Ухвала від 09.09.2020 по справі 914/2230/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

09.09.2020 Справа № 914/2230/17

м.Львів

за позовом: Військового прокурора Київського гарнізону в інтересах держави в особі органу уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах:

позивача-1: Кабінету Міністрів України, м.Київ

позивача-2: Державного Концерну "Укроборонпром", м.Київ

позивача-3: Державного підприємства "Укроборонресурси", м.Київ

до відповідача: Фізичної особи - підприємця Войтюка Володимира Степановича, м.Стрий

третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача : Головне управління Держгеокадастру у Львівській області, м.Львів

про зобов`язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,3802 га, що розташовується за адресою: Львівська область, м.Стрий, вул. Сколівська, 14

Суддя Кітаєва С.Б.

При секретарі Зарицькій О.Р.

Представники сторін:

від прокуратури: Бучко Р.В. - заступник прокурора Львівського гарнізону;

від позивача-1: Барнич Т.В. представник;

від позивача-2: Колісник А.О. - адвокат;

від позивача-3: Адобовська Г.А. - представник;

від відповідача: Сьома І.Б. - адвокат;

від третьої особи: не з`явився

Суть спору:

Військовий прокурор Київського гарнізону подав на розгляд Господарського суду Львівської області позов в інтересах держави в особі органу уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позивача-1: Кабінету Міністрів України, позивача-2, Державного Концерну "Укроборонпром", позивача-3, Державного підприємства "Укроборонресурси", до відповідача, Фізичної особи - підприємця Войтюка Володимира Степановича, за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Головне управління Держгеокадастру у Львівській області, про зобов`язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,3802 га, що розташовується за адресою: Львівська область, м.Стрий, вул. Сколівська, 14.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 13.12.2017 у справі № 914/2230/17 позовні вимоги задоволено повністю. Зобов`язано Фізичну особу - підприємця Войтюка Вододимира Степановича звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,3802 га, що розташована за адресою: Львівська область, м.Стрий, вул. Сколівська,14. Стягнуто з Фізичної особи - підприємця Войтюка Вододимира Степановича на користь Військової прокуратури Центрального регіону України 1600,00 грн. судового збору.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 24 квітня 2018 року рішення господарського суду Львівської області від 13 грудня 2017 року скасовано, у позові прокурору відмовлено.

Постановою Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.02.2019р. у даній справі постановлено касаційну скаргу Державного підприємства "Укроборонресурси" задовольнити частково. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 24 квітня 2018 року та рішення Господарського суду Львівської області від 13 грудня 2017 року у справі № 914/2230/17 скасувати. Справу № 914/2230/17 направити на новий розгляд до Господарського суду Львівської області.

Відповідно до приписів ч.1 ст.316 ГПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.03.2019р. було проведено автоматизований розподіл судової справи між суддями, в результаті якого головуючим суддею визначено суддю Кітаєву С.Б.

Ухвалою суду від 02.04.2019р. справу №914/2230/17 прийнято до провадження, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 13.05.2019р.

Ухвалою суду від 13.05.2019р. підготовче засідання відкладено на 29.05.2019р. з підстав викладених в ній.

Ухвалою суду від 29.05.2019р. продовжено строк підготовчого провадження та відкладено підготовче засідання на 10.06.2019р.

Ухвалою суду від 10.06.2019 відмовлено прокурору в задоволенні заяви про залишення позову без розгляду в частині Позивача-1 - Кабінету Міністрів України (вх.№21400/19 від 23.05.2019), залишено без розгляду клопотання Позивача-3 про долучення документів до матеріалів справи (вх.№24210/19 від 10.06.2019) та відкладено підготовче засідання на 03.07.2019.

Ухвалою суду від 03.07.2019 провадження у справі №914/2230/17 зупинено до розгляду Великою Палатою Верхового Суду справи № 587/430/16-ц.

15.10.2019р. за вх.№42528/19 на адресу суду від Військового прокурора Київського гарнізону поступило клопотання про поновлення провадження у даній справі, у зв`язку з тим, що 30.09.2019 оприлюднена постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц. До клопотання долучено копію постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019р., яке було оприлюднене 30.09.2019р., згідно з відміткою в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Ухвалою суду від 25.10.2019 провадження у справі поновлено та підготовче засідання призначено на 13.11.2019р.

11.11.2019 за вх.№46575/19 в документообігу суду зареєстровані подані військовою прокуратурою Київського гарнізону письмові пояснення з врахуванням вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 26.06.2019 у справі №587/460/16-ц.

12.11.2019 за вх.№46691/19 в документообігу суду зареєстровано подане позивачем-3 клопотання про надання можливості ознайомитись з матеріалами справи та за вх.№46693/19 зареєстровано письмові пояснення у справі з врахуванням Постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц.

Ухвалою суду від 13.11.2019 підготовче засідання відкладено на 02.12.2019р.

Ухвалою суду від 02.12.2019 зупинено провадження у даній справі до закінчення до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи №912/2385/18.

11.08.2020 за вх.№23917/20 на адресу суду від Військової прокуратури Київського гарнізону поступило клопотання про поновлення провадження у даній справі, у зв`язку із закінченням розгляду та винесенням 26.05.2020 постанови Великою Палатою Верховного №912/2385/18, яку було оприлюднено 20.07.2020 року, згідно з відміткою в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Ухвалою суду від 21.08.2020 провадження у справі №914/2230/17 - поновлено та призначено розгляд справи на 31.08.2020.

31.08.2020, за вх.№25414/20, від позивача-2 надійшли письмові пояснення з врахуванням постанови Великої Палати Верховного від 26.05.2020 у справі№912/2385/18.

31.08.2020, за вх.№25415/20, від прокуратури надійшли письмові пояснення врахуванням постанови Великої Палати Верховного від 26.05.2020 у справі№912/2385/18.

Ухвалами суду від 31.08.2020 відкладено розгляд справи на 09.09.2020, про що повідомлено учасників справи в порядку ст. 120 ГПК України.

Відповідно до ст.222 ГПК України фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме: програмно-апаратного комплексу "Акорд".

08.09.2020, за вх.№26096/20, від відповідача надійшло пояснення з врахуванням постанови Великої Палати Верховного від 26.05.2020 у справі№912/2385/18.

Прокурор в підготовче засідання 09.09.2020 з`явився, позовні вимоги підтримує повність, посилається на дотримання Військовою прокуратурою Київського гарнізону законодавчо врегульованого порядку представництва інтересів держави у даній справі; просить перейти до розгляду справи по суті для ухвалення рішення по справі

Позивач-1 явку повноважного представника в підготовче засідання забезпечив. В усній формі представник позивача-1 повідомив, що прокурор не звертався до КМУ на предмет представництва інтересів держави в особі КМУ у даній справі.

Представники позивачів-2,3 в підготовче засідання 2019 з`явивились, позовні вимоги підтримали та просять задоволити.

Представник відповідача просить не переходити до розгляду справи по суті, залишити позов без розгляду з тих мотивів, наведених у поданих поясненнях.

Судом встановлено.

Згідно з укладеним з Державним підприємством "Укроборонресурси" (далі - ДП "Укроборонресурси", позивач-3) договором купівлі-продажу частини будівель та споруд від 12.01.2010 Войтюк Володимир Степанович придбав у власність 4/100 частин будівель і споруд військового містечка А2735 за адресою: Львівська область, м. Стрий вул. Сколівська 14, а саме: сховище (склад) площею 959,70 кв.м., огорожа №4 -24,0 м/п, огорожа №5 - 24,0 м/п та ворота №7.

Відповідно до державного акта на право постійного користування земельною ділянкою від 15.10.2007 серії ЯЯ №184897 ДП "Укроборонресурси" використовує земельну ділянку державної власності площею 14,1228 га у м. Стрий по вул. Сколівська, 14.

У червні 2017 року при проведенні перевірки дотримання вимог земельного законодавства при використанні земельної ділянки площею 14,1228 га у м. Стрий по вул. Сколівська, 14, Головним управлінням Держгеокадастру у Львівській області виявлено, що гр. Войтюк В.С. без належних правових підстав використовує частину земельної ділянки площею 0,3802 га, про що складено акт перевірки № 180-ДК-ДК-/126/АП/09/01/17 від 21.06.2017.

За результатами проведеної перевірки гр. Войтюку В.С. вручено припис №180-ДК/0072Пр/03/01/-17 від 26.06.2017 з вимогою усунути виявлене порушення, який останнім не виконаний.

У жовтні 2017 року військовий прокурор Київського гарнізону (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України (далі - позивач-1), Державного концерну "Укроборонпром" (далі - ДК "Укроборонпром", позивач-2), ДП "Укроборонресурси" звернувся з позовом до Фізичної особи - підприємця Войтюка Володимира Степановича (далі - ФОП Войтюк В.С., відповідач) про зобов`язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,3802 га у АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що факт самовільного зайняття відповідачем земельної ділянки, тобто користування нею без правовстановлюючих документів, встановлений у межах справи про адміністративне правопорушення, що мало наслідком притягнення відповідача до адміністративної відповідальності. Проте станом на дату звернення з позовом допущене правопорушення відповідачем не усунуто та неправомірно зайнята земельна ділянка не звільнена, що порушує права держави в особі законного землекористувача - ДП "Укроборонресурси".

Рішенням господарського суду Львівської області від 13 грудня 2017 року позов задоволений, зобов`язано відповідача звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,3802 га у АДРЕСА_1 .

Рішення мотивовано тим, що відповідач фактично використовує земельну ділянку загальною площею 0,5800 га, з яких 0,1998 га під об`єктами нерухомого майна, що належать йому на праві власності, а решта ділянки площею 0,3802 га зайнята відповідачем самовільно і використовується ним без жодних правових підстав.

У силу статті 120, 125 Земельного кодексу України та статті 7 Закону України "Про оренду землі" право користування земельною ділянкою у власника нерухомості виникає з моменту державної реєстрації такого права. Проте відповідач не надав суду доказів прийняття компетентним органом рішення про передачу в оренду позивачу спірної земельної ділянки площею 0,3802 га, як і не надав доказів звернення у встановленому законом порядку про передачу йому спірної земельної ділянки в оренду чи будь-якого іншого оформлення права користування спірною земельною ділянкою у зв`язку з набуттям права власності на розташовані на цій ділянці об`єкти нерухомого майна.

Стосовно повноважень прокурора на звернення з даним позовом з метою захисту інтересів держави судом враховано наведені ним в позовній заяві обґрунтування щодо порушення інтересів держави внаслідок самовільного зайняття відповідачем земельної ділянки, яка на праві постійного користування належить ДП "Укроборонресурси", яке у свою чергу належить до сфери управління ДК "Укроборонпром", який в силу спеціального законодавства є суб`єктом управління об`єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі, тоді як розпорядником землями державної власності, до яких належить спірна земельна ділянка, є Кабінет Міністрів України.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 24 квітня 2018 року рішення господарського суду Львівської області від 13 грудня 2017 року скасовано, у позові прокурору відмовлено.

Постанова мотивована тим, що з моменту набуття права власності на нерухоме майно за договором купівлі-продажу від 12.01.2010 до відповідача в силу приписів статті 120 Земельного кодексу України від попереднього власника майна - позивача-3 перейшло право користування земельною ділянкою, на якій таке майно розміщено, а отже відповідач внаслідок придбання частини нерухомого майна отримав право користування земельною ділянкою пропорційно до належної йому частки майна, що виключає висновок про самовільне зайняття земельної ділянки.

Одночасно, відхиляючи доводи апеляційної скарги відповідача щодо відсутності у прокурора права на звернення з даним позовом у силу порушення встановленого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" порядку для здійснення представництва, апеляційний господарський суд, з посиланням на рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі №1-1/99 зазначив, що оскільки "інтереси держави" є оціночним поняттям, то прокурор у кожному випадку самостійно визначає, у чому саме відбулося таке порушення та орган, уповноважений здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У даному випадку порушення інтересів держави обґрунтовано прокурором фактом самовільного зайняття відповідачем земельної ділянки державної власності з відповідним визначенням державного органу, наділеного повноваженнями щодо управління об`єктами державної власності.

Предметом судового розгляду у даній справі є позовні вимоги прокурора про звільнення відповідачем самовільно зайнятої ним земельної ділянки оборони, яка перебуває у державній власності.

Як встановлено судами, при зверненні з даним позовом в обґрунтування необхідності самостійного захисту інтересів держави прокурор вказав на те, що самовільне, без жодних правовстановлюючих документів, зайняття відповідачем шляхом огородження парканом земельної ділянки перешкоджає законному землекористувачу - ДП "Укроборонресурси" здійснювати правомочність щодо користування закріпленою за ним на праві постійного користування земельною ділянкою.

Уповноваженими органами держави прокурором визначено : (1) Кабінет Міністрів України , який виконує повноваження власника земель державної власності, у тому числі функції з управління об`єктами державної власності; (2) ДК "Укроборонпром" , як спеціального суб`єкта господарювання, якому чинним законодавством надано функції з управління об`єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі; (3) ДП "Укроборонресурси" , як безпосереднього землекористувача та підприємство сфери управління ДК "Укроборонпром".

Переглянувши у касаційному порядку рішення судів першої та апеляційної інстанцій у даній справі Верховний Суд прийшов до висновку про їх скасування, у зв`язку із допущеним судами попередніх інстанцій неправильним застосуванням статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Так, за висновками Верховного Суду (п.п.27,31,32 постанови від 27.02.2019 у даній справі) як суд першої інстанції при розгляді заявленого прокурором позову, так і суд апеляційної інстанції при перегляді такого рішення та оцінці відповідного доводу апеляційної скарги відповідача, не перевірили дотримання прокурором вищезазначеного законодавчо врегульованого порядку представництва інтересів держави, зокрема чи мала місце вказівка (наказ) Генерального прокурора України або його першого заступника чи заступника на адресу військового прокурора Київського гарнізону для представництва в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України (п.27).

Ініційований прокурором спір у даній справі стосується права користування земельною ділянкою. При цьому така правомочність щодо спірної земельної ділянки належить ДП "Укроборонресурси", як особі, за якою відповідна ділянка закріплена на праві постійного користування на підставі державного акту від 15.10.2007 серії ЯЯ №184897. Натомість Кабінет Міністрів України не є користувачем спірної земельної ділянки, а в силу свого статусу вищого органу в системі органів виконавчої влади здійснює повноваження з загального управління та розпорядження землями державної власності (стаття 116 Конституції України) (п.31).

Верховний Суд констатував, що у даному випадку суди попередніх інстанцій розглянули заявлений прокурором позов по суті без належного з`ясування дотримання ним встановленого приписами статті 23 Закону України "Про прокуратуру" порядку звернення до суду з позовом в інтересах держави, не здійснили дослідження доказів у підтвердження наявності у прокурора процесуальної дієздатності, зокрема, не з`ясували правову природу заявлених позовних вимог (чи стосується спір права користування чи права розпорядження землями оборони) у співставленні їх з правовим статусом Кабінету Міністрів України та наданих йому правомочностей щодо розпорядження (здійснення прав власника, а не користувача) землями оборони, а обмежились лише цитуванням норм чинного законодавства щодо обсягу повноважень визначених прокурором позивачів та загальною вказівкою на право самостійного обґрунтування ним підстав для представництва інтересів держави (п.32).

За вказівками Верховного Суду, при новому розгляді суду необхідно врахувати зазначене в пунктах 27, 31, 32 Постанови, належним чином установити наявність у прокурора процесуальної дієздатності для звернення з даним позовом, за наслідками чого вирішити питання про можливість розгляду заявлених позовних вимог по суті.

Підстави представництва Прокурором інтересів держави з`ясовуються насамперед судом першої інстанції, який має досить широкий розсуд (дискрецію) в оцінці підстав звернення прокурора.

У разі вирішення спору по суті безпідставність звернення прокурора до суду на захист інтересів держави може бути підставою для скасування судового акта у випадку, коли законних підстав для такого представництва явно не було, що свідчить про порушення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України.

Статтею 6 Конституції України передбачено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф. В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, пункт 27).

Водночас існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009, заява N 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі):

"Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

Водночас, ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 N 1604(2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закон України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.99 N 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 зі справи N806/1000/17).

Аналіз частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.09.2018 у справі №924/1237/17.

За приписами статті 13 Земельного кодексу України, статті 1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", статей 9, 14 Закону України "Про Збройні Сили України" землі, закріплені за військовими частинами та установами Збройних Сил України, є державною власністю та належать їм на праві оперативного управління, а вирішення питань щодо порядку надання Збройним Силам України в управління об`єктів державної власності, в тому числі земельних ділянок, відноситься до повноважень Кабінету Міністрів України.

Відповідно до 1, 2 Закону України "Про використання земель оборони" землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин установ, закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України (військові частини); військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються в постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України.

Спірна земельна ділянка (площею 0,3802 га, що розтащована за адресою Львівська область, місто Стрий, вул.Сколівська.14) відноситься до земель оборони, тобто власником цієї землі є держава в особі Кабінету Міністрів України, органом управління - Міністерство оборони України, а безпосереднім землекористувачем - ДП "Укроборонресурси", яке входить до складу ДК "Укроборонпром".

Заявлений прокурором у даній справі спір стосується права користування земельною ділянкою.

Спір не стосується права розпорядження спірною земельною ділянкою.

При цьому така правомочність (користування земельною ділянкою) щодо спірної земельної ділянки належить ДП "Укроборонресурси", як особі, за якою відповідна ділянка закріплена на праві постійного користування на підставі державного акту від 15.10.2007 серії ЯЯ №184897.

Кабінет Міністрів України не є користувачем спірної земельної ділянки, а в силу свого статусу вищого органу в системі органів виконавчої влади здійснює повноваження з загального управління та розпорядження землями державної власності (стаття 116 Конституції України).

Частинами 4,5 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України визначено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України, може здійснюватися прокурором Офісу Генерального прокурора або обласної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.

Відповідно до частини 4 цієї статті Закону наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта владних повноважень.

Зі змісту вищенаведених законодавчих положень вбачається, що прокурор вправі звертатися до суду з позовом в інтересах держави в особі органу державної влади виключно у випадку, якщо такий орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист відповідних інтересів держави самостійно. Крім того, представництво в суді інтересів держави в особі, зокрема, Кабінету Міністрів України, може здійснюватися Прокурором виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника.

На зазначене звертає увагу Верховний Суд у постанові по даній справі.

Проте, прокурором у порушення вищенаведених законодавчих приписів не було надано суду жодних доказів, які б підтверджували отримання останнім письмової вказівки чи наказу Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника на представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України в даній справі на момент звернення до суду з цим позовом, а також не надано документів, які містить таку вказівку, як і не надано наказ Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника.

Представник позивача 1 в усній формі в засіданні підтвердив, що жодних звернень, листів-повідомлень від прокурора щодо представництва інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України стосовно спору у справі, до позивача 1 не надходило, відповідно, отримання останнім письмової вказівки чи наказу Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника на представництво в суді інтересів держави в особі, зокрема, Кабінету Міністрів України в даній справі на момент звернення до суду з цим позовом не відбулось.

Доказів зворотнього матеріали справи не містять і на наявність таких доказів прокурор не посилається.

Таким чином, у матеріалах справи відсутні документи, які підтверджували б наявність у Прокурора законних підстав для представництва інтересів держави в особі, Кабінету Міністрів України, на час подання позову в цій справі.

До того ж, враховуючи правову природу спору слід зауважити, що Кабінет Міністрів України не є користувачем спірної земельної ділянки, а в силу свого статусу вищого органу в системі органів виконавчої влади здійснює повноваження з загального управління та розпорядження землями державної власності (стаття 116 Конституції України).

Враховуючи те, що в порушення приписів статті 23 Закону України "Про прокуратуру" не доведено факту отримання Прокурором письмової вказівки чи наказу Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника до моменту подання наведеного позову, суд дійшов висновку про те, що наведений позов у частині вимог, пред`явлених в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, підписано особою, яка не мала права на його підписання.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 226 ГПК України суд залишає позов без розгляду, якщо, зокрема, позовну заяву підписано особою, яка не має права її підписувати.

Як вже зазначено вище, спір у даній справі стосується права користування земельною ділянкою, а безпосереднім землекористувачемє ДП "Укроборонресурси".

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Всупереч зазначеному, прокурором не наведено причин, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, яким є ДП Укроборонресурси , і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Слід зауважити, що навіть за наявності зворотнього, саме лише посилання в позовній заяві на те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, для прийняття заяви для розгляду недостатньо. У такому разі прокурор повинен надати належні та допустимі докази відповідно до вимог процесуального закону (наприклад, внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинене кримінальне правопорушення на підставі статті 367 Кримінального кодексу України (службова недбалість); вирок суду щодо службових осіб; докази накладення дисциплінарних стягнень на державних службовця, які займають посаду державної служби в органі державної влади та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, за невиконання чи неналежне виконання службових обов`язків тощо).

Згідно Статуту Державного підприємства Укроборонресурси ( копія у матеріалаї справи, т.3, а.с.111) Державне підприємство Укроборонресурси є державним комерційним підприємством, заснованим на державній власності, та передане в управління Державному концерну Укроборонпром .(п.1.1).

Підприємство є юридичною особою. Підприємство набуває прав та обов`язків юридичної особи з дати включення його до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (п.3.1).

Підприємство здійснює свою діяльність відповідно до законодавства та цього Статуту ( п.3.2).

Підприємство має самостійний баланс, поточний, валютний та інші рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням, а також може мати знак для товарів і послуг, який реєструється відповідно до законодавства ( п.3.5).

Відповідно до п.3.6 Статуту підприємство несе відповідальність за своїми зобов`язаннями всіма належними йому коштами та іншим майном, на яке згідно із чинним законодавством України може бути звернене стягнення.

Відповідно до п.3.7 Статуту держава та Концерн не несуть відповідальності за зобов`язаннями підприємства, крім випадків, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами України.

Відповідно до п.3.8 Статуту Підприємство не несе відповідалдьності за зобов`язаннями держави та Концерну.

Відповідно до п.39 Статуту Підприємство має право укладати угоди, набувати майнових та немайнових прав, нести відповідальність , бути позивачем і відповідачем у суді відповідно до законодавства.

Скасовуючи судові рішення першої та апеляційної інстанцій, у пункті 24.1. Постанови від 27 лютого 2019 року у справі № 914/2230/17 Верховний Суд чітко вказав, що не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань.

Поряд з цим, суд вбачає за доцільне звернути увагу і на таке.

Згідно з ч. 4, 7 ст. 23 Закону України Про прокуратуру прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України Про прокуратуру , прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Верховний Суд України у постанові від 13 червня 2017 року у справі № п/800/490/15 (провадження № 21-1393а17) зазначив, що протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень -це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.

Однак суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи . Частиною сьомою статті 23 Закону України Про прокуратуру передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження . Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України Про прокуратуру , і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності . Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частина четверта статті 23 Закону України Про прокуратуру передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

Проаналізувавши документи у справі суд не приходить до висновку, що прокурор дотримався порядку, передбаченого статтею 23 Закону України Про прокуратуру , звертаючись до суду з позовом в інтересах держави в особі ДП Укроборонресурси .

Доказів зворотнього матеріали справи не містять.

Суд наголошує, що обставини дотримання прокурором встановленої частинами 3, 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" процедури, яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з`ясуванню судом не залежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до приписів статей 53, 174 ГПК України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. У той же час відповідний уповноважений орган держави (за його наявності), виконуючи свої функції, не позбавлений можливості самостійно звернутись до суду з метою захисту інтересів держави.

При поданні позову Військовим прокурором Київського гарнізону не зазначено жодних причин неможливості здійснення позивачем-3, який є самостійною юридичною особою з відповідною процесуальною дієздатністю, захисту своїх прав та охоронюваних законом інтересів в судовому порядку.

Крім того, прокурор у позові не наводить обставин щодо бездіяльності позивача -3 у спірному питанні та про неналежний захист державних інтересів уповноваженим органом в особі позивача-3, ДП Укроборонресурси, не зазначає відомостей про докази на підтвердження таких обставин, прокурор у позові взагалі не стверджує про не здійснення захисту або здійснення неналежно позивачем-3.

Слід зазначити, що сама по собі обставина не звернення позивача з позовом протягом певного періоду, без з`ясування фактичного стану правовідносин між сторонами спору, не свідчить про неналежне виконання таким органом своїх функцій із захисту інтересів держави.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що позивач-3 не може чи не бажає здійснювати захист інтересів держави та звертатись до суду з відповідним позовом до відповідача.

Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, вжиття прокурором всіх передбачених чинним законодавством заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

Усні доводи прокурора та позивачів 2, 3 в засіданні про те, що дотримання прокурором встановленої частинами 3, 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" процедури (яка передувала зверненню до суду з відповідним позовом у даній справі), підтверджується наявними у справі листом Військового прокурора Київського гарнузону до ДП Укроборонресурси від 10.10.2017 №10/9559 вих17 та відповіддю останнього за вих.№684 від 23.10.2017 не спростовують висновків суду стосовно зворотнього.

До цього слід зауважити, що з позовом Прокурор звернувся до суду 26.10.2017, що підтверджується відбитком поштового штемпеля на конверті , у якому позовні матеріали були скеровані до господарського суду.

Стосовно подання позову в інтересах держави, в особі позивача 2, Державного концерну Укроборонпром .

Знову ж таки, відсутні докази дотримання прокурором встановленої частинами 3, 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" процедури, яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом.

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про особливості управління об`єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі" Державний концерн "Укроборонпром" є уповноваженим суб`єктом господарювання з управління об`єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі. До складу Концерну входять державні підприємства оборонно-промислового комплексу, в тому числі казенні підприємства (далі - учасники Концерну), на основі фінансової залежності від одного або групи учасників Концерну, який виконує функції із забезпечення науково-технічного і виробничого розвитку, а також провадить інвестиційну, фінансову, зовнішньоекономічну та інші види діяльності.

Державний концерн Укроборонпром є спеціальним суб`єктом господарювання, якому чинним законодавством надано функції з управління об`єктами державної власності.

Концерн не є користувачем спірної земельної ділянки, тоді як ініційований прокурором спір у даній справі стосується саме права користування земельною ділянкою, а безпосереднім користувачем , на підставі акту від 15.10.2007 серії ЯЯ №184897, є ДП Укроборонресурси .

При зверненні з даним позовом в обгрунтування необхідності самостійного захисту інтересів держави прокурор вказав на те, що самовільне, без жодних правовстановлюючих документів, зайняття відповідачепм шляхом огородження парканом земельної ділянки перешкоджає законному землекористувачу - ДП Укроборонресурси здійснювати правомочність щодо користування закріпленою за ним на праві постійного користування земельною ділянкою.

З`ясувавши правову природу заявлених вимог (спір стосується права користування земельною ділянкою), співставивши їх (заявлені вимоги) з правовим статусом Концерну та наданих йому правомочностей з управління об`єктами державної власності, суд вважає, що відсутні підстави для представництва прокурором інтересів держави в суді, в особі Державного концерну Укроборонпром .

Проаналізувавши матеріали справи в їх сукупності, суд приходить до висновку про відсутність у прокурора законних підстав на звернення з даним позовом до суду в інтересах позивачів.

Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 ГПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Із врахуванням вищенаведеного, позов підлягає залишенню без розгляду.

З огляду на вищенаведене, керуючись ст.ст.226,230, 234 ГПК України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов Військового прокурора Київського гарнізону в інтересах держави в особі органу уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах: позивача-1: Кабінету Міністрів України, позивача-2: Державного Концерну "Укроборонпром", позивача-3: Державного підприємства "Укроборонресурси", до відповідача: Фізичної особи - підприємця Войтюка Володимира Степановича, за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Головне управління Держгеокадастру у Львівській області, про зобов`язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,3802 га, що розташовується за адресою: Львівська область, м.Стрий, вул. Сколівська, 14 - залишити без розгляду.

2. Ухвала набирає законної сили в порядку ст.235 ГПК України.

3. Ухвала може бути оскаржена в порядку та строки передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Суддя С.Б. Кітаєва