Рішення від 23.09.2020 по справі 902/501/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"23" вересня 2020 р. Cправа № 902/501/20

Господарський суд Вінницької області у складі судді Матвійчука Василя Васильовича ,

за участю секретаря судового засідання Марущак А.О.,

за відсутності представників сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом : Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (вул. Келецька, 63, м. Вінниця, 21027)

до : Фермерського господарства "Платковський В.І." (с. Мальчівці, Барський район, Вінницька область, 23034)

до: Глинської сільської ради Калинівського району Вінницької області (вул. Миру, буд. 6, с. Глинськ, Калинівський район, Вінницька область, 22425)

про визнання договорів оренди припиненими шляхом розірвання, скасування рішення про реєстрацію права оренди, зобов`язання повернути земельні ділянки

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява №0-2-0.6-3827/2-20 від 13.05.2020 Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області з вимогами до Фермерського господарства "Платковський В.І." та Глинської сільської ради Калинівського району Вінницької області про:

- визнання договорів оренди № б/н від 12.01.2016, укладених між громадянином ОСОБА_1 та Фермерським господарством "Платковський В.І." припиненими шляхом їх розірвання;

- скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно рішення Глинської сільської ради Калинівського району Вінницької області від 04.07.2019 номер записів 32294731 та32295375 про реєстрацію права оренди на земельні ділянки з кадастровими номерами 0520283000:01:001:0033 площею 28,8275 га та 0520283000:01:001:0032 площею 21,2479 га та записів номер 32295375 та 32293785 від 04.07.2019 про реєстрацію права постійного користування земельними ділянками;

- зобов`язання Фермерського господарства "Платковський В.І." повернути у власність держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області земельні ділянки з кадастровими номерами 0520283000:01:001:0033 площею 28,8275 га та 0520283000:01:001:0032 площею 21,2479 га.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує, що відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серія ВН №00110 від 20 травня 2000 року що зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування за №3 гр. ОСОБА_1 на підставі рішення 10 сесії 23 скликання Барської районної Ради народних депутатів Барського району Вінницької області від 07.04.2000 року у постійне користування була надана земельна ділянка площею 54,26 га, яка розташована на території Мальчовецької сільської ради.

12.01.2016 між гр. ОСОБА_1 та ФГ Платковський В.І, були укладені договори оренди земельних ділянок з кадастровими номерами 0520283000:01:001:0033 площею 25,8275 га та 0520283000:01:001:0032 площею 21,2479 га.

Разом з тим, ІНФОРМАЦІЯ_1 гр. ОСОБА_1 помер, а землі, які перебувають в оренді належать до земель сільськогосподарського призначення державної форми власності, розпорядником яких відповідно до положень ч.4 ст.122 Земельного кодексу України є Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області позивач вважає, що оскаржувані договори є такими, що підлягають до розірвання на підставі ч.1 ст.32 Закону України Про оренду землі .

Також позивач наголошує, що оскільки земельні ділянки з кадастровими номерами 0520283000:01:001:0033 площею 25,8275 га та 0520283000:01:001:0032 площею 21,2479 га відносяться до земель державної форми власності то відповідно до положень ч.1 ст. 134 Земельного кодексу України земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об`єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Крім того, позивач акцентує увагу на тому, що Глинською сільською радою Калинівського району Вінницької області незаконно була проведена реєстрація права постійного користування земельними ділянками за гр.. ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки станом на дату реєстрації гр. ОСОБА_1 помер.

Ухвалою суду від 20.05.2020, позов залишено без руху на підставі ч.1 ст.174 Господарського процесуального кодексу України та встановлено позивачу строк для усунення виявлених недоліків: 10 днів з дня вручення цієї ухвали.

Листами б/н від 06.05.2020 (вх. номер 01-34/4573/20 від 22.05.2020) та б/н та дати (вх. номер 01-34/4778/20 від 27.05.2020) позивач усунув недоліки позовної заяви.

Ухвалою суду від 01.06.2020 за вказаним позовом відкрито провадження у справі № 902/501/20 за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 01.07.2020.

30.06.2020 до суду надійшов відзив №б/н від 25.06.2020 за підписом представника відповідача - ФГ "Платковський В.І," - адвоката Огородника В.В., в якому наведено заперечення проти позову, та наголошено, що за своєю суттю фермерське господарство є особливою формою ведення підприємницької діяльності, яка передбачає обов`язкове отримання земельної ділянки у власність чи користування. При цьому фермерське господарство може використовувати земельну ділянку на підставі закону з дозволу особи, якій надано право постійного користування, з метою ведення фермерського господарства, а такий дозвіл не обов`язково повинен оформлятися письмово як окремий документ (договір).

Земельні ділянки з кадастровими номерами 0520283000:01:001:0033 площею 25,8275 га та 0520283000:01:001:0032 площею 21,2479 га належали колишньому члену та засновнику Фермерського господарства "Платковський В.І." - ОСОБА_1 на праві постійного користування згідно Державного акту, виданого на підставі рішення 10 сесії 23 скликання Барської районної ради від 07.04.2000, та є єдиними ділянками, які на сьогодні фермерське господарство використовує для здійснення статутної діяльності. Після смерті засновника фермерського господарства спадщину прийняла його донька - ОСОБА_2 , яка стала головою Фермерського господарства Платковський В.І. , і на сьогодні проводяться відповідні дії по узаконенню використання земельних ділянок.

При цьому, як вказує відповідач, чинне законодавство не передбачає припинення права користування земельними ділянками фізичних осіб в силу того, що фізичні особи не згадані законом серед суб`єктів права постійного користування та у зв`язку з не переоформленням відповідного права.

На переконання відповідача, право постійного користування земельною ділянкою в разі смерті засновника фермерського господарства, якому така земельна ділянка була надана для ведення фермерського господарства, підлягає спадкуванню, а тому ставити вимогу про зобов`язання Фермерського господарства "Платковський В.1." повернути у власність держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області земельні ділянки з кадастровими номерами 0:20283000:01:001:0033 площею 28,8275 га та 0520283000:01:001:0032 площею 21,2479 га є незаконним.

Вказане право постійного користування на земельну ділянку в разі смерті засновника фермерського господарства, якому така земельна ділянка була передана для ведення фермерського господарства, не підлягає припиненню, оскільки у засновника Фермерського господарства Платковський В.І. - ОСОБА_1 є спадкоємці, які продовжують вести господарську діяльність фермерського господарства.

За наслідками судового засідання 01.07.2020 судом продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, відкладено підготовче засідання на 25.08.2020, про що 01.07.2020 постановлено відповідну ухвалу.

17.07.2020 до суду надійшла відповідь на відзив б/н від 13.07.2020, в якій позивач наголошує, що відповідачем у відзиві не наведено заперечень щодо обставин, викладених в позовній заяві. Доводи відповідача не обґрунтовані нормативно-правовою базою та практикою Верховного Суду.

17.07.2020 до суду надійшла заява позивача про зміну позовних вимог, відповідно до якої позивач вказує на допущення технічної помилки у п. 3 прохальної частини позовної заяви, та викладає прохальну частину в наступній редакції:

"1. Визнати договори оренди № б/н від 12.01.2016, укладені між громадянином ОСОБА_1 та Фермерським господарством "Платковський В.І." припиненими шляхом їх розірвання.

2. Скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно рішення Глинської сільської ради Калинівського району Вінницької області від 04.07.2019 номер записів 32294731 та 32295747 про реєстрацію права оренди на земельні ділянки з кадастровими номерами 0520283000:01:001:0033 площею 28,8275 га та 0520283000:01:001:0032 площею 21,2479 га та записів номер 32295375 та 32293785 від 04.07.2019 про реєстрацію права постійного користування земельними ділянками.

3. Зобов`язати Фермерське господарство "Платковський В.І." повернути у власність держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області земельні ділянки з кадастровими номерами 0520283000:01:001:0033 площею 28,8275 га та 0520283000:01:001:0032 площею 21,2479 га. "

21.08.2020 до суду від відповідача надійшли додаткові пояснення по суті спору б/н від 21.08.2020, в яких останній наголошує на відсутності прямої норми припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою у разі смерті засновника такого фермерського господарства. Відповідач стверджує, що у разі смерті громадянина - засновника ФГ, в даному конкретному випадку ОСОБА_1 , відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельних ділянок, які були надані йому згідно Державного акту на право постійного користування землею, виданого на підставі рішення 10 сесії 23 скликання Барської районної ради від 07.04.2000, саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за юридичною особою, яку було створено померлим засновником - ФГ Платковський В.І. до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку. При цьому, ФГ Платковський В.І. здійснює свою діяльність починаючи з 26.09.2006 по сьогоднішній день, в стадії припинення/ліквідації не перебуває, а тому правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельних ділянок з кадастровими номерами 0520283000:01:001:0033 площею 28,8275 га та 0520283000:01:001:0032 площею 21,2479 га належать останньому.

За наслідками судового підготовчого засідання 25.08.2020 судом постановлено ухвалу, якою: заяву позивача про зміну позовних вимог прийнято до розгляду; закрито підготовче провадження та призначено справу для судового розгляду по суті на 15.09.2020.

В судовому засіданні без виходу до нарадчої кімнати судом було постановлено ухвалу із занесенням її до протоколу судового засідання від 15.09.2020 про відкладення розгляду справи по суті на 23.09.2020.

22.09.2020 до суду надійшов лист №б/н від 22.09.2020 за підписом представника позивача ОСОБА_3 , в якому останній просить судове засідання, призначене на 23.09.2020, провести без участі представника позивача з підстав його зайнятості в іншому судовому процесі. Одночасно просить позовні вимоги задоволити в повному обсязі.

На визначену судом дату представники сторін не з`явились. Про час та місце розгляду справи представники позивача та відповідача 1 повідомлені під розписку. Відповідач 2 повідомлений ухвалою суду ухвалою суду від 15.09.2020.

При розгляді справи суд зважає що у визначений судом строк відзиву відповідача 2 - Глинської сільської ради Калинівського району Вінницької області на позовну заяву до суду не надійшло.

За частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічна норма міститься у частині 9 статті 165 ГПК України.

Оскільки відповідач 2 не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів частини 9 статті 165 та частини 2 статті 178 ГПК України.

Розглядаючи дану справу, суд, з урахуванням ч. 2 ст. 11 ГПК України та ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" приймає до уваги припис ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою закріплене право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

З урахуванням неявки представників сторін суд зважає на положення ч.1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України якою передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

В порядку ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

У судовому засіданні 23.09.2020 прийнято судове рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до державного акту на право постійного користування землею серія ВН № 00110, виданого 20.05.2000 на підставі рішення Барської районної ради Барського району Вінницької області від 07.04.2000, ОСОБА_1 надано у постійне користування земельну ділянку площею 54,26 га.

Земельна ділянка розташована на території Мальчовецької сільської ради Барського району Вінницької області. Землю надано для ведення фермерського господарства.

За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб фізичннх осіб- підприємців та громадських формувань Фермерське господарство Платковський В.І. зареєстровано 26.09.2006.

12.01.2016 між ОСОБА_1 (Орендодавець) та Фермерським господарством Платковський В.І. (Орендар) укладено Договір оренди земельної ділянки, за яким Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування (оренду) земельну ділянку сільськогосподарського призначення за кадастровим номер 0520283000:01:001:0032, що знаходиться на території Мальчовецької сільської ради Барського району Вінницької області.

Відповідно до п. 2.1. Договору в оренду передається земельна ділянка загальною площею 21.2479 га.

Договір укладено строком на 49 (сорок дев`ять) років з урахуванням періоду ротації основної сівозміни, але в будь-якому випадку діє до моменту закінчення збирання врожаю Орендарем. (п. 3.1. Договору)

Пунктом 3.2. Договору сторони передбачили, що після закінчення строку дії Договору Орендар має переважне право поновити його на новий строк. У цьому разі Орендар повинен не пізніше ніж за 30 (тридцять) днів до закінчення строку дії Договору повідомити письмово Орендаря про намір продовжити дію цього Договору.

Передача земельної ділянки Орендарю здійснюється у 5 (п`яти) денний термін після підписання Сторонами цього Договору за актом їх приймання-передачі. (п. 6.1. Договору)

Відповідно до п. 12.3. Договору дія Договору припиняється шляхом його розірвання за: взаємною згодою сторін (п. 12.3.2.); рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених Договором, та внаслідок знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.

За змістом п. 14.1. Договору, останній набирає чинності після підписання сторонами.

За актом приймання-передачі від 12.01.2016 Орендодавець передав, а Орендар прийняв земельну ділянку площею 21.2479 га за кадастровим номером 052028300:01:001:0032.

Також 12.01.2016 між ОСОБА_1 (Орендодавець) та Фермерським господарством Платковський В.І. (Орендар) укладено Договір оренди земельної ділянки, за яким Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування (оренду) земельну ділянку сільськогосподарського призначення за кадастровим номер 0520283000:01:001:0033, що знаходиться на території Мальчовецької сільської ради Барського району Вінницької області.

Відповідно до п. 2.1. Договору в оренду передається земельна ділянка загальною площею 25.3822 га. Решта умов Договору є ідентичними умовам Договору оренди земельної ділянки площею 21.2479 га за кадастровим номером 052028300:01:001:0032.

За актом приймання-передачі від 12.01.2016 Орендодавець передав, а Орендар прийняв земельну ділянку площею 25.3822 га за кадастровим номером 052028300:01:001:0033.

Відповідно до Статуту Фермерського господарства Платковський В.І. в редакції 2006 року, засновником господарства був громадянин України ОСОБА_1 ..

Пунктом 4.4. Статуту фермерського господарства визначено, що фермерське господарство веде господарську діяльність на земельній ділянці, наданій Фермерові у встановленому порядку для ведення фермерського господарства.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 помер, про що свідчить свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 , видане виконавчим комітетом Мальчовецької сільської ради Барського району Вінинцької області.

04.07.2019 Глинською сільською радою Калинівського району Вінницької області проведено державну реєстрацію Договорів оренди земельних ділянок, укладених між ОСОБА_1 та Фермерським господарством Платковський В.І. 12.01.2006.

Звертаючись до господарського суду з позовом Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області вказує, що оскільки Орендодавець за оспорюваними Договорами помер, а землі, які перебувають в оренді належать до земель сільськогосподарського призначення державної форми власності, розпорядником яких є позивач, такі договори є такими, що підлягають до розірвання на підставі ч. 1 ст. 32 Закону України Про оренду землі .

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Згідно ч. ст. 1 Закону України Про фермерське господарство ( в редакції станом на 2006 р.) фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону.

Право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку, виявив бажання та пройшов професійний відбір на право створення фермерського господарства. (ч. 1 ст. 5 ЗУ Про фермерське господарство в редакції станом на 2006р.)

Згідно ч. 1 ст. 7 Закону України Про фермерське господарство ( в редакції станом на 2006 р.) для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

Після одержання засновником державного акту на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб (ст. 8 ЗУ Про фермерське господарство ).

Тобто, можливість реалізації громадянином права на створення юридичної особи фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Як зазначено вище, на підставі рішення Барської районної ради Барського району Вінницької області від 07.04.2000 ОСОБА_1 видано державний акт на право постійного користування земельною ділянкою площею 54,26 га, що складається з двох земельних ділянок, та розташована на території Мальчовецької сільської ради Барського району Вінницької області, яка в подальшому, передана в оренду Фермерському господарству Платковський В.І. на підставі Договорів оренди земельних ділянок від 12.01.2016.

Таким чином, земельна ділянка надавалася громадянину ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства із створенням юридичної особи Фермерського господарства Платковський В.І. .

Згідно ст. 12 Закону України Про фермерське господарство землі фермерського господарства можуть складатися із:

а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі;

б) земельних ділянок, що належать громадянам членам фермерського господарства на праві приватної власності;

в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Зі змісту положень статті 12 Закону України Про фермерське господарство вбачається, що земельні ділянки, які використовуються фермерським господарством на умовах оренди, входять до складу земель фермерського господарства.

З комплексного аналізу норм статей 1,5,7,8,12 Закону України Про фермерське господарство можна зробити висновок, що після укладення договору користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство реєструється в установленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вони надавалися.

Вищезазначена правова позиція викладена у постановах Великої палати Верховного суду від 13.03.2018 р. по справі № 348/992/16-ц, від 13.06.2018 р. у справі № 474/100/16-ц, від 12.12.2018 р. у справі № 704/29/17-ц та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.12.2019 р. по справі № 911/2202/18.

З огляду на встановлене, суд дійшов висновку, що порядок надання громадянину ОСОБА_1 у постійне користування та подальша передача земельних ділянок в оренду фермерському господарству, було дотримано, та проведено у відповідності до наведених норм, чинних на момент вчинення відповідних дій.

Суд зазначає, що відповідно до законодавства, яке діяло на час створення Фермерського господарства Платковський В.І. , необхідною умовою набуття останнім статусу юридичної особи було отримання у користування земельної ділянки, голова фермерського господарства з метою набуття та реалізацією фермерським господарством своїх прав, в тому числі, прав на користування земельної ділянки для здійснення підприємницької діяльності відповідно до законодавства, здійснив дії щодо отримання у користування фермерським господарством земельної ділянки та оформлення прав на неї.

Тобто у правовідносинах користування спірними земельними ділянками відбулася фактична заміна землекористувача і обов`язки землекористувача земельної ділянки перейшли до селянського (фермерського) господарства з дня його державної реєстрації, а тому сторонами у спірних правовідносинах мають бути юридичні особи.

Саме таку правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 13 березня 2018 року у справі №348/992/16-ц (провадження №14-5цс18).

Крім того, Верховний Суд України неодноразово у своїх рішеннях, зокрема, у справах №6-20859св07, №6-13576св07, №6-14879св07, №6-20275св07 зазначав, про те, що за змістом норм чинного на той час законодавства, після державної реєстрації фермерського господарства, як юридичної особи, обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює саме господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна ділянка.

При цьому суд зауважує, що зі смертю ОСОБА_1 , якому спірні земельні ділянки були надана на праві постійного користування згідно державного акту на право постійного користування землею від 20.05.2000 року серія ВН № 00110, таке право не є таким що припинилось. Зазначене випливає з того, що з моменту передачі земельних ділянок до створеного фермером фермерського господарства, як юридичної особи, відбулась заміна землекористувача у відносинах, щодо яких виник спір, а саме, фізична особа - фермер вибув зі спірних правовідносин землекористування, натомість його місце у спірних правовідносин землекористування зайняло створене фермерське господарство, як землекористувач. При цьому засновник юридичної особи та сама юридична особа, тісно пов`язані між собою тим, що є зв`язок між правосуб`єктністю, як фізичної особи та її, як засновника юридичної особи (див., наприклад, рішення у справах "Фурман проти Росії" (Furman v. Russia), заява № 5945/04, п. 19, від 5 квітня 2007 року, "Ґраберска проти Колишньої Югославської Республіки Македонія" (Graberska v. "the former Yugoslav Republic of Macedonia"), заява № 6924/03, п. 41, від 14 червня 2007 року, та "Гумбатов проти Азербайджану" (Humbatov v. Azerbaijan), заява № 13652/06, п. 21, від 3 грудня 2009 року).

Суд зауважує, що встановлене ч.1 ст. 92 ЗК України 2001 року право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 02.04.2002 року № 449 "Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою" було встановлено, що раніше видані державні акти на право приватної власності на землю, державні акти на право власності на землю та державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними і підлягають заміні лише у разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб.

Згідно приписів ст. 92, ст. 125 ЗК України 2001 року, право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених законодавством України.

Отже, як вбачається із вищезазначеного, на сьогоднішній день законодавством встановлено вичерпний перелік суб`єктів, які можуть набувати у постійне користування земельні ділянки.

В той же час, статтею 141 ЗК України закріплено підстави припинення права користування земельною ділянкою.

У пункті 7.27 постанови від 05 листопада 2019 року у справі № 906/392/18 (провадження № 12-57гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним.

Так, статтею 141 Земельного кодексу України передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати; набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

З викладеного вбачається, що підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як фермерське господарство. У земельному законодавстві (як чинному на момент створення ФГ Платковський В.І. так і до сьогодні) така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою свого засновника як смерть громадянина - засновника фермерського господарства відсутня.

Адже правове становище фермерського господарства як юридичної особи та суб`єкта господарювання, в тому числі його майнова основа, повинні залишатися стабільними незалежно від припинення участі в його діяльності засновника такого господарства як в силу об`єктивних причин (смерті, хвороби тощо), так і на підставі вільного волевиявлення при виході зі складу фермерського господарства.

Таким чином, одержання громадянином - засновником правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення фермерського господарства є необхідною передумовою державної реєстрації та набуття фермерським господарством правосуб`єктності як юридичної особи. Підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення фермерського господарства і подальшої державної реєстрації фермерського господарства як юридичної особи, виступає припинення діяльності відповідного фермерського господарства.

Відтак, у разі смерті громадянина - засновника фермерського господарства відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки, яка була надана засновнику саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за цією юридичною особою до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку.

Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 у справі № 922/989/18.

За таких обставин, доводи позивача, що право користування земельною ділянкою, яке виникло в особи на підставі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою припиняється зі смертю особи, якій належало таке право, в даному випадку є хибними.

Безпідставними суд визнає і посилання позивача на п. 6 Перехідних положень ЗК України яким визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Поряд з цим, Конституційний Суд України Рішенням N 5-рп/2005 від 22 вересня 2005 року визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу X Перехідні положення Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

Звідси громадяни та юридичні особи, які до 01 січня 2002 року отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов`язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі.

За наведених обставин, суд дійшов переконливого висновку, що відповідними правомочностями та юридичними обов`язками щодо використання спірних земельних ділянок наділене саме Фермерське господарство Платковський В.І. , і такі правомочності та обов`язки зберігаються за ним до часу припинення діяльності фермерського господарства.

Згідно з частинами 1, 2 ст.2 Земельного кодексу України земельні відносини це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

Відповідно до частин 1-3 ст.78 Земельного кодексу України право власності на землю це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

У статті 84 Земельного кодексу України передбачено, що у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Частинами 4, 5 ст.122 Земельного кодексу України визначено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб. Обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Згідно з абзацом 5 ст.15-2 Земельного кодексу України до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, у сфері земельних відносин, належить організація та здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю.

Частиною 2 ст.90 Земельного кодексу України встановлено, що порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню у порядку, встановленому законом.

Згідно з частинами 1, 2, підпунктів а, б, в частиною 3 ст.152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною, г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Статтею 55 Конституції України закріплено гарантію кожному на захист прав і свобод у судовому порядку. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннями ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Нормами Господарського процесуального кодексу України визначено завдання господарського судочинства, зокрема це справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно з ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У статті 5 ГПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Конституційний Суд України у рішенні від 01.12.2004 №18-рп/2004 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес), роз`яснив поняття охоронюваний законом інтерес .

Так, поняття охоронюваний законом інтерес треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних та колективних потреб, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Підстава позову - це факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Така позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав; під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Отже, інтерес позивача має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано в резолютивній частині зазначеного Рішення Конституційного Суду України.

За правилами статей 4, 5 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства, яке охоплює цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 ЦК України).

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України, яка кореспондується зі ст. 20 Господарського кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно із ч.1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом положень вказаних норм, суд, шляхом вчинення провадження у справах, здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Разом з тим, особа, права якої порушені, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, якщо він передбачений чинним законодавством або договором. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких здійснюється поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, господарський суд виходить насамперед із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Отже, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється під час розгляду справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові .

Однак, виходячи з наведених позивачем аргументів та наданих ним доказів, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем відповідно до вимог господарського процесуального законодавства факту порушення його права або охоронюваного законом інтересу відповідачами. Відсутні в матеріалах справи і докази вчинення порушення земельного законодавства з боку ФГ "Платковський В.І." як підстави для розірвання договорів оренди земельних ділянок, що в свою чергу виключає правові підстави для задоволення заявленого Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області позову в цілому.

За ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Згідно ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовуючи викладені вище фактичні обставини, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, з підстав недоведеності та необґрунтованості факту порушення відповідачами прав позивача та охоронюваних законом інтересів, в аспекті ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, за викладених в позовній заяві обставин.

Надаючи оцінку іншим доводам сторін судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі Руїс Торіха проти Іспанії ). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини Серявін та інші проти України (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Враховуючи вищенаведене та керуючись статтями 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд,

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Судові витрати за позовом залишити за позивачем.

Примірник рішення направити учасникам рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені ст. 241 ГПК України.

Рішення може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду, в порядку та строки визначені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повне рішення складено 01 жовтня 2020 р.

Суддя Матвійчук В.В.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (вул. Келецька, 63, м. Вінниця, 21027)

3 - ФГ "Платковський В.І." (с. Мальчівці, Барський район, Вінницька область, 23034)

4 - Глинська сільська рада Калинівського району Вінницької області (вул. Миру, буд. 6, с. Глинськ, Калинівський район, Вінницька область, 22425)