Постанова

від 21.09.2020 по справі 520/346/20

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Головуючий І інстанції: Сліденко А.В.

21 вересня 2020 р.Справа № 520/346/20

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді - Мельнікової Л.В.,

суддів - Рєзнікової С.С. , Бегунца А.О. ,

за участю секретаря судового засідання - Білюк Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду у місті Харкові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2020 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Великохутірської сільської ради Шевченківського району Харківської області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

встановила:

11.01.2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати Рішення XXXVII сесії VII скликання Великохутірської сільської ради Шевченківського району Харківської області (далі - Великохутірська сільська рада) від 06.09.2019 року № 265 Про розгляд заяви ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення ОСГ з подальшою передачею у приватну власність в с. Журавка Шевченківського р-н, Харківської обл. ;

- зобов`язати відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення ОСГ, орієнтовною площею 2 га, яка розташована в межах с. Журавка на території Великохутірської сільської ради Шевченківського району Харківської області для подальшого надання земельної ділянки у власність.

Обґрунтовує позовні вимоги позивач тим, що оскаржуване рішення є протиправним, оскільки ним виконано всі необхідні умови для отримання відповідного дозволу.

Позивач зазначає, що чинним законодавством передбачено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, натомість, оскаржуване рішення не містить жодних обґрунтувань відмови.

Також зауважує, що у зв`язку з тим, що судовим рішенням у справі № 520/4765/19, яке набрало законної сили, встановлено неправомірність відмови Великохутірської сільської ради у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки, повторний розгляд заяви не захистить його права, відтак, належним способом захисту є зобов`язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Не погоджуючись із вимогами позивача, у відзиві на адміністративний позов Великохутірська сільська рада зазначає, що позивачу відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на підставі протоколу засідання постійної комісії з питань агропромислового комплексу, гуманітарних питань, земельних відносин, використання природних ресурсів та зв`язку з громадськими організаціями Великохутірської сільської ради від 05.09.2019 року, згідно якого, задовольнити розгляд заяви ОСОБА_1 можливо лише після виготовлення детального плану території для розміщення господарчого двору в с. Журавка на підставі укладеного договору № 08/19 від 01.08.2019 року про виконання проектно-містобудівних робіт з ПП ТК Аркада .

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 15.04.2019 року (рішення ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження) вимоги адміністративного позову ОСОБА_1 задоволені частково.

Так, судовим рішенням визнано протиправним та скасовано Рішення XXXVII сесії VII скликання Великохутірської сільської ради від 06.09.2019 року № 265 Про розгляд заяви ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення ОСГ з подальшою передачею у приватну власність в с. Журавка Шевченківського р-н, Харківської обл. .

Відповідач зобов`язаний повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 20.03.2019 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2 га, яка розташована в межах с. Журавка на території Великохутірської сільської ради для подальшого надання у власність, з урахуванням висновків суду по даній справі.

У задоволенні іншої частини позовних вимог позивачу відмовлено.

Висновок суду вмотивований тим, що оскаржуване рішення відповідача не містить належних підстав для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, які передбачені чинним законодавством.

При цьому, суд виходив з того, що оскільки питання надання дозволу на розробку проекту землеустрою належним чином не розглянуто відповідачем, повна перевірка наявності чи відсутності підстав для надання такого дозволу судом не досліджувалась, відтак, зобов`язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою було б передчасним.

Не погоджуючись із судовим рішенням, в апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судове рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийняти нове судове рішення про задоволення позовних вимог в цій частині.

Доводи апеляційної скарги аналогічні за змістом обґрунтуванню позовної заяви.

Відзив на апеляційну скаргу від відповідача не надходив, що не перешкоджає апеляційному перегляду справи.

За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язкової підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308).

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судове рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а судове рішення на підставі ст. 317 КАС України частковому скасуванню, з наступних підстав.

Судом установлено, що 20.03.2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Великохутірської сільської ради із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення особистого селянського господарства орієнтованою площею 2,00 га, яка розташована в с. Журавка на території Великохутірської сільської ради для подальшого надання земельної ділянки у власність /а.с. 8/.

Рішенням ХХХІУ сесії УІІ скликання Великохутірської сільської ради від 19.04.2019 року № 239 у наданні такого дозволу позивачу відмовлено, оскільки на зазначену земельну ділянку вже надано дозвіл на розробку проекту землеустрою іншій особі /а.с. 9/.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 25.06.2019 року у справі № 520/4765/19, що набрало законної сили 02.08.2019 року, за позовом ОСОБА_1 , - визнано протиправним та скасовано Рішення ХХХІУ сесії УІІ скликання Великохутірської сільської ради від 19.04.2019 року № 239 Про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства з подальшою передачею у приватну власність в с. Журавка, Шевченківського району, Харківської області, гр. ОСОБА_1 та зобов`язано відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 20.03.2019 року, з приводу надання дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства з подальшою передачею у приватну власність в с. Журавка, Шевченківського району, Харківської області /а.с. 11-15/.

На виконання означеного судового рішення, відповідачем повторно розглянуто звернення позивача та прийнято рішення від 06.09.2019 року № 265, яким позивачу відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00га, розташованої у межах с. Журавка на території Великохутірської сільської ради для подальшого надання у власність. Обґрунтування прийнятого рішення відповідачем не наведено /а.с. 16/.

Відповідно до протоколу засідання постійної комісії з питань агропромислового комплексу, гуманітарних питань, земельних відносин, використання природних ресурсів Великохутірської сільської ради перешкодою у наданні дозволу визначено виконання проектно-містобудівних робіт за укладеним з ПП ТК Аркада договором від 01.08.2019 року № 08/19 на виготовлення детального плану території с. Журавка /а.с. 27-32/.

Частково не погоджуючись із висновком суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Стаття 14 Конституції України гарантує право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Законом, який регулює земельні правовідносини, є ЗК України, а також прийняті відповідно до Конституції України та цього Кодексу нормативно-правові акти.

Відповідно до п. б ч. 1 ст. 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Відповідно до частин першої-третьої статті 116 ЗК України громадяни набувають права власності земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема, у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (п. в ч. 3 ст. 116 ЗК України).

У статті 121 ЗК України передбачено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам, зокрема, для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 га.

З огляду на це, позивач, який є громадянином України, має право на набуття права власності на земельну ділянку для особистого селянського господарства.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Підставою для набуття прав на земельну ділянку є відповідне рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. Водночас, ухвалення рішення є результатом певної правової процедури, яка йому передує.

У світлі вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України така процедура є способом дій відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами України визначено у ст. 118 ЗК України.

Відповідно до положень ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

У ч. 7 ст. 118 ЗК України зазначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Викладене кореспондується з положеннями ст. 59 Закону України від 21.05.1997 року № 280/97-ВР Про місцеве самоврядування в Україні , якою визначено, що рішення місцевої ради приймаються у формі відповідних рішень, прийнятих на сесії місцевої ради та рішень виконавчого комітету.

При цьому, у частині 7 статті 118 ЗК України наведено два альтернативні варіанти правомірної поведінки органу, у разі звернення до нього особи з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою: а) надати дозвіл; б) надати мотивовану відмову у наданні дозволу.

У вмотивованій відмові владний суб`єкт має зазначити нормативно-правові акти та їх статті із зазначенням однієї із зазначених вище підстав.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави суду дійти висновку, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Як установлено судовим розглядом, оскаржуване Рішення XXXVII сесії VII скликання Великохутірської сільської ради від 06.09.2019 року № 265 не містить визначених ч. 7 ст. 118 ЗК України підстав для відмови у задоволенні заяви позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою та вмотивованої відмови у його наданні, що є порушенням зазначеної норми ЗК України.

За наведених обставин, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що Рішення XXXVII сесії VII скликання Великохутірської сільської ради від 06.09.2019 року № 265 Про розгляд заяви ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення ОСГ з подальшою передачею у приватну власність в с. Журавка Шевченківського р-н, Харківської обл. є протиправним та підлягає скасуванню.

При цьому, колегія суддів зазначає, що метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ст. 2 КАС України).

Ця мета перегукується зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути ефективним як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення від 15.10.2009 року у справі Юрій Миколайович Іванов проти України", п. 64).

Засіб юридичного захисту має бути ефективним в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення від 18.12.1996 року у справі Аксой проти Туреччини (Aksoy v. Turkey), п. 95).

При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення від 24.07.2012 року у справі "Джорджевич проти Хорватії", п. 101; рішення від 06.11.1980 року у справі "Ван Остервійк проти Бельгії", п.п. 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.

Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 року № 3-рп/2003).

Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях національних судів. Зокрема, у рішенні від 16.09.2015 року у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово вказував на те, що "ефективний засіб правового захисту" у розумінні ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції. (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 року у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 року у справі №826/14016/16, від 11.02.2019 року у справі № 2а-204/12 ).

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України, у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки при розгляді вимог про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень, але і у випадку розгляду вимог про зобов`язання вчинити дії після скасування його адміністративного акту.

Оскільки процес надання позивачу відмов у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з формальних підстав без прийняття відповідного владного управлінського рішення може бути досить тривалим, на що вказує протиправна поведінка відповідача, який на виконання судового рішення в іншій справі повторно допустив аналогічні порушення прав позивача, то в даному випадку належним способом захисту порушеного права є саме зобов`язання Великохутірської сільської ради Шевченківського району Харківської області надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою.

Вказана правова позиція щодо дискреційних повноважень суб`єктів владних повноважень узгоджується з позицією висловленою Верховним Судом у постановах від 27.02.2018 у справі № 816/591/15-а, від 18.10.2018 у справі № 818/1976/17 та від 29.04.2020 у справі № 812/1310/18.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішення повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen V. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Серед критеріїв, принципів, які повинні застосовуватись суб`єктом владних повноважень при прийнятті ними рішень та вчиненні дій та якими керується адміністративний суд у разі оскарження таких рішень, дій (ст. 2 КАС України), є, зокрема, принцип законності, відповідно до якого суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним, а рішення суб`єкта владних повноважень має прийматися обґрунтовано, тобто, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Встановлення невідповідності діяльності суб`єкта владних повноважень вказаному критерію для оцінювання рішення, (дій) є достатньою підставою для задоволення адміністративного позову, за умови, що встановлено порушення прав та інтересів позивача.

Наведене узгоджується із численними правовими висновками, викладеними Верховним Судом у постановах № 0840/3112/18 від 23.10.2019 року, № 802/1224/16 від 31.10.2019 року, № 823/59/17 від 24.12.2019 року, № 840/2979/18 від 23.01.2020 року.

Оскільки наведені вище обставини залишені судом першої інстанції поза увагою та цим обставинам не надана належна правова оцінка, колегія суддів, задовольняючи вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 , скасовує судове рішення в частині, якою зобов`язано Великохутірську сільську раду повторно розглянути заяву позивача від 20.03.2019 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2 га, яка розташована в межах с. Журавка на території Великохутірської сільської ради для подальшого надання у власність з урахуванням висновків суду по даній справі, та приймає нове судове рішення про задоволення вимог ОСОБА_1 про зобов`язання відповідача надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення ОСГ, орієнтовною площею 2 га, яка розташована в межах с. Журавка на території Великохутірської сільської ради для подальшого надання земельної ділянки у власність.

Інші доводи та заперечення відповідача означених висновків колегії суддів не спростовують.

При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (№ 65518/01; пункт 89), Проніна проти України (№ 63566/00; пункт 23) та Серявін та інші проти України (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

За наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення (п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України).

Підставами для скасування судового рішення першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (п.п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 317 КАС України).

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 292, 293, 308, 311, 313, 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2020 року скасувати в частині, якою зобов`язано Великохутірську сільську раду Шевченківського району Харківської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 20 березня 2019 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2 га, яка розташована в межах с. Журавка на території Великохутірської сільської ради Шевченківського району Харківської області для подальшого надання у власність з урахуванням висновків суду по даній справі, - з прийняттям нового судового рішення про задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 про зобов`язання Великохутірську сільську раду Шевченківського району Харківської області надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення ОСГ, орієнтовною площею 2 га, яка розташована в межах с. Журавка на території Великохутірської сільської ради Шевченківського району Харківської області для подальшого надання земельної ділянки у власність.

Зобов`язати Великохутірську сільську раду Шевченківського району Харківської області (код - 04400208; місцезнаходження - 63611, Харківська область, Шевченківський район, с. Великі Хутори, вул. 40-річчя Перемоги, буд. 83) надати ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення ОСГ, орієнтовною площею 2 га, яка розташована в межах с. Журавка на території Великохутірської сільської ради Шевченківського району Харківської області для подальшого надання ОСОБА_1 земельної ділянки у власність.

В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2020 року, - залишити без змін.

Постанова Другого апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку на протязі тридцяти днів, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя (підпис)Л.В. Мельнікова Судді (підпис) (підпис) С.С. Рєзнікова А.О. Бегунц Постанова у повному обсязі складена і підписана 01 жовтня 2020 року.