Рішення

від 16.09.2020 по справі 910/5363/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16.09.2020Справа № 910/5363/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Баранова Д.О., за участю секретаря судового засідання Зарудньої О.О., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Приватного підприємства "Славутський бетонно-розчинний завод" (30000, обл. Хмельницька, м. Славута, вул. Військова, будинок 21-Е; ідентифікаційний код: 40356740)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Північно-Український будівельний альянс" (03150, м. Київ, вул. Горького (Антоновича), будинок 131; ідентифікаційний код: 35129952)

про стягнення 2 691 460, 34 грн,

Представники сторін:

від позивача: Козійчук О.І.

від відповідача: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулося Приватне підприємство "Славутський бетонно-розчинний завод" з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Північно-Український будівельний альянс" про стягнення 2 691 460, 34 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує, що ним були виконані договірні зобов`язання, належним чином та передано товар на суму 10 860 255, 11 грн. Однак, відповідач в порушення обумовлених зобов`язань здійснив лише часткову оплату за переданий товар в сумі 8 576 500, 00 грн, у зв`язку з чим в останнього утворилася заборгованість в сумі 2 283 755, 11 грн. Також позивачем, з огляду на порушенням виконання основного зобов`язання було здійснено нарахування пені в розмірі 348 287, 25 грн, 3% річних в розмірі 34 296, 68 грн та інфляційних втрат в розмірі 25 121, 30 грн, які також просить стягнути з відповідача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.04.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, підготовче засідання призначено на 27.05.2020.

27.05.2020 до Господарського суду міста Києва електронною поштою надійшла заява позивача про проведення підготовчого засідання без участі представника.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.05.2020 підготовче засідання було відкладено на 24.06.2020.

19.06.2020 до Господарського суду міста Києва надійшла заява позивача з оригіналами доданих до позовної заяви документів.

22.06.2020 до Господарського суду міста Києва надійшла заява позивача про розгляд справи в режимі відеоконференції за допомогою програми Microsoft Teams.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.06.2020 у підготовчому засіданні судом оголошено перерву до 15.07.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.07.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 12.08.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.08.2020 у судовому засіданні оголошено перерву до 16.09.2020.

14.09.2020 до Господарського суду міста Києва надійшла заява позивача про відшкодування судових витрат понесених у зв`язку із розглядом справи.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд про їх задоволення, а також підтримав подану заяву про відшкодування судових витрат понесених у зв`язку з розглядом справи.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, причини неявки суд не повідомив, про місце, дату та час судового розгляду повідомлявся належним чином.

Таким чином, приймаючи до уваги, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи у судовому засіданні 16.09.2020 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

20.06.2018 між Приватним підприємством "Славутський бетонно-розчинний завод" (далі - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Північно-Український будівельний альянс" (далі - покупець) був укладений договір поставки № 12/18 за умовами якого постачальник зобов`язується за заявками покупця передати у встановлений строк (строки) товарний бетон, будівельні розчини - надалі "бетон" - надалі "товар" у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього грошову суму на умовах, викладених у цьому договорі.

Відповідно до п. 1.2. договору кількість, строки поставки, асортимент та розгорнута номенклатура товару, що постачається за цим договором, визначається на підставі заявок покупця.

Загальна кількість товару остаточно визначається по фактично прийнятій кількості згідно товарно-транспортних/видаткових накладних (п. 2.2. договору).

За умовами п. 3.1. договору поставка товару здійснюється партіями, за узгодженими сторонами заявками покупця. Оформлення та надання заявки проводиться покупцем у порядку, визначеному цим договором.

Товар поставляється покупцю у строки, за номенклатурою та у кількості, які визначені в заявках покупцем, попередньо узгоджених з постачальником (п. 4.3. договору).

Пунктом 4.5. договору сторони погодили, що передача товару оформлюється товарно-транспортними накладними/видатковими накладними. Момент передачі товару покупцеві є момент підписання покупцем відповідної товарно-транспортної накладної/видаткової накладної.

Пунктом 5.1. передбачено, що загальна ціна договору, дорівнює сумарній вартості фактично поставленого товару та вартості доставки товару на об`єкт покупця у разі поставки товару на об`єкт покупця, та визначається на підставі підписаних сторонами протягом строку дії цього договору видаткових накладних.

Ціна товару, що постачається за цим договором є договірною формується постачальником на підставі звичайних цін на товар і вказується в рахунках-фактури виставлених постачальником відповідно до заявки покупця (п. 5.2. договору).

Згідно п. 5.6. договору покупець здійснює оплату товару шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, вказаний в цьому договорі або інший рахунок, повідомлений покупцеві належним чином.

Відповідно до п. 8.1. договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і скріплення відтисками їхніх печаток та діє до 31 грудня 2019 року але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань.

Позивач зазначає, що за час дії договору № 12/18 Приватним підприємством "Славутський бетонно-розчинний завод" було передано на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Північно-Український будівельний альянс" товару на суму 10 860 255, 11 грн.

Однак, відповідачем було здійснено часткову оплату поставленого товару в сумі 8 576 500, 00 грн. Внаслідок невиконання грошових зобов`язань щодо оплати поставленого позивачем товару у відповідача утворилася заборгованість в сумі 2 283 755, 11 грн. Також позивачем, з огляду на порушенням виконання основного зобов`язання було здійснено нарахування пені в розмірі 348 287, 25 грн, 3% річних в розмірі 34 296, 68 грн та інфляційних втрат в розмірі 25 121, 30 грн.

Так, статтею 86 Господарського процесуального кодексу України вказано, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору № 12/18 від 20.06.2018 суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки.

Відповідно до п. 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є, договори та інші правочини.

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України встановлено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, позивачем було здійснено поставку товару на загальну суму 10 860 255, 11 грн згідно наступних видаткових накладних: від 03.07.2018 № 148 на суму 148 050,18 грн; від 04.07.2018 № 187 на суму 124 289,04 грн; від 12.07.2018 № 177 на суму 148 050,18 грн; від 13.07.2018 № 188 на суму 124 289,04 грн; від 02.08.2018 № 230, № 197 на суму 386 820,36 грн; від 03.08.2018 № 231 на суму 171 920,16 грн; від 06.08.2018 № 227 на суму 9 551,12 грн; від 15.08.2018 № 232 на суму 11 938,90 грн; від 21.09.2018 № 284, № 283, № 282 на суму 580 230,54 грн; від 12.10.2018 № 336, № 335, № 334, № 333 на суму 601 720,56 грн; від 18.10.2018 № 355, № 354, № 353 на суму 236 390,22 грн; від 23.10.2018 № 360 на суму 27 459,47 грн; від 26.10.2018 № 367, № 366, № 365, № 364 на суму 687 680,64 грн; від 31.10.2018 № 372 на суму 32 895,36 грн; від 11.12.2018 № 423, № 422, № 421, № 420 на суму 644 700,60 грн; від 30.01.2019 № 8, № 7, № 6, № 5 на суму 580 230,54 грн; від 04.02.2019 № 12, № 11, № 10, № 9 на суму 709 170,66 грн; від 08.02.2019 № 17, № 16, № 15, № 14 на суму 644 700,60 грн; від 23.02.2019 № 29 на суму 167 144,60 грн; від 25.02.2019 № 33, № 32, № 31, № 30 на суму 670 966,18 грн; від 03.04.2019 № 59, № 58, № 57, № 56 на суму 644 700,60 грн; від 07.05.2019 № 82 на суму 107 450,10 грн; від 08.05.2019 № 84 на суму 21 490,02 грн; від 10.05.2019 № 87 на суму 115 133,76 грн; від 11.05.2019 № 92 на суму 98 686,08 грн; від 03.06.2019 № 122, № 121, № 120, № 119 на суму 494 270,46 грн; від 03.07.2019 № 174, № 173, № 172, № 171 на суму 472 780,44 грн; від 12.07.2019 № 199, № 198, № 197, № 196 на суму 744 987,36 грн; від 15.07.2019 № 201 на суму 65 790,72 грн; від 16.07.2019 № 208, № 207, № 206, № 205 на суму 752 150,70 грн.

Позивач зазначає, що покупцем помилково було не підписано видаткові накладні від 10.05.2019 № 87 на суму 115 133,76 грн та від 21.09.2018 №282, №283 та №284.

Втім факт поставки за вказаними накладними підтверджується товаро-транспортними накладними від 21.09.2018 № 282, № 283 та № 284, від 10.05.2019 № р207, № р208, № р209, № р210, № р211, № р212, № р213.

Наявним в матеріалах справи платіжними дорученнями підтверджується оплата поставленого товару на суму 8 576 500, 00 грн, а саме: від 10.07.2018 № 16665 на суму 150 000,00 грн; від 19.07.2018 № 17698 на суму 150 000,00 грн; від 31.07.2018 № 18865 на суму 240 000,00 грн; від 18.09.2018 № 24524 на суму 500 000,00 грн; від 19.09.2018 № 24742 на суму 500 000,00 грн; від 25.10.2018 № 28774 на суму 200 000,00 грн; від 06.11.2018 № 29753 на суму 450 000,00 грн; від 12.12.2018 № 33189 на суму 150 000,00 грн; від 10.01.2019 № 377 на суму 336 500,00 грн; від 28.01.2019 № 2494 на суму 300 000,00 грн; від 29.01.2019 № 2617 на суму 300 000,00 грн; від 11.02.2019 № 3773 на суму 600 000,00 грн; від 18.02.2019 № 4716 на суму 600 000,00 грн; від 12.03.2019 № 6589 на суму 500 000,00 грн; від 09.04.2019 № 8785 на суму 500 000,00 грн; від 19.04.2019 № 9852 на суму 300 000,00 грн; від 36.05.2019 № 10582 на суму 300 000,00 грн; від 13.05.2019 № 11020 на суму 500 000,00 грн; від 07.06.2019 № 13118 на суму 500 000,00 грн; від 08.07.2019 № 14829 на суму 500 000,00 грн; від 10.07.2019 № 15191 на суму 500 000,00 грн; від 11.07.2019 № 15209 на суму 500 000,00 грн.

Як про це зазначає позивач та докази чого містяться в матеріалах справи, відповідно до оборотно-сальдової відомості від 03.04.2020 № 3/20 загальна вартість поставленого товару станом до 03.06.2019 всього становить 8 297 380,07 грн.

Відповідно до розгорнутої оборотно-сальдової відомості від 03.04.2020 № 4/20 позивачем 03.06.2019 було передано товару відповідно до видаткових накладних від 03.06.2019 № 119 на суму 128 940,12 грн, № 120 на суму 128 940,12 грн, № 121 на суму 128 940,12 грн та № 122 на суму 107 450,10 грн, що всього становить 494 270,46 грн.

Так, позивач вказує, що відповідач виконав свої грошові зобов`язання за товар, переданий відповідно до видаткових накладних від 03.06.2019 № 119 на суму 128 940,12 грн № 120 на суму 128 940,12 грн, а також частково на суму 21 239, 69 грн за видатковою накладною від 03.06.2016 № 121.

Відтак, заборгованість за поставку відповідно до зазначеної накладної від 03.06.2016 № 121 становить 107 700, 43 грн.

При тому, суд вказує, що доводів позивача спростовано не було, доказів протилежного суду не надано.

Таким чином, за відсутності інших доказів станом на момент розгляду даної справи, суд приходить до висновку, що за весь час виконання покупцем грошових зобов`язань, останнім було здійснено оплату поставленого товару до 03.06.2019 на суму 8 297 380, 07 грн та частково здійснено оплату поставленого 03.06.2019 товару на суму 279 119, 93 грн.

За таких обставин, суд погоджується з твердженнями позивача, що відповідачем не здійснено оплату товару за видатковими накладними: від 03.06.2019 № 121 на суму 107 700,43 грн; від 03.06.2019 № 122 на суму 107 450,10 грн; від 03.07.2019 № 171 на суму 128 940,12 грн; від 03.07.2019 № 172 на суму 128 940,12 грн; від 03.07.2019 № 173 на суму 128 940,12 грн; від 03.07.2019 № 174 на суму 85 960,08 грн; від 10.07.2019 № 187 на суму 32 895,36 грн; від 12.07.2019 № 196 на суму 186 246,84 грн; від 12.07.2019 № 197 на суму 186 246,84 грн; від 12.07.2019 № 198 на суму 186 246,84 грн; від 12.07.2019 № 199 на суму 186 246,84 грн; від 15.07.2019 № 201 на суму 65 790,72 грн; від 16.07.2019 № 205 на суму 193 410,18 грн; від 16.07.2019 № 206 на суму 193 410,18 грн; від 16.07.2019 № 207 на суму 193 410,18 грн; від 16.07.2019 № 208 на суму 171 920,16 грн.

Згідно ст. 530 цього Кодексу якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Пунктом 5.5. договору сторони погодили, що постачальник має право здійснювати поставку товару без здійснення покупцем попередньої оплати. В такому випадку оплата поставленого товару здійснюється покупцем протягом 20 (двадцяти) банківських днів з моменту отримання товару.

За умовами п. 4.9. договору сторони дійшли згоди, що право власності на товар, а з ним і ризик випадкового знищення або пошкодження товару переходить від постачальника до покупця в момент фактичної передачі товару, який визначається моментом підписання покупцем товарно-транспортної/видаткової накладної.

За змістом положень ст. 626, 627 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частинами 1 та 3 ст. 180 Господарського кодексу України встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Так, відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, оскільки, відповідач не надав суду належних доказів виконання ним своїх обов`язків за договором в повному обсязі, а саме доказів оплати за поставлений товар вчасно та не спростував заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору поставки № 12/18 від 20.06.2018 та положення ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, а тому, вимога позивача про стягнення основного боргу в розмірі 2 283 755, 11 грн підлягає задоволенню.

Крім того, позивачем за неналежне виконання умов договору здійснено нарахування пені в розмірі 348 287, 25 грн, 3% річних в розмірі 34 296, 68 грн та інфляційних втрат в розмірі 25 121, 30 грн.

Згідно ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Приписами ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України закріплено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ч. 1 та 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

За порушення строків оплати за отриманий товар, покупець сплачує на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення, від ціни несвоєчасного оплаченого товару за кожен день прострочення (п. 6.3.2. договору).

Крім того, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, суд зазначає, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Так, суд здійснивши перерахунок пені виходячи із суми основного боргу за визначені позивачем періоди, а саме: з 14.08.2019 по 05.09.2010, з 06.09.2019 по 21.10.2019, з 25.10.2019 по 12.12.2019, з 13.12.2019 по 30.01.2020, з 31.01.2010 по 14.02.2020, дійшов висновку, що даний розрахунок не суперечать положенням договору та вимогам чинного законодавства, здійснений арифметично вірно, у зв`язку з чим, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в розмірі 348 287, 25 грн підлягає задоволенню.

Водночас підчас здійснення перерахунку 3% річних в розмірі 34 296, 68 грн, судом встановлено, що позивачем допущено помилки в періодах нарахування 3% річних.

Як про це вказує сам позивач у позовній заяві, враховуючи строки, передбачені п. 5.5 договору, про оплату отриманого товару покупцем протягом 20 банківських днів, строк оплати поставки, що відбулась: 03.06.2019 на суму 215 150,53 грн минув 01.07.2019; 03.07.2019 на суму 472 780,44 грн минув 31.07.2019; 10.07.2019 на суму 32 895, 36 грн минув 07.08.2019; 12.07.2019 на суму 744 987, 36 грн минув 09.08.2019; 15.07.2019 на суму 65 790, 72 грн минув 12.08.2019; 16.07.2019 на суму 752 150, 70 грн минув 13.08.2019.

Таким чином, суд зазначає, що нарахування 3% річних повинно бути здійснено наступним чином:

- з 02.07.2019 по 14.04.2020 із суми 215 150,53 грн

- з 01.08.2019 по 14.04.2020 із суми 472 780, 44 грн

- з 08.08.2019 по 14.04.2020 із суми 32 895, 36 грн

- з 10.08.2019 по 14.04.2020 із суми 744 987, 36 грн

- з 13.08.2019 по 14.04.2020 із суми 65 790, 72 грн

- з 14.08.2019 по 14.04.2020 із суми 752 150, 70 грн.

Відтак, суд вказує, що оскільки за розрахунком суду, що був здійснений за наведеними вище періодами, сума 3% річних не є меншою, аніж, за розрахунком позивача, то за таких обставин вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 34 296, 68 грн підлягають задоволенню.

Щодо нарахувань позивачем інфляційних втрат, суд зазначає, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань ).

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України Про індексацію грошових доходів населення у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18, від 05.07.2019 у справі № 905/600/18.

Таким чином, враховуючи викладене вище, приймаючи до уваги п. 5.5 договору та враховуючи також посилання позивача, зокрема, що строк оплати поставки, що відбулась: 03.06.2019 на суму 215 150,53 грн минув 01.07.2019; 03.07.2019 на суму 472 780,44 грн минув 31.07.2019; 10.07.2019 на суму 32 895, 36 грн минув 07.08.2019; 12.07.2019 на суму 744 987, 36 грн минув 09.08.2019; 15.07.2019 на суму 65 790, 72 грн минув 12.08.2019; 16.07.2019 на суму 752 150, 70 грн минув 13.08.2019, суд здійснивши перерахунок інфляційних втрат за повні місяці а саме: з 01.08.2019 по 31.01.2020 із суми 687 930, 97 грн, з 01.09.2019 по 31.01.2020 із суми 1 595 824, 14 грн, дійшов висновку, що обґрунтованою сумою інфляційних втрат, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача є 24 858, 17 грн. Відтак вимоги щодо стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню.

Разом з тим, суд вказує, що позивачем до закінчення судових дебатів було подано заяву про відшкодування судових витрат понесених у зв`язку із розглядам даної справи, а саме витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2 700, 00 грн.

Так, згідно ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При тому, суд вважає за необхідне зазначити, наступне, в п. 6.5. постанови Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 закріплено правову позицію та відповідно вказано наступне: "Об`єднана палата не погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для часткового стягнення спірних витрат на професійну правничу допомогу, вважає, що ухвалюючи рішення і постанову у справі в оскарженій частині (щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу) суди допустили неправильне застосування норм процесуального права, зокрема статті 126 Господарського процесуального кодексу України, що призвело до прийняття судами попередніх інстанцій незаконних судових рішень у відповідній частині.

Так, господарські суди першої та апеляційної інстанцій не звернули уваги на те, що за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу).

Натомість положеннями пункту 2 частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України регламентовано порядок компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги (витрати на проїзд, проживання, поштові послуги тощо), для розподілу яких необхідною умовою є надання відповідних доказів, які підтверджують здійснення таких витрат".

Таким чином, з огляду на викладене вище, суд дійшов висновку, що витрати, які підлягають сплаті відповідачем за надану йому професійну правничу допомогу в розмірі 2 700, 00 грн, підлягають відповідному розподілу з огляду на підтвердження їх обсягу відповідним актом № 1.1-2 про надання правової допомоги за договором від 04.04.2020 № 04-44 та актом № 1.1-1 про надання правової допомоги за договором від 04.04.2020 № 04-44

Водночас в п. 6.1. вказаної вище постанови від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 закріплено, що за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Об`єднана палата зазначає, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Отже, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, представником позивача на підтвердження факту понесення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2 700, 00 грн надано наступні докази: договір про надання правової допомоги № 04-44 від 04.04.2020, додаток № 1 до договору від 04.04.2020, акт про надання правової допомоги № 1.1-2 від 14.08.2020 на суму 450, 00 грн та акт про надання правової допомоги № 1.1-1 від 14.04.2020 на суму 2 250, 00 грн, а також платіжним дорученням № 862 від 11.09.2020 на суму 2 700, 00 грн.

Відтак, з огляду на викладене вище, враховуючи наявні в матеріалах справи докази понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу, враховуючи категорію справи та розмір таким витрат, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі є обґрунтованими.

Разом з тим, зважаючи, що позовні вимоги було задоволено частково, то витрати на професійну правничу допомогу покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відтак, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2 699, 70 грн.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов Приватного підприємства "Славутський бетонно-розчинний завод" - задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Північно-Український будівельний альянс" (03150, м. Київ, вул. Горького (Антоновича), будинок 131; ідентифікаційний код: 35129952) на користь Приватного підприємства "Славутський бетонно-розчинний завод" (30000, обл. Хмельницька, м. Славута, вул. Військова, будинок 21-Е; ідентифікаційний код: 40356740) суму основного боргу в розмірі 2 283 755 (два мільйони двісті вісімдесят три тисячі сімсот п`ятдесят п`ять) грн 11 коп., пеню в розмірі 348 287 (триста сорок вісім тисяч двісті вісімдесят сім) грн 25 коп., 3% річних в розмірі 34 296 (тридцять чотири тисячі двісті дев`яносто шість) грн 68 коп., інфляційні втрати в розмірі 24 858 (двадцять чотири тисячі вісімсот п`ятдесят вісім) грн 17 коп., витрати по сплаті судового збору в розмірі 40 371 (сорок тисяч сімдесят один) грн 91 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2 699 (дві тисячі шістсот дев`яносто дев`ять) грн 70 коп.

3. В іншій частині позову - відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено: 27.09.2020

Суддя Д.О. Баранов