Постанова від 23.09.2020 по справі 910/16156/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" вересня 2020 р. Справа№ 910/16156/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дідиченко М.А.

суддів: Пономаренка Є.Ю.

Руденко М.А.

при секретарі: Пересенчук Я.Д.

за участю представників сторін:

від позивача: Мартиненко О.О.;

від відповідача 1: не з`явився;

від відповідача 2: Забродіна В.О.;

від третьої особи: не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Насіння"

на рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2020 року (повний текст складено 04.06.2020)

у справі № 910/16156/19 (суддя Смирнова Ю.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Насіння"

до Товариство з обмеженою відповідальністю "Роско Груп",

Товариство з обмеженою відповідальністю "Роско Трейд"

третя особа , яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів Фермерське господарство "Агросанд"

про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги, -

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Насіння" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Роско Груп" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Роско Трейд", в якому просить визнати недійсним укладений між відповідачами договір про відступлення права вимоги № 21-5/08/19 від 21.08.2019.

Позовні вимоги мотивовані тим, що оспорюваний правочин направлений не на настання наслідків оплатного відступлення права вимоги, а на виведення з активу відповідача-1 ліквідної дебіторської заборгованості, уникнення відповідальності перед позивачем та унеможливлення стягнення коштів на виконання рішення суду, а тому такий договір є фіктивним та підлягає визнанню недійсним.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.06.2020 року у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі.

В обґрунтування прийнятого рішення суд першої інстанції зазначив, що позивачем жодним чином не підтверджено суду належними та допустимими доказами, що у зв`язку з укладенням між відповідачами оспорюваного договору, права позивача як стягувача у виконавчому провадженні ВП №60373460, були якимось чином порушені.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Насіння" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2020 року у справі №910/16156/19 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що укладення оспорюваного правочину, який суперечить чинному законодавству, призводить до виведення з активу відповідача-1, як боржника у виконавчому провадження № 60373460, майна (майнових прав), неможливості звернення стягнення на таке майно на користь позивача та порушення законних очікувань позивача на погашення боргу. На думку позивача, оспорюваний договір робить неможливим застосування у виконавчому провадженні юридичного механізму звернення стягнення на грошові кошти третьої особи, яка має заборгованість перед відповідачем-1, а тому порушує охоронювані права та інтереси позивача, як кредитора та стягувача у виконавчому провадженні. Також апелянт зазначив, що оскаржуваний договір суперечить ст.ст. 1077, 1079 ЦК України (порушення суб`єктивного складу договору факторингу).

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №910/16156/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: Дідиченко М. А. - головуюча суддя; судді - Пономаренко Є.Ю., Руденко М.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.07.2020 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Насіння" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2020 року у справі №910/16156/19 залишено без руху.

Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду від 07.08.2020 року № 09.1-08/2297/20 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи, у зв`язку з перебуванням суддів Пономаренко Є.Ю., Руденко М.А. у відпустах.

Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.08.2020 року для розгляду справи №910/16156/19 сформовано колегію суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Дідиченко М.А., судді - Пашкіна С.А., Кропивна Л.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.08.2020 року апеляційну скаргу прийнято до свого провадження, відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду на 23.09.2020.

Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду від 23.09.2020 року № 09.1-08/3359/20 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи, у зв`язку з перебуванням суддів Кропивної Л.В., Пашкіної С.А. у відпустах.

Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.09.2020 року для розгляду справи №910/16156/19 сформовано колегію суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Дідиченко М.А., судді Пономаренко Є.Ю, Руденко М.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.09.2020 прийнято до свого провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Насіння" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2020 року у справі №910/16156/19.

Явка представників сторін

Представники відповідача 1 та третьої особи у судове засідання 23.09.2020 не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, хоча про дату, час і місце розгляду справи сторони повідомлялись належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Ухвала Північного апеляційного господарського суду від 07.08.2020 повернулась без вручення відповідачу 1, оскільки адресат відсутній за вказаною адресою. Колегія суддів відзначає, що дана ухвала направлялась адресу, яка відповідно до наявного в матеріалах справи витягу з ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань значиться як місцезнаходження юридичної особи- 04073, м. Київ, вул. Куренівська, 18, офіс 511.

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

В матеріалах справи відсутні відомості, що відповідач 1 змінив своє місцезнаходження під час розгляду справи.

Апеляційним судом враховано позицію Верховного Суду( постанови від 13.01.2020 у справі № 910/22873/17 та від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19), відповідно до якої касаційний господарський суд, здійснивши аналіз ст.ст. 120, 242 ГПК України, п.п.11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, дійшов висновку, що у разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, за відсутності відомостей у суду про наявність у такої сторони інших засобів зв`язку та/або адреси електронної пошти, необхідність зазначення яких у процесуальних документах передбачена ст. ст. 162, 165, 258, 263, 290, 295 ГПК України, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.

Сам лише факт не отримання адресатами кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу за належними адресами та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням сторонами, вказує на суб`єктивну поведінку цих осіб щодо отримання кореспонденції, яка надходила на їх адресу.

Також колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відносини щодо забезпечення доступу до судових рішень (рішень, судових наказів, постанов, вироків, ухвал), ухвалених судами загальної юрисдикції, та ведення Єдиного державного реєстру судових рішень регулюються Законом України "Про доступ до судових рішень" статтями 2, 4 якого встановлено, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом.

Це право забезпечується офіційним оприлюдненням судових рішень на офіційному веб-порталі судової влади України в порядку, встановленому цим Законом. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України. Причому, згідно з ст. 11 цього Закону, не пізніше 01.06.2006 року забезпечено постійне внесення до Єдиного державного реєстру судових рішень електронних копій судових рішень Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, апеляційних та місцевих адміністративних судів, апеляційних та місцевих господарських судів, апеляційних загальних судів, а внесення судових рішень місцевих загальних судів - не пізніше 1 січня 2007 року.

А тому, ухвала суду апеляційної інстанції від 07.08.2020 вважається врученою відповідачу 1.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

Оскільки відповідач 1 та третя особа були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, явка сторін не визнавалася обов`язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Північний апеляційний господарський суд дійшов до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті в судовому засіданні 23.09.2020 за відсутності представників відповідача та третьої особи.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

06.03.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Насіння", як продавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Роско Груп", як покупцем укладено договір №2-0603/пр727, за умовами якого продавець зобов`язується в строки, визначені договором, передати у власність покупця насіння сільськогосподарських культур та/або засоби захисту рослин, а покупець зобов`язується прийняти товар і оплатити його вартість.

Внаслідок невиконанням відповідачем-1 взятих на себе грошових зобов`язань з оплати поставленого позивачем товару за договором №2-0603/пр727 від 06.03.2019, Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Насіння" звернулося з позовом до Господарського суду міста Києва про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Роско Груп" 2136579,50 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.09.2019 у справі №910/7396/19, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.01.2020, позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Насіння" задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Роско Груп" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Насіння" основну заборгованість у розмірі 1641614,36 грн, пеню на суму 134831,22 грн, штраф у розмірі 328322,88 грн, 3% річних на суму 11394,90 грн та витрати зі сплати судового збору у розмірі 31742,46 грн.

Постановою про відкриття виконавчого провадження ВП №60373460 від 21.10.2019 приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Гненним Д.А. відкрито виконавче провадження з виконання наказу Господарського суду міста Києва від 18.10.2019 у справі №910/7396/19.

В той же час, як зазначив позивач у позовній заяві, 21.08.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Роско Груп" як первісним кредитором та Товариством з обмеженою відповідальністю "Роско Трейд" як новим кредитором укладено договір про відступлення права вимоги №21-5/08/19 (далі - договір), згідно якого первісний кредитор передає належне йому право вимоги згідно з договором поставки №РВ-24 від 02.04.2019 (далі - основний договір), укладеним між первісним кредитором та Фермерським господарством "Агросанд" (далі - боржник), а новий кредитор приймає право вимоги, що належне первісному кредитору за основним договором (п.1.1).

Відповідно до п.1.2 договору новий кредитор займає місце первісного кредитора в усіх без винятку зобов`язаннях, що виникли з основного договору, у тому числі щодо вимоги оплати основної заборгованості за поставлений боржнику товар на суму 242 751,88 грн, а також сплати боржником пені, штрафу, інфляційного збільшення ціни товару, збільшення ціни товару внаслідок курсової різниці, річних процентів і т.і.

Положеннями п.2.1 договору визначено, що за передане право вимоги до боржника за основним договором новий кредитор сплачує первісному кредитору суму у розмірі основної заборгованості боржника, а саме: 242 751,88 грн.

Новий кредитор зобов`язується протягом 20 банківських днів після підписання цього договору розрахуватись із первісним кредитором у встановлений законодавством спосіб, сплативши грошову суму, визначену в п.2.1 договору.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання вказаного пункту оспорюваного правочину між відповідачами 16.09.2019 підписано протокол про залік зустрічних взаємних вимог на суму 242 751,88 грн.

Згідно з п.5.1 договору даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 20.01.2020 у справі №916/2862/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Роско Трейд" до Фермерського господарства "Агросанд" стягнуто з останнього на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Роско Трейд" на підставі договору про відступлення права вимоги №21-5/08/19 від 21.08.2019 заборгованість за договором поставки №РВ-24 від 02.04.2019 у розмірі 242 751,40 грн, пеню у розмірі 30 964,50 грн, штраф у розмірі 48 550,28 грн, річні проценти в сумі 547 723,29 грн та витрати по сплаті судового збору у розмірі 13 049,84 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що оспорюваний правочин є договором факторингу, а не цесії, у зв`язку з чим є таким, що укладено між відповідачами з порушенням вимог Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", оскільки відповідач-2 не є фінансовою установою в розумінні названого закону, а отже немає права на отримання плати (фінансової вигоди) у вигляді дисконту (різниці між реальним розміром переданих прав та ціною продажу) від фінансової операції. З цих підстав, на переконання позивача, оспорюваний правочин підлягає визнанню недійсним згідно ст.ст.203, 215 Цивільного кодексу України.

Також за твердженнями позивача, вказаний договір порушує права та законні інтереси позивача як кредитора відповідача-1 та стягувача у виконавчому провадженні ВП№60373460, оскільки направлений на зменшення ліквідного активу відповідача-1 та унеможливлення стягнення позивачем заборгованості.

На думку позивача, у випадку визнання недійсним вказаного правочину відбудеться відновлення порушених прав та інтересів позивача в один з таких способів:

- третя особа добровільно виконає зобов`язання з оплати товару перед відповідачем-1 шляхом оплати боргу на арештований рахунок, після чого дані кошти будуть спрямовані приватним виконавцем на оплату боргу перед позивачем;

- приватним виконавцем буде звернено стягнення на кошти третьої особи в порядку ст.53 Закону України "Про виконавче провадження" та ст.336 Господарського процесуального кодексу України.

Як зазначає позивач, інших виконавчих проваджень, у яких відповідач-1 виступав би боржником не відкрито, а отже всі кошти, отримані відповідачем-1, будуть направлені на погашення боргу перед позивачем.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Положення ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ст. 215 ЦК України).

Згідно з статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Перелік вказаних вимог, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, є вичерпним.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Як роз`яснено в п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних прав про визнання правочинів недійсними" правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Отже, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов`язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

При вирішенні спору про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи ст.ст. 3, 15, 16 Цивільного кодексу України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце (відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14).

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Сторонами оскаржуваного Договору № 21-5/08/19 відступлення права вимоги від 21.08.2019 є Товариство з обмеженою відповідальністю "Роско Груп" (первісний кредитор) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Роско Трейд" (новий кредитор), тоді як з позовом про визнання недійсним цього договору звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Насіння", яка не є стороною укладеного договору.

За змістом статті 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

У розумінні наведених норм оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав (правова позиція Верховного Суду України, викладена у постанові від 25.05.2016 року у справі № 6-605цс16).

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою законодавства, яке полягає у наданні особі, що вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Тобто інтерес позивача (у даному випадку стосовно визнання недійсним договору) має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам та відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який являє собою одночасно спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Така позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав; під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 910/15567/17.

Тобто, обов`язок доведення факту порушення або оспорювання прав і охоронюваних законом інтересів покладено саме на позивача. Позивач має довести, що у зв`язку з укладенням між відповідачами спірного договору були порушені права позивача, за захистом яких останній звернувся з позовом до суду. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення прав чи охоронюваного законом інтересу позивача, є підставою для відмови у задоволенні позову.

Отже, саме на Товариство з обмеженою відповідальністю Торговий дім Насіння , як позивача, покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими доказами, тобто довести, що його права та інтереси дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Як зазначає Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Насіння" у апеляційній скарзі, він є заінтересованою особою в розумінні ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, оскільки договір відступлення права вимоги порушує його права та законні інтереси як кредитора відповідача-1 та стягувача у виконавчому провадженні № 60373460, оскільки направлений на зменшення ліквідного активу відповідача-1 та унеможливлення стягнення позивачем заборгованості.

На думку позивача, у випадку визнання недійсним вказаного правочину відбудеться відновлення порушених прав та інтересів позивача в один з таких способів: третя особа добровільно виконає зобов`язання з оплати товару перед відповідачем-1 шляхом оплати боргу на арештований рахунок, після чого дані кошти будуть спрямовані приватним виконавцем на оплату боргу перед позивачем; приватним виконавцем буде звернено стягнення на кошти третьої особи в порядку ст. 53 Закону України "Про виконавче провадження" та ст. 336 Господарського процесуального кодексу України.

В той же час, позивачем не доведено суб`єктивного інтересу у визнанні недійсним договору цесії, вчиненого відповідачами по справі, оскільки з визнанням оспорюваного правочину недійсним не відбувається виконання іншого договору між позивачем та одним із відповідачів.

Більше того, твердження позивача, що у випадку визнання недійсним оспорюваного правочину відбудеться відновлення порушених прав та інтересів позивача в один з таких способів: третя особа добровільно виконає зобов`язання з оплати товару перед відповідачем-1 шляхом оплати боргу на арештований рахунок, після чого дані кошти будуть спрямовані приватним виконавцем на оплату боргу перед позивачем; приватним виконавцем буде звернено стягнення на кошти третьої особи в порядку ст.53 Закону України "Про виконавче провадження" та ст.336 Господарського процесуального кодексу України, носять характер припущень і жодним чином не доведені апелянтом.

Зокрема, позивач не довів, що дебіторська заборгованість третьої особи перед відповідачем-1 є єдиним, безальтернативним джерелом погашення боргу відповідача-1 перед позивачем, як і не довів, що у випадку визнання недійсним оспорюваного правочину, грошові кошти відповідача-1, які знаходяться у третьої особи, будуть спрямовані саме на погашення заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "Роско Груп" перед позивачем у справі.

Та обставина, що позивач є кредитором у зобов`язанні, у якому боржником є відповідач-1 і які виникли з укладеного між ними договору № РВ-24 від 02.04.2019 р., не перешкоджає відповідачу-1 вільно здійснювати господарську діяльність та не обмежує його у праві юридичної рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності при здійсненні такої діяльності.

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.

А тому, виходячи з наведених позивачем аргументів та наданих ним доказів, колегія суддів відзначає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем відповідно до вимог господарського процесуального законодавства факту порушення його права або охоронюваного законом інтересу при вчиненні оспорюваного правочину, а саме, при укладенні відповідачами Договору №21-5/08/19 від 21.08.2019.

При цьому, судом першої інстанції правомірно не досліджувались інші підстави позову, які зазначає позивач у своїй заяві про зміну підстав позову, оскільки їх дослідження здійснюється судом після встановлення наявності порушених/оспорюваних/невизнаних прав позивача, за захистом яких останній звернувся з позовом до суду. А оскільки позивачем не доведено суду належними та допустимими доказами порушення його прав при укладенні оспорюваного правочину, підстави для дослідження вказаних обставин відсутні.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2020 року у справі № 910/16156/19 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Насіння" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2020 року у справі № 910/16156/19 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2020 року у справі № 910/16156/19 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Матеріали справи № 910/16156/19 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено 28.09.2020 р.

Головуючий суддя М.А. Дідиченко

Судді Є.Ю. Пономаренко

М.А. Руденко