Рішення

від 28.09.2020 по справі 640/10403/20

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 вересня 2020 року м. Київ № 640/10403/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Чудак О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи справу за позовом Товариства з обмеженою Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр оцінки та консультацій+" до Державної архітектурно-будівельної інспекції України, третя особа, яка не заявляє самосійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про визнання протиправним та скасування рішення,

установив:

12.05.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) "Центр оцінки та консультацій+" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Державної архітектурно-будівельної інспекції України (ДАБІ України) про:

- визнання протиправним та скасування рішення головного інспектора будівельного нагляду відділу нагляду за діяльністю уповноваженого органу з питань містобудування та архітектури Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції України у місті Києві Іваніцького Сергія Івановича від 20.11.2019 про скасування містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва "Реконструкція будівлі з приміщеннями супутнього призначення" на вул. Лисенка, 4 (літ. В) у Шевченківському районі міста Києва та наказу Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) від 28.08.2019 №1033.

Позовні вимоги товариством обґрунтовано тим, що за загальним правилом рішення об`єкта нагляду, яке порушує вимоги законодавства у сфері містобудівної діяльності, зупиняється, і лише у випадку неможливості усунення виявлених порушень - скасовується. В оскаржуваному рішенні не наведено мотивів неможливості усунення виявлених відповідачем порушень, чим не дотримано зазначені вище правові приписи. Також не складено протоколу про правопорушення за формою, встановленою Мінрегіоном. Окрім того, позивач зазначає, що однією із підстав для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень є невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, в той час, як скасування з наведеної підстави не передбачено.

По суті оскаржуваного рішення позивач зазначає, що відповідач вказуючи про невідповідність граничної висоти h=27, що вказана у містобудівних умовах та обмеженнях , Генеральному плану міста Києва та планування його приміської зони на період до 2020 року та роблячи висновок про віднесення будівлі з такою висотою до багатоповерхової забудови, не врахував, що ані містобудівною документацією на місцевому рівні а саме Генеральним планом міста Києва, ані жодним іншим нормативно-правовим актом на дату видачі МБУ №1033 від 28.08.2019 не містилися обмеження щодо висотності поверхів в цілому, отже головний інспектор вийшов за межі делегованих повноважень та прийняв протиправне рішення.

Зокрема позивач вказує, що Генеральним планом міста Києва чітко встановлено обмеження висоти будівлі не вище двадцяти семи метрів від поверхні землі, яка у свою чергу є основним видом містобудівної документації. Відповідно зазначення в МБУ №1033 від 28.08.2019 граничної висоти h=27 м є такою, що відповідає містобудівній документації на місцевому рівні.

Відносно обмеження кількості поверхів забудови позивач зазначає, що таке обмеження встановлюється з урахуванням функціонального призначення земельної ділянки площею 0,0663 га з кадастровим номером 8000000000:76:013:0047 яким є територія житлової середньо- та малоповерхової забудови, а також містобудівною документацією на місцевому рівні.

Щодо віднесення граничної висоти h=27 м до багатоповерхової забудови, то така висота встановлювалася лише у ДБН Б.2.2-12:2018 які скасовані на підставі постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.06.2019 у справі №826/13433/18 та у ДБН Б.2.2-12:2019, що набрали чинності 01.10.2019, а саме після видачі позивачу містобудівних умов та обмежень. В свою чергу, містобудівні умови та обмеження №1033 від 28.08.2019 розроблялися з урахуванням ДБН 360-92**, що були чинні на дату видачі містобудівних умов та обмежень та якими гранична висота h=27 м не відносилася до багатоповерхової забудови.

Окрім того, оскільки зафіксоване в оскаржуваному рішенні порушення, за висновком головного інспектора, допущено виключно у зв`язку з допущенням суб`єктом владних повноважень порушення під час надання відповідних містобудівних умов та обмежень, а позивач, у свою чергу, мав обґрунтоване сподівання на належне виконання суб`єктом владних повноважень (Департаментом містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)) своїх повноважень, у межах спірних правовідносин позивач не повинен нести негативні наслідки протиправної поведінки державного органу.

В обґрунтування своєї позиції позивач посилається на практику Верховного Суду у справах №826/2259/18, №821/3/17, №826/14181/17, №823/1550/17 та №823/1159/17.

Провадження у справі відкрито ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 травня 2020 року. Даною ухвалою:

- у Державної архітектурно-будівельної інспекції України витребувано належним чином засвідчену копію оскаржуваного рішення та документів, що слугували підставою для прийняття рішення від 20.11.2019 про скасування містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва "Реконструкція будівлі з приміщеннями супутнього призначення" на вул. Лисенка, 4 (літ. В) у Шевченківському районі міста Києва та наказу Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) від 28.08.2019 №1033;

- до участі у справі залучено третю особу, яка не заявляє самосійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (вул. Хрещатик, 32, м. Київ, 01001);

- встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи:

відповідачу протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву;

позивачу протягом десяти днів з дня отримання відзиву для подання відповіді на відзив;

відповідачу протягом п`яти днів з дня отримання відповіді на відзив - для подання заперечень;

третій особі протягом десяти днів з дня вручення ухвали та відзиву для подання письмових пояснень щодо позову та відзиву відповідно.

Відповідно до частини четвертої статті 159 КАС України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом, як визнання позову.

Відзиву від відповідача та пояснень від третьої особи не надійшло. Відповідно суд здійснює розгляд справи за наявними матеріалами.

Так, дослідивши матеріали справи суд встановив наступне.

ТОВ Центр оцінки та консультації+ на підставі Договору купівлі-продажу посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенко Д.О. 22.12.2016 реєстр. 8430 є власником офісної будівлі (літ. В) загальною площею 141, 70 кв.м., що знаходиться на вул. Лисенка, 4 у Шевченківському районі міста Києва.

Вищевказана офісна будівля розташована на земельній ділянці площею 0,0663 га з кадастровим номером 8000000000:76:013:0047, користувачем якої на підставі Договору оренди земельної ділянки від 25.04.2019, укладеного на 15 років та посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П., реєстр. №114 є ТОВ Центр оцінки та консультації+ .

Згідно умов Договору оренди земельної ділянки від 25.04.2019, цільове призначення земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:76:013:0047 площею 0,0663 га - 03.10 для будівництва та обслуговування будівель, ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької та іншої діяльності, пов`язаної з отриманням прибутку); категорія земель - землі житлової та громадської забудови; вид користування - для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі.

Право оренди земельної ділянки зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що вбачається з Витягу №165010029 від 25.04.2019.

Позивач з метою здійснення реконструкції офісної будівлі (літ. В) загальною площею 141, 70 кв.м., що знаходиться на вул. Лисенка, 4 у Шевченківському районі міста Києва, 13.08.2019 звернувся до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) з заявою про видачу містобудівних умов та обмежень.

Наказом Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу КМР (КМДА) від 28.08.2019 №1033 затверджено містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва Реконструкція будівлі з приміщеннями супутнього призначення на вул. Лисенка, 4 (літ. В) у Шевченківському районі міста Києва (далі - МБУ).

В подальшому, рішенням головного інспектора будівельного нагляду відділу нагляду за діяльністю уповноваженого органу з питань містобудування та архітектури департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції -України у місті Києві Іваніцького Сергія Івановича від 20.11.2019 містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва, затверджені наказом від 28.08.2019 №1033 скасовано.

Обґрунтовуючи рішення, інспектор зазначив, що у пункті 1 МБУ зазначено, що гранична висота h=27 м.

Відповідно до текстової частини Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 №370/1804, середньоповерхова забудова складається з будинків 4-8 поверхів, в той час, як багатоповерхова забудова - 9 поверхів та вище. Гранична висота h=27 м відповідає поверховості - 9 поверхів, а отже відповідно до даних зазначених пункті 1 МБУ відноситься до багатоповерхової забудови.

Отже, зазначені дані у пункті 1 МБУ гранична висота h=27 м не відповідає положенням Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року.

Також наміри реконструкції нежитлової будівлі на території житлової середньо- та малоповерхової забудови не відповідають вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.

При цьому, інспектор посилається на пункт 3 частини четвертої статті 29 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності та зазначає, що невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні є підставами для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень.

Надавши оцінку спірним правовідносинам, доказам в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд дійшов наступних висновків.

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності встановлює Закон України Про регулювання містобудівної діяльності (Закон №3038-VI), що спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Статтею 41-1 наведеного Закону визначено, що державний архітектурно-будівельний нагляд - це сукупність заходів, спрямованих на дотримання уповноваженими органами містобудування та архітектури, структурними підрозділами Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій та виконавчими органами сільських, селищних, міських рад з питань державного архітектурно-будівельного контролю, іншими органами, що здійснюють контроль у сфері містобудівної діяльності (далі - об`єкти нагляду), вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час провадження ними містобудівної діяльності.

Державний архітектурно-будівельний нагляд здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, через головних інспекторів будівельного нагляду у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З метою здійснення державного архітектурно-будівельного нагляду головні інспектори будівельного нагляду, серед іншого, перевіряють законність рішень у сфері містобудівної діяльності, прийнятих об`єктами нагляду (п. 1 ч. 3).

У разі виявлення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, вчинених об`єктами нагляду, головні інспектори будівельного нагляду, серед іншого, мають право скасовувати чи зупиняти дію рішень, прийнятих об`єктами нагляду відповідно до визначених цим Законом повноважень, які порушують вимоги містобудівного законодавства, з одночасним складанням протоколу відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення та подальшим оприлюдненням такої інформації на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду (п. 6 ч. 4 ст. 41-1 Закону, в редакції чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення).

Про скасування рішень, прийнятих об`єктами нагляду, головний інспектор будівельного нагляду повідомляє голову відповідного органу місцевого самоврядування для прийняття рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності винної особи.

Механізм здійснення державного архітектурно-будівельного нагляду визначений відповідним Порядком, що затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 19.08.2015 №698 (Порядок №698).

Пунктом 3 Порядку №698, серед основних завдань нагляду є скасування чи зупинення дії рішень, прийнятих з порушенням вимог містобудівного законодавства об`єктами нагляду, зокрема щодо документів, які дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування або анулювання зазначених документів.

Відповідно до пункту 32 Порядку №698, якщо рішення об`єкта нагляду порушує вимоги законодавства у сфері містобудівної діяльності, таке рішення скасовується або його дія зупиняється в разі можливості усунення виявлених порушень.

Відтак, можливості усунення виявлених порушень є обставиною, що безпосередньо впливає на рішення органу нагляду.

На можливість застосування крайнього заходу, у вигляді скасування рішення об`єкта нагляду, замість зупинення його дії, лише за обставин неможливості усунення виявлених порушень звертає увагу Верховний Суд у постанові від 24.04.2019 №803/815/17.

Так, як зазначено вище, обґрунтовуючи рішення, інспектор зазначив, що у пункті 1 МБУ зазначено, що гранична висота h=27 м.

Відповідно до текстової частини Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 №370/1804, середньоповерхова забудова складається з будинків 4-8 поверхів, в той час, як багатоповерхова забудова - 9 поверхів та вище.

Гранична висота h=27 м відповідає поверховості - 9 поверхів, а отже відповідно до даних зазначених пункті 1 МБУ відноситься до багатоповерхової забудови. Отже, зазначені дані у пункті 1 МБУ гранична висота h=27 м не відповідає положенням Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року.

Також наміри реконструкції нежитлової будівлі на території житлової середньо- та малоповерхової забудови не відповідають вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.

В свою чергу, у пункті 1 МБУ зазначено, що гранична висота h=27 м. Остаточно висоту визначити проектною документацією за умови дотримання нормативних відстаней від оточуючих будівель і споруд, на підставі містобудівної документації, пам`яткоохоронного законодавства та за висновками технічного обстеження несучих конструкцій.

З наведеного вбачається, що h=27 не є остаточно визначеною, в той час як остаточна визначається проектною документацією на підставі містобудівної документації.

При цьому, розділ 5 Генерального плану - Функціонально-планувальна організація визначає, що перспективи функціонально-планувальної організації передбачають відтворення архітектурно-художнього колориту Києва, збереження історико-культурної спадщини та історичного ландшафту Центральної планувальної зони (№ 1) з обмеженням висоти будівель, що споруджуються згідно спеціальних обґрунтувань, але не вище двадцяти семи метрів від поверхні землі.

Таким чином, зазначена гранична висота є такою, що відповідає містобудівній документації на місцевому рівні.

В свою чергу, як визначено пунктом 3.3 розділу 3 Генерального плану міста Києва на період до 2020 року, структура житлового будівництва за поверховістю визначена відповідно до основних напрямів її зміни, передбачених Концепцією, та з урахуванням архітектурно-планувальної організації території міста в цілому та окремих сельбищних районів у відсотках до загального обсягу: садибна та котеджна (1-3 пов.) - 10%; малоповерхова та блокована (1-3 пов.) - 3%; середньоповерхова (4-8 пов.) - 21%; багатоповерхова (9 пов. та вище) - 66%.

Твердження інспектора про те, що гранична висота h=27 м відповідає поверховості - 9 поверхів не знайшло підтвердження.

01.10.2019 набрав чинності ДБН Б.2.2-12:2019 Планування та забудова територій, який було затверджено Наказом Мінрегіону №104 від 26.04.2019.

Пунктом 6.1.3 наведеного ДБНу визначено, що максимально допустима висота (поверховість) житлової забудови визначається від чисельності населення та класифікації населеного пункту, з врахуванням встановлених обмежень щодо охорони культурної спадщини, зокрема, міста чисельністю до 50 тис. осіб включно - садибна забудова та багатоквартирні житлові будинки висотою до 27 м (до 9 поверхів включно).

Наведений ДБН є єдиним нормативним актом, що визначає поверховість забудови у поєднанні з висотою.

Однак даний нормативний акт набув чинності після того, як наказом Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу КМР (КМДА) від 28.08.2019 №1033 затверджено МБУ. В цей же час, ДБН 360-92** Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень , який був чинний на момент затвердження МБУ, відповідних положень не містив.

Тут суд зазначає, що відповідно до частини восьмої статті 29 Закону №3038-VI, орган, що надав містобудівні умови та обмеження може здійснювати внесення змін до містобудівних умов та обмежень за заявою замовника, на виконання приписів головних інспекторів будівельного нагляду центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, або за рішенням суду.

Разом з тим, доказів того, що виявлені порушення неможливо усунути, стороною відповідача суду не надано. Не наведено їх у оскаржуваному рішенні. Відповідно, суд доходить висновку, що скасування містобудівних умов та обмежень як крайній захід у даному випадку порушує баланс між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване відповідне рішення, яке, з огляду на наведене не відповідає критеріям, визначеним статтею 2 КАС України.

При скасуванні містобудівних умов та обмежень, наданих позивачу, невраховано можливість зупинення їх дії або видачі головним інспектором припису про усунення виявлених під час перевірки порушень, тобто не дотримано принцип належного врядування.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 17.05.2019 справа №806/1576/18, від 11.04.2018 у справі №821/3/17, від 29.08.2018 у справі №826/14181/17, від 18.10.2018 у справі №823/1550/17.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України Про судоустрій і статус суддів встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. Цей принцип має різні прояви. Зокрема, він є одним з визначальних принципів доброго врядування і належної адміністрації (встановлення процедури і її дотримання), частково співпадає з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до якості закону).

Наприклад, у пунктах 70-71 рішення по справі Рисовський проти України (29979/04) Європейський Суд з прав людини, аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу належного урядування , зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах Беєлер проти Італії (Beyeler v. Italy), №33202/96, пункт 120, Онер`їлдіз проти Туреччини (Oneryildiz v. Turkey), №48939/99, пункт 128, Megadat.com S.r.l. проти Молдови (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), №21151/04, пункту 72, Москаль проти Польщі (Moskal v. Poland), №10373/05, пункту 51). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах Лелас проти Хорватії (Lelas v. Croatia), заява №55555/08, пункт 74, від 20.05.2010, і Тошкуце та інші проти Румунії (Toscuta and Others v. Romania), заява №36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах Онер`їлдіз проти Туреччини (Oneryildiz v. Turkey), пункт 128, та Беєлер проти Італії (Beyeler v. Italy), пункт 119).

Принцип належного урядування , як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі Москаль проти Польщі (Moskal v. Poland), №10373/05, пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (там само). З іншого боку, потреба виправити минулу помилку не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки (Pincova and Pine v. the Czech Republic), №36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі Лелас проти Хорватії (Lelas v. Croatia), пункту 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки (Pincova and Pine v. the Czech Republic), пункту 58, Ґаші проти Хорватії (Gashi v. Croatia), №32457/05, пункту 40, Трґо проти Хорватії (Trgo v. Croatia), №35298/04, пункту 67). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип належного урядування може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (наприклад, рішення у справі Москаль проти Польщі (Moskal v. Poland), пункту 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (зазначені вище рішення у справах Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки (Pincova and Pine v. the Czech Republic), пункт 53 та Тошкуце та інші проти Румунії (Toscuta and Others v. Romania), пункт 38).

Також суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява №65518/01; від 06.09.2005; пункт 89), Проніна проти України (заява №63566/00; 18.07.2006; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява №4909/04; від 10.02.2010; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994, пункт 29).

Надаючи оцінку відповідним обставинам суд виходить з того, що згідно частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно із ст. 129 Конституції України однією із основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень, закріплених ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Як зазначено ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ч. ч. 1-3 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв`язок цих доказів у їх сукупності, судом встановлені порушення норм чинного законодавства, що стали підставою для винесення оскаржуваного рішення і тому таке рішення підлягає скасуванню, а позовні вимоги задоволенню.

З огляду на положення частини першої статті 139 КАС України, всі судові витрати понесені позивачем підлягають відшкодуванню шляхом стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у справі.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246 КАС України, суд

вирішив:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр оцінки та консультацій+" задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення головного інспектора будівельного нагляду відділу нагляду за діяльністю уповноваженого органу з питань містобудування та архітектури департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції України у місті Києві Іваніцького Сергія Івановича від 20.11.2019 про скасування містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва "Реконструкція будівлі з приміщеннями супутнього призначення" на вул. Лисенка, 4 (літ. В) у Шевченківському районі міста Києва та наказу Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) від 28.08.2019 №1033.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної архітектурно-будівельної інспекції України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр оцінки та консультацій+" 2102,00 грн. (дві тисячі сто дві гривні 00 коп.) понесених судових витрат.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя О.М. Чудак