Постанова

від 27.08.2007 по справі 16/206-07-5616а

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ

УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

"27" серпня 2007 р.

Справа  № 16/206-07-5616А

Господарський суд Одеської області

У складі судді Желєзної С.П.

Секретаря судових засідань Шевченко

Г.В.

За участю представників сторін:

Від позивача:      ОСОБА_1;

Від відповідача:  Подопригор Г.М. за довіреністю №17 від

23.08.2007р.

         Розглянувши у відкритому судовому

засіданні в залі судових засідань №404 господарського суду Одеської області (м.

Одеса) адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою

відповідальністю „Акмангит” в особі 

ліквідатора ОСОБА_1  до  Білоліської сільської ради Татарбунарського

району Одеської області за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних

вимог на предмет спору, на стороні відповідача -  комунального підприємства „Татарбунарське

бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості” про визнання

протиправним та скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою

відповідальністю „Акмангит” в особі 

ліквідатора ОСОБА_1  в порядку,

передбаченому  п. 6 розділу VII Кодексу

адміністративного судочинства України (далі по тексту КАС України), звернулось

до господарського суду Одеської області з адміністративним позовом до

Білоліської сільської ради Татарбунарського району Одеської області про

визнання протиправним та скасування рішення виконавчого комітету Білоліської

сільської ради Татарбунарського району №1 від 11.04.2005р. „Про протест

прокуратури Татарбунарського району на рішення №5 та №12 засідання виконавчого

комітету Білоліської сільської ради №12 від 28.02.2002р.”.

           Ухвалою від 06.08.2007р.

господарським судом було залучено до участі у розгляді справи в якості третьої

особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні

відповідача -  комунальне підприємство

„Татарбунарське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів

нерухомості”.

            Свій позов позивач обґрунтовує

порушенням права власності товариства з обмеженою відповідальністю „Акмангит”

прийняттям рішення виконавчим комітетом Білоліської сільської ради

Татарбунарського району №1 від 11.04.2005р. „Про протест прокуратури

Татарбунарського району на рішення №5 та №12 засідання виконавчого комітету

Білоліської сільської ради №12 від 28.02.2002р.”, яким був задоволений протест

прокуратури Татарбунарського району від 22.03.2005р. за №394/05 на рішення

виконкому Білоліської сільської ради №12 від 28.02.2002р. „Про видачу свідоцтва

про право колективної власності на виробничі будівлі току №2”.

            У судовому засіданні 22.08.2007р.

представником відповідача позовні вимоги 

товариства з обмеженою відповідальністю „Акмангит” в особі  ліквідатора ОСОБА_1  були визнані у повному обсязі.

Комунальне підприємство

„Татарбунарське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів

нерухомості” було належним чином повідомлено про час та місце судового

розгляду, однак на вимогу суду в судові засідання не з'явилось.

Дослідивши матеріали справи,

заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

На виконання Указу Президента

України від 03.12.1999р. „Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування

аграрного сектора економіки” загальними зборами членів колективного

сільськогосподарського підприємства ім. Кутузова 20.01.2000р. було вирішено

здійснити реорганізацію  колективного

сільськогосподарського підприємства ім. Кутузова шляхом перетворення.

Рішенням Татарбунарської районної

державної адміністрації Одеської області від 14.03.2000р. було зареєстровано

товариство з обмеженою відповідальністю „Акмангит”.

У відповідності до п.1.1 статуту

товариства з обмеженою відповідальністю „Акмангит”, останнє засновано

відповідно до Установчого договору про створення товариства з обмеженою

відповідальністю „Акмангит” шляхом об'єднання майнових вкладів його засновників

для здійснення господарської діяльності з метою отримання прибутку.

Згідно п.3.2 статуту товариства з

обмеженою відповідальністю „Акмангит” останнє було створено у процесі

реорганізації колективного сільськогосподарського підприємства ім. Кутузова та

є правонаступником усіх його прав та обов'язків.

28.02.2000р. виконавчим комітетом

Білоліської сільської ради Татарбунарського району Одеської області було

прийнято рішення за №12  „Про видачу

свідоцтва про право колективної власності на виробничі будівлі току №2”, яким

було вирішено видати товариству з обмеженою відповідальністю „Акмангит” свідоцтво

про право колективної власності на виробничі будівлі току №2, що розташовані за

адресою: Одеська область, Татарбунарський район, с. Білолісся, вул. Польова,

4. 

            28.02.2002р. виконавчим комітетом  Білоліської сільської ради

Татарбунарського району Одеської області було видано свідоцтво про право

колективної власності товариству з обмеженою відповідальністю „Акмангит” на

виробничі будівлі току №2, що розташовані за адресою: Одеська область,

Татарбунарський район, с. Білолісся, вул. Польова, 4.

           Право власності товариства з

обмеженою відповідальністю „Акмангит” на виробничі будівлі току №2, що

розташовані за адресою: Одеська область, Татарбунарський район, с. Білолісся,

вул. Польова, 4, було зареєстровано комунальним підприємством „Татарбунарське

бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості”, що

підтверджується листом комунального підприємства „Татарбунарське бюро технічної

інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості” від 17.03.2005р.

22.03.2005р. прокурором

Татарбунарського району 22.03.2005р. був внесений протест за №394/05 на рішення

виконкому Білоліської сільської ради №5 і №12 від 28.02.2002р. „Про видачу

свідоцтва про право колективної власності на виробничі будівлі току №2”.

Протест прокурора Татарбунарського району від 22.03.2005р. №394/05

обґрунтовується наступним. На виконання Указу Президента України від

03.12.1999р. „Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного

сектора економіки” майно колективного сільськогосподарського підприємства ім.

Кутузова було поділено на майнові паї, про що складено акт розрахунку пайового

фонду. Рішенням загальних зборів власників свідоцтв на майновий пай колишнього

колективного сільськогосподарського підприємства ім. Кутузова від 23.03.2002р.

виробничі будівлі току  і олійні внесені

в перелік майна, що підлягає паюванню без їх подальшого виділення в натурі.

Таким чином, майно виробничої будівлі та олійні належало і належить на праві

спільної власності власникам свідоцтв на право на майновий пай. Рішенням

виконавчого комітету Білоліської сільської ради Татарбунарського району

Одеської області за №12 від 28.02.2000р. 

„Про видачу свідоцтва про право колективної власності на виробничі

будівлі току №2” були порушені права власників майнових паїв.

11.04.2005р. виконавчим комітетом

Білоліської сільської ради Татарбунарського району було прийнято рішення №1 від

11.04.2005р. „Про протест прокуратури Татарбунарського району на рішення №5 та

№12 засідання виконавчого комітету Білоліської сільської ради №12 від

28.02.2002р.”, яким був задоволений протест прокурора Татарбунарського району

від 22.03.2005р. за №394/05 на рішення виконкому Білоліської сільської ради №5

та №12 від 28.02.2002р. „Про видачу свідоцтва про право колективної власності

на виробничі будівлі току №2”.

16.01.2006р. господарським судом Одеської

області була винесена постанова по справі №32/216-04-8884, відповідно до якої

товариство з обмеженою відповідальністю „Акмангит” було визнано банкрутом,

відкрита ліквідаційна процедура відносно товариства з обмеженою

відповідальністю „Акмангит”  та

ліквідатором банкрута було призначено арбітражного керуючого ОСОБА_1.

            Як вбачається з пояснень

представника позивача та матеріалів справи, майно колективного

сільськогосподарського підприємства ім. Кутузова, а потім товариства з

обмеженою відповідальністю „Акмангит”, знаходилось у податковій заставі з

1998р., що унеможливлює процедуру розпаювання майна колективного

сільськогосподарського підприємства ім. Кутузова.

У відповідності до вимог ч. 1, 2

ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких

ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72

цього Кодексу, тобто при наявності підстав для звільнення від доказування.

Вважаючи рішення виконавчого

комітету Білоліської сільської ради Татарбунарського району №1 від 11.04.2005р.

„Про протест прокуратури Татарбунарського району на рішення №5 та №12 засідання

виконавчого комітету Білоліської сільської ради №12 від 28.02.2002р.”

протиправним,   позивач був вимушений

звернутися з даними позовними вимогами до господарського суду Одеської області.

Проаналізувавши матеріали справи та

доводи сторін, суд зазначає наступне.

            Згідно  ст. 3 Закону України “Про прокуратуру” від 5

листопада 1991 року N 1789-XII повноваження 

прокурорів,  організація,  засади 

та   порядок діяльності  прокуратури 

визначається  Конституцією  України, 

цим Законом, іншими законодавчими актами.

Згідно приписів ст..20 цього Закону

при виявленні порушень закону прокурор або його 

заступник  у межах своєї

компетенції мають право у тому числі вносити 

подання  або  протест 

на  рішення  місцевих Рад залежно  від 

характеру  порушень.

 Протест на акт, що суперечить закону,

приноситься прокурором, його заступником до органу, який його видав, або  до 

вищестоящого органу. У  такому  ж 

порядку  приноситься  протест 

на  незаконні рішення чи дії

посадової особи. У протесті прокурор ставить питання про скасування  акта 

або приведення його у відповідність 

з  законом,  а 

також  припинення незаконної дії

посадової особи, відновлення порушеного права. Протест прокурора зупиняє дію

опротестованого акта і підлягає обов'язковому розгляду відповідним органом або

посадовою особою  у десятиденний строк

після його надходження. Про 

наслідки  розгляду протесту в цей

же строк повідомляється прокурору (ст..21 Закону України “Про прокуратуру” від

5 листопада 1991 року N 1789-XII).

Як вбачається із змісту доводів

позивача, покладених  ним в обґрунтування

позовних вимог, оскаржуваним рішенням виконавчого комітету Білоліської

сільської ради Татарбунарського району №1 від 11.04.2005р. були порушені права

товариства з обмеженою відповідальністю „Акмангит” як власника виробничих

будівель току №2.

З огляду на відсутність у

виконавчого комітету Білоліської сільської ради Татарбунарського району статусу

юридичної особи, що підтверджується 

довідкою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних

осіб-підприємців серії АА №562774 та довідкою Білоліської сільської ради №742

від 22.08.2007р., позовні вимоги були заявлені до Білоліської сільської ради

Татарбунарського району.

У відповідності до п.1 ст. 104 ЦК

України юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна,

прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам (злиття,

приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації.

           Згідно ч. 1 ст. 106 злиття,

приєднання, поділ та перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням його

учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими

документами, а у випадках, передбачених законом, - за рішенням суду або

відповідних органів державної влади.

Відповідно до ст. 108 ЦК України

перетворенням юридичної особи є зміна її організаційно-правової форми. У разі

перетворення до нової юридичної особи переходять усе майно, усі права та

обов'язки попередньої юридичної особи.

           Згідно п. 3.2 статуту товариства з

обмеженою відповідальністю „Акмангит” останнє було створено у процесі

реорганізації колективного сільськогосподарського підприємства ім. Кутузова та

є правонаступником усіх його прав та обов'язків.

Як вбачається з матеріалів справи

та пояснень представників сторін, ні статут товариства з обмеженою

відповідальністю „Акмангит”, відповідно до якого останнє є правонаступником

колективного сільськогосподарського підприємства ім. Кутузова, ні протокол

загальних зборів членів колективного сільськогосподарського підприємства ім.

Кутузова від 20.01.2000р., на підставі якого було  вирішено здійснити реорганізацію  колективного сільськогосподарського

підприємства ім. Кутузова шляхом перетворення, не були визнані недійсними.

          З матеріалів справи, наданих

представником позивача, вбачається, що майно колективного

сільськогосподарського підприємства ім. Кутузова, а потім товариства з

обмеженою відповідальністю „Акмангит”, знаходиться у податковій заставі з

1998р., що виключає можливість здійснення процесу розпаювання майна

колективного сільськогосподарського підприємства ім. Кутузова, що

підтверджується витягами наданими реєстратором Інформаційним центром

Міністерства Юстиції м. Одеса про внесення змін до запису у Державному реєстрі

застав нерухомого майна від 24.10.2000р., від 12.05.2003р. та від 07.04.2004р.

Відповідно до п.5 Указу Президента

України „Про заходи щодо підвищення відповідальності за розрахунки з бюджетами

та державними цільовими фондами” від 4 березня 1998 року N 167/98 відчуження

майна та майнових прав, які перебувають у податковій заставі, може

здійснюватися лише за письмовою згодою органів державної податкової служби за

місцезнаходженням платника податків, крім товарів в обороті, якщо такі товари

реалізуються за цінами не нижче звичайних.

Наведене положення знайшло своє

відображення в положеннях чинного законодавства. Так, згідно п. 8.6.1. Закону

України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами

та державними цільовими фондами” від 21 грудня 2000 року N 2181-III  платник податків, активи якого перебувають у

податковій заставі, здійснює вільне розпорядження ними, за винятком операцій,

що підлягають письмовому узгодженню з податковим органом: а) купівлі чи

продажу, інших видів відчуження або оренди (лізингу) нерухомого та рухомого

майна, майнових чи немайнових прав, за винятком майна, майнових та немайнових

прав, що використовується у підприємницькій діяльності платника податків (інших

видах діяльності, які за умовами оподаткування прирівнюються до

підприємницької), а саме готової продукції, товарів і товарних запасів, робіт

та послуг за кошти за цінами, що не є меншими за звичайні; б) використання

об'єктів нерухомого чи рухомого майна, майнових чи немайнових прав, а також

коштів для здійснення прямих чи портфельних інвестицій, а також цінних паперів,

що засвідчують відносини боргу, надання гарантій, поручительств, уступлення

вимоги та переведення боргу, виплату дивідендів, розміщення депозитів або

надання кредитів;  в) ліквідації об'єктів

нерухомого або рухомого майна, за винятком їх ліквідації внаслідок обставин

непереборної дії (форс-мажорних обставин) або відповідно до рішень органів

державного управління.

           Крім того, враховуючи зміст позовних

вимог товариства з обмеженою відповідальністю „Акмангит” в особі  ліквідатора ОСОБА_1, заявлених  у даній справі, суд вважає за необхідне

звернути увагу сторін на наступному.

           Частиною  2 статті 19 Конституції України  від 28.06.1996р. визначено, що органи

державної влади та  органи  місцевого 

самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти  лише  на 

підставі,  в  межах повноважень та у спосіб, що

передбачені Конституцією  та  законами України.

Положеннями ст.52 Закону України

“Про місцеве самоврядування в Україні” від 

21 травня 1997 року  N

280/97-ВР  визначено, що виконавчий

комітет ради має право змінювати або скасовувати лише акти підпорядкованих

йому відділів, управлінь, інших виконавчих органів ради, а також їх

посадових осіб.

При цьому, суд звертає увагу

сторін, що  згідно із положеннями п. 9

ст. 59 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” від  21 травня 1997 року  N 280/97-ВР, рішення виконавчого комітету

ради з питань, віднесених до власної компетенції виконавчих органів ради,

можуть бути скасовані відповідною радою. Крім того  вимогами 

п. 15 ч. 1 ст. 26 цього Закону передбачено,  що питання 

скасування   актів   виконавчих 

органів  ради,  які  не

відповідають  Конституції   чи  

законам   України,   іншим 

актам законодавства, рішенням 

відповідної  ради,  прийнятим 

у межах її повноважень відносяться до виключної компетенції  сільської, селищної, міської ради.

Приймаючи до уваги, що повноваження

щодо управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної

власності відповідних територіальних громад, віднесені Законом України “Про

місцеве самоврядування в Україні” 

від  21 травня 1997 року  N 280/97-ВР до власних повноважень виконавчих

органів ради, суд доходить висновку, що рішення виконавчого комітету Білгород-Дністровської

міської ради Одеської області може бути скасовано лише безпосередньо  міською радою.

Правова позиція суду з цього

питання підтверджується також 

вищенаведеними приписами п. 15 ч.1 ст.26 Закону України “Про місцеве

самоврядування в Україні”, якими скасування  

актів виконавчих  органів  ради, 

які  не відповідають  Конституції чи  законам України,   іншим 

актам законодавства, рішенням 

відповідної  ради,  прийнятим 

у межах її повноважень віднесено до виключної компетенції сільських, селищних,

міських рад.

Відповідно до ч. 2 ст. 19

Конституції України  від 28.06.1996р.  органи державної влади та  органи 

місцевого  самоврядування, їх

посадові особи зобов'язані діяти 

лише  на  підставі, 

в  межах повноважень та у спосіб,

що передбачені Конституцією  та  законами України.

Відповідно до п. 10 ст. 59  Закону України № 280/97-ВР від 21.05.1997р.

„Про місцеве самоврядування в Україні” акти органів та посадових осіб місцевого

самоврядування з мотивів їхньої невідповідності 

Конституції  або  законам 

України визнаються незаконними в судовому порядку.

           Відповідно до п. 2 Роз'яснень ВГСУ

від 26.01.2000 р. N 02-5/35 „Про деякі питання практики вирішення спорів,

пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів” підставами

для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного

законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з

прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів

підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами

розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду

немає правових підстав для задоволення позову.

З огляду на викладене, суд доходить

висновку, що, по-перше, рішенням виконавчого комітету Білоліської сільської

ради Татарбунарського району Одеської області за №12 від 28.02.2000р.  „Про видачу свідоцтва про право колективної

власності на виробничі будівлі току №2” права колишніх членів колективного

сільськогосподарського підприємства ім. Кутузова порушені не були, з огляду на

знаходження майна колективного сільськогосподарського підприємства ім.

Кутузова, а потім товариства з обмеженою відповідальністю „Акмангит” у

податковій заставі з 1998р., що виключало можливість здійснення процесу

розпаювання майна колективного сільськогосподарського підприємства ім.

Кутузова; та, по-друге, рішення виконавчого комітету Білоліської сільської ради

Татарбунарського району №1 від 11.04.2005р. „Про протест прокуратури

Татарбунарського району на рішення №5 та №12 засідання виконавчого комітету

Білоліської сільської ради №12 від 28.02.2002р.”, яким були скасовані рішення

виконавчого комітету Білоліської сільської ради Татарбунарського району №5 та №12  від 28.02.2002р. „Про видачу свідоцтва про

право колективної власності на виробничі будівлі току №2”, було прийнято з

порушенням вимог діючого законодавства, яким врегульовані питання повноважень

та компетенції органів місцевого самоврядування.

           Згідно п.1 ч. 2 ст.162 КАС України, у разі

задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання

протиправними  рішення  суб'єкта  

владних повноважень чи окремих його положень,  дій чи бездіяльності і  про скасування або визнання нечинним рішення

чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих  його 

положень  із зазначенням способу

його здійснення.

Враховуючи викладене, суд дійшов до

висновку щодо правомірності та обґрунтованості заявлених в межах даної справи

товариством з обмеженою відповідальністю „Акмангит” позовних вимог та наявності

підстав для їх задоволення, у зв'язку з чим  

слід визнати протиправним та скасувати рішення виконавчого комітету

Білоліської сільської ради Татарбунарського району №1 від 11.04.2005р. „Про

протест прокуратури Татарбунарського району на рішення №5 та №12 засідання

виконавчого комітету Білоліської сільської ради №12 від 28.02.2002р.”.

Судові витрати по сплаті судового

збору розподілити згідно зі ст.ст. 87, 94 КАС України.

Керуючись ст. ст. 94, 98,  158, 160 -163, 167 п.п. 3, 6 розділу VII

Кодексу адміністративного судочинства України,  суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.          Позов задовольнити.

2.          Визнати протиправним та скасувати рішення

виконавчого комітету Білоліської сільської ради Татарбунарського району №1 від

11.04.2005р. „Про протест прокуратури Татарбунарського району на рішення №5 та

№12 засідання виконавчого комітету Білоліської сільської ради №12 від

28.02.2002р.”.

3.          Стягнути

з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою

відповідальністю „Акмангит” /68130, Одеська область, Татарбунарський район, с.

Білолісся, вул. Леніна, 120, код ЄДРПОУ 03766346/ витрати по сплаті судового

збору у розмірі 3 грн. 40 коп. / три 

грн. 40 коп./

Відповідно до ст. 185 Кодексу

адміністративного судочинства України сторони та інші особи, які беруть участь

у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання

про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, мають право оскаржити в

апеляційному порядку постанову суду першої інстанції повністю або частково в

порядку та у строки, передбачені ст. 186 цього Кодексу.

Постанова набирає законної сили в

порядку ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови виготовлено

29.08.2007р.

Суддя