Рішення

від 28.09.2020 по справі 910/10533/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

28.09.2020Справа № 910/10533/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г. розглянув у порядку письмового провадження матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Петер-Транс" (12000, Житомирська обл., с. Корчівка, вул. Центральна, 8)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Касмет" (04074, м. Київ, вул. Лугова 12)

про стягнення 62 568,85 грн.

Без повідомлення (виклику) сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передано позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Петер-Транс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Касмет" про стягнення 62 568,85 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов`язань за договором №31/07 про перевезення вантажів автомобільним транспортом від 31.07.2015, а саме щодо своєчасної та повної оплати наданих позивачем послуг, у ТОВ "Торговий дім "Касмет" виникла заборгованість у розмірі 48 252,00 грн. Крім того, за прострочення виконання грошового зобов`язання позивач нарахував до стягнення інфляційні втрати у розмірі 9 857,21 грн. та відсотки за користування коштами у розмірі 4 459,49 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.07.2020 відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 23.07.2020 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, однак була повернута відділом поштового зв`язку до суду з поміткою адресат відсутній за вказаною адресою .

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Враховуючи наведене, оскільки відповідачем не повідомлено суд про зміну місцезнаходження та не забезпечено внесення відповідних змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, суд дійшов висновку, що в силу положень пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України день складення підприємством поштового зв`язку повідомлення від 29.07.2020 про неможливість вручення поштового відправлення, вважається днем вручення відповідачу ухвали Господарського суду міста Києва від 23.07.2020.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

31 липня 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Торговий Дім Касмет (надалі - замовник/відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю Петер-Транс (надалі - перевізник/позивач) укладено Договір перевезення вантажів автомобільним транспортом № 31/07 (надалі - Договір), за умовами якого, замовник доручає, а перевізник бере на себе обов`язок здійснювати на підставі заявок замовника перевезення вантажів, заявлених замовником до перевезення, автомобільними транспортними засобами на території України.

Перевезення (доставка) вантажу до пункту призначення (доставки) здійснюється силами перевізника у відповідності із умовами заявки (п. 2.7 Договору).

Відповідно до п. 2.13 Договору після здійснення перевезення по кожній конкретній заявці. Перевізник на підставі відомостей вказаних в товаросупровідних документах, складає акт виконаних робіт, в якому фіксує факт перевезення вантажу, його кількість (тоннаж), строк перевезення (дату та час доставки), належне (неналежне) виконання, вартість перевезення, підписує його та передає на затвердження замовнику. Акт передається замовнику в двох оригінальних примірниках особисто, за допомогою поштового зв`язку або кур`єром.

Замовник протягом п`яти робочих днів з дати отримання акту виконаних робіт затверджує або надає письмову мотивовану відмову. Затвердження здійснюється шляхом підписання уповноваженою особою замовника акту виконаних робіт та направлення одного із його примірників перевізнику (п. 2.14 Договору).

Пунктом 3.1.7 Договору узгоджено, що замовник відповідно до умов цього договору зобов`язується своєчасно та в повному розмірі оплатити перевізнику вартість перевезення вантажу, здійсненого належним чином відповідно до умов цього Договору.

За умовами п. 4.2 Договору замовник сплачує перевізнику вартість кожного перевезення протягом десяти банківських днів з моменту підписання сторонами акту виконаних робіт (п. 4.1 Договору).

Договір набирає чинності з моменту підписання його представниками сторін і діє по 31.12.2015 включно. У випадку відсутності письмових повідомлень будь-якої із сторін про розірвання даного Договору, Договір вважається автоматично пролонгованим на один рік (п. 8.2 Договору).

Як зазначає позивач, на виконання умов укладеного між сторонами Договору, позивачем надано відповідачу послуги перевезення, які прийняті відповідачем без заперечень та зауважень, що підтверджено Актами надання послуг № 423 від 02.08.2015 на суму 21 800,00 грн., № 424 від 03.08.2015 на суму 21 800,00 грн., № 425 від 05.08.2015 на суму 16 800,00 грн., № 439 від 06.08.2015 на суму 16 800,00 грн., № 458 від 10.08.2015 на суму 18 572,00 грн., № 459 від 11.08.2015 на суму 16 800,00 грн., № 463 від 16.08.2015 на суму 8 640,00 грн., № 464 від 16.08.2015 на суму 8 640,00 грн., № 466 від 16.08.2015 на суму 17 760,00 грн., № 465 від 17.08.2015 на суму 18 572,00 грн., № 477 від 18.08.2015 на суму 17 876,00 грн., № 479 від 19.08.2015 на суму 20 552,00 грн., № 480 від 21.08.2015 на суму 3 500,00 грн., № 498 від 24.08.2015 на суму 18 640,00 грн., № 527 від 27.08.2015 на суму 8 500,00 грн., № 526 від 05.09.2015 на суму 8 500,00 грн., № 587 від 17.09.2015 на суму 19 680,00 грн.

Однак, як зазначає позивач, відповідачем надані позивачем послуги за Договором оплачено лише частково, в зв`язку з чим за відповідачем обліковується заборгованість в розмірі 48 252,00 грн., що стало підставою для звернення з даним позовом до суду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

У відповідності до ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачу), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.

Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 307 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов`язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

Виходячи зі змісту наведених норм перевізник є таким учасником процесу перевезення вантажів, функціональне призначення якого полягає у наданні транспортної послуги - переміщення продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання.

Правовий статус перевізника характеризує те, що він є суб`єктом господарювання, який на виконання умов договору перевезення вантажу зобов`язується доставити ввірений йому вантажовідправником вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі - вантажоодержувачу. Перевізник є стороною договору перевезення вантажу і зазначається як такий у відповідних транспортних документах.

Відповідно до п. 2.13 Договору після здійснення перевезення по кожній конкретній заявці. Перевізник на підставі відомостей вказаних в товаросупровідних документах, складає акт виконаних робіт, в якому фіксує факт перевезення вантажу, його кількість (тоннаж), строк перевезення (дату та час доставки), належне (неналежне) виконання, вартість перевезення, підписує його та передає на затвердження замовнику. Акт передається замовнику в двох оригінальних примірниках особисто, за допомогою поштового зв`язку або кур`єром.

Замовник протягом п`яти робочих днів з дати отримання акту виконаних робіт затверджує або надає письмову мотивовану відмову. Затвердження здійснюється шляхом підписання уповноваженою особою замовника акту виконаних робіт та направлення одного із його примірників перевізнику (п. 2.14 Договору).

Як вбачається з матеріалів справи, надані позивачем послуги перевезення прийняті відповідачем без заперечень та зауважень, що підтверджується Актами надання послуг № 423 від 02.08.2015 на суму 21 800,00 грн., № 424 від 03.08.2015 на суму 21 800,00 грн., № 425 від 05.08.2015 на суму 16 800,00 грн., № 439 від 06.08.2015 на суму 16 800,00 грн., № 458 від 10.08.2015 на суму 18 572,00 грн., № 459 від 11.08.2015 на суму 16 800,00 грн., № 463 від 16.08.2015 на суму 8 640,00 грн., № 464 від 16.08.2015 на суму 8 640,00 грн., № 466 від 16.08.2015 на суму 17 760,00 грн., № 465 від 17.08.2015 на суму 18 572,00 грн., № 477 від 18.08.2015 на суму 17 876,00 грн., № 479 від 19.08.2015 на суму 20 552,00 грн., № 480 від 21.08.2015 на суму 3 500,00 грн., № 498 від 24.08.2015 на суму 18 640,00 грн., № 527 від 27.08.2015 на суму 8 500,00 грн., № 526 від 05.09.2015 на суму 8 500,00 грн., № 587 від 17.09.2015 на суму 19 680,00 грн.

Таким чином, як встановлено судом, позивачем надано відповідачу послуги з перевезення вартістю 263 432,00 грн.

За умовами п. 4.2 Договору замовник сплачує перевізнику вартість кожного перевезення протягом десяти банківських днів з моменту підписання сторонами акту виконаних робіт (п. 4.1 Договору).

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначає позивач, відповідач оплату отриманих послуг з перевезення за Договором у повному обсязі не здійснив, в зв`язку з чим за відповідачем обліковується заборгованість в розмірі 48 252,00 грн.

З наявного в матеріалах справи Акту звіряння взаємних розрахунків за період з 01.01.2015 по 26.11.2015 вбачається, що відповідачем підтверджено заборгованість в розмірі 48 252,00 грн. за Договором.

Верховний Суд у постанові від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18 зазначив, що відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

У постанові Верховного Суду від 10.09.2019 у справі № 916/2403/18 зроблено висновок, що закон не містить переліку дій, що свідчать про визнання особою свого боргу або іншого обов`язку, але їх узагальнюючою рисою є те, що такі дії мають бути спрямовані на виникнення цивільних прав і обов`язків (див. частина перша статті 11 ЦК України). В цьому сенсі діями, спрямованими на визнання боргу, є дії боржника безпосередньо стосовно кредитора, які свідчать про наявність боргу, зокрема повідомлення боржника на адресу кредитора, яким боржник підтверджує наявність у нього заборгованості перед кредитором, відповідь на претензію, підписання боржником акта звіряння розрахунків або іншого документа, в якому визначена його заборгованість.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звіряння взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Аналогічний правовий висновок викладено постанові Верховного Суду від 09.11.2018 у справі № 911/3685/17.

Акт звіряння може бути доказом на підтвердження обставин, зокрема, наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті, підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звіряння розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Підписання акту звіряння, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Доказів на підтвердження сплати заборгованості за отримані за Договором послуги з перевезення в розмірі 48 252,00 грн., в тому числі станом на час розгляду справи в суді, до матеріалів справи не надано.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань в частині своєчасної та повної оплати заборгованості за Договором не спростований відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 48 252,00 грн.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних в розмірі 4 459,49 грн та інфляційні втрати в розмірі 9 857,21 грн.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановлено індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення сум 3% річних та інфляційних втрат, у межах визначених позивачем періодів нарахування, судом встановлено, що стягненню з відповідача підлягають 3% у розмірі 4 348,47 грн. та інфляційні втрати в розмірі 9 857,21 грн.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору в цій частині на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий Дім Касмет (04074, м. Київ, вул. Лугова, буд. 12; ідентифікаційний код: 39517288) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Петер-Транс (12072, Житомирська обл., Пулинський р-н, село Корчівка, вулиця Центральна, буд. 8; ідентифікаційний код: 38215331) заборгованість в розмірі 48 252 (сорок вісім тисяч двісті п`ятдесят дві) грн 00 коп., 3% річних в розмірі 4 348 (чотири тисячі триста сорок вісім) грн 47 коп., інфляційні втрати в розмірі 9 857 (дев`ять тисяч вісімсот п`ятдесят сім) грн 21 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 098 (дві тисячі дев`яносто вісім) грн 27 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 28.09.2020

Суддя Л.Г. Пукшин