Рішення

від 29.09.2020 по справі 478/1111/20

КАЗАНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 478/1111/20 Провадження № 2/478/237/2020

Р і ш е н н я

І м е н е м У к р а ї н и

29 вересня 2020 року смт. Казанка

Казанківський районний суд Миколаївської області в складі,

головуючого судді Томашевського О.О.,

за участю:

секретаря судового засідання Григоренко Н.О.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в поряду загального позовного провадження, в залі суду в смт. Казанка цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , про визнання заповіту недійсним,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до Казанківського районного суду Миколаївської області з позовною заявою до ОСОБА_4 , де з урахуванням наданих в підготовчому судовому провадженні уточнень, просив суд: визнати недійсним заповіт від 05.04.2017 року за реєстровим № 22, який складений ОСОБА_5 на ім`я ОСОБА_4 та посвідчений державним нотаріусом Єланецької державної нотаріальної контори Макушевим С.П.; стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовуються тими обставинами, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача - ОСОБА_5 . Після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина та позивач дізналась, що її батько за життя склав заповіт, яким заповів відповідачу - ОСОБА_4 дві земельні ділянки.

Позивач зазначає, що вказаний заповіт не відповідає волевиявленню ОСОБА_5 та його волі, оскільки він останні три роки перед смертю хворів, не міг пересуватися, не інформував позивача про свої наміри заповісти земельні ділянки сторонній особі.

Ухвалою суду від 04.08.2020 року провадження у справі відкрито, призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 03.09.2020 року підготовче провадження закрито, справу призначено до судового розгляду по суті.

В ході судового розгляду справи сторони власні вимоги та заперечення підтримали.

Зокрема, позивач та його представник, посилаючись на ту обставину, що складений ОСОБА_5 заповіт не відповідав його волі та волевиявленню, оскільки він хворів та не міг повною мірою розуміти своїх дій та їх наслідки просили позовні вимоги задовольнити та визнати заповіт недійсним.

Заперечуючи проти позовних вимог, представник відповідача посилався на законність складеного заповіту, який відповідав волі ОСОБА_5 оскільки останній міг розуміти свої дії під час його складення та керувати ними.

Сторона позивача не заперечувала щодо належності підпису в оспорюваному заповіті саме ОСОБА_5 .

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали цивільної справи та копії спадкової справи, допитавши свідків, судом встановлено наступне.

Так, позивач є донькою померлого ОСОБА_5 , що підтверджується постановою Миколаївського апеляційного суду від 18.11.2019 року про встановлення відповідного факту.

Згідно з Повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть № 00021118751 від 03.10.2018 року та свідоцтвом про смерть, серії НОМЕР_1 від 04.07.2018 року, ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

03 жовтня 2018 року у зв`язку зі смертю ОСОБА_5 було заведено спадкову справу №93/2018 до майна померлого.

Як вбачається з копії спадкової справи № 93/2018 заведеної до майна померлого ОСОБА_5 , останнім було складено заповіт від 05.04.2017 року, яким він на випадок своєї смерті заповів належні йому земельні ділянки: площею 8,8523 га, за кадастровим номером: 4823685700:02:000:0005, за цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та площею 8,8462 га, за кадастровим номером: 4823685700:02:000:0006 за цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які розташовані в межах території Троїцько-Сафоновської сільської ради Казанківського району Миколаївської області - ОСОБА_4 .

Вказаний заповіт посвідчено нотаріусом Єланецької державної нотаріальної контори Макушевим С.П. за реєстровим № 53.

Після відкриття спадщини, відповідач ОСОБА_4 прийняв спадщину на підставі заяви від 03.10.2018 року та отримав свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 21.03.2019 року та від 19.08.2019 року.

В свою чергу, позивач звернулась до приватного нотаріуса Казанківського районного нотаріального округу із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_5 , та отримала роз`яснення від 03.12.2019 року № 764/02-17 про те, що ОСОБА_4 отримав спадщину на підставі заповіту.

В ході підготовчого провадження, судом, на виконання вимог ч. 5 ст. 12 ЦПК України, було роз`яснено позивачу, що визнання недійсності правочину з підстав викладених в позові, можливо лише певним засобом доказування, зокрема проведенням відповідних експертиз, та роз`яснено наслідки не заявлення такого клопотання про призначення відповідного експертного дослідження під час підготовчого провадження.

Також позивачу роз`яснено, що всі докази мають бути подані при подачі позову, а надання додаткових доказів можливо лише під час підготовчого провадження.

Проте, стороною позивача відповідного клопотання про призначення відповідного експертного дослідження при подачі позову, та в підготовчому судовому засіданні не заявлено.

Інших клопотань учасниками справи не заявлялося.

Вирішуючи спірні правовідносини, які виникли між сторонами, суд керується наступним.

Статтею 4 ЦПК України гарантовано право особи на звернення до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами або договором.

Згідно положень ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

З огляду на положення ст.ст. 12, 81, 82 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Відповідно до ст. 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Згідно з ч. 1 ст. 1234 ЦК України право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Статтею 1247 ЦК України передбачено, що заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання (ст. 30 ЦК України).

Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема, частинами першою-третьою та п`ятою вказаної статті передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

За змістом ст. 215 ЦК України та згідно з роз`ясненнями Пленуму Верховного Суду України, які містяться в абз. 5 п. 5 постанови Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

В узагальненнях Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ викладених в листі №24-753/0/4-13 від 16.05.2013 року вказано, що системний аналіз норм ЦК України свідчить, що відповідно до ч. 2 ст. 1257 ЦК України виключно підстави недійсності правочину, визначені у ст.ст. 225, 231 ЦК України, зумовлюють те, що волевиявлення заповідача не було вільним та не відповідало його внутрішній волі.

Відповідно до ч. 1 ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

За змістом цих норм, з урахуванням положення ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним.

Згідно з п. 16 Постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними від 06.11.2009 року, правила статті 225 ЦК поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до статті 145 ЦПК зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК.

Аналогічні роз`яснення містяться в узагальненні Верховного Суду України Про судову практику розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними від 24.11.2008 року, де вказано, що розгляд вимог про визнання правочину недійсним з цих підстав здійснюється з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так й інших доказів, що підтверджують чи спростовують доводи позивача про те, що в момент його укладення він не розумів значення своїх дій і не міг керувати ними. Проте в будь-якому випадку слід враховувати, що експертний висновок є не беззаперечним фактом, а одним із доказів, який повинен оцінюватись у сукупності з іншими доказами у справі.

Статтею ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Слід зазначити, що позивач звертаючись до суду з вказаним позовом посилалася на те, що її батько на момент складання оспорюваного заповіту хворів, а тому складення оспорюваного заповіту не відповідало внутрішній волі батька.

Також, позивач вказувала на те, що відповідач є сторонньою особою, не входить до кола рідних чи близьких померлого ОСОБА_5 .

У контексті викладеного суд дійшов до висновку, що підставою для визнання заповіту, має бути встановлена неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Проте, незважаючи на вказані норми закону, стороною позивача під час розгляду справи не надано жодних належних доказів того, що на момент укладення оспорюваного заповіту її батько ОСОБА_5 через хворобу не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Також не було доведено факту психічного розладу ОСОБА_5 на момент складання заповіту, що могло вплинути на неправильне сприйняття ним фактичних обставин правочину, його волевиявлення, дійсного усвідомлення значення свої дій, та виступати підставою для визнання правочину недійсним з підстав, передбачених статтею 225 ЦК України.

Між тим, слід зазначити, що у даній справі ані позивачем ані його представником не заявлялось відповідне клопотання про призначення відповідного експертного дослідження. Навіть при тому, що позивачу були роз`яснені наслідки не заявлення такого експертного дослідження.

При цьому, допитані в судовому засіданні свідки: ОСОБА_6 та ОСОБА_7 зі сторони позивача та свідки: ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 зі сторони відповідача надали малоінформативні покази суду, з яких суду видається не можливим об`єктивно встановити стан ОСОБА_5 на момент складення заповіту на ім`я ОСОБА_4 .

Зокрема, свідки сторони позивача ОСОБА_6 та ОСОБА_7 повідомили суд, що ОСОБА_5 хворів, у зв`язку з чим мав труднощі щодо самостійного пересування. Хвороба розповсюджувалась поступово та до певного часу він міг себе обходити та розумів свої дії, впізнавав свідків, коли ті його провідували.

При цьому, суд звертає увагу, що сторона позивача не заперечувала самого факту підписання ОСОБА_5 оспорюваного заповіту, оскільки підставою недійсності такого заповіту був саме стан ОСОБА_5 через який він не розумів зміст того документа, який підписав.

Таким чином, позивач та її представник фактично не заперечували, що ОСОБА_5 перебував у нотаріуса, де вчинив підпис у заповіті.

За наведених обставин, суд не приймає покази свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в якості доказів того, що ОСОБА_5 не усвідомлював значення своїх дій під час складання та підписання заповіту, позаяк встановити наявність чи відсутність у ОСОБА_5 реального волевиявлення з наданих суду показів не видається можливим.

Що стосується показів свідків зі сторони відповідача, то суд їх оцінює менш критично, позаяк ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 були близькими до померлого, були обізнані про його волевиявлення щодо складання заповіту на ім`я ОСОБА_4 та повідомили суд про відсутність психічних захворювань у ОСОБА_5 за час всього життя.

Натомість, такі покази суд враховує лише в частині того, що ОСОБА_5 не перебував на психіатричному лікуванні, проте сам по собі стан здоров`я на момент складення ним заповіту з отриманих показів вказаних свідків судом встановити не видалось можливим.

Тот факт, що ОСОБА_4 не є родичем ОСОБА_5 суд відхиляє, оскільки право розпоряджатися власним майном на свій розсуд, зокрема заповідати його будь-яким особам не заборонено законом та не може бути доказом відсутності реальної волі для вчинення даного правочину.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Беручи до уваги, що стороною позивача на підтвердження своїх позовних вимог не надано жодного належного доказу, що підтверджує хворобливий стан ОСОБА_5 , внаслідок якого він не усвідомлював значення своїх дій та (або) не міг керувати ними під час складання оспорюваного заповіту, відповідного клопотання про призначення відповідної експертизи під час розгляду справи заявлено не було, суд приходить до висновку, що доводи позивача не знайшли свого підтвердження, а тому в задоволенні позову слід відмовити у повному обсязі.

Інші доводи сторін не спростовують висновків суду.

Крім цього, на підставі ст. 141 ЦПК України, враховуючи, що позивачу в задоволенні його позовних вимог відмовлено у повному обсязі, суд вважає, що понесені ним судові витрати відшкодуванню на його користь з боку відповідача не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3-5, 7, 12, 13, 19, 76-82, 83, 141, 247, 258, 259, 263-265, 268, 274, 277-279, 354, 355 ЦПК України, пп. 15.5 п. 1 Розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України, ст.ст. 15, 16, 203, 215, 225, 1233, 1234, 1247, 1257 ЦК України, суд,

У Х В А Л И В:

В задоволенні позову ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до ОСОБА_4 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) про визнання заповіту недійсним - відмовити.

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повний текст судового рішення складений та підписаний суддею 29.09.2020 року.

Суддя Казанківського районного суду

Миколаївської області О.О. Томашевський