Рішення

від 25.09.2020 по справі 579/291/20

КРОЛЕВЕЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 579/291/20

2/579/258/20

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

25 вересня 2020 року Кролевецький районний суд Сумської області

в складі головуючого судді - Моргуна О.В.,

за участі секретаря судового засідання - Оникієнко А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Кролевець справу за позовом ОСОБА_1 до Кролевецької районної державної адміністрації, Головного управління Держгеокадастру у Сумській області, Буйвалівської сільської ради Кролевецького району Сумської області, Яровської сільської ради Кролевецького району Сумської області, про визнання права довічного успадковуваного володіння землею в порядку спадкування за законом,-

в с т а н о в и в:

позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, у якому просила визнати за нею, ОСОБА_1 , право довічного успадковуваного володіння на земельні ділянки для ведення фермерського господарства: площею 21,9 гектарів, кадастровий номер 5922681500:06:003:0380, розташовану на території Буйвалівської сільської ради Кролевецького району Сумської області та площею 13,8 гектарів, кадастровий номер 5922688700:03:001:0216, розташованою на території Яровської сільської ради Кролевецького району Сумської області, - в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в м.Кролевець Сумської області.

Позов мотивовано тим, що її батьку, ОСОБА_2 , для ведення селянського (фермерського) господарства було надано у довічне успадковуване володіння земельні ділянки:

- на підставі рішення десятої сесії двадцять першого скликання районної Ради народних депутатів Кролевецького району Сумської області від 20 березня 1992 року - площею 21,9 га кадастровий номер 5922681500:06:003:0380, вартістю 430213,46 грн, на території Буйвалівської сільської ради Кролевецького району Сумської області;

- та на підставі рішення дев`ятнадцятої сесії двадцять першого скликання Кролевецької районної ради народних депутатів від 31.05.1994 року - площею 13,8 га кадастровий номер 5922688700:03:001:0216, вартістю 262683,66 грн, на території Яровської сільської ради Кролевецького району Сумської області.

Обидві земельні ділянки відносяться до земель державного права власності, надання їх у довічне успадковуване володіння підтверджується Державним актом на право довічного успадковуваного володіння землею №005074. ОСОБА_2 15.04.1992 року заснував селянське (фермерське) господарство Оболонський К.І і в подальшому здійснював господарську діяльність з використанням наданих йому у володіння земельних ділянок.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, спадщину після його смерті прийняла позивач ОСОБА_1 - дочка померлого та голова фермерського господарства Оболонський К.І. після смерті останнього. Однак оформити свої спадкові права на зазначені земельні ділянки не змогла, отримавши відмову при зверненні до приватного нотаріуса через відсутність регламентації процедури нотаріального оформлення спадкування права довічного успадковуваного володіння землею.

Позивач в судове засідання не з`явилась, за змістом поданої суду заяви просить розгляд справи проводити без її участі, позовні вимоги підтримує повністю, проти заочного розгляду справи не заперечує (а.с.51, 71).

Відповідач Кролевецька районна державна адміністрація в судове засідання свого представника не направила, будучи належним чином повідомленим про місце, дату та час розгляду справи, причини неявки не повідомила, у наданий судом строк правом подання до суду відзиву на позовну заяву не скористалася, відзив на позов, будь-яких клопотань чи заяв не надала.

Відповідач Головне управління Держгеокадастру у Сумській області в судове засідання свого представника не направив, будучи належним чином повідомленим про місце, дату та час розгляду справи, за змістом відзиву на позовну заяву просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на те, що центральний орган виконавчої влади уповноважений передавати земельні ділянки сільськогосподарського призначення у власність або у користування, однак не має повноважень щодо погодження чи визнання права довічного успадковуваного володіння на земельні ділянки для ведення фермерського господарства (а.с.46).

Відповідач Яровська сільська рада Кролевецького району Сумської області в судове засідання свого представника не направила, будучи належним чином повідомленим про місце, дату та час розгляду справи, надала заяву про розгляд справи без її представника (а.с.63).

Відповідач Буйвалівська сільська рада Кролевецького району Сумської області в судове засідання свого представника не направила, будучи належним чином повідомленим про місце, дату та час розгляду справи, надала заяву про розгляд справи без її представника. Позовні вимоги визнає (а.с.64).

Враховуючи викладене, суд вважає за можливе відповідно до ст. 247 ЦПК України розглядати справу за відсутності учасників справи, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

У відповідності до ч. 8 ст. 178 та ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу за наявними у справі матеріалами.

Зі згоди позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Суд, вивчивши та дослідивши наявні в справі докази, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

При розгляді справи судом встановлено, що ОСОБА_2 отримано у довічне успадковуване володіння земельні ділянки:

- на підставі рішення десятої сесії двадцять першого скликання районної Ради народних депутатів Кролевецького району Сумської області від 20 березня 1992 року - площею 21,9 га, кадастровий номер 5922681500:06:003:0380, на території Буйвалівської сільської ради Кролевецького району Сумської області;

- та на підставі рішення дев`ятнадцятої сесії двадцять першого скликання Кролевецької районної ради народних депутатів від 31.05.1994 року - площею 13,8 га кадастровий номер 5922688700:03:001:0216, на території Яровської сільської ради Кролевецького району Сумської області, - що підтверджується копією Державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею №005074 (а.с.9-11), а також Витягами з Державного земельного кадастру про земельну ділянку номер НВ-5907021562018 від 17.04.2018 та номер НВ-5907021632018 від 17.04.2018 (а.с.12-17).

Вартість земельних ділянок відповідно до Витягів із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки становить: земельної ділянки кадастровим номером 5922681500:06:003:0380 - 430213,46 грн; земельної ділянки кадастровим номером 5922688700:03:001:0216 - 262683,66 грн (а.с.18-19).

Згідно зі статутом Фермерського господарства Оболонський К.І. , ФГ Оболонський К.І. засновано і діяло з використанням указаних земельних ділянок (а.с.24-26).

Позивач ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвами про народження та про укладення шлюбу (а.с.21-22).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть (а.с.20). Після його смерті заведена спадкова справа №129/2017, згідно з якою заповіти від імені ОСОБА_2 не посвідчувалися, 24.11.2017 ОСОБА_3 відмовилася від прийняття спадщини за законом на користь ОСОБА_1 (а.с.36).

Згідно з протоколом №1 загальних зборів членів фермерського господарства ОСОБА_2 від 13.02.2018, головою фермерського господарства Оболонський К.І. обрано ОСОБА_1 (а.с.58)

Приватним нотаріусом Кролевецького районного нотаріального округу Солопун М.І. позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на майно на зазначені земельні ділянки, оскільки у діючому Земельному кодексу України не передбачено право довічного успадковуваного володіння землею (а.с.27).

У судовому засіданні встановлено, що позивач має право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , однак не може реалізувати його у зв`язку із відсутністю відповідних норм у чинному законодавстві.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 15-1 ЗК України (тут і далі у чинній редакції, якщо не зазначено інше) до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Згідно із статтею 84 ЗК України, у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Відповідно до статті 22 ЗК України, землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної га навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Згідно з пунктом а частини 3 статті 22 ЗК України, землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Статтею 31 ЗК України передбачено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству, як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Стаття 23 Закону України Про фермерське господарство передбачає, що успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.

ОСОБА_2 отримав спірну земельну ділянку на праві довічного успадковуваного володіння на підставі Земельного кодексу УРСР від 18 грудня 1990 року (в редакції від 15 березня 1991 року) та на підставі Закону України від 20 грудня 1991 року Про селянське (фермерське) господарство , яким і було визначено порядок його успадкування.

Закон України від 19 червня 2003 року Про фермерське господарство також не містить такої форми володіння землею, як довічне успадковуване володіння, як і чинний Земельний кодекс України.

Згідно з частиною 1 статті 92 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) право постійного користування земельною ділянкою визначалося як право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановленого строку.

Відповідно до частини 1 статті 125 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Згідно із частиною 1 статті 126 ЗК України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Відповідно до статті 131 ЗК України громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до ЦK України з урахуванням вимог цього Кодексу.

Згідно із частиною 1 статті 407 Цивільного кодексу України (у редакції, що діяла на час відкриття спадщини, далі - ЦК України) право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Відповідно до частини 2 статті 407 ЦК України, та частини 2 статті 102 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування.

Відповідно до статті 1225 ЦK України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).

За змістом статей 6, 50 ЗК України 18 грудня 1990 року N 561-XII (у редакції на час його прийняття) у довічне успадковуване володіння земля надається громадянам Української РСР для ведення селянського (фермерського господарства). Громадянам Української РСР, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, що ґрунтується переважно на особистій праці та праці членів їх сімей, надаються за їх бажанням у довічне успадковуване володіння або в оренду земельні ділянки, включаючи присадибний наділ.

Постановою Верховної Ради Української РСР від 27 березня 1991 року, яка втратила чинність на підставі Постанови Верховної Ради України N 2201-XII від 13 березня 1992 року, затверджено форми державних актів: на право довічного успадковуваного володіння землею; на право постійного володіння землею; на право постійного користування землею.

ЗК України у редакції від 13 березня 1992 року не передбачав такого виду права як довічне успадковуване володіння земельною ділянкою.

При цьому відповідно до пункту 8 Постанови Верховної Ради України від 13 березня 1992 року № 2200 Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі громадяни, підприємства, установи, організації, яким було надано у встановленому порядку земельні ділянки у довічне успадковуване або постійне володіння, зберігають свої права на використання цих земельних ділянок до оформлення права власності або землекористування відповідно до ЗК України.

Пунктом 6 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України 2001 року визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

У Рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 р. №5-рп (справа про постійне користування земельними ділянками) зазначено, що у Земельному кодексі Української РСР від 18 грудня 1990 року була регламентована така форма володіння землею, як довічне успадковуване володіння. ЗК України в редакції від 13 березня 1992 року закріпив право колективної та приватної власності громадян на землю (зокрема, право громадян на безоплатне одержання у власність земельних ділянок для ведення сільського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства тощо (ст. 6)). Це свідчить про те, що поряд із впровадженням приватної власності на землю громадянам, на їх вибір забезпечувалася можливість продовжувати користуватися земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) користування, оренди, пожиттєвого спадкового володіння або тимчасового користування. При цьому в будь - якому разі виключалась як автоматична зміна титулів права на землю, так і будь-яке обмеження права користування земельною ділянкою у зв`язку з непереоформленням правового титулу.

Конституційний Суд України вважав, що встановлення обов`язку громадян переоформити земельні ділянки, які знаходяться у постійному користуванні, на право власності або право оренди до 01 січня 2008 року, потребує врегулювання чітким механізмом порядку реалізації цього права відповідно до вимог частини 2 статті 14, частини 2 статті 41 Конституції України. У зв`язку з відсутністю визначеного у законодавстві відповідного механізму переоформлення громадяни не в змозі виконати вимоги пункту 6 Перехідних положень Кодексу у встановлений строк, про що свідчить неодноразове продовження Верховною Радою України цього строку. Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт.

Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:

- пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення;

- пункту 6 Постанови Верховної Ради України "Про земельну реформу" від 18 грудня 1990 року N 563-ХII з наступними змінами в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

З огляду на викладене, особа, яка володіє земельною ділянкою на праві довічного успадковуваного володіння за Законом не може бути позбавлена права на таке володіння.

На відповідні відносини щодо такого володіння поширюються гарантії, встановлені статтею 1 Протоколу Першого Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція та ст. 41 Конституції України. Ці норми не лише гарантують право довічного успадковуваного володіння землею (як різновид мирного володіння майном в розумінні Конвенції, та як речове право, захищено статтею 41 Конституції України), але і обмежують у можливості припинити відповідне право.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі Брумареску проти Румунії , заява № 28342/95, § 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії , заява № 76943/11, § 123).

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі Кантоні проти Франції , заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі Вєренцов проти України , заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі S. W. проти Сполученого Королівства , заява № 20166/92, § 36).

Отже, дії державних органів щодо надання земельних ділянок громадянам у довічне успадковуване володіння були припинені, проте ті особи, які набули це право у встановленому законом порядку, зберегли його, оскільки законодавство не містить норми, яка б дозволяла припинити право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, а тому таке право є дійсним.

Зазначене підтверджується позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 368/54/17.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України), крім прав і обов`язків що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 ЦК України.

Таким чином, враховуючи те, що зі смертю особи не відбувається припинення прав і обов`язків, окрім тих, перелік яких визначено у статті 1219 ЦК України спадкоємець стає учасником правовідношення з довічного успадковуваного володіння.

При цьому згідно із частиною 2 статті 395 ЦК України законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно.

Крім того, відповідно до статті 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Відповідно до ст.1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Інших спадкоємців, які мають право на спадщину чи на обов`язкову спадщину після смерті ОСОБА_2 судом не встановлено.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими, а визнання відповідачем Буйвалівською сільською радою Кролевецького району позову не суперечить закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

Враховуючи наведені обставини, очевидну необхідність дотримання балансу індивідуального та публічного інтересу у вирішенні вказаного питання, суд вважає, що право довічного користування земельної ділянки може бути визнано таким, що успадковане позивачем, оскільки право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою відноситься до тих прав, які можуть бути успадковані.

Доводи відповідача Головного управління Держгеокадастру у Сумській області є необгрунтованими та не заслуговують на увагу суду, взагалі є немотивованими та не узгоджуються з позицією ВПВС у справі № 368/54/17.

Відповідно до ст. 1272 ЦК України, керуючись ст.ст. 2, 5, 10-13, 19, 76-82, 200, 206, 211, 223, 247, 258, 259, 265, 268, 273 ЦПК України,-

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , до Кролевецької районної державної адміністрації, місцезнаходження: м. Кролевець Сумської області, площа Миру, буд.1, код ЄДРПОУ 04058151, Головного управління Держгеокадастру у Сумській області, місцезнаходження: м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, буд. 25, код ЄДРПОУ 39765885, Буйвалівської сільської ради Кролевецького району Сумської області, місцезнаходження: село Буйвалове, Кролевецький р-н, Сумська область, вулиця Центральна, буд.17, код ЄДРПОУ 23046186, Яровської сільської ради Кролевецького району Сумської області, місцезнаходження: с. Ярове, Кролевецький р-н, Сумська область, вул.Селянівка, буд.14, код ЄДРПОУ 23046200 про визнання права довічного успадковуваного володіння землею в порядку спадкування за законом задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право довічного успадковуваного володіння на земельні ділянки для ведення фермерського господарства: площею 21,9 гектарів, кадастровий номер 5922681500:06:003:0380, розташовану на території Буйвалівської сільської ради Кролевецького району Сумської області та площею 13,8 гектарів, кадастровий номер 5922688700:03:001:0216, розташовану на території Яровської сільської ради Кролевецького району Сумської області, - в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в м.Кролевець Сумської області.

Рішення суду може бути оскаржено безпосередньо до Сумського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення. В разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

До початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи через Кролевецький районний суд Сумської області.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст.273 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 30 вересня 2020 року.

Суддя О. В. Моргун