Постанова

від 30.09.2020 по справі 120/2973/20-а

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/2973/20-а

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Віятик Наталія Володимирівна

Суддя-доповідач - Мацький Є.М.

30 вересня 2020 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Мацького Є.М.

суддів: Сушка О.О. Залімського І. Г. ,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 04 серпня 2020 року (рішення ухвалене суддею Віятик Н.В. 04 серпня 2020 року в порядку письмового провадження) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Козлівської сільської ради Шаргородського району Вінницької області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

1. 2 липня 2020 року до Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 / надалі апелянт/ з позовом до Козлівської сільської ради Шаргородського району Вінницької області, в якому просив:

1.1. визнати протиправними дії Козлівської сільської ради у виді надання йому відмови на його запит;

1.2. зобов`язати Козлівську сільську раду надати відповідь на його запит на інформацію від 01.06.2020 у порядку встановленому Законом України Про доступ до Публічної інформації .

2. Позовні вимоги мотивовані протиправними діями відповідача щодо неналежного розгляду запиту про надання публічної інформації від 01.06.2020.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

3. 4 серпня 2020 року рішенням Вінницького окружного адміністративного суду в задоволенні позовних вимог відмовлено.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ДОВОДІВ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

4. Апелянт, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив його скасувати та прийняти нове, яким задовольнити його позовні вимоги.

5. Апелянт зазначив, що суд першої інстанції в своєму рішенні безпідставно послався на те, що ним до заяви та до матеріалів справи не було додано доказів на підтвердження повноважень представника для підписання та подання заяви від його імені, так як його представником надавалася копія довіреності.

ІІ. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

6. 01.06.2020 ОСОБА_1 через довірену особу ОСОБА_2 звернувся до Козлівської сільської ради з заявою, в якій просив надати йому копію колективного звернення мешканців с. Мальовничого та с. Козлівки, які просять облаштувати прохід шириною у 4 метри та водовідведення на земельній ділянці ОСОБА_1 , та на підставі якого було складено Акт від 28.05.2020 та прийнято рішення Козлівської сільської ради № 585 від 22.05.2020.

7. Козлівська сільська рада листом № 02-13-176 від 09.06.2020 повідомила позивача про те, що його заява від 01.06.2020 оформлена без дотримання вимог Закону України Про звернення громадян , а тому сільська рада не в змозі вирішити вимоги звернення ОСОБА_1 .

8. Позивач, не погоджуючись з такими діями, звернувся з цим позовом до суду.

ІІІ. ДОВОДИ СТОРІН

9. Апелянт свою правову позицію обгрунтував тим, що відповідач неналежно розглянув його запит про надання публічної інформації від 01.06.2020 року.

ІV. ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

10. Відповідно до ст. 40 Конституції України кожна особа має право направляти письмові звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, які зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

11. Відповідно до частини першої статті 1 Закону України Про доступ до публічної інформації від 13 січня 2011 року № 2939-VI, публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

12. Статтею 13 Закону № 2939-VI визначено, що розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: 1) суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання; 2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів; 3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб`єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов`язаної з виконанням їхніх обов`язків; 4) суб`єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.

13. До розпорядників інформації, зобов`язаних оприлюднювати та надавати за запитами інформацію, визначену в цій статті, у порядку, передбаченому цим Законом, прирівнюються суб`єкти господарювання, які володіють: 1) інформацією про стан довкілля; 2) інформацією про якість харчових продуктів і предметів побуту; 3) інформацією про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, що сталися або можуть статися і загрожують здоров`ю та безпеці громадян; 4) іншою інформацією, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідною інформацією).

14. На розпорядників інформації, визначених у пунктах 2, 3, 4 частини першої та в частині другій цієї статті, вимоги цього Закону поширюються лише в частині оприлюднення та надання відповідної інформації за запитами.

15. Усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом.

16. Аналіз наведеного визначення та переліку розпорядників публічної інформації, закріпленого у статті 13 Закону № 2939-VI, свідчить, що публічною інформацією є відображена або задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях:

16.1. уся інформація, що перебуває у володінні суб`єктів владних повноважень, тобто органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, органів влади Автономної Республіки Крим, інших суб`єктів, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання (пункт 1 частини першої статті 13 Закону № 2939-VI);

16.2. інформація щодо використання бюджетних коштів юридичними особами, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим (пункт 2 частини першої статті 13 Закону № 2939-VI);

16.3. інформація, пов`язана з виконанням особами делегованих повноважень суб`єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг (пункт 3 частини першої статті 13 Закону № 2939-VI);

16.4. інформація щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них, якщо йдеться про суб`єктів господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями (пункт 4 частини першої статті 13 Закону № 2939-VI);

16.5. інформація про стан довкілля; якість харчових продуктів і предметів побуту; аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, що сталися або можуть статися і загрожують здоров`ю та безпеці громадян;

16.6. інша інформація, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідна інформація) (частина друга статті 13 Закону № 2939-VI).

17. Згідно п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону № 2939-VI доступ до інформації забезпечується шляхом, зокрема, надання інформації за запитами на інформацію.

18. Згідно ч.ч. 1-5 ст. 19 Закону № 2939-VI запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.

19. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.

20. Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача.

21. Письмовий запит подається в довільній формі.

22. Запит на інформацію має містити: 1) ім`я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв`язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.

23. Частиною 1 статті 22 Закону № 2939-VI визначено, що розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону.

24. З наведеного вбачається, що визначальним для публічної інформації є те, що вона заздалегідь зафіксована будь-якими засобами та на будь-яких носіях та знаходилась у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації.

25. Водночас, не є інформаційним запитом звернення, для відповіді на яке необхідно створити інформацію, крім випадків, коли розпорядник інформації не володіє запитуваною інформацією, але зобов`язаний нею володіти (пункт 1 частини першої статті 22 Закону № 2939-VI).

V. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

26 . Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої апеляційної скарги, Апеляційний Суд виходить з наступного.

27. Закон України Про доступ до публічної інформації передбачає два види інформаційних відносин, на які його положення не поширюються: відносини щодо отримання інформації суб`єктами владних повноважень при здійсненні ними своїх функцій та відносини у сфері звернень громадян, які регулюються спеціальним законом (ч. 2 ст. 2 Закону України Про доступ до публічної інформації ).

28. Відносини з розгляду звернень громадян є основним і єдиним предметом регулювання Закону України від 02 жовтня 1996 року № 393/96-ВР Про звернення громадян , тому, він є спеціальним у цій сфері.

29. Як встановлено судом першої інстанції , апелянт звернувся до відповідача із запитом від 01.06.2020 року, в якому просив надати копію колективного звернення громадян с. Мальовниче та с. Козлівка та повідомити на підставі чого було складено Акт від 28.05.2020 та прийнято рішення Козлівської сільської ради № 585 від 22.05.2020.

30. Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного до висновку, що така заява позивача не є інформаційним запитом в розумінні Закону України Про доступ до публічної інформації .

31. Отже, одержавши заяву від 01.06.2020, яка за своїм змістом є зверненням громадянина, Козлівська сільська рада повідомила ОСОБА_1 , що дана заява оформлена без дотримання вимог Закону України Про звернення громадян , тому не в змозі вирішити суть викладеного звернення.

32. Закон України "Про звернення громадян" № 393/96-ВР від 02 жовтня 1996 року (далі - Закону № 393/96-ВР) регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об`єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.

33. Так, частиною першою статті 1 Закону № 393/96-ВР передбачено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

34. Відповідно до ч. 1, 4 ст. 3 Закону № 393/96-ВР під зверненням громадян необхідно розуміти викладені в письмовій формі або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

35. За приписами статті 15 Закону України "Про звернення громадян" органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

36. Статтею 18 Закону № 393/96-ВР визначені права громадянина при розгляді заяви чи скарги. Так, громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право:

- особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви;

- знайомитися з матеріалами перевірки;

- подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу;

- бути присутнім при розгляді заяви чи скарги;

- користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку;

- одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги;

- висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги;

- вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.

37. Відповідно до ст. 19 Закону № 393/96-ВР органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані: об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; відміняти або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень: письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об`єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги не обгрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.

38. Згідно з ч. 1 ст. 20 Закону № 393/96-ВР звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

39. Аналіз наведених вище правових норм вказує на те, що орган державної влади, до якого надійшло звернення громадянина, зобов`язаний об`єктивно і вчасно його розглянути, перевірити викладені в ньому факти, прийняти рішення відповідно до чинного законодавства, забезпечити його виконання та про наслідки розгляду звернення повідомити громадянина.

40. Разом з тим, в силу вимог ч. 1 ст. 7 Закону № 393/96-ВР обов`язковому прийняттю та розгляду підлягають лише ті звернення, які оформлені належним чином і подані у встановленому порядку.

41. Вимоги до звернення встановлені статтею 5 Закону № 393/96-ВР, зокрема, звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об`єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.

42. Звернення може бути подано окремою особою (індивідуальне) або групою осіб (колективне).

43. Звернення може бути усним чи письмовим.

44. Письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв`язку (електронне звернення).

45. У зверненні має бути зазначено прізвище, ім`я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв`язку з ним. Застосування електронного цифрового підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається.

46. Звернення, оформлене без дотримання зазначених вимог, повертається заявнику з відповідними роз`ясненнями не пізніш як через десять днів від дня його надходження, крім випадків, передбачених частиною першою статті 7 цього Закону.

47. Відповідно до ст. 8 Закону № 393/96-ВР письмове звернення без зазначення місця проживання, не підписане автором (авторами), а також таке, з якого неможливо встановити авторство, визнається анонімним і розгляду не підлягає

48. Судом з`ясовано, що 01.06.2020 на адресу Козлівської сільської надійшла заява від довіреної особи ОСОБА_1 - Лаврова Віктора Станіславовича, про надання копії колективного звернення громадян с. Мальовниче та с. Козлівка та повідомити на підставі чого було складено Акт від 28.05.2020 та прийнято рішення Козлівської сільської ради № 585 від 22.05.2020.

49. Як було зазначено судом вище, у зверненні має бути зазначено, серед іншого, місце проживання громадянина та на яку адресу направляти відповідь і у якому вигляді (поштою/ на електронну адресу), однак ознайомившись із заявою позивача, суд першої інстанції достовірно встановив, що остання не містить зазначених позивачем відомостей про місце його проживання або для листування, що є порушенням ст. 5 Закону України Про звернення громадян .

50. Крім того, дана заява підписана ОСОБА_2 , доказів на підтвердження його повноважень для підписання та подання заяви від імені позивача - ОСОБА_1 до заяви та до матеріалів справи апелянтом не надано.

51. Таким чином, судом першої інстанції вірно встановлено, що заява позивача від 01.06.2020 року не відповідає вказаним вимогам так як не містила підпис особи, що звертається так і адреси, як того вимагає Закон України Про звернення громадян .

52. На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що одержавши заяву апелянта про надання інформації, надавши оцінку на відповідність вимогам ст.ст. 5, Закону України "Про звернення громадян", відповідач цілком правомірно визнав його таким, що не підлягає розгляду.

53. За встановлених у справі обставин, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що вимоги апелянта про визнання дій Козлівської сільської ради у вигляді надання відмови на запит та зобов`язання надати відповідь на запит на інформацію від 01.06.2020р. у порядку, встановленому Законом України "Про доступ до публічної інформації" задоволенню не підлягали, оскільки право апелянта на отримання публічної інформації не порушено.

VІ. ВИСНОВКИ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ.

54. Згідно зі ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

55. Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

56 . Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

57. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

58 . Зазначеним вимогам закону судове рішення відповідає.

59. Переглянувши судове рішення в межах апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, Апеляційний Суд дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення, суд першої інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які б були б підставою для скасування судового рішення, а тому апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 04 серпня 2020 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Мацький Є.М. Судді Сушко О.О. Залімський І. Г.