Постанова

від 29.09.2020 по справі 640/12750/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/12750/19 Суддя першої інстанції: Качур І.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2020 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Пилипенко О.Є.

суддів - Глущенко Я.Б. та Собківа Я.М.,

при секретарі - Кузик О.С.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 травня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним дії та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И Л А :

У липні 2019 року позивач - ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним дії та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, в якому просила:

- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску Головного управління ДФС у м. Києві від 08.05.2019 року № Ф-25889-17;

- стягнути з Головного управління ДФС у м. Києві за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивачки 786,40 грн. судового збору;

- стягнути з Головного управління ДФС у м. Києві за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 5000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 травня 2020 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.

Свої вимоги апелянти обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення було неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального та процесуального права.

Відзив на апеляційну скаргу від Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві до суду апеляційної інстанції не надходив.

Відповідно до ч.ч.1, 2, 3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

У відповідності до ст.. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Приймаючи рішення про відмову у задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не є особою яка відповідно до Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування має пільги по нарахуванню та сплаті єдиного соціального внеску як фізична особа - підприємець, тобто не звільняється від його сплати, обов`язок сплати фізичною особою-підприємцем єдиного внеску може бути припиненим у зв`язку із припиненням статусу фізичної особи-підприємця або ж поданням до контролюючого органу заяви про перехід на загальну систему оподаткування, що призведе до сплати єдиного внеску у залежність від отриманих доходів, однак, позивачем вказаних дій, які б могли призвести до звільнення його від обов`язку сплачувати єдиний внесок, не здійснювалось, тому вимога Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 08 травня 2019 року за № Ф-25889-17 про сплату недоїмки є обґрунтованою та такою, що винесена на підставі та в межах норм чинного законодавства.

Колегія суддів вважає вказаний висновок суду першої інстанції необґрунтованим, з огляду на наступне.

Як встановлено судом та вбачається з наявних матеріалів справи, ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) зареєстрована фізичною особою - підприємцем, дата запису: 14.01.2008 року, номер запису: 2 068 000 0000 015971. Дані про взяття на облік як платника єдиного внеску: дата взяття на облік: 26.02.2008; ДПІ у Голосіївському районі м. Києва.

Відповідно до інформації з ЄДР, припинено державну реєстрацію підприємницької діяльності фізичної особи - підприємцем - 20.05.2019 року.

15.05.2019 року ОСОБА_1 отримано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 08.05.2019 року №Ф-25889-17 з єдиного соціального внеску.

Зі змісту оскаржуваної вимоги вбачається, що контролюючий орган дійшов висновку що станом на 30.04.2019 року заборгованість зі сплати єдиного внеску у Скаржника становить 21030,90 грн. Відповідно до ст. 25 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, ГУ ДФС у м. Києві вимагає сплатити недоїмку у сумі 21030,90 грн.

Не погоджуючись з оскаржуваною вимогою, представником Позивача в інтересах останнього подано скаргу вих. №21/05 від 21.05.2019 року до Державної фіскальної служби України. Однак ДФС, за результатами розгляду скарги винесено рішення від 20.06.2019 №28308/6/99-99-11-05-02-25, яким скаргу залишено без задоволення.

Не погоджуючись з вказаною вимогою про сплату боргу (недоїмки) позивач звернулась до суду із вказаним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначається Законом України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі Закон №2464).

Підпунктом 1 частини другої статті 6 Закону № 2464 визначено, що платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до пункту 2 частини 1 ст. 7 зазначеного Закону єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4,5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.

Відповідно до абз. 3 ч. 8 ст. 9 платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Крім того, єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (частина 12 статті 9 Закону №2464).

Згідно ч.3 статті 9 Закону № 2464 обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Відповідно до підпункту 6 частини першої статті 1 Закону № 2464 недоїмка - це сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Частинами 3 та 4 ст. 25 Закону № 2464 передбачено, що суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) страхувальниками, визначеними Законом України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування , нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 року № 449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 04.05.2018 року № 469) (далі - Інструкція № 449).

Згідно пункту 1 розділу VI Інструкції № 449 до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.

У відповідності до п. 3 розділу VI Інструкції, органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:

- дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів;

- платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;

- платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається):

- платникам, зазначеним у підпунктах 1 та 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом десяти робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій);

- платникам, зазначеним у підпунктах 3 та 4 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом п`ятнадцяти робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень.

Пунктом ж 4 вказаного розділу Інструкції визначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

З аналізу наведених вище положень слідує, що у разі наявності у платника на кінець календарного місяця недоїмки зі сплати єдиного внеску фіскальний орган на підставі даних звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу формує та надсилає (вручає) платнику вимогу про сплату боргу (недоїмки) на суму такої недоїмки.

Як вбачається з матеріалів справи, в інтегрованій картці платника за кодом платежу обліковуються автоматичні нарахування єдиного внеску за 2017 рік, І - IV квартали 2018 року, І квартал 2019 року у розмірі мінімального страхового внеску згідно обраної системи оподаткування, а саме: за 2017 рік в сумі 8448,00 грн.; за 2018 рік в сумі 9828,72 грн.; за І квартал 2019 року в сумі 2754,18 грн.

З урахуванням викладеного, колегія суддів наголошує, що в межах спірних правовідносин мало місце порушення відповідачем строку обчислення боргу по сплаті єдиного соціального внеску, так як вимога повинна бути сформована у разі якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.

Колегія суддів звертає увагу, що в разі прийняття рішення суб`єктом владних повноважень, в даному випадку формування оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки) поза межами законодавчо визначених строків, воно не може вважатись правомірним.

Недотримання відповідачем строків прийняття відповідних рішень позбавило позивача можливість передбачати наслідки, та позбавило, у випадку необхідності та з належною допомогою, узгоджувати свою поведінку, та як наслідок призвело до покладення на позивача надмірного тягара зі сплати єдиного внеску.

Колегія суддів зауважує, що в даному випадку підставою для скасування оскаржуваної вимоги є порушення податковим органом процедури, яка передує прийняттю вимоги про сплату боргу (недоїмки), а не наявність/відсутність у позивача обов`язку зі сплати платежів.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Так відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не виконано процесуального обов`язку щодо доведення правомірності оскаржуваного рішення та відповідності його критеріям визначеним ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Наразі, колегією суддів встановлено невідповідність оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки) вимогам, що встановлені Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 р. № 449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 04.05.2018 № 469) та критеріям, що визначені у ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на той факт, що у період, за який контролюючим органом донараховано недоїмку, ОСОБА_1 (а саме в період з 2017 року по квітень 2019 року) була офіційно працевлаштована на посаді тренера - викладача з тенісу (з травня 2015 року) у Комплексній дитячо-юнацькій спортивній школі Тріумф (код ЄДПОУ 38744513), згідно довідки Відділу у справах молоді та спорту Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації від 17.05.2019 року № 4, яке, виступає податковим агентом та утримує відповідні платежі із заробітної плати (податок на доходи фізичних осіб, військовий збір та нараховує на заробітну плату єдиний соціальний внесок в розмірі не менше від мінімального), що підтверджується також довідкою Пенсійного фонду України форми ОК-7 за період з 2011 по квітень 2019 року.

Як вже було зазначено, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є дохід особи від такої діяльності, проте за будь-яких умов розмір єдиного соціального внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Відповідно до правового висновку, що сформульований у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2019 року по справі №440/2149/19, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Як вбачається із матеріалів справи, враховуючи, що весь спірний період, позивач є застрахованою особою і платником єдиного внеску за неї є і був її роботодавець, який і сплачував відповідні внески до Пенсійного фонду, а тому у позивачки не було обов`язку сплачувати єдиний внесок як фізичній особі - підприємцю, адже це призвело б до подвійної сплати єдиного внеску.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає належним способом захисту порушеного права позивача визнання протиправною та необхідності скасування податкової вимоги Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) № Ф-25889-17 від 08.05.2019 року.

Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи, що судом апеляційної інстанції адміністративний позов повністю, колегія суддів вважає за необхідне стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві суму сплаченого судового збору у розмірі 1921 грн. (одну тисячу дев`ятсот двадцять одну гривню) (768,40 грн. за подання позовної заяви + 1152,60 за подання апеляційної скарги).

Крім того, відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною 7 ст. 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до ч.1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною 3 вищевказаної статті передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду;

3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;

4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Як вбачається з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 814/698/16.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність від 05 липня 2012 року №5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Тобто, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність від 05 липня 2012 року №5076-VI ).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність від 05 липня 2012 року №5076-VI ).

Відповідно до статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність від 05 липня 2012 року №5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Так, відповідно до матеріалів справи, адвокатом ФедоровимО.С. здійснювалось представництво інтересів ОСОБА_2 у суді. На підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивачкою надано:

- договір № 20/05/19 про надання правової допомоги від 20.05.2019 року;

- додаткову угоду № 1 до договору № 20/05/19;

- ордер серії КС № 592645;

- копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю;

- попередній розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи щодо оскарження вимоги про сплату боргу (недоїмки);

- виписку по рахунку від 05.07.2019 року, з якої вбачається перерахування коштів в розмірі 5000 грн. з призначенням платежу авансова частка гонорару адвоката згідно додаткової угоди № 1 до договору від 20.05.2019 року .

З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку про необхідність задоволення позову в цій частині та стягнення на користь ОСОБА_1 5000 грн. судових витрат на професійну правничу допомогу за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м. Києві.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. У зв`язку з цим суд вважає необхідним апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити, рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 травня 2020 року - скасувати та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Керуючись ст..ст. 241, 242, 245, 308, 311, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 травня 2020 року - скасувати та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 08.05.2019 року № Ф-25889-17 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 21030,90 грн. (двадцять одна тисяча тридцять гривень дев`яносто копійок).

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) суму сплаченого судового збору у розмірі 1921 грн. (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна гривня) та судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 грн. (п`ять тисяч гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (04655, м. Київ, вул.. Шолуденка 33/19, код ЄДРОПУ: 39439980).

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст.328 КАС України.

Головуючий суддя: О.Є.Пилипенко

Суддя: Я.Б.Глущенко

Я.М.Собків

Повний текст виготовлено 29 вересня 2020 року.