Рішення

від 10.09.2020 по справі 911/727/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" вересня 2020 р. м. Київ Справа № 911/727/20

Господарський суд Київської області у складі судді Сокуренко Л.В.

за участю секретаря судового засідання Абраменко М.К, дослідивши матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОРІЄНТИР-БУДЕЛЕМЕНТ» до Малого колективного підприємства «ЄВРО» простягнення 303 167, 18 грн.

Представники сторін:

від позивача: Полумисний В.В.;

від відповідача: не з`явився;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ОРІЄНТИР-БУДЕЛЕМЕНТ» звернулося до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Малого колективного підприємства «ЄВРО» про стягнення 303 167,18 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язання з оплати поставленого позивачем товару за договором поставки № 22 від 25.03.2013. У зв`язку із цим позивачем подано зазначену позовну заяву до відповідача про стягнення 289 152,00 грн. основного боргу, 11 123,66 грн. пені та 2 891,52 грн. штрафу.

Ухвалою суду від 30.03.2020 було відкрито провадження у справі № 911/727/20 та призначено підготовче засідання на 30.04.2020, запропоновано відповідачу у строк протягом п`ятнадцяти днів з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі подати до суду відзив на позов у порядку, передбаченому статтею 178 Господарського процесуального кодексу України, з викладенням мотивів повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на діюче законодавство; письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову; докази направлення відзиву позивачу.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 30.03.2020 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Київська, 221.

Однак, зазначене поштове відправлення було повернуто поштовою установою до господарського суду із поміткою працівника поштового відділення «за закінченням встановленого строку зберігання» .

Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, в силу положення пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, день проставлення у повідомленні про вручення відмітки про повернення поштового відправлення, вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі.

У даному випадку судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» ).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою про відкриття провадження у справі від 30.03.2020 у Єдиному державному реєстрі судових рішень ( www.reyestr.court.gov.ua ).

30.04.2020 представник відповідача в судове засідання не з`явився, вимоги ухвали суду про відкриття провадження у справі не виконав, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

В судове засідання 30.04.2020 з`явився представник позивача та надав суду для огляду оригінали документів.

30.04.2020 в судовому засіданні судом було оголошено ухвалу про відкладення підготовчого судового засідання на 27.05.2020, яку занесено до протоколу судового засідання.

З метою повідомлення відповідача про дату та час проведення судового засідання, судом складено та направлено відповідачу ухвалу-повідомлення від 04.05.2020.

27.05.2020 представник відповідача вдруге в судове засідання не з`явився, вимоги ухвали суду про відкриття провадження у справі не виконав, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

В судовому засіданні 27.05.2020 був присутній представник позивача.

27.05.2020 в судовому засіданні судом було оголошено ухвалу про відкладення підготовчого судового засідання на 24.06.2020, яку занесено до протоколу судового засідання.

З метою повідомлення відповідача про дату та час проведення судового засідання судом складено та направлено відповідачу ухвалу-повідомлення від 28.05.2020.

24.06.2020 представник відповідача втретє в судове засідання не з`явився, вимоги ухвали суду про відкриття провадження у справі не виконав, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

В судовому засіданні 24.06.2020 був присутній представник позивача.

24.06.2020 в судовому засіданні, з огляду на неявку представника відповідача, а також на фактичне неотримання останнім судової кореспонденції, судом було оголошено ухвалу про відкладення підготовчого судового засідання на 16.07.2020, яку занесено до протоколу судового засідання.

З метою повідомлення відповідача про дату та час проведення судового засідання судом складено та направлено відповідачу ухвалу-повідомлення від 30.06.2020.

16.07.2020 представник відповідача в четверте в судове засідання не з`явився, вимоги ухвали суду про відкриття провадження у справі не виконав, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

В судовому засіданні 16.07.2020 був присутній представник позивача.

16.07.2020 в судовому засіданні судом оголошено ухвалу про закриття підготовчого провадження по справі та призначення справи № 911/727/20 досудового розгляду по суті на 03.09.2020, яку занесено до протоколу судового засідання. Одночасно, суд зауважує, що при визначенні дати проведення судового засідання по суті, судом враховано, що суддя Сокуренко Л.В., починаючи з 17.07.2020 по 25.08.2020, буде перебувати у щорічній відпустці.

З метою повідомлення відповідача про дату та час проведення судового засідання судом складено та направлено відповідачу ухвалу-повідомлення від 16.07.2020.

03.09.2020 в судовому засіданні представник позивача надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких просив позов задовольнити в повному обсязі, посилаючись на наступне.

За твердженнями позивача, відповідачем не були виконані зобов`язання щодо здійснення оплати поставленого товару в обсязі та в строки, визначені договором поставки № 22 від 25.09.2013. У зв`язку із чим позивачем подано зазначену позовну заяву до відповідача про стягнення з відповідача 289 152,00 грн. основного боргу, 11 123,66 грн. пені та 2 891,52 грн. штрафу.

В свою чергу, представник відповідача, у всі судові засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судових засідань був повідомлений належним чином, у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, позовних вимог не оспорив, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами.

03.09.2020 в судовому засіданні судом оголошено перерву до 10.09.2020.

З метою повідомлення відповідача про дату та час проведення судового засідання, судом складено та направлено відповідачу ухвалу-повідомлення від 07.09.2020, а також, секретарем судового засідання 07.09.2020 здійснено телефонограму.

10.09.2020 в судовому засіданні представник позивача просив суд позов задовольнити повністю.

Представник відповідача в судове засідання 10.09.2020 не з`явився, вимоги ухвали суду про відкриття провадження у справі не виконав, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті (ч. 1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України).

Зі змісту п. 1 ч.3 ст.202 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що суд розглядає справу за відсутності учасника справи, якого було належним чином повідомлено про судове засідання, та яким не було повідомлено про причини неявки.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України Про міжнародне приватне право , Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом , а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За приписами ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України Про міжнародні договори України і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м`якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов`язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.11 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі ЮніонЕліментаріяСандерс проти Іспанії (AlimentariaSanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі Смірнова проти України ).

За висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України..

У судовому засіданні 10.09.2020 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області, -

ВСТАНОВИВ:

25.09.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ОРІЄНТИР-БУДЕЛЕМЕНТ» (далі - постачальник, позивач) та Малим колективним підприємством «ЄВРО» (далі - покупець відповідач) укладено договір поставки № 22 (далі - договір).

Пунктами 1.1 та 1.2 зазначеного правочину сторони узгодили, що згідно даного договору постачальник зобов`язується поставити і передати у власність покупця вироби з газобетону (надалі - товар), а покупець зобов`язується оплатити та прийняти вказаний товар на умовах даного договору. Кількість та асортимент товару погоджуються сторонам у специфікаціях (додатках до договору), на підставі заявки покупця.

Відповідно до п. 2.1-2.3 договору, сторони застосовують до даного договору умову поставки ЕХW Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів "ІНКОТЕРМС" в редакції 2000 року. Поставка товару здійснюється транспортом покупця. Пункт поставки товару знаходиться за адресою: Київська область, м. Бровари, бульвар Незалежності, 28-А.

Як встановлено судом, 09.01.2020 відповідачем направлено позивачу заявку на здійснення відвантаження товару по рахунку № 7 від 09.01.2020, відповідно до змісту якої відповідач просив позивача надати дозвіл на відвантаження продукції по рахунку № 7 та зобов`язувався здійснити оплату в повному обсязі до 13.01.2020 (копії рахунку та заявки наявні у матеріалах справи).

Умовами п. п. 3.1 та 3.2 договору визначено, що приймання-передача товару здійснюється в пункті поставки, що визначений в пункті 2.3. даного договору. Завантаження товару на транспорт покупця здійснюється за рахунок та силами постачальника.

Позивачем, на виконання умов договору, за період з 09.01.2020 по 10.01.2020 здійснено поставку відповідачу товару на загальну суму 289 152,00 грн., що підтверджується видатковими накладними № 43 від 09.01.2020 на суму 45 312,00 грн., № 58 від 10.01.2020 на суму 45 312,00 грн., № 62 від 10.01.2020 на суму 45 312,00 грн., № 76 від 10.01.2020 на суму 51 072,00 грн., № 94 від 10.01.2020 на суму 51 072,00 грн., № 98 від 10.01.2020 на суму 51 072,00 грн., а також ТТН № Р43 від 09.01.2020 та № Р-58 від 10.01.2020, копії яких містяться у матеріалах справи.

Відповідно до п. 4.2 договору, оплата товару здійснюється покупцем на умовах 100% попередньої оплати.

Матеріали справи не містять доказів здійснення відповідачем оплати за поставлений товар.

Згідно з п. п. 7.1-7.3 договору, даний договір набирає чинності з дня його підписання сторонами і діє до 31.12.2013, а в частині здійснення розрахунків - до моменту повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Термін дії даного договору вважається пролонгованим на кожний наступний календарний рік, якщо жодна із сторін не заявить про його припинення за 20 (двадцять) календарних днів до моменту закінчення терміну дії даного договору.

Дію даного договору може бути припинено сторонами за заявою однієї із сторін договору, що має бути надана не менше, ніж за 20 (двадцять) календарних днів до пропонованої дати припинення договору. При цьому сторони зобов`язані здійснити остаточні взаєморозрахунки.

Наразі, судом враховано, що матеріали справи не містять доказів звернення відповідача до позивача із заявою про припинення дії договору, тому дія останнього була автоматично пролонгована на кожен наступний рік і, на момент розглядом судом справи, його дія не припинена.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір поставки № 22 від 25.09.2013, як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

За правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим до виконання сторонами.

У відповідності до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як встановлено судом вище, позивачем, на виконання умов договору, за період з 09.01.2020 по 10.01.2020 здійснено поставку відповідачу товару на загальну суму 289 152,00 грн., що підтверджується видатковими накладними № 43 від 09.01.2020 на суму 45 312,00 грн., № 58 від 10.01.2020 на суму 45 312,00 грн., № 62 від 10.01.2020 на суму 45 312,00 грн., № 76 від 10.01.2020 на суму 51 072,00 грн., № 94 від 10.01.2020 на суму 51 072,00 грн., № 98 від 10.01.2020 на суму 51 072,00 грн., а також ТТН № Р43 від 09.01.2020 та № Р-58 від 10.01.2020, копії яких містяться у матеріалах справи.

Згідно ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 662 та ч. 1 ст. 663 ЦК України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

За приписами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Відповідно до п. 4.2 договору оплата товару здійснюється покупцем на умовах 100% попередньої оплати.

Відповідно до заявки на поставку від 09.01.2020 відповідач зобов`язувався здійснити оплату товару до 13.01.2020.

Разом із тим, судом зазначається, що між сторонами не було досягнуто згоди щодо внесення змін до договору поставки, а саме, щодо зміни строку оплати. Протилежного суду не доведено.

При цьому, судом враховано, що позивачем здійснено поставку товару без отримання від відповідача попередньої оплати за нього.

З урахуванням чого, господарський суд зазначає, що відповідно до частин 1, 4 ст. 538 ЦК України, виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання. Якщо зустрічне виконання обов`язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов`язку, друга сторона повинна виконати свій обов`язок.

Відповідно до п. 1.7. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» , якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов`язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов`язку негайного виконання; такий обов`язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред`явив йому кредитор пов`язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

Таким чином, приймаючи до уваги рекомендації Пленуму Вищого господарського суду України, суд приходить до висновку, що строк виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань є таким що настав та відповідач повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, у даному випадку з моменту підписання видаткових накладних, які додано до позовної заяви.

Одночасно, відповідачем не було здійснено оплату за поставлений товар. Протилежного не доведено, доказів оплати поставленого товару у загальній сумі 289 152,00 грн. до матеріалів справи не долучено.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував та належних доказів на заперечення відомостей повідомлених позивачем не надав, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню повністю в сумі 289 152,00 грн.

Відповідно зі ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов`язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов`язань.

Відповідно до частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до п. 5.3 договору, покупець сплачує пеню у розмірі подвійної ставки НБУ від суми несвоєчасно неоплаченого товару за кожний день прострочення, а у разі прострочення більш ніж на 10 календарних днів покупець додатково до пені сплачує штраф у розмірі 1% від загальної суми заборгованості.

Позивач за прострочення строків оплати товару, керуючись п. 5.3 договору, нарахував та просить стягнути з відповідача пеню в сумі 11 123,6 грн. та штраф у розмірі 2 891,52 грн.

Право встановити у договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 ГК України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною 2 статті 231 ГК України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати у договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного суду від 08.08.2018 у справі № 908/1843/17, постанові Верховного Суду України від 09.04.2012 у справі № 3-88гс11, постанові Верховного Суду України від 27.04.2012 у справі № 3-24гс12, постанові Верховного Суду від 09.02.2018 у справі № 911/2813/17, постанові Верховного Суду від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, постанові Верховного Суду від 17.05.2018 у справі №910/6046/16, постанові Верховного Суду від 25.05.2018 у справі №922/1720/17.

Здійснивши перерахунок пені та штрафу, з урахуванням умов договору, прострочення по поставці товару, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення пені та штрафу підлягають задоволенню повністю.

Одночасно, з урахуванням наданого розрахунку позивачем, суд вважає за необхідне звернути увагу позивача, що ним не вірно визначено початок прострочення заборгованості. Зокрема, позивач починає рахувати прострочення відповідача з 19.01.2020. Проте, враховуючи умовим договору (п. 4.2), дати здійснених поставок, а саме: 09.01.2020 та 10.01.2020, а також норми ст. 692 ЦК України, відповідач був зобов`язаний здійснити оплату поставленого товару 09.01.2020 та 10.01.2020 відповідно. Отже, прострочення за поставлений товар 09.01.2020 почалось з 10.01.2020, а за поставлений товар 10.01.2020 - з 11.01.2020 відповідно. Разом із тим, зазначені помилки позивача, при здійсненні ним розрахунку, не впливають на результат, оскільки, зазначені нарахування здійснені в межах 6 місячного строку, визначеного законодавцем.

Приймаючи до уваги висновки суду про повне задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 4 547,51 грн.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Малого колективного підприємства «ЄВРО» (місцезнаходження: 07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Київська, 221; код ЄДРПОУ 19404585) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОРІЄНТИР-БУДЕЛЕМЕНТ» (місцезнаходження: 07400, Київська обл., м. Бровари, бульвар Незалежності, 28-А; код ЄДРПОУ 36108100) 289 152,00 грн. основного боргу, 11 123,66 грн. пені,2 891,52 грн. штрафу та 4 547,51 грн. судового збору.

3. Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення складено та підписано 30.09.2020.

Суддя Л.В. Сокуренко