Рішення

від 30.09.2020 по справі 640/2343/20

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 вересня 2020 року м. Київ № 640/2343/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Маруліної Л.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві

про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі також - відповідач, ГУ ПФУ в м. Києві), в якому просить:

- визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови в призначенні пенсії ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ), починаючи з 26.06.2019 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) пенсію за віком.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та надала усі необхідні документи, проте, відповідач відмовив позивачу у призначені пільгової пенсії у зв`язку з тим, що згідно наданих документів у позивача відсутній страховий стаж для призначення пенсії за віком відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування .

На думку позивача, такі дії відповідача є протиправними, у зв`язку з чим вона звернулася до суду з даним позовом та просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.02.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Вказаною ухвалою відповідачу надано час для надання відзиву протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Від Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві 13.03.2020 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити в задоволенні позову, посилаючись на Закон України: Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування , Закон України Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України , Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, дублікат трудової книжки НОМЕР_2 позивача, у зв`язку з чим при розрахунку пенсії позивачу врахувати стаж роботи на Державному підприємстві-виробниче об`єднання Луганський верстатобудівний завод немає можливості, оскільки підприємство не перереєстровані на підконтрольній території, а тому відповідно призначити пенсію за віком немає законних підстав.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 , є громадянином України, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_3 , виданим Ленінським РВ УМВС України в Луганській області 30.09.1999 року.

Відповідно до довідки від 23.12.2019 року №3001-5000249631 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, фактичним місцем проживанням ОСОБА_1 є: АДРЕСА_1 .

26.06.2019 року позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та надала всі необхідні документи.

Листом від 01.08.2019 року № 172696/03 ГУ ПФУ повідомило позивача про те, що в що згідно Закону України Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України визначено особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на тимчасово окупованій території. В наданому позивачем дублікаті трудової книжки НОМЕР_2 , в якій указана дата заповнення 29.05.2017 року та завірена печаткою Державне підприємство-виробниче об`єднання Луганський верстатобудівний завод , першим записом позивач прийнята Станкостроительный завод В.И. Ленина на роботу з 11.04.1978 року, запис 2 про звільнення завірений печаткою Державне підприємство-виробниче об`єднання Луганський верстатобудівний завод , у третьому та четвертому записі відповідно. Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Державне підприємство-виробниче об`єднання Луганський верстатобудівний завод , код ЄДРПОУ:14311005, місцезнаходження юридичної особи: Луганська область, м. Луганськ, Ленінський район, вул. Поштова, буд. 1, відповаідно до зазначеного витягу ПАТ Завод гірничорятувальної техніки Горизонт , кож ЄДРПОУ:00159404, місцезнаходження юридичної особи: Луганська область, м. Луганськ, Жовтневий район, вул. Фрунзе, буд. 119, беручи до уваги, що підприємства не перереєстровані на підконтрольній території призначити пенсію за віком немає законних підстав. На підставі чого позивачу відмоввлено у призначенні пенсії за віком, оскільки загальний стаж складає 9 років 10 місяців та 8 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком.

Не погоджуючись з такими діями відповідача, вважаючи відмову у призначенні пенсії необґрунтованою та протиправною, позивач звернулася з даним позовом до суду за захистом своїх прав.

Всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив та відповідь на відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Згідно частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникли у даній справі регулюються, зокрема, Конституцією України, Законом України від 05.11.1991 року № 1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" (далі також - Закон № 1788-ХІІ), Законом України від 09.07.2003 року № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі також - Закон або Закон № 1058-IV), Порядком підтвердження наявного трудового стажу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637 (далі також - Порядок № 637, тут і надалі нормативно-правові акти в редакції, що діяли на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 1788-ХІІ громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Згідно частини першої статті 2 Закону № 1788-ХІІ за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

Частиною першою статті 9 Закону № 1058-ІV передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Статтею 26 Закону № 1058-IV визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:

з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;

з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;

з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;

з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;

з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;

з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;

з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;

з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;

з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;

з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;

починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.

До досягнення віку, встановленого абзацами першим і другим цієї частини, право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку:

55 років - які народилися по 30 вересня 1956 року включно;

55 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1956 року по 31 березня 1957 року;

56 років - які народилися з 1 квітня 1957 року по 30 вересня 1957 року;

56 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1957 року по 31 березня 1958 року;

57 років - які народилися з 1 квітня 1958 року по 30 вересня 1958 року;

57 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1958 року по 31 березня 1959 року;

58 років - які народилися з 1 квітня 1959 року по 30 вересня 1959 року;

58 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1959 року по 31 березня 1960 року;

59 років - які народилися з 1 квітня 1960 року по 30 вересня 1960 року;

59 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1960 року по 31 березня 1961 року;

60 років - які народилися з 1 квітня 1961 року по 31 грудня 1961 року.

У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу:

по 31 грудня 2018 року - від 15 до 25 років;

з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - від 16 до 26 років;

з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - від 17 до 27 років;

з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - від 18 до 28 років;

з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 19 до 29 років;

з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років;

з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року;

з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років;

з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 23 до 33 років;

з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 24 до 34 років;

починаючи з 1 січня 2028 року - від 25 до 35 років.

У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу:

з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - від 15 до 16 років;

з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - від 15 до 17 років;

з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - від 15 до 18 років;

з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 15 до 19 років;

з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 15 до 20 років;

з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 15 до 21 року;

з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 15 до 22 років;

з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 15 до 23 років;

з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 15 до 24 років;

починаючи з 1 січня 2028 року - від 15 до 25 років.

У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, необхідного страхового стажу на дату досягнення віку, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, пенсію за віком може бути призначено після набуття особою страхового стажу, визначеного частинами першою - третьою цієї статті на дату досягнення відповідного віку.

Наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.

Згідно з частиною першою статті 44 Закону № 1058-IV, заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Відповідно до пункту 1.7. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року №22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846 (далі також - Порядок), днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.

Відповідно до пункту 4.1. Порядку, орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 3).

Згідно з пункту 4.2. Порядку, при прийманні документів орган, що призначає пенсію: перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).

Відповідно до абзацу 1 пункту 4.3. Порядку, не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Також, згідно частини 5 статті 45 Закону № 1058-IV, документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Судом встановлено, що позивач, у зв`язку із досягненням пенсійного віку (58 років) та наявним страховим стажем більше 15 років, 26.06.2019 року звернулася до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Проте, рішенням ГУ ПФУ в м. Києві від 01.08.2019 року №172696/03 відмовлено позивачу у призначенні пенсії, у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу, оскільки до страхового стажу позивача не враховано період роботи згідно першого, другого, третього та четвертого записів у трудовій книжці..

Суд, вирішуючи питання про правомірність не врахування відповідачем період роботи позивача згідно записів у трудовій книжці, виходить з такого.

Згідно зі статтею 62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637 (далі - Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

З трудової книжки ОСОБА_1 вбачається, що:

- з 11.04.1978 року по 17.08.1981 року працювала на Станкостроительном заводе им. Ленина , слюсарем в цеху;

- з 09.12.1987 року по 21.06.1994 року працювала на Станкостроительном заводе им. Ленина , комірником цеху 006;

- з 18.03.1982 року по 25.05.1987 року працювала на Заводі гірничорятувальної техніки, слюсарем.

Згідно записів в трудовій книжці позивача 12.01.1990 року Завод гірничорятувальної техніки перейменовано в Завод гірничорятувальної техніки Горизонт ; 03.08.1994 року Луганський завод гірничорятувальної техніки Горизонт перейменовано у Відкрите акціонерне товариство Горизонт ; 11.07.1995 року Відкрите акціонерне товариство Горизонт реорганізоване в Державний завод гірничорятувальної техніки Горизонт ; 13.11.1996 року Державний завод гірничорятувальної техніки Горизонт реорганізовано у Відкрите акціонерне товариство Завод гірничорятувальної техніки Горизонт ; 23.12.2011 року Відкрите акціонерне товариство Завод гірничорятувальної техніки Горизонт перейменовано в Публічне акціонерне товариство Завод гірничорятувальної техніки Горизонт .

Згідно копії атестату №6425, що міститься в матеріалах справи, позивач вступила у 1976 році до технічного училища №101 м. Сєвєродонецька Ворошиловської області і в 1978 році закінчила повний курс технічного училища по професії ел. монтер по обслуговуванню і ремонту ел. обладнання.

Матеріали справи містять копію довідки №464 від 23.05.2017 року, відповідно до якої, ОСОБА_1 працювала на Станкостроительном заводе им. В.И. Ленина слюсарем механічних робіт, з 09.12.1987 року по 21.06.1994 року на посаді комірника на Станкостроительном заводе им. Ленина . Також вказано, що …Государственное предприятие производственное объединение Луганский станкостроительный завод считать правоприемником: - завода №60; завода №270; - предприятия п/я 103; - предприятия п/я В-2750; - Луганского (Ворошиловградского) станкостроительного завода им. Ленина; - производственного объединения Ворошиловградский станкостроительный завод имени Ленина.

Згідно довідки про заробіток для обчислення пенсії №456 від 29.05.2017 року позивач отримувала заробітну плату за періоди з січня 1988 року по грудень 1992 року. На всі виплати нараховані страхові внески до Пенсійного фонду України та сплачені у повному обсязі.

Відповідно до довідки, виданої Публічним акціонерним товариством Завод гірничорятувальної техніки Горизонт , позивач працювала з 18.03.1982 року по 25.05.1987 року слюсарем

Вказані відомості у трудовій книжці позивача та наданих довідках завірені відповідними відбитками печаток роботодавця.

Разом з тим, суд зауважує, що відповідно до пункту 5 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю підставами припинення трудового договору є переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду.

Відповідно до частини 4 статті 36 Кодексу законів про працю у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників.

Суд зауважує, що законодавством України не передбачено яким має бути формулювання у трудовій книжці у разі переведення працівників у зв`язку із реорганізацією підприємства. Водночас, у листі Міністерства соціальної політики від 10.05.2012 року №75/06/186-12 роз`яснено, що: "До трудових книжок працівників слід внести запис про реорганізацію за аналогією з перейменуванням підприємства (пункт 2.15 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 року № 58, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.08.93 року за № 110)".

Відповідно до пункту 2.15 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 року № 58, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.08.93 року за № 110, якщо за час роботи працівника назва підприємства змінюється, то про це окремим порядком у графі 3 трудової книжки робиться запис: "Підприємство таке-то з такого-то числа переіменоване на таке-то", а у графі 4 проставляється підстава перейменування - наказ (розпорядження), його дата і номер.

Враховуючи наведені норми законодавства, суд дійшов висновку, що записи у трудовій книжці позивача за період з 11.04.1978 року по 23.12.2011 року відображені належним чином і у відповідності до норм законодавства, які були чинні на момент внесення вказаних відомостей, а тому суд вважає, що у відповідача були відсутні підстави для не врахування усіх періодів роботи позивача та призначення пенсії за віком.

У відповідності до частин першої, другої, четвертої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.

Проте, доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідачем до суду не надано.

Таким чином, беручи до уваги вищевикладене та наявні матеріали справи, суд дійшов висновку про визнання неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 , починаючи з 26.06.2019 року відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити пенсію за віком з 26.06.2019 року відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини Щокін проти України (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про закон , стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі Шпачек s.r.о. проти Чеської Республіки (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі Бейелер проти Італії (Beyeler v. Italy № 33202/96).

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Наведена позиція Європейського суду з прав людини також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 20.05.2019 року (справа № 417/3668/17).

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, проаналізувавши всі обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно квитанції від 27.01.2020 №1652-6372-4684-5546, позивачем сплачено судовий збір в розмірі 840,80 грн. що підлягає відшкодуванню на користь позивача в повному обсязі за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.

Керуючись статтями 9, 14, 72-77, 90, 139, 242-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити.

2. Визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови в призначенні пенсії ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ), починаючи з 26.06.2019 року;

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) пенсію за віком.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 (вісімдесят) копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.

Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України. апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позивач: ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 );

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві (код ЄДРПОУ 42098368, адреса: 04060, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16).

Повне рішення суду 30.09.2020 року.

Суддя Л.О. Маруліна