Постанова

від 22.09.2020 по справі 1.380.2019.002632

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2020 рокуЛьвівСправа № 1.380.2019.002632 пров. № А/857/5118/20

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Кузьмича С. М.,

суддів Довгої О.І., Улицького В.З.,

за участю секретаря Мельничук Б.Б.,

представника позивача Павлової А.О.,

представника відповідача Кіт У.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові справу за апеляційними скаргами Адвоката Марусяка Володимира Ярославовича, який діє в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю Лемберг-Плаза Сервіс та Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 березня 2020 року (ухвалене головуючим - суддею Качур Р.П. у м. Львові о 15 год. 30 хв., повний текст судового рішення складено 24 березня 2020 року) у справі № 1.380.2019.002632 за адміністративним позовом Головного управління ДПС у Львівській області до Товариства з обмеженою відповідальністю Лемберг-Плаза Сервіс про застосування адміністративного арешту у вигляді арешту коштів на рахунках платника податків шляхом зупинення видаткових операцій,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача про застосування адміністративного арешту у вигляді арешту коштів на рахунках платника податків шляхом зупинення видаткових операцій.

В обґрунтування позовних вимог вказує на те, що керівник ТОВ Лемберг-Плаза Сервіс відмовляються допустити посадових осіб позивача до проведення документальної перевірки за наказом № 3024 від 20.05.2019, а тому є підстави для застосування адміністративного арешту у вигляді арешту коштів на рахунках платника податків шляхом зупинення видаткових операцій.

02.07.2019 за вх. № 23004 від представника відповідача, до суду першої інстанції, надійшов відзив на позовну заяву, у якому позовні вимоги заперечує повністю, вказує, що всупереч вимогам абз. 2 п. 78.2 ст. 78 Податкового кодексу України позивач призначив перевірку з питань, з яких вже проведено камеральну перевірку, за результатами якої складено акт від 20.11.2018 № 96/13-01-12-02/40270480. Одночасно подав заяву про стягнення судових витрат (вх. № 23006 від 02.07.2019), у якій просить стягнути з Головного управління ДФС у Львівській області понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20000 грн. На підтвердження понесених витрат 17.03.2020 за вх. № 14695 подав додаткові докази.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 19.03.2020 в задоволенні адміністративного позову відмовлено. Стягнуто з Головного управління ДПС у Львівській області 79026 м. Львів вул. Стрийська 35; код за ЄДРПОУ 39462700) на користь ТОВ Лемберг-Плаза Сервіс (79024 м. Львів вул. Б.Хмельницького 157; код за ЄДРПОУ 40270480) за рахунок бюджетних асигнувань 8000 (вісім тисяч) грн витрат на професійну правничу допомогу.

Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з того, що наказ, на підставі якого проводилася перевірка, до якої відповідач не допустив посадових осіб, визнано судом протиправним та скасовано, а тому суд першої інстанції констатував відсутність законних підстав для проведення перевірки. З огляду на це суд дійшов висновку, що підстав для застосування адміністративного арешту через не допуск до перевірки за відсутності законних підстав для її проведення відсутні.

Разом з цим суд першої інстанції дійшов висновку, що сума судових витрат на професійну правничу допомогу, яку відповідач просить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань позивача підлягає зменшенню у зв`язку з відсутності ознак співмірності, визначених ч. 5 ст. 134 КАС України. Таким чином, враховуючи, що предметом вказаного спору є застосування адміністративного арешту у вигляді арешту коштів на рахунках платника податків шляхом зупинення видаткових операцій, тобто спір немайного характеру, обсяг наданих послуг адвокатом, виходячи з критерію розумності, пропорційності, співмірності розподілу витрат на професійну правничу допомогу та те, що заявлена сума до відшкодування витрат на правничу професійну допомогу є неспівмірною з вимогами немайнового характеру, які заявлені у позовній заяві, суд вважає, що розмір вказаних витрат підлягає стягненню у сумі 8000 грн.

Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив адвокат Марусяк В.Я., який діє в інтересах відповідача, та позивач.

У апеляційній скарзі адвокат Марусяк В.Я. покликається на те, що оскаржуване рішення в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу винесене з порушенням та з неповним з`ясуванням обставин справи, а тому просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині стягнення з Головного управління ДПС у Львівській області на користь ТОВ Лемберг-Плаза Сервіс за рахунок бюджетних асигнувань 8000 грн витрат на професійну правничу допомогу та прийняти нове, яким в цій частині стягнути з Державного бюджету України на користь ТОВ Лемберг-Плаза Сервіс 20000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Зокрема в апеляційні скарзі зазначає, що факт та обсяг надання професійної правничої допомоги в справі є доведеним фактом згідно долучених доказів. Крім цього зазначає, що суд першої інстанції вийшов за межі наданих йому повноважень та самостійно ініціював зменшення розміру судових витрат заявлених до відшкодування за надання професійної правничої допомоги у цій справі, оскільки позивач не ініційовано зменшення таких витрат та не доведено факту їх неспівмірності в розумінні ч .5 ст. 134 КАС України.

Разом з цим, позивач в апеляційній скарзі вказує на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права з неповним з`ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити повністю.

Зокрема в апеляційній скарзі покликається на те, що з метою правильного вирішення цього спору та встановлення наявності чи відсутності підстав для застосування до відповідача адміністративного арешту коштів судом необхідно було встановити наявність чи відсутність законних підстав для проведення перевірки останнього, дотримання позивачем процедури її призначення та проведення, та відповідно зробити висновок про наявність чи відсутність у Товариства підстав відмовити посадовим особам контролюючого органу у допуску до перевірки. Також зазначає, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного судового рішення залишено поза увагою ту обставину, що документи представлені відповідачем не доводять факт понесення останнім витрат на правову допомогу саме в цій справі, оскільки в акті прийманні - передачі послуг № 01/07/19 та платіжному дорученні № 184 відсутні посилання на номер адміністративної справи, в межах якої заявлені витрати на відшкодування правничої допомоги.

Відповідач скористався своїм правом та подав відзив на апеляційну скаргу, в якому покликається на те, що наказ Головного управління ДФС у Львівській області № 3024 від 20.05.2019 Про проведення документальної позапланової перевірки ТОВ Лемберг - Плаза Сервіс , було скасовано рішенням суду, яке набрало законної сили, а сама перевірка - проведена без законних підстав на це, то накладення арешту було б здійснене без дотримання положень Податкового кодексу України. У зв`язку з цим просить апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області залишити без задоволення.

Представник позивача в судовому засіданні заперечила проти задоволення апеляційної скарги адвоката Марусяка Володимира Ярославовича, який діє в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю Лемберг-Плаза Сервіс та надала пояснення, просить цю апеляційну скаргу залишити без задоволення, а апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області задовольнити в результаті чого рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову повністю в тому числі щодо стягнення витрат на правничу допомогу.

В судовому засіданні представник відповідача заперечила щодо задоволення апеляційної скарги Головного управління ДПС у Львівській області та надала пояснення. Просить апеляційну скаргу Марусяка Володимира Ярославовича, який діє в інтересах відповідача задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати в частині стягнення з Головного управління ДПС у Львівській області на користь ТОВ Лемберг-Плаза Сервіс за рахунок бюджетних асигнувань 8000 грн витрат на професійну правничу допомогу та прийняти нове, яким в цій частині стягнути з Державного бюджету України на користь ТОВ Лемберг-Плаза Сервіс 20000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, суд приходить до висновку, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з наступних підстав.

З матеріалів справи слідує, що ТОВ Лемберг-Плаза Сервіс зареєстроване як юридична особа і перебуває на податковому обліку як платник податків у Личаківській ОДПІ Головного управління ДФС у Львівській області, код за ЄДРПОУ 40270480 (а.с. 8-11).

20.05.2019 Головним управління ДФС у Львівській області видано наказ № 3024 про проведення позапланової виїзної перевірки ТОВ Лемберг-Плаза Сервіс з питань достовірності нарахування від`ємного значення суми, яка приймає участь в бюджетному відшкодуванні ПДВ по декларації з ПДВ за вересень 2018 року (а.с. 13), 21.05.2019 виписано направлення № 5032-5034 на проведення вказаної перевірки (а.с. 14-16).

Директору ТзОВ Лемберг-Плаза Сервіс 21.05.2019 вручено зазначений наказ та ознайомлено з направленнями на проведення перевірки.

При виході за податковою адресою платника податків ( вул. Б.Хмельницького буд. 157 м. Львів ) встановлено посадових осіб підприємства, зокрема керівника ОСОБА_1 та головного бухгалтера ОСОБА_2, однак допустити до проведення перевірки останні відмовилися, про що складено акт відмови в допуску до проведення документальної позапланової виїзної перевірки № 57/12.2 від 23.05.2019 (а.с. 17).

Рішенням про застосування адміністративного арешту майна платника податків від 24.05.2019 начальником ГУ ДФС у Львівській області застосовано умовний адміністративний арешт майна платника податків ТОВ Лемберг-Плаза Сервіс (а.с. 19).

У зв`язку з відмовою платника податків від допуску до проведення фактичної перевірки позивач звернувся до суду з відповідними позовними вимогами.

Проаналізувавши матеріали справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про правильне застосування норм матеріального та процесуального права та повне з`ясування обставин справи судом першої інстанції з огляду на наступне.

Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (ч.1 ст.1 ПК України)

Пункт 75.1 ст. 75 ПК України визначає, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

За приписами пп. 78.1.1 п. 78.1. ст. 78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється якщо отримано податкову інформацію, що свідчить про порушення платником податків валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов`язковий письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються порушення цим платником податків відповідно валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту

Відповідно до п. 78.5 ст. 78 ПК України допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення документальної позапланової виїзної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу. Документальна позапланова невиїзна перевірка здійснюється у порядку, передбаченому статтею 79 цього Кодексу.

Пункт 81.1 ст. 81 ПК України зазначає, що посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення на проведення такої перевірки; копії наказу про проведення перевірки; службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Непред`явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред`явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

Відмова платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) від допуску до перевірки на інших підставах, ніж визначені в абзаці п`ятому цього пункту, не дозволяється.

При пред`явленні направлення платнику податків та/або посадовим (службовим) особам платника податків (його представникам або особам, які фактично проводять розрахункові операції) такі особи розписуються у направленні із зазначенням свого прізвища, імені, по батькові, посади, дати і часу ознайомлення.

У разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) розписатися у направленні на перевірку посадовими (службовими) особами контролюючого органу складається акт, який засвідчує факт відмови. У такому випадку акт про відмову від підпису у направленні на перевірку є підставою для початку проведення такої перевірки.

Як визначено п. 81.2 ст. 81 ПК України у разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) у допуску посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення перевірки посадовими (службовими) особами контролюючого органу за місцем проведення перевірки, невідкладно складається у двох примірниках акт, що засвідчує факт відмови, із зазначенням заявлених причин відмови, один примірник якого вручається під підпис, відразу після його складання, платнику податків та/або уповноваженій особі платника податків.

Посадова (службова) особа платника податків (його представник або особа, яка фактично проводить розрахункові операції) має право надати свої письмові пояснення до складеного контролюючим органом акта.

У разі відмови платника податків та/або його посадових (службових) осіб (представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) підписати акт, що засвідчує факт відмови у допуску до проведення перевірки, посадовими (службовими) особами контролюючого органу складається акт, що засвідчує факт відмови в отриманні акта та/або наданні письмових пояснень до нього.

Адміністративний арешт майна платника податків (далі - арешт майна) є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов`язків, визначених законом (п. 94.1 ст. 94 ПК України).

Арешт майна може бути застосовано, якщо платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу (пп. 94.2.3 п. 94.2. ст. 94 ПК України).

Арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду (п. 94.6 ст. 94 ПК України).

Відтак арешт на кошти платника податків накладається за наявності підстав, визначених п. 94.2 ст. 94 К України, зокрема, якщо платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу.

В свою чергу, як вбачається з матеріалів справи, рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 05.09.2019 у справі № 1.380.2019.002578 у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю Лемберг-Плаза Сервіс до Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправним та скасування наказу відмовлено.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду у справі № 1.380.2019.003578 (провадження № 857/11091/19) рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05.09.2019 скасовано, позов задоволено повністю. Наказ Головного управління ДФС у Львівській області № 3024 від 20.05.2019 Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТзОВ Лемберг-Плаза Сервіс (ЄДРПОУ 40270480) визнано протиправним та скасовано. Вказане рішення набрало законної сили.

Приймаючи рішення у зазначеній справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскаржуваний наказ виданий ГУ ДФС у Львівській області без належної правової підстави та поза межами повноважень відповідача, що також свідчить про його протиправність

Частиною 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

За таких обставин, враховуючи, що наказ Головного управління ДФС у Львівській області № 3024 від 20.05.2019 Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТзОВ Лемберг-Плаза Сервіс визнано в судовому порядку протиправним та скасовано, у платника податку виникає право недопуску посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної перевірки.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, слід погодитись з висновком суду першої інстанції, щодо відсутності підстав для застосування адміністративного арешту коштів.

Враховуючи викладене, колегія суддів не знаходить підстав для скасування судового рішення з мотивів наведених в апеляційній скарзі Головного управління ДПС у Львівській області.

Щодо доводів наведених в апеляційних скаргах в частині стягнення правової допомоги то колегія суддів зазначає наступне.

Частина 1 ст. 132 КАС України передбачає, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється в порядку, передбаченому статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України.

Пунктами 4, 6 ч. 1 ст. 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору; інші види правової допомоги - це види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Статтею 19 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Так, відповідно до ч. 1, 2 ст. 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

При цьому даною статтею передбачено цілі розподілу, визначення розміру та розмір судових витрат.

Зокрема, згідно ч. 3 ст. 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 4, 5 ст. 134 КАС України, встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч. 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України).

Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

За змістом ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до ст.17 Закону України № 3477- IV від 23.02.2006 Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У справі East/West Alliance Limited проти України Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі Ботацці проти Італії (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п.30, ECHR 1999-V).

У пункті 269 рішення у цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п.55 з подальшими посиланнями).

Як відзначено у п.95 рішення у справі Баришевський проти України (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі Двойних проти України (Заява N 72277/01), пункті 88 рішення у справі Меріт проти України (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім цього, у п.154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Відтак для визначення суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів, обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Разом з цим на переконання суду розрахунок правничої допомоги дещо завищений у співвідношенні до складності справи та обсягу наданих позивачу послуг, оскільки ця справа є незначної складності.

Враховуючи зазначені обставини справи, обсяг наданих адвокатом для відповідача послуг у співвідношенні до складності справи, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для присудження на користь відповідача судових витрат на правничу допомогу в розмірі 8000 грн.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційні скарги належить залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Доводи апеляційних скарг не спростовують рішення суду першої інстанції.

Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Адвоката Марусяка Володимира Ярославовича, який діє в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю Лемберг-Плаза Сервіс та Головного управління ДПС у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 березня 2020 року у справі № 1.380.2019.002632 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя С. М. Кузьмич судді О. І. Довга В. З. Улицький Повне судове рішення складено 28 вересня 2020 року