Рішення

від 30.09.2020 по справі 910/3133/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30.09.2020Справа № 910/3133/20

Господарський суд міста Києва у складі: головуючого судді - Князькова В. В., за участю секретаря судового засідання Cкокіна О.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Приватного акціонерного товариства Український графіт , Запорізька обл., м. Запоріжжя

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-Інжинірингова група Мітрон , м. Київ

про стягнення 112 500,00 грн, -

За участю представників:

від позивача: не прибув;

від відповідача: Замашнюк І.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "Український графіт" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-Інжинірингова група "Мітрон" про стягнення штрафних санкцій у розмірі 112 500,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем строків виготовлення та поставки обладнання за договором поставки № 804/1920837/02 від 10.04.2019, що стало підставою для нарахування неустойки за порушення строків виготовлення та поставки обладнання у розмірі 37 500,00 грн, штрафу 5% від вартості неякісного обладнання у розмірі 37 500,00 грн та штрафу у розмірі 5% від загальної суми договору за порушення наданих гарантій в сумі 37 500,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.03.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

20.05.2020 відповідачем подано до суду відзив, в якому надано заперечення проти позовних вимог у повному обсязі. За твердженнями відповідача, дійсно мало місце порушення умов договору в частині строків виготовлення та поставки обладнання, разом з тим відповідач заперечує порушення умов договору щодо поставки неякісного обладнання та невиконання гарантійних умов. Відповідач вказує на те, що 31.10.2019 в присутності представників постачальника та покупця було проведено випробування виготовленого та поставленого обладнання (електричної печі для виробництва терморозширеного графіту) та відповідно за результатами випробування складено та підписано акт результатів випробування, який підписано представниками позивача без зауважень та заперечень. Відповідач вказує на те, що позивачем в порушення умов договору самостійно, без представників відповідача було складено акт про результати пусконалагоджувальних робіт та випробування обладнання, яким зафіксовано дефекти/недоопрацювання в поставленому обладнанні. Відповідач вказав на те, що оскільки постачальником було здійснено заміну дефектних елементів обладнання, то відповідно до умов договору виконано свій обов`язок в частині гарантійних зобов`язань в повному обсязі, а отже відсутні підстави для застосування штрафних санкцій, передбачених договором. До того ж, вказаним учасником судового процесу наголошено на наявності підстав для застосування до спірних правовідносин приписів ст.551 Цивільного кодексу України про зменшення розміру штрафних санкцій.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.06.2020 вирішено подальший розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 01.07.2020.

01.07.2020 у зв`язку із неявкою сторін у підготовче засідання та відповідними клопотанням сторін, відкладено підготовче засідання на 22.07.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.07.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 09.09.2020.

17.08.2020 засобами поштового зв`язку на адресу Господарського суду міста Києва надійшло клопотання Приватного акціонерного товариства "Український графіт" про участь представника позивача у судовому засіданні в режимі відеоконференції в приміщенні Господарського суду Запорізької області, Запорізького окружного адміністративного суду або Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя.

Ухвалою від 01.09.2020 заяву Приватного акціонерного товариства "Український графіт" задоволено; доручено забезпечення проведення відеоконференції у судовому засіданні, яке призначено на 09.09.2020 о 10:20 год., Запорізькому окружному адміністративному суду.

09.09.2020 судом було відкладено підготовче засідання на 30.09.2020.

28.09.2020 на офіційну електронну адресу Господарського суду міста Києва надійшло клопотання Приватного акціонерного товариства "Український графіт" про розгляд справи без участі представника позивача.

Ухвалою від 30.09.2020 клопотання Приватного акціонерного товариства "Український графіт" про розгляд справи без участі представника позивача повернуто без розгляду.

У судове засідання 30.09.2020 представник позивача не з`явився, проте, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Наразі, з огляду на неявку представника позивача у судове засідання 30.09.2020 господарський суд зазначає таке.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті (ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України).

Зі змісту п.1 ч.3 ст.202 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу за відсутності учасника справи, якого було належним чином повідомлено про судове засідання, та яким не було повідомлено про причини неявки.

Згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України Про міжнародне приватне право , Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом , а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м`якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов`язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.11 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі Смірнова проти України ).

Отже, за висновками суду, неявка представника позивача не перешкоджає розгляду спору у судовому засіданні 30.09.2020р. Клопотання про відкладення розгляду справи вказаним учасником судового процесу не заявлялось.

Представником відповідача у судовому засіданні 30.09.2020 було надано усні пояснення по суті справи, згідно змісту яких проти задоволення позову заперечено.

В судовому засіданні 30.09.2020р. на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника відповідача, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

10.04.2019 між Приватним акціонерним товариством "Український графіт" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-Інжинірингова група "Мітрон" (постачальник) було укладено договір №804/1920837/02, за умовами п.1.1 якого постачальник приймає на себе зобов`язання виготовити та поставити покупцю електрчну піч для виробництва терморозширеного графіту у вигляді повністю комплектної та готової до промислової експлуатації одиниці, згідно специфікації №1 (додаток №1 до договору) й передати право власності на обладнання й належні до нього документи; виконати роботи з шефмонтажу обладнання, пусконалагоджувальні роботи, навчання персоналу покупця та введення обладнання в експлуатацію в строки у відповідності з Програмою випробувань при прийманні-здачі й введення в експлуатацію електропечі для виробництва терморозширеного графіту. Покупець зобов`язується прийняти та оплатити обладнання у відповідності до умов даного договору.

Згідно п.2.2 договору №804/1920837/02 від 10.04.2019 якість, комплектність, технічні, технологічні характеристики обладнання повинні забезпечувати вимоги технічного завдання (додаток №1 до договору) та гарантійні строки згідно умов договору, а також відповідати вимогам діючого законодавства, державним стандартам та іншій нормативній документації України.

Відповідно до п.3.1 договору №804/1920837/02 від 10.04.2019 ціна обладнання визначається на умовах поставки DAP- Приватне акціонерне товариство "Укрграфіт", 69600, Запорізька обл., м. Запоріжжя, вул. Північне Шосе, буд. 20, згідно Інкотермс -2010 та включає в себе вартість виготовлення, пакування, маркування, завантаження на транспортний засіб та транспортування обладнання, а також вартість робіт з шефмонтажу обладнання, пусконалагоджувальних робіт, навчання персоналу покупця та введення обладнання в експлуатацію.

У п.3.2 договору №804/1920837/02 від 10.04.2019 вказано, що загальна ціна договору на момент його укладання ставить 750 000 грн., в тому числі, податок на додану вартість в сумі 125 000 грн.

У п.4.1 договору №804/1920837/02 від 10.04.2019 передбачено, що обладнання поставляється постачальником автомобільним транспортом в розібраному стані, складовими частинами на умовах DAP- Приватне акціонерне товариство "Укрграфіт", 69600, Запорізька обл., м. Запоріжжя, вул. Північне Шосе, буд. 20, та збирається, монтується, налагоджується, тестується (випробуваннями) й вводиться в експлуатацію на місці його експлуатації - Приватному акціонерному товаристві "Укрграфіт".

Пунктом 4.3 договору №804/1920837/02 від 10.04.2019 унормовано, що строки поставки обладнання становлять 120 календарних днів з дати надходження попередньої оплати на рахунок постачальника.

Датою поставки складових частин обладнання вважається дата відмітки покупця у товарно-транспортній накладній на обладнання про отримання обладнання. До відвантаження обладнання покупцю, постачальник проводить його випробування у присутності представника покупця з оформленням та затвердженням обома сторонами акту результатів випробувань й проводить передоплату 25% від загальної суми згідно п.6.2 договору (п.п.4.5, 4.6 договору №804/1920837/02 від 10.04.2019).

Відповідно до п.6.2 договору №804/1920837/02 від 10.04.2019 оплата здійснюється в три етапи: 1-й етап - передоплата 50% від загальної суми договору протягом 10 днів з дати укладання договору; 2-й етап - 25% відсотків від загальної суми договору протягом 10 днів з дати погодження акту наслідків випробувань згідно п.4.6 договору; 3-й етап - повна оплата (25% від загальної суми договору), протягом 10 днів з дати затвердження акту передачі обладнання в експлуатацію згідно рахунку.

У розділі 7 договору №804/1920837/02 від 10.04.2019 контрагентами визначено порядок здачі та приймання обладнання по кількості (комплектації) та якості.

Зокрема, відповідно до п.7.1 договору№804/1920837/02 від 10.04.2019 уповноважений представник постачальника зобов`язаний прибути до покупця для пред`явлення обладнання в момент доставки покупцю.

Приймання обладнання за якістю та технічними характеристиками, а також введення обладнання в експлуатацію здійснюється за умови отримання позитивних результатів випробувань обладнання. Позитивним результатом вважається результат, що відповідає вимогам та технологічним параметрам, які вказані в технічному завданні (додаток №2 до договору). Документом, що підтверджує приймання обладнання за якістю, комплектності та технічним характеристикам, є акт передачі обладнання в експлуатацію, який підписано покупцем та постачальником, за умови виконання п.7.8 договору (п.п.7.6, 7.7 договору №804/1920837/02 від 10.04.2019).

Згідно п.п.7.8, 7.9 договору №804/1920837/02 від 10.04.2019 у випадку виявлення в процесі приймання недостачі обладнання; поставки некомплектного обладнання або виявлення дефектів/недолків в обладнанні до, чи на етапі введення обладнання в експлуатацію, складається акт, який підписується обома сторонами договору, з наведенням частин обладнання яких не вистачає, дефектів/недоліків та строків їх усунення. Постачальник зобов`язаний як найшвидше у розумні строки, які погоджені з покупцем, що в будь-якому випадку складають не більш як два місяці, усунути недоліки в обладнанні; допоставити (доукомплектувати) обладнання та/або здійснити заміну дефектних частин обладнання новими. Поставка обладнання неналежної якості або такого, що не відповідає умовам даного договору (по кількості, якості, комплектації чи технічним характеристикам), підтверджується двостороннім актом, що складається покупцем за участі представника постачальника.

Пунктом 7.10 договору №804/1920837/02 від 10.04.2019 визначено, що у випадку відмови постачальника від складання та/або підписання акту або непідписання акту більш як 2 робочі дні з моменту його отримання, покупець складає відповідний акт із залученням експерта Торгово-промислової палати України. Акт, який складено без участі постачальника, направляється йому для виконання протягом 3 календарних днів з дати складання.

Зі змісту п.8.1 договору №804/1920837/02 від 10.04.2019 вбачається, що постачальник гарантує, що обладнання, яке поставляється за договором, виготовлено в повній відповідності до умов договору. Обладнання, що виготовляється та поставляється, у будь-якому випадку повинно бути придатним для використання за прямим функціональним призначенням та повинно забезпечувати досягнення робочих параметрів, які наведено у технічному завданні.

Строк гарантії на обладнання складає 24 місяці, проте, не більше 4000 годин роботи, що контролюється системою управління обладнання.

Згідно п.10.1 договору у випадку порушення постачальником строків поставки обладнання (його складових частин), що визначені у специфікації №1 (додаток №1 до договору), чи у випадку недопоставки обладнання, постачальник зобов`язаний сплатити покупцю неустойку в розмірі 0,1% від вартості непоставленого обладнання (недопоставленого) обладнання, за кожен день прострочення, проте, не більше 5% від загальної ціни договору.

Пунктом 10.6 договору №804/1920837/02 від 10.04.2019 передбачено, що у випадку поставки з вини постачальника неякісного обладнання, що не відповідає умовам договору, постачальник зобов`язаний сплатити покупцю штраф в розмірі 5% від загальної вартості обладнання.

Згідно п.10.7 договору №804/1920837/02 від 10.04.2019 у випадку порушення постачальником гарантій, які визначено у п.8.1 договору, постачальник зобов`язаний сплатити покупцю штраф в розмірі 5% від загальної вартості обладнання.

Договір набирає сили з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2019, а в частині виконання зобов`язань - до повного виконання. В частині виконання гарантійних зобов`язань, строк дії договору закінчується закінченням строку гарантії на обладнання.

У специфікації №1 (додаток №1 до договору №804/1920837/02 від 10.04.2019) контрагентами визначено найменування та марку товару, що поставляється, а також строки поставки - 120 календарних днів з дати попередньої оплати 50% від загальної суми договору.

У додатку №2 сторонами затверджено технічне завдання на електропіч для виробництва терморасширеного графіту.

У додатку №3 до договору №804/1920837/02 від 10.04.2019 сторонами погоджено програму випробувань при прийманні-здачі, вводі в експлуатацію електропечі для виробництва терморозширеного графіту.

Суд звертає увагу відповідача на те, що статтею 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину.

Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права і обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.01.2018р. по справі №203/2612/13-ц та постанові від 19.06.2018р. по справі №5023/3905/12.

Слід зауважити, що на теперішній час договір №804/1920837/02 від 10.04.2019 у передбаченому чинним законодавством України порядку недійсним визнано не було. Доказів зворотного матеріали справи не містять.

Отже, виходячи з наведеного вище, з огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №804/1920837/02 від 10.04.2019 як належну підставу у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

Як свідчать матеріали справи, на виконання умов договору №804/1920837/02 від 10.04.2019 Приватним акціонерним товариством "Український графіт" було перераховано на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-Інжинірингова група "Мітрон" попередню оплату у розмірі 50% вартості обладнання згідно платіжного доручення №8792 від 17.04.2019 на суму 375 000 грн.

01.11.2019 сторонами було складено та підписано у відповідності до умов п.4.6 договору №804/1920837/02 від 10.04.2019 акт результатів випробувань електрчної печі для виробництва терморозширеного графіту, в якому вказано, що в процесі переробки 6 кг вихідної сировини, яке надано замовником, всі вузли та механізми випробування електричної печі для виробництва терморозширеного графіту працюють без зауважень. Також зазначено, що отриманий терморозширений графіт, відповідає вимогам технічного завдання (за візуальною оцінкою та насипній щільності).

Згідно платіжного доручення №12400 від 06.11.2019 покупцем також було сплачено постачальнику грошові кошти в сумі 187 500 грн.

Наявними в матеріалах справи товарно-транспортною накладною №2/11-2019 від 18.11.2019 та видатковою накладною №12/11-2019 від 18.11.2019 підтверджується, що постачальником було поставлено электричну піч для виробництва терморозширеного графіту загальною вартістю 750 000 грн.

27.12.2019 Приватним акціонерним товариством "Український графіт" було складено акт про результати пусконалагоджувальних робіт та випробувань електричної печі (установки) для виробництва терморозширеного графіту, в якому на підставі п.7.8 договору №804/1920837/02 від 10.04.2019 покупець вимагав у постачальника в строк до 17.01.2020 усунути встановлені під час пусконалагоджувальних робіт недоліки.

Вказаний акт було скеровано 27.12.2019 позивачем на адресу відповідача разом з вимогою №02/5345 від 27.12.2019, про що свідчить наявне в матеріалах справи рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення №6903203755114.

У відповідь на вказану претензію постачальником було складено лист, в якому визначено перелік дій, які слід провести для оптимізації процесу виробництва терморозширеного графіту.

Листом №02/215 від 22.01.2020 Приватне акціонерне товариство "Український графіт" повідомило відпоідача про те, що вчинення дій, що обули визначені постачальником як такі, що слід провести для оптимізації процесу виробництва терморозширеного графіту, не призвели до покращення роботи обладнання.

Наразі, за твердженнями позивача, відповідачем було порушено умови договору №804/1920837/02 від 10.04.2019 в частині своєчасної постави товару належної якості та виконання гарантійних зобов`язань, що стало підставою для нарахування штрафних санкцій та звернення до суду з розглядуваним позовом.

Оцінюючи доводи позивача та представлені до матеріалів справи докази, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог Приватного акціонерного товариства "Український графіт" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-Інжинірингова група "Мітрон" про стягнення штрафних санкцій у розмірі 112 500,00 грн. При цьому, суд виходить з такого.

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов`язання.

Відповідно до ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов`язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

Згідно п.10.1 договору у випадку порушення постачальником строків поставки обладнання (йог складових частин), що визначені у специфікації №1 (додаток №1 до договору), чи у випадку недопоставки обладнання, постачальник зобов`язаний сплатити покупцю неустойку в розмірі 0,1% від вартості непоставленого обладнання (недопоставленого) обладнання, за кожен день прострочення, проте, не більше 5% від загальної ціни договору.

Пунктом 10.6 договору №804/1920837/02 від 10.04.2019 передбачено, що у випадку поставки з вини постачальника неякісного обладнання, що не відповідає умовам договору, постачальник зобов`язаний сплатити покупцю штраф в розмірі 5% від загальної вартості обладнання.

Згідно п.10.7 договору №804/1920837/02 від 10.04.2019 у випадку порушення постачальником гарантій, які визначено у п.8.1 договору, постачальник зобов`язаний сплатити покупцю штраф в розмірі 5% від загальної вартості обладнання.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Виходячи зі змісту ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

За таких обставин, враховуючи зміст ст.129 Конституції України, ч.ч.1-3 ст.13, ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України позивачем при зверненні до суду з вимогами про стягнення штрафних санкцій за не своєчасну поставу товару, порушення умов щодо належної якості та виконання гарантійних зобов`язань, повинно бути доведено обставини виникнення між сторонами господарських правовідносин, наявність у відповідача обов`язку поставити товар певної якості, виникнення гарантійних зобов`язань, фактично було порушено.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За приписами ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ст.663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Як вказувалось вище, у п.4.1 договору №804/1920837/02 від 10.04.2019 передбачено, що обладнання поставляється постачальником автомобільним транспортом в розібраному стані, складовими частинами на умовах DAP- Приватне акціонерне товариство "Укрграфіт", 69600, Запорізька обл., м. Запоріжжя, вул. Північне Шосе, буд. 20, та збирається, монтується, налагоджується, тестується (випробуваннями) й вводиться в експлуатацію на місці його експлуатації на Приватному акціонерному товаристві "Укрграфіт".

Пунктом 4.3 договору №804/1920837/02 від 10.04.2019 унормовано, що строки поставки обладнання становлять 120 календарних днів з дати надходження попередньої оплати на рахунок постачальника.

Датою поставки складових частин обладнання вважається дата відмітки покупця та товарно-транспортній накладній на обладнання про отримання обладнання. До відвантаження обладнання покупцю, постачальник проводить його випробування у присутності представника покупця з оформленням та затвердженням обома сторонами акту результатів випробувань й проводить передоплату 25% від загальної суми згідно п.6.2 договору (п.п.4.5, 4.6 договору №804/1920837/02 від 10.04.2019).

На виконання умов договору №804/1920837/02 від 10.04.2019 Приватним акціонерним товариством "Український графіт" було перераховано на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-Інжинірингова група "Мітрон" попередню оплату у розмірі 50% вартості обладнання згідно платіжного доручення №8792 від 17.04.2019 на суму 375 000 грн.

01.11.2019 сторонами було складено та підписано у відповідності до умов п.4.6 договору №804/1920837/02 від 10.04.2019 акт результатів випробувань електрчної печі для виробництва терморозширеного графіту.

Отже, виходячи з умов укладеного між сторонами правочину, суд дійшов висновку, що строк поставки товару за договором №804/1920837/02 від 10.04.2019 настав, а останнім днем такого строку було 15.08.2019.

Проте, як було встановлено вище, згідно з товарно-транспортною накладною №2/11-2019 від 18.11.2019 та видатковою накладною №12/11-2019 від 18.11.2019 підтверджується, що постачальником було поставлено электричну піч для виробництва терморозширеного графіту загальною вартістю 750 000 грн.

Тобто, з наведеного полягає, що відповідачем було порушено строки поставки товару за договором №804/1920837/02 від 10.04.2019, обставини чого фактично було підтверджено у відзиві.

Таким чином, з огляду на порушення постачальником строку поставки товару, у покупця виникло право на нарахування неустойки у відповідності до умов п.10.1 договору №804/1920837/02 від 10.04.2019.

Здійснивши перевірку розрахунку, який наведено позивачем, суд дійшов висновку, що арифметично сума визначеної заявником неустойки є вірною, а отже, позовні вимоги Приватного акціонерного товариства Український графіт до Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-Інжинірингова група Мітрон в частині стягнення штрафних санкцій за порушення строків поставки на суму 37 500 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Одночасно, судом вказувалось, що у відзиві Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-Інжинірингова група Мітрон наголошено на наявності підстав для застосування до спірних правовідносин приписів ст.551 Цивільного кодексу України про зменшення розміру штрафних санкцій. Оцінивши вказані доводи відповідача, суд зазначає таке.

Частиною 1 ст. 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкції. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частина 3 ст. 551 Цивільного кодексу України встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

При застосуванні частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України та ст.233 Господарського кодексу України слід мати на увазі, що поняття значно та надмірно є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. При цьому слід враховувати, що правила частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником. Вказану позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 06.03.2019р. по справі 916/4692/15.

У вирішенні питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язання, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Застосовуючи дану норму, суд зобов`язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення (Рішення Конституційного суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013).

Тобто, в контексті зазначеного, наявність обставин для зменшення штрафних санкцій повинна бути доведена належними та допустимими доказами саме відповідачем.

Проте, відповідачем не доведено суду таких обставин як, наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, винятковість випадку, з урахуванням інтересів обох сторін, не наведено причин неналежного виконання зобов`язання, яке стало підставою для застосування заходів відповідальності позивачем, невідповідності розміру штрафу наслідкам порушення.

Суд звертає увагу, що неустойка, виходячи з приписів статей 546, 549 Цивільного кодексу України, статті 230 Господарського кодексу України має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Щодо негативного фінансового стану відповідача, суд зазначає, що за приписами ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

Фактичне ж виконання зобов`язання не є беззаперечною та виключною підставою для зменшення неустойки.

Суд зауважує, що в будь-якому випадку у вирішенні питання щодо зменшення штрафу мають бути враховані майнові інтереси обох сторін.

У ст.13 Міжнародного пакту про політичні та громадянські права, який ратифіковано Указом №2148-08 від 19.10.1973р. Президії Верховної Ради Української РСР, кожен має право при визначенні його прав і обов`язків у будь-якому цивільному процесі на справедливий і публічний розгляд справи компетентним, незалежним і безстороннім судом, створеним на підставі закону.

Одночасно, у рішенні №7-рп/2013 від 11.07.2013р. Конституційного суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_1 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань визначено, що зобов`язання повинні ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м`якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов`язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Позивач і відповідач є господарюючими суб`єктами і вони несуть відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності. Зменшення (за клопотанням сторони) заявленої неустойки, яка нараховується за неналежне виконання стороною свої зобов`язань кореспондується із обов`язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, ст. 233 Господарського кодексу України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів.

Таким чином, оцінюючи викладене в сукупності, беручи до уваги, що питання зменшення розміру штрафних санкцій не є обов`язком суду, а його правом і виключно у виняткових випадках, врахувавши встановлений період несвоєчасного виконання відповідачем свого зобов`язання та розмір штрафної санкції, а також обставини, на які посилався відповідач, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для зменшення розміру неустойки, яка нарахована позивачем за порушення відповідачем строків поставки товару за договором №804/1920837/02 від 10.04.2019.

Щодо позовних вимог Приватного акціонерного товариства Український графіт до Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-Інжинірингова група Мітрон в частині стягнення штрафних санкцій в розмірі 75 000 грн за порушення умов щодо якості товару та гарантійних зобов`язань, суд зазначає таке.

За приписами ч.1 ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу (ч.1 ст.673 Цивільного кодексу України).

За приписами ст.675 товар, який продавець передає або зобов`язаний передати покупцеві, має відповідати вимогам щодо його якості в момент його передання покупцеві, якщо інший момент визначення відповідності товару цим вимогам не встановлено договором купівлі-продажу. Договором або законом може бути встановлений строк, протягом якого продавець гарантує якість товару (гарантійний строк). Гарантія якості товару поширюється на всі комплектуючі вироби, якщо інше не встановлено договором.

Пунктом 10.6 договору №804/1920837/02 від 10.04.2019 передбачено, що у випадку поставки з вини постачальника неякісного обладнання, що не відповідає умовам договору, постачальник зобов`язаний сплатити покупцю штраф в розмірі 5% від загальної вартості обладнання.

Згідно п.10.7 договору №804/1920837/02 від 10.04.2019 у випадку порушення постачальником гарантій, які визначено у п.8.1 договору, постачальник зобов`язаний сплатити покупцю штраф в розмірі 5% від загальної вартості обладнання.

Проте, за висновками суду, твердження позивача про порушення відповідачем умов договору №804/1920837/02 від 10.04.2019 щодо поставки товару належної якості, а також порушення загатній, що визначені п.8.1 укладеного між сторонами правочину, є такими, що позбавлені належного доказового обґрунтування.

Суд звертає увагу на те, що згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Аналогічні висновки наведено у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17 та від 23.10.2019р. по справі №917/1307/18.

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні справедливого балансу між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів ).

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі Надточій проти України суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 Господарського процесуального кодексу України).

Проте, за висновками суду, позивачем обставин порушення відповідачем умов договору №804/1920837/02 від 10.04.2019 в частині поставки товару належної якості, а також невиконання постачальником гарантійних зобов`язань належним чином доказово не обґрунтовано.

При цьому, в контексті означеного судом враховано, що згідно п.2.2 договору №804/1920837/02 від 10.04.2019 якість, комплектність, технічні, технологічні характеристики обладнання повинні забезпечувати вимоги технічного завдання (додаток №1 до договору) та гарантійні строки згідно умов договору, а також відповідати вимогам діючого законодавства, державним стандартам та іншій нормативній документації України.

У розділі 7 договору №804/1920837/02 від 10.04.2019 контрагентами визначено порядок здачі та приймання обладнання по кількості (комплектації) та якості.

Зокрема, відповідно до п.7.1 договору№804/1920837/02 від 10.04.2019 уповноважений представник постачальника зобов`язаний прибути до покупця для пред`явлення обладнання в момент доставки покупцю.

Приймання обладнання за якістю та технічними характеристиками, а також введення обладнання в експлуатацію здійснюється за умови отримання позитивних результатів випробувань обладнання. Позитивним результатом вважається результат, що відповідає вимогам та технологічним параметрам, які вказані в технічному завданні (додаток №2 до договору). Документом, що підтверджує приймання обладнання за якістю, комплектності та технічним характеристикам, є акт передачі обладнання в експлуатацію, який підписано покупцем та постачальником, за умови виконання п.7.8 договору (п.п.7.6, 7.7 договору №804/1920837/02 від 10.04.2019).

Згідно п.п.7.8, 7.9 договору №804/1920837/02 від 10.04.2019 у випадку виявлення в процесі приймання недостачі обладнання; поставки некомплектного обладнання або виявлення дефектів/недолків в обладнанні до, чи на етапі введення обладнання в експлуатацію, складається акт, який підписується обома сторонами договору, з наведенням частин обладнання яких не вистачає, дефектів/недоліків та строків їх усунення. Постачальник зобов`язаний як найшвидше у розумні строки, які погоджені з покупцем, що в будь-якому випадку складають не більш як два місяці, усунути недоліки в обладнанні; до поставити (доукомплектувати) обладнання та/або здійснити заміну дефектних частин обладнання новими. Поставка обладнання неналежної якості або такого, що не відповідає умовам даного договору (по кількості, якості, комплектації чи технічним характеристикам), підтверджується двостороннім актом, що складається покупцем за участі представника постачальника.

Пунктом 7.10 договору №804/1920837/02 від 10.04.2019 визначено, що у випадку відмови постачальника від складання та/або підписання акту або не підписання акту більш як 2 робочі дні з моменту його отримання, покупець складає відповідний акт із залученням експерта Торгово-промислової палати України. Акт, який складено без участі постачальника, направляється йому для виконання протягом 3 календарних днів з дати складення.

Проте, позивачем не надано до матеріалів справи доказів звернення покупця до постачальника, з метою прибуття представника останнього для пред`явлення обладнання в момент доставки покупцю.

Судом враховано, що умовами укладеного між сторонами правочину визначено, що пусконалагоджувальні роботи здійснюються саме постачальником. Обставини ухилення відповідача від виконання вказаного обов`язку доказово необґрунтовані.

Однак, як було встановлено вище, 27.12.2019 Приватним акціонерним товариством "Український графіт" було складено акт про результати пусконалагоджувальних робіт та випробувань електричної печі (установки) для виробництва терморозширеного графіту,в якому на підставі п.7.8 договору №804/1920837/02 від 10.04.2019 покупець вимагав у постачальника в строк до 17.01.2020 усунути встановлені під час пусконалагоджувальних робіт недоліки.

Вказаний акт було скеровано 27.12.2019 позивачем на адресу відповідача разом з вимогою №02/5345 від 27.12.2019, про що свідчить наявне в матеріалах справи рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення №6903203755114.

У відповідь на вказану претензію постачальником було складено лист, в якому визначено перелік дій, що слід провести для оптимізації процесу виробництва терморозширеного графіту.

Листом №02/215 від 22.01.2020 Приватне акціонерне товариство "Український графіт" повідомило відповідача про те, що вчинення дій, щ обули визначені постачальником як такі, що слід провести для оптимізації процесу виробництва терморозширеного графіту, не призвели до покращення роботи обладнання.

Проте, враховуючи наведене, позивачем не було надано до матеріалів справи доказів складання покупцем акту передачі обладнання в експлуатацію у відповідності до п.7.10 договору №804/1920837/02 від 10.04.2019, а саме із залученням експерта Торгово-промислової палати України.

Суд зауважує, що фактично сторонами у розділі 7 договору було на підставі взаємної вільної домовленості чітко визначено алгоритм приймання товару за якістю, проте, покупцем відповідного алгоритму дотримано не було.

Тобто, позивачем фактично не було надано суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували обставини поставки товару з порушенням умов щодо якості товару, а також невиконання постачальником гарантій, які визначені договором у п.8.1 укладеного між сторонами правочину, а саме не доведено, що обладнання, яке поставлено відповідачем, виготовлено не в повній відповідності до умов договору, не придатне для використання за прямим функціональним призначенням та не забезпечує досягнення робочих параметрів, які наведено у технічному завданні. Означені обставини виключають наявність підстав для застосування до відповідача заходів відповідальності, що передбачені п.п.10.6, 10.7 договору №804/1920837/02 від 10.04.2019.

За таких обставин, за висновками суду, позовні вимоги Приватного акціонерного товариства Український графіт до Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-Інжинірингова група Мітрон в частині стягнення штрафних санкцій в розмірі 75 000 грн за порушення умов щодо якості товару та гарантійних зобов`язань підлягають залишенню без задоволення.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі Руїс Торіха проти Іспанії ). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

У рішенні Європейського суду з прав людини Серявін та інші проти України (SERYAVIN OTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,

вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від

27 вересня 2001 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо часткового задоволення позову.

Згідно приписів ст.129 Господарского процесуального кодексу України, з огляду на висновки суду щодо часткового задоволення позову, судовий збір, сплачений до державного бюджету за подачу позовної заяви в сумі 700,67 грн. покладається на відповідача, а в розмірі 1 401,33 грн. залишається за позивачем.

Керуючись ст. 129, ст. ст. 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства Український графіт до Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-Інжинірингова група Мітрон про стягнення про стягнення 112 500,00 грн - задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-Інжинірингова група Мітрон (04111, м. Київ, вул. Салютна, буд. 9, кв. 56; ідентифікаційний код 41441517) на користь Приватного акціонерного товариства Український графіт (69600, Запорізька обл., м. Запоріжжя, вул. Північне Шосе, буд. 20; ідентифікаційний код 00196204) штрафні санкції в сумі 37 500 (тридцять сім тисяч п`ятсот) грн 00 коп. та судовий збір в розмірі 700 (сімсот) грн 67 коп.

3. У задоволенні позовних вимог про стягнення штрафних санкцій в сумі 75 000,00 грн - відмовити.

4. Залишити за позивачем судовий збір, сплачений при подачі позовної заяви, в розмірі 1 401,33 грн.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 01.10.2020.

Суддя В. В. Князьков