування, оформлення та направлення пакету документів (позовної заяви ТОВ "Екотрансоіл" до ТОВ "Надра-Геоінвест" про стягнення заборгованості за Договором з додатками) на адресу Господарського суду міста Києва (2 години) - 500,00 грн;

- консультування клієнта з приводу доцільності забезпечення позову в рамках господарської справи (0,5 години) - 500,00 грн;

- консультування клієнта з приводу існуючого порядку оскарження рішення господарського суду, порядку набрання рішенням законної сили (0,5 години) - 500,00 грн;

- консультування клієнта з питань порядку звернення до відділу державної виконавчої служби з метою примусового виконання рішення суду по справі № 910/6348/20 (0,5 години) - 500,00 грн;

- підготовка відповіді на відзив по справі № 910/6348/20 (4 години) - 1 500,00 грн;

- направлення на адресу ТОВ "Надра-Геоінвест" відповіді на відзив по справі №910/6348/20 (1 година) - 250,00 грн;

- направлення на адресу Господарського суду міста Києва відповіді на відзив по справі № 910/6348/20 (1 година) - 250,00 грн. Загальна вартість послуг склала 13 000,00 грн.

Судом встановлено, що надані адвокатом послуги в частині зустрічі та консультації клієнта, узгодження правової позиції, а також консультування клієнта з приводу доцільності забезпечення позову, існуючого порядку оскарження судових рішень та набрання ними законної сили, порядку звернення до органів виконавчої служби з метою примусового виконання рішень, витрати за якими складають 2 500,00 грн, в контексті даної справи не можна вважати такими, що є неминучими та необхідними.

Обговорення з клієнтом (відповідачем) проекту позовної заяви ТОВ "ІТАК" про стягнення з ПрАТ "Пиво-безалкогольний комбінат "Радомишль" заборгованості за договором поставки № 23 від 01.03.2018 та порядку дій на суму 500,00 грн взагалі не стосується даного спору.

Суд також вважає завищеними витрати позивача на вивчення адвокатом документів, необхідних для складання позовної заяви в сумі 1 000,00 грн, на підготовку розрахунку пені, 3% річних та інфляційних втрат в сумі 500,00 грн, складання попереднього розрахунку суми судових витрат, які ТОВ "Екотрансоіл" очікує понести у зв`язку з розглядом справи №910/6348/20 в сумі 500,00 грн, формування, оформлення та направлення пакету документів (позовної заяви ТОВ "Екотрансоіл" до ТОВ "Надра-Геоінвест" про стягнення заборгованості за Договором з додатками) на адресу відповідача в сумі 500,00 грн та на адресу Господарського суду міста Києва в сумі 500,00 грн, з огляду на те, що витрати на професійну правничу допомогу адвоката щодо підготовки позовної заяви скаладають 5 000,00 грн.

Суд вважає, що вивчення документів, необхідних для складання позовної заяви, складення розрахунків пені, 3% річних та інфляційних втрат, попереднього розрахунку суми судових витрат, формування, оформлення та направлення позовної заяви з додатками на адресу відповідача та суду є складовими процесу формулювання своїх вимог щодо предмета спору та їх обґрунтування, тобто підготовки позовної заяви, в розумінні статті 162 Господарського процесуального кодексу України, а також виконанням позивачем вимог статей 164, 172 Господарського процесуального кодексу України щодо звернення до суду з такою позовною заявою.

Суд також вважає завищеними витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката щодо направлення адвокатом на адресу відповідача відповіді на відзив у сумі 250,00 грн та на адресу Господарського суду міста Києва в сумі 250,00 грн, з огляду на те, що витрати на професійну правничу допомогу адвоката щодо підготовки відповіді на відзив складають 1 500,00 грн, оскільки за приписами статті 166 Господарського процесуального кодексу України до відповіді на відзив додаються документи, що підтверджують надіслання (надання) відповіді на відзив і доданих до неї доказів іншим учасникам справи.

З огляду на вищенаведене, суд, на підставі ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про необхідність зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката на 6 500,00 грн, оскільки, як встановлено судом, вказані витрати на оплату послуг адвоката не були необхідними та є завищеними.

Суд вважає, що у зв`язку з розглядом цієї справи, необхідними є витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката щодо підготовки позовної заяви та відповіді на відзив.

При цьому, витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката щодо підготовки позовної заяви в сумі 5 000,00 грн не є співмірними із ціною позову, складністю справи та виконаним адвокатом обсягом робіт (наданих послуг), стягнення адвокатських витрат у зазначеній позивачем сумі не відповідатиме критеріям розумності, необхідності, співмірності, справедливості і становитиме надмірний тягар для відповідача, у зв`язку з чим суд дійшов висновку, що обґрунтованими є витрати позивача на професійну правничу допомогу за підготовку позовної заяви в сумі 2 500,00 грн, а витрати позивача щодо підготовки відповіді на відзив у сумі 1 500,00 грн відповідають вищевказаним критеріям розумності, необхідності та співмірності.

З огляду на вищенаведене, витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 3 653,16 грн, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача, а решта витрат - на позивача.

Керуючись статтями 129, 236, 237, 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Закрити провадження у справі № 910/6348/20 в частині позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Надра-Геоінвест" заборгованості за Договором у розмірі 200 000,00 грн.

2. Позов задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Надра-Геоінвест" (Україна, 04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 50, прим. 3 В; ідентифікаційний код: 35602704) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Екотрансоіл" (Україна, 36014, Полтавська обл., м. Полтава, провул. Романа Шухевича, буд. 4; ідентифікаційний код: 39151520) 1 400 (одну тисячу чотириста) 00 грн інфляційних втрат, 2 508 (дві тисячі п`ятсот вісім) грн 60 коп. 3 % річних, 3 058 (три тисячі п`ятдесят вісім) грн 63 коп. судового збору та 3 653 (три тисячі шістсот п`ятдесят три) грн 16 коп. витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

4. В іншій частині позову відмовити.

5. Витрати по сплаті судового збору в розмірі 290,39 грн та витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 9 346,84 грн покласти на позивача.

6. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи подається у порядку та строк, визначені статтями 254, 256 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 25.09.2020

Суддя О.В. Нечай