Рішення

від 17.09.2020 по справі 907/35/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

17.09.2020 м. Ужгород Справа № 907/35/20

Суддя Господарського суду Закарпатської області Андрейчук Л.В. , розглянувши матеріали

за позовом Приватного підприємства «Міжгірське АТП 12138» , смт. Міжгір`я

до відповідача Управління соціального захисту населення Міжгірської районної державної адміністрації, смт. Міжгір`я

про стягнення 671636,29 грн.

секретар судового засідання - Корольчук М.М.

сторони не з`явились

СУДОВІ ПРОЦЕДУРИ.

Приватне підприємство «Міжгірське АТП 12138» звернулося з позовом, яким просить стягнути з відповідача 671636,29 грн. боргу з компенсації втрат за пільгові перевезення пасажирів на міських та приміських автобусних маршрутах загального користування за період з січня до грудня 2017 року. Позов заявлено з посиланням на ст. ст. 908 Цивільного кодексу України. ст. 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» , ст. ст. 48. 102 Бюджетного кодексу України.

Попередній розрахунок понесених судових витрат позивачем заявлено у розмірі 10074,56 грн сплаченого судового збору.

Ухвалою суду від 10 лютого 2020 року відкрито провадження у справі, постановлено розглянути спір за правилами загального позовного провадження, встановлено сторонам процесуальні строки для подання заяв по суті спору та призначено підготовче засідання.

Відповідач не скористався наданим йому правом надати суду відзив на позов, хоча розгляд справи неодноразово відкладався, в т. ч. за його клопотанням.

Враховуючи, що про час та місце розгляду справи відповідач був повідомлений своєчасно та належним чином (ухвали суду була надіслані на його офіційну юридичну адресу та отримані ним, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення), суд дійшов висновку, що він мав час та можливість надати свої заперечення з приводу предмета спору, та докази, які мають значення для розгляду справи по суті.

Учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд (ч. 2 ст. 14 ГПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).

Відтак, відповідно до положень ч.ч. 8, 9 ст. 165, ч. 1 ст. 251 ГПК України у зв`язку з ненаданням відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

У справі проведено підготовче провадження, за наслідками якого справу призначено до розгляду по суті на 17.09.2020.

Позивач подав клопотання про розгляд справи без його участі.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами дослідження та оцінки доказів, наявних у матеріалах справи.

АРГУМЕНТІ СТОРІН.

Правова позиція позивача.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не відшкодував позивачу як надавачу послуг населенню 671636,29 грн. компенсації втрат за пільгові перевезення пасажирів на міських та приміських автобусних маршрутах загального користування за період з січня до грудня 2017 року.

Заперечення відповідача.

Відповідач не подав відзиву на позовну заяву.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ.

Між Приватним підприємством «Міжгірське АТП 12138» (перевізник) та Міжгірською районною державною адміністрацією (організатор) 05.05.2014 було укладено 6 договорів за №№ 2-2, 2-3, 2-5, 2-6, 27, 2-11 про організацію перевезень пасажирів на приміських автобусних маршрутах загального користування, а саме: Міжгір`я - Свобода; Міжгір`я - Студений; Міжгір`я - Лісковець» ; Міжгір`я - Лозянський; Міжгір`я - Річка (Тюшка); Міжгір`я - Присліп, за умовами яких організатор надає право перевізнику обслуговувати автобусні маршрути загального користування, а перевізник набуває право їх обслуговувати відповідно до конкурсних умов(пункти 1 Договорів).

Згідно з пунктом 2.2.4 зазначених договорів перевізник здійснює пільгове перевезення пасажирів, які відповідно до законодавства користуються такими правами, а відповідно до пункту 2.1.5 договорів організатор сплачує перевізникові дотації на перевезення пільгових категорій пасажирів в розмірах, передбачених видатковою частиною бюджету відповідно до обсягів перевезень пільгових пасажирів (одержаних доходів) на приміських маршрутах.

Договори набувають чинності 05.05.2014 і діють до 04.05.2018 (пункт 5).

Також, ПП «Міжгірське АТП 12138» (перевізник) уклало 11 договорів з Закарпатською обласною державною адміністрацією (організатор) про організацію перевезень пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, а саме:

- № 011531 від 21.05.2015 Колочава - Ужгород, рейси № 705/706;

- № 011535 від 21.05.2015 Міжгір`я - Ужгород через Свалява, рейси № 735/736;

- № 031524 від 12.06.2015 Міжгір`я - Ужгород через Сваляву, рейси № 749/750;

- № 031518 від 12.06.2015 Колочава - Ужгород, рейси №703/704;

- № 031523 від 12.06.2015 Міжгір`я - Ужгород через Сваляву, рейси №747/748;

- № 071611 від 05.01.2016 Міжгір`я - Ужгород через Хуст, рейси №757/758;

- № 071619 від 05.01.2016 Воловець - Хуст, рейси №879/880;

- № 061620 від 05.06.2016 Синевир - Ужгород, рейси №905/906;

- № 091613 від 07.07.2016 Міжгір`я - Ужгород через Сваляву, рейси №751/752;

- № 091612 від 07.07.2016 Міжгір`я - Ужгород через Сваляву, рейси №739/740;

- № 111617 від 28.10.2016 Томунь - Ужгород, рейси №843/844.

За приписами пункту 1 вказаних договорів організатор надає право перевізнику обслуговувати автобусні маршрути загального користування, а перевізник набуває право їх обслуговувати відповідно до конкурсних умов.

Пунктом 2.2.19 зазначених договорів встановлений обов`язок перевізника забезпечити пільговий проїзд громадян згідно з чинним законодавством.

Судом встановлено, що на виконання умов договорів перевізник здійснював перевезення пільгової категорії громадян у період з 01.01.2017 по 31.12.2017 року, внаслідок чого поніс витрати на загальну 671636,29 грн.

Не отримавши від відповідача відшкодування, позивачем протягом 2017-2019 років вживалися заходи спрямовані на погашення відповідачем заборгованості з компенсації виплат за пільгові перевезення пасажирів на приміських та міжміських автобусних маршрутах загального користування за 2017 рік, для чого відповідачу щомісячно надавались звіти (розрахунки) фактичних видатків на компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян, а також надсилались вимоги про відшкодування боргу (№6 від 16.02.2017, №21 від 30.06.2017, № 32 від 21.09.2017, №37 від 09.10.2017, №45 від 23.11.2017, №49 від 19.12.2017, №3 від 19.01.2018).

Матеріали справи містять листи-відповіді управління, зміст яких зводиться до повідомлення про відсутність коштів на субвенцію у 2017 році, та, відповідно, відсутність договору на компенсацію за пільговий проїзд окремих категорій громадян на 2017 роки. При цьому, акти звірки теж були повернуті підприємству без розгляду та опрацювання.

Оскільки відповідач не відреагував ні на вимогу № 36 від 09.08.2018 про повернення коштів, ні на вимогу № 58 від 09.11.2018, надіслану разом зі зведеною відомістю про щомісячне перевезення пасажирів, позивач звернувся до суду із вимогою стягнути суму 671636,29 грн втрат за перевезення пільгової категорії громадян на приміських та міських маршрутах загального користування в примусовому порядку.

ОЦІНКА СУДУ

Між сторонами у справі виникли цивільно-правові відносини з перевезення певних категорій пасажирів автомобільним транспортом загального користування в силу статті 11 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 6 ст. 306 Господарського кодексу України, відносини, пов`язані з перевезенням пасажирів та багажу, регулюються Цивільним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами.

Так, приписами ст. 908 Цивільного кодексу України визначено, що перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення; загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

При цьому правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію, закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначено Законом України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії".

Статтею 19 вказаного Закону передбачено, що виключно законами України визначаються пільги щодо оплати житлово - комунальних, транспортних послуг і послуг зв`язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про автомобільний транспорт» (надалі - Закон) надання соціально значущих послуг автомобільного транспорту здійснюється відповідно до законодавства з питань поставки продукції для державних потреб.

Соціально значущими послугами автомобільного транспорту є послуги з перевезення пасажирів автобусними маршрутами загального користування за визначеними уповноваженими органами тарифами та на пільгових умовах відповідно до законодавства.

Положенням ч. 1 ст. 29 Закону України «Про автомобільний транспорт» , встановлено, що автомобільним перевізником та автомобільним самозайнятим перевізником, які здійснюють перевезення пасажирів на договірних умовах, є суб`єкти господарювання, які відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надають послуги за договором перевезення пасажирів транспортним засобом, що використовується ними на законних підставах.

Відповідно до ч. 1 ст. 31 Закону України «Про автомобільний транспорт» , відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування міських, приміських та міжміських, які не виходять за межі території області (внутрішньообласні маршрути), із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування визначаються договором про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування, у якому встановлюються: перелік маршрутів загального користування, які буде обслуговувати автомобільний перевізник, умови організації перевезень, показники якості транспортного обслуговування населення, термін роботи автомобільного перевізника, зобов`язання органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо облаштування маршруту, підтримки проїзної частини автомобільної дороги та під`їзних шляхів у належному стані (тільки для міських автобусних маршрутів), розмір компенсації витрат автомобільного перевізника внаслідок перевезення пільгових пасажирів та регулювання тарифів, механізм їх виплати.

Договір про організацію перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування міському, приміському та міжміському, які не виходять за межі території області (внутрішньообласні маршрути), укладається між органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та автомобільним перевізником і вважається укладеним з моменту його підписання сторонами (ч.1 ст. 42 цього ж Закону).

Разом з тим, приписами ст. 37 Закону України «Про автомобільний транспорт» , визначено, що пільгові перевезення пасажирів, які відповідно до законодавства користуються такими правами, забезпечують автомобільні перевізники, які здійснюють перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування. Автомобільному перевізнику, який здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, забороняється відмовлятися від пільгового перевезення, крім випадків, передбачених законом. Безпідставна відмова від пільгового перевезення тягне за собою відповідальність згідно із законом. Види та обсяги пільгових перевезень установлюються замовленням, у якому визначається порядок компенсації автомобільним перевізникам, які здійснюють перевезення пасажирів на маршрутах загального користування, збитків від цих перевезень.

Відповідно до ч. 2 ст. 29 Закону України «Про автомобільний транспорт» , органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування зобов`язані надати перевізникам, які здійснюють пільгові перевезення пасажирів та перевезення пасажирів за регульованими тарифами, компенсацію відповідно до закону.

Плата за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти, що здійснюється транспортом загального користування, визначається за домовленістю сторін, якщо вона не встановлена тарифами, затвердженими у встановленому порядку. Пільгові умови перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти транспортом загального користування можуть встановлюватися організацією, підприємством транспорту за їх рахунок або за рахунок відповідного бюджету у випадках, встановлених законом та іншими нормативно-правовими актами (ч. 2 ст. 916 Цивільного кодексу України).

Поряд з цим, кошти, спрямовані на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом - є видатками бюджету (ст. 2 Бюджетного кодексу України).

Положеннями ст. 30 цього ж кодексу визначено, що видатки Державного бюджету України включають бюджетні призначення, встановлені законом про Державний бюджет України на конкретні цілі, що пов`язані з реалізацією державних програм, перелік яких визначено статтею 87 цього Кодексу. До видатків, що здійснюються з Державного бюджету України, належать видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення, в тому числі на державні програми соціальної допомоги( п. 9 ч. 1 ст. 87 Кодексу).

Відповідно до підпункту "б" пункту 4 статті 89 цього ж кодексу, до видатків, які здійснюються з районних бюджетів та бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим і міст обласного значення та враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансферів, належать видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення, зокрема, державні програми соціального захисту. Такі видатки проводяться за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (ст. 102 Бюджетного кодексу України).

Порядок та умови надання субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам визначаються Кабінетом Міністрів України (ч. 2 ст. 97 Бюджетного кодексу України).

Порядок та механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення компенсаційних виплат за вказані пільги окремих категорій громадян за рахунок субвенцій з державного бюджету встановлений Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256.

Пунктами 2, 3 Порядку (у редакції, чинній на момент спірних правовідносин) передбачено, що фінансування видатків місцевих бюджетів за державними програмами соціального захисту населення провадиться за рахунок субвенцій, передбачених державним бюджетом на відповідний рік, у межах обсягів, затверджених у обласних бюджетах, бюджеті Автономної Республіки Крим, бюджетах міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення та у районних бюджетах на зазначені цілі. Забороняється фінансування місцевих програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету. Головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення (далі - головні розпорядники коштів).

Згідно з п. 5 Порядку (у редакції від 20.03.2015) головні розпорядники коштів місцевих бюджетів щомісяця готують інформацію про фактично нараховані суми та акти звіряння розрахунків за надані послуги з підприємствами - надавачами відповідних послуг і надсилають їх фінансовим органам райдержадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення): до 22 числа місяця, що настає за звітним, - щодо пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот, компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян, пільг з послуг зв`язку, зокрема безпроводового доступу до телекомунікаційної мережі з придбанням відповідних стаціонарних абонентських терміналів, та інших передбачених законодавством пільг (крім пільг на одержання ліків та зубопротезування). Інформація про фактично нараховані за звітний період суми подається як в цілому, так і за розрахунками, не проведеними згідно з Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 N 20.

Згідно п. 6 Порядку 6 (у редакції від 20.03.2015) фінансові органи районних держадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення) на підставі актів звіряння, зазначених у пункті 5 цього Порядку, щомісяця готують реєстри нарахованих сум та подають їх Міністерству фінансів Автономної Республіки Крим, фінансовим органам обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, управлінням Державної казначейської служби в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі: до 25 числа місяця, що настає за звітним, - щодо пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот, компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян, пільг з послуг зв`язку, зокрема безпроводового доступу до телекомунікаційної мережі з придбанням відповідних стаціонарних абонентських терміналів, та інших передбачених законодавством пільг (крім пільг на одержання ліків та зубопротезування). Інформація про фактично нараховані за звітний період суми подається як в цілому, так і за розрахунками, не проведеними згідно з Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 N 20.

Згідно з п. 3 Постанови Кабінету Міністрів України № 117 від 29.01.2013 "Про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги" структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів з питань соціального захисту населення міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (далі - уповноважені органи): організовують збирання, систематизацію і зберігання зазначеної в пункті 2 цього Положення інформації та забезпечують її автоматизоване використання для контролю відомостей, які подаються підприємствами та організаціями, що надають послуги, для розрахунків за надані пільговикам послуги, і проведення виплати соціальних стипендій та державної допомоги постраждалим учасникам масових акцій громадського протесту та членам їх сімей; ведуть облік пільговиків шляхом формування на кожного пільговика персональної облікової картки згідно з формою "1 - пільга", в якій використовується реєстраційний номер облікової картки платника податків; ведуть облік отримувачів соціальних стипендій та державної допомоги постраждалим учасникам масових акцій громадського протесту та членам їх сімей шляхом формування на кожну особу персональної облікової картки згідно з формою "1 - допомога", в якій використовується реєстраційний номер облікової картки платника податків або реквізити паспорта громадянина України, документа, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства, а також особу, яку визнано в Україні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; вносять до Реєстру відповідні уточнення в разі визнання такими, що втратили чинність, чи зупинення дії окремих норм законодавчих актів, на підставі яких пільговики отримують пільги; надають консультації пільговикам, постраждалим учасникам масових акцій громадського протесту та членам їх сімей, підприємствам та організаціям, що надають послуги.

Пунктом 11 Положення визначено, що уповноважений орган щомісяця: 1) звіряє інформацію, що міститься в Реєстрі, з інформацією, яка надходить від підприємств та організацій, що надають послуги, і у разі виявлення розбіжностей щодо загальної кількості пільговиків або розміру пільг, що надаються конкретному пільговику, не провадить розрахунків, що стосуються виявлених розбіжностей, до уточнення цієї інформації; 2) після проведення розрахунків з підприємствами та організаціями, що надають послуги, складає: реєстр погашення заборгованості перед підприємствами та організаціями, що надають послуги, згідно з формою „ 5-пільга та реєстр розрахунків згідно з формою „ 7-пільга; акти звіряння розрахунків за надані пільговикам послуги згідно з формою „ 3-пільга; 3) до 15 числа подає: фінансовим органам районних, районних у містах Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів міських рад акти звіряння розрахунків згідно з формою „3-пільга; Міністерству соціальної політики Автономної Республіки Крим, головним управлінням праці та соціального захисту населення обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій звіти згідно з формами „ 4-пільга та „ 6-пільга.

За твердженням позивача, протягом 2017 року ним надано послуги по перевезенню пільгових категорій пасажирів на загальну суму 671636,29 грн, розрахунок яких відображений у зведених відомостях за заявлений період.

Доказів відшкодування відповідачем понесених втрат на вказану суму матеріали справи не містять.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Положення ст. 612 Цивільного кодексу України встановлюють, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В силу вимог ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За змістом ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

З врахуванням наведеного, суд доходить висновку, що саме відповідачем має бути компенсована вартість наданих позивачем послуг по перевезенню пільгових категорій пасажирів у 2017 році.

При вирішенні спору судом взято до уваги висновки суду в аналогічній справі між тими ж сторонами за попередній період. Так, право позивача на отримання компенсації вартості послуг з перевезення, наданих пасажирам - пільговим категоріям громадян, підлягає захисту, незважаючи на те, що Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" видатків на ці потреби не було передбачено, оскільки фінансові зобов`язання держави виникли не із зазначеного Закону, а із законодавства, яким унормовано надання соціальних пільг визначеним законодавчо особам, а також із нормативно-правових актів, якими встановлено порядок здійснення розрахунків з виконавцями послуг, зокрема, послуг із перевезення таких категорій громадян.

Частиною 2 ст. 218 ГК України та ст. 617 ЦК України не передбачено такої підстави для звільнення від відповідальності, як відсутність у боржника необхідних коштів.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо у залежність від видатків бюджету (рішення від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 17.03.2004 № 7-рп/2004, від 01.12.2004 № 20-рп/2004, від 09.07.2007 № 6-рп/2007).

Зокрема, у Рішенні від 09.07.2007 № 6-рп/2007 Конституційний Суд України наголосив, що невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (підпункт 3.2).

Разом із тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно з практикою ЄСПЛ (справа "Кечко проти України", заява № 63134/00) держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (п. 23 рішення ЄСПЛ). У п. 26 цього рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

У рішеннях ЄСПЛ від 18.10.2005 у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" та від 30.11.2004 у справі "Бакалов проти України" також зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (пункти 48 та 40 цих рішень відповідно).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справах № 911/4249/16, № 906/621/17.

Розподіл судових витрат.

Судові витрати на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відтак, на відповідача покладається 10074,56 грн. витрат на оплату судового збору.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 81, 129, 236, 238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2 . Стягнути з Управління соціального захисту населення Міжгірської районної державної адміністрації (90000, Закарпатська обл., Міжгірський район, селище міського типу Міжгір`я, вулиця Шевченка, будинок 86, код ЄДРПОУ 03192885) на користь Приватного підприємства «Міжгірське АТП 12138» (90000, Закарпатська обл., Міжгірський район, селище міського типу Міжгір`я, вулиця Незалежності, будинок 72, код ЄДРПОУ 37096505) суму 671636,29 грн (шістсот сімдесят одна тисяча шістсот тридцять шість гривень 29 коп) заборгованості та суму 10074,56грн (десять тисяч сімдесят чотири гривні 56 коп) на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Рішення набирає законної сили в порядку ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду у строк, визначений ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Вебадреса сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається - http://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.

Повний текст рішення складено та підписано 28.09.2020

Суддя Л.В. Андрейчук