Рішення

від 28.09.2020 по справі 120/3004/20-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2020 р. Справа № 120/3004/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши в м. Вінниці за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

02.07.2020 до суду надійшла позовна заява за підписом Мусіровського О.А., подана від імені та в інтересах позивача ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, про визнання протиправним та скасування наказу відповідача від 11.06.2020 року № 2-11943/15-20-СГ в частині відмови у наданні позивачу дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства на території Великокісницької сільської ради Ямпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту) та зобов`язання відповідача надати позивачу такий дозвіл.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що у 2019 році позивач, разом з іншими особами, звернувся до відповідача з колективним клопотанням про надання кожному із заявників дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, на кожну особу окремо, на території Великокісницької сільської ради Ямпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту).

Отримавши відмову, позивач за захистом своїх прав звернувся до суду. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 14.04.2020 у справі № 120/512/20-а Головне управління Держгеокадастру зобов`язано повторно розглянути клопотання позивача ОСОБА_1 з урахуванням правової оцінки, наданої у судовому рішенні.

В подальшому заявникам стало відомо, що частину бажаної для них земельної ділянки передано у власність учасникам АТО. Відтак позивач та інші особи повторно звернулись до відповідача з колективним клопотанням про надання їм дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок, з урахуванням вищевказаного рішення суду та змін до бажаної для них земельної ділянки. Однак відповідач відмовив позивачу, прийнявши наказ від 11.06.2020 № 2-11943/15-20-СГ. При цьому відповідач посилається на те, що зазначена на графічних матеріалах земельна ділянка має схил більше 10 градусів, тоді як відповідно до ст. 47 Закону України "Про охорону земель" забороняється розорювання схилів крутизною понад 7 градусів (крім ділянок для залуження, залісення та здійснення ґрунтозахисних заходів). На схилах крутизною від 3 до 7 градусів обмежується розміщення просапних культур, чорного пару тощо. Якщо земельна ділянка має схил більше 5 градусів, то вона не придатна для ведення особистого селянського господарства.

Позивач з вказаним рішенням відповідача не погоджується, вважає його протиправним і таким, що підлягає скасуванню, а тому звертається до суду з цим позовом. При цьому позивач зазначає, що оскаржуваний наказ прийнятий з підстав, що не передбачені частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України.

Щодо норм статті 47 Закону України "Про охорону земель", то такі, на думку позивача, не забороняють передачу земель з крутизною схилів для ведення особистого селянського господарства, а лише встановлюють обмеження певних видів діяльності на цих землях та покладає додаткові зобов`язання на власників та користувачів щодо здійснення ґрунтоохоронних заходів.

До того ж позивач звертає увагу на те, що поруч з бажаною для позивача земельною ділянкою розташовані земельні ділянки з кадастровими номерами 0525681300:02:002:0800, 0525681300:02:002:0706 та 0525681300:02:002:0707, які передані у приватні власність іншим особам для ведення особистого селянського господарства.

Ухвалою суду від 07.07.2020 відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).

Також вказаною ухвалою вирішено витребувати з Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області належним чином засвідчені копії усіх документів, що стали підставою для прийняття оскаржуваного наказу, а також:

- докази на підтвердження того, що бажана для позивача земельна ділянка має схил більше 10 градусів;

- інформацію про те, чи дійсно земельні ділянки з кадастровими номерами 0525681300:02:002:0800, 0525681300:02:002:0706, 0525681300:02:002:0707, що межують з бажаною для позивача земельною ділянкою, були передані у приватну власність громадян для ведення особистого селянського господарства;

- якщо земельні ділянки за кадастровими номерами 0525681300:02:002:0800, 0525681300:02:002:0706, 0525681300:02:002:0707 дійсно були передані у приватну власність окремих громадян для ведення особистого селянського господарства - відповідача зобов`язано надати додаткові письмові пояснення щодо неможливості, в такому разі, надання дозволу позивачу (з урахуванням принципу рівності усіх перед законом).

10.08.2020 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Відповідач зазначає, що бажана для позивача земельна ділянка належить до виду угідь пасовища зі схилами більше 8 градусів та частковими виходами щебню. Водночас за змістом ч. 3 ст. 47 Закону України "Про охорону земель" забороняється розорювання схилів крутизною понад 7 градусів (крім ділянок залуження, залісення та здійснення ґрунтозахисних заходів). На схилах крутизною від 3 до 7 градусів обмежується розміщення просапних культур, чорного пару тощо.

Таким чином, на думку відповідача, передача земельної ділянки у власність позивачу суперечитиме чинному законодавству, що у свою чергу є підставою для відмови у задоволенні його клопотання згідно з ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України.

Крім того, відповідач вважає, що суд не повинен втручатися у дискрецію суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки рішення, дії чи бездіяльності такого суб`єкта на відповідність критеріям, закріпленим нормами КАС України. Тому, на думку відповідача, суд вправі зобов`язати відповідача до виконання обов`язків, покладених на нього законом і підзаконними актами, але не може вказувати йому, яке конкретно рішення (дії) необхідно прийняти (вчинити).

Разом з відзивом на позовну заяву відповідач надав такі письмові докази: колективне клопотання позивача та інших осіб від 15.05.2020, вх. № Б-12092/0/94-20, доданий до нього графічний матеріал із зазначенням бажаних для заявників земельних ділянок, інформацію державного кадастрового реєстратора щодо земельної ділянки, розташованої в межах землі з кадастровим номером 0525681300:02:002 та оскаржуваний позивачем наказ.

Відтак суд констатує часткове виконання відповідачем вимог ухвали суду від 07.07.2020 про витребування додаткових доказів та вирішує справу за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з ч. 1 ст. 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Частиною четвертою статті 243 КАС України визначено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).

Водночас дата постановлення судового рішення у цій справі обумовлена перебуванням головуючого судді (судді-доповідача) на лікарняному та у відпустці в період з 01.09.2020 по 25.09.2020 включно.

Вивчивши матеріали справи у їх сукупності, оцінивши наведені сторонами доводи, суд встановив, що в грудні 2019 року позивач ОСОБА_1 разом з іншими особами звернувся до відповідача з колективним клопотанням про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га на кожну особу окремо, на території Великокісницької сільської ради Ямпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту).

Наказом від 10.01.2020 № 2-466/15-20-СГ відповідач відмовив позивачу у задоволенні вказаного клопотання.

Вказану відмову позивач оскаржив до суду. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 14.04.2020 у справі № 120/512/20-а, яке набрало законної сили, такий наказ визнано протиправним та скасовано, а Головне управління Держгеокадастру зобов`язано повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 з урахуванням правової оцінки, наданої у судовому рішенні.

В подальшому позивачу стало відомо, що частину бажаної для нього земельної ділянки передана відповідачем у власність учасникам АТО.

Відтак, враховуючи рішення суду у справі № 120/512/20-а, позивач разом з іншими особами повторно звернулись до відповідача з клопотанням від 15.05.2020, вх. № Б-12092/0/94-20, в якому просили надати кожному із заявників дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок з урахуванням змін до земельної ділянки.

Наказом № 2-11943/15-20-СГ від 11.06.2020 Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області надало відмову, посилаючись на те, що бажана для позивача земельна ділянка має схил більше 10 градусів, тоді як відповідно до ст. 47 Закону України "Про охорону земель" забороняється розорювання схилів крутизною понад 7 градусів (крім ділянок для залуження, залісення та здійснення ґрунтозахисних заходів). На схилах крутизною від 3 до 7 градусів обмежується розміщення просапних культур, чорного пару тощо. Якщо земельна ділянка має схил більше 5 градусів, то вона не придатна для ведення особистого селянського господарства.

Позивач не погоджується із законністю рішення відповідача, а тому за захистом своїх прав та інтересів звернувся до суду.

Надаючи оцінку встановленим обставинам справи та спірним правовідносинам, суд керується такими мотивами.

Суб`єктивне право на земельну ділянку виникає та реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним кодексом України (далі - ЗК України) та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За змістом статті 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Конкретні категорії земель визначені у частині першій статті 19 ЗК України, до яких зокрема належать землі сільськогосподарського призначення.

Згідно з ч. 1 ст. 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

В силу положень п. "а" ч. 3 ст. 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються громадянам у власність та надаються у користування для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Отже, законом передбачено право громадян України на безоплатне набуття у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства із земель державної та комунальної власності сільськогосподарського призначення.

Статтею 79-1 ЗК України передбачено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Формування земельних ділянок здійснюється:

- у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності;

- шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок;

- шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

- шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом;

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій-сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Аналіз наведених вище правових норм вказує на те, що формування земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою, крім випадків формування їх шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих ділянок, що, в свою чергу, здійснюється за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Порядок набуття відповідного права визначається главою 19 Розділу IV Земельного кодексу України.

Так, згідно із ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 ЗК України. Зокрема, частиною шостою цієї статті визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Водночас за правилами ч. 1 ст. 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 га.

Згідно з ч. 4 ст. 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Статтею 50 Закону України "Про землеустрій" від 22.05.2003 № 858-IV (далі - Закон № 858-IV) визначено, що проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.

Відповідно до ст. 25 Закону № 858-IV види документації із землеустрою, до яких, крім проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, належать, зокрема, технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Частиною другою статті 55 Закону № 858-IV передбачено, що встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Відповідно до ч. 1 ст. 123 ЗК України надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу.

Отже, для розроблення технічної документації із землеустрою зацікавлена особа звертається до органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади щодо отримання дозволу.

При цьому системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку, що Земельним кодексом України визначено чіткий перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, як-от: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Судом встановлено, що наказом від 11.06.2020 № 2-11943/15-20-СГ відповідач відмовив у наданні позивачу дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки з тих мотивів, що бажана для позивача земельна ділянка сільськогосподарського призначення має схил більше 10 градусів, тоді як відповідно до ст. 47 Закону України від 19.06.2003 № 962-ІV "Про охорону земель" (далі - Закон № 962-ІV) забороняється розорювання схилів крутизною понад 5 градусів (крім ділянок залуження, залісення та здійснення ґрунтозахисних заходів). На схилах крутизною від 3 до 7 градусів обмежується розміщення просапних культур, чорного пару тощо, а тому земельна ділянка фактично не може використовуватися для посіву та вирощування сільськогосподарських культур.

Втім, суд зауважує, що вичерпний перелік підстав, за наявності яких особі може бути відмовлено у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою визначається частиною сьомою статті 118 ЗК України.

Однак, як з`ясовано судом, підстави, якими керувався відповідач відмовляючи позивачу, до цих підстав не належать.

Так, надаючи оцінку позиції відповідача щодо встановленої законом заборони розорювання схилів крутизною понад 5 градусів (крім ділянок залуження, залісення та здійснення ґрунтозахисних заходів) та обмеження розміщення просапних культур, чорного пару тощо на схилах крутизною від 3 до 7 градусів, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 47 Закону № 962-ІV використання ерозійно- та зсувонебезпечних земельних ділянок дозволяється за умови вжиття заходів щодо їх протиерозійного і протизсувного захисту, передбачених законодавством України.

З метою захисту земель від ерозії та зсувів у землевпорядній, містобудівній та іншій документації передбачаються заходи щодо забезпечення протиерозійної та протизсувної стійкості території.

Забороняється розорювання схилів крутизною понад 7 градусів (крім ділянок для залуження, залісення та здійснення ґрунтозахисних заходів). На схилах крутизною від 3 до 7 градусів обмежується розміщення просапних культур, чорного пару тощо.

Власники земельних ділянок та землекористувачі, у тому числі орендарі, зобов`язані здійснювати ґрунтоохоронні заходи з метою запобігання погіршенню їх якісного стану та якісного стану суміжних земельних ділянок і довкілля в цілому.

Таким чином, зазначені норми обмежують здійснення деяких видів діяльності на схилах в залежності від їх крутизни та покладають додаткові зобов`язання щодо здійснення ґрунтоохоронних заходів власниками та користувачами цих земельних ділянок, проте не обмежують їх використання для ведення особистого селянського господарства в цілому.

Крім того, суд зазначає, що статтею 47 Закону № 962-ІV не встановлено заборони щодо передачі у приватну власність для ведення особистого селянського господарства земельних ділянок із вказаною у них крутизною схилів. Ба більше, оскільки ч. 4 ст. 47 Закону № 962-ІV покладає на власників земельних ділянок обов`язок вживати додаткові ґрунтоохоронні заходи, таке регулювання правових відносин дозволяє дійти висновку про можливість передачі земельних ділянок, про які йдеться у статті 47 № 962-ІV, у власність, в тому числі для ведення особистого селянського господарства.

Тому своєю відмовою відповідач передчасно надає оцінку можливим видам діяльності позивача у майбутньому та розміщення певного виду сільськогосподарських культур, які обмежено вимогами законів України.

Також суд враховує, що згідно з ч. 4, 5 ст. 111 ЗК України обмеження у використанні земель (крім обмежень, безпосередньо встановлених законом та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами) підлягають державній реєстрації в Державному земельному кадастрі у порядку, встановленому законом, і є чинними з моменту державної реєстрації.

Обмеження у використанні земель, безпосередньо встановлені законами та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами, є чинними з моменту набрання чинності нормативно-правовими актами, якими вони були встановлені.

Відомості про обмеження у використанні земель зазначаються у схемах землеустрою і техніко-економічних обґрунтуваннях використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектах землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів, проектах землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь, проектах землеустрою щодо відведення земельних ділянок, технічній документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Відомості про такі обмеження вносяться до Державного земельного кадастру.

Судом проаналізовано надану відповідачем інформацію державного земельного реєстратора щодо спірної земельної ділянки та встановлено відсутність посилання у ній на наявність обмеження (обтяження) у використанні такої земельної ділянки.

Також у вказаній інформацію зазначено відповідність земельної ділянки вимогам раціональної організації території.

Більше того, в інформації державний земельний реєстратор чітко вказав на відповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів.

Наведене повністю спростовує доводи відповідача про наявність підстав для відмови у наданні позивачу дозволу з підстав, передбачених у ч. 7 ст. 118 ЗК України.

Крім того, згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України "Про особисте селянське господарство" від 15.05.2003 № 742-IV (далі - Закон № 742-IV) особисте селянське господарство - це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму.

Земельні ділянки особистого селянського господарства можуть використовуватися для ведення особистого селянського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства (абз. 4 ст. 5 Закону № 742-IV).

Статтею 33 ЗК України визначено, що земельні ділянки, призначені для ведення особистого селянського господарства, можуть передаватися громадянами у користування юридичним особам України і використовуватися ними для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства без зміни цільового призначення цих земельних ділянок.

Враховуючи те, що спірна земельна ділянка призначена для ведення особистого селянського господарства, а, відповідно, може використовуватися для будь-якої сільськогосподарської діяльності, в тому числі для сінокосіння й випасання худоби, садівництва, бджільництво тощо, тобто для цілей, які не передбачають розорювання таких земель, суд вважає необґрунтованими висновки відповідача щодо неможливості передачі цієї земельної ділянки позивачу з посиланням на приписи статті 47 Закону № 962-ІV .

У відзиві на позов відповідач також посилається на те, що бажана для позивача земельна ділянка розташована на пасовищі. Однак суд зауважує, що це не відображено в оскаржуваному наказі, тобто не було підставою для відмови у наданні позивачу дозволу на розробку технічної документації із землеустрою.

Тому до цієї частини доводів відповідача суд застосовує вимоги абз. 2 ч. 2 ст. 77 КАС України, згідно з якими в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень останній не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

До того ж суд враховує, що положеннями ст. 79-1 ЗК України передбачено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Як видно з інформації з Державного земельного кадастру, цільовим призначенням земельної ділянки, що охоплює бажану для позивача земельну ділянку, є: "16.00 Землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам)".

Крім того, надаючи оцінку спірному наказу суд виходить з того, що згідно з п. 7 ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, у тому числі з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації.

В позовній заяві позивач акцентує увагу на тому, що земельні ділянки, які безпосередньо межують з бажаною для нього земельною ділянкою та мають ідентичний правовий статус відповідач передав у власність іншим особам.

Суд визнав вказаний аргумент позивача вагомим, а тому, з метою його перевірки, ухвалою від 07.07.2020 про відкриття провадження у справі вирішив витребувати з Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області інформацію про те, чи дійсно земельні ділянки з кадастровими номерами 0525681300:02:002:0800, 0525681300:02:002:0706, 0525681300:02:002:0707, що межують з бажаною для позивача земельною ділянкою, були передані у приватну власність громадян для ведення особистого селянського господарства. Якщо вказані земельні ділянки дійсно були передані у приватну власність окремих громадян для ведення особистого селянського господарства - суд зобов`язав відповідача надати додаткові письмові пояснення щодо неможливості, в такому разі, надання дозволу позивачу (з урахуванням принципу рівності усіх перед законом).

Однак відповідач вимог ухвали суду від 07.07.2020 в цій частині не виконав, відповідні докази та пояснення суду не надав, доводів позивача не спростував.

Разом з тим, з метою встановлення правового режиму вищезазначених земельних ділянок з кадастровими номерами 0525681300:02:002:0800, 0525681300:02:002:0706, 0525681300:02:002:0707 судом використано загальнодоступну інформацію з Державного земельного кадастру та встановлено, що ці земельні ділянки є сформованими з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, форма власності - відсутня.

На думку суду, за відсутності інших доказів та відомостей зазначене може свідчити про те, що відповідач дійсно надав дозволи на виготовлення документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок за кадастровим номером 0525681300:02:002:0800,0525681300:02:002:0706, 0525681300:02:002:0707 іншим особам.

Відтак суд вважає доведеною ту обставину, що відповідач не дотримався принципу рівності при вирішенні аналогічного питання, ініційованого позивачем.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що наказ відповідача від 11.06.2020 № 2-11943/15-20-СГ є протиправним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить суд захистити його порушені права та інтереси шляхом зобов`язання відповідача надати дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства на території Великокісницької сільської ради Ямпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту).

Оцінюючи позовні вимоги в цій частині, суд зазначає таке.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення (постанова Вищого адміністративного суду України від 16.06.2015 у справі № К/800/6863/15, від 29.11.2016 № К/800/17306/16, № К/800/17393/16 від 29.09.2016, № К/800/13317/15 та від 17.12.2015 № К/800/32134/15).

Втім, повноваження суб`єктів владних повноважень не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку (постанова Вищого адміністративного суду України від 17.12.2015 у справі № К/31204/15).

Таким чином, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 11.09.2019 в справі № 819/570/18.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Кодексом адміністративного судочинства України також визначено, що у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні дії (ч. 2 ст. 245 КАС України). В цьому випадку суд повинен зазначити, яку саме дію повинен вчинити відповідач.

Згідно з ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Відповідно до пункту 1 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 № 333, Головне управління Держгеокадастру в області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане.

Підпунктом 13 пункту 4 вказаного Положення передбачено, що Головне управління відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством.

Отже, Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області має виключні повноваження щодо вирішення питання про надання або відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності.

Наведеними положеннями чинного законодавства чітко визначені як підстави, порядок, строки, процедура надання відповідачем дозволу зацікавленим громадянам на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, так і порядок, строки, відповідна процедура та підстави для відмови у наданні такого дозволу.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

Відтак суд вважає, що оскільки відповідач відмовив позивачу у наданні на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства на території Великокісницької сільської ради Ямпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту), з дотриманням процедури розгляду в межах чинного законодавства (в межах своїх повноважень), однак відмовив з незаконних підстав, які не підтверджуються матеріалами справи та встановленими судом обставинами, а суд дійшов висновку, що наказ відповідача є протиправним, у суб`єкта владних повноважень залишається лише один варіант дій та прийняття рішення, а саме надання позивачу дозволу виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки.

Правильність зазначеного висновку підтверджуються правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 20.05.2020 у справі № 819/654/17.

Враховуючи наведене суд приходить до переконання, що позивач обрав належний спосіб захисту своїх порушених прав і за результатами розгляду цієї справи відповідача необхідно зобов`язати надати позивачу ОСОБА_1 дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства на території Великокісницької сільської ради Ямпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту).

Водночас суд зазначає, що отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність. Аналогічна правова позиція відображена у постановах Верховного Суду України від 13.12.2016 в справі № 815/5987/14 та Верховного Суду від 27.02.2018 в справі № 545/808/17 та від 19.06.2018 в справі № 806/2982/17.

При вирішенні справи суд також враховує практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, у справі "Рисовський проти України" Суд зазначив про особливу важливість принципу "належного урядування", який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП], заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП], заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.comS.r.l. проти Молдови", заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі", заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року).

На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії", заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії", заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини", п. 128, та "Беєлер проти Італії", п. 119).

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії", п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", п. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії", заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії", заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).

Натомість у спорі між сторонами судом встановлено недотримання відповідачем принципу "належного урядування" в розумінні практики Європейського суду з прав людини. Так, відповідач довільно трактує визначені законом підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою та відмовив позивачці у наданні такого дозволу з непередбачених законом підстав.

Більше того, є усі підстави вважати, що протиправна поведінка відповідача щодо позивача має системний характер. Адже, незважаючи на остаточне рішення суду у справі № № 120/512/20-а, яким визнано незаконним та скасовано наказ відповідача про відмову у наданні позивачу дозволу на виготовлення документації із землеустрою, відповідач повторно надав позивачу відмову у наданні такого дозволу в межах тієї ж самої земельної ділянки державної власності.

Частиною першою статті 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (ч. 2 ст. 2 КАС України).

В силу приписів ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що позовні вимоги про зобов`язання відповідача надати позивачу дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства на території Великокісницької сільської ради Ямпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту), належить задовольнити.

Отже, перевіривши доводи учасників справи, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд приходить до переконання, що заявлений позов належить задовольнити повністю.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, що згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

У зв`язку з повним задоволенням позову, судові витрати позивача на сплату судового збору у розмірі 840,80 грн підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 11 червня 2020 року № 2-11943/15-20-СГ в частині відмови у наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства на території Великокісницької сільської ради Ямпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту).

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області надати ОСОБА_1 дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства на території Великокісницької сільської ради Ямпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту).

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 840,80 грн (вісімсот сорок гривень 80 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у випадку розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

1) позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_2);

2) представник позивача: Мусіровський Олексій Анатолійович (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса для листування: АДРЕСА_1 );

3) відповідач: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 39767547, місцезнаходження: вул. Келецька, 63, м. Вінниця, 21027).

Повне судове рішення складено 28.09.2020.

Суддя Сало Павло Ігорович