Постанова

від 28.09.2020 по справі 580/1309/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/1309/20 Суддя (судді) першої інстанції: А.М. Бабич

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого: Бєлової Л.В.

суддів: Сорочка Є.О.,

Степанюка А.Г.

розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 17 червня 2020 року (справу розглянуто в порядку спрощеного провадження) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області про визнання протиправним і скасування рішення та зобов`язання прийняти рішення, -

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2020 року позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом, у якому просив:

- визнати протиправним і скасувати наказ від 10 лютого 2020 року №23-1582/14-20-СГ Про відмову у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки , яким позивачу відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, розміром 2,0 га (кадастровий номер 7122882000:02:001:0962), із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, розташованої в адмінмежах Виноградської сільської ради Лисянського району Черкаської області, та наданні її у власність;

- зобов`язати відповідача видати наказ про затвердження йому проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, розміром 2,0 га (кадастровий номер 7122882000:02:001:0962), із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, розташованої в адмінмежах Виноградської сільської ради Лисянського району Черкаської області, та надання її у власність.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 17 червня 2020 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, позивачем подано апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального законодаства.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт наполягає, що єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України, а також відсутність обов`язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі, однак при ухваленні рішення судом першої інстанції було неправильно застосовано норми земельного законодавства, а також не враховано судову практику Верховного Суду. Також, апелянт вказує, що суд першої інстанції в порушення вимог частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України фактично вийшов за межі позовних вимог, оскільки предметом розгляду справи були обставини, викладені в наказі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області від 10.02.2020 №23-1582/14-20-СГ Про відмову у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки

31 серпня 2020 року до Шостого апеляційного адміністративного суду надійшов відзив Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, в якому відповідач підтримує позицію суду першої інстанції та зазначає про відсутність підстав для задоволення вимог апеляційної скарги. Зокрема, відповідач вказує, що оскільки позивач та інші сім осіб окремо звертались за наданням дозволу на розробку проекту землеустрою, то проекти землеустрою мали виготовляти для кожного з таких заявників.

Відповідно до ст. 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, наказом Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області від 16 серпня 2019 року № 23-3240/14-19-СГ ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у власність, розташованої в адмінмежах Виноградської сільської ради Лисянського району Черкаської області.

За дорученням ОСОБА_2 від 01.10.2019 ФОП ОСОБА_3 розробила проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, загальною площею 14,0000 га, громадянам у власність для ведення особистого селянського господарства, розташованих за межами населеного пункту в адмінмежах Виноградської сільської ради Лисянського району Черкаської області.

Зазначений проект згідно з його Змістом складається із: завдання на розроблення проекту землеустрою; пояснювальної записки, відповідно до якої передбачена передача у власність 7 (семи) земельних ділянок (серед них позивачу площею 2,0000 га, кадастровий номер 7122882000:02:001:0962); копій клопотань (заяви) на розроблення проекту землеустрою; наказів про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою; довідки з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачів, угіддями станом на 01.01.2016 щодо земельної ділянки (кадастровий номер 7122882000:02:001:0962); викопіювання з публічної кадастрової карти що земельної ділянки (кадастровий номер 7122882000:02:001:0962); довідки від 31.10.2019 №208/19 щодо ґрунтового покриву земельної ділянки, площею 14,0000га; переліку обмежень у використанні земельної ділянки; кадастрового плану земельної ділянки (кадастровий номер 7122882000:02:001:0962); матеріали погодження проекту землеустрою щодо земельної ділянки, площею 14,0000га (висновок від 08.11.2019 №16420/82-19, висновок від 06.11.2019 №1066-19).

Так, згідно з висновком експерта державної експертизи Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області Коваліцького Б.М. від 08 листопада 2019 року № 16420/82-19, проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 14,0000 га громадянам у власність для ведення особистого селянського господарства, розташованих за межами населеного пункту в адмінмежах Виноградської сільської ради Лисянського району Черкаської області погоджується.

Також, щодо відповідного проекту землеустрою наявний висновок державної експертизи землевпорядної документації від 06 листопада 2019 року №1066-19, який затверджений в.о. начальника Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області А. Кисіль.

03 лютого 2020 року представником ОСОБА_1 за вх. від 03 лютого 2020 року №А-1136/0/94-20) подана заява з проханням затвердити проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, площею 2,0000 га, для ведення особистого селянського господарства в адмінмежах Виноградської сільської ради Лисянського району Черкаської області, разом з доданим витягом з державного земель ного кадастру про земельну ділянку та проектом землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

За наслідком розгляду вищевказаної заяви відповідачем прийнято наказ від 10 лютого 2020 року №23-1582/14-20-СГ Про відмову у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки з наступних підстав:

1) кадастровий план земельної ділянки, який є складовою проекту землеустрою, не відповідає вимогам ст.34 Закону України Про державний земельний кадастр та п.3.4. Інструкції про встановлення меж земельних ділянок натурі та закріплення їх межовими знаками, затвердженої наказом Держкомзему від 18.05.2010 №376.

2) відсутнє рішення про погодження об`єднаною територіальною громадою надання у власність земельної ділянки відповідно до розпорядження КМУ від 31 січня 2018 року №60-р.

Вважаючи наказ відповідача про відмову у затвердженні документації із землеустрою протиправним, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Суд першої інстанції у задоволенні адміністративного позову відмовив та зазначив, що проект землеустрою не містить даних відповідно до п.3.4. Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок натурі (на місцевості) та закріплення їх межовими знаками, а також вказав, що оскільки позивач та інші сім фізичних осіб кожен окремо просили дозволу надати їм земельні ділянки, отримали щодо кожної окремі дозволи відповідача у формі відповідних наказів, проекти землеустрою повинні були виготовлятися для кожного з таких заявників.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

За змістом статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною другою статті 4 ЗК України, завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Відповідно до частини першої статті 22 ЗК України, землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Положеннями частини третьої статті 22 ЗК України передбачено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування: а) громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва; б) сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; в) сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства; г) несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об`єднанням громадян - для ведення підсобного сільського господарства; ґ) оптовим ринкам сільськогосподарської продукції - для розміщення власної інфраструктури.

Згідно з частиною першою статті 33 ЗК України, громадяни України можуть мати на праві власності та орендувати земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Відповідно до статті 81 ЗК України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

За змістом частин першої - третьої та п`ятої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами встановлений статтею 118 ЗК України.

Частиною шостою статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Як вбачається з матеріалів справи, наказом Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області від 16 серпня 2019 року № 23-3240/14-19-СГ ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у власність, розташованої в адмінмежах Виноградської сільської ради Лисянського району Черкаської області.

Згідно із частиною сьомою статті 118 ЗК України, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін..

Відповідно до частин восьмої-дев`ятої статті 118 ЗК України, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Згідно зі статтею 25 Закону України Про землеустрій документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації, в тому числі у вигляді проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Статтею 30 Закону України Про землеустрій передбачено, що погодження і затвердження документації із землеустрою проводиться в порядку, встановленому Земельним кодексом України, цим Законом.

У свою чергу, частиною першою статті 186-1 ЗК України передбачено, що проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

У відповідності до частини четвертої статті 186-1 ЗК України, розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а до органів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, - завірені ним копії проекту, а щодо земельної ділянки зони відчуження або зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, розробник подає оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на погодження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, а до органів, зазначених у частині третій цієї статті, - завірені ним копії проекту.

Частиною п`ятою статті 186-1 ЗК України передбачено, що органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері..

Згідно з частиною шостою статті 186-1 ЗК України, підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

У разі якщо проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає обов`язковій державній експертизі землевпорядної документації, погоджений проект подається замовником або розробником до центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин, або його територіального органу для здійснення такої експертизи.

Положеннями частини дев`ятої статті 118 ЗК України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Отже, таким чином, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, зокрема, для ведення особистого селянського господарства, звертаються до відповідного органу з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, до якого додаються визначені ЗК України документи. Проект землеустрою підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, який надає висновок про його погодження або про відмову в такому погодженні. У двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідний орган приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Як вбачається з матеріалів справи, за дорученням В.В. Волонтира від 01.10.2019 ФОП ОСОБА_3 розробила проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, загальною площею 14,0000 га, громадянам у власність для ведення особистого селянського господарства, розташованих за межами населеного пункту в адмінмежах Виноградської сільської ради Лисянського району Черкаської області.

У пояснювальній записці до проекту землеустрою зазначено, що підставою його розроблення є 7 окремих наказів відповідача (в тому числі щодо позивача наказ від 16.08.2019 23-3240/14-19-СГ), якими передбачено передача земельних ділянок сільськогосподарського призначення по 2,0000 га семи фізичним особам, в тому числі позивачу ОСОБА_1 .

Відповідний проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 14,0000 га громадянам у власність для ведення особистого селянського господарства, розташованих за межами населеного пункту в адмінмежах Виноградської сільської ради Лисянського району Черкаської області погоджено у встановленому законом порядку висновком експерта державної експертизи Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області Коваліцького Б.М. від 08 листопада 2019 року № 16420/82-19. Також, щодо відповідного проекту землеустрою наявний висновок державної експертизи землевпорядної документації від 06 листопада 2019 року №1066-19, який затверджений в.о. начальника Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області А. Кисіль .

З системного аналізу вищенаведених законодавчих норм вбачається, що єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому ст. 186-1 ЗК України, а також відсутність обов`язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі. Результат розгляду з питань затвердження проекту землеустрою оформлюється відповідним органом у формі рішення, що прямо передбачено ч. 9 ст. 118 ЗК України.

Жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження в порядку ст. 186-1 ЗК України норми цього Кодексу не містять. При цьому перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватися саме на етапі погодження такого проекту.

Аналогічна правова позиція щодо застосування норм права у подібних правовідносинах є сталою та була неодноразово викладена у постановах Верховного Суду від 16 травня 2019 року у справі № 821/925/18, від 03 липня 2019 року у справі № 823/1103/16, від 05 березня 2019 року у справі № 818/1817/17, від 06 березня 2019 року у справі № 1640/2594/18, від 30 серпня 2018 року у справі № 817/586/17.

Частиною першою статті 36 Закону України Про судоустрій і статус суддів передбачено, що Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з частини шостої статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Від наведених вище правових висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах палата, об`єднана палата або Велика Палата Верховного Суду у відповідності до статті 346 КАС не відступала, а тому підстав для їх неврахування при вирішенні даного спору немає.

Так, матеріалами справи підтверджується,що проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, загальною площею 14,0000 га, громадянам у власність для ведення особистого селянського господарства, розташованих за межами населеного пункту в адмінмежах Виноградської сільської ради Лисянського району Черкаської області погоджений у відповідності до вимог статті 186-1 ЗК України.

Враховуючи вищевикладене правове регулювання, колегія суддів вважає, за наявності такого погодження проекту землеустрою у відповідності до статті 186-1 ЗК України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 ЗК України, позбавлений можливості приймати альтернативні рішення крім як рішень про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Так, оскаржуваний наказ відповідача від 10 лютого 2020 року №23-1582/14-20-СГ Про відмову у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки вмотивований відсутністю рішення про погодження об`єднаною територіальною громадою надання у власність земельної ділянки відповідно до розпорядження КМУ від 31 січня 2018 року №60-р, а також тим, що кадастровий план земельної ділянки, який є складовою проекту землеустрою, не відповідає вимогам ст.34 Закону України Про державний земельний кадастр та п.3.4. Інструкції про встановлення меж земельних ділянок натурі та закріплення їх межовими знаками, затвердженої наказом Держкомзему від 18.05.2010 №376.

Однак, колегія суддів звертає увагу, що вказані відповідачем підстави для відмови у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки не передбачені земельним законодавством. До того ж, як вже зазначалось, перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватися саме на етапі погодження такого проекту, в свою чергу, відповідний проект був погоджений територіальним органом Держгеокадастру.

Окрім того, суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, та відповідач у наданому відзиві на апеляційну скаргу, вказували, що оскільки позивач та інші сім фізичних осіб кожен окремо просили дозволу надати їм земельні ділянки, отримали щодо кожної окремі дозволи відповідача у формі відповідних наказів, проекти землеустрою повинні були виготовлятися для кожного з таких заявників.

Однак, чинним законодавством не встановлено заборони складення одного проекту землеустрою щодо відведення декількох земельних ділянок для різних осіб.

Більше того, відповідно до положень частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Так, Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області не визначало як підставу для винесення оскаржуваного наказу про відмову у затвердженні документації із землеустрою те, що проект землеустрою виготовлений на декілька земельних ділянок для декількох осіб. Відтак, приймаючи такі доводи відповідача, судом першої інстанції не було дотримано положень статті 9 та 77 Кодексу адміністративного судочинства.

Одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. Цей принцип має різні прояви, зокрема, через принцип належного урядування .

Принцип належного урядування , зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і найбільш послідовний спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов`язків.

За наведених обставин та правового регулювання, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність рішення відповідача та вважає, що наказ від 10 лютого 2020 року №23-1582/14-20-СГ Про відмову у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки , яким позивачу відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, розміром 2,0 га (кадастровий номер 7122882000:02:001:0962) для ведення особистого селянського господарства, розташованої в адмінмежах Виноградської сільської ради Лисянського району Черкаської області, є протиправним.

Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

Такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки при розгляді вимог про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень, але і у випадку розгляду вимог про зобов`язання вчинити дії після скасування його адміністративного акту.

Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 28 лютого 2018 року у справі № 826/7631/15.

Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження в більш вузькому розумінні - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Тобто, дискреційними є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова може . При цьому дискреційні повноваження, в тому числі органів місцевого самоврядування, завжди мають межі, встановлені законом.

Аналогічна позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 208/8402/14-а та від 29 березня 2018 року у справі № 816/303/16.

Так, у межах даної справи, відповідач помилково вважає свої повноваження дискреційними. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд.

Відтак, оскільки апеляційним судом було встановлено, що відповідач в межах даної справи протиправно надав позивачам відмову з підстав, не передбачених діючим законодавством на етапі затвердження проекту землеустрою, то в даному випадку належним способом захисту порушеного права є саме зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області затвердити проект землеустрою.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі №808/3082/17, від 31 січня 2019 року у справі №815/2488/17, від 06 березня 2019 року у справі №1640/2592/18.

Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для зобов`язання відповідача видати наказ про затвердження ОСОБА_1 проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, розташованої в адмінмежах Виноградської сільської ради Лисянського району Черкаської області, розміром 2,0 га, кадастровий номер 7122882000:02:001:0962, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, та надання її у власність.

Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області про визнання протиправним і скасування рішення та зобов`язання прийняти рішення.

Згідно з положеннями ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення, є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з прийняттям нової постанови, якою позовні вимоги задовольнити.

Керуючись ст. 243, 315, 317, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд

П О С Т АН О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 17 червня 2020 року - задовольнити.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 17 червня 2020 року - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області про визнання протиправним і скасування рішення та зобов`язання прийняти рішення - задовольнити повністю.

Визнати протиправним і скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області від 10 лютого 2020 року №23-1582/14-20-СГ Про відмову у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки , яким ОСОБА_1 відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, розташованої в адмінмежах Виноградської сільської ради Лисянського району Черкаської області, розміром 2,0 га, кадастровий номер 7122882000:02:001:0962, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, та наданні цієї земельної ділянки у власність.

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області видати наказ про затвердження ОСОБА_1 проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, розташованої в адмінмежах Виноградської сільської ради Лисянського району Черкаської області, розміром 2,0 га, кадастровий номер 7122882000:02:001:0962, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, та надання її у власність.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень ст. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст виготовлено 28.09.2020.

Головуючий суддя Л.В. Бєлова

Судді Є.О. Сорочко,

А.Г. Степанюк