Постанова

від 23.09.2020 по справі 195/1534/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5075/20 Справа № 195/1534/19 Суддя у 1-й інстанції - Кондус Л. А. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2020 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого - Городничої В.С.,

суддів - Варенко О.П., Лаченкової О.В.,

за участю секретаря - Мамедової О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Славутич» та ОСОБА_1 на рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 29 січня 2020 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Славутич» про стягнення неотриманого доходу у вигляді орендної плати за використання земельної ділянки без достатніх правових підстав,-

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2019 року позивач звернувся до суду із вищезазначеною позовною заявою. В обгрунтування позову позивач посилався на те, що рішенням Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 02 вересня 2015 року, яке набрало законної сили, за позивачем, як спадкоємцем за заповітом, визнано право власності на спірну земельну ділянку. За договором оренди б/н від 01.02.2010 року земельна ділянка, кадастровий номер 1225482000:01:004:0040 передана в ТОВ "Славутич» на 49 років. Позивач зазначає, що відповідач в період з 2016 року по 2019 рік фактично користується земельною ділянкою та грубо порушує основні умови договору оренди землі та право позивача щодо належного встановлення розміру орендної плати (3% замість 1,5%), отримання доходів від товарно-сільськогосподарського виробництва. Позивач після винесення судового рішення, яке набрало законної сили, скасував державну реєстрацію договору оренди та уклав новий договір з іншим орендарем, але станом на вересень 2019 року, новий орендар не може користуватися земельною ділянкою через той факт, що відповідач її не повертає позивачу навіть через органи ВДВС. Позивач вказує, що відповідач жодного разу не сплатив орендну плату, чим грубо порушив свої зобов`язання за договором оренди, тому заборгованість за орендною платою, виходячи з 1,5 % нормативно-грошової оцінки земельної ділянки з урахуванням її індексації, пені, 3% річних та інфляційних витрат та упущеної вигоди склала 40709,06 грн.

Враховуючи заяву про зменшення позовних вимог, представник позивача просив суд стягнути з ТОВ «Славутич» на користь ОСОБА_1 заборгованість за орендною платою за 2016-2018 роки у розмірі 4006,08 грн., пеню у розмірі 2% за кожен день просрочення у розмірі 9772,20 грн.,3% річних від просроченої суми у розмірі 108,96 грн., інфляційних витрат 358,31 грн, всього 14245,55 грн. за використання земельної ділянки. Також стягнути з відповідача компенсацію судових витрат - судовий збір 768,40 грн., та витрат на професійну правничу допомогу 8200 грн.

Рішенням Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 29 січня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.

В своїх апеляційних скаргах ТОВ «Славутич» та ОСОБА_1 посилаються на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, а також на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.

Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 відповідно до ст. 360 ЦПК України подав відзив на апеляційну скаргу ТОВ «Славутич» , посилаючись на незаконність та необґрунтованість доводів її апеляційної скарги.

ТОВ «Славутич» відповідно до ст. 360 ЦПК України подав відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , посилаючись на незаконність та необґрунтованість доводів її апеляційної скарги.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає за необхідне апеляційні скарги залишити без задоволення, а рішення суду - залишити без змін, з наступних підстав.

Судом встановлено, що згідно договору оренди землі, укладеного 01.02.2010 року та зареєстрованого 17.12.2010 року Томаківським відділом ДРФ ДПЦДЗК за № 041013400, Бобохонов Мізроб передав в оренду ТОВ «Славутич» строком на 49 років належну йому на праві особистої приватної власності земельну ділянку (пай) площею 6,400 га відповідно Державного акта на земельну ділянку серії ІІ-ДП №104656.

Відповідно до пунктів 9, 11 та 13 вказаного договору сторони домовились, що ТОВ «Славутич» зобов`язаний сплачувати орендодавцю ОСОБА_3 орендну плату, щорічно у розмірі 1.5 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка складає 1335,36 грн. грн., не пізніше 29 грудня поточного року. У разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, сплачується пеня у розмірі 2% несплаченої суми за кожний день прострочення.

Судом установлено, що розмір орендної плати не змінювався.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.

Відповідно до пункту 40 договору оренди землі перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря є підставою для умов зміни або розірвання договору.

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень № 47752650 від 17 листопада 2015 року на підставі рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 17 липня 2015 року №26198590, встановлено, що позивач набув право власності на земельну ділянку в порядку спадкування за заповітом, площею 6,3998 га з кадастровим номером 1225482000:01:004:0040, яка є предметом оренди за договором від 01.02.2010 року, на підставі рішення Томаківського районного суду від 02.09.2015 року №195/1120/15-ц.

Відповідно до рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 25.09.2018 року, яке набрало законної сили 04.06.2019 р., розірвано Договір оренди землі між ОСОБА_5 і ТОВ «Славутич» , зареєстрований 01.02.2010 р. Томаківським відділом ДРФ ДПЦДЗК за №041013400. Підстави розірвання договору - п. 40 договору оренди землі. В частині стягнення з відповідача, заявленої позивачем упущеної вигоди - відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності та необгрунтованості позовних вимог, зокрема, представником відповідача надано копії видаткових касових ордерів №1314 та №1320, які підтверджують, що ТОВ «Славутич» виплатило орендодавцю - ОСОБА_3 (спадкодавцю позивача) наперед орендну плату у розмірі 35000,00 грн., а також за життя щорічно сплачувало податок з доходу фізичних осіб по 2013 рік, а тому заборгованості перед орендодавцем орендар не має, а навпаки має переплату по орендній платі за вищевказаним договором оренди.

Крім того, суд встановив, що оскільки позивачу відмовлено в задоволенні позовних вимог, то понесені ним судові витрати по сплаті судового збору та витрат на професійну правничу допомогу, відшкодуванню за рахунок відповідача не підлягають та покладаються на позивача.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що суд першої інстанції помилково прийшов до висновку щодо нарахування та виплати орендної плати, у зв`язку з неповним з`ясуванням обставин справи, зокрема, через не витребування доказів та через не встановлення належності підпису в касових ордерах. В обгрунтування апелянт посилається на постанову Дніпровського апеляційного суду від 04.06.2019 року у справі № 195/31/16 (провадження № 22-ц/803/2174/19).

Однак, колегія суддів не погоджується з такими доводами апелянта ОСОБА_1 , з наступних підстав.

Статтею 93 ЗК України та ст. 1 Закону України Про оренду землі від 06 жовтня 1998 року № 161- ХІV визначено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Згідно зі ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 13 Закону № 161- ХІV договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно зі ст. 21 Закону № 161- ХІV орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди. Отже, розмір та умови оплати, указані в договорі, не можуть суперечити чинному на час укладення законодавству.

У статті 15 Закону № 161- ХІV визначено ті умови, які є істотними для договору оренди землі і серед інших це - орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Так, змістом п. 9 Договору оренди землі визначено, що орендна плата вноситься орендарем щорічно у розмірі 1,5 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки 89024,00 грн, у грошовому еквіваленті , або у натуральному виразі.

При цьому, п. 9.1. та п. 9.2. Договору оренди землі встановлено, що орендар зобов`язаний з нарахованої суми орендної плати утримати податок з доходу осіб, згідно діючого на даний момент законодавства; орендна плата виплачується орендодавцю за мінусом отриманого податку з доходу фізичних осіб.

Таким чином, розмір орендної плати за Договором оренди землі, яку мав сплачувати орендар, складає 1335,36 грн. щорічно за вирахуванням податку з доходу фізичної особи, який сплачує орендар як податковий агент орендодавця.

З приведеної у відзиві на позовну заяву калькуляції щорічної сплати вартості оренди земельної ділянки, тобто як мало би бути по роках, видно, що відповідач, сплативши одразу 35 000,00 грн. наперед, сумою у розмірі 19 157,68 грн. фактично розрахувався за весь строк користування земельною ділянкою, тобто по 2019 рік включно.

За умовами договору оренди, з урахуванням висновків Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27.09.2017 року у справі № 195/31/16 , суми у розмірі 35 000,00 грн. за 49 років користування земельною ділянкою можливо і не вистачало би, що наразі за відсутності вихідних даних по інфляції та інших складових достовірно встановити неможливо.

Однак, враховуючи ту обставину, що Договір оренди розірвано, і останнім роком користування земельною ділянкою став 2019 рік, то зі сторони відповідача існує переплата за оренду земельної ділянки.

Встановивши, зазначені обставини, суд першої інстанції обгрунтовано відмовив у задоволенні позову.

При цьому, сплата чи несплата ПДФО зі сторони відповідача, як податкового агента ОСОБА_6 , не впливає на правильність висновку суду, а тому зазначена інформація не має правового значення, а також не витребування якої не призводить до невірного вирішення справи, а тому доводи апелянта з цього приводу є надуманими.

Крім того, посилання апелянта на постанову Дніпровського апеляційного суду від 04.06.2019 року у справі № 195/31/16 (провадження № 22-ц/803/2174/19) не може бути покладено в основу судового рішення у цій справі. Оскільки апеляційний суд у вказаній справі в своїй постанові погодився із розірванням договору оренди у зв`язку із зміною власника, що передбачено п. 40 та не прийняв поданий ТОВ «Славутич» розрахунок у зв`язку з його неповнотою. Отже, наданий по даній справі розрахунок не досліджувався належних чином судом у справі № 195/31/16.

А тому, посилання апелянта на вказану вище постанову у справі № 195/31/16, як на підставу задоволення позову, є власним тлумаченням позивачем, а тому не може бути підставою для скасування законного рішення суду.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції обгрунтовано ухвалив рішення в межах заявлених вимог і на підставі доказів, наданих сторонами.

Доводи апеляційної скарги ТОВ «Славутич» в частині відмови у стягненні з позивача на користь відповідача понесених судових витрат на правову допомогу не є підставою для зміни рішення суду в цій частині, враховуючи те, що ТОВ «Славутич» оскаржує ухвалу Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 28 лютого 2020 року про відмову ухвалити додаткове рішення по даній справі.

Колегія суддів вважає, що доводи апеляційних скарг, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень.

Приведені в апеляційних скаргах доводи апелянтами не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтами норм процесуального закону.

Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі Проніна проти України від 18 липня 2006 року).

Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Тому, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону.

Таким чином, доводи апеляційних скарг є необґрунтованими, а рішення суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Славутич» та ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 29 січня 2020року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: О.П. Варенко

О.В. Лаченкова