Рішення

від 29.09.2020 по справі 433/130/20

ТРОЇЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Троїцький районний суд Луганської області

Справа № 433/130/20

Провадження №2/433/292/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.09.2020 року

Троїцький районний суд Луганської області у складі:

головуючого судді Певної О.С.,

за участю секретаря судового засідання Шаповалова Д.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт.Троїцьке цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , яку представляє ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей Троїцької районної державної адміністрації Луганської області, про надання дозволу дитині на тимчасові неодноразові поїздки, а також через лінію розмежування в зону проведення операції об`єднаних сил на території Луганської та Донецької областей, а також за межі держави України до Російської Федерації без згоди та супроводу батька, до досягнення дитиною 16-річного віку

В С Т А Н О В И В:

До суду надійшов вищезазначений позов. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 27 січня 2001 року позивач та відповідач уклали шлюб, зареєстрований міським відділом реєстрації актів цивільного стану Луганського обласного управління юстиції, актовий запис №48. Від шлюбу сторони мають дитину - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Дитина проживає та знаходиться на утриманні позивача, остання зареєстрована за місцем проживання на території проведення ООС. Дитина є інвалідом-дитинства та потребує оздоровлення та лікування на території України та у медичних закладах Російської Федерації. У зв`язку з чим виникла нагальна потреба у виїзді/в`їзді дитини через лінію зіткнення у межах Луганської та Донецької областей, а також за межі України (до Російської Федерації). Проте відповідач знаходиться за кордоном і відсутня можливість отримати його дозвіл на виїзд дитини. У зв`язку з чим позивач звернулася до суду з позовними вимогами про дозвіл на тимчасовий виїзд за межі України неповнолітньої дитини без згоди батька, а також через лінію розмежування у зону проведення ООС у межах Луганської та Донецької областей, до досягнення дитиною 16-річного віку.

Позивач та її представник у судове засідання не з`явилися. Позовні вимоги підтримали у повному обсязі, просили їх задовольнити.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, шляхом розміщення оголошень на офіційному сайті суду. Заяви про розгляд справи без його участі до суду не надходило.

Третя особа: Служба у справах дітей Троїцької районної державної адміністрації Луганської області в судове засідання свого представника не направили. Надали до суду заяву про розгляд справи без їх участі, позовні вимоги залишають на розгляд суду

Дослідивши докази по справі, суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

27 січня 2001 року позивач та відповідач уклали шлюб, який зареєстрований міським відділом реєстрації актів громадянського стану Луганського обласного управління юстиції під актовим записом №48, що підтверджується копією свідоцтва про одруження серії НОМЕР_1 від 27.01.2001 (а.с.11).

Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 позивач та відповідач по справі є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 12).

Дитина проживає разом з матір`ю, чого не спростовано відповідачем.

Відповідно до копій медичних документів доданих до позовної заяви, дитина є інвалідом-дитинства (а.с.16-20).

При цьому, приймаючи до уваги копію Висновку ВК 3909 від 18.10.2018 та копію Медичного висновку №85/18 від 24.10.2018 як докази у справі, суд застосовує так звані "намібійські винятки" Міжнародного суду ООН: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) розвиває цей принцип у своїй практиці. Наприклад, у справах Лоізіду проти Туречиини (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45), Кіпр проти Туреччини (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та Мозер проти Республіки Молдови та Росії (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016). "Зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного, - вважають судді ЄСПЛ, - Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать .

При цьому, у виняткових випадках, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно із частиною сьомою статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 р., яка набрала чинності для України 27.09.1991 р., передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Відповідно до частини третьої статті 313 Цивільного кодексу України фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними, крім випадків, передбачених законом.

Також пунктами 3, 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України , затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57, установлено, що виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, здійснюється за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку.

Виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється: за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску; без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків у разі пред`явлення, зокрема, рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.

Згідно зі статтями 141, 150, 153, 155 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Виходячи з положень зазначених норм матеріального права, дозвіл на виїзд неповнолітньої дитини за межі України в супроводі одного з батьків, за відсутності згоди другого з батьків, на підставі рішення суду, може бути наданий на конкретний одноразовий виїзд з визначенням його початку й закінчення.

У Постанові від 04.07.2018 року у справі № 712/10623/17 (провадження №14-244цс18) Велика Палата Верховного Суду відійшла від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 235/139/16-ц (№ 6-15цс17), згідно з якою пріоритетними в цій категорії справ є дотримання принципу рівності прав батьків щодо дитини.

У своїй Постанові від 04.07.2018 року Велика Палата Верховного Суду зазначила, що положення про рівність прав та обов`язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини, а тимчасовий виїзд дитини за кордон (із визначенням конкретного періоду) у супроводі того з батьків, з ким визначено її місце проживання та який здійснює забезпечення дитині рівня життя, необхідного для всебічного розвитку, не може беззаперечно свідчити про позбавлення іншого з батьків дитини передбаченої законодавством можливості брати участь у її вихованні та спілкуванні з нею. У такій категорії справ узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність в одного з батьків права відмовити в наданні згоди на тимчасовий виїзд дитини за кордон з іншим з батьків є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини.

Таким чином, діючим законодавством не встановлено обмеження щодо виїзду неповнолітньої дитини за кордон, а лише встановлено певний порядок її виїзду за кордон за згодою батьків або дозволу суду при відсутності згоди одного з батьків.

Ураховуючи встановлені обставини, зокрема те, що:

- дитина проживає з матір`ю, яка забезпечує їй повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також рівень життя, необхідний для такого розвитку;

- дитина є інвалідом-дитинства та потребує постійного оздоровлення та лікування, в тому числі в лікувальних закладах іноземної держави;

- при розгляді даної справи судом не встановлено обмежень чи заборон, які унеможливлюють виїзд дитини за межі України для тимчасового перебування за кордоном з метою лікування та забезпечення розвитку дитини, -

суд приходить до висновку про доцільність надання дозволу на тимчасовий виїзд дитини у супроводі матері або уповноваженої нею особи за кордон із зазначенням певного періоду, на який видається такий дозвіл та напрямку прямування, що відповідатиме найкращим інтересам дітей.

Крім того, згідно із пунктом 5.1.1 Тимчасового порядку контролю за переміщенням осіб, транспортних засобів та вантажів (товарів) через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей, затвердженого Наказом №415ог від 12 червня 2015 року в`їзд на неконтрольовану територію дітей, які не досягли 16-річного віку, здійснюється з дотриманням вимог передбачених для таких осіб Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року №57.

Таким чином, оскільки позивач позбавлена можливості отримати нотаріально посвідчену згоду відповідача на в`їзд/виїзд дітей за кордон та на тимчасово окуповану територію України, беручи до уваги той факт, що судом не встановлено обмежень чи заборон, які унеможливлюють в`їзд/виїзд малолітніх дітей за кордон та на тимчасово окуповану територію України, а тільки встановлено особливий порядок перетинання кордону та лінії зіткнення, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 18, 81, 223, 259, 263-265 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 , яку представляє ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей Троїцької районної державної адміністрації Луганської області, про надання дозволу дитині на тимчасові неодноразові поїздки, а також через лінію розмежування в зону проведення операції об`єднаних сил на території Луганської та Донецької областей, а також за межі держави України до Російської Федерації без згоди та супроводу батька, до досягнення дитиною 16-річного віку - задовольнити.

Надати дозвіл на тимчасові неодноразові поїздки, а також через лінію розмежування в зону проведення операції об`єднаних сил на території Луганської та Донецької областей, а також за межі держави України до Російської Федерації, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянину України, у супроводі матері ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянки України, яка буде забезпечувати проїзд, перебування за кордоном та повернення в Україну її неповнолітнього сина, без згоди та супроводу батька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянина України, з дня набрання рішенням суду законної сили до 04 квітня 2022 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається за правилами п.п. 15.5 п. 15 Перехідних положень ЦПК України через Троїцький районний суд Луганської області до Луганського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Представник позивача: ОСОБА_2 , АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Третя особа: Служба у справах дітей Троїцької районної державної адміністрації Луганської області, пр.Перемоги, буд.60, смт Троїцьке Троїцький район Луганської області, код ЄДРПОУ 33540285.

Суддя О.С.Певна

29.09.20

25.02.20