Рішення

від 02.09.2020 по справі 320/5581/20

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 вересня 2020 року 320/5581/20

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Балаклицького А.І., розглянувши у м. Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплексні інженерні мережі" до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Комплексні інженерні мережі" звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Київській області, в якому, з урахуванням уточненого позову, просить суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 19.03.2020 №0008370505.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що товариство не порушувало вимог Податкового кодексу України при здійсненні господарських операцій з ТОВ "Річеза" та з ТОВ "Інтер Арт" та правомірно сформувало податковий кредит за результатами здійснення господарських взаємовідносин із зазначеними контрагентами. Натомість, позивач стверджує, що висновки контролюючого органу про нереальність господарських операцій ТОВ "Комплексні інженерні мережі" з ТОВ "Річеза", ТОВ "Інтер Арт" є безпідставними та не підтверджені належними доказами, оскільки товариством у відповідності до вимог чинного законодавства та на підставі належним чином оформлених первинно-бухгалтерських документів та податкових накладних сформовано податковий кредит. Зокрема, позивач стверджує, що господарські операції з вказаними контрагентами підтверджені належним чином складеними первинними документами, які містять необхідні для цілей оподаткування відомості про зміст та обсяги спірних операцій, та були надані податковому органу під час перевірки.

Позивач також зазначив, що його контрагенти на момент відображення у податковому обліку здійснених операцій були зареєстрованими в якості платників податку на додану вартість, а договори, вчинені із ТОВ "Річеза", ТОВ "Інтер Арт", не є безтоварними і не були визнані недійсними у судовому порядку.

При цьому, позивач зауважив, що посилання контролюючого органу на відсутність у контрагентів трудових та матеріальних ресурсів не є підставою для беззаперечного висновку про відсутність реальних правових наслідків проведених господарських операцій.

Крім того, позивач звертав увагу на те, що порушення податкового законодавства з боку контрагентів не впливає на результати діяльності ТОВ "Комплексні інженерні мережі" та не може бути підставою для притягнення товариства до відповідальності, оскільки він не може нести відповідальність за можливі дії інших суб`єктів господарювання та/або його керівних органів.

У зв`язку з зазначеним, позивач зазначив, що відповідачем не наведено жодного доказу на підтвердження фіктивності (безтоварності) договорів, укладених між ТОВ "Комплексні інженерні мережі" та ТОВ "Річеза", ТОВ "Інтер Арт", а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення вважає незаконним, оскільки при його прийнятті відповідачем невірно встановлено факти та застосовано норми закону.

Відповідач позов не визнав, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що Головне управління ДПС у Київській області при проведенні перевірки ТОВ "Комплексні інженерні мережі" та оформленні її результатів діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України, а податкове повідомлення-рішення є законним.

Звертав увагу суду, що у ході перевірки були виявлені обставини, які дають підстави вважати, що господарські операції ТОВ "Комплексні інженерні мережі" з ТОВ "Річеза", ТОВ "Інтер Арт" вчинено виключно з мотивів мінімізації податкових зобов`язань.

Зокрема, за наявною у податкового органу інформацією, контрагенти позивача не мали можливості фактично здійснювати господарські операції на користь ТОВ "Комплексні інженерні мережі", оскільки згідно з даними Єдиного реєстру податкових накладних не встановлено джерело походження товару (робіт) та не підтверджено легальність руху таких послуг в "ланцюгу" постачання до контрагентів позивача. Внаслідок цього, відповідач вважає, що контрагенти позивача здійснювали продаж товару (робіт) без мети реального настання правових наслідків, що свідчить про безтоварність проведених фінансово-господарських операцій та про їх лише документальний характер, який суперечить нормам цивільного, податкового законодавства України.

Також, відповідач зауважив на відсутність реальних правових наслідків здійснених господарських операцій позивача з його контрагентами, оскільки в останніх відсутні достатні трудові та матеріально-технічні ресурси для проведення відповідних господарських операцій, а надані первинні документи містять недоліки.

З урахуванням викладеного контролюючий орган вважає, що позивач протиправно сформував податковий кредит по господарським операціям із вказаним контрагентом.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03.07.2020 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.07.2020 визнано заяву представника відповідача Федорова С.Ф. про відвід головуючого судді Балаклицького А.І. необґрунтованою та передано справу №320/5581/20 для вирішення питання про відвід судді, який не входить до складу суду, що розглядає справу і підлягає визначенню у порядку, встановленому частиною першою статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22.07.2020 №ЗВД/17/20 відмовлено у задоволенні заяви представника Головного управління ДПС у Київській області Федорова С.Ф. про відвід головуючого судді Балаклицького А.І. від здійснення розгляду адміністративної справи №320/5581/20.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24.07.2020 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Комплексні інженерні мережі" (код ЄДРПОУ 39830409, місцезнаходження: 08131, Київська область, Києво-Святошинський район, с. Софіївська Борщагівка, вул. Київська, буд. 24) зареєстроване в якості юридичної особи 10.06.2015 та як платник податків перебуває на обліку в Головному управлінні ДПС у Київській області, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 09.06.2020 №1006733138.

Позивач також зареєстрований як платник податку на додану вартість.

У період з 07.02.2020 по 13.02.2020 Головним управлінням ДПС у Київській області на підставі наказу від 06.02.2020 №303, направлення від 07.02.2020 №384 та відповідно до п.п.75.1.2 п. 75.1 ст.75, п.п.78.1.4 п. 78.1 ст. 78, п. 82.2 ст. 82 Податкового кодексу України проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ "Комплексні інженерні мережі" з питань встановлення дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ "Річеза" (код ЄДРПОУ 37012954) за період діяльності з 01.12.2018 по 31.12.2018 та ТОВ "Інтер Арт" (код ЄДРПОУ 42198459) за період діяльності з 01.12.2018 по 31.01.2019.

За результатами проведеної перевірки Головним управлінням ДПС у Київській області складено Акт від 20.02.2020 №172/10-36-05-05/39830409 (надалі - Акт перевірки), згідно висновків якого встановлено порушення ТОВ "Комплексні інженерні мережі" вимог податкового законодавства, а саме:

- п.п.14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 273976 грн., в тому числі за грудень 2018 року - 248439 грн., за січень 2019 року - 25537 грн., та завищено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду 9 ряд. 21 декларації) на загальну суму 93930 грн., в тому числі в грудні 2018 року на суму 29317 грн., в січні 2019 року на суму 64613 грн.

Такі висновки контролюючий орган пов`язує з фактом відсутності реального здійснення господарських операцій між ТОВ "Комплексні інженерні мережі" та ТОВ "Річеза", ТОВ "Інтер Арт". На думку відповідача, контрагенти позивача не мали реальних можливостей для здійснення господарських операцій з надання послуг (робіт) та з поставки товарів.

В обґрунтування правомірності таких висновків відповідач в Акті перевірки зазначив, що під час перевірки було встановлено відсутність у ТОВ "Річеза", ТОВ "Інтер Арт" необхідних умов для здійснення господарської діяльності (відсутність працюючих, відсутність основних фондів), а також відсутність в ланцюгу формування податкового кредиту ТОВ "Інтер Арт" від постачальників за період з 01.12.2018 по 31.12.2018 товарів (виробів з нетканого матеріалу, костюм камуфляжний, сверло+гачок), які реалізовано ТОВ "Комплексні інженерні мережі".

Таким чином, на думку відповідача, первинні документи, а саме: видаткові накладні, податкові накладні, надані підприємствами-постачальниками: ТОВ "Інтер Арт" за період з 01.12.2018 по 31.01.2019 та ТОВ "Річеза" за період з 01.12.2018 по 31.12.2018 не мають юридичної сили первинних документів у зв`язку із зазначенням в них господарських операцій, які фактично начебто не здійснювались.

З наведених підстав податковий орган дійшов висновку, що за операціями надання послуг (робіт, товарів) оформлювались первинні документи з метою створення зовнішніх ознак фактичного здійснення операцій та правомірності формування сум податкового кредиту, наслідком чого є отримання ТОВ "Комплексні інженерні мережі" необґрунтованої податкової вигоди у вигляді сум податкового кредиту з ПДВ, а тому в ході проведення перевірки ТОВ "Комплексні інженерні мережі" не підтверджено відображення у податковому обліку здійснення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) від контрагентів-постачальників ТОВ "Річеза", ТОВ "Інтер Арт".

На підставі висновків Акту перевірки Головним управлінням ДПС у Київській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 19.03.2020 №0008370505, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 342470,00 грн., з яких: за основним платежем - 273976,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 68494,00 грн.

Не погоджуючись з прийнятим податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Так, матеріали справи свідчать, що висновок контролюючого органу про порушення позивачем податкової дисципліни заснований на твердженні про нереальність здійснення господарських операцій за перевірений період між позивачем та ТОВ "Річеза", ТОВ "Інтер Арт".

Суд зазначає, що відносини, які виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України (далі - ПК України).

Відповідно до п.п.14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України передбачено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу;

ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

- придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи);

- ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Положеннями пункту 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Водночас, абзацом 3 пункту 198.6 статті 198 ПК України встановлено, що податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно п. 201.1 ст. 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов`язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата складання податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця). У разі постачання/придбання філією (структурним підрозділом) товарів/послуг, яка фактично є від імені головного підприємства - платника податку стороною договору, у податковій накладній, крім податкового номера платника податку додатково зазначається числовий номер такої філії (структурного підрозділу); д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД, для послуг - код послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг; платники податків, крім випадків постачання підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України, мають право зазначати код товару згідно з УКТ ЗЕД або код послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг неповністю, але не менше ніж чотири перших цифри відповідного коду; й) індивідуальний податковий номер.

Пунктом 201.10 статті 201 ПК України встановлено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображатимуть реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування податкового кредиту з податку на додану вартість обов`язковому з`ясуванню підлягають обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції; установлення зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. В обов`язковому порядку необхідно досліджувати наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку.

Разом з тим, сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас, наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено у Законі України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 №996-XIV (далі - Закон №996-XIV).

Відповідно до статті 1 Закону №996-XIV бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень; господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частиною 1 статті 9 Закону №996-XIV передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з частиною 2 статті 9 Закону №996-XIV первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Окрім цього, порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської та іншої звітності, що ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, підприємствами, їх об`єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (надалі - установи), встановлює Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Міністерством фінансів України від 24.05.1995 №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704 (далі - Положення №88).

Згідно з пунктом 2.1 Положення №88 первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Відповідно до пункту 2.4 Положення №88 первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинні документи підлягають обов`язковій перевірці (в межах компетенції) працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов`язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству у сфері бухгалтерського обліку, логічна ув`язка окремих показників (пункт 2.15 Положення №88).

Тобто, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.

Норми податкового законодавства не визначають місце знаходження платника податку (контрагента) та його звітування до контролюючих органів як критерій правового статусу платника податків (позивача), зокрема й щодо отримання податкової преференції у формі податкового кредиту.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні враховувати, що відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, враховуючи специфіку таких операцій та договорів, що їх регламентують, підприємство повинно мати відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що є підставою для формування платником податкового обліку.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд в постановах від 19.06.2018 у справі №808/2447/17 та від 31.07.2018 у справі №820/3119/17.

Відтак, досліджуючи зміст фінансово-господарських операцій позивача з ТОВ "Річеза", ТОВ "Інтер Арт", на підставі яких позивачем сформовані спірні суми податку на додану вартість, рух активів у процесі здійснення господарських операцій, мету та обставини використання спірного товару у власній господарській діяльності позивача, судом встановлено наступні обставини.

Щодо господарських операцій із ТОВ "Річеза", судом встановлено наступне.

1) 15.01.2018 між ТОВ "Комплексні інженерні мережі" та ТОВ "Річеза" укладено Договір підряду №1501/18, відповідно до умов якого ТОВ "Річеза" зобов`язувалося виконати власними та залученими силами оздоблювальні роботи згідно кошторису на об`єкті за адресою: м. Київ, вул. Сирецька, 84, а позивач зобов`язується оплати та прийняти такі роботи.

По факту виконання робіт ТОВ "Річеза" виписало позивачу: акт наданих послуг від 22.12.2018 №406 на суму 265680,00 грн., в т.ч. ПДВ - 44280,00 грн.; акт наданих послуг від 22.12.2018 №407 на суму 129904,92 грн., в т.ч. ПДВ - 21650,82 грн.; акт наданих послуг від 22.12.2018 №408 на суму 89598,60 грн., в т.ч. ПДВ - 14933,10 грн.; акт наданих послуг від 26.12.2018 №410 на суму 76961,04 грн., в т.ч. ПДВ - 12826,84 грн.; податкову накладну №13 від 22.12.2018; податкову накладну №14 від 22.12.2018; податкову накладну №15 від 22.12.2018; податкову накладну №17 від 26.12.2018.

За виконані роботи позивачем було перераховано на рахунок ТОВ "Річеза" грошові кошти в сумі 181745,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №6078 від 03.01.2019, та в сумі 50000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №6561 від 26.02.2019р.

Факт надання послуг згідно зазначеного вище договору підтверджується також фотографіями приміщення по вул. Сирецька, буд. 84 у м. Києві до проведення ремонту та після ремонту, копії яких наявні в матеріалах справи.

2) 15.01.2018 між ТОВ "Комплексні інженерні мережі" та ТОВ "Річеза" укладено Договір надання послуг від 15.01.2018 №0301/18-К, відповідно до умов якого ТОВ "Річеза" зобов`язувалося надати послуги з прибирання нежитлових приміщень, а позивач зобов`язується їх прийняти та своєчасно оплати надані послуги.

По факту надання послуг ТОВ "Річеза" виписало позивачу акт надання послуг від 28.12.2018 №414 та податкову накладну №33 від 28.12.2018 на суму 29880,00 грн., у т.ч. ПДВ - 4980,00 грн.

За надані послуги позивачем було перераховано на рахунок ТОВ "Річеза" грошові кошти в сумі 29880,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №10310 від 10.03.2020.

З приводу ненадання до перевірки актів по формі КБ-2, позивач звернув увагу на те, що згідно положень діючого законодавства (п. 1.2. Правил визначення вартості будівництва ДСТУ Б Д.1.1.-1:2013) акт форми КБ-2 не є обов`язковим документом. Крім того, Роз`яснення щодо обов`язковості форм первинних облікових документів у будівництві (КБ-2В і КБ-3) Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 22.01.2013 визначають, що у будівництві є дві примірні форми первинних документів з обліку - "Акт приймання виконаних будівельних робіт" (№КБ-2в) та "Довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати" (№КБ-3), які затверджені наказом Мінрегіонбуду від 04.12.2009 №554 (із змінами, внесеними наказом Мінрегіону від 19.09.2011 №195). По будовах (об`єктах), що здійснюються за рахунок бюджетних коштів і коштів підприємств, установ і організацій державної форми власності взаєморозрахунки за виконані обсяги будівельних робіт здійснюються обов`язково на підставі форм №КБ-2в та №КБ-3. Для підприємств, що виконують роботи за рахунок інших джерел фінансування, застосування примірних форм №КБ-2в і №КБ-3 є рекомендованим. У цих випадках може складатися інший документ, форма якого зазначається у договорі підряду, що забезпечує отримання інформації про дату, види, обсяги та вартість виконаних робіт, обчислення прибутку, з обґрунтуванням вартості та підтвердженням витрат матеріальних ресурсів.

Відповідно, на виконання умов Договору підряду №1501/18 від 15.01.2018 сторонами складалися акти виконаних робіт, які містять всі обов`язкові реквізити та дані, що передбачені вимогами законодавства щодо ведення бухгалтерського обліку.

З приводу ненадання сертифікатів відповідності, позивач звернув увагу на те, що Товариство під час перевірки не отримувало від головного державного ревізора-інспектора запита про надання сертифікатів відповідності, а тому копії таких сертифікатів та/або висновків державної санітарно-епідеміологічної експертизи на матеріали (на фарбу та ґрунтовку), які були використані при виконанні робіт, були додані до заперечень на Акт перевірки та додані до матеріалів позовної заяви.

Щодо господарських операцій із ТОВ "Інтер Арт", судом встановлено наступне.

1) 13.08.2018 між ТОВ "Комплексні інженерні мережі" та ТОВ "Інтер Арт" укладено Договір підряду №80, відповідно до умов якого ТОВ "Інтер Арт" зобов`язувалося виконати власними та залученими силами оздоблювальні роботи згідно кошторису на об`єкті за адресою: м. Київ, вул. Сирецька, 84, а позивач зобов`язується оплати та прийняти такі роботи.

По факту виконання робіт ТОВ "Інтер Арт" виписало позивачу: акт наданих послуг від 28.12.2018 №96 на суму 83323,36 грн., в т.ч. ПДВ - 13720,56 грн.; акт наданих послуг від 28.12.2018 №97 на суму 142560,92 грн., в т.ч. ПДВ - 23760,00 грн.; акт наданих послуг від 28.12.2018 №98 на суму 75600,00 грн., в т.ч. ПДВ - 12600,00 грн.; податкову накладну №54 від 22.12.2018; податкову накладну №55 від 22.12.2018; податкову накладну №56 від 22.12.2018.

За виконані роботи позивачем було перераховано на рахунок ТОВ "Інтер Арт" грошові кошти в сумі 50000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №6365 від 06.02.2019, в сумі 15000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №10311 від 10.03.2020, та в сумі 60000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №6865 від 27.03.2019.

Факт надання послуг згідно зазначеного вище договору підтверджується також фотографіями приміщення по вул. Сирецька, буд. 84 у м. Києві до проведення ремонту та після ремонту, копії яких наявні в матеріалах справи.

З приводу ненадання до перевірки актів по формі КБ-2, позивач звернув увагу на те, що згідно положень діючого законодавства (п. 1.2. Правил визначення вартості будівництва ДСТУ Б Д.1.1.-1:2013) акт форми КБ-2 не є обов`язковим документом. Крім того, Роз`яснення щодо обов`язковості форм первинних облікових документів у будівництві (КБ-2В і КБ-3) Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 22.01.2013 визначають, що у будівництві є дві примірні форми первинних документів з обліку - "Акт приймання виконаних будівельних робіт" (№КБ-2в) та "Довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати" (№КБ-3), які затверджені наказом Мінрегіонбуду від 04.12.2009 №554 (із змінами, внесеними наказом Мінрегіону від 19.09.2011 №195). По будовах (об`єктах), що здійснюються за рахунок бюджетних коштів і коштів підприємств, установ і організацій державної форми власності взаєморозрахунки за виконані обсяги будівельних робіт здійснюються обов`язково на підставі форм №КБ-2в та №КБ-3. Для підприємств, що виконують роботи за рахунок інших джерел фінансування, застосування примірних форм №КБ-2в і №КБ-3 є рекомендованим. У цих випадках може складатися інший документ, форма якого зазначається у договорі підряду, що забезпечує отримання інформації про дату, види, обсяги та вартість виконаних робіт, обчислення прибутку, з обґрунтуванням вартості та підтвердженням витрат матеріальних ресурсів.

Відповідно, на виконання умов Договору підряду №80 від 13.08.2018 сторонами складалися акти виконаних робіт, які містять всі обов`язкові реквізити та дані, що передбачені вимогами законодавства щодо ведення бухгалтерського обліку.

З приводу ненадання сертифікатів відповідності, позивач звернув увагу на те, що Товариство під час перевірки не отримувало від головного державного ревізора-інспектора запита про надання сертифікатів відповідності, а тому копії таких сертифікатів та/або висновків державної санітарно-епідеміологічної експертизи на матеріали (на фарбу та ґрунтовку), які були використані при виконанні робіт, були додані до заперечень на Акт перевірки та додані до матеріалів позовної заяви.

2) 03.01.2019 між ТОВ "Комплексні інженерні мережі" та ТОВ "Інтер Арт" укладено Договір про надання бухгалтерських послуг №151, відповідно до умов якого ТОВ "Інтер Арт" зобов`язувалося надати бухгалтерські послуги, в т.ч. ведення податкового обліку, а позивач зобов`язується прийняти такі послуги та оплатити.

По факту надання послуг сторонами було підписано акт надання послуг від 31.01.2019 №17.

ТОВ "Інтер Арт" виписало позивачу податкову накладну №19 від 31.01.2019 на суму 45000,00 грн., у т.ч. ПДВ - 7500,00 грн.

У позовній заяві позивач зазначив, що ТОВ "Комплексні інженерні мережі" уклало відповідний Договір про надання бухгалтерських послуг від 03.01.2019 №151, оскільки в січні 2019 року виникла потреба у підготовці річного звіту за 2018 рік, а тому враховуючи значний обсяг фінансових операцій протягом 2018 року товариству потрібно було тимчасово залучити фахівця (бухгалтера). На підставі зазначеного вище договору ТОВ "Інтер Арт" надав такого бухгалтера, що підтверджується, зокрема, договором, укладеного між ТОВ "Інтер Арт" та ФОП ОСОБА_1

3) 03.01.2019 між ТОВ "Комплексні інженерні мережі" та ТОВ "Інтер Арт" укладено Договір надання послуг №100, відповідно до умов якого ТОВ "Інтер Арт" зобов`язувалося на свій ризик, своїми силами та засобами надати інформаційні та консультаційні послуги ТОВ "Комплексні інженерні мережі" в строк та на умовах, передбачених цим Договором, а позивач зобов`язується своєчасно прийняти їх та оплати.

По факту надання послуг ТОВ "Інтер Арт" виписало позивачу акт надання послуг від 31.01.2019 №18 та податкову накладну №20 від 31.01.2019 на суму 110000,00 грн., у т.ч. ПДВ - 18333,33 грн.

За надані послуги позивачем було перераховано на рахунок ТОВ "Інтер Арт" грошові кошти в сумі 20000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №10308 від 10.03.2020.

На підтвердження реальності надання зазначених послуг позивач надав суду матеріали семінару та фото моменту проведення семінару.

При цьому, позивач у позовній заяві зауважив, що оскільки основним видом діяльності ТОВ "Комплексні інженерні мережі" є оптова торгівля залізними виробами, водопровідним і опалювальним устаткуванням і приладдям до нього та приймаючи до уваги, той факт, що позивач є офіційним дистриб`ютором виробників сантехнічного обладнання таких торгових марок, як "КАН", "Данфосс", "Вальравен", "Герц Україна", у 2018 році на етапі розвитку та становлення товариства, у позивача виникла необхідність в отримання інформаційних та консультаційних послуг, які зводились для проведення семінарів для співробітників.

4) 13.08.2018 між ТОВ "Комплексні інженерні мережі" та ТОВ "Інтер Арт" укладено Договір надання послуг №79, відповідно до умов якого ТОВ "Інтер Арт" зобов`язувалося надати послуги з прибирання нежитлових приміщень, а позивач зобов`язується їх прийняти та своєчасно оплати надані послуги.

По факту надання послуг ТОВ "Інтер Арт" виписало позивачу: акт надання послуг від 17.12.2018 №103; податкову накладну №61 від 17.12.2018 на суму 54000,00 грн., у т.ч. ПДВ - 9000,00 грн.; акт надання послуг від 29.12.2018 №102; податкову накладну №59 від 29.12.2018 на суму 79968,00 грн., у т.ч. ПДВ - 13328,00 грн.; акт надання послуг від 29.12.2018 №101; податкову накладну №60 від 29.12.2018 на суму 49920,00 грн., у т.ч. ПДВ - 8320,00 грн.; акт надання послуг від 28.12.2018 №100; податкову накладну №57 від 28.12.2018 на суму 68544,00 грн., у т.ч. ПДВ - 11424,00 грн.; акт надання послуг від 28.12.2018 №85; податкову накладну №42 від 29.12.2018 на суму 27000,00 грн., у т.ч. ПДВ - 4500,00 грн.; акт надання послуг від 28.12.2018 №86; податкову накладну №43 від 28.12.2018 на суму 27000,00 грн., у т.ч. ПДВ - 4500,00 грн.; акт надання послуг від 28.12.2018 №87; податкову накладну №40 від 28.12.2018 на суму 27000,00 грн., у т.ч. ПДВ - 4500,00 грн.; акт надання послуг від 28.12.2018 №88; податкову накладну №41 від 28.12.2018 на суму 27000,00 грн., у т.ч. ПДВ - 4500,00 грн.; акт надання послуг від 29.12.2018 №92; податкову накладну №50 від 29.12.2018 на суму 44640,00 грн., у т.ч. ПДВ - 7440,00 грн.; акт надання послуг від 29.12.2018 №99; податкову накладну №58 від 29.12.2018 на суму 57120,00 грн., у т.ч. ПДВ - 9520,00 грн.; акт надання послуг від 30.01.2019 №12; податкову накладну №12 від 30.01.2019 на суму 75000,24 грн., у т.ч. ПДВ - 12500,04 грн.

За надані послуги позивачем було перераховано на рахунок ТОВ "Інтер Арт" грошові кошти: в сумі 36456,65 грн., що підтверджується платіжним дорученням №7085 від 18.04.2019; в сумі 25000,24 грн., що підтверджується платіжним дорученням №7213 від 10.05.2019; в сумі 35000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №7553 від 10.06.2019; в сумі 50000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №7660 від 20.06.2019; в сумі 25000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №7935 від 19.07.2019; в сумі 10000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №7992 від 25.07.2019; в сумі 28019,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №8104 від 13.08.2019; в сумі 20000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №8197 від 20.08.2019; в сумі 37164,35 грн., що підтверджується платіжним дорученням №9784 від 30.01.2020.

5) У грудні 2018 року між ТОВ "Комплексні інженерні мережі" та ТОВ "Інтер Арт" укладено Договір надання послуг №73, відповідно до умов якого ТОВ "Інтер Арт" зобов`язувалося надати рекламні послуги та/або інші послуги, а позивач зобов`язується їх прийняти та своєчасно оплати надані послуги.

По факту надання послуг ТОВ "Інтер Арт" виписало позивачу: акт надання послуг від 07.12.2018 №71; податкову накладну №19 від 07.12.2018 на суму 38400,00 грн., у т.ч. ПДВ - 6400,00 грн.; акт надання послуг від 17.12.2018 №72; податкову накладну №20 від 17.12.2018 на суму 41520,00 грн., у т.ч. ПДВ - 6920,00 грн.; акт надання послуг від 21.12.2018 №90; податкову накладну №45 від 21.12.2018 на суму 62984,40 грн., у т.ч. ПДВ - 10497,40 грн.; акт надання послуг від 27.12.2018 №73; податкову накладну №21 від 27.12.2018 на суму 20080,00 грн., у т.ч. ПДВ - 3346,67 грн.; акт надання послуг від 28.12.2018 №89; податкову накладну №44 від 28.12.2018 на суму 41658,00 грн., у т.ч. ПДВ - 6943,00 грн.; акт надання послуг від 16.01.2019 №13; податкову накладну №13 від 16.01.2019 на суму 52380,00 грн., у т.ч. ПДВ - 8730,00 грн.; акт надання послуг від 30.01.2019 №14; податкову накладну №13 від 16.01.2018 на суму 47620,00 грн., у т.ч. ПДВ - 7936,67 грн.

За надані послуги позивачем було перераховано на рахунок ТОВ "Інтер Арт" грошові кошти в сумі 203858,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №6165 від 17.01.2019 та №6168 від 17.01.2019.

6) 03.12.2018 між ТОВ "Комплексні інженерні мережі" та ТОВ "Інтер Арт" укладено Договір купівлі-продажу №84, відповідно до умов якого ТОВ "Інтер Арт" зобов`язувалося продати позивачу товари в асортименті, кількості та за цінами, що вказані у видаткових накладних (специфікаціях).

На виконання умов договору купівлі-продажу від 03.12.2018 №84 ТОВ "Інтер Арт" виписало позивачу: видаткову накладну №95 від 27.12.2018; податкову накладну №53 від 27.12.2018 на суму 18836,70 грн., у т.ч. ПДВ - 3767,34 грн.; видаткову накладну №91 від 26.12.2018; податкову накладну №49 від 26.12.2018 на суму 10559,00 грн., у т.ч. ПДВ - 2111,80 грн.; видаткову накладну №105 від 26.12.2018; податкову накладну №62 від 26.12.2018 на суму 171043,04 грн., у т.ч. ПДВ - 34208,61 грн.; видаткову накладну №104 від 28.12.2018; податкову накладну №63 від 28.12.2018 на суму 120708,98 грн., у т.ч. ПДВ - 24141,80 грн.

За поставлені товарно-матеріальні цінності позивач оплатив ТОВ "Інтер Арт" грошові кошти в сумі 12795,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №9785 від 30.01.2020.

7) 03.12.2018 між ТОВ "Комплексні інженерні мережі" та ТОВ "Інтер Арт" укладено Договір №99, відповідно до умов якого ТОВ "Інтер Арт" зобов`язувалося надати послуги з пошуку та підбору кандидатів на вакантні посади, які є в наявності прибирання нежитлових приміщень, а позивач зобов`язується їх прийняти та своєчасно оплати надані послуги.

По факту надання послуг ТОВ "Інтер Арт" виписало позивачу акт надання послуг від 31.01.2019 №16 та податкову накладну №18 від 31.01.2019 на суму 35000,00 грн., у т.ч. ПДВ - 5833,33 грн.

За надані послуги позивачем було оплачено ТОВ "Інтер Арт" грошові кошти в сумі 35000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №10309 від 10.03.2020.

При цьому, позивач у позовній заяві зауважив, що надання вказаних послуг підтверджується наказами про прийняття на роботу двох працівників у січні 2019 року, яких було надано ТОВ "Інтер Арт" на виконання зобов`язань за відповідним Договором від 03.12.2018 №99, а також повідомленнями про прийняття на роботу, копії яких наявні в матеріалах справи.

За результатами дослідження вище перелічених первинних та інших документів суд дійшов висновку, що вони оформлені у відповідності до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 №996-ХІV та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, та в повній мірі відображають зміст і характер вчинених господарських операцій.

При цьому, суд звертає увагу на те, що з наявних матеріалів справи чітко прослідковується наявність взаємозв`язку між витратами ТОВ "Комплексні інженерні мережі" на придбання товарів (робіт, послуг) у ТОВ "Річеза", ТОВ "Інтер Арт" та здійсненням ним господарської діяльності.

У той же час, відповідач не надав суду докази на спростування таких доводів позивача.

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що податковий орган в Акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов`язкових реквізитів.

Крім того, судом встановлено, що на час укладання та виконання зазначених договорів ТОВ "Річеза" та ТОВ "Інтер Арт" були зареєстровані в якості юридичних осіб та були платниками податку на додану вартість.

При цьому, в Акті перевірки немає жодних посилань на те, що свідоцтва про державну реєстрацію та свідоцтва платника податку на додану вартість ТОВ "Річеза" та ТОВ "Інтер Арт" були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладання чи виконання зазначених вище договорів.

Відповідач також не ставив під сумнів правильність здійснення позивачем математичного розрахунку податкового кредиту за первинними документами податкового та бухгалтерського обліку.

Відповідач так само не ставив під сумнів та не заперечував наявність у ТОВ "Річеза" та у ТОВ "Інтер Арт" спеціальної податкової правосуб`єктності на момент укладення і виконання зазначених вище договорів.

Крім того, в Акті перевірки відсутні посилання на випадки ухиляння ТОВ "Річеза" та ТОВ "Інтер Арт" від сплати податків та зборів, визначення їм сум податкових зобов`язань, винесення вироків посадовим особам підприємств за фактом ухиляння від сплати податків в результаті конкретних господарських операцій або будь-які інші відомості, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення сторонами угод з метою неправомірного отримання податкових вигод.

Також, відповідачем не заперечувався факт декларування та сплати як позивачем так і його контрагентами сум податку на додану вартість за наслідками спірних фінансово-господарських операцій.

Таким чином, зазначене підтверджує фактичне здійснення позивачем господарської операції щодо купівлі у ТОВ "Річеза", ТОВ "Інтер Арт" товарів (робіт, послуг).

В той же час, відповідач не надав суду жодних доказів на спростування встановлених судом в ході розгляду справи обставин.

При цьому, суд не бере до уваги посилання відповідача, як на обґрунтування своїх висновків, на відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної економічної діяльності у ТОВ "Річеза" та у ТОВ "Інтер Арт", оскільки такі висновки неможливо зробити без належної перевірки діяльності суб`єктів господарювання.

Відповідно до акту перевірки позивача, контролюючим органом не здійснювалась належна перевірка первинно-бухгалтерських документів ТОВ "Річеза" та ТОВ "Інтер Арт"; не перевірялась наявність господарсько-правових стосунків з іншими суб`єктами господарювання по оренді основних засобів виробництва, складських приміщень, транспортних засобів; наявність правовідносин по зберіганню матеріальних цінностей; наявність укладених цивільно-правових угод з іншими суб`єктами господарювання.

Крім того, суд звертає увагу на те, що жодних належних та допустимих доказів щодо відсутності у ТОВ "Річеза" та у ТОВ "Інтер Арт" матеріальних ресурсів відповідачем суду не надано, а відсутність основних фондів не може свідчити про відсутність адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов`язань та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов`язань, що унеможливлює здійснення господарської діяльності, оскільки наведені обставини не позбавляють суб`єкта господарювання можливості здійснювати посередницьку діяльність, залучати виробничі та трудові ресурси інших суб`єктів господарювання для виконання зобов`язань по укладених ним договорах.

Окрім того, в законодавстві відсутня норма, яка б зобов`язувала підприємство перевіряти наявність таких ресурсів у контрагента та формувати податковий кредит лише за їх наявності.

Суд також наголошує, що норми податкового законодавства не визначають певний обсяг матеріальних та/або трудових ресурсів у платника податків при здійсненні господарської діяльності як критерій правового статусу платника податків чи умови для отримання податкової преференції у формі податкового кредиту чи визнання понесених витрат.

Відповідачем під час розгляду справи не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та беззаперечно спростовують факти здійснення господарських операцій, їх оприбуткування, засвідчені наведеними документами і поясненнями.

Стосовно встановлення під час перевірки інформації про обрив ланцюга по ланцюгу постачання, суд зазначає, що недотримання ТОВ "Річеза" та ТОВ "Інтер Арт" бухгалтерської та податкової дисципліни щодо придбання ними сировини для виробництва товарів або безпосередньо товарів, які ними в подальшому було поставлено позивачу, не може слугувати беззаперечним доказом безтоварності господарської операції, за умови належного підтвердження позивачем первинними документами факту придбання цього товару (робіт, послуг) у ТОВ "Річеза" та у ТОВ "Інтер Арт". При цьому, норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності (наприклад, постанови Верховного Суду від 22.11.2019 у справі №804/15820/15 (85836075), від 22.11.2019 у справі №817/2887/14 (85836029)).

Отже, обставини фіктивності та інших недоліків правого статусу контрагентів платника податків, невиконання ними своїх податкових обов`язків, підлягають оцінці у сукупності з іншими доказами, що свідчать про нездійснення господарської операції або відсутність її економічного змісту.

Порушення платником податку - постачальником податкового законодавства може бути підставою для позбавлення іншого платника податку - покупця права на отримання податкової вигоди у вигляді збільшення суми витрат та/чи податкового кредиту лише за встановленого факту їхніх сумісних дій щодо незаконної мінімізації податкових зобов`язань. Таких підстав відповідачем не зазначено, судом під час судового розгляду не встановлено.

Відповідачем не наведено обставин та доказів, які б свідчили про штучний характер господарських операцій, невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про фіктивність вчинених операцій, а також про те, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагентів були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди. Разом з тим, судом встановлено рух активів (товару) по ланцюгу від постачальника до покупця, встановлено зв`язок між фактом придбання товару і господарською діяльністю позивача.

Наявні у матеріалах справи документи не містять доказів наявності між позивачем та його контрагентами взаємоузгоджених спільних зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад.

На думку суду, недостатність адміністративно-господарських можливостей контрагента для виконання ним господарської операції може слугувати підставою для обґрунтованого сумніву щодо реальності господарської операції лише в сукупності з іншими фактами, які б свідчили про безтоварний характер господарської операції, зокрема, відсутність належним чином оформлених первинних документів, відсутність економічного змісту господарської операції, відсутність зміни майнового стану учасників господарської операції. Втім, наданими позивачем доказами підтверджується зворотне.

При цьому, суд звертає увагу на те, що оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовано дані податкового обліку.

Не є обов`язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов`язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

У той же час, будь-яких доказів того, що відповідачем було здійснено належну перевірку господарських відносин ТОВ "Річеза" та ТОВ "Інтер Арт" з його контрагентами, податковий орган не надав.

Таким чином, факт наявності у сторін правочину протиправного умислу при його укладенні відповідачем не доведено.

Крім того, головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом, а не інформацією, яка наведена в базах даних податкового органу.

Підсумовуючи наведене, суд зазначає, що податковий орган переважно обґрунтовує правомірність свого рішення нереальністю спірних господарських операцій між ТОВ "Комплексні інженерні мережі" та ТОВ "Річеза", ТОВ "Інтер Арт". Втім, сам акт перевірки не містить будь-якого документального підтвердження щодо відсутності фінансово-господарських відносин позивача по взаєморозрахункам з цими контрагентами, а викладені у ньому висновки щодо нереальності укладених правочинів не ґрунтуються на документах первинного бухгалтерського та податкового обліку.

Більш того, під час перевірки відповідачем не досліджувались докази, які б свідчили, що надані до перевірки первинні бухгалтерські документи були підписані неуповноваженими особами або підроблені, як-то висновків почеркознавчих експертиз; зафіксованих у будь-якій формі пояснень посадових осіб ТОВ "Річеза", ТОВ "Інтер Арт", у яких останні заперечували б факт складання первинних документів чи свою причетність до господарської діяльності очолюваних (контрольованих) ними підприємств.

Відповідно до частини п`ятої ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як зазначено в Постанові Верховного Суду від 17 січня 2018 року у справі №826/1244/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Прима-С" до Державної податкової інспекції у Солом`янському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення, поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування та податкового законодавства, а тому можливі порушення податкового законодавства з боку контрагента-постачальника, за відсутності доказів протиправної змови учасників операцій з метою отримання позивачем (покупцем) необґрунтованої податкової вигоди, не є безумовною підставою для висновку про порушення саме покупцем вимог податкового законодавства та позбавлення його права сформованих податкових вигод за фактично вчиненою операцією.

Так, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

На підтвердження реальності (товарності) спірних операцій позивачем надано до суду копії первинної документації, складеної за результатами фінансово-господарських операцій останнього з ТОВ "Річеза" та з ТОВ "Інтер Арт", за результатами дослідження яких підтверджено факти здійснення господарських операцій, що також не спростовано відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, під час розгляду даної справи.

Крім того, під час розгляду справи судом не встановлено недобросовісність позивача, як платника податку на додану вартість. У свою чергу, відповідачем не наведено будь-яких доводів щодо здійснення позивачем розглядуваних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.

Суд зазначає, що чинне законодавство не ставить умовою виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагента, фактичного знаходження його за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останнього. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентом своїх зобов`язань, адже, поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме: платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань.

За умови невстановлення компетентним органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання позивачем незаконної податкової вигоди, останній не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Також, слід зазначити, що Верховним Судом у постанові від 24.04.2018 у справі №813/8500/13-а (ЄДРСР №73604829) зазначено, що норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Приписами ч. 2 ст. 61 Конституції України встановлений індивідуальний характер юридичної відповідальності.

Отже, суд, оцінюючи спірні фінансово-господарські операції, передусім виходить з того, що юридична відповідальність згідно норм чинного законодавства України є персоніфікованою.

Підприємство яке є сумлінним платником податків і виконало усі вимоги, з якими закон пов`язує право на зменшення об`єкта оподаткування податком на додану вартість на суму податкового кредиту, не повинно нести відповідальність за своїх контрагентів.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ч. 6 ст. 78 КАС України тільки вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, та лише у питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою, - а тому матеріали досудового слідства не можуть мати преюдиційного характеру під час розгляду даної справи.

При цьому суд зазначає, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітні документи, які посвідчують факт придбання товарів, робіт або послуг, первинні документи, які виписані контрагентом, фіктивність господарської діяльності якого встановлена вироком суду.

Водночас, під час розгляду даної адміністративної справи суду не пред`явлено вироків суду щодо керівників ТОВ "Річеза" та ТОВ "Інтер Арт".

Водночас, суд зауважує на тому, що право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Податковим органом не надано доказів обізнаності позивача про недобросовісний характер діяльності його контрагентів або про допущені ними порушень податкового законодавства.

Допущені попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товарів (послуг) певні порушення податкового законодавства тягнуть негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право ТОВ "Комплексні інженерні мережі" (добросовісного платника податку) на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість постачальнику послуг.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників, чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов`язань може свідчити про незаконність формування податкового кредиту.

Зазначена позиція узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини.

Слід зазначити, що поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування та податкового законодавства, а тому можливі порушення податкового законодавства з боку контрагента-постачальника, за відсутності доказів протиправної змови учасників операцій з метою отримання позивачем (покупцем) необґрунтованої податкової вигоди, не є безумовною підставою для висновку про порушення саме покупцем вимог податкового законодавства та позбавлення його права сформованих податкових вигод за фактично вчиненою операцією.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17 січня 2018 року у справі №826/1244/13-а.

При цьому, суд вважає за доцільне зазначити, що відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права та свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб`єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду від 09.01.2007р. у справі "Інтерсплав проти України").

Крім того, Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 р. ("Булвес" АД проти Болгарії") зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов`язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. На думку Європейського Суду такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Право на податковий кредит є "власністю" у розумінні статті 1 Протоколу № 1, яке повинно розглядатися як таке, що виникло у момент повного виконання нею своїх зобов`язань щодо податкової звітності з ПДВ. Визнання права на нарахування податкового кредиту було поставлено в залежність від виконання обов`язків постачальником, в той час коли це не залежало від волі одержувача поставки - застосування відповідних положень Закону " Про ПДВ " стало не передбаченим і самовільним. Платник податку не має абсолютно ніяких повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов`язків із складення та подання декларації з ПДВ, а також обов`язку зі сплати ПДВ (п.43, п.69 зазначеного вище рішення Європейського Суду).

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через можливі порушення вимог податкового законодавства з боку його контрагентів.

В ході розгляду даної справи відповідачем не було пред`явлено до суду будь-які належні докази нереальності правочинів, укладених між ТОВ "Комплексні інженерні мережі" та ТОВ "Річеза", ТОВ "Інтер Арт" а також жодних достовірних документальних доказів на підтвердження фактів підписання договорів та первинних документів до нього неуповноваженими на те особами.

Беручи до уваги викладені норми та обставини, суд вважає, що відповідачем не доведено належними та достатніми доказами фактів безпідставного чи неправомірного формування позивачем податкового кредиту по господарським операціям із ТОВ "Річеза", ТОВ "Інтер Арт"

Відтак суд вважає, що висновки податкового органу про фіктивність господарських операцій між позивачем та ТОВ "Річеза", ТОВ "Інтер Арт" є формальними та необ`єктивними, оскільки ґрунтуються не на первинних документах та результатах співставлення даних бухгалтерського і податкового обліку, як то передбачено пунктом 73.5 статті 75 Податкового кодексу України, а на обставинах, які не мають безпосереднього значення для формування податкових зобов`язань та податкового кредиту.

З урахуванням викладеного, спираючись на наявні у матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що укладені між позивачем та ТОВ "Річеза", ТОВ "Інтер Арт" правочини відповідають вимогам чинного законодавства України, мають своїм наслідком зміну у майновому стані учасників правочинів, є економічно виправданими, факт виконання господарських зобов`язань сторін підтверджується первинними документами бухгалтерської та податкової звітності, які є належними та достатніми доказами того, що господарські операції фактично відбулися, а операції між позивачем та його контрагентами враховані відповідно до їх дійсного економічного змісту, обумовлені розумними економічними причинами (цілями ділового характеру) та відповідають меті здійснення господарської діяльності.

Отже, викладений в Акті перевірки висновок контролюючого органу про порушення позивачем вимог п.п.14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198, п.201.10 ст. 201 Податкового кодексу України є необґрунтованим.

З урахуванням викладеного вище, суд дійшов до висновку про протиправність та необхідність скасування податкового повідомлення-рішення від 19.03.2020 №0008370505.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На виконання цих вимог відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду належних і достатніх доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак не довів правомірності своїх рішень.

Водночас позивач довів суду належними та достатніми доказами факт придбання товарів у вказаних контрагентів.

З огляду на зазначене, беручи до уваги докази, наявні у матеріалах справи у їх сукупності, зважаючи на те, що суду не надано належних та достатніх доказів, які б свідчили про наявність законодавчо визначених обставин, що позбавляли б ТОВ "Комплексні інженерні мережі" права на формування податкового кредиту, не доведено його недобросовісності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

При вирішенні даної справи суд враховує, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).

На переконання суду, питання, які можуть вплинути на результат розгляду даної справи, судом було розглянуто та надано їм оцінку у повній мірі.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 242 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області від 19.03.2020 №0008370505.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Балаклицький А. І.