Постанова

від 28.09.2020 по справі 640/8492/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/8492/19 Головуючий у І інстанції - Вєкуа Н.Г.

Суддя-доповідач - Мельничук В.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2020 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.

суддів: Лічевецького І.О., Оксененка О.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Київської митниці Держмитслужби на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 червня 2020 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Аліко до Київської міської митниці ДФС про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості, -

В С Т А Н О В И Л А :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Аліко" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Київської митниці ДФС, в якій просило:

- визнати протиправними та скасувати рішення Київської міської митниці ДФС про коригування заявленої митної вартості товарів № UA 100000/2019/300086/2 від 24.04.2019 та картку відмови № UA100110/2019/0599 від 24.04.2019;

- зобов`язати Київську митницю ДФС визнати митну вартість, яка визначена самостійно Товариством з обмеженою відповідальністю "Аліко" за методом визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції) у розмірі 203 536,70 грн.

В обґрунтування позовних вимог Позивач вказував на те, що митницею в оскаржуваному рішенні не вказано які саме підстави дають обґрунтовану можливість вважати, що декларантом заявлено неповні чи/або недостовірні відомості саме щодо митної вартості заявленого Позивачем до декларування товару, зокрема, не вказано які саме складові митної вартості є непідтвердженими і як вони впливають на митну вартість товару.

Таким чином, Позивач вважає, що рішення Відповідача про коригування заявленої митної вартості товарів № UA 100000/2019/300086/2 від 24.04.2019 та картку відмови № UA100110/2019/0599 від 24.04.2019 протиправними, так як останні прийняті з порушенням визначеного законом порядку, без дотримання основних принципів митного регулювання, а відтак таким, що підлягає скасуванню.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 червня 2020 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправними та скасовано рішення Київської міської митниці ДФС про коригування заявленої митної вартості товарів № UA 100000/2019/300086/2 від 24.04.2019 та картку відмови № UA100110/2019/0599 від 24.04.2019.

У решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Київська митниця Держмитслужби подала апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В апеляційній скарзі Київська митниця Держмитслужби посилається на порушення судом першої інстанції норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Апеляційна скарга мотивована тим, що в рішенні суду першої інстанції зазначено про те, Позивачем надано вантажну декларацію № Х20190214871012 від 14.02.2019 року, проте при митному оформлені даний документ не надавався, також в пакеті документів Товариства з обмеженою відповідальністю Аліко , який був надісланий до митниці відсутній.

Відповідач зазначає, що обов`язок доведення ціни товару лежить на декларанті, і саме декларант має довести, що ним правильно здійснено розрахунок митної вартості, обрано метод визначення митної вартості товарів, натомість митний орган має довести обґрунтованість сумнівів.

На адресу суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від Товариства з обмеженою відповідальністю Аліко , в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Позивач зазначає, що вантажна декларація № Х20190214871012 від 14.02.2019 року була надана ним при митному оформленні, про що свідчить інформація в 44 графі ВМД № UA100110/2019/131306 від 22.04.2019 року, за якою митний орган виніс оскаржуване рішення та картку відмови, де вказаний документ завантажений до ВМД під номер 9610. Також, вказана вантажна декларація автоматично завантажена і у ВМД № UA100110/2019/132052 від 26.04.2019 року, згідно якої здійснено випуск товарів, на підставі ч. 7 ст. 55 МК України. Таким чином, Позивач звертає увагу, що доводи викладені в апеляційній скарзі не відповідають дійсності.

Крім того, Товариства з обмеженою відповідальністю Аліко вважає, що подана апеляційна скарга не відповідає основоположним вимогам до апеляційної скарги викладених в КАС України, а саме п. 6 ч. 2 ст. 296 КАС України, оскільки Відповідачем не зазначено, у чому полягає неправильність чи неповнота дослідження доказів судом першої інстанції і встановлення обставин у справі та застосування норм права, застосованих Окружним адміністративним судом м. Києва.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 16 жовтня 2018 року між ТОВ Аліко (ПОКУПЕЦЬ) та LevOil Services LLC (ПРОДАВЕЦЬ) укладено договір № UKR-162/18, відповідно до умов якого продавець продав, а Покупець купив товар на умовах поставок, відображених в інвойсах та додатках до договору, зазначених в додатках до договору, які є його невід`ємною частиною.

06 лютого 2019 року між Покупцем та Продавцем укладено додаток № 7 до договору, згідно умов якого покупець купує товар однією партією на умовах поставки Одеса на суму 34400,00 дол. США.

На виконання умов договору № UKR-162/18 на підставі інвойсу № 004/2019 від 60.02.2019 року здійснена поставка.

Вищевказаний товар було подано ТОВ Аліко 22.04.2019 до митного оформлення до Київської міської митниці ДФС згідно митної декларації (МД) № UA100110/2019/131306 згідно порядку інформаційного обміну між органами доходів і зборів, іншими державними органами та підприємствами за принципом Єдиного вікна з використанням електронних засобів передачі інформації.

Разом із митною декларацією, декларантом подано до органу доходів і зборів перелік документів, що підтверджує заявлену митну вартість товарів, передбачених ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України, а саме: декларацію митної вартості; пакувальний лист № 004/2019 від 06.02.2019 року; рахунок-фактуру (інвойс) № 004/2019 від 06.02.2019 року; коносамент № 967939548 від 02.03.2019 року; міжнародні автомобільні накладні (CMR) № 2581 та № 6953 від 11.04.2019 року; декларацію про походження товару № 004/2019 від 06.02.2019 року; акт про проведення огляду (переогляду) товарів № UА100110/2019/129910 від 15.04.2019 року; світ платіж від 28.03.2019 року, який підтверджує оплату за весь товар у розмірі 34400,00 дол. США; висновок ДП Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків № 222/74 від 17.04.2019 року про вартісні характеристики товару; зовнішньоекономічний договір № UKR-162/18 від 16.10.2018 року; додаток № 7 від 06.02.2019 року до договору; копію митної декларації країни відправлення № Х20190214871012 від 14.02.2019 року.

Митну вартість транспортного засобу визначено за основним методом 1 за ціною договору (вартість операції).

За наслідками опрацювання наданих декларантом документів, Київська міська митниця ДФС України прийшла до висновку, що вони містять розбіжності.

Розглянувши подані Позивачем документи для підтвердження заявленої у ЕМД митної вартості, митний орган направив позивачеві електронне повідомлення, у якому зазначив, що під час контролю правильності визначення митної вартості було встановлено, що надані до митного оформлення документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, у зв`язку з чим посилаючись на положення статті 53 Митного кодексу України, митний орган запропонував надати основні та додаткові документи для підтвердження митної вартості товарів.

На вказаний запит декларантом листом вих. № 24/04-01 від 24.04.2019 року повідомлено, що ним надано всі необхідні документи для підтвердження заявленої митної вартості товарів, передбачені вимогами частини 2 статті 53 Митного кодексу України інші документи надати немає можливості та зазначило, що вказані товари купувались на аукціоні і всі можливі документи надані.

24 квітня 2019 року Київською митницею ДФС було прийняте спірне рішення про коригування митної вартості № UA100000/2019/300086/2, згідно з яким Відповідач, застосувавши резервний метод визначення митної вартості товарів (метод 2ґ). Митна вартість визначена із застосуванням резервного методу відповідно до ст.64 Кодексу з використанням способів, які не суперечать законам України є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі, яка щонайбільшою мірою ґрунтується на раніше визначених органами доходів і зборів митних вартостях від 03.04.2018 року, 09.04.2018 року та 25.05.2018 року.

Обґрунтовуючи підстави не прийняття заявленої позивачем митної вартості товару, митний орган у графі 33 спірного рішення зазначив, що надані позивачем документи не містять достовірних та об`єктивних відомостей, які б підтверджували числові значення складових митної вартості, оскільки до митного оформлення позивачем не було надано страховий поліс також не надавались технічні умови.

На підставі прийнятого рішення про коригування митної вартості товару, Київська міська митниця ДФС видала Позивачу картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UА10010/2019/00599.

Позивач, вважаючи рішення Київської міської митниці ДФС про коригування заявленої митної вартості товарів протиправним та таким що підлягає скасуванню, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Частково задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції виходив з того, що документи, подані Позивачем до митного органу з метою підтвердження заявлених відомостей про митну вартість товарів, відповідають переліку документів, встановлених частиною другою статті 53 МК України, у зв`язку з чим рішення про коригування митної вартості товарів підлягає скасуванню, як і картка відмови в прийнятті митної декларації, оскільки прийнята на підставі зазначеного рішення про коригування митної вартості. Проте, скасування рішення про коригування митної вартості не передбачає право суду втручатись в дискреційні повноваження митного органу та визначати митну вартість товару, у зв`язку з чим позовні вимоги в частині зобов`язання Київську митницю ДФС визнати митну вартість, яка визначена самостійно Товариством з обмеженою відповідальністю "Аліко" за методом визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції) у розмірі 203 536,70 грн. не підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 246 Митного кодексу України метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.

Відповідно до ч. 1 ст. 248 Митного кодексу України митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання митним органом від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.

Згідно із ч. 1 ст. 257 Митного кодексу України декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії.

Відповідно до ч. 6 ст. 264 Митного кодексу України митна декларація приймається для митного оформлення, якщо вона подана за встановленою формою, підписана особою, яка її подала, і перевіркою цієї декларації встановлено, що вона містить всі необхідні відомості і до неї додано всі документи, визначені цим Кодексом. Факт прийняття митної декларації засвідчується посадовою особою митного органу, яка її прийняла, шляхом проставлення на ній відбитка відповідного митного забезпечення та інших відміток (номера декларації, дати та часу її прийняття тощо), у тому числі з використанням інформаційних технологій.

Відповідно до частини першої статті 337 Митного кодексу України перевірка документів та відомостей, які відповідно до статті 335 цього Кодексу подаються митним органам під час переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, здійснюється візуально, із застосуванням інформаційних технологій (шляхом проведення формато-логічного контролю, контролю співставлення, контролю із застосуванням системи управління ризиками) та в інші способи, передбачені цим Кодексом.

Митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, в силу приписів статті 49 Митного кодексу України є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Частиною 1 ст. 51 Митного кодексу України встановлено, що митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 52 Митного кодексу України декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.

У випадках, визначених цим Кодексом, для заявлення митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України відповідно до митного режиму імпорту, органу доходів і зборів, який проводить митне оформлення цих товарів, разом з митною декларацією та іншими необхідними для митного оформлення зазначених товарів документами в установленому порядку подається декларація митної вартості (ч. 4 ст. 52 Митного кодексу України).

Відповідно до ч. 1ст. 57 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами:

1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);

2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

При цьому, кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу (ч. ч. 2-3 ст. 57 Митного кодексу України).

Відповідно до положень ч. 4 та ч. 5 ст. 58 Митного кодексу України визначено, що митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.

Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

Розрахунки згідно із цією статтею робляться лише на основі об`єктивних даних, що підтверджуються документально та піддаються обчисленню (ч. 9 ст. 58 Митного кодексу України).

Відповідно до приписів ч. 1 ст.58 Митного кодексу України метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо:

1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що:

а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні;

б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно);

в) не впливають значною мірою на вартість товару;

2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів;

3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті;

4) покупець і продавець не пов`язані між собою особи або хоч і пов`язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.

Відповідно до ч. 2 та ч. 3 ст. 58 Митного кодексу України метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні.

У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу.

З аналізу частин першої та другої статті 53 МК слідує, що законом визначений вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.

Митні органи мають право витребовувати додаткові документи на підтвердження задекларованої митної вартості у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що є обов`язковою обставиною, з якою закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 30.06.2015 (справа 21-591а15).

Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті (ч. 5 ст. 57 цього Кодексу).

З аналізу наведених вище правових норм вбачається, що Митним кодексом України передбачено вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.

Дана норма кореспондується з положеннями статті 318 Митного кодексу України, якою встановлено, що митний контроль має передбачати виконання митними органами мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Крім того, це узгоджується з визначеними у статті 8 Митного кодексу України принципами здійснення державної митної справи на засадах законності та презумпції невинуватості, єдиного порядку переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України, спрощення законної торгівлі, заохочення доброчесності.

Частиною 3 ст. 53 Митного кодексу України передбачено обов`язок декларанта подавати додаткові документи (за наявності) до визначеного частиною другою цієї статті загального переліку. При цьому такий обов`язок виникає у декларанта виключно у разі, якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

У такому випадку декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності): 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Згідно з частинами 4 та 5 ст. 54 Митного кодексу України, митний орган під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов`язаний, зокрема, здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у ч. 1 ст. 58 цього Кодексу (ч. 2ст. 54 МК України).

Послідовність дій посадових осіб митного органу при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товарів під час здійснення їх митного контролю та митного оформлення визначено Методичними рекомендаціями щодо роботи посадових осіб митних органів з аналізу, виявлення та оцінки ризиків при здійсненні контролю правильності визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, затвердженими наказом Державної митної служби України від 11 вересня 2015 року № 689 (далі - Методичні рекомендації).

Згідно з приписами пункту 6 Розділу ІІ вказаних Методичних рекомендацій, при перевірці розрахунку, здійсненого декларантом або уповноваженою ним особою при визначенні митної вартості товарів за основним методом, та чисельного значення заявленої митної вартості, зокрема, аналізується: включення всіх складових митної вартості; включення всіх платежів, які відповідають вимогам, встановленим частинами п`ятою - восьмою статті 58 Кодексу, до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті; наявність помилок при перенесенні відомостей з документів, які підтверджують митну вартість товарів, до митної декларації та/або до декларації митної вартості; наявність арифметичних помилок в митній декларації, декларації митної вартості або документах, які підтверджують митну вартість товарів; наявність помилок при перерахунку сум в іноземній та/або національній валютах; наявність помилок при здійсненні нарахувань (наприклад, знижок); наявність помилок при перерахуванні одиниць виміру оцінюваного товару на одиниці виміру товару відповідно до Митного тарифу України.

Отже, митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки, контролю правильності обчислення декларантом та визначення митної вартості.

Відповідно до ч. 6 ст. 54 Митного кодексу України митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у Главі 9 цього Кодексу; надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Аналіз положень частини третьої статті 53, частин другої, четвертої - шостої статті 54, статті 58 Митного кодексу України та пунктів 6,7Методичних рекомендацій надає підстави для висновку про те, що митний орган при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості зобов`язаний перевірити складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку, здійсненого декларантом, упевнитись в достовірності та точності заяв, документів чи розрахунків, поданих декларантом, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у статті 58 Митного кодексу України.

При цьому, митний орган має право відійти від наведених вище законодавчих обмежень, пов`язаних з перевіркою основного переліку документів, які підтверджують митну вартість товарів, та витребувати від декларанта додаткові документи лише у тому випадку, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або ці документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, тобто не дозволяють митному органу законно здійснити визначений законом мінімум митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи для розмитнення задекларованого товару.

Аналіз наведених норм матеріального права свідчить, що обов`язок доведення митної ціни товару лежить на позивачу. При цьому митний орган у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, може витребувати додаткові документи.

Наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. При цьому в розумінні наведених статей сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відтак, наведені приписи зобов`язують митницю зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності. Разом з тим силу частини п`ятої ст. 53 Митного кодексу України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Частиною 3 ст.54 Митного кодексу України встановлено, що за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити, зокрема, обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано та обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування (частина друга статті 55 Митного кодексу України).

Як зазначено у постанові Верховного Суду України від 12 березня 2018 року у справі № 809/4367/15, в разі здійснення коригування митної вартості за резервним методом, у рішенні про коригування митний орган обов`язково повинен зазначити докладну інформацію та джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості за шостим (резервним) методом. Тобто, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, контролюючий орган повинен також зазначити докладну інформацію і джерела, які ним використовувалися.

Разом з тим, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України.

Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Така позиція суду узгоджується із обов`язковою для врахування практикою Верховного Суду, викладеною, зокрема у постанові від 04.04.2018 по справі № 826/27058/15.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, в рішенні про коригування митної вартості товарів Відповідачем всупереч вказаним вище правовим нормам не зазначені обґрунтовані сумніви щодо заявленої митної вартості товарів, на наслідками яких розпочалась процедура консультацій та причини, через які митна вартість імпортованого транспортного засобу не може бути визначена за ціною договору.

Більш того, матеріалами справи документально не підтверджено факту надання декларантом Позивача документів, що містять розбіжності, ознаки підробки або які не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, на підставі чого контролюючий орган розпочав процедуру консультацій.

Не наведення митницею в рішенні про коригування митної вартості товарів належних та допустимих доказів того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, витребування митницею додаткових документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, свідчать про протиправність рішень щодо застосування іншого, ніж основний метод, визначення митної вартості товарів.

При цьому, сам факт неподання декларантом додаткових документів без належного обґрунтування митницею, що вони можуть усунути сумніви спірних відомостей, не є підставою для відмови в митному оформленні товару.

Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалась у постановах Верховного Суду України, зокрема, від 29.05.2012 у справі № 21-91а12 та від 31.03.2015 у справі №21-127а15.

Виконання умов контракту обома сторонами, а також відсутність зауважень один до одного з боку сторін, свідчить про досягнення між ними взаємної згоди щодо істотних умов такого контракту, а також про досягнення взаємної згоди про те, що поставка товару здійснюється згідно специфікацій.

Колегія суддів зазначає, що сторони самостійно вправі визначати форму, зміст договору та комерційних документів. Отже, з огляду на засаду свободи підприємницької діяльності та на принцип свободи договору, митним органам заборонено втручатися у діяльність сторін зовнішньоекономічного договору шляхом неврахування наданих до митного оформлення відомостей у якості специфікацій з причин наявності чи відсутності у них певних відомостей та реквізитів чи неналежної їх форми складення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи документи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що документи, подані Позивачем до митного органу з метою підтвердження заявлених відомостей про митну вартість товарів, відповідають переліку документів, встановлених частиною другою статті 53 МК України, з чим погоджується колегія суддів.

Крім того, як вбачається з оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товарів: митна вартість визнана із застосуванням резервного методу відповідно до статті 64 МК України з використанням способів, які не суперечать законам України є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі .

Колегія суддів зазначає, що у випадку визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу (ст. 64 Кодексу) зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні.

Проте, в порушення наведених норм МК України, оскаржуване рішення не містить: обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом та фактів, які вплинули на таке коригування, зокрема, пояснень щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки.

Відповідачем не зазначено митна вартість якого товару (назва, характеристики, код за УКТ ЗЕД) бралася за основу, торгову марку, фактурну вартість, країну експорту цього товару в Україну, виробника, маршрут транспортування товару та інші комерційні умови поставки.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що рішення про коригування митної вартості товарів № UA 100000/2019/300086/2 від 24.04.2019 не відповідає вимогам чинного законодавства, а тому підлягає скасуванню, як і картка відмови в прийнятті митної декларації, оскільки прийнята на підставі зазначеного рішення про коригування митної вартості.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Київської митниці ДФС визнати митну вартість, яка визначена самостійно Товариством з обмеженою відповідальністю "Аліко" за методом визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції) у розмірі 203536,70 грн, колегія суддів зазначає наступне.

За змістом ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

У свою чергу, обраний Позивачем спосіб захисту права шляхом визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів та картки відмови у прийнятті митної декларації відповідає вимогам п. 2 ч. 1 ст. 5 КАС України.

Проте, колегія суддів зазначає, що скасування рішення про коригування митної вартості не передбачає право суду втручатись в дискреційні повноваження митного органу та визначати митну вартість товару.

Так, відповідно до Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

При цьому, суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям, не може втручатися у дискрецію суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Отже, принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є здійснення правосуддя, а тому суд вважає, що у задоволенні позовних вимог про зобов`язання відповідача визначити митну вартість товару за методом визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів слід відмовити.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог, шляхом визнання протиправними та скасування рішення Київської міської митниці ДФС про коригування заявленої митної вартості товарів № UA 100000/2019/300086/2 від 24.04.2019 та картку відмови № UA100110/2019/0599 від 24.04.2019.

Згідно з частинами першою та другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (ч. 2 цієї статті).

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог.

При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правомірності висновків суду першої інстанції.

Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи Київської митниці Держмитслужби, викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Київської митниці Держмитслужби залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 червня 2020 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий-суддя: В.П. Мельничук

Судді: І.О. Лічевецький

О.М. Оксененко