Рішення

від 07.09.2020 по справі 160/6642/20

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2020 року Справа № 160/6642/20 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Турової О.М.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи в порядку письмового провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровської області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), -

ВСТАНОВИВ:

18.06.2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суд через підсистему Електронний суд надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровської області, в якій позивач просить:

- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Дніпропетровської області №Ф-308750-55-У від 12.11.2019 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначається, що дійсно в 2002 році ОСОБА_1 був зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності - фізична особа, проте, з 2003 року ним підприємницька діяльність не здійснювалась, у зв`язку із чим він подав відповідні документи для припинення такої діяльності та зняття з обліку. Таким чином, з 2004 року та по теперішній час фактично підприємницьку діяльність позивач не здійснює та не отримує доходів від провадження підприємницької діяльності, при цьому в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутній запис про реєстрацію ОСОБА_1 як фізичної особи-підприємця. Крім того, з листопада 2015 року і по травень 2020 року позивач перебував у трудових відносинах з ТОВ ЛОГОС ЕССЕТ МЕНЕДЖМЕНТ (ЄДРПОУ 37069005) та єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - ЄСВ) за нього регулярно нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального страхового внеску. Отже, позивач у розумінні Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є застрахованою особою і платником єдиного внеску за нього є його роботодавець, тому стягнення ЄСВ ще й з позивача спричинить його подвійну сплату, що є неприпустимим та суперечитиме меті збору ЄСВ. Крім того, відповідно до ст.9 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування обчислення єдиного внеску контролюючими органами здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати ЄСВ, звітності, що подається платниками ЄСВ, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) нараховується ЄСВ. Водночас, жодних перевірок відповідачем не проводилось, актів не складалось, а позивач про проведення перевірки чи борг жодним чином не повідомлявся. Крім того, спірна вимога, не містить жодного розрахунку боргу, ані періодів, ані сум нарахування, а також в ній не зазначено про наявність нарахованих штрафних санкцій. За наведених обставин, на думку позивача, спірна вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-308750-55-У від 12.11.2019 року є протиправною та підлягає скасуванню.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 червня 2020 року позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровської області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) прийнята до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/6642/20 за цією позовною заявою, призначено цю справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) з 24.07.2020 року, а також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання ухвали.

Також вказаною ухвалою суду витребувано у Головного управління ДПС у Дніпропетровській області детальний розрахунок суми боргу (недоїмки), визначеної у вимозі про сплату боргу (недоїмки) № Ф-308750-55-У від 12.11.2019 року, із зазначенням за який період та на якій підставі нарахована така заборгованість і в якій сумі.

27 липня 2020 року на електронну адресу суду надійшов відзив ГУ ДПС у Дніпропетровській області на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому відповідач вказану позовну заяву не визнав, заперечував проти її задоволення і просив повністю відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що оскільки позивачем податкова звітність не подавалась, доходів він не отримував, то, як наслідок, повинен був сплачувати (враховуючи зміни до Закону України №2464 Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування , які набули чинності з 01 січня 2017 року, що стосується платників, які перебувають на загальній системі оподаткування та якими не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року) суму єдиного внеску, яка не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Контролюючим органом нараховано позивачеві єдиний соціальний внесок за 2017 рік у сумі 8448 грн. (704 грн. * 12 місяців, нараховано єдиний внесок 09.02.2018р. на загальну суму 8448 грн.), за 2018 рік був нарахований єдиний соціальний внесок на загальну суму 9828,72 грн. (за 1 квартал 2018 р. у сумі - 2457,18 грн., граничний строк сплати до 19.04.2018р.; за 2 квартал 2018 р. у сумі - 2457,18 грн., граничний строк сплати до 19.07.2018р.; за 3 квартал 2018 р. у сумі - 2457,18 грн., граничний строк сплати до 19.10.2018р.; за 4 квартал 2018 р. у сумі - 2457,18 грн., граничний строк сплати до 21.01.2019р.) та за 1-3 квартали 2019 року на загальну суму 8262,54 грн. (за 1 квартал 2019 р. у сумі - 2754,18 грн., граничний строк сплати до 19.04.2019р.; за 2 квартал 2019 р. у сумі - 2754,18 грн., граничний строк сплати до 19.07.2019р.; за 3 квартал 2019 р. у сумі - 2754,18 грн., граничний строк сплати до 19.10.2019р.). Крім того, відповідачем зауважується, що згідно з даними Єдиного державною реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців платник податків ФОП ОСОБА_1 (РНОКІТП НОМЕР_1 ) був зареєстрований як фізична особа-підприємець 11.09.2002 року та на теперішній час не здійснено реєстрацію припинення підприємницької діяльності позивача як фізичної особи-підприємця та станом на 01.07.2020 р. в ІТС Податковий блок відсутні відомості від державного реєстратора згідно із Законом №755 відносно того, що позивачем як фізичною особою-підприємцем припинено підприємницьку діяльність. Відповідно до облікових даних ІТС Податковий блок ФОП ОСОБА_1 з 11.09.2002 року перебуває на обліку як фізична особа-підприємець в ГУ ДПС у Дніпропетровській області у 0 стані (платник податків за основним місцем обліку , у господарській діяльності застосовує загальну систему оподаткування. Крім того, на думку відповідача, посилання позивача на те, що він працює в ТОВ ЛОГОС ЕССЕТ МЕНЕДЖМЕНТ і саме відповідна установа, як роботодавець, повинна сплачувати за нього єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у визначеному законодавством розмірі, є безпідставними, оскільки роботодавці та фізичні особи-підприємці розглядаються законодавцем як окремі платники ЄСВ згідно з приписами Закону №2464. Таким чином, здійснені відповідачем нарахування ЄСВ є законними та обґрунтованими, а, отже, підстави для скасування спірної вимоги про сплату боргу (недоїмки) відсутні.

06 серпня 2020 року до канцелярії суду надійшла відповідь на відзив, в якій представник позивача виклав позицію аналогічну зазначеній ним у позовній заяві, а також додатково зауважував, що відповідач вводить суд в оману, зазначаючи у відзиві, що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань наявний запис про реєстрацію ОСОБА_1 як фізичної особи-підприємця, оскільки таке твердження спростовується доданим до позовної заяви Витягом від 29.05.2020р. за №25294535 про відсутність записів в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо такої фізичної особи-підприємця як ОСОБА_1 (ІНН НОМЕР_1 ), і, таким чином, позивач в ніякому разі не може знаходитися на обліку відповідача як фізична особа-підприємець та мати обов`язок сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до ч.1 ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Згідно з ч.1 ст.258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Частиною 4 статті 243 КАС України встановлено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Зважаючи на наведене та відповідно до вимог ст.ст. 243, 250, 257, 258, 262 КАС України, а також з урахуванням того, що з 03.08.2020р. по 04.09.2020р., включно, суддя Турова О.М. перебувала у відпустці, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні, а повне судове рішення складено першого робочого дня.

Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі, з огляду на таке.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідно до облікових відомостей ГУ ДПС у Дніпропетровській області ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) 11.09.2002р. був зареєстрований Адміністрацією Заводського району Кам`янської (Дніпродзержинської) міської ради як фізична особа-підприємець (номер державної реєстрації 0012266), вид діяльності: 28 - виробництво готових металевих виробів (основний); 52.62 - роздрібна торгівля з лотків на ринках; 72.5 - ремонт і технічне обслуговування офісної та електронно-обчислювальної техніки; з 12.09.2002р. взятий на облік як платник податків у Кам`янській (Дніпродзержинській) ДПІ (м. Кам`янське) Кам`янське управління ГУ ДПС у Дніпропетровській області (номер взяття на облік 11864).

Разом з тим, в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомості щодо реєстрації ОСОБА_1 як фізичної особи-підприємця, взяття його на облік в контролюючих органах як платника податків та як платника єдиного внеску відсутні.

12 листопада 2019 року ГУ ДПС у Дніпропетровській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-308750-55-У, відповідно до якої за ОСОБА_1 обліковується борг (недоїмка) зі сплати єдиного внеску на загальну суму 26539,26грн.

Незгода позивача з означеною вимогою стала підставою для звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на таке.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (далі - ПК України) в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ( Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ) в частині відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб-підприємців та нормами Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - Закон №2464-VI) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом приписів статті 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб-підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці , та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Отже, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ.

При цьому, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте, за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте, фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

З огляду на предмет спору у цій справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд доходить висновку, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Таким чином, з урахуванням наведеного, суд при вирішенні спору повинен, зокрема, перевірити обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця; здійснення ним підприємницької діяльності та отримання ним доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 04.12.2019р. у справі №440/2149/19 (адміністративне провадження №К/9901/28514/19).

Задля визначення наявності у особи статусу фізичної-особи підприємця має першочергове значення для вирішення питання щодо наявності обов`язку сплати єдиного внеску.

З метою встановлення наявності такого статусу у відповідних осіб, суд звертає увагу на наступне правове регулювання.

01 липня 2004 року набув чинності Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" (у подальшому змінено назву на Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань").

Відповідно до частини першої статті 4 вказаного Закону державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Згідно з частиною першою статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру.

01 липня 2010 року прийнято Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" №2390-VI (далі - Закон № 2390-VI), який набув чинності 03 березня 2011 року.

Відповідно до підпунктів 2, 3 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.

Пункт 3 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2390-VI у зв`язку із набранням чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення процедур припинення юридичних осіб та підприємницької діяльності фізичних осіб-підприємців за їх рішенням" від 19 травня 2011 року №3384-VI (далі - Закон №3384-VI) викладено в наступній редакції:

"Усі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру. Державний реєстратор при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов`язаний, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, провести включення відомостей про діючі юридичні особи та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з Єдиного державного реєстру".

Відповідно до пунктів 7, 8 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2390-VI спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації протягом місяця з дати завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, передає відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування, які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб-підприємців. Після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру.

Пунктом 4 та абзацом 2 пункту 8 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2390-VI передбачено, що свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними; за результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними.

У справі, що розглядається, судом встановлено, що з 11.09.2002 року ОСОБА_1 був зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності, проте, як зазначає позивач, фактично підприємницьку діяльність він не здійснював з 2003 року і подавав документи на припинення підприємницької діяльності для зняття з обліку, проте, до суду позивачем не було надано будь-яких доказів такого звернення.

Водночас, судом встановлено, що позивач не звертався із відповідною заявою до державного реєстратора в порядку приписів п.п.2,3,7,8 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2390-VI з метою внесення про нього відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань як про фізичну особу-підприємця.

При цьому в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутня інформація щодо реєстрації ОСОБА_1 як фізичної особи-підприємця, що підтверджується відповідним Витягом з цього реєстру №25294535від 29.05.2020р., копія якого міститься в матеріалах справи.

Отже, з урахуванням наведеного та приписів п.4 та абз.2 п.8 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2390-VI свідоцтво про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи, видане Адміністрацією Заводського району Кам`янської міської ради 11.09.2002р. (номер державної реєстрації 0012266), відповідно до якого ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності - фізична особа, вважається недійсним з 03.03.2012р.

Водночас, відповідачем не надано доказів того, що протягом періодів, за які позивачеві нараховано заборгованість зі сплати ЄСВ (2017-2019 роки), свідоцтво про державну реєстрацію позивача як суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи було дійсним та позивачем здійснювалась підприємницька діяльність з отриманням відповідного доходу у періодах, за які нараховано єдиний внесок.

Натомість, відповідачем у відзиві на позовну заяву не заперечується, що згідно з інформаційною базою даних органів ДПС ОСОБА_1 про отримані доходи не звітував, податкову звітність не подавав та не отримував доходи від зайняття підприємницькою діяльністю.

Отже, встановлені судом обставини свідчать про недоведеність наявності у позивача в період нарахування йому сум єдиного внеску статусу фізичної особи-підприємця, що, в свою чергу, свідчить про те, що ОСОБА_1 не є платником ЄСВ у розумінні приписів частини першої статті 4 Закону №2464.

Крім того, судом встановлено, що з листопада 2015 року і по травень 2020 року ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ТОВ ЛОГОС ЕССЕТ МЕНЕДЖМЕНТ (ЄДРПОУ 37069005) та єдиний внесок за нього регулярно нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального страхового внеску.

При цьому, факт працевлаштування позивача в ТОВ ЛОГОС ЕССЕТ МЕНЕДЖМЕНТ з листопада 2015 року і по травень 2020 року, в тому числі і у період, за який спірною вимогою нараховано заборгованість з ЄСВ, а також факт сплати за нього страхових внесків за цей період роботодавцем, підтверджено індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України за формою ОК-5, які долучено до матеріалів справи.

Водночас, жодного доказу того, що роботодавцем не виконувався обов`язок зі сплати за ОСОБА_1 єдиного внеску відповідачем надано не було.

Отже, встановлені обставини, по-перше, свідчать про недоведеність наявності у позивача в період нарахування йому сум єдиного внеску статусу фізичної особи-підприємця, а, по-друге, свідчать про те, що позивач є застрахованою особою і платником єдиного внеску за нього є його роботодавець, що, в свою чергу, свідчить про те, що ОСОБА_1 не є платником ЄСВ у розумінні приписів частини першої статті 4 Закону №2464.

Відтак, у контролюючого органу відсутні підстави для нарахування позивачеві заборгованості зі сплати ЄСВ за 2017рік, 2018рік та 1-3 квартали 2019 року, тому спірна вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-308750-55-У від 12.11.2019 року є протиправною та підлягає скасуванню, а позовні вимоги, відповідно, - задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Питання щодо розподілу судових витрат врегульовані ст.139 КАС України.

Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як свідчать матеріали справи, при зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір в розмірі 840,80 грн., а тому вказана сума підлягає стягненню з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача.

Крім того, позивачем у позовній заяві заявлено клопотання про стягнення з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань останнього на користь позивача понесених ним витрат на професійну правничу допомогу у сумі 5000,00грн., при вирішенні якого суд керуються наступними нормами КАС України.

Так, за змістом приписів ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частинами 1 та 2 статті 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з ч.3 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини четвертої цієї статті для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини п`ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Як зазначалося вище, за правилами частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина дев`ята статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

Зміст наведених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Суд звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.

Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди мають досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Судом встановлено, що на підтвердження розміру понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5000,00грн. останнім надано договір про надання правової допомоги №2/1/5 від 09.06.2020р., укладений ОСОБА_1 з адвокатом Фещенком М.Л. (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №240, видане на підставі рішення Черкаської обласної КДКА від 13.06.2006р. №31) та Додаткову угоду №1 від 09.06.2020р. до цього договору, дублікат квитанції №0.0.1733344432.1 від 12.06.2020р. про перерахування гонорару за договором №2/1/5 від 09.06.2020р. з представництва ОСОБА_1 в Дніпропетровському окружному адміністративному суді щодо скасування вимоги з ЄСВ ГУДПС у Дніпропетровській області; довідку про відкриття адвокатом Фещенком М.Л. рахунку у банку, а також ордер серії ЧК №168114 від 17.06.2020р.

При цьому, з Додаткової угоди №1 від 09.06.2020р. до договору про надання правової допомоги №2/1/5 від 09.06.2020р. слідує, що сторони за цією Додатковою угодою домовилися, що Адвокат на виконання умов основного договору про надання правової допомоги зобов`язується надати клієнту наступні послуги з розрахунку оплати гонорару за почасовою ставкою 1 година - 1000грн., а саме:

- консультація, збирання доказів, адвокатський запит до ДВС про надання виконавчого документа, підготовка та аналіз законодавства з перспективи подання до суду позовної заяви щодо скасування боргу перед ГУ ДПС у Дніпропетровській області - гонорар 1500,00грн. (час витрачений у годинах - 1,5 години);

- написання та оформлення позовної заяви в Дніпропетровський окружний адміністративний суд, подання до суду - гонорар 2500,00грн. (час витрачений у годинах - 2,5 години);

- підготовка, написання та оформлення відповіді на відзив відповідача, подання до суду - гонорар 1000,00грн. (час витрачений у годинах - 1 година).

Отже, вартість послуг (гонорар) адвоката за договором про надання правової допомоги становить 5000,00грн.

Зважаючи на наведене, позивач просить суд стягнути з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань останнього на користь позивача понесені ним витрати на професійну правничу допомогу саме у сумі 5000,00грн.

Судом встановлено, що відповідно до дубліката квитанції №0.0.1733344432.1 від 12.06.2020р. про перерахування гонорару за договором №2/1/5 від 09.06.2020р. з представництва ОСОБА_1 в Дніпропетровському окружному адміністративному суді щодо скасування вимоги з ЄСВ ГУДПС у Дніпропетровській області позивачем перераховано на рахунок адвоката гонорар у сумі 5000,00грн.

Також суд зауважує, що в матеріалах справи, зокрема, наявна відповідь на відзив, що була подана адвокатом Фещенком М.Л. на виконання вимог договору про надання правової допомоги №2/1/5 від 09.06.2020р. та Додаткової угоди №1 до цього договору, а також заява до органу ДВС щодо ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження з виконання спірної вимоги зі штампом реєстрації вхідної кореспонденції органу ДВС, що підтверджує факт її подання.

За наведених обставин, суд доходить висновку, що витрати позивача на професійну правничу допомогу у сумі 5000,00грн. підтверджені належними та допустимими в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України доказами.

При цьому, такий розмір є співмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами, часом, витраченим на виконання цих робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг, а також ціною позову та (або) значенням справи для сторони.

Суд звертає увагу на те, що наведені вище положення законодавства покладають обов`язок доведення неспівмірності понесених витрат на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідачем у відзиві на позовну заяву наведено заперечення проти заявленої позивачем до відшкодування суми витрат на професійну правничу допомогу із посиланням на їх не співмірність, однак, таке твердження відповідача жодним чином не підтверджено, оскільки останнім не наведено обґрунтування з наданням відповідних доказів на підтвердження доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами.

Таким чином, з огляду на доведеність позивачем розміру фактично понесених витрат на правничу допомогу у сумі 5000,00грн. та недоведеність відповідачем обставин понесення позивачем розміру витрат у меншому розмірі та/або неспівмірності таких витрат, суд доходить висновку про задоволення клопотання позивача про розподіл між сторонами судових витрат та про наявність підстав для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, які позивач поніс у зв`язку із розглядом справи, шляхом стягнення з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судових витрат на професійну правничу допомогу у сумі 5000,00грн.

Керуючись ст. ст. 242-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 43145015, місцезнаходження: вул. Сімферопольська, 17-А, м. Дніпро, 49005) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-308750-55-У від 12.11.2019 року.

Стягнути з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 43145015, місцезнаходження: вул. Сімферопольська, 17-А, м. Дніпро, 49005) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 840,80грн. (вісімсот сорок гривень 80 копійок) та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 5000,00грн. (п`ять тисяч гривень 00 копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України .

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України .

Повний текст рішення суду складено 07 вересня 2020 року.

Суддя О.М. Турова