Рішення

від 20.09.2020 по справі 916/1297/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983,

e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"21" вересня 2020 р.м. Одеса Справа № 916/1297/20

Господарський суд Одеської області у складі судді Д`яченко Т.Г.

при секретарі судового засідання Аганін В.Ю.

розглянувши справу №916/1297/20

За позовом: Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 )

До відповідача: Приватного підприємства „Спецбуд (65012, м. Одеса, вул. Велика Арнаутська, буд. 17; код ЄДРПОУ 32976082)

Про стягнення 296457,21 грн.

Представники:

від позивача: Салін Д.А., самопредставництво

від відповідача: не з`явився

Встановив: Позивач - Військової частини НОМЕР_1 звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Приватного підприємства „Спецбуд про стягнення 296457,21 грн.

Позовні вимоги Військової частини НОМЕР_1 направлено на стягнення з Приватного підприємства „Спецбуд грошового еквіваленту втраченого майна у розмірі 296457,21 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 14.05.2020р. прийнято позовну заяву Військової частини НОМЕР_1 до розгляду та відкрито провадження у справі №916/1297/20. Справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на "15" червня 2020 р. о 11:20. Запропоновано відповідачу підготувати та надати до суду і одночасно надіслати позивачеві відзив на позов, оформлений з урахуванням вимог, встановлених ст.165 ГПК України, протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали суду та із врахуванням Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) від 30.03.2020р. №540-ІХ. Викликано учасників справи у підготовче засідання, призначене на 15.06.2020р. о 11:20.

15.06.2020р. у судовому засіданні було оголошено протокольну ухвалу про відкладення розгляду справи на "27" липня 2020 р. о 11:40 .

Ухвалою господарського суду Одеської області від 15.06.2020р. повідомлено відповідача по справі №916/1297/20: Приватне підприємство „Спецбуд про судове засідання, яке відбудеться "27" липня 2020 р. о 11:40.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 27.07.2020р. відкладено підготовче засідання на "17" серпня 2020 р. о 10:15. Викликано учасників справи у підготовче засідання, призначене на 17.08.2020р. о 10:15.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 17.08.2020р. закрито підготовче провадження у справі № 916/1297/20. Призначено справу до судового розгляду по суті в засіданні суду на "14" вересня 2020р. о 12:00. Викликано учасників справи у судове засідання, призначене на 14.09.2020р. о 12:00.

14.09.2020р. у судовому засіданні було оголошено перерву до "21" вересня 2020 р. о 09:40.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 17.08.2020р. повідомлено відповідача по справі №916/1297/20: Приватне підприємство „Спецбуд про судове засідання, яке відбудеться "21" вересня 2020 р. о 09:40.

Позивач підтримує заявлені позовні вимоги та просить суд їх задовольнити.

Відповідачем Приватним підприємством „Спецбуд відзиву на позовну заяву не надано, відповідач свого права на захист не використав, хоча відповідача було належним чином повідомлено про дату, час та місце проведення засідання суду, шляхом скерування на його адресу ухвали суду, однак кореспонденція суду повернулась без вручення із зазначенням поштовою організацією, що адресат відсутній за вказаною адресою.

У судові засідання представник відповідача не з`являвся, про поважність причин відсутності суд не повідомив, будь-яких клопотань чи заяв до господарського суду Одеської області від відповідача не надходило.

Згідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Приймаючи до уваги, що судове відправлення скеровувалось судом на адресу реєстрації відповідача, а також відсутність жодних клопотань з боку відповідача про відкладення розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представника відповідача, за наявними в ній матеріалами відповідно до п.9 ст.165 ГПК України.

У судовому засіданні 21.09.2020 року судом було оголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено 28.09.2020р.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача за час розгляду справи, суд встановив.

24 листопада 2014 року між Південно-східним територіальним квартирно-експлуатаційним управлінням (замовник) та Приватним підприємством „Спецбуд (підрядник) було укладено Договір генерального підряду №65/14 на „Капітальний ремонт будівлі казарми за ГП №487, в/м №3, з внутрішніми інженерними мережами електрозабезпечення, водопроводу та каналізації смт. Чорноморськ, Одеська обл., Шифр 3/487 (надалі Договір), за умовами якого підрядник зобов`язується в межах твердої ціни виконати на свій ризик власними та залученими силами комплекс робіт по капітальному ремонту будівлі казарми за ГП №487, в/м №3, з внутрішніми інженерними мережами еелктрозабезпечення, водопроводу та каналізації, смт. Чорноморське, Одеська обл., Шифр 3/487, зазначених у п. 1.2.. (далі роботи), що пов`язані з передислокацією підрозділів з АР Крим м. Севастополь, проведенням оргзаходів з мобілізації (згідно постанови Кабінету Міністрів України №65 від 01 березня 2014 року), та здати об`єкт в експлуатацію замовнику, а замовник зобов`язується прийняти і оплатити (при наявності коштів нар рахунку) вказані вище роботи.

Відповідно до п. 1.2. Договору, найменування робіт: будівельно-монтажні роботи з капітального ремонту будівлі казарми за ГП №487, в/м №3, з внутрішніми інженерними мережами електрозабзпечення водопроводу та каналізації, смт. Чорноморськ, Одеська обл., Шифр 3/487.

Згідно до п. 2.1. Договору визначено, що підрядник гарантує відповідність якості будівельних матеріалів що поставляються специфікаціями, державним стандартам, технічним умовам і наявність необхідних сертифікатів, технічних паспортів або інших документів, що засвідчують їх якість.

Положеннями п. 2.2.1. Договору визначено, що роботи та матеріальні ресурси, що використовуються для їх виконання, повинні відповідати вимогам нормативно-правових актів і нормативних документів у галузі будівництва, проектній документації та договору підряду.

Відповідно до п. 2.3. Договору, вхідний контроль якості будівельних матеріалів, операційний контроль якості робіт, приймальний та інспекційний контроль виконують відповідні посадові особи замовник, підрядника, субпідрядника організацій згідно з вимогами діючих ДСТУ та іншими документами.

Також, згідно до п. 2.13 Договору визначено, що виконання будівельно-монтажних робіт і організація виконання робіт повинні відповідати національному стандарту ДСТУ Б Д 1.1.-1:2003.

Умовами п. 3.2. Договору визначено, що договірна ціна об`єкту визначається згідно ДСТУ Б Д 1.1.-1:2003 та становить 963159,60 грн., договірна ціна є твердою, та може бути уточнена на умовах цього договору та чинного законодавства України.

Відповідно до п. 5.1., п. 5.2. Договору, строк (термін) виконання робіт до 30 грудня 2014 року, місце надання послуг смт. Чорноморське, вул. Гвардійська, 19.

Згідно до п. 5.7. Договору, будівельний майданчик (фронт робіт) надається за актом підряднику у 3 денний термін з моменту підписання Договору. В акті приймання об`єкту для капітального ремонту відображається фізичний стан об`єкту, джерела водопостачання та енергопостачання, межі будівельного майданчик, місце складування матеріалів, порядок допуску до об`єкту капітального ремонту тощо.

Відповідно до п. 6.3.1., п. 6.3.2. Договору, підрядник зобов`язаний виконати з використання власних ресурсів та у встановлені строки роботи відповідно до проектної та кошторисної документації. Одержати встановлені законом дозволи на виконання окремих робіт.

Умовами п. 6.3.3. Договору визначено, що підрядник зобов`язаний здійснювати експертну перевірку, випробування робіт, матеріалів, конструкцій виробів, устаткування тощо, які використовуються для виконання робіт, та повідомляти про це замовника завчасно за 3 робочих дня для забезпечення участі представника замовника на протягом 5-ти робочих днів доповісти про результати з представлення відповідних актів, висновків. тощо.

Відповідно до п. 6.3.14. Договору, підрядник зобов`язаний забезпечити виконання робіт, якість яких відповідає умовам, установлених розділом ІІ цього Договору.

Згідно до п. 8.1. Договору, ризик знищення або пошкодження об`єкту ремонту до його приймання замовником несе підрядник, крім випадків виникнення ризику в результаті обставин, які не залежали від замовника. Відповідальність за стан аварійної ситуації будівлі (об`єкту) поскладається на підрядника. (п. 8.2. Договору).

Відповідно до п. 8.3. Договору підрядник зобов`язаний негайно повідомити замовника про обставини, які загрожують знищенню або пошкодженню об`єкту майна.

Умовами п. 8.4. Договору визначено, що сторони зобов`язані вживати необхідних заходів для недопущення випадкового знищення або пошкодження об`єкта капітального ремонту, а якщо таке пошкодження відбулось, приймати відповідні рішення та узгоджувати свої дії щодо усунення негативних наслідків.

Відповідно до п. 8.7. Договору, у разі випадкового знищення об`єкта капітального ремонту, ризик якого несе підрядник, його подальші дії визначається рішення замовника щодо доцільності та умов продовження ремонту.

Згідно до п. 14.19 Договору, підрядник гарантує відповідність якості будівельних матеріалів та обладнання, що поставляють, специфікаціям, державним стандартам, технічним умовам, наявність необхідних сертифікатів, технічних паспортів, гарантії виробника та інших документів, що засвічують їх якість.

В матеріалах справи міститься Декларація про готовність об`єкта до експлуатації щодо закінченого будівництвом об`єкта капітальний ремонт будівлі казарми за ГП №487, в/м №3, з внутрішніми інженерними мережами електрозабезпечення, водопроводу та каналізації, смт. Чорноморське, Одеська обл., Шифр 3/487 за адресою: Одеська обл., Комінтернівський район, смт. Чорноморське, вул. Гвардійська, 19., зареєстрована Департаментом ДАБІ в Одеській області 04.02.2015р. №ОД1431503.521.

В обґрунтування позову позивачем було зазначено суду, що у ніч з 25 на 26 грудня 2015 року у приміщенні казарми виникла пожежа, в результаті якої Військовій частині НОМЕР_1 було завдано шкоду на суму 296457,21 грн.

Також позивачем було зазначено суду, що дана подія була внесена до Єдиного реєстру досудових розслідувань 26 грудня 2015 року під номером №42015161010003087 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 425, ч. 1 ст. 270 Кримінального кодексу України, та пояснено суду, що в ході проведення досудового розслідування, 30 червня 2016р. слідчим СВ Лиманського ВП ГУНП в Одеській області було прийнято рішення про закриття кримінального провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст.284 Кримінального кодексу України, про що 13 квітня 2018р. було повідомлено командира Військової частини НОМЕР_1 .

Відповідно до експертного висновку №83/20 судової пожежно-технічної експертизи за матеріалами досудового розслідування №42015161010003087 порушеного за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 425 Кримінального кодексу України, складеного 22.02.2016р. Одеським науково-дослідним інститутом судових експертиз Міністерства юстиції України Миколаївське відділення вбачається наступне.

На розв`язання експертизи поставлені питання: Яке ймовірне місце і час виникнення пожежі ? Які причини, умови і процес виникнення пожежі ? Чи були порушені правила і умови пожежної безпеки в казармі № 487 військової частини НОМЕР_1 , яка знаходиться за адресою: Одеська область, Комінтернівський район, смт. Чорноморське, іійськове містечко Чорноморське-3?

У дослідницький частині експертного висновку №83/20 судової пожежно-технічної експертизи за матеріалами досудового розслідування №42015161010003087, порушеного за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 425 Кримінального кодексу України, складеного 22.02.2016р. Одеським науково-дослідним інститутом судових експертиз Міністерства юстиції України Миколаївське відділення, зазначено, що будівля казарми № 487 мала розміри 36 х 12 х 3,5 м., розташована з заходу на схід. Стіни будівля - дерев`яні, обкладені із зовнішньої сторони бідою (силікатною) цеглою, перекриття, перегородки та підлога казарми - дерев`яні. Дах був щипцевої форми, покриття даху з покрівельного матеріалу типу „ондулін, який кріпився до дерев`яного решетування. Вхід до казарми здійснювався з усіх сторін світу. Опалення - водяне, в казармі була котельня в якій знаходився побутовий котел „КСТБ-40, який нагрівав воду для системи опалення. Під час виникнення пожежі котел активно експлуатувався. Освітлення казарми - електричне, під час виявлення пожежі нарікань на роботу електричного освітлення та приладів не було.

Пожежа була виявлена з 25.12.2015р. по 26.12.2015р. року приблизно о 00 год. 00 хвилин військовослужбовцем частини матросом ОСОБА_1 , який знаходився в добовому наряді, по характерному тріску та шуму пожежі.

Дах в районі виходу труби димоходу котла з приміщення, приблизно на відстані 50-60 см. від неї, палав смужкою довжиною близько 3-х метрів, Коли військовослужбовці повернулися в приміщення де розташований побачили, що навколо труби димоходу, що виходить в стіну облицювальний матеріал на відстані приблизно 10 см. по колу почорнів та почав прогорати. В момент виявлення перших ознак пожежі у районі виходу котельної за межі казарми, у всіх приміщеннях казарми ознак горіння не було. Через 20 хвилин після виявлення перших ознак пожежі на даху в районі димової труби, дах казарми спалахнув повністю. По прибутті пожежного підрозділу дах казарми догорав. Пожежу було локалізовано о 01 год. 40 хвилин та ліквідовано о 05 год. 55 хвилин. Внаслідок пожежі знищена одноповерхова казарма.

При проведенні додаткового огляду місця виникнення пожежі виявлено: котел розташовувався в південній частині будівлі, в одному з казарми. Від верхньої частини котла під кутом 45° до південної був прокладений металевий димар, який в верхній частині стіни проходив через стіну з силікатної цегли і виходив ззовні стіни. Відстань від по верхньої частини металевого димаря до елементів стелі дорівнювала близько 10 см. Ззовні металевий димар піддержувався звареною металевою конструкцією. Відстань від металевого димаря до дерев`яних конструктивних елементів даху ззовні склала 9 см. З внутрішньої частини стіни котельної цегла, в районі проходження металевої частини димаря, має сліди великої термічної дії у вигляді вигоряння кіптяви, розтріскування цегли та зміни кольору цегли.

Металеві частини димаря, як з внутрішньої так із зовнішньої частини будівлі жорстко з`єднані між собою, але у верхній частині димаря, який знаходиться перед цегляною кладкою стіни є проміжок між частинами димаря; крім верхня частина „коліна димаря має сліди мінливості, які свідчать про дуже сильне нагрівання металу у цьому місті.

При пожежі виникають дуже високі температури, але у цьому місті (при переході) металевого димаря через цегляну стіну зверху є тільки дерев`яні конструктивні елементи даху, при загорянні яких теплового імпульсу буде недостатньо для нагрівання і прогріву цегляної стіни до такої високої температури 600-800 градусів. Єдиним джерелом у цьому місці була металева димова труба від котла, який експлуатували з 16 год. 30 хв. до 00 год. 00 хв. більше 7 годин. У котлі спалюють деревину та вугіль.

При проведені огляду місця пожежі було виявлено, що в верхній частині металевий димохід був теплоізольований мінеральною ватою, нижня частина металевої труби димоходу, в районі проходження через цегляну стіну не була тепло ізольована. Стеля у котельній була виконана із гіпсокартону, який хоча відноситься до негорючих матеріалів, але дуже добро проводить тепло з верхньої частині коліна димоходу до стелі з гіпсокартону дорівнювала 10 см. Вище стелі з гіпсокартону проходили дерев`яні елементи даху, які, згідно матеріалів справи, не були оброблені вогнезахисним составом (антипіренами).

Таким чином з вище приведеного можна зробити висновок про те, що осередок пожежі знаходився над металевою димовою трубою в верхній частині у місці її перетинання цегельної стіни на даху казарми.

При проведенні огляду місця пожежі після його ліквідації було момент виявлення перших ознак пожежі електрообладнання експлуатувалося у штатному режимі, у місті виникнення пожежі електропроводки не було. Тому версію про причетність електромережі в казармі до виникнення пожежі експерт виключає.

У місті виявлення перших ознак пожежі із технологічного обладнання була тільки частина димоходу, який виходив через цегляну стіну на зовні. При огляді місця виходу димоходу було виявлено, що у цьому міс протипожежна розділка димоходу від горючих конструкцій стелі та даху будівлі. Відстань від металевого димоходу до дерев`яних конструктивних елементів дорівнювала до 10 см. При цьому, тепло від розігрітого металевого димоходу діяло безпосередньо на дерев`яні конструктивні елементи.

Таким чином тепло (тепловий потів) від розігрітої горизонтальної частини металевої труби димоходу, через відсутність протипожежної розділки поступово діяло на дерев`яні конструктивні елементи стелі та даху казарми.

Таким чином, причиною пожежі стало нагрів і самозаймання дерев`яних елементів перекриття та даху казарми від нагрітої до високої температури димової труби опалювального котла. Однією із причин цього явища стала відсутність протипожежної розділки димоходу від горючих конструкцій стела та даху будівлю.

Також було зазначено, що виникненню пожежі сприяла відсутність протипожежної переділки негорючих матеріалів у місті проходження металевої димової труби через стінку і ззовні стіни.

Таким чином відсутність протипожежної переділки з негорючих матеріалів у місті проходження металевої димової труби чере стіну і ззовні стіни сприяло виникненню пожежі, а швидкому поширенню (розвитку пожежі) сприяло відсутність обробки дерев`яних конструктивних елементів перекриття та даху вогнезахисними засобами.

Експертним висновком №83/20 судової пожежно-технічної експертизи за матеріалами досудового розслідування №42015161010003087, порушеного за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 425 Кримінального кодексу України, складеного 22.02.2016р. Одеським науково-дослідним інститутом судових експертиз Міністерства юстиції України Миколаївське відділення, зазначено, що осередок пожежі знаходився над металевою димовою трубою в верхній частині у місці її перетинання цегельної стіни на даху казарми. Пожежа розпочалася в ніч 25.12.2015 на 26.12.2015 року, ймовірно між 23 год. 45 хв. та 00 год.00 хв., причиною пожежі стало нагрів і самозаймання дерев`яних елементів перекриття та даху казарми від нагрітої до високої температури димової труби опалювального котла, відсутність протипожежної переділки з негорючих матеріалів у місті проходження металевої димової труби через стіну і ззовні стіни сприяло виникненню пожежі, а швидкому поширенню (розвитку пожежі) сприяла відсутність обробки дерев`яних конструктивних елементів перекриття та даху вогнезахисними засобами.

З матеріалів справи судом вбачається, що відповідно до Витягу з Наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 04.06.2018р. №181 „Про внесення змін до Наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 30.08.2017р. де зазначено, що при підготовці документів на отримання інспекторського посвідчення для списання військового майна, яке було втрачене у результаті пожежі, що сталась у військовій частині 26 грудня 2015 року була виявлена розбіжність у даних нестач за військове майно ракетно-артилерійської та речової служб які були зазначені у наказі командира Військової частини НОМЕР_1 від 30 серпня 2018 року №235 „Про внесення змін до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 22.01.2016р. та у розрахунках залишкової вартості шкоди заподіяної при пожежі казарми №487 військового майна служби ракетно-артилерійського озброєння та речової служби військової частини НОМЕР_1 . Дана розбіжність сталась у результаті неуважного ставлення до оформлення розрахункових документів з боку виконуючого на час складання розрахунків обов`язки начальника ракетно-артилерійської служби майора А.І. Мінкова та начальника продовольчої та речової служби старшого лейтенанта Г.М. Белінського, за метою уточнення розміру шкоди нанесеної державі під час пожежі наказано внести зміни до наказу командира Військової частина НОМЕР_1 від 30 серпня 2018 р. №235 „Про внесення змін до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 №21 від 22.01.2016: по службі ракетно-артилерійського озброєння сума шкоди склала 2560,42 грн., по речовій службі сума шкоди склала 201886,65 грн. та загальна сума збитків нанесених державі внаслідок пожежі в казармі загону радіоелектронної боротьби складає 296457,21 грн.

Також матеріали справи містять розрахунок залишкової вартості шкоди, заподіяної при пожежі казарми №487 військового майна служби ракетно-артилерійського озброєння Військової частини НОМЕР_1 , що є додатком №1 до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 04 серпня 2018р. №181 та розрахунок залишкової (балансової ) вартості військового майна речової служби Військової частини НОМЕР_1 , що є додатком №2 до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 04 серпня 2018р. №181.

Позивачем на підтвердження наданих пояснень та доводів, було залучено до матеріалів справи Книгу обліку нестач Військової частини НОМЕР_1 .

Також, в матеріалах справи міститься Аудиторський звіт Західного територіального управління внутрішнього аудиту від 26 липня 2019 року №234/5/54 за результатами проведення аудиту відповідності та фінансового аудиту Військової частини НОМЕР_1 за період з 01.08.2017р. по 30.06.2019р.

Також позивачем було вказано суду, що Актом службового розслідування за фактом втрати військового майна під час пожежі від 06.08.2018р. було встановлено перелік майна, знищеного пожежею та попередню суму збитків та відповідно до аудиторського звіту за результатами проведення аудиту відповідності та фінансового аудиту військової частини НОМЕР_1 за період з 01.08.2017р, по 30.06.2019р. від 26 липня 2019р. №234/5/54, було уточнено суму нестачі майна, а саме 296457,21 грн.

Також позивачем було пояснено суду, що судово-пожежною експертизою було надано висновок №83/20 від 22.02.2016, котрим було встановлено, що місце виникнення пожежі знаходилось у районі виходу димової труби з котельної та даху казарми. Єдиним джерелом високої температури у цьому місці була металева труба від котла, який експлуатували з 16 год. 30 хв до 00 год. 00 хв. Відстань від металевого димоходу де дерев`яних конструктивних елементів даху складала 9 см, при цьому тепло від розігрітого металевого димоходу діяло безпосередньо на дерев`яні конструктивні елементи. Стеля котельні була виконана із матеріалу, що проводить тепло, яке акумулюється на дерев`яних елементах даху, які не були оброблені захисними составами (антипіренами). Знаходячись тривалий час під дією високих температур, незахищена деревина зайнялася.

Таким чином, відсутність протипожежної переділки з негорючих матеріалів у місті проходження металевої димової труби через стіну і ззовні стіни сприяли / виникненню пожежі, а швидкому поширенню сприяла відсутність обробки дерев`яних конструктивних елементів перекриття та даху захисними засобами.

Позивач, в обґрунтування заявлених позовних вимог, посилався на п. 4.2.5., п. 5.2.6, Правил пожежної безпеки, затверджених наказом Міністерства з питань надзвичайних ситуацій України 19.10.2004р. №126, п. 3.3.12 держаного стандарту України, п. 4.1. Державної будівельної норми та зазначав, що із зазначеного виходить, що через недотримання Приватним підприємством „Спецбуд вказаних норм, виникла пожежа, в результаті якої військова частина НОМЕР_1 понесла втрати майна на суму 296457,21 грн.

Суд, розглянувши матеріали справи, вислухавши у судових засіданнях пояснення представника позивача, проаналізувавши норми чинного законодавства, дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 2 Закону України „Про судоустрій та статус суддів, суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно ст.4 Господарського процесуального кодексу України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною. Жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному законом порядку.

Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Частиною 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, держави та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Приписами статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, визначено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У відповідності до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. При цьому, ст.12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Згідно ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 193 Господарського Кодексу України та статтею 526 Цивільного Кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається, крім випадків, передбачених законом. (ч.ч.1, 7 ст.193 ГК України).

Відповідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом, 24 листопада 2014 року між Південно-східним територіальним квартирно-експлуатаційним управлінням та Приватним підприємством „Спецбуд було укладено Договір генерального підряду №65/14 на „Капітальний ремонт будівлі казарми за ГП №487, в/м №3, з внутрішніми інженерними мережами електрозабезпечення, водопроводу та каналізації смт. Чорноморськ, Одеська обл., Шифр 3/487.

Предметом зазначеного договору було здійснення комплеку робіт по капітальному ремонту будівлі казарми за ГП №487, в/м №3, з внутрішніми інженерними мережами електрозабезпечення, водопроводу та каналізації, смт. Чорноморське, Одеська обл., Шифр 3/487, зазначених у п. 1.2.. (далі роботи), що пов`язані з передислокацією підрозділів з АР Крим м. Севастополь, проведенням оргзаходів з мобілізації (згідно постанови Кабінету Міністрів України №65 від 01 березня 2014 року), та здати об`єкт в експлуатацію замовнику, а замовник зобов`язується прийняти і оплатити (при наявності коштів нар рахунку) вказані вище роботи.

В матеріалах справи наявна Декларація про готовність об`єкта до експлуатації щодо закінченого будівництвом об`єкта капітальний ремонт будівлі казарми за ГП №487, в/м №3, з внутрішніми інженерними мережами електрозабезпечення, водопроводу та каналізації, смт. Чорноморське, Одеська обл., Шифр 3/487 за адресою: Одеська обл., Комінтернівський район, смт. Чорноморське, вул. Гвардійська, 19., зареєстрована Департаментом ДАБІ в Одеській області 04.02.2015р. №ОД1431503.521.

Як з`ясовано судом за час розгляду справи, у ніч з 25 на 26 грудня 2015 року у приміщенні казарми виникла пожежа, в результаті якої Військовій частині НОМЕР_1 було завдано шкоду та дана подія була внесена до Єдиного реєстру досудових розслідувань 26 грудня 2015 року під номером №42015161010003087 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 425, ч. 1 ст. 270 Кримінального кодексу України та пояснено суду, що в ході проведення досудового розслідування, 30 червня 2016р. слідчим СВ Лиманського ВП ГУНП в Одеській області було прийнято рішення про закриття кримінального провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 Кримінального кодексу України, про що 13 квітня 2018р. було повідомлено командира Військової частини НОМЕР_1 .

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно до ч. 2 ст. 216 Господарського кодексу України, застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Частиною 3 ст. 216 Господарського кодексу України визначено, що господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції.

Відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Положенням ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України визначено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Згідно ч. 2 статті 22 Цивільного кодексу України, збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (абзац 1 частини 3 статті 22 ЦК України).

Однак, при цьому, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; збитків; причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Причинний зв`язок, як обов`язковий елемент відповідальності за заподіяння збитків, між протиправною поведінкою та шкодою виражається в тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди. Слід довести, що протиправні дії чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - безумовним наслідком такої протиправної поведінки.

Отже, відшкодування збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності і для застосування такої міри відповідальності необхідна наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки, дії чи бездіяльності особи; шкідливого результату такої поведінки (збитків), наявності та розміру понесених збитків; причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного з елементів відповідальність у вигляду відшкодування збитків не наступає.

Позивач повинен довести факт спричинення збитків, обґрунтувати їх розмір, довести безпосередній причинний зв`язок між правопорушенням та заподіянням збитків і розмір відшкодування. Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою та шкодою потерпілої сторони.

Отже, для правильного вирішення спорів, пов`язаних з відшкодуванням шкоди, важливе значення має розподіл між сторонами обов`язку доказування, тобто визначення, які юридичні факти повинен довести позивач або відповідач.

Відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини завдавача шкоди. Якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди

З огляду на наведене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності і диспозитивності цивільного процесу, положень Цивільного кодексу України щодо відшкодування шкоди, саме на відповідача покладено обов`язок доведення відсутності вини у завданні шкоди.

Як встановлено судом, експертним висновком №83/20 судової пожежно-технічної експертизи за матеріалами досудового розслідування №42015161010003087 порушеного за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 425 Кримінального кодексу України, складеного 22.02.2016р. Одеським науково-дослідним інститутом судових експертиз Міністерства юстиції України Миколаївське зазначено, що осередок пожежі знаходився над металевою димовою трубою в верхній частині у місці її перетинання цегельної стіни на даху казарми. Пожежа розпочалася в ніч 25.12.2015 на 26.12.2015 року, ймовірно між 23 год. 45 хв. та 00 год.00 хв., причиною пожежі стало нагрів і самозаймання дерев`яних елементів перекриття та даху казарми від нагрітої до високої температури димової труби опалювального котла, відсутність протипожежної переділки з негорючих матеріалів у місті проходження металевої димової труби через стіну і ззовні стіни сприяло виникненню пожежі, а швидкому поширенню (розвитку пожежі) сприяла відсутність обробки дерев`яних конструктивних елементів перекриття та даху вогнезахисними засобами.

Разом з цим вину у завданні шкоди позивачу відповідачем за час розгляду справи не спростовано.

Також судом враховано, що відповідно до ч. 2 ст. 13 Цивільного кодексу України, при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.

Представником позивача на думку суду, доведено завдану йому майнову шкоду, протиправність дій відповідача, причинний зв`язок між ними, а представником відповідача такого спростовно не було і не доведено за час розгляду справи відсутність вини.

Суд зазначає, що відповідач не спростував належними та допустимими доказами своєї вини у виникненні пожежі, не надав інших доказів щодо розміру спричиненої позивачу майнової шкоди, хоча це є його процесуальним обов`язком, оскільки у спірних правовідносинах діє презумпція вини заподіювача шкоди.

Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки її частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

Виходячи із приписів ст.ст.4,5 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.15,16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) у позивача певного захищуваного суб`єктивного права або інтересу та порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача, враховуючи відповідність обраного способу судового захисту закону або договору (можливість визначити інший ефективний спосіб судового захисту, який не суперечить закону). Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Розглядаючи позовні вимоги Військової частини НОМЕР_1 судом встановлено наявність складових ознак заподіяння позивачу збитків, позивачем підтверджено факти, на які він посилався, як на підставу своїх заявлених вимог, вину відповідача у такому заподіянні, його протиправної поведінки, та причинно-наслідкового зв`язку між поведінкою відповідача та збитками.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Приписами ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального Кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Згідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Військової частини НОМЕР_1 про стягнення з Приватного підприємства „Спецбуд грошового еквіваленту втраченого майна у розмірі 296457,21 грн. підлягають задоволенню судом у зв`язку з їх відповідністю фактичним обставинам справи, вимогам чинного законодавства, доведеністю та обґрунтованістю.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, судові витрати у розмірі 4446,86 грн. покладаються на відповідача, у зв`язкуу з задоволенням позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України

ВИРІШИВ:

1.Позовну заяву Військової частини НОМЕР_1 задовольнити повністю.

2.Стягнути з Приватного підприємства „Спецбуд (65012, м. Одеса, вул. Велика Арнаутська, буд. 17; код ЄДРПОУ 32976082) на користь Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) грошовий еквівалент втраченого майна у розмірі 296457 (двісті дев`яносто шість тисяч чотириста п`ятдесят сім) грн. 21 коп. та витрати по сплаті судового збору 4446 (чотири тисячі чотириста сорок шість) грн. 86 коп.

Повний текст рішення складено 28 вересня 2020 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст.241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня складання повного рішення.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Т.Г. Д`яченко