Рішення

від 09.09.2020 по справі 382/795/19

ЯГОТИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Яготинський районний суд Київської області

Справа № 382/795/19

Провадження № 2/382/67/20

РІШЕННЯ

Іменем України

09 вересня 2020 року Яготинський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Кисіль О.А.

при секретарі Твердохліб Г.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Яготин Київської області справу за позовом ОСОБА_1 , в особі представника-адвоката Коваленко Олександра Дмитровича до ОСОБА_2 про стягнення коштів за своєчасно невиконане грошове зобов`язання,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, в особі представника-адвоката Коваленко Олександра Дмитровича, звернувся до Яготинського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів за своєчасно невиконане грошове зобов`язання, в якому вказав, що 01.07.2018 року ОСОБА_2 було отримано у ОСОБА_1 (позивача) для внесення до статутного фонду Товариства з обмеженою відповідальністю LC.UA обладнання та програмне забезпечення на загальну суму 125 000 (сто двадцять п`ять тисяч) гривень, а саме: відеокамера SONY FDR-AX100E вартістю 45 000 гривень, комп`ютерний системний блок вартістю 45 000 гривень, монітор DELL U2515H вартістю 15 000 гривень, програмне забезпечення Autodesk 3ds Max вартістю 25 000 гривень. Зазначена обставина підтверджується виданою розпискою (борговим документом). Вартість цього обладнання та програмного забезпечення мала бути повернута Відповідачем у зазначеному у розписці розмірі (125 000 гривень) до 31.12.2018 року. У випадку невиконання взятого на себе зобов`язання в частині повернення до 31.12.2018 року вартості обладнання та програмного забезпечення в грошовому вигляді відповідач взяв на себе зобов`язання передати позивачеві свою частку у статному фонді Товариства з обмеженою відповідальністю LC.UA . Станом на день із зверненням із цим позовом взяте відповідачем на себе зобов`язання невиконане як у грошовому вигляді, тобто позивачеві не повернуто 125 000 гривень як вартість переданого обладнання та програмного забезпечення, а так само не вчинені інші дії, які могли б бути здійснені відповідачем виходячи із суті взятого на себе зобов`язання, в тому числі - шляхом передачі позивачеві належної відповідачеві частки у статутному фонді Товариства з обмеженою відповідальністю LC.UA чи виконані зобов`язання у будь-який інший погоджений із позивачем спосіб. Враховуючи викладене, просив стягнути з ОСОБА_2 125 000 (сто двадцять п`ять тисяч) гривень невиконаного своєчасно грошового зобов`язання та судові витрати (витрати на сплату судового збору та витрати на правничу допомогу).

Представник відповідача по справі надав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що позивач ґрунтує свої позовні вимоги на документі, який має назву Расписка і датується 01 липня 2018 року. У цьому документі вказано, що ОСОБА_2 отримав у ОСОБА_1 обладнання та програмне забезпечення на загальну суму 125 000 грн.. Виходячи зі змісту цього документу. ОСОБА_2 взяв на себе зобов`язання повернути вартість цього обладнання і програмного забезпечення до 31.12.2018 р., а в разі несплати по цьому зобов`язанню - передати ОСОБА_2 свою долю статутного фонду в ТОВ LС.UА . За своєю правовою природою документ під назвою Расписка є проектом договору купівлі-продажу, який підписаний лише з боку однієї сторони - продавця. Так, відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Позивач аргументує свій позов тим, що відповідач не виконав своє зобов`язання із повернення 125 000 грн. у строк до 31.12.2018 р. Втім, така позиція позивача не ґрунтується на документі під назвою Расписка . Так, у цій Розписці вказано наступне: у разі несплати 125 000 грн. у ОСОБА_2 виникає обов`язок передати ОСОБА_1 свою частку в статутному фонді ТОВ LС.UА . Отже, у позивача після 31.12.2018 року не виникло права на стягнення 125 000 грн. у судовому порядку. Це право трансформувалося у право вимагати передачу частки відповідача в статутному фонді ТОВ LС.UА . Таким чином, позивач обрав неправильний спосіб захисту права, яке він вважає порушеним. Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимогі на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. У частині третій цієї статті визначено, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Ці норми є складовими засади диспозитивності цивільного судочинства. Позивач звернувся із позовом про стягнення із відповідача 125 000 грн. Разом з цим. позивач не довів наявність у нього підстав для задоволення такої вимоги. З огляду на це, у позові належить відмовити. Окрім цього, у ч. 2 ст. 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Натомість документ під назвою Расписка підписаний лише з боку відповідача. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 208 ЦК України, правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, належить вчиняти у письмовій формі. Згідно ж із ч. 2 ст. 631 ЦК України, договір набирає чинності з моменту його укладення. Відповідно ж до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формідосягли згоди з усіх істотних умов договору. Попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат складає витрати на правову допомогу і становить 20 000 (двадцять тисяч) гривень. Враховуючи викладене, просив відмовити у повному обсязі в задоволенні позовних вимог.

Представник позивача направив на адресу суду відповідь на відзив на позовну заяву в якій зазначив, що як випливає із відзиву на позовну заяву, представник відповідача вважає розписку, яку передав відповідач позивачеві у зв`язку із прийняттям обладнання та програмне забезпечення на загальну суму 125 000 (сто двадцять п`ять тисяч) гривень, проектом договору купівлі-продажу . Проте, така позиція представника відповідача є хибною. Згідно із статтею 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Частиною другою цієї ж статті встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, договори та інші правочини. Згідно із статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Таким чином, відповідач прийнявши від позивача обладнання та програмне забезпечення та видавши при цьому розписку про взяття на себе обов`язку сплати за отримане грошові кошти в сумі 125 000 гривень в обумовлений цією ж розпискою строк, вчинив дію, спрямовану на набуття цивільних прав та обов`язків. Як встановлено частиною другою статті 545 ЦК України, якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Частиною третьою статті 545 ЦК України передбачено, що наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. Таким чином, наявність боргового документу у кредитора свідчить про зворотнє, а саме про невиконання боржником свого зобов`язання. При цьому просив суд врахувати правову позицію Верховного Суду України, викладену ним у постанові від 11.11.2015 року у справі № 6-1967цс15. У цій постанові, зокрема, зазначено наступне: За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Аналогічна за змістом правова позиція Верховного Суду викладена у постанові Великої Палати Верховного суду від 16.01.2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18), де фактично повторена попередня правова позиція: За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Отже, за своїм юридичним змістом розписка є борговим документом, а не проектом договору купівлі-продажу, як стверджує представник відповідача. Розписка підтверджує виникнення зобов`язання у особи, яка надала розписку. Представник відповідача у відзиві на позовну заяву стверджує про відсутність у позивача права вимагати грошові кошти за розпискою за передані відповідачеві обладнання та програмне забезпечення, оскільки таке право, на думку представника відповідача, трансформувалося у право вимагати частку, належну відповідачу у статутному капіталі ТОВ LС.UА . Сторона позивача вважає такі доводи представника відповідача надуманими та нормативно необґрунтованими. Слід звернути увагу на обсяг взятих на себе зобов`язань позивачем та відповідачем внаслідок прийняття відповідачем у позивача обладнання та програмного забезпечення та видачу у зв`язку із цим відповідачем розписки. Як випливає із змісту розписки. відповідач за отримане майно взяв на себе зобов`язання сплатити 125 000 гривень на користь позивача до 31.12.2018 року. Як зазначено у статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно із статтею 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Проте, зобов`язання відповідачем належним чином виконано не було, тобто до 31.12.2018 року грошові кошти у сумі 125 000 гривень на користь позивача не сплачено. Зазначена обставина відзивом на позовну заяву не спростовується. Отже, має місце не спростоване відповідачем порушення статті 599 ЦК України. Що стосується посилання представника відповідача, що, оскільки у розписці зазначено про те, що у випадку несплати 125 000 гривень на користь позивача відповідач зобов`язується передати позивачу належну йому частку у статутному фонді ТОВ LС.UА , і у зв`язку із цим відбулася, як стверджено у відзиві на позовну заяву, трансформація права вимоги грошей у право вимоги частки у статутному фонді ТОВ LС.UА , то тут слід звернути увагу суду на наступне. Статтею 600 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється за згодою сторін внаслідок передання боржником кредиторові відступного (грошей, іншого майна тощо). Розмір, строки й порядок передання відступного встановлюються сторонами. В розумінні статті 600 ЦК України викладене у розписці право запропонувати відповідачем передати позивачу замість сплати суми в 125 000 гривень частку у статутному капіталі ТОВ LС.UА є зазначення можливого виду відступного. Проте, стаття 600 ЦК України встановлює передання боржником відступного кредитору, в тому числі іншого майна тощо, якщо таке передання відбулося і на таке передання є згода сторін. Слід зазначити, що з боку відповідача не здійснено будь-яких дій, які б свідчили про передання ним належної йому частки у статутному капіталі ТОВ LС.UА на користь позивача. Зазначена обставина свідчить про відсутність такого бажання насамперед у відповідача, а тому внаслідок цього згода сторін про передачу відповідачем належної йому частки у статутному капіталі ТОВ LС.UА та згода позивача на прийняття такої частки не досягнута, тобто вона відсутня як юридичний факт. Відповідно до п. 4. Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 р. № 118 інформаційний фонд Реєстру містить такі дані: ідентифікаційні - ідентифікаційний код та найменування суб`єкта. Згідно із пунктом 6 цього ж Положення ідентифікаційний код зберігається за суб`єктом, якому він присвоєний, протягом усього періоду його існування і є єдиним, у разі перетворення юридичної особи, крім центральних органів виконавчої влади, за правонаступником зберігається її ідентифікаційний код. У разі припинення юридичної особи шляхом приєднання до іншої юридичної особи та створення на базі юридичної особи, що припинилася, відокремленого підрозділу ідентифікаційний код такої юридичної особи залишається за відокремленим підрозділом. В інших випадках припинення юридичної особи присвоєння її ідентифікаційного коду новоствореним суб`єктам забороняється. Пунктом 7 Положення встановлено, що ідентифікаційний код є обов`язковим для використання в усіх видах звітних та облікових документів суб`єкта і зазначається на його печатках та штампах. Таким чином, виходячи із цього Положення, а також Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань ідентифікаційний код, який присвоюється юридичній особі, є поряд із найменуванням юридичної особи ідентифікуючими юридичну особу даними. При цьому прошу суд звернути увагу додатково на такі обставини, які мають значення для правильного вирішення справи. В розписці в тій її частині, яка стосується можливості відповідачем передати позивачу в частку у статутному капіталі ТОВ LС.UА , не наведено достатніх ідентифікуючих ознак цього товариства. Так, зокрема, розписка в частині, яка стосується можливості передачі частки у статутному капіталі, не містить зазначення ідентифікаційного коду такого товариства. Крім того, слід додатково зазначити, що за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомості про внесення до цього реєстру відомостей юридичної особі із організаційно-правовою формою Товариство з обмеженою відповідальністю та найменуванням - LС.UА відсутні. Відтак, навіть за бажання позивача вимагати від відповідача частки у статутному капіталі ТОВ LС.UА та звернення із відповідним позовом відносно цієї частки ефективний судовий захист прав позивача був би неможливим виходячи із викладених вище обставин. Отже, виходячи із викладеного позивачем обрано правильний та ефективний спосіб судового захисту його порушеного права шляхом стягнення із відповідача грошових коштів в сумі, визначеній розпискою.

Представник відповідача направив заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву в яких зазначив, що обґрунтовуючи свої доводи ОСОБА_1 зазначає, що позиція ОСОБА_2 відносно розписки як проекту договору купівлі-продажу є хибною, натомість вважає розписку борговим документом. Відповідач не погоджується із вказаним твердженням позивача, вважає його безпідставним та недоведеним з огляду на наступне. У розписці від 01.07.2018 року вказано, що у разі несплати ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 125 000,00 грн. у строк до 31.12.2018 року, у нього виникає обов`язок передати ОСОБА_1 свою частку в статутному капіталі ТОВ LС.UА . Відтак, виходячи зі змісту розписки, позивач після 31.12.2018 року позбавлений права на стягнення з відповідача грошових коштів в сумі 125000,00 грн., (в т.ч. в судовому порядку), натомість це право трансформувалося у право вимагати передачі частки відповідача у статутному капіталі ТОВ LС.UА . Таким чином, позивачем обрано неправильний спосіб захисту права, яке на його думку було порушено. Окрім того, посилання позивача на практику Верховного Суд є недоречним, адже предметом наведених судових спорів було стягнення заборгованості за договором позики, що не має відношення до даної справи. Натомість, в даній справі доречно застосувати іншу практику Верховного Суду, а саме Постанову КЦС по справі № 369/3340/16-ц від 22.08.2019 року, де колегія суддів дійшла наступних висновків: За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми. При цьому факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позикодавця до позичальника. Верховний Суд вказав на недоведеність існування між сторонами правовідносин за договором позики, оскільки згідно із розпискою відповідач лише зобов`язався віддати позивачу грошові кошти після продажу земельної ділянки, а не повернути отриману у борг суму коштів . Зі змісту розписки, яка фігурує в даній справі, так само не вбачається зобов`язання відповідача повернути отриману у борг грошову суму у розмірі 125 000,00 грн., а наявне тільки зобов`язання повернути вартість отриманого устаткування та програмного забезпечення в строк до 31.12.2018 року, а у випадку неповернення, - зобов`язання передати свою частку статутного капіталу у ТОВ LС.UА . Наголошує, що відповідач не брав у позивача грошових коштів, а відтак між сторонами не виникло правовідносин за договором позики. Відтак, доводи позивача про юридичний зміст розписки як боргового документу є хибними та не підтвердженні належними та допустимими доказами. Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У своїй відповіді на відзив позивач, посилаючись на ст. 600 ЦК України, яка регламентує припинення зобов`язання переданням відступного, вказує, що викладене у розписці право запропонувати відповідачем передати позивачу замість сплати суми в розмірі 125 000,00 грн., частку у статутному капіталі ТОВ LС.UА є зазначенням можливого виду відступного. Проте, вказана норма матеріального права не стосується предмету доказування, а така позиція позивача не може бути взята судом до уваги, з огляду на наступне. Стаття 600 ЦК України встановлює, що зобов`язання припиняється за згодою сторін внаслідок передання боржником кредиторові відступного (грошей, іншого майна тощо). Розмір, строки й порядок передання відступного встановлюються сторонами. Тобто юридичний факт припинення зобов`язання шляхом надання відступного може мати місце лише за згодою сторін, у зв`язку з чим відступне розглядається як один з видів припинення зобов`язання виключно за домовленістю сторін. Твердження позивача про те, що відступним є можливість відповідача замість сплати грошей передати частку у статутному капіталі юридичної особи є хибною, адже ні у розписці, ні в подальших відносинах між сторонами, питання щодо можливості виконання зобов`язання відступним та предмет відступного не розглядалось, а отже такої домовленості досягнуто не було. Фактично, позивач стверджує про факт існування альтернативного зобов`язання. Відповідно до ч. 1 ст. 539 ЦК України альтернативним є зобов`язання, в якому боржник зобов`язаний вчинити одну з двох або кількох дій. Боржник має право вибору предмета зобов`язання, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту. Натомість у відповідача ніколи не було можливості обирати один з двох способів виконання зобов`язання. Відтак, доводи позивача носять безпідставний характер та не відповідають дійсним обставинам спору. Позивач у відповіді на відзив констатує той факт, що за даними Єдиного державного реєстру інформація про внесення до нього реєстру відомостей про юридичну особу - ТОВ LС.UА відсутня. В підтвердження своїх доводів, позивач до відповіді на відзив додає роздруківку скріншотів із веб-сайту Єдиного державного реєстру, де відобразив запит на пошук інформації про юридичну особу - ТОВ LС.UА за назвою. На вказану дію позивач отримав повідомлення, що за цим запитом нічого не знайдено. Вважає за необхідне навести свої міркування щодо наданого позивачем доказу. Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Частиною 1 ст. 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Згідно ч. 1 ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. На підтвердження відсутності відомостей про ТОВ LС.UА в Єдиному державному реєстрі, позивач посилається на Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.1996 року № 118. Так, зазначений порядок регламентує ведення Держстатом Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, а не Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Ці реєстри є різними за своєю суттю та наповненістю інформації, розпорядниками, доступом до них, порядком отримання інформації із реєстрів тощо. Так, питання щодо отримання відповіді з Єдиного державного реєстру на даний час врегульовано іншими законодавчими актами, а саме Законом України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - Закон) та Порядком надання відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Порядок). Безкоштовний пошук відомостей у Єдиному державному реєстрі здійснюється відповідно до статті 11 Закону. Частиною 1 ст. 11 Закону передбачено, що відомості, які містяться в Єдиному державному реєстрі, є відкритими і загальнодоступними (крім реєстраційних номерів облікових карток платників податків та паспортних даних) та у випадках, передбачених цим Законом, за їх надання стягується плата. Згідно ч. 6 ст. 11 Закону, порядок надання відомостей з Єдиного державного реєстру, перелік додаткових відомостей, до яких надається безоплатний доступ через портал електронних сервісів, форма та зміст виписки, витягу визначаються Міністерством юстиції України в Порядку надання відомостей з Єдиного державного реєстру. Пунктом 1 статті 8 Порядку передбачено, що у запиті щодо надання витягу з Єдиного державного реєстру зазначаються щодо юридичної особи - один декілька з таких критеріїв пошуку: найменування юридичної особи або ідентифікаційний код. Наголошує, що позивач намагався знайти юридичну особу шляхом введення її найменування літерами латинського алфавіту, в той час як пошук здійснюється лише за запитами кирилицею. Відтак, невміння користуватися електронними послугами Єдиного державного реєстру адвокатом позивача призвело до надання суду хибних доводів щодо відсутності інформації про внесення відомостей про ТОВ LС.UА . Таким чином, все вищезазначене свідчить про те, що позивачем обрано неправильний та неефективний спосіб захисту порушених прав, а вимоги позовної заяви підлягають відхиленню, оскільки: 1) між сторонами не було укладено договір позики; 2) наявне в розписці зобов`язання не є відступним в розумінні ст. 600 ЦК України; 3) між сторонами не існує та не існувало альтернативних зобов`язань; 4) позивач безпідставно стверджує про відсутність у Єдиному державному реєстрі інформації про ТОВ LС.UА . На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 180 ЦПК України, просив відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі та покласти судові витрати на позивача.

На адресу суду надійшли пояснення до заперечень відповідача, в яких зазначено, що позивач, ознайомившись із запереченнями відповідача, датованих 26.12.2019 року, вважає за необхідне в порядку статті 43 ЦПК України надати суду наступні пояснення. Позиція відповідача зводиться до заперечення у відповідача зобов`язання повернути 125 000 гривень вартості отриманого обладнання та програмного забезпечення, оскільки, на думку відповідача, розписка передбачає обов`язок відповідача повернути вартість отриманого ним за розпискою обладнання та програмного забезпечення. Проте, такі доводи відповідача інакше, як надуманими, назвати неможна. Розпискою відповідача прямо зазначено, що відповідачем отримано від позивача обладнання та програмне забезпечення на загальну суму 125 000 гривень. Отже, вартість цього обладнання та програмного забезпечення дорівнює 125 000 гривень. Далі у цій же розписці відповідач зобов`язується повернути позивачу вартість цього обладнання та програмного забезпечення в строк до 31.12.2018 року. Таким чином, зобов`язання відповідача повернути позивачеві саме грошові кошти в сумі 125 000 гривень до 31.12.2018 року ясно випливає із самої розписки. Позивач звертає увагу суду, що наведення ним правової позиції Верховного Суду, викладених у постановах від 11.11.2015 року у справі № 6-1967цс15, від 16.01.2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) здійснена не для обґрунтування того, що позивач надав позику відповідачу, як це помилково зазначає відповідач. Зазначеними правовими позиціями Верховного Суду обґрунтовується, що за своїм юридичним змістом розписка є саме борговим документом, а не проектом договору купівлі-продажу, як стверджує представник відповідача. Розписка підтверджує виникнення зобов`язання у особи, яка надала розписку. Відповідачем не спростовано факт невиконання ним зобов`язання перед відповідачем повернути позивачу вартість взятого у нього обладнання та програмного забезпечення в розмірі його вартості (125 000 гривень) в строк до 31.12.2018 року. Будь-якого належного та допустимого доказу виконання відповідачем свого зобов`язання до матеріалів справи не надано. Відповідачем також стверджено, що стороною позивача надано неналежний доказ на підтвердження відсутності у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомостей про внесення до цього реєстру юридичної особи із організаційно-правовою формою Товариство з обмеженою відповідальністю та найменуванням - LС.UА . При цьому відповідачем зазначено, що для отримання відомостей з цього Реєстру щодо юридичної особи зазначається один або декілька критеріїв пошуку: найменування юридичної особи або ідентифікаційний код. Найменування юридичної особи згідно до розписки є наступне: ООО LС.UА . Саме так, а не інакше, зазначено у цій розписці. Інші ідентифікуючі ознаки, в тому числі - ідентифікаційний код цього ООО LС.UА відсутні. Таким чином, єдиним критерієм пошуку відомостей щодо ООО LС.UА у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань залишається саме найменування - LС.UА. За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відомості про внесення до цього реєстру відомостей юридичної особі із організаційно-правовою формою Товариство з обмеженою відповідальністю та найменуванням - LС.UА відсутні. Ця обставина є об`єктивно існуючою. Її існування не залежить від рівня навичок адвоката Позивача користуватися електронними послугами Єдиного державного реєстру , як про це стверджено позивачем. Відповідачем піддано сумніву обраний позивачем спосіб захисту його порушеного права. Позивач вважає, що ця позиція відповідача не належить до конструктивних. Позивач просить суд зважити на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 11 вересня 2019 року у справі № 756/9068/17-ц (провадження № 61-1521св19), яка зводиться до наступного: Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Таким чином, зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Захисту підлягають не теоретичні або примарні права, а права практичні та ефективні. Відповідно до статті 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач на власний розсуд обирає спосіб захисту. У статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією,у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Таким чином, стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається статтею 13 Конвенції, має бути ефективним яку законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02)). Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. В абзаці десятому пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 вказано, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Як зазначалося вище, виданою відповідачем розпискою встановлене зобов`язання відповідача повернути позивачу вартість цього обладнання та програмного забезпечення в строк до 31.12.2018 року. Обраний позивачем спосіб захисту свого права, а саме права на отримання у встановлений борговим документом строк грошові кошти у визначеній цим же борговим документом сумі (125 000 гривень), у вигляді стягнення несвоєчасно сплаченої суми з боржника (Відповідача) є ефективним способом захисту, оскільки саме таким способом захисту забезпечується поновлення порушеного права. Отже, виходячи із викладеного позивачем обрано правильний та ефективний спосіб судового захисту його порушеного права шляхом стягнення із відповідача грошових коштів в сумі, визначеній розпискою.

На адресу суду надійшли додаткові письмові пояснення представника відповідача, в яких він зазначив, що 23.01.2020 року ним було подано до суду свої пояснення до заперечень відповідача. В даному документі позивач виклав свої думки стосовно деяких доводів відповідача, які вважав безпідставними та необгрунтованими. Втім, дані пояснення грунтуються на твердженнях, які або ж не відповідають дійсності, або є помилковими.

І. ДОВОДИ ПОЗИВАЧА

1 ) ... на думку відповідача, розписка передбачає обов`язок відповідача повернути вартістьотриманого ним за розпискою обладнання та програмного забезпечення ;

2) ... розписка є саме борговим документом... ;

3) ... відомості про внесення до реєстру відомостей юридичної особи із організаційно-правовою формою Товариство з обмеженою відповідальністю та найменуваннями LС.UА відсутні ;

4) ... спосіб захисту ... у вигляді стягнення несвоєчасно сплаченої суми з боржника (Відповідача) є ефективним способом захисту .

Відповідно до ст. 43 ІЩК України, учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб. Вважає викладені вище доводи позивача безпідставними та необгрунтованими, що обумовлює необхідність надання суду даних додаткових письмових пояснень відповідача.

II. ЗАПЕРЕЧЕННЯ ВІДПОВІДАЧА

1.Стосовно обов`язків відповідача за розпискою

Як зазначалось вище, позивач у своїх поясненнях вказав: ... на думку відповідача, розписка передбачає обов`язок відповідача повернути вартість отриманого ним за розпискою обладнання та програмного заоезпечення . Наголошує, що дане твердження є неправильним та таким, що не відображає дійсні обставини справи. Відповідач ніколи не заявляв про свій обов`язок повернення вартості обладнання за розпискою. Навпаки, відповідач протягом всього періоду розгляду даного спору заперечує проти будь-яких своїх обов`язків із повернення будь-яких грошових коштів позивачу. Фактично позивач стверджує ніби відповідач визнає позовні вимоги із повернення грошових коштів, в той час як це повністю не відповідає дійсності. Відповідач заперечує проти вимог позивача у даному судовому провадженні та вважає їх безпідставними, а отже вказане вище твердження Позивача є помилковим.

2.Стосовно юридичного змісту документа розписка

У своїх поясненнях позивач намагається довести думку, аргументуючи її судовою практикою, що документ під назвою розписка за будь-яких умов є борговим документом. Втім, дане твердження також є помилковим. По-перше, все правове обґрунтування позивача зводиться до того, що розписка про отримання грошових коштів є борговим документом, і це було неодноразово підтверджено рішеннями судів. Натомість, ключовою особливістю розписки як боргового документу є саме обставина передання грошових коштів за нею. В даному ж випадку між сторонами було укладено попередній договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства: відповідач зобов`язувався передати позивачу частку у статутному капіталі ТОВ LС.UА у разі неповернення вартості обладнання до 31.12.2018 року. Той факт, що даний документ має назву розписка в жодному разі не може свідчити про виникнення боргових зобов`язань. Також неправильним є і позиція позивача, що будь-яка розпискає борговим документом. Так, згідно позиції Верховного Суду, викладеної у Постанові від 22.08.2019 по справі № 369/3340/16-ц: факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця. Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки . Яквказане вище рішення суду, так і рішення судів, наведені позивачем у відповіді на відзив, свідчать, що тільки тоді розписка є борговим документом, коли за нею кредитор передає боржнику грошові кошти. В усіх інших випадках судам необхідно встановлювати правову природу правовідносин між сторонами, незалежно від назви документа, в якому це зобов`язання закріплено. Таким чином, твердження позивача, що підписана відповідачем розписка є борговим документом - помилкове, та не відповідає дійсним обставинам справи.

3. Відносно інформації про компанію LС.UА

У своїх поясненнях позивач вказує, що такої компанії як LС.UА не існує, адже у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (надалі - Єдиний державний реєстр) відсутня інформація про цю юридичну особу. Даним твердженням позивач намагається аргументувати відсутність можливості передати відповідачем свою частку у статутному капіталі позивачу на виконання Розписки від 01.07.2018 року. Натомість відповідач вважає за необхідне повідомити суду, що насправді така компанія існує. Так, у Єдиному державному реєстрі є інформація про Товариство з обмеженою відповідальністю ЛС.ЮА , код ЄДРПОУ: 41969603, одним із учасників якої є Відповідач, ОСОБА_2 .. Згідно інформації із Єдиного державного реєстру, повним найменуванням юридичної особи англійською мовою є LIMITED LIABILITY COMPANY LС.UА . Більше того, згідно інформації із сервісу Опендатабот , gозивач, ОСОБА_1 був одним із засновників даної компанії. Також варто зауважити, що станом на дату складання Розписки, 01.07.2018 року, позивач був учасником ТОВ ЛС.ЮА . Тобто не викликає жодних сумнівів, що на момент складання розписки позивач і відповідач мали на увазі саме компанію ТОВ ЛС.ЮА (LLСO LС.UА ). Таким чином, позивач наводить неправдиві дані та спеціально намагається заплутати суд своїми безпідставними твердженнями, що ТОВ ЛС.ЮА нібито не існує.

4. Стосовно обраного позивачем способу захисту

У своїх поясненнях позивач вкотре стверджує, що ним було обрано належний та ефективний спосіб захисту своїх прав. Втім, дана позиція не відповідає дійсності із двох підстав: - Сторони не домовлялись про сплату грошових коштів після 31.12.2018 року; - у позивача була можливість обрати належний спосіб захисту своїх прав, та звернутись із ним до суду. Як вже декілька разів було наголошено відповідачем у попередніх документах, право позивача вимагати від відповідача сплати грошових коштів завершилось 31.12.2018 року. Після настання цієї дати таке право у Позивача припинилось в силу домовленостей сторін за Розпискою від 01.07.2018 року. При цьому, в пункті 3 даних додаткових письмових пояснень було детально описано, що ТОВ ЛС.ЮА дійсно існує, а сторони домовились про передання позивачу частки саме у цій компанії. Відтак, позивачем було обрано неналежний спосіб захисту свого права, адже із 31.12.2018 року він не має права вимагати від відповідача повернення грошових коштів.Слід звернути увагу, що позивачем наведено у своїх поясненнях цитату із рішення Верховного Суду (що включає посилання на позицію Конституційного Суду України та Європейського суду з прав людини), на підтвердження обрання ефективного способу захисту. Насправді позивачем може і обрано ефективний для його клієнта спосіб захисту, втім він в жодному разі не є належним, та не узгоджується із положеннями Розписки від 01.07.2018. Окремо хочемо звернути увагу суду, що вже вдруге поспіль підготовче судове засідання було відкладено із метою надання відповідачу можливості підготувати свою відповідь на документ, поданий позивачем. Останнім же документи на адресу відповідача направлялись поштою, які ОСОБА_2 так і не отримував. При цьому представник відповідача у судовому засіданні наголошував, що документи можуть бути направлені на адресу представників Відповідача - АО Юскутум , і тоді зайвого затягування строків розгляду справи можна було б уникнути. Втім, позивач все одно не вчинив для цього належних дій, чим сам же призвів до чергового відкладення судового засідання. Підсумовуючи викладене у даних додаткових письмових поясненнях можна вказати наступне: всупереч твердженню позивача, відповідач ніколи не визнавав та не визнає свого обов`язку із повернення будь-яких грошових коштів ОСОБА_1 ; підписана відповідачем Розписка від 01.07.2018 не є борговим документом, як про це стверджує позивач, а є попереднім договором купівлі-продажу; компанія LС.UА дійсно існує, позивач був її засновником та учасником, а сторони цього спору під час складання Розписки від 01.07.2018 року мали на увазі саме ТОВ ЛС.ЮА , код ЄДРПОУ 41969603; позивачем було обрано неналежний спосіб захисту, оскільки у позивача немає права вимагати від відповідача сплати грошових коштів;дії позивача кількаразово призводили до відкладення судових засідань, чого можна було б уникнути шляхом надсилання документів на адресу АО Юскутум або електронною поштою. На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 43 ЦПК України, просив прийняти дані додаткові письмові заперечення до розгляду; відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі та покласти судові витрати на позивача.

На адресу суду від представника позивача надійшли заперечення на додаткові пояснення відповідача, в яких зазначено, що позивач, ознайомившись із датованими 17.02.2020 року додатковими письмовими поясненнями відповідача, надісланих того ж дня на електронну адресу позивач, вважає за необхідне в порядку статті 43 ЦПК України надати суду наступні пояснення. Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Статтею 545 ЦК України встановлено, що якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Там же у частині третій зазначено, що наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. Позивач звертає увагу суду на те, що юридична конструкція статті 545 ЦК України є загальною для всіх видів зобов`язань (як грошових, так і не грошових). Ніщо у цій статті не вказує на те, що борговий документ у вигляді розписки може бути виданий лише для посвідчення факту отримання боржником саме грошових коштів і саме отриманих як позика. Отже, розписка як борговий документ може бути підтвердженням і отримання іншого, аніж гроші, майна із зобов`язанням у визначений розпискою строк повернути вартість цього майна або виконати інші дії. Розпискою відповідача прямо зазначено, що відповідачем отримано від позивача обладнання та програмне забезпечення на загальну суму 125 000 гривень. Отже, вартість цього обладнання та програмного забезпечення дорівнює 125 000 гривень. Далі у цій же розписці відповідач зобов`язується повернути позивачу вартість цього обладнання та програмного забезпечення в строк до 31.12.2018 року. Таким чином, зобов`язання відповідача повернути позивачеві саме грошові кошти в сумі 125 000 гривень до 31.12.2018 року ясно випливає із самої розписки. Ця розписка перебуває у позивача, що свідчить про невиконання відповідачем свого зобов`язання. Отже, взяте відповідачем зобов`язання невиконане, що є порушенням статті 526 ЦК України, згідно до якої зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Позивач звертає увагу суду, що наведення ним правової позиції Верховного Суду, викладених у постановах від 11.11.2015 року у справі № 6-1967цс15, від 16.01.2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) здійснена не для обґрунтування того, що Позивач надав позику відповідачу, як це помилково зазначає відповідач. Зазначеними правовими позиціями Верховного Суду обґрунтовується, що за своїм юридичним змістом розписка є саме борговим документом, а не проектом договору купівлі-продажу, як стверджує представник відповідача. Розписка підтверджує виникнення зобов`язання у особи, яка надала розписку, розмір цього зобов`язання та строк його виконання, у зв`язку із чим видана відповідачем розписка є саме борговим документом. Відповідачем не спростовано факт невиконання ним зобов`язання перед відповідачем повернути позивачу вартість взятого у нього обладнання та програмного забезпечення в розмірі його вартості (125 000 гривень) в строк до 31.12.2018 року. Будь-якого належного та допустимого доказу виконання Відповідачем свого зобов`язання до матеріалів справи не надано. Посилання відповідача на те, що право вимоги позивача вимагати від нього сплати грошових коштів завершилося 31.12.2018 року не відповідає умовам розписки, оскільки ніщо в ній не зазначає про припинення зобов`язання відповідача про сплату коштів 31.12.2018 року. Дата 31.12.2018 року є лише кінцевою датою, до якої відповідач має сплатити позивачеві вартість отриманого обладнання та програмного забезпечення. В свою чергу. Позивач мав права вимагати від відповідача сплати грошових коштів також після дати 31.12.2018 року а не раніше. Що стосується посилання відповідача, що розписка є попереднім договором відчуження частки у статутному капіталі ТОВ LС.UА , то така його позиція є хибною та не відповідає суті правовідносин між позивачем та відповідачем. Якщо виходити із позиції відповідача, що розписка є саме попереднім договором відчуження частки у статутному капіталі ТОВ LС.UА , то навіть за умови, що це дійсно так, умови розписки не відповідають вимогам для попередніх договорів. Так, відповідно до статті 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Отже, попередній договір має містити, щонайменше, наступні обов`язкові умови: строк, протягом якого має бути укладений основний договір; умови основного договору, встановлені попереднім договором. Крім того, згідно із частиною першою статті 20 Закону України Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю учасник товариства має переважне право на придбання частки (частини частки) іншого зшасника товариства, що продається третій особі. Розписка не відповідає вимогам, які ставляться до попередніх договорів, оскільки нею не встановлено ані строк, протягом якого має бути укладений основний договір (відчуження частки у статутному капіталі), ані будь-які умови основного договору (вартість частки, порядок її передачі та приймання, відмова інших учасників Товариства від переважного права на придбання частки іншого учасника, який відчужує її на користь третьої особи тощо). Крім того, слід звернути увагу суду, що згідно із частиною третьою статті 635 ЦК України зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення. Як зазначалося вище, розписка взагалі не зазначає строк, протягом якого відповідач та позивач мають укласти договір купівлі-продажі частки у статутному капіталі ТОВ LС.UА . Відповідач не надсилав позивачеві жодних пропозицій про укладення договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства LС.UА , а так само не робив цього і позивач. Отже, в силу зазначеної норми, навіть якщо і цю розписку розглядати саме, як попередній договір відчуження частки, будь-які зобов`язання в частині відчуження належної відповідачеві частки у статутному капіталі ТОВ LС.UА припинені. Також позивач вважає за необхідне звернути увагу суду на частину четверту статті 635 ЦК України, згідно до якої договір про наміри (протокол про наміри тощо), якщо в ньому немає волевиявлення сторін щодо надання йому сили попереднього договору, не вважається попереднім договором. Розписка не містить жодного застереження відносно того, що має місце волевиявлення позивача та відповідача про надання цій розписці саме сили попереднього договору відчуження частки у статутному капіталі ТОВ LС.UА відтак згідно частини четвертої статті 635 ЦК України ця розписка не є і не може бути попереднім договором. І знову позивач, хоча ним уже неодноразово стверджено та доведено відсутність запису у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про реєстрацію ТОВ LС.UА , змушений зазначити наступне. У розписці зазначена наступна назва: ООО LС.UА . Саме так, а не інакше, зазначено у цій розписці. Інші ідентифікуючі ознаки, в тому числі - ідентифікаційний код цього ООО LС.UА відсутні. Посилання відповідача, що сторони нібито мали на увазі ТОВ ЛС.ЮА , нічим не підтверджується. Розписка не містить сполучення літер, які утворюють скорочену назву саме як ТОВ ЛС.ЮА . Розписка не містить ідентифікаційного коду Товариства з обмеженою відповідальністю ЛС.ЮА , хоча, як випливає із пояснень відповідача станом на 01.07.2018 року це Товариство вже було зареєстроване. Отже, твердження відповідача в цій частині суперечить матеріалам справи та фактичним обставинам. Як встановлено статтею 13 ЦК України цивільні права особа Здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. Частиною другою цієї статті передбачено, що при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Частиною третьою цієї ж статті зазначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Позивач вважає, що позиція відповідача у справі, що слухається судом, має всі ознаки зловживання правами. Позивач доходить цього висновку виходячи із того, що відповідачем незважаючи на те, що мав місце доведення невиконання ним свого зобов язанн розпискою, стверджується про відсутність зобов`язання повернути кошти Позивачеві у сумі та строк, визначеній розпискою. Крім того, позивач вважає, що ознаки зловживання відповідачем правом має вираження у ствердженні ним про нібито укладення сторонами попереднього договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі господарського товариства, хоча розписка в цій частині зі всією очевидністю не відповідає вимогам статті 635 ЦК України, фактичним обставинам складання відповідачем розписки, про що останньому достеменно відомо. Іншою ознакою зловживання правом відповідачем є те, що ним не запропоновано іншого способу виконання зобов`язання перед позивачем таким чином який би задовольняв позивача. Позивач вважає, що як випливає з необгрунтованих та надуманих тверджень відповідача, останній взагалі не вважає себе зобов`язаною по відношенню до позивача особою. Виходячи із викладеного, позивач звертає увагу суду, що обраний позивачем спосіб захисту свого права, а саме права на отримання у встановлений борговим докуінтом строк грошові кошти у визначеній цим же борговим документом сумі (125 000 гривень), у вигляді стягнення несвоєчасно сплаченої суми з боржника (відповідача), є ефективним способом захисту, оскільки саме таким способом захисту забезпечується поновлення порушеного права позивача, з огляду на що просить уд позовн`вимоги задовольнити у повному обсязі, судові витрати покласти на відповідача.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав заявлені вимоги, додавши, що на даний час кошти відповідно до вказаної розписки не повернуті, що стосується зазначеного в розписці з приводу передачі відповідачем своєї частини до статутного фонду ООО LС.UА , то з будь-якими пропозиціями з приводу цього до позивача відповідач не звертався, як і не звертася до зборів відповідного товариства, щодо вирішення даного питання. При цьому, зазначене ООО LС.UА не міститься в даній розписці ідентифікуючих обов`язкових ознак, тобто відповідного ідентифікаційного коду за допомогою якого можливо було б дану компанію виділити та індентифікувати серед інших схожих за назвою чи ідентичних за назвою. Тому, вдповідно до даної частини розписки не досягнуто всіх істотних умов, оскільки не вказано відповідно до ЦК України всіх необхідних даних, які б ідентифікували дану юридичну особу. Крім цього, відповідно до даної розписки не можливо ідентифікувати, яка саме частина належить відповідачу по справі в даному статуному фонді і чи є він учасником ООО LС.UА . При цьому, збов`язання на даний час не припинилось, оскільки не є виконаним відповідачем по даній справі.

Представник відповідача та відповідач в судовому засіданні не визнали вимоги позову, та не заперечували того факту, що кошти відповідно до вказаної розписки не повернуті. Підпис на розписці міститься відповідача по справі. Відповідач не звертався до відповідача щодо передачі йому його частки із статутного фонду, та будь-які рішення щодо передачі даної частки відсутні. Дане майно відповідач не отримував. Важають, що оскільки кошти не були повернуті до 31.12.2018 року, то відповідач повинен віддати свою частину статуного фанду вказаного в розписці підприємства, тому позивачем обрано не вірний спосіб захисту. Розписка підписувалась відповідачем як фізичною особою.

Перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, дослідивши докази, суд вважає, що позов підлягає до задоволення.

Згідно із ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У ч. 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З копії розписки від 01.07.2018 року (а.с. 6) вбачається, що ОСОБА_2 отримав у ОСОБА_1 для внесення до статутного фонду Товариства з обмеженою відповідальністю LC.UA обладнання та програмне забезпечення на загальну суму 125 000 (сто двадцять п`ять тисяч) гривень, а саме: відеокамера SONY FDR-AX100E вартістю 45 000 гривень, комп`ютерний системний блок вартістю 45 000 гривень, монітор DELL U2515H вартістю 15 000 гривень, програмне забезпечення Autodesk 3ds Max вартістю 25 000 гривень і зобов`язався повернути вартість даного обладнання і програмного забезпечення до 31.12.2018 року, у випадку не виконання даного зобов`язання, зобов`язався передати свою частку статутного фонду в ТОВ LC.UA ОСОБА_1 .

З копії листа-вимоги від 24.01.2019 року (а.с. 7-8) вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 щодо добровільного здійснення ним виконання взятого на себе зобов`язання та повернути 125 000 гривень на вказані в листі реквізити.

З роздруківки із відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 68-71) вбачається, що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомості про Товариство з обмеженою відповідальністю LC.UA відсутні.

З роздруківки витягу із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 120-125) вбачається, що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено відомості про Товариство з обмеженою відповідальністю ЛС.ЮА (ТОВ ЛС.ЮА ) - Limited liability company LC.UA (LLC LC.UA ), ідентифікаційний код 41969603, місце знаходження м. Київ вул. Борщагівська, 145 кв. 168, серед засновників ОСОБА_2 з розміром внеску до статутного фонду 140 000,00 грн..

З роздруківки із сервісу Опендатабот (а.с. 126-128) вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю ЛС.ЮА (ідентифікаційний код 41969603), місце знаходження м. Київ вул. Борщагівська, 145 кв. 168, зі статутним капіталом 700 000,00 грн. має основний вид діяльності 62.01 Комп`ютерне програмування, серед засновників ОСОБА_2 з розміром внеску до статутного фонду 140 000,00 грн., ОСОБА_3 минулий власник та керівник у Товаристві з обмеженою відповідальністю ЛС.ЮА .

Згідно із статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно із статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема;

1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;

2) зміна умов зобов`язання;

3) сплата неустойки;

4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно із частиною другою статті 612 ЦК України боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Частиною третьою статті 612 ЦК України зазначено, що якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов`язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Відповідно до статті 625 ЦК У країни боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як встановлено статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно із статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою статті 16 ЦК У країни визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, примусове виконання обов`язку в натурі.

Отже, враховуючи вище викладене, а також те, що сторонами не заперечувався той факт, що відповідач як фізична особа забов`язувався сплатити позивачу кошти за дане майно, а також те, що відповідач не сплатив вказані в розписці кошти, не надав свою частину із статуного фонду, відсутнє рішення зборів учасників статутного фонду щодо передачі чи звернення відповідача з відповідною пропозицією. При цьому, сторони не заперечували того факту, що саме позивач як фізична особа надав відповідне майно та відповідач не заперечував того факту, що саме позивачу повинен повернути вказані в розписці кошти. Твердження відповідача, що він не отримував даного майна, не підтверджується наявними в справі доказами. При цьому, відповідач, не заперечував, що підписав особисто дану розписку. Вважає даний договір укладеним, у вигляді розписки. Враховуючи, що в матеріалах справи відсутні докази припинення даного зобов`язання чи його виконання, а також відсутні докази його неукладення. При цьому, в даній розписці відстуні ідентифікуючі ознаки ООО LС.UА та не зазначено яка саме частина статуного фонду належала позивачу, як фізичній особі, що вбачається з даної розписки. Тому, з огляду на викладне позов підлягає до задоволення.

Щодо стягнення судових витрат, суд прийшов до таких висновків.

Статтею 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

В силу ст. 141 ЦПК України, витрати пов`язані з розглядом справи покладаються на позивача в разі відмови в позові.

Представником позивача було надано суду Акт прийому-передачі виконаних робіт у даній справі на суму 10 000,00 грн. (а.с. 55), до розрахунку додано копію меморіального ордеру № @2PL918698 від 03.05.2019 року (а.с. 18, 54) на суму 10 000,00 грн., відповідно до договору про надання правничої допомоги № 019/2019 від 25.04.2019 року (а.с. 12-16, 47-51), копію додатку № 1 до договору про надання правничої допомоги від 25.04.2019 року № 019/2019 (а.с. 17, 52), копію довіреності (а.с. 19), розрахунок судових витрат (а.с. 45-46), рахунок № 019-цс/1 від 30.04.2019 року (а.с. 53), копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 1079 (а.с. 56).

Відповідно до положень ч. 1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 2 ст. 137).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 137).

Позивач просить стягнути з відповідача 10 000 грн. - витрат на оплату правничої допомоги та судовий збір.

Як передбачено ст. ст. 15, 60, 62 ЦПК України та Законом України Про адвокатську діяльність , правничу допомогу в суді може надавати адвокат, повноваження адвоката як представника посвідчується довіреністю або ордером.

Відповідно до ст. 30 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

За змістом розрахунку суми судових витрат та копії меморіального ордеру № @2PL918698 від 03.05.2019 року (а.с. 18, 54) на суму 10 000,00 грн. вбачається, що позивачем було сплачено адвокату 10 000,00 грн..

Відповідно до приписів ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3)обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 137).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 137).

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських послуг, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, а й також чи сума їх була обґрунтованою.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі East/West Alliance Limited проти України , заява № 19336/04, п. 269.

Відповідно до п. 48 Постанови Пленуму ВССУ № 10 від 17.10.2014 року, витрати на правову допомогу стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

В силу ст. 141 ЦПК України, витрати пов`язані з розглядом справи покладаються на позивача в разі відмови в позові.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 141, 258-259, 265, 268, 354 ЦПК України, ст.ст.15, 16, 526, 530, 610-612, 625 ЦК України, Конвенціє про захист прав людини і основоположних свобод, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 , в особі представника-адвоката Коваленко Олександра Дмитровича до ОСОБА_2 про стягнення коштів за своєчасно невиконане грошове зобов`язання, задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , 125 000 (сто двадцять п`ять тисяч) гривень за несвоєчасно виконане грошове зобов`язання.

Стягнути зОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 250 (одна тисяча двісті п`ятдесят) гривень судового збору сплаченого позивачем, а також оплачені позивачем витрати за надану позивачу професійну правову допомогу в розмірі 10 000 (десять тисяч) гривень.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі через Яготинський районний суд апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення повного рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, після проголошення повного рішення 24 вересня 2020 року, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Кисіль О.А.