Рішення

від 28.09.2020 по справі 917/1048/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.09.2020 р. Справа № 917/1048/20

Суддя Білоусов С. М. , розглянувши матеріали

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр", вул. Саксаганського, 133-А, м. Київ, ідентифікаційний код 37356833

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лісоруб Профі", вул. Молодіжна, буд. 43, с. Очканівка, Полтавський район, Полтавська область, 38711, ІПН 43486350

про стягнення грошових коштів

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" (позивач) звернулось до господарського суду Полтавської області з позовною заявою від 16.06.2020 року (вх. № 1133/20 від 25.06.2020 р.) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лісоруб Профі" (відповідач) про стягнення 55 282,54 грн. заборгованості за договором про надання послуг та поставки товарів, укладеного у спрощений спосіб, в порядку ст. 181 Господарського кодексу України.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 17.07.2020 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

Ухвала суду від 17.07.2020 року у даній справі, надсилалась рекомендованим листом сторонам за їх юридичними адресами, про що свідчать повідомлення, які міститься в матеріалах справи.

Таким чином, суд належним чином повідомляв сторін про розгляд даної справи.

Крім того, зазначена ухвала була своєчасно розміщена судом в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Відповідач відзив на позов не надав.

Відповідно до п. 9 ст. 165 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо необхідних для вирішення спору доказів, суд розглядає справу за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ч. 2 ст. 233 ГПК України дане рішення прийнято, складено та підписано у нарадчій кімнаті.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши всі наявні у справі докази, суд встановив наступне.

Як зазначає позивач у позовній заяві у квітні 2020 року між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лісоруб Профі" (відповідач) досягнуто усної домовленості щодо поставки антисептиків на суму 55 000,00 грн. в кількості 2 500 шт.

У зв`язку з цим, відповідачем оформлений рахунок-фактура № 1604/07 від 16.04.2020 року на суму 55 000 грн. 00 коп. на вказаний вище товар.

Позивач вказує на те, що факт укладення договору та його виконання, підтверджується платіжним дорученням № СЦ00011778 від 21.04.2020 року на суму 55 000 грн. 00 коп. про оплату антисептиків згідно вказаного рахунку № 1604/07 від 16.04.2020 року.

15.05.2020 року відповідач надіслав гарантійний лист, в якому гарантував позивачу виконання свого зобов`язання, а саме здійснити повну поставку товару згідно сплаченого позивачем рахунку протягом п`яти робочих днів від дати листа, або у випадку відсутності такої поставки у цей же строк повернути сплачені кошти.

З гарантійного листа випливає, що антисептики відповідач повинен був передати позивачу не пізніше 22.05.2020 року.

01.06.2020 року позивач направив відповідачу вимогу вих. № 687 про повернення коштів у сумі 55 000,00 грн.

Відповідач її отримав 05.06.2020 року, що підтверджується поштовим описом вкладення трек № 0100101805772 та паперовою копією веб-сторінки веб сайту ПАТ "Укрпошта" з інформацією про вручення даного поштового відправлення.

Однак отримавши вимогу відповідач залишив її без відповіді та задоволення.

Оскільки відповідач не виконав свого зобов`язання, не надав послуги та товар згідно виставленого ним рахунку та не повернув сплачені позивачем кошти позивач змушений звернутися до суду за захистом свого порушеного права з вимогою про стягнення з відповідача 55 000,00 грн.

При прийнятті рішення судом враховано наступне.

Згідно зі статті 11 Цивільний кодекс України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 2 ст. 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 ЦК України).

За загальним правилом відповідно до ст. 208 ЦК України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

При цьому, відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Також, згідно з ч. 1 ст. 181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно зі ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 ЦК України).

У свою чергу, відповідно до ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.

Відповідно до ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Отже, поставкою/отриманням товару сторони вчинили фактичні дії щодо укладення договору поставки у спрощений спосіб і відповідно між сторонами виникли та існують зобов`язальні відносини.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Так, згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

При цьому, частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Порушенням зобов`язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт виконання позивачем своїх зобов`язань по поставці оплаті рахунку відповідача підтверджений матеріалами справи та не спростований відповідачем, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення 55 000,00 грн. основного боргу.

Згідно п. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

За приписами ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

На підставі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткове задоволення позову.

Щодо судових витрат слід зазначити наступне.

Відповідно до п. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що позовні вимоги судом задоволені повністю, тому суд приходить до висновку, що судовий збір у розмірі 2 102,00 грн. слід покласти на відповідача.

Суд роз`яснює, що в разі добровільного виконання рішення суду до відкриття виконавчого провадження відповідач не позбавлений права звернутися до суду з заявою про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню повністю або частково. Сторони також мають право укласти мирову угоду у процесі виконання судового рішення.

Керуючись статтями 232-233, 237-238, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лісоруб Профі" (вул. Молодіжна, буд. 43, с. Очканівка, Полтавський район, Полтавська область, 38711, ІПН 43486350) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" (вул. Саксаганського, 133-А, м. Київ, ідентифікаційний код 37356833) - 55 000,00 грн. заборгованості та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 102,00 грн.

Видати наказ після набрання цим рішенням законної сили.

3. Копію рішення направити сторонам по справі.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Згідно ст. 257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до п. 17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 28.09.2020 року.

Суддя Білоусов С.М.