Рішення

від 01.10.2020 по справі 340/3071/20

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2020 року м. Кропивницький Справа № 340/3071/20

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Казанчук Г.П, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Кіровоградській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу, -

ВИКЛАД ОБСТАВИН:

ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат - Бойко З.С., звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить визнати протиправною та скасувати прийняту Головним управлянням ДПС у Кіровоградській області вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-357-52 У від 15.11.2019 року на суму 26539,26 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач з 28.03.1995 року зареєстрований як фізична особа-підприємець, однак фактично підприємницьку діяльність не здійснював. З 2000 року перебував у трудових правовідносинах з різними роботодавцями, які сплачували за нього відповідні суми єдиного соціального внеску з фактичного заробітку/доходу. ОСОБА_1 зазначає, що вимога про сплату боргу (недоїмки) винесена з порушенням процедури, оскільки податковий орган взагалі не проводив перевірку, затягував із сформуванням вимоги та взагалі не оскаржувана вимога не була направлена позивачу, з цих підстав просить скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки).

Ухвалою судді від 11.08.2020 року відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) сторін, сторонам встановлено порядок та строки для виконання процесуальних дій (а.с.25-26).

Представник відповідача подав відзив на позовну заяву із запереченнями проти позову, мотивованими тим, що позивач як фізична-особа підприємець, який знаходився на обліку в Кропивницькій ДПІ був зобов`язаний нараховувати та сплачувати єдиний внесок. Оскільки позивач як платник єдиного внеску не дотримався обов`язку нараховувати та сплачувати єдиний внесок у 2017 році, щоквартально у 2018 та 2019 роках, ГУ ДФС у Кіровоградській області в автоматичному режимі нараховано недоїмку зі сплати єдиного внеску та на підставі облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів сформовано спірні вимоги про сплату боргу (недоїмки). Доводячи правомірність спірної вимоги, представник відповідача просив суд у задоволенні позову відмовити (а.с.38-39).

Дослідивши докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі позивач) згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань був зареєстрованим як фізична особа - підприємець з 28.03.1995 року, а з 02.06.2020 року припинив свою діяльність за власним рішенням (а.с.10).

Зважаючи на інтегровану картку платника єдиного соціального внеску позивача встановлено, що станом на 31.10.2019 р. недоїмка із єдиного соціального внеску становила 26539,26 грн. (а.с.44).

ГУ ДПС у Кіровоградській області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-357-52 У від 11 листопада 2019 року, якої визначено станом на 31 жовтня 2019 року недоїмку на суму єдиного соціального внеску - 26539,26 грн. (надалі спірне рішення, а.с.41), яку надіслано позивачу у порядку, встановленого законом, на адресу: вул. Колодязна, 67а, м. Кропивницький, 25006. Проте конверт був повернутий на адресу податкового органу без отримання позивачем (а.с.42). Вказане спростовує доводи позивача про не відправлення йому спірної вимоги органом ДПС.

Позивач в позовній заяві зазначає, що про спірну вимогу йому стало відомо 27.04.2020 року, коли головний бухгалтер з його місця роботи повідомило про те, що до них надійшла постанова державного виконавця про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стягнення та інші доходи боржників від 12.03.2020 року, яка винесена на підставі спірної вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-357-52 У.

У зв`язку з цим, разом з позовною заявою представником ОСОБА_1 06.08.2020 року подано заяву про забезпечення позову шляхом зупинення стягнення боргу у сумі 26539,26 грн. з ОСОБА_1 на підставі вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-357-52 У, виданої 15.11.2019 року ГУ ДПС у Кіровоградській області, в межах виконавчого провадження ВП № 60964043, відкритого 12.03.2020 року.

Ухвалою суду від 07.08.2020 року прийнято рішення про забезпечення позову шляхом зупинення виконання постанови про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, винесену старшим державним виконавцем Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Кропивницькому Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Пісною Валентиною Сергіївною 12.03.2020 року у виконавчому провадженні №60964043 до набрання законної сили судового рішення у даній справі (а.с.19-20).

Таким чином, предметом спору у цій справі є правомірність визначення позивачеві як фізичній особі-підприємцю обов`язку зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за відсутності здійснення ним підприємницької діяльності та з огляду на те, що позивач протягом 2017-2019 років був найманим працівником та його роботодавці сплачували за нього ЄСВ у сумі, що не була меншою за мінімальний розмір.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Дані правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

За визначенням в підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям:

застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;

страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Згідно частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску, зокрема, є:

роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами (абзац 2 пункту 1 частини 1 статті 4 Закону);

фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування (пункт 4 частини 1 статті 4 Закону).

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 6 Закону №2464 платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

За правилами абзацу 1 пункту 1 частини 1 статті 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Відповідно до абзацу першого пункту 3 частини 1 статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Частиною 5 статті 8 Закону № 2464-VI визначено, що єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

При нарахуванні заробітної плати (доходів) фізичним особам з джерел не за основним місцем роботи ставка єдиного внеску, встановлена цією частиною, застосовується до визначеної бази нарахування незалежно від її розміру.

Відповідно до абзацу 3 частини 8 статті 9 Закону № 2464-VI платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Згідно частини 12 статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

З аналізу зазначених вище положень Закону №2464-VI, суд дійшов висновку, що фізична особа-підприємець зобов`язана нараховувати та сплачувати єдиний соціальний внесок в розмірі 22 відсотків бази нарахування єдиного внеску, а у випадку не отримання доходу у розмірі не менше ніж мінімальний страховий внесок.

Позивач як на одну з підстав протиправності спірного рішення зазначає про порушення порядку винесення вимоги, оскільки, на його думку вимога повинна виноситься виключно за результатами перевірки платника податків та зборів. Оскільки позивач звітів про отримані доходи не подавав, а перевірка не була проведена, зазначав про її протиправність.

Відповідно до частини 4 статті 25 Закону №2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Пунктом 3 розділу VI Порядок стягнення заборгованості з платників наказу Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449 Про затвердження Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування , зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 7 травня 2015 р. за №508/26953 (надалі Інструкція про порядок нарахування єдиного внеску) визначено, що органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:

- дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів;

- платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;

- платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

Враховуючи вищенаведену норму, суд відхиляє наведені доводи позивача, оскільки саме наявність в інформаційній системі боргу зі сплати єдиного внеску стало підставою для винесення спірного рішення.

Стосовно періодів виникнення заборгованості, суд зазначає наступне.

Місячний розмір мінімальної заробітної плати відповідно до статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" у 2017 році становив 3200 грн., відповідно до статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" у 2018 році - 3723 грн.,, відповідно до статті 8 Закону України "Про державний бюджет України на 2019 рік" у 2019 році - 4174 грн.

Враховуючи ставку, визначену частиною 5 статті 8 Закону №2464-VI у розмірі 22 %, мінімальний страховий внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону (фізичних осіб - підприємців), у 2017 році складав 704 грн. (3200 грн. х 22 %) у місяць, у 2018 році - 819,06 грн. (3723 грн. х 22 %) у місяць, у 2019 році 918,06 грн. (4173 грн. х 22%).

Представник відповідача у відзиві зазначив про розрахунок недоїмки, згідно якого сума недоїмки складає за 2017 рік - 8448 грн., за 2018 рік - 9828,72 грн. та за 2019 рік - 11016,72 грн., за 1 квартал 2020 року - конкретну суму в гривнях не вказано, однак зазначено, що всього сума боргу складає 29907,89 грн. При тому, що у спірному рішенні визначено суму 26539,26 грн., дана сума визначена також в інтегрованій картці платника єдиного соціального внеску позивача станом на 31.10.2019 року, отже позивачу визначена сума недоїмки за період з 01 січня 2017 року по 31 жовтня 2019 року.

При цьому судом встановлено, що в період, за який контролюючим органом нарахований внесок від здійснення підприємницької діяльності, позивач не займався нею, оскільки перебував у трудових відносинах з підприємством Кооперативний ринок Кіровоградської обласної спілки споживчих товариств (облспоживспілки), що підтверджується записом в трудовій книжці позивача (а.с.8-зворот).

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 4 грудня 2019 року у справі №440/2149/19 суд касаційної інстанції сформулював правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Верховний Суд вказав, що суди попередніх інстанцій при вирішенні спору повинні перевіряти обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця; здійснення нею підприємницької діяльності та отримання нею доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19) та в подальшому підтримана у постановах від 23 січня 2020 року (справа №480/4656/18), від 02.04.2020 (справа №620/2449/19).

Так, перевіряючи зазначені обставини, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 1 статті 7 Закону № 2464-VI Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру.

Позивач був зареєстрованим як фізична особа - підприємець у період з 28.03.1995 року по 02.06.2020 року (а.с.10).

Згідно індивідуальних даних застрахованої особи за формою ОК-5, наданих ГУ ПФУ в Кіровоградській області на виконання вимог ухвали суду від 11.08.2020 року, протягом 2017 - 2019 років за позивача сплачувався єдиний внесок працедавцем (а.с.34-35).

За правилами частини четвертої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі КАС України) суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.

Таким чином, за встановлених вище обставин, які відповідачем не заперечуються, позивач у періоді, за який контролюючим органом нарахована недоїмка зі сплати єдиного внеску (коли він був зареєстрований фізичною особою-підприємцем), перебував у трудових відносинах з підприємством Кооперативний ринок Кіровоградської обласної спілки споживчих товариств (облспоживспілки), яке, нараховуючи позивачу заробітну плату, сплачувало за нього як страхувальник єдиний соціальний внесок.

Доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження господарської діяльності судом не встановлено.

Факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога (2017, 2018, 2019 роки), нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.

Отже, встановлені у цій справі обставини свідчать, що у періоді, за який контролюючим органом позивачу нараховані суми недоїмки зі сплати єдиного внеску, останній перебував у трудових відносинах як найманий працівник та за нього роботодавцем сплачувався єдиний внесок, а також приймаючи до уваги, що відповідачем не надано доказів здійснення позивачем підприємницької діяльності у спірному періоді, суд дійшов висновку про протиправність формування контролюючим органом вимоги про сплату боргу №Ф-357-52 У від 15.11.2019 року на суму 26539,26 грн.

Таким чином позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Частиною 1 статтею 157 КАС України визначено, що суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Ухвалою суду від 07.08.2020 року вжиті заходи забезпечення позову.

Враховуючи викладене та у зв`язку з прийняттям рішення по вказаній справі, суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування заходів забезпечення позову застосованих ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 07.08.2020 року, після набрання законної сили даним рішенням.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.

Частинами 1 статті 139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір в сумі 840,80 грн., що підтверджується квитанцією №0.0.1792635553.1 від 06.08.2020 року (а.с.4), а відтак зазначена сума підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Кіровоградській області.

Керуючись статтями 9, 139, 242-246, 250, 251, 255, 268, 269, 287 КАС України, суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної податкової служби у Кіровоградській області (вул. Велика Перспективна, 55, м. Кропивницький, 25006; код ЄДРПОУ 43142606) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-357-52 У від 15 листопада 2019 року на суму 26539,26 грн., винесену Головним управлянням Державної податкової служби у Кіровоградській області.

Скасувати заходи забезпечення позову застосовані ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2020 року по справі №340/3071/20.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати по сплаті судового збору в сумі 840, гривень за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Кіровоградській області (код ЄДРПОУ 43142606).

Копію рішення суду надіслати учасникам справи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги через Кіровоградський окружний адміністративний суд, у 30-денний строк, установлений статтею 295 КАС України.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду Г.П. Казанчук