Рішення

від 30.09.2020 по справі 910/2783/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30.09.2020Справа № 910/2783/20 Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді - Приходько І.В.,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу

за позовом ІНОЗЕМНОГО ПІДПРИЄМСТВА "КОКА-КОЛА БЕВЕРІДЖИЗ УКРАЇНА ЛІМІТЕД"

до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ПІ.ДІ.ЕМ."

про стягнення 75 024, 48 грн.,

без виклику учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ІНОЗЕМНЕ ПІДПРИЄМСТВО "КОКА-КОЛА БЕВЕРІДЖИЗ УКРАЇНА ЛІМІТЕД" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ПІ.ДІ.ЕМ." про стягнення 75 024, 48 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач, в порушення умов договору поставки №2210099497 від 30.11.2017 не здійснив повну оплату за поставлений товар.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.03.2020 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення її недоліків у десять днів з дня вручення цієї ухвали.

Згідно з пунктом 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.

Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини 1 статті 250 Господарського процесуального кодексу України, питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.04.2020 (після усунення недоліків позовної заяви) відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку (за правилами) спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Крім того, ухвалою було встановлено строк відповідачу, який становить 15 днів з дня вручення вказаної ухвали, для подачі до суду обґрунтованого письмового відзиву на позовну заяву, а також усіх письмових та електронних доказів, що підтверджують заперечення проти позову.

Ухвала Господарського суду міста Києва від 23.04.2020 була надіслана рекомендованим листом з повідомленнями про вручення поштового відправлення №0105471751746 на юридичну адресу місцезнаходження відповідача, яка зазначена в позовній заяві та відповідає відомостям, внесеним до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: Україна, 04053, місто Київ, ВУЛИЦЯ ОБСЕРВАТОРНА, будинок 12А.

Поштове відправлення, що було направлене на вказану адресу, повернулося на адресу суду без вручення з відміткою: Невірно зазначена (відсутня) адреса .

Зважаючи на повернення поштового відправлення без вручення адресату, ухвала Господарського суду міста Києва від 23.04.2020 була надіслана повторно рекомендованим листом з повідомленнями про вручення поштового відправлення №0105474285665 на юридичну адресу місцезнаходження відповідача, яка зазначена в позовній заяві та відповідає відомостям, внесеним до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: Україна, 04053, місто Київ, ВУЛИЦЯ ОБСЕРВАТОРНА, будинок 12А.

Проте, поштове відправлення, що було направлене на вказану адресу, повторно повернулося на адресу суду без вручення з відміткою: Невірно зазначена (відсутня) адреса/Не розшукано .

Разом з цим, представник відповідача відзиву або будь-яких інших заяв станом на момент ухвалення даного рішення відповідач до суду не надав.

За приписами п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, день проставлення у поштовому повідомленні відповідної відмітки вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про призначення справи до судового розгляду по суті в силу положень п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень", для доступу до судових рішень загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд зазначає, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України).

Крім того, суд неодноразово намагався повідомити відповідача про відкриття провадження у справі шляхом здійснення телефонограми за телефонним номером, який зазначено в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань в якості офіційного засобу зв`язку з ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ПІ.ДІ.ЕМ.", а саме: Телефон 1: 0442723900 , а також намагався повідомити відповідача про відкриття провадження у справі шляхом здійснення телефонограми за телефонним номером, який зазначено в позовній заяві та заяві про усунення недоліків позовної заяви як номер засобу зв`язку з відповідачем, а саме: +38.044.272.42.61 . Проте, абонент не відповів на жоден вхідний дзвінок з телефонної мережі загального користування, які здійснювалися судом на вищезазначені телефонні номери.

Разом з цим, згідно з ч. 2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Згідно з п. 4 розділу Х Прикінцеві положення Господарського процесуального кодексу України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Частиною 1 статті 248 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Враховуючи факт того, що строк, передбачений для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження, закінчився, тоді як відповідачем не подано жодної заяви по суті спору, а також не надано клопотання про поновлення процесуальних строків для вчинення відповідних процесуальних дій, справа підлягає розгляду за наявними у справі матеріалами.

Приймаючи до уваги, що відповідач у визначений судом строк не подав відзив на позов, не заявив жодних заяв, клопотань та заперечень, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору може бути розглянута за наявними у ній документами.

Беручи до уваги запровадження карантину та особливого режиму роботи суду, зважаючи на період перебування судді Приходько І.В. у відпустці та на лікарняному, завершальний розгляд справи здійснювався 30.09.2020.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

30.11.2017 року між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) був укладений договір поставки №2210099497 (далі - договір).

Відповідно до п. 2.1 договору постачальник зобов`язався передавати у власність покупця товар - продукцію категорії алкогольні напої , а покупець приймати та оплачувати на умовах і в порядку, визначених цим договором та додатками до нього, товар в асортименті та за цінами, вказаними у специфікації.

Згідно п. п. 3.2, 3.3 зазначеного договору товар поставляється окремими партіями, партією товару вважається його кількість, вказана в одній видатковій накладній. У відповідності до п. 5.5 договору здача товару постачальником та його приймання покупцем по найменуванню та кількості проводиться на підставі видаткової накладної і тільки відповідно до погодженого сторонами замовлення.

Як зазначає позивач, на виконання умов Договору останнім було поставлено протягом квітня 2018 року продукцію відповідачу на загальну суму 44 376,29 грн. згідно з видаткових накладних а саме:

№2204878833 від 13.04.2018 на суму 8 157,53 грн.;

№2204881211 від 16.04.2018 на суму 5 429,16 грн.;

№2204883033 від 17.04.2018 на суму 9 576,00 грн.;

№2204886894 від 19.04.2018 на суму 6 048,72 грн.;

№2204886801 від 19.04.2018 на суму 9 615,60 грн.;

№2204886480 від 19.04.2018 на суму 5 549,28 грн.

Відповідно до п. п. 2.3, 5.5 договору, право власності на товар переходить від постачальника до покупця з моменту фактичної передачі товару та підтверджується відповідною видатковою накладною. Видаткові накладні, по яких були здійснені поставки товару, містять підписи представників постачальника та покупця, а також відповідні відбитки печатки (штампу) покупця.

Частиною 1 ст. 265 Господарського кодексу України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До відносин поставки, не врегульованих Господарським кодексом України, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі - продажу (частина 6 ст. 265 Господарського кодексу України).

Згідно ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до п. 4.2. договору оплата партії поставленого товару провадиться на підставі видаткової накладної, підписаної сторонами в гривнях шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника чи готівкою у відповідності з лімітами та порядком, які встановлено чинним законодавством України.

Згідно з п. 11.2 зазначеного Договору оплата за отриманий Товар здійснюється не пізніше 30 календарних днів з моменту отримання товару категорії алкогольні напої .

Відповідно до п 4.2.1 цього договору покупець зобов`язується вказувати номер договору та номери видаткових накладних, за які здійснюється оплата, в призначенні платежів, інакше постачальник має право зараховувати суми в якості оплати за заборгованість з найдовшим терміном давності.

Проте, як стверджує позивач, відповідач не виконав умови договору, отже сума заборгованості відповідача перед позивачем за поставлений товар складає 44 376,29 грн.

Крім того, позивач наголошує, що відповідно до п. 8.1 договору у випадку порушення покупцем строків оплати товару, він сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент виникнення боргу, від суми заборгованості за кожен день затримки платежу.

Таким чином, позивач вказує, що загальний розмір пені за період прострочення виконання зобов`язання відповідачем складає 24 346, 92 грн.

Разом з цим, посилаючись на частину 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, позивач зазначає, що загальний розмір річних від простроченої суми становить 2 107,71 грн., а в свою чергу, загальний розмір інфляційних збитків від простроченої суми становить 4 193,56 грн.

Таким чином, позивач підсумовує, що загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем становить 75 024,48 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами договір, з огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні ст. 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків, та за своєю правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Судом встановлено, що доводи позивача щодо передачі відповідачу товару на загальну суму 44 376,29 грн. підтверджені належними та допустимими доказами, зокрема, видатковими накладними підписаними представниками сторін у справі з наявними відбитками печатки (штампу) покупця, а саме:

№2204878833 від 13.04.2018 на суму 8 157,53 грн.;

№2204881211 від 16.04.2018 на суму 5 429,16 грн.;

№2204883033 від 17.04.2018 на суму 9 576,00 грн.;

№2204886894 від 19.04.2018 на суму 6 048,72 грн.;

№2204886801 від 19.04.2018 на суму 9 615,60 грн.;

№2204886480 від 19.04.2018 на суму 5 549,28 грн.

Крім того, в п. 4.9. договору поставки №2210099497 від 30.11.2017 року зазначено, що у випадку, якщо видаткова накладна чи інші Супровідні документи на Товар не відповідають вимогам, передбаченим законодавством, Покупець зобов`язаний негайно (впродовж одного календарного дня) після виявлення недоліків в Супровідних документах попередити про це Постачальника електронною поштою та/або факсом, та/або по телефону, які постачальник повідомляє Покупцеві. Постачальник зобов`язується надати коректні супровідні документи протягом 3 (трьох) днів з дати отримання повідомлення Покупця.

Разом з цим, п.п. 5.8. та 5.9. передбачено, що претензії Покупця по кількості, упаковці, маркуванню, зовнішнім дефектам, асортименту Товару приймаються Постачальником в момент приймання Товару; по прихованим недолікам - протягом строку придатності товару. Під час прийому Товару покупець зобов`язаний провести візуальний огляд Товару, а також перевірити у разі потреби наявність акцизних марок шляхом відкриття кожної упаковки. Претензії заявлені з пропущенням строку вказаному у цьому Договорі, не розглядатимуться. Крім того, з моменту підписання накладної на товар, претензії з приводу закінчення строку придатності або недостатнього строку кінцевої реалізації товару, що виявлені в процесі реалізації, розгляду не підлягають.

Якщо при прийманні Товару буде виявлений Товар невідповідної якості, кількості, повноти, маркування, з порушенням упаковки Товару, з відсутністю штрих-коду, з запасом кінцевого терміну реалізації меншим, ніж встановлено Розділом 11 цього Договору, Товар, що не вказаний у Замовленні, приймання такого Товару Покупцем не здійснюється та уповноважена особа Покупця при прийнятті партії, до складу якого входить такий Товар, складає та надає представнику Постачальника Акт невідповідності, що засвідчує такий факт, Постачальник у разі погодження з Актом невідповідності, протягом 7 (семи) банківських днів з моменту отримання такого Акту зобов`язується надати Покупцеві розрахунок-коригування податкових зобов`язань та забрати неприйнятний покупцеві товар.

Оскільки матеріали справи не містять жодного доказу вчинення відповідачем дій, передбачених пунктами 4.9., 5.8., 5.9. договору, суд визнає твердження позивача про передачу товару вартістю 44 376,29 грн. обґрунтованим та таким, що відповідає дійсним фактичним обставинам.

Приймаючи до уваги положення укладеного між сторонами договору, враховуючи, що виконання обов`язку позивача з поставки товару підтверджено належними та допустимими доказами, з огляду на підписання сторонами видаткових накладних 13.04.2018, 16.04.2018, 17.04.2018, 19.04.2018, суд дійшов висновку про те, що строк виконання відповідачем своїх зобов`язань за спірним договором в частині повної оплати отриманого товару по усім спірним накладним є таким що настав.

Обставин, з якими чинне законодавство пов`язує можливість звільнення боржника від відповідальності за порушення зобов`язання, відповідачем не наведено.

З огляду на вищезазначене, враховуючи, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на спростування доводів позивача стосовно невиконання грошового зобов`язання з повної оплати поставленого товару, тоді як доказами які містяться в матеріалах справи, підтверджено лише факт часткового погашення суми основного боргу, суд дійшов висновку про те, що факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем за Договором в сумі 44 376,29 грн. належним чином доведений, документально підтверджений, а тому позовні вимоги в частині стягнення суми основної заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

У зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання позивач також просить стягнути з відповідача 24 346, 92 грн. - пені, 2 107,71 грн. - 3 % річних, 4 193,56 грн. - інфляційних втрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

У відповідності до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За твердженнями позивача, відповідач не здійснив оплату за поставлений товар, порушивши при цьому строки оплати відповідно до п. 11.2 зазначеного Договору.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

За змістом з ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

У пункті 8.1. Договору сторони погодили, що у випадку порушення покупцем строків оплати товару, він сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент виникнення боргу, від суми заборгованості за кожен день затримки платежу.

У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань (п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13. Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань ).

Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Нарахування пені починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, при цьому день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення пені.

Щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції. (п.п. 2.5, 1.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Перевіривши розрахунок заявленої до стягнення суми пені за видатковими накладними №2204878833 від 13.04.2018, №2204881211 від 16.04.2018, №2204883033 від 17.04.2018, №2204886894 від 19.04.2018, №2204886801 від 19.04.2018, №2204886480 від 19.04.2018 в межах шестимісячного періоду нарахування, судом встановлено, що арифметично вірною, обґрунтованою та здійсненою у відповідності до приписів чинного законодавства є сума пені за порушення відповідачем договірних зобов`язань у розмірі 7 893,14 грн. а відтак саме зазначена сума є доведеною та підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Стосовно позовних вимог щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат, суд враховує наступне.

Як унормовано приписами статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник , який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому слід зауважити, що у випадках порушення грошового зобов`язання суд не має правових підстав приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов`язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв`язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочення виконання відповідачем його договірного зобов`язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту, цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов`язань, а не штрафною санкцією.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (аналогічна правова позиція викладена у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку 3% річних та інфляційних втрат в межах заявленого періоду, суд дійшов висновку про те, що обґрунтованою та арифметично вірною є сума інфляційних втрат у розмірі 4 191,85 грн. та сума 3% річних у розмірі 2 107,71 грн., а тому зазначені позовні вимоги підлягають задоволенню в цій частині.

Частинами 3,4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи, що відповідач не скористався правом на подання відзиву у визначений судом строк, не надав суду жодних належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення основного боргу, суми пені, інфляційних втрат та 3% річних за прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання з оплати фактично отриманого товару на підставі Договору, нормативно та документально доведені, а відтак підлягають частковому задоволенню, зважаючи на встановленні у даному рішенні обставини.

З огляду на викладене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 44 376,29 грн. - основного боргу, 7893,14 грн. - пені, 2 107,71 - 3% річних, 4 191,85 грн.. - інфляційних втрат.

Судовий збір покладається на відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ПІ.ДІ.ЕМ." (Україна, 04053, місто Київ, ВУЛИЦЯ ОБСЕРВАТОРНА, будинок 12А; ідентифікаційний код: 39398410) на користь ІНОЗЕМНОГО ПІДПРИЄМСТВА "КОКА-КОЛА БЕВЕРІДЖИЗ УКРАЇНА ЛІМІТЕД" (Україна, 07442, Київська обл., Броварський р-н, селище міського типу Велика Димерка, 51-КМ САНКТ-ПЕТЕРБУРЗЬКОГО ШОСЕ; ідентифікаційний код: 21651322) 44 376,29 грн. - заборгованості за поставлений товар, 7 893,14 грн. - пені, 2 107,71 грн. - 3% річних, 4 191,85 грн. - інфляційних втрат та 1 581,91 грн. - витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 254 , 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України .

Повний текст рішення складено та підписано 30.09.2020.

Суддя І.В. Приходько