Рішення від 17.09.2020 по справі 910/7482/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.09.2020Справа № 910/7482/20

Господарський суд міста Києва в складі судді Привалова А.І. , за участю секретаря судового засідання Мазура В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження

справу № 910/7482/20

за позовом Вишгородської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДБК-Партнер"

третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Північний офіс Держаудитслужби

про визнання укладеною додаткової угоди до договору про пайову участь

за участю представників сторін:

від позивача: Приходько І.А.;

від відповідача: Хоменко В.О.;

від третьої особи: Товстух Н.О.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Вишгородська міська рада звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДБК-Партнер" про визнання укладеною додаткової угоди до договору про пайову участь.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що при укладанні між сторонами Договору № 32 про пайову участь (внесок) замовника (юридичної, фізичної особи) у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Вишгорода було допущено помилку в частині розрахунку розміру пайової участі, внаслідок чого відповідачу безпідставно зменшено розмір пайової участі на суму 1 462 829,72 грн, у зв`язку з чим позивач звернувся до відповідача з проектом додаткової угоди про внесення змін до вказаного договору. Проте, відповідач про результати розгляду проекту додаткової угоди позивача не повідомив та підписаний примірник угоди не повернув, відтак позивач звернувся з даним позовом до суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.06.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/7482/20, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 09.07.2020. Залучено до участі у розгляді справи в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Північний офіс Держаудитслужби.

30.06.2020 на адресу Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про продовження строку для подання відзиву.

07.07.2020 на адресу Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.07.2020 підготовче засідання у справі № 910/7482/20 відкладено на 06.08.2020.

30.07.2020 від третьої особи надійшли пояснення.

04.08.2020 від відповідача надійшов відзив, відповідно до якого останній проти позову заперечує. В обґрунтування своєї правової позиції відповідач зазначив, що у договір, зобов`язання за яким є припиненими, зміни внесенню не підлягають.

В судовому засіданні 06.08.2020 оголошено відкладення на 20.08.2020.

17.08.2020 від відповідача надійшла відповідь на пояснення третьої особи та заява про застосування строку позовної давності.

18.08.2020 від третьої особи надійшло клопотання про розгляд справи без участі її представника.

В судовому засіданні 20.08.2020 оголошено відкладення на 17.09.2020.

21.08.2020 від третьої особи надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника.

В судовому засіданні 17.09.2020 учасники справи подали заяву про надання згоди розпочати розгляд справи по суті в день закриття підготовчого судового засідання.

Приписами ч. 6 ст. 183 ГПК України визначено, якщо під час підготовчого судового засідання вирішені питання, зазначені у частині другій статті 182 цього Кодексу, за письмовою згодою всіх учасників справи, розгляд справи по суті може бути розпочатий у той самий день після закінчення підготовчого судового засідання.

Судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження у справі та призначено розгляд справи по суті.

Присутній у судовому засіданні 17.09.2020 представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсязі.

Представники відповідача проти позову заперечив.

Представник третьої особи підтримав позицію позивача.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих учасниками справи.

У судовому засіданні 17.09.2020, відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

УСТАНОВИВ:

09.08.2013 між Вишгородською міською радою та ТОВ "ДБК-Партнер" (замовник) був укладений Договір про пайову участь (внесок) замовника (юридичної, фізичної особи) у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Вишгорода №32 (надалі - Договір ), предметом якого є пайовий внесок замовника на розвиток інженерно-транспортної інфраструктури міста Вишгорода при здійсненні будівництва об`єкта містобудування на умовах, визначених договором.

За змістом п. 2.1 вказаного договору замовник перераховує кошти на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Вишгорода у розмірі 4 192 991,36 грн частинами за графіком згідно додатка №1 на рахунок Вишгородської міської ради відповідно до розрахунку (згідно додатку №2) не пізніше ніж до моменту здачі об`єкта в експлуатацію.

Пунктом 5.6 договору передбачено, що він набуває чинності з моменту підписання сторонами і діє до повного його виконання.

Також, сторонами було підписано додаток №2 до Договору Розрахунок величини пайової участі (внеску) замовників (юридичних, фізичних осіб) у створенні та розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Вишгорода по об`єкту будівництва, вартість якого визначена на підставі на нормативів для одиниці створеної потужності , відповідно до п. 4 якого було визначено, що витрати на виділення або придбання земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд, інженерних мереж, влаштування внутрішніх і майданчикових інженерних мереж, споруд і транспортних комунікацій згідно з наданою замовником документацією становить 7 454 473,00 грн.

Здача об`єкта в експлуатацію відбулася в кінці 2013 року, що підтверджується Сертифікатом Державної архітектурно-будівельної інспекції України серії ІУ № 164133510964 від 17 грудня 2013 року.

ТОВ ДБК-ПАРТНЕР на виконання умов Договору № 32 від 09 серпня 2013 року здійснило повне перерахування коштів на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Вишгорода у розмірі 4 192 991 грн. 36 коп. у вказані договором строки.

Вказана обставина Вишгородською міською радою не заперечується.

Державна фінансова інспекція в Київській області в Акті від 05.07.2016 №08-21/18 ревізії окремих питань бюджету та окремих питань фінансово-господарської діяльності Вишгородської міської ради за період з 01.01.2013 по 01.04.2016, зокрема, зазначила, що відповідно до наданої відповіді Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції в Київській області за дорученням Державної архітектурно-будівельної інспекції України листом від 17.05.2016 №1010-23/1705/02 згідно декларації про готовність об`єкта до експлуатації 17.12.2013 № ІУ 16413351 0964, виданої для ТОВ ДБК-Партнер на будівництво житлового будинку №3 (черга будівництва) по вул. Кургузова, 1А, кошторисна вартість за затвердженою проектною документацією складає 148 850.00 тис. гривень.

Таким чином, розмір пайового внеску складатиме (148 850 000,00 - 1 454 473,00) x 4% = 5 655 821,08 гривень.

Отже, ТОВ ДБК-Партнер після завершення будівництва житлового будинку №3 (черга будівництва) по вул. Кургузова, 1А до Вишгородської міської ради не надало достовірної інформації про загальну кошторисну вартість будівництва, що призвело до недоотримання пайового внеску міським бюджетом в сумі 1 462 829,72 грн. (5 655 821,08 - 4 192 991,36), чим порушено ст. 40 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності від 17.02.2011 №3038-VI, ст. 7 та ст. 71 Бюджетного кодексу України від 08.07.2010 №2456-VI (зі змінами) та п. 2.5 Порядку №2, яким передбачено, що розмір пайового внеску на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста складає 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта містобудування - для житлових будинків з необхідними інженерними мережами та/або спорудами.

Недоотримання частини пайового внеску на суму 1 462 829,72 грн. відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України та статей 224, 225 Господарського кодексу України є збитками нанесеними бюджету Вишгородської міської ради.

З метою усунення зазначених порушень та приведення договору у відповідність до чинного законодавства 28.08.2019 виконавчий комітет Вишгородської міської ради прийняв рішення №281, яким затвердив додаткову угоду №1 до Договору.

Пропозицію щодо укладення додаткової угоди №1 до Договору разом із копією рішення і примірником додаткової угоди позивач надіслав відповідачу листом №2-29/1776 від 04.12.2019.

Отже, спір у даній справі виник, у зв`язку з відмовою відповідача укласти додаткову угоду №1 до Договору про пайову участь (внесок) замовника (юридичної, фізичної особи) у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Вишгорода №32 від 09.08.2013.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають, зокрема, з договору.

Підпунктом 5 пункту а частини 1 статті 28 Закону України Про місцеве самоврядування передбачено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження: залучення на договірних засадах коштів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, розташованих на відповідній території, та коштів населення, а також бюджетних коштів на будівництво, розширення, ремонт і утримання на пайових засадах об`єктів соціальної і виробничої інфраструктури та на заходи щодо охорони навколишнього природного середовища.

Поряд з цим, правові та організаційні основи містобудівної діяльності встановлюються Законом, який спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Закон України Про регулювання містобудівної діяльності встановлює правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Згідно з частинами 2, 3 статті 40 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні та розвитку інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури населеного пункту. Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.

Відповідно до частин 1, 3 статті 6 вказаного Закону управління у сфері містобудівної діяльності здійснюється Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері містобудування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, органами державного архітектурно-будівельного контролю, іншими уповноваженими органами містобудування та архітектури, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування.

У ч. 5 ст. 30 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності передбачено можливість будівництва замовником інженерних мереж або об`єктів інженерної інфраструктури поза межами його земельної ділянки, та в разі здійснення такого будівництва розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту зменшується на суму кошторисної вартості такого об`єкта будівництва, а такі інженерні мережі та/або об`єкти передаються у комунальну власність.

Положеннями ч. 1, 2 ст. 40 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності (в редакції, яка діяла на момент укладання Договору) визначено, що порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону. Замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Відповідно до ч. 8 ст.40 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається протягом десяти робочих днів з дня реєстрації органом місцевого самоврядування звернення замовника про укладення договору про пайову участь та доданих до нього документів, що підтверджують вартість будівництва об`єкта, з техніко-економічними показниками.

Згідно з ч. 9 ст. 40 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію. Істотними умовами договору є: 1) розмір пайової участі; 2) строк (графік) сплати пайової участі; 3) відповідальність сторін. Невід`ємною частиною договору є розрахунок величини пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту. Кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту сплачуються в повному обсязі до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором.

На підставі ч. 1 ст. 40 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності рішенням Вишгородської міської ради №22/14 від 25.04.2013 було затверджено Порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Вишгорода (надалі - Порядок ).

Відповідно до п.п. 2.1., 4.1. - 4.2. Порядку, Замовники зобов`язані прийняти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Вишгорода на підставі Договору, крім випадків передбачених п. 1.5. розділу 1 цього Порядку. Договір про пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Вишгорода укладається між Вишгородською міською радою і замовником, та підписується міським головою.

Величина пайової участі (внеску) замовника у створенні інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Вишгорода визначається у договорі, укладеному з Вишгородською міською радою, відповідно до встановленого розміру пайової участі (внеску) замовника, з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва (реконструкції) об`єкта містобудування, визначеної згідно з державними будівельними нормами, без урахування витрат з придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішньо- та позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За приписами ст. 651 Цивільного кодексу України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено за рішенням суду на вимогу однієї сторони у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Статтею 654 Цивільного кодексу України встановлено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

За змістом ст. 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Тобто, з системного аналізу наведених правових норм полягає, що внесення змін можливе до договору, який є чинним, та має наслідком виникнення у його сторін взаємних прав та обов`язків.

В той же час, відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Пунктом 5.6 Договору передбачено, що він набуває чинності з моменту підписання сторонами і діє до повного виконання.

Судом встановлено, що ТОВ ДБК-ПАРТНЕР на виконання умов Договору № 32 від 09 серпня 2013 року здійснило повне перерахування коштів на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Вишгорода у розмірі 4 192 991 грн. 36 коп. у вказані договором строки, що не заперечується і самим позивачем.

З огляду на зазначене та з урахуванням наведених вище положень п. 5.6 Договору, суд дійшов висновку, що договір припинив свою дію шляхом його повного виконання.

Відтак, правові підстави для внесення судом змін до даного договору, який є припиненим внаслідок його виконання сторонами, шляхом визнання укладеною додаткової угоди до нього є відсутніми.

При цьому, за умови існування між сторонами договірних правовідносин, акт ревізії Державної фінансової інспекції в Київській області №08-21/18 від 05.07.2016 оцінюється судом у сукупності з іншими доказами за правилами статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, і не приймається судом в якості доказу неналежного виконання відповідачем зобов`язання за Договором.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні обставини, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами.

Всупереч наведеним процесуальним нормам, позивачем при зверненні до суду з даним позовом не доведено наявності передбачених законом підстав для визнання укладеною додаткову угоду №1 до Договору.

З огляду на викладене, а також враховуючи повне виконання забудовником умов Договору, повно та всебічно оцінивши письмові пояснення учасників судового процесу та наявні у справі докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Вишгородської міської ради є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Щодо заяви відповідача про застосування до вимог позивача у даній справі наслідків спливу строку позовної давності суд відзначає наступне.

Згідно з приписами статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної даності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Частиною третьою статті 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 4 ст. 267 Цивільного кодексу України).

Водночас, наслідки спливу позовної давності застосовуються лише за наявності порушеного права особи, встановленого судом.

З огляду на викладене, у даній справі наслідки спливу позовної давності не можуть бути застосовані, оскільки судом було встановлено відсутність підстав для задоволення позову.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах Трофимчук проти України , Серявін та інші проти України обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно відсутності підстав для задоволення позову не спростовує.

Судові витрати відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ :

В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано: 29.09.2020.

Суддя А.І. Привалов