Рішення

від 28.09.2020 по справі 580/1687/20

ЧЕРКАСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2020 року справа № 580/1687/20

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Білоноженко М.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Черкаській області про визнання протиправною та скасування вимоги,

ВСТАНОВИВ:

15.05.2020р. до Черкаського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління ДПС у Черкаській області (далі - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 08.11.2019р. №Ф-3607-50-У Головного управління ДПС у Черкаській області.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності з 07.08.2007р., однак з вересня 2009 року по теперішній час не здійснює господарської діяльності в зв`язку із чим не отримував доходи як підприємець.

Крім того, зазначено, що у період з 2009 року по 2019 рік отримував дохід виключно за основним місцем роботи, в комітеті самоорганізації населення мікрорайону Зелений та здійснював виплату ЄСВ та зазначив, що сплата ним єдиного внеску як фізичною особою-підприємцем, яка господарську діяльність не здійснює і доходи не отримує, та яка одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату, що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. З урахуванням зазначеного, представник позивача вказав на протиправність оскаржуваної вимоги та просив її скасувати.

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 27.07.2020р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

05.08.2020р. до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Представник зазначив, що фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, що обрали спрощену систему оподаткування, і є одночасно найманими працівниками, не звільняються від сплати єдиного внеску та подання обов`язкової звітності за себе як фізичні особи-підприємці. Сплата ЄСВ, в такому разі, не здійснюється подвійно, адже за фізичну особу-підприємця, яка працює найманим працівником у юридичної особи, сплачує роботодавець (утримань ЄСВ із заробітної плати немає). Також зазначено, що 07.02.2020р. позивачем припинено підприємницьку діяльність, однак дані щодо його зняття з обліку платника податків з ІС Податковий блок відсутні. Зазначено також що у період 2017, 2018, 3 квартали 2019 року у позивача виник обов`язок сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі, в тому числі і при відсутності будь-яких доходів у вказаний період від здійснення підприємницької діяльності. З урахуванням зазначеного, вважає , що оскаржувану вимогу прийнято у відповідності до вимог закону, в зв`язку із чим позовні вимоги не підлягають до задоволення.

Крім того, 05.08.2020р. представником відповідача подано до суду клопотання про залишення позову без розгляду, в обґрунтування якого зазначено, що позивачем пропущено 10 денний строк звернення до суду, встановлений Законом України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 08.07.2010р. №2464-VI, оскільки оскаржувана вимога вважається врученою позивачу 24.12.2019р. (відповідно до конверта з рекомендованим повідомленням про вручення, який повернутий відправнику 24.12.2019р., у зв`язку із закінченням встановленого строку зберігання) натомість позивач звернулась із позовом у липні 2020 року.

З даного приводу суд зазначає, що у відповідності до ч.4 ст. 25 Закону №2464-VI, скарга на вимогу про сплату єдиного внеску подається до податкового органу вищого рівня у письмовій формі протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання платником єдиного внеску вимоги про сплату єдиного внеску, з повідомленням про це податкового органу, який прийняв вимогу про сплату єдиного внеску.

У разі якщо згоди з податковим органом не досягнуто, платник єдиного внеску зобов`язаний сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом десяти календарних днів з дня надходження рішення відповідного податкового органу або оскаржити вимогу до податкового органу вищого рівня чи в судовому порядку.

З аналізу вказаних положень Закону №2464-VI, вбачається, що десятиденний строк оскарження вимоги пов`язано приписами зазначеного закону із датою отримання боржником оскаржуваної вимоги, відтак з огляду на те що оскаржувана вимога не вручена та 24.12.2019р. повернута до контролюючого органу у зв`язку із закінченням терміну зберігання, про що свідчить конверт з рекомендованим повідомленням про вручення, який повернутий відправнику - 24.12.2019р., у зв`язку із закінченням встановленого строку зберігання, наявний в матеріалах справи, суд вважає зазначене клопотання про залишення даного без розгляду не обгрунтованим.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Згідно відомостей витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 07.08.2007р. здійснено державну реєстрацію позивача як фізичної особи-підприємця та 30.08.2007р. позивача взято у ДПІ у м. Черкасах на облік як платника єдиного внеску.

Згідно відомостей інтегрованої картки наданої відповідачем, позивач перебував у 2017-2019 роках на обліку у ГУ ДФС у Черкаській області як фізична особа-підприємець.

07.02.2020р. до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця на підставі власного рішення.

08.11.2019р. Головним управлінням ДПС у Черкаській області прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-3607-50-У від 08.11.2019р. на суму 26539,26 грн.

Вважаючи зазначену вимогу протиправною, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Порядок обчислення і сплати єдиного внеску встановлено Законом України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 08.07.2010р. №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).

Відповідно до п.12 ст.1 Закону №2464-VI, основне місце роботи - місце роботи, де працівник працює на підставі укладеного трудового договору, де знаходиться (оформлена) його трудова книжка, до якої вноситься відповідний запис про роботу.

Відповідно до пп. 14.1.226 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. № 2755-VI (далі - ПК України), самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно п. 3 ч.1 ст.1 Закону №2464-VI, застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок.

Відповідно до ч.2, 3 ст.9 Закону №2464-VI, обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Відповідно до абз. 5 ч.8 ст. 9 Закону №2464-VI, періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у п. 4 і 5 ч.1 ст.4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування є платниками єдиного внеску.

Разом з тим, відповідно до п.1 ч.1 ст.4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно- правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці , та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

При вирішенні даного спору по суті, суд зазначає наступне.

Судом із розрахунку заборгованості наведеним представником відповідача у відзиві, вбачається, що отримана позивачем вимога зі сплати ЄВ у розмірі 26539,26 грн. складається з розміру мінімального страхового внеску за періоди: 2017 рік - 8448 грн. (704*12); 2018 рік - 9828,72 грн. (819,06*12); за 3 квартали 2019 року - 8262,54 грн. (918,06*9).

Відповідно до відомостей Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування про застраховану особу - ОСОБА_1 за формою ОК-5, судом вбачається, що Комітетом самоорганізації населення мікрорайону Зелений (код ЄДРПОУ - 36701682) як страхувальником у період з 01.01.2017р. по 30.09.2019р. сплачено єдиний соціальний внесок за позивача. Також у серпні 2017 року ЄСВ за позивача сплачено ТОВ "Інтертранспостач" (код ЄДРПОУ - 25584924).

Разом з тим, судом встановлено відсутність доказів отримання позивачем у період із 01.01.2017р. по 30.09.2019р. доходів від провадження підприємницької діяльності індивідуально. ГУ ДПС у Черкаській області у відзиві на позовну заяву та в ході розгляду справи по суті, про наявність таких доходів не зазначено.

За цих обставин варто зазначити, що державна реєстрація позивача, як фізичної особи-підприємця лише посвідчує її право на зайняття підприємницькою діяльністю, однак не є доказом здійснення підприємницької діяльністі та отримання від такої діяльності доходу.

Оскільки, як було зазначено вище, у період із 01.01.2017р. по 30.09.2019р. виплатою (доходом) позивача, була заробітна плата за місцем роботи від Комітету самоорганізації населення мікрорайону Зелений , обов`язок сплати єдиного внеску до Державного бюджету у розмірі 22 % від розміру заробітної плати позивача, у відповідності до п.1 ч.1 ст.4 Закону №2464-VI покладений саме на Комітет самоорганізації населення мікрорайону Зелений .

В розумінні Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування позивач є застрахованою особою, єдиний внесок за яку регулярно нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті ЄВ його як особи, що має право здійснювати підприємницьку діяльність та не отримувала дохід від даного виду діяльності.

Таким чином, суд дійшов висновку, що у разі сплати позивачем нарахованої суми недоїмки відбудеться фактичне подвійне оподаткування одного і того ж доходу, що є неприпустимим.

Верховним Судом у постанові від 04.12.2019р. у справі №440/2149/19, сформульовано правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Відповідно до ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

На підставі вищевказаного, суд доходить висновку, що оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) є такою, що суперечить вимогам діючого законодавства, а отже є протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

Згідно частин 1,2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням зазначеного, суд вважає, що контролюючим органом не доведено правомірність оскаржуваної вимоги.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог з огляду на що позов належить задовольнити повністю.

Згідно частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи, що позов належить задовольнити повністю, а позивачем понесено судові витрати із сплати судового збору у сумі 840,80 грн., що підтверджується оригіналом квитанції від 25.05.2020р. №0.0.1717111669.1, наявної у матеріалах справи, суд дійшов висновку про стягнення понесених позивачем судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача у сумі 840,80 грн.

Керуючись ст.ст. 6, 9, 14, 72, 76, 90, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-3607-50-У від 08.11.2019р.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Черкаській області (18000, м. Черкаси, вул. Хрещатик, 235, код ЄДРПОУ - 43142920) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.

Копію рішення направити учасникам справи.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України через суд першої інстанції до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя М.А. Білоноженко