Ухвала

від 28.09.2020 по справі 202/1036/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-сс/803/1071/20 Справа № 202/1036/20 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2020 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:

головуючого судді-доповідача ОСОБА_2

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 15 липня 2020 року про арешт майна у кримінальному провадженні № 420200400000054 від 28.01.2020 року, -

В С Т А Н О В И В:

Обставини, встановлені рішенням суду першої інстанції, короткий зміст оскарженого рішення.

Ухвалою слідчого судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 15 липня 2020 року задоволено клопотання прокурора відділу прокуратури Дніпропетровської області та накладено арешт на зазначене в клопотанні майно.

Мотивуючи ухвалене рішення слідчий суддя зазначив, що приймаючи до уваги, що постановою слідчого СУ ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_7 від 14.02.2020 року вказане майно визнано речовим доказом у кримінальному провадженні № 4202004000000054 від 28.01.2020 року, клопотання прокурора є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню, оскільки надані докази дають підстави зробити висновок, що вищезазначене нерухоме майно є предметом кримінально-протиправних дій та є набутим в результаті вчинення кримінального правопорушення

Короткий зміст вимог апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.

В апеляційній скарзі ОСОБА_6 просить просить поновити строк на апеляційне оскарження даної ухвали та скасувати ухвалу слідчого судді.

В обґрунтування клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження зазначає, що ухвала про арешт майна виносилась без його участі, про наявність оскаржуваної ухвали стало відомо з ДРСР, а 30.04.2020 року ним було подане до слідчого клопотання про надання копій оскаржуваної постанови.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що він не є підозрюваним або обвинуваченим у даному кримінальному провадженні, крім того, визнання стороною обвинувачення майна речовим доказом не може бути єдиною підставою для арешту майна, оскільки не є визначеною підставою для цього.

Вказує, що слідчий суддя не встановив правову підставу, на якій майно, стосовно якого постановлено ухвалу про арешт майна, належить законному власнику.

Також зазначає, що визнання нерухомого майна речовим доказом є безпідставним, тому як квартира це нерухоме майно, воно не може бути знищено, змінено, переміщено в просторі. Слідчим не доведено існування правових підстав для накладення арешту на належне йому майно

Також вказує, що він є добросовісним набувачем, що встановлено рішеннями судів, твердження прокурора, що він намагається переоформлювати майно є припущенням.

Мотиви апеляційного суду.

Враховуючи, що ухвала слідчого судді про арешт майна постановлена без виклику та участі ОСОБА_6 , про наявність оскаржуваної ухвали стало відомо з ЄДРСР, а 30.04.2020 року ним було подане до слідчого судді клопотання про надання копії оскаржуваної ухвали, апеляційний суд вважає строк на апеляційне оскарження не пропущеним.

Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно допунктів 1,2,5ч.2ст.173КПК Українипри вирішенніпитання проарешт майнаслідчий суддя,суд повиненвраховувати:правову підставудля арештумайна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Перевіривши доводи апеляційної скарги ОСОБА_6 про необґрунтованість рішення слідчого судді та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, апеляційний суд дійшов висновку, що вказані вимоги кримінального процесуального закону при вирішенні питання про арешт майна, слідчим суддею виконані належним чином.

Як вбачається з матеріалів провадження, об`єктом кримінально протиправних дій є квартира за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі чого прокурор звернувся із вказаним клопотанням до слідчого судді.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , була зареєстрована за ОСОБА_8 на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 10.09.2013 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_9 за реєстровим номером 498.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 01.07.2020 року належить ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право власності, виданого 14.12.2016 року приватним нотаріусом дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_10 .

Ухвалою слідчого судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 28.12.2016 року накладено арешт на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , в рамках кримінального провадження № 42016040000001126.

Постановою слідчого СУ ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_7 від 14.02.2020 року квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , визнана речовим доказом у кримінальному провадженні № 4202004000000054 від 28.01.2020 року.

Постановляючи ухвалу про арешт майна, слідчий суддя виходив з того, що вказане нерухоме майно є предметом кримінально-протиправних дій та є набутим в результаті вчинення кримінального правопорушення.

З такими висновками слідчого судді суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).

У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов`язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред`явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

За правилами ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.

Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст.ст. 131-132, 170-173 КПК України, наклав арешт на вказану в клопотанні нерухоме майно, з тих підстав, що вказана квартира у встановленому законом порядку визнана речовим доказом в межах вказаного кримінального провадження та відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.

Матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою збереження речових доказів.

З огляду на наведене та враховуючи, що слідчим суддею першої інстанції ретельно перевірено майно, на яке прокурор просив накласти арешт і його відношення до матеріалів кримінального провадження, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання прокурора та накладення арешту на вказану квартиру, із забороною відчуження.

Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. ст. 132, 170 - 173 КПК України, наклав арешт на нерухоме майно, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Доводи апелянта про те, що він не є підозрюваним або обвинуваченим у даному кримінальному провадженні, колегія суддів відхиляє, тому що не впливають на правильність висновків слідчого судді про наявність підстав для арешту майна, оскільки арешт майна з підстав, передбачених п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України, по суті являє собою форму забезпечення доказів, та не пов`язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.

З огляду на положення ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке має ознаки речового доказу, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто є його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.

Посилання ОСОБА_6 на те, що він є добросовісним набувачем, у зв`язку із чим відсутні підстави для накладення арешту, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі обставини підлягають з`ясуванню при проведенні досудового розслідування.

Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали слідчого судді.

Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, по справі не вбачається.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що ухвала суду постанволена у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з`ясував всі обставини, з якими закон пов`язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст.ст.170-173,309,310,405,407,422КПК України,апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Ухвалу слідчого судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 15 липня 2020 року про арешт майна у кримінальному провадженні № 420200400000054 від 28.01.2020 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4